При передозуванні зростає ймовірність розвитку таких побічних явищ як сонливість, нудота, тремор, тахікардія, блювання, запаморочення, тривожність. Можуть також виникати мідріаз, конвульсії (включаючи епілептичний статус), вентрикулярна аритмія, пропасниця, зміни артеріального тиску, непритомність, ступор, брадикардія, дистонія, симптоми печінкової дисфункції (включаючи печінкову недостатність, гепатонекроз, жовтяницю, гепатит та жировий гепатоз), серотоніновий синдром, маніакальні реакції, міоклонус, гостре ниркове порушення та затримка сечі. У поодиноких випадках були відзначені розвиток коми та зміни параметрів ЕКГ. Коли передозування пароксетину супроводжувалося застосуванням інших психотропних препаратів або вживанням алкоголю, спостерігалися летальні випадки.

Специфічний антидот невідомий. Лікування передозування має включати загальні терапевтичні заходи, як і при передозуванні інших антидепресантів. Відповідними заходами захисту слід забезпечити адекватний доступ кисню, якісну вентиляцію, нагляд за серцевим ритмом та основними показниками стану організму, а також загальні підтримуючі та симптоматичні заходи. Рекомендується промивання шлунка, прийом

20–40 г активованого вугілля кожні 4–6 годин протягом першої доби після передозування.

Завдяки великому об'єму розподілу малоймовірно, що форсований діурез, діаліз, гемоперфузія та гемотрансфузія будуть корисними. Показана підтримуюча терапія під

контролем життєво важливих функцій організму і ретельний нагляд за станом хворого.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосовувати препарат у період вагітності не рекомендується. Під час лікування препаратом годування груддю слід припинити.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату дітям і підліткам не встановлена, тому препарат не слід призначати цій категорії пацієнтів.

Особливості застосування.

Поліпшення стану у більшості хворих зазвичай відбувається після 1-го тижня застосування препарату. Препарат рекомендується застосовувати вранці, у цьому випадку він не буде негативно впливати на якість і тривалість сну.

При сумісному застосуванні короткодіючих гіпнотичних засобів разом із антидепресантами не відзначаються додаткові несприятливі реакції.

Необхідно рекомендувати членам сім'ї та близьким пацієнта бути уважними та звертатися до лікаря у разі виникнення симптомів, що можуть свідчити про появу суїцидальних думок та поведінки у пацієнта, таких як тривожність, збудження, панічні атаки, безсоння, дратівливість, ворожість, агресивність, акатизія, гіпоманія, інші незвичні зміни поведінки, особливо на початку антидепресивної терапії або при збільшенні чи зменшенні дози за призначенням лікаря.

Діти. Лікування антидепресантами пов'язане з підвищеним ризиком спроб самогубства і суїцидальних думок у дітей та підлітків із тяжкими депресивними та іншими психічними розладами. Побічні ефекти, пов'язані з суїцидами (спроби самогубства та суїцидальні думки) та ворожістю (переважно агресивність, дратівливість) спостерігалися при лікуванні дітей та підлітків препаратом частіше порівняно з плацебо- групою. Результати щодо вивчення безпеки препарату для дітей та підлітків щодо росту, розвитку, когнітивних і поведінкових характеристик відсутні.

Фертильність. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, включаючи пароксетин, можуть мати вплив на якість сперми. Вважається, що ці явища минають після припинення лікування. Зміна якісних характеристик сперми може впливати на фертильність деяких чоловіків.

У разі постійної тенденції погіршення депресії, посилення суїцидальної поведінки, особливо при комбінації таких симптомів або виникненні симптомів, які не були характерними для первинного стану пацієнта, терапію препаратом слід припинити або

змінити режим терапії. Усі пацієнти мають знаходитися під ретельним наглядом для виявлення погіршення клінічного стану (включаючи розвиток нових симптомів) і суїцидальної поведінки під час лікування, особливо на початку курсу лікування або під час зміни дозування, як в сторону збільшення дози, так і її зменшення. Слід розглядати можливість зміни режиму терапевтичного лікування (включаючи розвиток нових симптомів) та/або появою суїцидальних думок/поведінки, особливо якщо ці симптоми є тяжкими, виникають раптово або не були частиною існуючих симптомів у пацієнта.

