Глава 27. Гельмінтози

Міжнародні назви

Зміст

Гельмінтози

За різними даними, в Україні щорічно реєструють понад 1 млн випадків гельмінтозів. Як вважають фахівці, рівень інфікованості гельмінтами набагато вище, а виявляються вони недостатньо. Протягом життя практично кожна людина переносить паразитарне захворювання, але частіше хворіють діти. Кожен рік 20% дітей, які відвідують дошкільні заклади, хворіють на ентеробіоз. У світі зареєстровано близько 250 видів гельмінтів, які паразитують у людини. На території України поширені близько 30 видів, інші зустрічаються рідко. Найбільше значення в розвитку патології у дітей в нашій країні мають такі гельмінтози, як ентеробіоз, аскаридоз, трематодоз, трихоцефальоз і гіменолепідоз. При цьому 89% припадає на долю ентеробіозу, 6,8% — аскаридозу і 3,1% — трематодозу, переважно опісторхозу. Рідко реєструють ехінококоз і трихінельоз. У поодиноких випадках відзначають деякі тропічні гельмінтози: анкилостомідоз, шистосомоз, стронгілоїдоз, фасциольоз тощо.

Внаслідок глобальних екологічних змін, широкого застосування імунних, антибактеріальних та інших лікарських препаратів, частих порушень адаптаційних процесів у людини, постійного стресу клінічна картина багатьох захворювань, в тому числі гельмінтозів, змінилася. Гельмінти можуть спричинювати порушення функції травного тракту, розвиток алергічних реакцій, інтоксикації, відігравати роль імуносупресора. В наш час рідко зустрічаються випадки масивної інвазії, коли діагностика не викликає труднощів. Гельмінтози належать до тих захворювань, які не завжди легко діагностувати з об’єктивних і суб’єктивних причин (занадто довгий період відсутності яйцекладки, можлива відсутність серед паразитуючих особин жіночої статі, ймовірність технічних помилок). Тому важливо знати клінічну картину цих захворювань, щоб мати можливість провести цілеспрямоване обстеження та призначити адекватну терапію. З усіх гельмінтів, паразитуючих у людини, найбільш поширені круглі черв’яки, які виявляють у дітей.

Аскаридоз

Збудник — Ascaris lumbricoides, аскарида людська — круглий, різностатевий гельмінт, який паразитує у тонкому кишечнику і не здатний до міграції по травному тракту.

Епідеміологія. Джерело інвазії — людина. Передача здійснюється через забруднені землею руки, овочі, іграшки, зараження — через рот.

Діагностика. Діагностика міграційної фази аскаридозу грунтується на даних клінічних і епідеміологічних досліджень, шлункової фази — на виявленні у випорожненнях яєць аскарид за допомогою методу Калантарян, Фюлеборна, товстого мазка за Като, з використанням методу біохімічного дослідження сечі і макроскопічно — за наявності аскарид.

Основні клінічні симптоми:

  • субфебрилітет, шкірний висип;
  • диспепсичний синдром: біль у шлунку «летючого» характеру, зменшення маси тіла, нудота, блювання, метеоризм, нестійкі випорожнення, схильність до запору, зригування;
  • бронхолегеневий синдром: сухий або вологий кашель з розвитком «летючих» інфільтратів (синдром Лєффлєра) у поєднанні з алергічним дерматозом, обтурація бронхів, еозинофілія (до 20–40% еозинофільних гранулоцитів) на фоні лейкоцитозу;
  • обструктивний синдром з розвитком кишкової непрохідності, обтураційної жовтяниці. При масивній інвазії можливий розвиток гранулематозного гепатиту із гепатоспленомегалією, жовтяницею, підвищенням у крові активності трансаміназ, лужної фосфатази, рівня білірубіну і всіх фракцій глобулінів;
  • астеноневротичний синдром;
  • порушення нічного сну (крики, стогін, часте пробудження, плач, безсоння, кошмарні сновидіння). У разі тяжкого перебігу можливий розвиток екламптичних, хореатичних і епілептичних нападів;
  • свербіж, почервоніння шкіри навколо відхідника;
  • ознаки зниження імунітету у дітей, які часто і тривало хворіють: рецидивуючий стоматит і гінгівіт, гнійні захворювання шкіри або слизових оболонок.

