Фармакодинаміка.

Механізм дії

Софосбувір — це пангенотипічний інгібітор РНК-залежної РНК-полімерази NS5B вірусу гепатиту С (ВГС), що є суттєво важливою для реплікації вірусу. Софосбувір — це нуклеотидні проліки, що піддаються внутрішньоклітинному метаболізму до утворення фармакологічно активного уридинаналогового трифосфату (GS-461203), що може включатися в РНК ВГС полімеразою NS5B і діє як термінатор синтезу ланцюга. GS-461203 (активний метаболіт софосбувіру) не є інгібітором полімераз ДНК та РНК людини та не є інгібітором мітохондріальної полімерази РНК.

Велпатасвір — це інгібітор ВГС, мішенню якого є білок ВГС NS5A, суттєво важливий для реплікації РНК та збирання віріонів ВГС. Дослідження селективної резистентності та перехресної резистентності in vitro вказують на те, що за своїм механізмом дія велпатасвіру спрямована проти NS5A.

Противірусна активність

Значення концентрацій софосбувіру/велпатасвіру з 50% ефективністю (EC₅₀) проти повнорозмірних або химерних репліконів, що кодують послідовності NS5B та NS5A із лабораторних штамів, представлено в таблиці 1. Значення EC₅₀ для софосбувіру та велпатасвіру проти клінічних ізолятів представлено в таблиці 2.

Активність софосбувіру та велпатасвіру проти повнорозмірних або химерних лабораторних репліконів

Таблиця 1.

Н/Д = немає даних

a. Середнє значення з декількох експериментів з одним лабораторним репліконом.

b. Для тестування використовувалися стабільні химерні реплікони 1b, які несуть гени NS5B з генотипів 2b, 5a або 6a.

c. Дані з різних штамів повнорозмірних репліконів NS5A або химерних репліконів NS5A, які несуть повнорозмірні гени NS5A, що містять поліморфізми L31 або M31.

d. Дані з химерного реплікона NS5A, що несе амінокислоти NS5A 9–184.

Активність софосбувіру та велпатасвіру проти перехідних репліконів, що містять NS5A або NS5B із клінічних ізолятів

Таблиця 2.

Н/Д = немає даних

Присутність 40% сироватки крові людини не впливала на проти-ВГС активність софосбувіру, проте знижувала проти-ВГС активність велпатасвіру в 13 разів щодо репліконів ВГС генотипу 1a.

Оцінювання софосбувіру в комбінації з велпатасвіром не показало жодного антагоністичного впливу щодо зменшення рівнів РНК ВГС у клітинах репліконів.

Резистентність

У культурах клітин

Були відібрані реплікони ВГС зі зниженою чутливістю до софосбувіру в культурах клітин для різних генотипів, у тому числі 1b, 2a, 2b, 3a, 4a, 5a та 6a. Знижена чутливість до софосбувіру пов’язувалася з первинною NS5B заміною S282T у всіх вивчених генотипах репліконів. Сайт-спрямований мутагенез заміщеного фрагменту S282T у репліконах генотипу 1–6 призвів до зниження чутливості до софосбувіру у 2–18 разів та зниження здатності до реплікації вірусу на 89–99% порівняно з відповідним диким типом. У біохімічних аналізах здатність активного трифосфату софосбувіру (GS-461203) інгібувати рекомбінантну полімеразу NS5B із генотипів 1b, 2a, 3a та 4a, що експресує заміщення S282T, була меншою порівняно зі здатністю інгібувати рекомбінантну полімеразу NS5B дикого типу, на що вказувало 8,5–24-кратне збільшення 50% інгібуючої концентрації (IC₅₀).

