інфузію іринотекану гідрохлориду слід здійснювати лише у спеціалізованих закладах, де проводять цитотоксичну хіміотерапію, та тільки під контролем лікаря, який має досвід застосування хіміотерапії в онкології.
Враховуючи характер і частоту побічних ефектів, іринотекану гідрохлорид треба призначати лише у випадках, коли очікувана користь переважатиме можливий ризик:
• лікування пацієнтів з наявністю фактора ризику, зокрема із загальним статусом 2 (за шкалою ВООЗ);
• в окремих рідкісних випадках, коли вважається, що пацієнти навряд чи будуть дотримуватися рекомендацій щодо лікування побічних реакцій (необхідність негайного та довготривалого лікування діареї у поєднанні із вживанням великої кількості рідини на початку відстроченої діареї). Таким пацієнтам рекомендується ретельний нагляд в умовах стаціонару.
При застосуванні іринотекану гідрохлориду як засобу монотерапії схема дозування його становить 1 раз на 3 тиж. Однак схему дозування 1 раз на тиждень можна застосовувати у пацієнтів, які потребують подальшого ретельного спостереження або мають ризик виникнення тяжкої нейтропенії.
Пізня діарея. Пацієнти повинні знати про ризик появи пізньої діареї, яка може виникати більш ніж через 24 год після введення іринотекану та в будь-який час перед наступним циклом. Пацієнти повинні негайно повідомити лікаря про частоту таких епізодів і розпочати відповідне лікування.
До групи підвищеного ризику розвитку діареї належать пацієнти, які раніше отримували променеву терапію на ділянку черевної порожнини і таза, пацієнти, у яких раніше відзначався гіперлейкоцитоз, а також хворі із загальним тяжким станом (загальний стан ≥2 за класифікацією ВООЗ), пацієнти жіночої статі. Якщо діарею не лікувати належним чином, вона може стати загрозою для життя, особливо в тих випадках, коли вона супроводжується нейтропенією.
При появі першого епізоду рідкого випорожнення пацієнту необхідно призначити часте пиття, що містить електроліти, і негайно провести відповідну протидіарейну терапію.
Рекомендована протидіарейна терапія включає лоперамід у високих дозах (4 мг на перший прийом, потім по 2 мг кожні 2 год). Цю терапію слід продовжувати ще протягом 12 год після останнього епізоду рідкого випорожнення, але не більше 48 год через ризик паралітичної кишкової непрохідності.
При діареї, що супроводжується нейтропенією (кількість нейтрофілів <500 клітин/мм³), крім антидіарейних препаратів, з профілактичною метою призначають антибіотики широкого спектра дії.
Крім випадків застосування антибіотикотерапії, необхідна госпіталізація для лікування діареї в таких ситуаціях: діарея, що супроводжується лихоманкою; тяжка діарея (що потребує в/в гідратації); діарея, що триває більше 48 год, незважаючи на високодозову терапію лоперамідом.
Лоперамід не слід призначати з профілактичною метою навіть тим пацієнтам, у яких пізня діарея вже відмічалася у попередніх циклах лікування. Пацієнтам, у яких відзначалася тяжка діарея, у наступних циклах лікування рекомендується знизити дозу іринотекану. Рекомендована доза препарату — 125 мг/м², яку вводять шляхом в/в інфузії протягом 90 хв 1 раз на тиждень протягом 4 тиж, після чого 2 тиж перерва.
У пацієнтів з тяжкою діареєю існує підвищений ризик розвитку інфекційних захворювань і токсичного впливу на систему крові. Таким пацієнтам рекомендовано регулярно проводити повний аналіз крові.
Гематологія. Протягом лікування іринотеканом рекомендується щотижнево проводити повний аналіз крові. Нейтропенію, що супроводжується лихоманкою (температура тіла >38 °C та кількість нейтрофілів ≤1000 клітин/м³), необхідно терміново лікувати в умовах стаціонару з в/в введенням антибіотиків широкого спектра дії.
Пацієнтам з тяжкими побічними реакціями з боку системи крові при наступному введенні іринотекану рекомендується знизити дозу. У пацієнтів з діареєю тяжкого ступеня підвищується ризик розвитку інфекцій та проявів гематологічної токсичності. Таким пацієнтам необхідно проводити аналіз крові.
