Фармакодинаміка. Рабепразол належить до класу антисекреторних сполук, заміщених бензимідазолів, що не мають антихолінергічних чи H₂-гістамінантагоністичних властивостей, але пригнічують шлункову секрецію кислоти шляхом специфічного інгібування ензиму H⁺/K⁺-АТФази (кислотного чи протонного насоса). Його ефект дозозалежний і призводить до інгібування як базальної, так і стимульованої кислотної секреції незалежно від її причини. Дослідження на тваринах виявили, що після прийому рабепразол натрію швидко зникає як із плазми, так і зі слизової оболонки шлунка. Як слабка основа, рабепразол швидко всмоктується після прийому всіх доз і концентрується у кислотному середовищі клітин шлунка. Шляхом протонування рабепразол перетворюється на активну сульфенамідну форму і далі реагує з цистеїнами протонного насоса.

Після прийому внутрішньо рабепразолу натрію у дозі 20 мг антисекреторна дія розпочинається протягом однієї години, а максимальний ефект спостерігається через
2–4 години. Інгібування базальної і стимульованої секреції кислоти через 23 години після прийому першої дози рабепразолу натрію становить 69% і 82% відповідно, а тривалість інгібування — до 48 годин. Інгібуюча дія рабепразолу натрію на секрецію кислоти незначно зростає при прийомі другої дози, досягаючи рівноважного значення через три дні. Після відміни лікування секреторна активність нормалізується протягом 2–3 днів.

У клінічних дослідженнях пацієнти приймали по 10 чи 20 мг рабепразолу натрію один раз на добу до 43 місяців. Рівень сироваткового гастрину зростав протягом перших 2–8 тижнів лікування відповідно до інгібуючої дії на секрецію кислоти і залишався стабільним протягом періоду подальшого лікування. Рівень гастрину повертався до початкового значення зазвичай протягом 1–2 тижнів після припинення лікування.

Дослідження тканин шлунка у понад 500 пацієнтів, які отримували рабепразол натрію чи іншу терапію протягом близько 8 тижнів, не виявили змін клітин, тяжкості гастриту, частоти атрофічного гастриту, кишкової метаплазії чи розподілу H. pylori. У дослідженні понад 250 пацієнтів після 36 місяців терапії не було виявлено значущих змін цих показників.

Системні ефекти рабепразолу натрію з боку центральної нервової, серцево-судинної чи дихальної систем не відзначались. При прийомі внутрішньо у дозі 20 мг протягом 2 тижнів рабепразол натрію не виявив впливу на функцію щитовидної залози, метаболізм чи рівнень паратиреоїдного гормона, кортизолу, естрогену, тестостерону, пролактину, холецистокініну, секретину, глюкагону, фолікулостимулюючого гормона, лютеїнізуючого гормона, реніну, альдостерону чи соматотрофного гормона.

Дослідження у здорових добровольців довели, що рабепразол натрію не виявляє клінічно значущої взаємодії з амоксициліном. Рабепразол не виявив негативного впливу на плазмові концентрації амоксициліну чи кларитроміцину при одночасному застосуванні для ерадикації інфекції H. pylori у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту.

Фармакокінетика. Разол — це рабепразол натрію у формі кишковорозчинних таблеток. Така форма необхідна через нестійкість рабепразолу у кислому середовищі. Всмоктування рабепразолу розпочинається лише після того, як таблетка залишає шлунок. Всмоктування відбувається швидко, пікова концентрація рабепразолу в плазмі крові спостерігається приблизно через 3,5 години після прийому дози 20 мг. Пікова концентрація рабепразолу в плазмі (C_max) і площа під кривою «концентрація-час» (AUС) лінійні у межах доз від 10 до 40 мг. Абсолютна біодоступність оральної дози 20 мг (порівняно із внутрішньовенним введенням) становить близько 52%, враховуючи його значний пресистемний метаболізм. Крім того, біодоступність не зростає при повторному прийомі. У здорових добровольців період напіввиведення з плазми становив приблизно одну годину (від 0,7 до 1,5 години), а загальний кліренс — приблизно 283±98 мл/хв. Клінічно значущої взаємодії з їжею не виявлено. Ні їжа, ні час прийому не впливали на всмоктування рабепразолу натрію.

Рабепразол зв'язується з білками плазми людини приблизно на 97%.

Рабепразол натрію, як і інші інгібітори протонного насоса, метаболізується за системою печінкового цитохрому P450 (CYP450). Дослідження іn vitro на мікросомах печінки людини виявили, що рабепразол натрію метаболізується ізоензимами CYP450 (CYP2C19 і CYP3A4). У цих дослідженнях очікувані плазмові концентрації рабепразолу натрію у людини не індукуються та не інгібуються CYP3A4; хоча дані досліджень in vitro не завжди збігаються з даними in vivo, вони доводять відсутність взаємодії між рабепразолом і циклоспорином. Основні плазмові метаболіти у людини — це тіоефір (M1) і кислота (M6), а незначні метаболіти, що мають нижчу концентрацію — сульфон (M2), десметил-тіоефір (M4) і кон'югат меркаптурової кислоти (M5). Лише десметил метаболіт (M3) має невелику антисекреторну активність, але він не присутній у плазмі.

Після прийому одноразової дози 20 мг рабепразолу натрію, позначеного ізотопами 14C, незміненої сполуки не було виявлено у сечі. Приблизно 90% дози виводиться з сечею, головним чином, у формі двох метаболітів: кон'югату меркаптурової кислоти (M5) і карбонової кислоти (M6) та двох невідомих метаболітів. Залишок дози виводиться з калом.