Лікування. В період міграційної фази — тіабендазол у дозі 25 мг/кг на добу в 3 прийоми після їди протягом 5 днів. В хронічній стадії — медамін, левамізол, пірантел, кисень. Медамін призначають у дозі 10 мг/кг в 3 прийоми після їди протягом одного дня, левамізол — 2,5 мг/кг на добу в 2–3 прийоми після їди впродовж дня. Можна використовувати пірантелу памоат у формі таблеток: дітям у віці 1–2 роки в дозі 125 мг, 3–6 років — 250 мг, 7–12 років — 500 мг у 2 прийоми, 13–15 років — 750 мг у 3 прийоми після їди впродовж однієї доби. Лікування дітей при тяжкому перебігу захворювання краще проводити в стаціонарі, при легкому — амбулаторно. При аскаридозі ефективний мебендазол, однак препарат спричинює високу рухову активність гельмінтів, що може призвести до антиперистальтики кишечнику, блювання і попадання аскарид у бронхи.

Паралельно з антигельмінтними засобами в гостру фазу аскаридозу призначають антигістамінні, імуномодулюючі препарати, вітаміни.

Профілактика. Запобігання фекального забруднення навколишнього середовища. Кіп’ятіння води, ретельне миття фруктів, ягід, овочів. Своєчасне виявлення і лікування хворих.

Ентеробіоз

Збудник — Enterobius vermicularis, гострик — дрібний, круглий, різностатевий гельмінт, що локалізується в дистальних відділах тонкої і сліпої кишки.

Епідеміологія. Джерело інвазії — людина, але можлива аутосуперінвазія. Зараження здорових людей відбувається через брудні руки, предмети вжитку, іграшки, постільну білизну і повітря при запиленості помешкань.

Діагностика. Діагноз ентеробіозу встановлюють на основі виявлення яєць у зскрібку з періанальних складок, а також при відходженні гостриків з випороженнями.

Основні клінічні прояви:

  • свербіж у періанальній зоні, промежині, статевих органах;
  • астеноневротичний синдром з порушенням сну;
  • ентероколіт з повільним перебігом;
  • синдром гострого апендициту;
  • вульвовагініт, парапроктит;
  • мастурбація;
  • нетримання сечі;
  • запалення рогівки (keratitis dendritica).

Лікування. Показане призначення кисню, насіння гарбуза, пірантелу. Дітям старше 1 року — мебендазол 100 мг 1 раз та повторно через 2, 4 тиж у тій самій дозі.

Профілактика. Дотримання суворого санітарно-гігієнічного режиму (чистота рук і нігтів, підмивання дитини на ніч і щоранку водою з милом); спати дитині слід у трусах (резинки — навколо стегна), змінюючи їх щодня; прасування білизни гарячою праскою, купання дитини кожного дня, содові очіщувальні клізми на ніч, обов’язкове вологе прибирання приміщень з використанням крутого окропу. Дотримання режиму обов’язкове для всіх осіб, які проживають у вогнищі ентеробіозу, протягом 1–1,5 міс.

Трихоцефальоз

Збудник — Trichocephalus trichiurus, власоглав, який паразитує у нижніх відділах тонкого і початковому відділі товстого кишечнику.

Епідеміологія. Джерело інфекції — людина. Зараження відбувається через брудні руки, їжу, воду, які інфіковані яйцями глиста. Яйця переносяться мухами та іншими комахами.

Діагностика. Діагноз встановлюють за наявності яєць власоглава у випорожненнях, виявлених за допомогою методів Калантарян, Фюлеборна, Като.