В умовах in vitro були відібрані реплікони ВГС зі зниженою чутливістю до велпатасвіру для різних генотипів, у тому числі 1a, 1b, 2a, 3a, 4a, 5a та 6a. Варіантами, відібраними в положеннях, асоційованих із резистентністю NS5A, були 24, 28, 30, 31, 32, 58, 92 та 93. Варіантами, асоційованими з резистентністю (ВАР) та відібраними в 2 або більше генотипах, були F28S, L31I/V та Y93H. Сайт-спрямований мутагенез відомих ВАР NS5A продемонстрував, що замінами, які призводять до > 100-кратного зниження чутливості до велпатасвіру, були M28G, A92K та Y93H/N/R/W у генотипі 1a, A92K — у генотипі 1b, C92T та Y93H/N — у генотипі 2b, Y93H — у генотипі 3 та L31V і P32A/L/Q/R — у генотипі 6. Жодні окремі заміни, випробувані в генотипах 2a, 4a або 5a, не призводили до > 100-кратного зниження чутливості до велпатасвіру. Комбінації таких варіантів часто демонстрували більше зниження чутливості до велпатасвіру, ніж окремі ВАР поодинці.

У клінічних дослідженнях

Пацієнти без цирозу та пацієнти з компенсованим цирозом

В об’єднаному аналізі даних пацієнтів без цирозу або з компенсованим цирозом, які отримували софосбувір та велпатасвір у таблетованій формі протягом 12 тижнів у ході трьох дослідженнях 3 фази, 12 пацієнтів (2 з генотипом 1 та 10 з генотипом 3) відповідали критеріям для аналізу резистентності через відсутність вірусологічної відповіді. Ще один пацієнт з інфекцією ВГС генотипу 3 на вихідному рівні був повторно інфікований ВГС генотипу 1a за відсутності вірусологічної відповіді та був виключений з аналізу вірусологічних даних. У жодного з пацієнтів з інфекцією ВГС генотипів 2, 4, 5 або 6 не було зареєстровано відсутності вірусологічної відповіді.

Із 2 пацієнтів з інфекцією генотипу 1 із відсутністю вірусологічної відповіді в одного пацієнта був вірус із появою ВАР NS5A Y93N, а в іншого пацієнта був вірус із появою ВАР NS5A L31I/V та Y93H за відсутності вірусологічної відповіді. Обидва пацієнти мали вірусну інфекцію на вихідному рівні із ВАР NS5A. Жодних ВАР NS5B до нуклеозидних інгібіторів (НІ) у цих двох пацієнтів при відсутності відповіді не спостерігалося.

Із 10 пацієнтів з інфекцією генотипу 3 та відсутністю вірусологічної відповіді заміна Y93H спостерігалася у всіх 10 пацієнтів за відсутності відповіді (у 6 поява Y93H відбулася після лікування, а у 4 пацієнтів наявність Y93H зареєстрована на вихідному рівні та після лікування). Жодних ВАР NS5B до НІ при відсутності відповіді у 10 пацієнтів не спостерігалося.

Пацієнти з декомпенсованим цирозом

В одному дослідженні фази 3 за участю пацієнтів із декомпенсованим цирозом, які отримували софосбувір та велпатасвір у таблетованій формі + рибавірин протягом 12 тижнів, 3 пацієнти (1 із вірусом генотипу 1 та 2 з вірусом генотипу 3) відповідали критеріям для аналізу резистентності через відсутність вірусологічної відповіді. У жодного пацієнта з інфекцією ВГС генотипу 2 або 4 у групі лікування софосбувіром та велпатасвіром у таблетованій формі + рибавірином протягом 12 тижнів не було зареєстровано відсутності вірусологічної відповіді.

У 1 пацієнта з інфекцією ВГС генотипу 1 та відсутністю вірусологічної відповіді не було ВАР NS5A або NS5B за відсутності відповіді.

Із 2 пацієнтів із вірусом генотипу 3 та відсутністю вірусологічної відповіді в одного відбулася поява ВАР NS5A Y93H за відсутності відповіді. В іншого пацієнта був вірус із заміною Y93H на початковому рівні та відсутність вірусологічної відповіді, а також з’явилися низькі рівні (< 5%) ВАР NS5B до НІ N142T та E237G за відсутності відповіді. Дані фармакокінетики цього пацієнта свідчили про були обумовлені недотриманням режиму лікування.

