Антигістамінні засоби для системного застосування. Похідні піперазину. Код АТХ R06A E09.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Левоцетиризин (R-енантіомер цетиризину) є селективним та потужним антагоністом периферичних Н₁-рецепторів. Фармакологічна дія зумовлена блокуванням
Н₁-гістамінових рецепторів. Спорідненість до Н₁-гістамінових рецепторів у левоцетиризину у 2 рази вища, ніж у цетиризину. Впливає на гістамінзалежну стадію розвитку алергічної реакції, зменшує міграцію еозинофілів, судинну проникність, обмежує вивільнення медіаторів запалення. Попереджає розвиток та полегшує перебіг алергічних реакцій, чинить антиексудативну, протисвербіжну, протизапальну дію, майже не чинить антихолінергічної та антисеротонінової дії.

Фармакокінетика.

Фармакокінетика левоцетиризину є лінійною і не залежить від дози та часу. Міжіндивідуальна варіабельність є незначною. Фармакокінетичні параметри левоцетиризину майже не відрізняються від таких у цетиризину.

Абсорбція. Препарат після перорального введення швидко та інтенсивно поглинається. Ступінь всмоктування препарату не залежить від дози препарату та не змінюється з прийомом їжі, але максимальна концентрація (С_max) препарату зменшується та досягає свого максимального значення пізніше. Біодоступність досягає 100%.

У 50% хворих дія препарату розвивається через 12 хв після прийому одноразової дози, а у 95% — через 0,5–1 годину. С_mах у сироватці крові досягається через 50 хв після одноразового прийому внутрішньо терапевтичної дози та утримується протягом 2 днів. С_mах становить 270 нг/мл після одноразового застосування і 308 нг/мл — після повторного застосування у дозі 5 мг відповідно.

Розподіл. Відсутня інформація щодо розподілу препарату у тканинах людини, а також щодо проникнення левоцетиризину крізь гематоенцефалічний бар'єр. У дослідженнях на тваринах найбільша концентрація зафіксована у печінці та нирках, а найнижча — у тканинах центральної нервової системи.

Ступінь зв'язування левоцетиризину з білками плазми крові становить 90%. Об'єм розподілу левоцетиризину обмежений і становить 0,4 л/кг.

Біотрансформація. В організмі людини метаболізму піддається менш ніж
14% прийнятої дози левоцетиризину, а тому вважається, що різниця, спричинена генетичним поліморфізмом або одночасним застосуванням інгібіторів ферментів, є незначною. Метаболічне перетворення полягає в окисненні ароматичного кільця, N- та
О-деалкілюванні та кон'югації з таурином. Процес деалкілювання переважно проходить з участю CYP 3A4, в той час як в окисненні ароматичного кільця беруть участь численні та/або невизначені ізоформи CYP. Левоцетиризин не впливає на активність цитохромних ізоферментів 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4 у концентраціях, що значно перевищують максимальні після прийняття дози 5 мг перорально.

Враховуючи низький ступінь метаболізму та відсутність здатності до пригнічення метаболізму, взаємодія левоцетиризину з іншими речовинами (і навпаки) малоймовірна.

Виведення. Екскреція препарату відбувається в основному за рахунок клубочкової фільтрації та активної канальцевої секреції. Період напіввиведення препарату з плазми крові у дорослих (Т_1/2) становить 7,9 + 1,9 години. Загальний кліренс у дорослих —
0,63 мл/хв/кг. В основному виведення левоцетиризину та його метаболітів з організму відбувається із сечею (виводиться в середньому 85,4% застосованої дози препарату). З фекаліями виводиться лише 12,9% застосованої дози препарату.

Ниркова недостатність. Кліренс левоцетиризину корелює з кліренсом креатиніну. Тому у пацієнтів із помірною та тяжкою нирковою недостатністю рекомендується індивідуально встановлювати інтервали між прийомами левоцетиризину, виходячи з кліренсу креатиніну. У хворих з анурією у термінальній фазі ниркової недостатності загальний кліренс зменшується приблизно на 80% порівняно зі здоровими добровольцями. При проведенні стандартного 4-годинного гемодіалізу видаляється менше 10% левоцетиризину.