Основні клінічні симптоми:

  • найчастіше буває безсимптомна інвазія;
  • диспепсичний синдром, здуття живота, діарея з домішками крові, рідко — випадіння прямої кишки, блювання, запор;
  • анемія, гіпоальбумінемія;
  • відставання у фізичному і розумовому розвитку (у ранньому віці).

Лікування. Медамін призначають у дозі 10 мг/кг на добу у 3 прийоми після їди протягом 3 днів; мебендазол — дітям старше 1 року по 100 мг 2 рази на день протягом3 днів.

Профілактика така ж, як і при аскаридозі.

Анкілостомідози

Збудник анкілостоміди — Ancylostoma duodenale і Nеcator americanus — маленькі круглі гельмінти, які паразитують у верхньому відділі тонкого кишечнику.

Епідеміологія. Анкілостомідози в основному поширені у тропічних і субтропічних країнах. Людина — основний хазяїн анкілостомід. Оптимальна умова для розвитку личинок анкілостомід — гарна аерація, підвищена вологість і температура навколишнього середовища 23–33 °С. Ці умови характерні для аграрних районів тропічних країн. Джерело інвазії — хвора людина. Фактори передачі: фрукти, ягоди, овочі. Личинки некатора проникають в організм людини через шкіру, пробуравлюючи її.

Діагностика. Діагноз встановлюють за даними прямого дослідження мазку випорожнень, гастродуоденоскопії. Метод товстого мазка за Като дає можливість оцінити масивність інвазії.

Основні клінічні симптоми:

  • часто безсимптомний перебіг з еозинофілією;
  • еритематозні і папульозні висипи на шкірі, свербіння;
  • астеноневротичний синдром;
  • гастродуоденіт;
  • еозинофілія, анемія, гіпоальбумінемія;
  • диспепсичний синдром з анорексією і відчуттям переповнення шлунка після їди, нудота, слинотеча;
  • відставання у фізичному розвитку (у ранньому віці);
  • поширені набряки.

Лікування. Перед початком лікування необхідно визначити масивність інвазії та ступінь анемії. Дітям з рівнем гемоглобіну нижче 100 г/л перед початком дегельмінтизації необхідно провести лікування препаратами заліза. Потім призначають медамін у дозі 10 мг/кг на добу у 3 прийоми після їди протягом 3 днів; мебендазол у дозі 100 мг 2 рази на день протягом3 днів. Контрольне дослідження випорожнень проводять через 2–3 тиж триразово. У разі виявлення яєць через 2–3 міс лікування повторюють.

Профілактика. Виявлення і лікування хворих, гігієна водопостачання, харчування і особиста гігієна. Запобігання фекального забруднення навколишнього середовища. Обробка грунту у вогнищі повареною сіллю (1 кг солі на 1 м2 площі).

Стронгілоїдоз

Збудник — Strongiloides stercoralis, угриця кишкова — маленький круглий, різностатевий гельмінт.

Епідеміологія. Захворювання поширене в країнах з теплим, вологим кліматом. Людина — основний і єдиний хазяїн паразита. Зараження відбувається через шкіру. Личинки проникають активно під час контакту шкіри з землею. Характер харчування і імунний статус дитини мають вирішальне значення у розвитку синдрому гіперінвазії.

Діагностика. Діагноз встановлюють на підставі виявлення личинок угриці кишкової у випорожненнях або в дуоденальному вмісті методом Бермана.

Основні клінічні симптоми:

  • може бути безсимптомний перебіг з еозинофілією;
  • еритематозний або папульозний висип на шкірі, який часто локалізується в анальній зоні і може рецидивувати;
  • кишковий стронгілоїдоз характеризується нападами болю в животі, блюванням, чергуванням проносу і запору зі зменшенням маси тіла;
  • можливий розвиток дисемінованого стронгілоїдозу у дітей з недостатнім харчуванням і дефектом клітинного імунітету, який характеризується раптовим початком з клінікою бактеріального шоку, зумовленого септицемією грамнегативними бактеріями;
  • ураження нервової системи у вигляді головного болю, запаморочення, швидкої втомлюваності, неврастенічних і психастенічних симптомів.

