артеріальна симптоматична гіпотензія. У деяких пацієнтів під час антигіпертензивної терапії можливі прояви симптоматичної гіпотензії. Рідко відзначається у пацієнтів з м’якою АГ через наявність водно-електролітного дисбалансу (зневоднення, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія або гіпокаліємія), попередньої сечогінної терапії, дієти без солі, діалізу або діареї, блювання або у пацієнтів з тяжкою ренінзалежною АГ. У даних пацієнтів необхідно періодично контролювати рівень електролітів у плазмі крові.
При артеріальній гіпотензії пацієнт повинен перебувати в положенні лежачи; у разі необхідності слід ввести в/в фізіологічний розчин. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням до подальшого лікування. Для подальшого відновлення ефективного об’єму крові та артеріального тиску необхідно знизити дозу або перейти на монотерапію однією з активних речовин препарату. У разі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта. При стійкій артеріальній гіпотензії (систолічний АТ <90 мм рт. ст. протягом більше 1 год) слід припинити лікування даним препаратом.
У деяких пацієнтів з серцевою недостатністю з нормальним або зниженим АТ застосування лізиноприлу може призвести до додаткового зниження АТ. Але даний ефект очікуваний і не є причиною відміни лікування. При виникненні симптоматичної гіпотензії може бути необхідне зниження дози або припинення лікування препаратом.
Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка.
З обережністю призначати пацієнтам з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження АТ може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Порушення функції нирок. Тіазиди, можливо, можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів з нирковими порушеннями, також вони неефективні при кліренсі креатиніну ≤30 мл/хв (помірна або тяжка ниркова недостатність).
Препарат Скоприл Плюс не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <80 мл/хв), поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнтові необхідні саме такі дози, як в комбінованій таблетці.
У пацієнтів з серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може призвести до порушення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках, як правило, зворотна.
У деяких пацієнтів з одно- або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося підвищення концентрації сечовини і креатиніну в плазмі крові, зазвичай зворотне після припинення терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю. Якщо також є реноваскулярная гіпертензія, існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Для таких пацієнтів лікування слід починати з низьких доз, під пильним медичним контролем, з обережним титруванням дози. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуацій, протягом перших кількох тижнів терапії препаратом необхідно контролювати функцію нирок.
У деяких пацієнтів з АГ, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика розвивалося, як правило, слабке транзиторне підвищення концентрації сечовини і креатиніну в плазмі крові. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю в анамнезі. Якщо таке відбувається на тлі терапії препаратом, слід припинити застосування комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе в зниженій дозі або один з компонентів препарату можна використовувати окремо.
Стан після пересадки нирок. Оскільки даних про застосування препарату у хворих після пересадки нирок немає, не рекомендується його застосування в даній групі пацієнтів.
Пацієнти на гемодіалізі. Препарат Скоприл Плюс не рекомендується пацієнтам з нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі. Часті випадки анафілактичних реакцій відзначали також у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69), які одночасно застосовували інгібітори АПФ. Для лікування цих пацієнтів рекомендується для діалізу використовувати мембрану іншого типу або інший антигіпертензивний препарат.
Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності. У пацієнтів, які перебувають на лікуванні інгібіторами АПФ під час процедури аферезу ліпопротеїнів низької щільності з допомогою декстран-сульфатної абсорбції, рідко виявляли анафілактоїдні реакції, що становлять загрозу для життя. Щоб уникнути цих реакцій, перед кожною процедурою аферезу слід припиняти застосування інгібіторів АПФ.
Захворювання печінки. З обережністю слід застосовувати тіазиди у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресивним захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-сольового й електролітного балансу можуть викликати раптову печінкову кому. Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу і (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому не визначений. Пацієнти, у яких на фоні прийому препарату розвинулася жовтяниця або відзначено виражене підвищення рівня печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату і перебувати під відповідним медичним наглядом.
Хірургічне втручання/загальна анестезія. У пацієнтів в ході проведення великого хірургічного втручання або під час анестезії препаратами, що викликають артеріальну гіпотензію, лізиноприл може додатково блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. Якщо розвиток гіпотензії вважається наслідком цього механізму, її можна усунути шляхом введення великої кількості рідини.
Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидами може знизити толерантність до глюкози. Може потребуватися корекція доз протидіабетичних засобів, включаючи інсулін. Тіазиди можуть знизити виділення кальцію з сечею і викликати нестійке і незначне підвищення кальцію в плазмі крові. Гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Тіазиди повинні бути скасовані перед виконанням функціональних тестів паращитовидної залози.
Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів може бути пов’язано з тіазидною сечогінною терапією. Терапія тіазидами може прискорити гіперурикемію та/або подагру у певних пацієнтів. Однак лізиноприл може збільшити виведення сечової кислоти і, таким чином, зменшити вираженість гіперурикемічного ефекту гідрохлоротіазиду.