У цьому дослідженні у 2 пацієнтів, які отримували лікування софосбувіром та велпатасвіром у таблетованій формі протягом 12 або 24 тижнів без рибавірину, відбулася поява зміни NS5B S282T із низьким рівнем (< 5%), а також L159F.

Вплив наявності на вихідному рівні варіантів, асоційованих із резистентністю ВГС, на результати лікування

Пацієнти без цирозу та пацієнти з компенсованим цирозом

Були проведені аналізи для вивчення зв’язку між ВАР NS5A, що були наявні до вихідного рівня, та результатом лікування для пацієнтів без цирозу або з компенсованим цирозом у трьох клінічних дослідженнях фази 3 (ASTRAL 1, ASTRAL 2 та ASTRAL 3). Із 1035 пацієнтів, які отримували лікування софосбувіром та велпатасвіром у цих трьох клінічних дослідженнях фази 3, 1023 пацієнти були включені в аналіз ВАР NS5A; 7 пацієнтів були виключені через відсутність досягнутої стійкої вірусологічної відповіді (СВВ12) та відсутність вірусологічної відповіді; ще 5 пацієнтів були виключені через неможливість секвенування гена NS5A. В об’єднаному аналізі даних цих досліджень фази 3 вірус у 380 з 1023 (37%) пацієнтів характеризувався наявністю ВАР NS5A на вихідному рівні. У пацієнтів з інфекцією ВГС генотипу 2, 4 та 6 частіше спостерігалися ВАР NS5A (70%, 63% та 52% відповідно) порівняно з пацієнтами, інфікованими ВГС генотипу 1 (23%), генотипу 3 (16%) та генотипу 5 (18%).

Наявність ВАР на вихідному рівні істотно не впливала на частоту СВВ12 у пацієнтів з інфекцією ВГС генотипу 1, 2, 4, 5 та 6, що коротко викладено у таблиці 3. Пацієнти з інфекцією генотипу 3 із ВАР NS5A Y93H на вихідному рівні мали меншу частоту СВВ12, ніж пацієнти без заміни Y93H, після лікування софосбувіром та велпатасвіром у таблетованій формі протягом 12 тижнів, що коротко викладено в таблиці 4. У дослідженні ASTRAL-3 ВАР Y93H був виявлений на вихідному рівні у 9% пацієнтів, які отримували лікування софосбувіром та велпатасвіром у таблетованій формі.

СВВ12 у пацієнтів із ВАР NS5A на вихідному рівні або без, за генотипом ВГС (дослідження ASTRAL-1, ASTRAL-2 та ASTRAL-3)

Таблиця 3.

СВВ12 у пацієнтів із Y93H на вихідному рівні та без, граничне значення 1% (популяція аналізу резистентності), дослідження ASTRAL 3

Таблиця 4.

ВАР NS5B до НІ S282T не був виявлений на початковому рівні у послідовності NS5B у жодного з пацієнтів у дослідженнях фази 3. СВВ12 була досягнута у всіх 77 пацієнтів, у яких на вихідному рівні були ВАР NS5B до НІ, включаючи N142T, L159F, E/N237G, C/M289L/I, L320F/I/V, V321A/I та S282G+V321I.

Пацієнти з декомпенсованим цирозом (клас В за класифікацією Чайлда–П’ю–Туркота)

Проведено аналізи для вивчення зв’язку між ВАР NS5A, що були наявні до початкового рівня, та результатом лікування для пацієнтів із декомпенсованим цирозом в одному дослідженні 3 фази (ASTRAL 4). Із 87 пацієнтів, які отримували лікування софосбувіром та велпатасвіром у таблетованій формі + рибавірином, 85 пацієнтів були включені в аналіз ВАР NS5A; 2 пацієнти були виключені через відсутність досягнутої СВВ12 та відсутність вірусологічної відповіді. Серед пацієнтів, які отримували лікування софосбувіром та велпатасвіром у таблетованій формі + рибавірином протягом 12 тижнів, у 29% (25/85) пацієнтів на вихідному рівні була вірусна інфекція з ВАР NS5A: у 29% (19/66), 75% (3/4), 15% (2/13) та 50% (1/2) пацієнтів із ВГС генотипу 1, 2, 3 та 4 відповідно.