Акатизія. В окремих випадках застосування препарату або інших селективних інгібіторів зворотного зв'язку може асоціюватися з розвитком акатизії — станом, що характеризується внутрішнім відчуттям неспокою та психомоторним збудженням, таким як неможливість сидіти чи стояти у поєднанні із суб'єктивним відчуттям болю. Ймовірність виникнення цього стану найбільша протягом перших тижнів лікування.

Серотоніновий синдром/нейролептичний злоякісний синдром. У рідких випадках прийом пароксетину може асоціюватися з розвитком серотонінового або нейролептичного злоякісного синдрому, особливо при сумісному застосуванні з іншими серотонінергічними та/або нейролептичними препаратами. Оскільки ці синдроми є життєво небезпечними станами, прийом пароксетину слід припинити у разі появи сукупності таких симптомів як гіпертермія, ригідність, міоклонус, автономна

нестабільність з можливим коливанням основних показників функціонального стану організму, зміни розумового стану, включаючи сплутаність свідомості, дратівливість,

граничну ажитацію з прогресуванням до делірію та коми, та призначити підтримуючу симптоматичну терапію. Ксет^® не слід застосовувати у комбінації з серотоніновими прекурсорами (такими як L-триптофан, окситриптан) через ризик розвитку серотонінергічного синдрому.

Манія та біполярні розлади. Поява епізодів депресії може бути початковим проявом біполярних розладів. Перед початком лікування антидепресантами хворих необхідно ретельно обстежити з метою виявлення у них будь-якого ризику біполярних розладів. Таке обстеження має включати детальне вивчення історії хвороби пацієнта, у тому числі

наявність суїцидальних спроб, біполярних розладів і депресії у членів сім'ї. Слід мати на увазі, що Ксет^®не призначений для лікування біполярних розладів. Препарат слід застосовувати з обережністю для лікування хворих із маніакальним синдромом в анамнезі.

Інгібітори моноаміноксидази. Лікування Ксетом^®слід розпочинати з обережністю, не раніше ніж через 2 тижні після припинення застосування інгібіторів МАО; дозу необхідно збільшувати поступово — до досягнення оптимальної реакції.

Епілепсія. Ксет^®слід застосовувати з обережністю при лікуванні хворих на епілепсію. Якщо у пацієнта трапився епілептичний напад під час лікування Ксетом^®, препарат слід відмінити.

Глаукома. Як і при застосуванні інших інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, при лікуванні Ксетом^® можливе виникнення мідріазу, тому препарат слід з обережністю призначати хворим на закритокутову глаукому.

Гіпонатріємія. Іноді при застосуванні пароксетину відзначалися випадки розвитку гіпонатріємії, в основному у хворих літнього віку. Після відміни препарату гіпонатріємія зникала.

Геморагії. У деяких випадках після лікування препаратом спостерігалися крововиливи у шкіру і слизові оболонки (включаючи шлунково-кишкові кровотечі). Препарат слід призначати з обережністю при лікуванні хворих з частими кровотечами або схильністю до них.

Переломи кісток. За даними епідеміологічних досліджень із вивчення ризику виникнення переломів кісток, при застосуванні деяких антидепресантів, включаючи селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, повідомлялося про асоціативний зв'язок з переломами. Ризик виникає під час лікування і є нійбільшим на початкових стадіях терапії. При лікуванні хворих пароксетином слід зважувати на можливість виникнення переломів кісток.

При різкій відміні препарату повідомлялося про такі симптоми як запаморочення, розлади чутливості (включаючи парестезії та відчуття електрошоку), порушення сну (включаючи інтенсивні сновидіння), ажитація або тривога, нудота, тремор, конвульсії, підвищене потовиділення, головний біль, діарея. Загалом ці симптоми є легкими або мають помірний характер, хоча у деяких пацієнтів можуть бути більш інтенсивні прояви.