Водно-електролітний дисбаланс. У хворих, які отримують терапію діуретиками, слід через певні інтервали часу проводити визначення рівня електролітів в плазмі крові. Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть призвести до порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз). Попереджувальними ознаками водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, м’язовий біль або судоми, м’язова втома, гіпотензія, олігурія, тахікардія і шлунково-кишкові розлади, такі як нудота або блювання. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. Дефіцит хлоридів зазвичай буває незначним і не потребує лікування. Тіазиди збільшують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл, відзначали підвищення вмісту калію в плазмі крові. Група ризику з розвитку гіперкаліємії включала пацієнтів з нирковою недостатністю, цукровим діабетом і тих, хто застосовує одночасно калійзберігаючі діуретики, вживає харчові добавки з калієм або замінники солі, що містять калій, і тих пацієнтів, які застосовують інші лікарські засоби, здатні викликати підвищення рівня калію в плазмі крові (наприклад гепарин). Якщо одночасний прийом вищезазначених засобів вважається необхідним, рекомендується регулярний контроль калію в плазмі крові.
Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом перших тижнів лікування інгібіторами АПФ слід контролювати концентрацію глюкози в крові.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Ангіоневротичний набряк обличчя, верхніх і нижніх кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані відмічаються рідше у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл. Це може статися в будь-який час, в таких випадках застосування препарату Скоприл Плюс необхідно негайно припинити і призначити відповідний контроль до повного зникнення симптомів.
Навіть в тих випадках, коли має місце тільки набряк язика без розвитку порушення дихання, може знадобитися тривале спостереження за пацієнтами, оскільки терапії антигістамінними і кортикостероїдними препаратами може бути недостатньо. Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним. Коли настає ураження язика, надгортанника або гортані, можлива обструкція дихальних шляхів, тому потрібна відповідна терапія. Вона може включати застосування адреналіну та/або підтримку прохідності дихальних шляхів пацієнта. Хворий повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.
Пацієнти з набряком в анамнезі, не пов’язаним з терапією інгібітором АПФ, можуть потрапити в групу ризику розвитку ангіоневротичного набряку, отримуючи інгібітор АПФ.
У пацієнтів, які перебувають на терапії тіазидами, можуть з’явитися реакції підвищеної чутливості (з/без наявності в анамнезі алергії або БА). При застосуванні тіазидів можливе загострення або активація системного червоного вовчака.
Анафілактоїдні реакції при перетинчастокрилій десенсибілізації (Hymenoptera Desensitisation). У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ протягом десенсибілізації до отрути перетинчастокрилих (наприклад бджолиний або осина отрута), рідко відзначали небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібітора АПФ перед кожною десенсибілізацією.
Нейтропенія/агранулоцитоз. Повідомлялося про розвиток нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. В осіб з нормальною функцією нирок без інших ускладнюючих факторів нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз зникають при припиненні прийому інгібіторів АПФ. У пацієнтів з колагенозом судин, які отримують терапію імунодепресантами, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або мають поєднання цих ускладнювальних факторів, особливо на тлі вже існуючого порушення функції нирок, лізиноприл слід застосовувати з надзвичайною обережністю. У деяких з цих хворих розвивалися серйозні інфекції, які в кількох випадках не відповідали на інтенсивну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам лизиноприлу слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, а хворому порекомендувати повідомляти про всі ознаки інфекцій.
Раса. Частота розвитку ангіоневротичного набряку на тлі застосування інгібіторів АПФ вища у представників етнічної групи афроамериканців порівняно з пацієнтами інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл може менш ефективно знижувати АТ у представників етнічної групи афроамериканців порівняно з пацієнтами інших рас, що, можливо, є наслідком більшої частоти низькоренінової АГ у цих пацієнтів.
Кашель. Характерний непродуктивний постійний кашель спостерігається при застосуванні інгібіторів АПФ, який зникає після припинення терапії. Кашель, викликаний інгібітором АПФ, слід диференціювати від кашлю при інших захворюваннях.
Дієта без солі. Необхідно призначати з обережністю пацієнтам, які перебувають на дієті без солі.
Препарати літію. Слід уникати поєднання застосування інгібіторів АПФ та препаратів літію.
Антидопінг-тест. Гідрохлоротіазид, що міститься в цьому препараті, може призвести до позитивного аналітичного результату в тесті антидопінгу.
Лабораторні показники. Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів: може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду в плазмі крові (лікування препаратом необхідно припинити перед проведенням лабораторного обстеження для оцінки функції паращитовидних залоз) і підвищувати концентрацію вільного білірубіну в плазмі крові.
Застосування в період вагітності та годування груддю. Препарат не слід застосовувати у вагітних або жінок, які планують вагітність. Якщо під час лікування лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.
Застосування інгібіторів АПФ у II і III триместр вагітності, як відомо, викликає фетотоксичні ефекти у людини (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо в III триместр вагітності застосовували інгібітори АПФ, рекомендується ультразвуковий моніторинг кісток черепа і функції нирок. Новонародженим, матері яких застосовували інгібітори АПФ, слід перебувати під ретельним наглядом у зв’язку з можливим розвитком артеріальної гіпотензії.
Застосування протипоказано в період годування груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Внаслідок можливого розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення і втома, особливо на початку терапії і залежно від індивідуальної сприйнятливості пацієнта, препарат Скоприл Плюс може слабо або помірно впливати на швидкість реакції. Тому слід утриматися від керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами. Цей ризик підвищується, якщо застосування препарату Скоприл Плюс поєднувати з вживанням алкоголю.