Лікування. Тіабендазол, левамізол за схемами, які рекомендовані при аскаридозі. Дітям старше 1 року — мебендазол у дозі 100 мг 2 рази на добу протягом 3 днів.

Профілактика. Своєчасне виявлення і лікування хворих, знезараження грунту повареною сіллю, дотримання норм гігієни харчування.

Трихінельоз

Збудник — Trichinella spiralis, живородний гельмінт, який паразитує у верхньому відділі тонкого кишечнику.

Епідеміологія. Людина хворіє після вживання м’яса, зараженого живими личинками гельмінта. Найбільш небезпечне для людини м’ясо ведмедя, свині.

Діагностика. РЗК, реакція преципітації зі специфічним антигеном, гістологічне дослідження м’язів (частіше дельтоподібного).

Основні клінічні симптоми:

  • симптоми захворювання з’являються тільки при масивній інвазії;
  • гарячка різного типу і тривалості;
  • гастроентерит, відчуття дискомфорту в шлунку;
  • набряк обличчя і параорбітальної зони;
  • лімфаденопатія, збільшення глоткових мигдаликів, біль у горлі;
  • збільшення розмірів селезінки;
  • виражена міалгія, особливо в діафрагмі, міжреберних і жувальних м’язах;
  • гіпереозинофілія протягом декількох місяців;
  • при тяжкому перебігу можливий розвиток судинно-серцевої недостатності, менінгоенцефаліту, пневмонії;
  • можливі рецидиви трихінельозу;
  • трихінельоз у дітей і дорослих за однакових умов зараження має відносно легкий перебіг.

Лікування. Тіабендазол за схемою лікування аскаридозу, антигістамінні засоби, при тяжкому перебігу — кортикостероїди.

Профілактика. Лабораторний контроль м’яса (трихінелоскопія), достатня термічна обробка м’яса перед вживанням.

Вухереріоз (феліріатоз)

Збудник — Wuchereria bancrofti, ниткоподібні нематоди (філярії), які у статевозрілій стадії знаходяться у порожнинах і тканинах тіла ссавців, а в личиночній стадії циркулюють в крові.

Епідеміологія. Джерело інвазії — людина, дикі і домашні кішки, собаки і мавпи. Переносники — комарі. Характерні природні зони. Сприйнятливість — 100%. Інкубаційний період — від 3–6 міс до 1,5 року.

Діагностика. Виявлення філярій у периферичній крові, яку беруть у денні і нічні часи, реакція імунофлюоресценції, ІФА зі специфічним діагностикумом.

Основні клінічні симптоми:

  • на ранніх етапах характерна гарячка;
  • шкірний висип;
  • локальні набряки, які мігрують;
  • гострий лімфаденіт;
  • збільшення розмірів селезінки;
  • гіпереозинофілія;
  • головний біль, міалгія протягом декількох тижнів;
  • хронічна стадія хвороби розвивається через декілька років від початку захворювання. Спостерігається в основному у дорослих і характеризується симптомами ураження лімфатичних вузлів і судин (формування слоновості кінцівок, статевих органів, грудних залоз, трофічні ушкодження шкіри, екзема).

Лікування. Етіологічний засіб — діетилкарбамазин у дозі 6 мг/кг на добу в 3 прийоми протягом 14–21 доби разом з десенсибілізуючими препаратами.

Профілактика. Виявлення і лікування пацієнтів на різних етапах хвороби. Знищення комарів.

Онхоцеркоз

Збудник — Onchocerca voluvilus, нематода (філярія), яка локалізується у людини переважно на голові, у лімфатичних вузлах, розташованих під шкірою, апоневрозом м’язів, окістям.

Епідеміологія. Онхоцеркоз — трансмісивний антропоноз. Джерело — хвора людина. Переносник — маленькі двокрилі кровососні мошки, які мешкають біля річок з чистою проточною водою. Сприйнятливість — загальна. Інкубаційний період — 1–3 міс.

