Фармакодинаміка.

Селен є кофактором у різних ензимах людського організму, і тому він належить до основних мікроелементів. На сьогодні ідентифіковано більш ніж 25 білків та білкових субодиниць, які містять селен, більшість клінічних та біохімічних ефектів селену можна пояснити їхньою активністю. Проте не всі ефекти селену належать виключно до дії різних ензимів.

У людей було ідентифіковано глутатіонпероксидазу, що містить селен, та селеновий протеїн Р. Глутатіонпероксидаза є частиною антиоксидантного захисного механізму клітини у ссавців. Як складова глутатіонпероксидази селен може сповільнювати перокиснення ліпідів, а отже, й ураження стінки клітини, до якого воно призводить. Глутатіонпероксидаза впливає на метаболізм лейкотрієнів, тромбоксанів та простациклінів. У тварин йодотиронін-5'-дейодиназа типу І характеризується як селеновий ензим, що перетворює тироксин (Т₄) на трийодтиронін (Т₃), активний тиреоїдний гормон.

Дефіцит селену проявляється зниженням рівнів селену в крові або сироватці крові, а також пригніченням активності глутатіонпероксидази в крові, плазмі або тромбоцитах. Патофізіологічна значущість селенозалежних реакцій виявлена у ході досліджень дефіциту селену у людей та тварин: дефіцит селену активує та інгібує реакцію імунобіологічних механізмів, зокрема реакцію неспецифічних клітин та рідин організму. Дефіцит селену має негативний вплив на активність різних печінкових ензимів. Дефіцит селену потенціює шкідливу дію, що її чинять на печінку хімічні фактори, та токсичність важких металів, таких як ртуть та кадмій.

Хвороба Кешана, ендемічна кардіопатія та хвороба Кашина–Бека, ендемічна остеоартропатія, що асоціюється з дуже тяжкою деформацією суглобів, розвиваються внаслідок дефіциту селену у людей. Клінічні прояви дефіциту селену також спостерігаються внаслідок довготривалого парентерального харчування та незбалансованих дієт.

Фармакокінетика.

Перетворення селеніту натрію у білки відбувається у декілька етапів. У крові більша частина одержаного селену використовується еритроцитами та перетворюється під впливом ензимів на селеноводень. Селеноводень діє як центральний пул селену як для виведення, так і для специфічної інтеграції селену в селенопротеїни. Відновлений селен зв'язується з білками плазми, що мігрують до печінки та інших органів. Вторинний транспорт плазми з печінки до цільових тканин, що продукують глутатіонпероксидазу шляхом синтезу, відбувається через Р-селенопротеїн, що містить селеноцистеїн. Подальший метаболічний шлях синтезу селенопротеїну на сьогодні вивчався лише на прокаріотах. У ході метаболічного процесу селеноцистеїн специфічно вбудовується в пептидні ланцюжки глутатіонпероксидази.

Всі надлишки селеноводню метаболізуються через метилселенол та диметилселенід до іонів триметилселеноніуму, основного продукту розпаду.

Після перорального застосування селен переважно абсорбується з тонкого кишечнику. Абсорбція селеніту натрію в кишечнику не регулюється механізмами гомеостазу. Залежно від концентрації селеніту натрію та присутності споріднених домішок вона зазвичай становить 44 — 89%, а іноді перевищує 90%. Амінокислота цистеїн підвищує абсорбцію натрію селеніту.

Загальна кількість селену, присутнього в організмі людини, становить 4 — 20 мг. З організму людини селен виводиться з фекаліями, із сечею, а також з видихуваним повітрям, залежно від застосованої кількості. Селен виводиться переважно нирками у формі іонів триметилселеноніуму. Виведення залежить від статусу селену.

Після внутрішньовенного або перорального застосування процес виведення селену відбувається у три фази. Після перорального застосування 10 мкг у формі [⁷⁵SE] натрію селеніту 14 — 20% абсорбованого селену виводиться нирками протягом перших двох тижнів, тоді як через легені та шкіру речовина майже не виводиться. Затримка селену в організмі знижується за три фази з періодом напіврозпаду 0,7 — 1,2 дня у фазі 1, 7 — 11 днів у фазі 2 та 96 — 144 дні у фазі 3. Концентрація селену знижується у печінці, серці та плазмі швидше, ніж у суглобах, м'язах або кістках. З внутрішньовенної дози [⁷⁵SE] натрію селеніту 12% виводиться протягом перших 24 годин. Наступні 40% виводяться з періодом біологічного напіврозпаду 20 днів. Період напіврозпаду у третій фазі становить 115 днів.

Виведення після перорального та внутрішньовенного застосування фізіологічної дози [⁷⁴SE] натрію селеніту порівнювалося безпосередньо: після застосування 82 мкг селену у формі натрію селеніту 18% внутрішньовенної дози та 12% пероральної дози виводилося нирками протягом перших 24 годин разом з метаболізованим фізіологічним селеном. Після цієї фази процес виведення препарату після перорального або внутрішньовенного застосування приблизно однаковий. У здорових добровольців виведення перорально та парентерально введеного селеніту натрію було порівнюваним.