Печінкова недостатність. Дослідження функції печінки повинні виконуватися перед початком терапії та перед кожним наступним циклом. Пацієнтам з рівнем загального білірубіну в сироватці крові, в 1,5–3 рази вищим за верхню межу норми, необхідно щотижня проводити повний аналіз крові через зниження кліренсу іринотекану і, таким чином, підвищення ризику гематотоксичності в цій групі пацієнтів. Препарат не можна призначати пацієнтам, у яких рівень білірубіну перевищує верхню межу норми більш ніж у 3 рази.
Нудота і блювання. Перед кожним введенням іринотекану рекомендується профілактичне лікування протиблювальними засобами. Пацієнтів з блюванням у поєднанні з пізньою діареєю необхідно терміново госпіталізувати.
Гострий холінергічний симптом. При появі гострого холінергічного синдрому необхідно ввести атропіну сульфат (0,25 мг п/ш), окрім випадків протипоказань до такого лікування.
Слід дотримуватися обережності щодо хворих на БА. Хворим, які перенесли гострий і тяжкий холінергічний синдром, рекомендується профілактично застосовувати атропіну сульфат з наступним введенням іринотекану.
Розлади з боку дихальної системи. Під час лікування іринотеканом можливі нечасті випадки розвитку інтерстиціальної хвороби легень, що проявляється у вигляді утворення інфільтратів у легенях. Інтерстиціальна хвороба легень може призводити до летального наслідку. До факторів ризику, можливо, пов’язаних із розвитком інтерстиціальної хвороби легень, належать застосування препаратів, токсичних щодо легень, променева терапія та колонієстимулюючі фактори. За станом пацієнтів з наявними факторами ризику до початку та під час лікування іринотеканом слід ретельно спостерігати щодо виникнення симптомів з боку дихальної системи.
Екстравазація. Хоча іринотекан не належить до препаратів, що призводять до утворення шкірних пухирців, препарат слід вводити з обережністю та контролювати стан місця інфузії щодо ознак запалення. У разі потрапляння препарату за межі судини рекомендовано промити місце інфузії та прикласти лід.
Пацієнти літнього віку. Через зниження біологічних функцій, зокрема функції печінки, в осіб літнього віку слід бути обережними при виборі дози іринотекану для цієї групи пацієнтів.
Хронічні запальні захворювання кишечнику та/або обструкція кишечнику. Пацієнтів не слід лікувати іринотеканом до повного усунення кишкової непрохідності.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Дослідження у цій групі пацієнтів не проводилися.
Порушення з боку серця. Після застосування іринотекану відмічали випадки розвитку ішемії міокарда, переважно у пацієнтів з наявними захворюваннями серця, іншими відомими факторами ризику розвитку захворювань серця та у пацієнтів, які раніше отримували цитотоксичну хіміотерапію (див. ПОБІЧНІА ДІЯ). Відповідно, пацієнти з відомими факторами ризику потребують ретельного нагляду. Слід вжити заходів для зведення до мінімуму всіх факторів ризику, що піддаються регулюванню (наприклад паління, АГ та гіперліпідемія).
Вплив імунодепресантів/підвищена схильність до інфекцій. Застосування живих або живих атенуйованих (ослаблених) вакцин у пацієнтів з ослабленим внаслідок впливу препаратів для хіміотерапії (включаючи іринотекан) імунітетом може призвести до тяжких або летальних інфекцій. Слід уникати вакцинації за допомогою живих вакцин пацієнтів, які отримують іринотекан. Вбиті або інактивовані вакцини можуть бути застосовані, однак відповідь на ці вакцини може бути знижена.
Функціональний стан. У пацієнтів з поганим функціональним станом зростає ризик розвитку побічних ефектів при застосуванні іринотекану. Спеціальні рекомендації для пацієнтів з функціональним статусом 2 згідно з критеріями Східної об’єднаної групи онкології (СОГО) слід застосовувати відповідно до обраного режиму дозування. Пацієнтам з функціональним статусом 3 та 4 застосування іринотекану протипоказано. У пацієнтів, які отримували іринотекан/5-ФУ або 5-ФУ/лейковорин у ході порівняльних клінічних досліджень, показники госпіталізації, нейтропенічної лихоманки, тромбоемболій, припинення першого циклу лікування та раннього летального наслідку були вищими у пацієнтів з початковим функціональним статусом 2 порівняно з такими у пацієнтів зі статусом 0 та 1.