Симптоми відміни препарату виникають зазвичай протягом перших кількох днів після відміни препарату, але були поодинокі випадки виникнення цих симптомів у пацієнтів, які ненавмисно пропускали прийом препарату. Зазвичай усі симптоми зникають протягом

2 тижнів, хоча у деяких пацієнтів цей процес може бути довшим. Тому рекомендується при відміні препарату дозу зменшувати поступово, протягом кількох тижнів або місяців, залежно від індивідуальних особливостей хворого.

З обережністю призначають Ксет^® пацієнтам із супутніми захворюваннями серця, із тяжкою нирковою або печінковою недостатністю.

Ксет^® зазвичай не посилює дію алкоголю на ЦНС, однак вживати алкогольні напої під час лікування Ксетом^® не рекомендується.

Пацієнтам літнього віку, хворим із тяжкими ураженнями нирок (кліренс креатиніну

< 30 мл/хв) або з печінковою недостатністю, пароксетин слід призначати з обережністю і в мінімальній рекомендованій дозі.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Пацієнтів необхідно попередити про можливість порушення здатності керувати автомобілем і виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги протягом лікування препаратом.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Серотонінергічні препарати. Одночасне застосування пароксетину із серотонінергічними препаратами (такими як інгібітори МАО, L- триптофан, триплан, трамадол, лінезолід, інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, літій та трава звіробою) може призводити до 5-НТ-асоційованого ефекту (серотонінового синдрому). Застосувати Ксет^® з цими препаратами слід з обережністю під ретельним контролем клінічного стану пацієнта.

Не можна призначати інгібітори МАО раніше, ніж за 2 тижні після закінчення лікування пароксетином.

Пімозид. У зв'язку з вузьким терапевтичним індексом пімозиду та здатністю цього препарату подовжувати інтервал QТ сумісне застосування пімозиду та пароксетину протипоказане.

Препарати з впливом на метаболізм ферментів печінки. Індуктори або інгібітори мікросомальних ферментів печінки можуть впливати на метаболізм і фармакокінетику пароксетину, змінюючи його біодоступність. Тому необхідно призначати мінімально ефективну дозу Ксету^®. При сумісному застосуванні з препаратами, що індукують ферменти (карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал, фенітоїн), потреби у зміні початкової дози препарату немає. Змінювати дозу протягом подальшого лікування необхідно залежно від клінічного ефекту (переносимості та ефективності).

Фосампренавір/Ритонавір. Сумісне застосування з пароксетином істотно зменшує рівень пароксетину у плазмі крові. Змінювати дозу протягом подальшого лікування необхідно залежно від клінічного ефекту (переносимість/ефективність).

Проциклідин. При щоденному застосуванні пароксетину значно підвищується рівень проциклідину у сироватці крові. У разі появи антихолінергічних ефектів дозу процикліну необхідно зменшити.

Антиконвульсанти. При сумісному застосуванні з карбомазепіном, фенітоїном або вальпроатом натрію не спостерігається впливу на фармакокінетику/фармакодинаміку пароксетину у хворих на епілепсію.

Ксет^®як і інші інгібітори, що являють собою інгібітори зворотного захоплення серотоніну, уповільнює активність цитохрому P450 (CYP2D6), тому рівень деяких лікарських засобів у плазмі крові (наприклад, деяких трициклічних антидепресантів: амітриптиліну, нортриптиліну, іміпраміну, дезипраміну), фенотіазинових нейролептиків (перфеназину, тіоридазину), протиаритмічних засобів (пропафенону, флекаїніду), метопрололу може підвищуватися, оскільки вони метаболізуються за участю CYP2D6.

Безпечно застосовувати одночасно з Ксетом^® препарати, що є субстратами для цитохрому CYP3A4 (наприклад, терфенадин).