СВВ12 у пацієнтів із ВАР NS5A або без ВАР NS5A на вихідному рівні у групі лікування софосбувіром та велпатасвіром у таблетованій формі + рибавірином протягом 12 тижнів для цього дослідження показано в таблиці 5.

СВВ12 у пацієнтів із ВАР NS5A або без ВАР NS5A на вихідному рівні за генотипом ВГС (дослідження ASTRAL-4)

Таблиця 5.

В одного пацієнта з вірусом генотипу 3, у якого на вихідному рівні були наявні ВАР NS5A та у якого не була досягнута СВВ12, на вихідному рівні була заміна NS5A Y93H; дані фармакокінетики цього пацієнта були обумовлені недотриманням режиму лікування.

У трьох пацієнтів у групі лікування софосбувіром та велпатасвіром у таблетованій формі + рибавірином протягом 12 тижнів на вихідному рівні були ВАР NS5B до НІ (N142T та L159F), у всіх трьох пацієнтів було досягнуто СВВ12.

Перехресна резистентність

Дані досліджень in vitro вказують, що більшість ВАР NS5A, які призводять до резистентності до ледіпасвіру та даклатасвіру, залишалися чутливими до велпатасвіру. Велпатасвір зберігає повну активність проти асоційованого із резистентністю до софосбувіру заміщення S282T у NS5B, тоді як усі асоційовані із резистентністю до велпатасвіру заміщення у NS5A повністю чутливі до софосбувіру. Софосбувір та велпатасвір були повністю активними проти заміщень, асоційованих із резистентністю до інших класів противірусних препаратів прямої дії з відмінними механізмами дії, наприклад до ненуклеозидних інгібіторів NS5B та інгібіторів протеази NS3. Ефективність софосбувіру та велпатасвіру в таблетованій формі не оцінювали у пацієнтів, в яких попереднє лікування іншими схемами, що включали інгібітор NS5A, не дало відповіді.

Пацієнти літнього віку

У клінічних дослідженнях софосбувіру та велпатасвіру у таблетованій формі брали участь 156 пацієнтів віком від 65 років (12% загальної кількості пацієнтів у клінічних дослідженнях фази 3). Частота відповіді у пацієнтів віком ≥ 65 років була такою самою, як і у пацієнтів віком < 65 років у всіх групах лікування.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Фармакокінетичні властивості софосбувіру, GS-331007 та велпатасвіру оцінювали у здорових дорослих добровольців та у пацієнтів із хронічним гепатитом C. Після перорального прийому софосбувіру та велпатасвіру у таблетованій формі софосбувір швидко всмоктувався, медіанна пікова концентрація у плазмі крові спостерігалася через 1 годину після прийому. Медіанна пікова концентрація GS-331007 у плазмі крові спостерігалася через 3 години після прийому. Медіанна пікова концентрація велпатасвіру спостерігалася через 3 години після прийому.

За даними популяційного фармакокінетичного аналізу, у пацієнтів з інфекцією ВГС середні значення площі під фармакокінетичною кривою в рівноважному стані AUC_0–24 для софосбувіру (n = 982), GS-331007 (n = 1428) та велпатасвіру (n = 1425) становили 1260, 13 970 та 2970 нг•год/мл відповідно. Значення C_max у рівноважному стані для софосбувіру, GS-331007 та велпатасвіру становили 566, 868 та 259 нг/мл відповідно. Значення AUC_0–24 та C_max для софосбувіру та GS-331007 були однаковими у здорових дорослих добровольців та пацієнтів з інфекцією ВГС. Порівняно зі здоровими добровольцями (n = 331), значення AUC_0–24 та C_max для велпатасвіру у пацієнтів з інфекцією ВГС були нижчими на 37% та 41% відповідно.