Рак шлунка. У хворих на рак шлунка зростає ризик мієлосупресії та інших проявів токсичності при лікуванні іринотеканом. Для лікування таких пацієнтів слід застосовувати нижчі стартові дози препарату.
Променева терапія. Пацієнти, які раніше отримували опромінення тазової ділянки або черевної порожнини, входять до групи підвищеного ризику розвитку мієлосупресії на тлі лікування іринотеканом. Лікувати пацієнтів, які раніше зазнавали масштабного опромінення, слід з обережністю. Залежно від обраної схеми лікування для цієї групи пацієнтів можуть бути застосовані особливі рекомендації щодо дозування.
Інші фактори. Слід уникати застосування іринотекану в комбінації з потужними інгібіторами (такими як кетоконазол) або індукторами (такими як рифампіцин, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, звіробій) CYP 3A4, оскільки таке поєднання може змінити метаболізм іринотекану (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Під час застосування препарату і принаймні протягом 3 міс після припинення терапії необхідно користуватися протизаплідними засобами.
Відмічали окремі випадки ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії або судинної недостатності у пацієнтів, які перенесли діарею, блювання або сепсис, що призвело до зневоднення організму.
Оскільки препарат містить сорбіт, його не слід застосовувати у пацієнтів зі спадковою непереносимістю фруктози.
Препарат містить менш ніж 1 ммоль (23 мг) натрію/дозу, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Період вагітності. Даних щодо застосування іринотекану у вагітних немає. У дослідженнях на тваринах продемонстровано, що іринотекан чинить ембріотоксичну та тератогенну дію. Таким чином, беручи до уваги результати досліджень на тваринах та механізм дії іринотекану, не слід застосовувати іринотекан у період вагітності за винятком крайньої необхідності.
Жінки, які можуть завагітніти. Жінкам, які можуть завагітніти, слід вживати ефективних заходів для запобігання вагітності протягом лікування та 1 міс після лікування, а чоловікам — протягом лікування та 3 міс після закінчення курсу лікування.
Період годування грудьми. Мічений ¹⁴С іринотекан виявлений у молоці самок щурів. Невідомо, чи проникає іринотекан у грудне молоко людини. Відповідно, через можливість виникнення побічних реакцій у дітей, яких годують грудьми, на час лікування іринотеканом грудне вигодовування слід призупинити.
Вплив на репродуктивну функцію. Інформація стосовно впливу іринотекану на репродуктивну функцію людини відсутня. У дослідженнях на тваринах документально зареєстровані побічні реакції іринотекану на репродуктивну функцію потомства тварин.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Необхідно попереджати пацієнтів про можливість розвитку запаморочення або порушень зору протягом 24 год після застосування іринотекану та рекомендувати їм при виникненні зазначених вище симптомів не керувати транспортними засобами та не працювати з іншими механізмами.
Особливі заходи безпеки. При приготуванні та введенні іринотекану слід дотримуватися обережності та користуватися окулярами, маскою та рукавичками. Якщо концентрат або приготовлений р-н для інфузій потрапив на шкіру, його слід негайно і повністю змити водою з милом. Якщо концентрат або приготовлений р-н для інфузій потрапив на слизові оболонки, їх слід негайно промити водою.
Приготування р-ну для в/в інфузій
ПРИГОТУВАННЯ Р-НУ ДЛЯ ІНФУЗІЙ НЕОБХІДНО ЗДІЙСНЮВАТИ В АСЕПТИЧНИХ УМОВАХ!
Якщо після розчинення концентрату у флаконах спостерігається будь-який осад, препарат слід знищити відповідно до стандартних процедур для цитостатиків.
Дотримуючись асептичних умов, із флакона за допомогою каліброваного шприца відбирати необхідну кількість концентрату і вводити в інфузійний мішок ємністю 250 мл або у флакон, що містить або 0,9% р-н натрію хлориду, або 5% р-н декстрози. Р-н для інфузій слід ретельно перемішати, обертаючи флакон вручну.
Знищення. Усі матеріали, що використовувалися для розведення і введення препарату, повинні бути знищені відповідно до стандартних процедур, що застосовуються до цитотоксичних препаратів.