На фармакокінетику пароксетину не впливає одночасне застосування антацидів, пропранололу, дигоксину, алкоголю.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Пароксетин — це потужний селективний інгібітор

5-гідрокситриптаміну (5-НТ, серотонін). Антидепресивна дія пароксетину зумовлена специфічним гальмуванням захоплення серотоніну пресинаптичною мембраною шляхом зв'язування спеціальних транспортерів 5-гідрокситриптаміну (серотоніну). Пароксетин блокує зворотне захоплення цього нейромедіатору нейронами, з чим пов'язано підвищення вмісту вільної фракції цього нейромедіатора у синаптичній щілині, посилення дії серотоніну та, відповідно, розвиток тимоаналептичного, анксіолітичного, активізуючого та антифобічного ефекту. Пароксетин відрізняється від трициклічних, тетрациклічних та інших відомих антидепресантів за своєю хімічною будовою, є одним з найбільш селективних блокаторів зворотного захоплення серотоніну та найменш афінних до α1-, α2- та β-адренорецепторів, дофамінових (D2), 5-НТ-подібних, 5-НТ2-, мускаринових і гістамінових (1Н-) рецепторів. Це забезпечує потужну тимоаналептичну дію пароксетину та низьку ймовірність виникнення холінолітичного, кардіоваскулярного (зміни ЧСС, параметрів ЕКГ), психомоторного, гіпотензивного та седативного побічного ефекту. Темп редукції симптоматики також є одним з найбільш важливих показників антидепресивної дії пароксетину. У динаміці терапевтичної дії пароксетину вже після 1-го тижня лікування відзначається тимоаналептична та транквілізуюча дія препарату: поліпшення настрою, зниження відчуття занепокоєння, підвищення швидкості засинання.

Фармакокінетика. Після перорального прийому пароксетин швидко та майже повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту, метаболізується при первинному проходженні через печінку. Біодоступність препарату становить 90–100%. Прийом їжі

не впливає на всмоктування препарату. Період напіввиведення (t_1/2) становить 21 годину після прийому 20 або 40 мг для здорових добровольців, однак можливі значні індивідуальні коливання. Це дає змогу застосовувати препарат 1 раз на добу. Внаслідок часткового насичення метаболічного шляху первинного проходження (ферментів системи цитохрому Р450 (CYP)) після повторного застосування або при збільшенні разової дози біодоступність підвищується та спостерігається зниження плазмового кліренсу. Це призводить до нелінійної залежності зміни фармакокінетичних параметрів від зміни концентрації препарату у плазмі крові. Однак така нелінійність невластива для застосування пароксетину у дозах 20–50 мг. Максимальна концентрація (С_max) пароксетину у плазмі крові від 0,8 до 65 мкг/л після прийому 20–50 мг для здорових добровольців. Середній час для досягнення С_max (t_max) становить 5 годин (діапазон

(0,5–11 годин). При тривалому застосуванні пароксетину С_max знаходиться у діапазоні 14,2–89,6 мкг/л. Постійні концентрації у плазмі крові досягаються через 7–14 днів. Пароксетин має відносно плоску дозозалежну криву у діапазоні 20–40 мг. Близько 95% пароксетину у плазмі крові зв'язується з протеїнами. Невелика кількість пароксетину проникає у грудне молоко та крізь плаценту. Внаслідок окислення та метилування пароксетину у печінці утворюються основні метаболіти пароксетину: глюкуронід і сульфатні метаболіти, які швидко виводяться з організму. Тільки 1–2% дози пароксетину виводиться у незміненому вигляді з сечею. Решта виводиться у вигляді метаболітів із сечею — 64%, а з жовчю та калом — 36%. Фармакологічна активність і спорідненість з

М-холінорецепторами цих метаболітів незначна. Пароксетин метаболізується ферментом CYP2D6 та інгібує його, а це уможливлює взаємодію з іншими препаратами, що метаболізуються CYP2D6. На фоні нещодавнього застосування інгібіторів МАО або триптофану пароксетин спричинює симптоми надмірної стимуляції 5-НТ-рецепторів.

Відсутність активних метаболітів сприяє швидкому встановленню стабільної концентрації у крові. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок і/або у хворих на цироз печінки постійний рівень концентрації пароксетину у плазмі крові є значно вищим, ніж у молодих людей, а період напіввиведення — довшим.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості: гладкі, овальної форми двоопуклі таблетки блакитного кольору, вкриті оболонкою, рівні з обох боків.

Термін придатності. 3 роки.