Фозиноприл.

Симптоматична гіпотензія.

Симптоматична гіпотензія спостерігається рідко у пацієнтів з неускладненою гіпертензією. У хворих на артеріальну гіпертензію, які приймають фозиноприл, прояви симптоматичної гіпотензії ймовірніші внаслідок зменшення об'єму рідини, наприклад, у результаті прийому діуретиків, дієти з обмеженням кількості солі, діалізу, проносів або блювання, або за наявності ренінзалежної гіпертензії. Симптоматичну гіпотензію спостерігали у хворих з серцевою недостатністю з або без ниркової недостатності. Поява артеріальної гіпотензії ймовірніша у хворих з більш тяжким ступенем серцевої недостатності, що пов'язано з прийомом великих доз сольових діуретиків, гіпонатріємією або функціональною нирковою недостатністю. Хворим з підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії необхідний контроль на початку терапії і при корекції дози фозиноприлу та/або діуретиків. Подібний контроль необхідний і хворим на ішемічну хворобу серця або із захворюваннями судин мозку, у яких сильне падіння тиску може призвести до інфаркту міокарда або мозкового інсульту.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для прийому наступних доз, що зазвичай можуть прийматися без ускладнень після підвищення артеріального тиску внаслідок збільшення об'єму.

У деяких хворих з серцевою недостатністю та з нормальним або низьким артеріальним тиском при застосуванні фозиноприлу можливе додаткове зниження системного артеріального тиску. Це очікуваний ефект і зазвичай не є причиною для припинення лікування. Якщо гіпотензія перейде в симптоматичну, може виникнути потреба в зменшенні дози або припиненні прийому діуретика та/або фозиноприлу.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда.

Лікування фозиноприлом не слід починати у хворих на гострий інфаркт міокарда, які мають ризик подальшого серйозного погіршення гемодинаміки після лікування судинорозширювальними засобами. Це хворі з систолічним тиском 100 мм рт. ст. або нижче і хворі з кардіогенним шоком. Протягом перших трьох діб після інфаркту міокарда дозу фозиноприлу необхідно зменшити, якщо систолічний тиск нижче 120 мм рт. ст.; підтримуючу дозу слід зменшити. При персистуючій гіпотензії (систолічний тиск нижче 90 мм рт. ст., що триває довше години) прийом фозиноприлу слід відмінити.

Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і інші інгібітори АПФ, фозиноприл слід призначати з особливою обережністю хворим зі стенозом мітрального клапана або з обструкцією вивідного відділу лівого шлуночка, як, наприклад, при стенозі устя аорти або гіпертрофічній кардіоміопатії.

Ниркова недостатність.

Під час лікування фозиноприлом у комбінації з діуретиками у пацієнтів без ознак захворювання судин нирок можливе незначне підвищення значень сироваткової сечовини і сироваткового креатиніну. Цей ефект, однак, частіше зустрічається у хворих з уже наявною нирковою недостатністю. Може знадобитися зниження дози фозиноприлу, регулярний контроль калію і креатиніну є частиною стандартного медичного спостереження у цих пацієнтів.

Серцева недостатність.

У хворих з серцевою недостатністю гіпотензія на початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до додаткового ушкодження функції нирок. У таких випадках можливий розвиток гострої ниркової недостатності, звичайно оборотного характеру.

Гострий інфаркт міокарда.

При гострому інфаркті міокарда лікування фозиноприлом не можна починати у хворих з даними про дисфункцію нирок, при концентрації сироваткового креатиніну вище 177 мкмоль/л та/або протеїнурією, що перевищує 500 мг на добу. При розвитку ниркової дисфункції під час лікування фозиноприлом (концентрація сироваткового креатиніну понад 265 мкмоль/л або коли значення у два рази перевищують значення до лікування) лікар повинен розглянути можливість відміни лікування фозиноприлом.

Трансплантація нирки.

Немає досвіду застосування фозиноприлу хворим з нещодавно трансплантованою ниркою.

З цієї причини лікування фозиноприлом не рекомендується.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Існують поодинокі повідомлення про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у хворих, які лікувались інгібіторами АПФ, у тому числі фозиноприлом. Він може виникнути в будь-який момент лікування. В такому випадку прийом фозиноприлу слід негайно припинити, призначити необхідне лікування і спостерігати за станом хворого до повного зникнення симптомів, перед тим як він має бути виписаний. Навіть у випадках, якщо набряк поширювався тільки на язик, без наявного респіраторного дистресу, можливе довготривале спостереження за хворим, оскільки лікування антигістамінними засобами та кортикостероїдами може бути недостатнім.