Діагностика. Діагноз підтверджується після виявлення мікрофілярій у біоптаті шкіри, в крові, спинномозковій рідині, сечі. Діагностичний тест Мазоті з діетилкарбамазином слід застосовувати обмежено через можливість посилення деструктивних змін в очах та інших органах.

Основні клінічні симптоми:

  • генералізований або локалізований дерматит, який характеризується еритематозно-папульозним висипом на шкірі, інфільтрацією шкіри, стійким свербінням. Дерматит значно виражений на гомілках, сідницях, стегнах, спині, передпліччях і інколи нагадує бешиху. Часто розвивається ксеродермія — сухість і злущування шкіри;
  • збільшення пахвових, стегнових та інших лімфатичних вузлів;
  • щільні, розташовані під шкірою, безболісні вузли «онхоцеркоми», кількість яких постійно збільшується. Вузли частіше розташовані в ділянці грудей, на кінцівках, волосистій частині голови. Їх діаметр може бути від 0,5 до 4–5 см;
  • ураження очей — від кон’юнктивіту до іридоцикліту та атрофії зорового нерва;
  • постійна гіпереозинофілія;
  • при міграції мікрофілярій у внутрішні органи формується відповідний симптомокомплекс: ураження нирок і сечоводу, мозку, легенів, печінки, селезінки. В такому випадку говорять про системний онхоцеркоз.

Лікування. Комплексне, яке включає антигістамінні препарати в комбінації з діетилкарбамазином 6 мг/кг на добу в 3 прийоми протягом 14–21 діб з екстирпацією всіх виявлених онхоцерком.

Профілактика. Виявлення і лікування хворих, застосування інсектицидів, захист від укусів комах.

Опісторхоз

Збудник — Opistorchis felineus, біогельмінт, який паразитує в жовчовивідних шляхах, печінці, жовчному міхурі, у протоках підшлункової залози.

Епідеміологія. Біологічний цикл розвитку збудника має такі етапи: кінцевий хазяїн (дикі тварини, кішки, собаки, людина) — прісноводні молюски — прісноводні риби карпових порід — людина (тварини).

Зараження людини відбувається у разі вживання сирої, в’яленої чи малосолоної риби з личинками гельмінта в м’язах. В організмі людини личинка переходить у дорослу стадію через 4–6 тиж. Для опісторхозу характерні природні умови існування в Росії та Україні.

Діагностика. Виявлення яєць опісторхісів у випорожненнях, вмісті дванадцятипалої кишки, жовчі; серологічна діагностика можлива у разі проведення ІФА.

Основні клінічні симптоми:

  • субфебрилітет;
  • біль у правому підребер’ї;
  • шкірний висип;
  • диспепсичний синдром;
  • постійні катаральні симптоми;
  • нестійкі випорожнення, пронос, запор;
  • лімфаденопатія;
  • збільшення розмірів печінки;
  • еозинофілія, гіпоальбумінемія, висока ШОЕ, анемія;
  • відставання у фізичному розвитку;
  • легеневий синдром у вигляді «летючих» інфільтратів або пневмонія;
  • виражені дистрофічні зміни в міокарді;
  • при тяжкому перебігу розвивається гепатит з жовтяницею і гепатоспленомегалією;
  • перебіг хронічної стадії опісторхозу у дітей, які живуть в ендемічній зоні, має клінічні ознаки вираженої холепатії, диспепсичного та астенічного синдрому.

Лікування. В гострий період призначають дезінтоксикаційну, десенсибілізуючу терапію, при тяжкому перебігу — глюкокортикоїди. Після нормалізації температури тіла, даних ЕКГ у дітей старше 4 років застосовують празиквантел у дозі 33 мг/кг у 3 прийоми на добу після їди. Дітям призначають дієту № 5, обов’язково обмежують грубу клітковину і жири. Контроль лікування проводять через 3–6 міс шляхом 3-разового дослідження випорожнень і вмісту дванадцятипалої кишки методом Като.

