Трисоль — згідно з АТС-класифікацією розчин електролітів. Інфузії Трисолю застосовуються з метою корекції порушень водно-електролітного балансу. Його складовими компонентами є хлориди натрію та калію, гідрокарбонат натрію. Він спричиняє ряд важливих ефектів, включаючи дезінтоксикаційний, сприяє покращенню мікроциркуляції завдяки усуненню гіповолемії та попередженню гемоконцентрації. Окрім того, Трисоль посилює діурез, оскільки значна частина введеного розчину залишає судинне русло та надходить в інтерстиційний простір. Також він застосовується для профілактики зміщення кислотно-основної рівноваги в бік підвищення кислотності, а саме метаболічного або негазового ацидозу (Інструкція МОЗ України).
За функціональною класифікацією інфузійних препаратів Ю.І. Фещенко та М.І. Гуменюка Трисоль належить до лікарських засобів для корекції водно-сольового обміну. Згідно ж із класифікацією розчинів для інфузійної терапії Трисоль відноситься до групи кристалоїдів (Шлапак І.П. та співавт., 2013).
Показаннями до застосування препарату є порушення водно-електролітного балансу, що виникли при гострих кишкових інфекціях, а також ізо- та гіпотонічній дегідратації різного генезу. Трисоль показаний при проведенні детоксикації при різних інтоксикаціях.
Осмолярність Трисолю 292 мОсм/л. Вміст натрію — 133 ммоль/л, калію — 13 ммоль/л, хлору — 99 ммоль/л та бікарбонату (HCO₃^‒ ) — 47 мекв/л (Шлапак І.П. та співавт., 2013).

Трисоль: розчини кристалоїдів

Перші результати досліджень, які довели доцільність застосування розчинів кристалоїдів у клінічній практиці, були оприлюднені ще у ХІХ ст.
Група кристалоїдів включає різноманітні розчини. Так, це сольові розчини, що не містять органічних аніонів (саме до цієї підгрупи відноситься Трисоль), сольові розчини, що містять органічні аніони, вуглеводні розчини, препарати на основі багатоатомних спиртів, розчини амінокислот.

Трисоль: фізіологічні основи застосування

Натрій (Na⁺) — це основний катіон позаклітинного простору, він бере участь у регуляції водного обміну в організмі та судинного тонусу. Окрім того, натрій підвищує нервово-м’язеву провідність. Нормальний вміст іонів натрію в плазмі крові — 136–145 ммоль/л. Калій(K⁺) — це основний внутрішньоклітинний катіон. Його нормальна концентрація у плазмі крові становить 3,5–5,5 мекв/л. При метаболічному ацидозі, в умовах дефіциту інсуліну, гіперглікемії, гіперосмолярності плазми крові та міжклітинної рідини відбувається переміщення калію в позаклітинний простір із розвитком гіперкаліемії, що призводить до порушення процесів деполяризації та реполяризації клітинних мембран.
До складу розчину Трисоль також входить натрію гідрокарбонат. Внутрішньовенне введення натрію гідрокарбонату призводить до підвищення рН плазми крові, іони HCO₃^‒ виступають буфером стосовно до іонів водню, що сприяє переміщенню іонів К⁺ всередину клітин та, таким чином, підтриманню електричної нейтральності внутрішньоклітинного середовища.

Трисоль: досвід клінічного застосування

У 2012 р., за даними ВООЗ, було зареєстровано 163 тис. випадків захворювання на холеру у 29 країнах світу (Кулагина М.Г., 2013).
Холера — карантинна інфекційна хвороба, що передається фекально-оральним шляхом. Основний шлях зараження — при вживанні забрудненої води або при її проковтуванні під час купання у забруднених водоймах. Основною патогенетичною ланкою в розвитку даного захворювання є виникнення тяжкої гострої дегідратації, внаслідок блювання та секреторної діареї. При цьому із калом та блювотними масами відбувається втрата як води, так і іонів калію, натрію, хлору, гідрокарбонатів. Гіпокаліємія, що розвивається під час холери, призводить до м’язевої слабкості, пошкодження нирок, порушення скоротливості міокарда, парезу кишечнику. Дегідратація призводить до згущення крові, порушення мікроциркуляції, гіповолемії та гіпоксії. У тяжких випадках при недостатньому поновленні втрат рідини та іонів можливий розвиток дегідратаційного шоку.
Хворі на холеру підлягають обов’язковій госпіталізації. Проводиться етіотропна та патогенетична терапія. Адекватна за об’ємом та швидкістю регідратація — основа патогенетичного лікування холери (Лучшев В.И., 2012). Для відновлення ОЦК при холері рекомендується застосування кристалоїдних розчинів, що містять у складі іони калію, наприклад Трисоль (Кулагина М.Г., 2013). При цьому протипоказане введення більшості колоїдних розчинів, глюкокортикоїдів та пресорних амінів.
Своєчасна, адекватна за об’ємом та швидкістю інфузії регідратація розчинами електролітів забезпечує позитивний клінічний ефект навіть при тяжкому перебігу захворювання. Рекомендується проводити інфузійну терапію у 2 етапи. Оптимальним розчином на 1-му етапі є Трисоль, також можуть застосовуватися квартасоль, ацесоль. У подальшому можливий перехід на інфузію розчину Дисоль.
При цьому рекомендується вводити розчини зі швидкістю 100–200 мл/хв. Необхідно розрахувати приблизну втрату маси тіла. Протягом першої години вводиться об’єм розчину Трисоль, що дорівнює ⅔ від цієї величини. У подальшому, при зниженні тяжкості дегідратації, нормалізації тургору шкіри, покращенні показників гемодинаміки (зниження частоти пульсу, нормалізації АТ) швидкість введення поступово знижують (Лучшев В.И., 2012).
Розчин Трисоль застосовується для проведення інфузійної терапії у хворих із травматичним шоком (Деминова М.У., 2013). Також можливе його застосування для корекції водно-електролітних порушень при розвитку дегідратації у хворих із порушеннями харчової поведінки (Балакирева Е.Е., 2013). Описано клінічний досвід застосування розчину Трисоль під час проведення дезінтоксикаційної терапії при ботулізмі (Дуйсенова А.К., 2013).

Трисоль: висновки

Трисоль — ізотонічний, ізоосмолярний розчин, що застосовується для корекції порушень водно-електролітного балансу різного генезу (Машковский М.Д., 2005). Незалежно від клінічної ситуації перед застосуванням розчину Трисоль для оцінки необхідного об’єму інфузії слід оцінити водний статус пацієнта. Для цього оцінюється комплекс клінічних та анамнестичних показників, включаючи наявність/відсутність блювання, діареї, надлишкової втрати рідини, пов’язаної з підвищеним потовиділенням, випаровуванням при диханні, застосуванням пацієнтом різноманітних препаратів, перш за все діуретиків, наявність супутніх захворювань (наприклад цукрового або нецукрового діабету), АТ, частоту пульсу, тургор шкіри, наявність набряків та випоту в порожнинах тіла, тонус очних яблук, зменшення маси тіла, температуру тіла, стан свідомості, сухість слизових оболонок, наявність спраги, об’єм діурезу тощо. Комплексна оцінка даних показників дозволяє обрати оптимальний режим та об’єм інфузії.