У дуже поодиноких випадках повідомляється про випадки смерті внаслідок ангіоневротичного набряку гортані чи язика. У хворих з ушкодженням язика, голосової щілини або гортані можлива поява проблем з диханням, особливо якщо в анамнезі є операція на дихальних шляхах. Такі випадки потребують невідкладного лікування. Воно може включати введення адреналіну та/або підтримку прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен знаходитись під постійним наглядом лікаря до повного, стійкого зняття симптоматики.

Частота випадків розвитку ангіоневротичного набряку, пов'язаного із застосовуванням інгібіторів АПФ, вища у представників негроїдної раси, ніж у інших.

Пацієнти, у яких в анамнезі є дані про ангіоневротичний набряк, що не пов'язаний з лікуванням інгібіторами АПФ, мають більший ризик розвитку такого набряку при лікуванні інгібіторами АПФ.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Спостерігалися випадки анафілактичних реакцій у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі із використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69), які одночасно приймали інгібітори АПФ. Для лікування цієї групи пацієнтів рекомендується для діалізу використовувати мембрану іншого типу або інший антигіпертензивний препарат.

Анафілактоїдні реакції під час аферезу LDL.

У деяких випадках у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ розвивались небезпечні для життя анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (LDL) за допомогою сульфату декстрану. Цим реакціям можна запобігти, тимчасово припинивши прийом інгібітору АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ розвивались стійкі анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації (наприклад, отрута перетинчастокрилих). Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасової відміни прийому інгібіторів АПФ, однак вони виникали знову при необачному поновленні прийому препарату.

Печінкова недостатність.

Рідко прийом інгібіторів АПФ зв'язували з синдромом, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до фульмінантного некрозу печінки, інколи з летальним наслідком. Механізм виникнення цього синдрому не з'ясований. При появі жовтяниці або вираженому підвищенні активності печінкових ферментів у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, прийом препарату слід припинити і призначити необхідне лікування.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, спостерігали розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У хворих з нормальною функцією нирок і за відсутності інших факторів ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер після припинення прийому інгібітору АПФ. Фозиноприл слід застосовувати особливо обережно пацієнтам з ураженням колагену судин (системний червоний вовчак, склеродермія тощо), при проведенні лікування імуносупресорами, або алопуринолом, або прокаїнамідом чи за наявності комбінації цих факторів можливі ускладнення, особливо за наявності вже існуючого порушення функції нирок. У деяких з пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, окремі з них не піддаються інтенсивному лікуванню антибіотиками. При застосуванні фозиноприлу у таких пацієнтів рекомендується періодично перевіряти білі клітини крові, а хворих слід проінструктувати, щоб вони повідомляли про будь-яку ознаку інфекції.

Етнічні відмінності.

Як і в інших інгібіторів АПФ, антигіпертензивна дія фозиноприлу менше виражена у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, ймовірно, через більш часте поширення у них низькоренінової форми гіпертензії.

Кашель.

Є дані про появу кашлю після застосування інгібіторів АПФ. Зазвичай кашель носить непродуктивний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель, що виник внаслідок застосування інгібіторів АПФ, слід розглядати як частину дифереціального діагнозу кашлю.

Хірургічні втручання/анестезія.

Під час значних хірургічних втручань або під час проведення анестезії із застосуванням засобів, що спричиняють гіпотензію, фозиноприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ внаслідок компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається гіпотензія, що, можливо, спричинена цим механізмом, то її слід коригувати шляхом збільшення об'єму циркулюючої крові. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивну дію препаратів, що застосовуються для анестезії та аналгетиків. При розвитку артеріальної гіпотензії у хворих, які піддаються хірургічним операціям або одержують анестезію, така гіпотензія може бути скоригована шляхом внутрішньовенного введення плазмозамінників.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі фозиноприл, спостерігали підвищення рівня калію в сироватці. Ризик розвитку гіперкаліємії зазвичай вище у пацієнтів з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, у хворих, які приймають одночасно калійзберігаючі діуретики, препарати калію або замінники солі, що містять калій, а також у хворих, що приймають препарати, які підвищують кількість калію в сироватці (наприклад гепарин). Якщо одночасний прийом вищезазначених засобів є необхідним, рекомендується періодичний контроль калію в сироватці.