Профілактика. Знищення молюсків-бітиній, що є проміжним хазяїном інфекції, виявлення всіх інвазованих осіб (в першу чергу рибалок і працівників рибної промисловості) і проведення дегельмінтизації. Населення в ендемічних зонах не повинно вживати сиру, малосолону, в’ялену рибу.

Парагонімоз

Збудник — Paragonimus westermani, легеневий присисень, біогельмінт.

Епідеміологія. Природно-вогнищеве захворювання, яке реєструють переважно в країнах Азії, Африки, Южній Америці. Епідемію частіше реєструють серед дітей і підлітків у віці 11–15 років. Кінцевий хазяїн і джерело інвазії — різноманітні дикі м’ясоїдні тварини, свині, кішки, собаки, інколи людина. Зараження можливе також у разі вживання сирих прісноводних раків або крабів, а також через забруднені руки і воду.

Діагностика. Виявлення яєць гельмінтів у мокротинні, ексудаті. Проведення РЗК зі специфічним діагностикумом.

Основні клінічні симптоми:

  • слабка інвазія не супроводжується клінічними проявами;
  • при масивному зараженні — кровохаркання, мокротиння іржавого кольору. Може розвинутись ексудативний плеврит з доброякісним перебігом;
  • при парагонімозі ЦНС розвиваються енцефаліт, менінгоенцефаліт.

Лікування. Празіквантел, що призначають за схемою лікування опісторхозу, а також десенсибілізуючі препарати.

Профілактика. Гігієна водопостачання, харчування і особиста гігієна. Термічна обробка харчових продуктів.

Дифілоботріоз

Збудник — Difilobotrium Latum, стьожак широкий, довжина якого становить 2–10 м.

Епідеміологія. Зараження людини відбувається внаслідок вживання сирої або недостатньо термічно обробленої прісноводної риби. Гельмінтоз реєструють скрізь, але частіше в країнах Африки, Південної Америки, Європи, Азії й Австралії. Діти хворіють рідше, ніж дорослі.

Діагностика. Виявлення та ідентифікація члеників, виявлення гельмінтів у випорожненнях, опитування людей в осередках захворювання (з показом макропрепарату члеників) про можливе відходження частини стробіла з калом.

Основні клінічні симптоми:

  • нудота, біль в епігастральній ділянці, нестійкі випорожнення;
  • при тяжкому перебігу — зменшення маси тіла, астеноневротичний синдром, гіповітаміноз В12 і фолієвої кислоти (парабирмеровська або ботріоцефальна анемія), субфебрилітет, глосит Хентера — наявність на язиці яскраво-червоних, болючих плям, тріщин. Можливий розвиток фунікулярного мієлозу.

Лікування. Фенасал: у віці до 3 років — у дозі 0,5 мг, 3–6 років — 1 мг, 7–9 років — 1,5 мг, 9–15 років — 2 мг одноразово натще; екстракт чоловічого папоротника: у віці 1–2 роки — у дозі 0,2 мг, 3–4 роки — 0,3 мг, 5–6 років — 0,5 мг, 7–8 років — 0,6 мг, 9–10 років — 0,7 мг, 11–12 років — 0,9 мг, 13–14 років — 1 г, 3 однодобових цикли через 5–7 діб; насіння гарбуза: дітям до 7 років — 2,5 г, старшим 7 років — 5 г у 100 мл води, через 3 год дають проносне.

Профілактика. Термічна обробка риби.

Теніархоз

Збудник — Teniarhynchus sahinatus, бичачий ціп’як, який належить до групи стьожкових гельмінтів.

Епідеміологія. Зараження людини відбувається через вживання сирої або недостатньо термічно обробленої яловичини.

Діагностика. Ідентифікація члеників гельмінта та яєць, виявлених у випорожненнях або у зскрібку з періанальних складок.

Основні клінічні симптоми:

  • іноді єдиною скаргою хворих може бути згадка про вихід члеників цепня під час дефекації;
  • диспепсичні симптоми: анорексія, нудота, блювання, відчуття важкості у шлунку, іноді апендикулярний синдром, слинотеча;
  • свербіння в анальному отворі;
  • астеноневротичний синдром;
  • при тяжкому перебігу — головний біль, запаморочення, апатія, епілептоподібні напади.

Лікування. Фенасал, насіння гарбуза за схемою лікування дифілоботріозу.

Профілактика. Лабораторний контроль м’яса, достатня термічна обробка м’ясних продуктів. Виявлення і лікування хворих на теніархоз.

Ехінококоз

Збудник — Echinococcus granulosus, стьожковий гельмінт.

Епідеміологія. Основним джерелом ехінококової інвазії є інфіковані дозрілими ехінококами собаки, вовки, шакали, які виділяють у навколишнє середовище із випорожненнями яйця гельмінта. Зараження відбувається під час контакту з хворою собакою або внаслідок вживання овочів, води, забруднених яйцями ехінокока. Хвороба найбільш поширена в країнах з розвинутою харчовою індустрією.

Діагностика. Рентгенографія, сканування органів, реакція латекс-аглютинації, імуноферментний аналіз, реакція непрямої аглютинації зі специфічними діагностикумами.

Основні клінічні симптоми:

Клінічні прояви ехінококозу зумовлені локалізацією цисти (печінка, легені, шкіра, стінка шлунка) та її розмірами. Легеневий ехінококоз на відміну від печінкового частіше виявляють у дітей. Діти скаржаться на кашель з виділенням пінистого мокротиння з неприємним запахом, інколи з домішками крові. Пізніше приєднуються біль у грудині, задишка. Під час перкусії виявляють ділянки притуплення перкуторного звуку, біля них — дихання з бронхіальним відтінком, сухі і вологі хрипи. При рентгенологічному дослідженні виявляють округлі, з чіткими контурами тіні. Ехінококоз легенів нерідко ускладнюється нагноєнням пухирів і проривом гною у бронхи. Еозинофілія — непостійна ознака захворювання.

Лікування. Тільки хірургічне. Призначають альбендазол протягом 10–20 діб у дозі 10 мг/кг перед і після хірургічного втручання.

Профілактика. Головним є дотримання особистої гігієни під час контакту з тваринами, які споживають м’ясо.

Гіменоліпедоз

Збудник — Hymenolepis nana, карликовий ціп’як, який локалізується у тонкій кишці.

Епідеміологія. Людина — кінцевий хазяїн і джерело інвазії. Діти заражаються фекально-оральним шляхом через предмети побуту, іграшки, їжу, воду, інфіковані яйцями гельмінта. Хвора дитина виділяє яйця з випорожненнями. Можлива аутосуперінвазія, оскільки гельмінт виділяє яйця, які у шлунку можуть трансформуватися в статевозрілі гельмінти. Інтенсивність інвазії висока. Карликовий ціп’як паразитує переважно у дітей, які проживають у жаркому кліматі.

Діагностика. Виявлення яєць гельмінтів у випорожненнях і періанальних складках.

Основні клінічні симптоми:

  • в більшості випадків інвазія має легкий перебіг і не має характерних ознак;
  • у дітей раннього віку постійними скаргами є біль у животі, чергування проносу і запору, нудота, інколи блювання, зниження апетиту, слинотеча, печія;
  • головний біль, запаморочення, втомлюваність, неспокійний сон, хореїчні та епілептиформні судоми, інколи з втратою свідомості, псевдоменінгіт.

Лікування. Дітям старше 4 років призначають празіквантел у дозі 33 мг/кг в 3 прийоми одноразово. Повторні цикли фенасалу за схемою лікування дифілоботріозу.

Профілактика. Виявлення і лікування хворих, обстеження членів родини та інших контактних осіб, гігієна житла, дотримання норм гігієни харчування і водопостачання.