Діабет.

Протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний суворий контроль за рівнем цукру у пацієнтів, які застосовують пероральні протидіабетичні засоби або інсулін.

Літій.

Комбінування літію і фозиноприлу, як правило, не рекомендується.

Пацієнти літнього віку.

Коригування дози для хворих від 65 років і старших не потрібне. Доза може бути такою ж, як і для молодших пацієнтів. Однак лікування доцільно починати з менших доз з урахуванням більш високої захворюваності та зниження печінкової, ниркової та серцево-судинної функцій, супутніх захворювань та застосування інших лікарських засобів.

Гідрохлоротіазид.

Ниркова недостатність.

У пацієнтів із захворюваннями нирок препарат може спричиняти азотемію, можуть розвиватися кумулятивні ефекти. Якщо порушення функції нирок очевидні, про що свідчить зростання непротеїнового азоту, слід знайти можливість відміни препарату.

Печінкова недостатність.

Пацієнтам з порушеною функцією печінки або з прогресуючими захворюваннями печінки тіазиди слід призначати з обережністю, оскільки невелика зміна водно-електролітного балансу може спричинити печінкову кому.

Метаболічні та ендокринні реакції.

Лікування тіазидом може порушувати переносимість глюкози. Під час тривалого курсу лікування при маніфестному та латентному цукровому діабеті необхідний систематичний контроль метаболізму вуглеводів; може з'явитися необхідність у зміні дози гіпоглікемічних препаратів.

Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів було пов'язані з тіазидними діуретиками. Терапія тіазидними діуретиками може спричинити гіперурикемію та/або подагру у деяких пацієнтів.

Порушення водно-електролітного балансу.

При тривалому курсі лікування необхідний ретельний контроль за появою клінічних симптомів порушення водно-електролітного балансу. Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть порушувати водно-електролітний баланс (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз). Клінічними симптомами порушення водно-електролітного балансу є: сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, занепокоєння, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, гіпотензія, олігурія, тахікардія, скарги з боку шлунково-кишкового тракту, такі як нудота або блювання. Хоча гіпокаліємія може розвиватися при застосуванні тіазидних діуретиків, супутня терапія з фозиноприлом може зменшити сечогінноіндуковану гіпокаліємію. Ризик гіпокаліємії найбільший у пацієнтів з цирозом печінки, у пацієнтів з посиленим діурезом, у пацієнтів, які отримують недостатньо електролітів перорально, і у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (АКТГ).

Дилюційна гіпонатріємія може виникати у пацієнтів з набряками у спекотну погоду. Дефіцит хлориду, як правило, незначний і зазвичай не потребує лікування.

Тіазиди можуть зменшити екскрецію кальцію з сечею і можуть призвести до інтермітуючого та невеликого підвищення сироваткового кальцію без відомих порушень метаболізму кальцію. Зазначена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Застосування тіазидів потрібно припинити до проведення тесту функції паращитовидної залози. Гідрохлоротіазид збільшує виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Антидопінговий тест.

Гідрохлоротіазид, що міститься в цьому лікарському засобі, може дати позитивний результат в аналітичному антидопінговому тесті.

Інше.

Гіперчутливість може виникати у пацієнтів з або без історії в анамнезі алергії або бронхіальної астми. Були повідомлення про можливість загострення або активації системного червоного вовчака при застосуванні тіазидних діуретиків.

Фозиноприл/гідрохлоротіазид.

Ризик виникнення гіпокаліємії.

Поєднання інгібітору АПФ з тіазидними діуретиками не спричиняє гіпокаліємії. Необхідно проводити регулярний контроль калію в сироватці крові.

Лактоза.

Препарат містить лактозу, тому його не слід приймати пацієнтам з недостатністю лактози, галактоземією або глюкозним/галактозним синдромом мальабсорбції.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Фозиноприл або зовсім не має впливу, або має незначний вплив на здатність керувати транспортом або працювати з технікою. Водії автотранспортних засобів повинні мати на увазі, що іноді можливі запаморочення чи швидка стомлюваність.