Теніоз

Збудник — Taenia solium, свинячий ціп’як.

Епідеміологія. Зараження людини відбувається внаслідок вживання сирої свинини або недостатньо термічно оброблених м’ясних страв.

Діагностика. Ідентифікація члеників гельмінта і яєць, виявлених у випорожненнях. Для підтвердження теніозу застосовують рентгенологічні методи, проводять сканування, дослідження спинномозкової рідини, а також ІФА.

Основні клінічні симптоми:

  • диспепсичний синдром (нудота, анорексія);
  • астеновегетативний синдром з нападами запаморочення;
  • непостійна еозинофілія;
  • під час запору і блювання, що призводять до руйнування члеників гельмінта, із яєць виходять личинки, які потрапляють у кровоток. Це зумовлює ураження мозку, очей, серця та інших органів (цистицеркоз) з відповідними симптомами органної патології.

Захворювання може розвинутися у хворих з ВІЛ-інфекцією при зараженні яйцями гельмінта через забруднені фрукти, овочі.

Лікування. При лікуванні теніозу небезпечно вживати препарати, які руйнують кутикулу гельмінта. Зворотна перистальтика під час блювання сприяє попаданню яєць свинячого ціп’яка у верхні відділи кишечнику. Рекомендують вживати насіння гарбуза, призначають празіквантел (за схемою лікування опісторхозу).

Профілактика. Виявлення і лікування хворих, термічна обробка м’яса, лабораторний контроль м’яса.

Токсокароз

Збудник — Toxocara canis, гельмінт родини псових.

Епідеміологія. Джерелом інвазії є собаки. Зараження відбувається через брудні руки, грунт, шерсть тварин, предмети вжитку. Проковтнуті яйця перетворюються у личинок, які потім проникають у різні органи і тканини людини, зумовлюючи утворення еозинофільних інфільтратів в легенях, печінці, нирках, міокарді, кишечнику, мозку, очах.

Діагностика. Діагноз встановлюють після ретельного гістологічного дослідження біоптату печінки, легенів та інших органів (на жаль, частіше посмертно) і постановки реакції імунофлюоресценції.

Основні клінічні симптоми:

  • астматичний синдром, кашель;
  • інфільтрати в легенях;
  • міокардит;
  • ураження суглобів;
  • алергічні ураження шкіри (свербіння, еритематозний і папульозний висип);
  • рецидивуючий субфебрилітет;
  • стійка гіпереозинофілія з розвитком еозинофільно-лейкемоїдних реакцій;
  • гіпергаммаглобулінемія;
  • лімфаденопатія;
  • гепатомегалія;
  • диспепсичний синдром: біль у шлунку, нудота, нестійкі випорожнення;
  • епілептиформні напади, парези, паралічи;
  • ендофтальміт, гранульоми сітківки у дітей старшого віку;
  • ремісії і загострення хвороби тривають від 5–8 міс до 2–3 років;
  • можливий летальний кінець.

Лікування. Повторні курси мебендазолу чи тіабендазолу (мінтезол). Мебендазол призначають по 100 мг 2 рази на добу під час їди протягом 5–7 діб, тіабендазол — по 50 мг/кг на добу в 2 прийоми (не більше 3 г на добу) протягом 5–7 діб, діетилкарбамазин 6–12 мг/кг на добу в 3 прийоми протягом 10 днів. За необхідності призначають повторні курси, але не раніше, ніж через 1–2 міс. При ураженні нервової системи та очей застосовують кортикостероїди, блокатори Н1-рецепторів.

Профілактика. Особиста гігієна. Обстеження домашніх тварин і своєчасна дегельмінтизація собак. Виловлювання бездомних тварин. Ретельне миття рук, овочів, фруктів. За наявності пікацизму — придбання крейди, глини тощо — виключно в аптеці!

Дата добавления: 11.06.2019 г. Версия для печати

Developed by Maxim Levchenko