Вплив прийому їжі

Порівняно із прийомом натще, одноразовий прийом софосбувіру та велпатасвіру в таблетованій формі з їжею із помірним вмістом жиру (~600 ккал, 30% жиру) або високим вмістом жиру (~800 ккал, 50% жиру) призводив до підвищення значень AUC_0-inf на 34% і 21% відповідно та значень C_max на 31% і 5% відповідно для велпатасвіру. Прийом з їжею з помірним або високим вмістом жиру призводив до збільшення AUC_0-inf софосбувіру на 60% та 78% відповідно, але суттєво не впливав на значення C_max софосбувіру. Їжа з помірним або високим вмістом жиру не вплинула на значення AUC_0-inf GS-331007, але призводила до зменшення значень C_max на 25% та 37% відповідно. Частота відповіді у дослідженнях фази 3 була однаковою у пацієнтів з інфекцією ВГС, які отримували софосбувір та велпатасвір у таблетованій формі разом із їжею або без їжі. Софосбувір та велпатасвір у таблетованій формі можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Розподіл

Софосбувір приблизно на 61–65% зв’язується з білками плазми крові людини і зв’язування не залежить від концентрації препарату в діапазоні 1–20 мкг/мл. Зв’язування GS-331007 з білками плазми крові людини було мінімальним. Після одноразового прийому дози 400 мг [¹⁴C]-софосбувіру здоровими добровольцями співвідношення [¹⁴C]-радіоактивності крові та плазми крові становило близько 0,7.

Велпатасвір на > 99,5% зв’язується з білками плазми крові людини. Зв’язування не залежить від концентрації препарату в діапазоні 0,09–1,8 мкг/мл. Після одноразового прийому дози 100 мг [¹⁴C]-велпатасвіру здоровими добровольцями співвідношення [¹⁴C]-радіоактивності крові та плазми крові становило від 0,52 до 0,67.

Біотрансформація

Софосбувір активно метаболізується в печінці, утворюючи фармакологічно активний нуклеозидний аналог трифосфат GS 461203. Шлях метаболічної активації включає послідовний гідроліз фрагмента молекули ефіру карбонової кислоти, каталізований катепсином людини A (CatA) або карбоксилестеразою 1 (CES1), та розщеплення фосфорамідату нуклеотидзв’язуючим білком 1 із гістидиновими тріадами (HINT1) із подальшою фосфориляцією шляхом біосинтезу піримідинового нуклеотиду. Дефосфорилювання призводить до утворення нуклеозидного метаболіту GS 331007, який не піддається ефективному зворотному фосфорилюванню та якому бракує дії проти ВГС in vitro. Софосбувір та GS 331007 не є субстратами або інгібіторами ферментів UGT1A1 або CYP3A4, CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19 та CYP2D6. Після разового прийому [¹⁴C]-софосбувіру у дозі 400 мг на GS 331007 припадало приблизно > 90% загальної системної експозиції.

Велпатасвір є субстратом CYP2B6, CYP2C8 та CYP3A4 із повільним обміном. Після разового прийому [¹⁴C]-велпатасвіру у дозі 100 мг більшість (> 98%) радіоактивних сполук в плазмі припадала на вихідний препарат. Метаболітами, визначеними в плазмі крові людини, були моногідроксильні та деметильовані похідні велпатасвіру. Незмінений велпатасвір є основною сполукою, що виділяється з калом.

Виведення

Після одноразової пероральної дози 400 мг [¹⁴C]-софосбувіру середнє загальне виведення [¹⁴C]-радіоактивних сполук становило більше 92%: приблизно 80%, 14% та 2,5% виведення із сечею, калом та видихуваним повітрям відповідно. Основна частина дози софосбувіру, що виводилася із сечею, була у формі GS-331007 (78%), тоді як 3,5% виводилося у вигляді софосбувіру. Такі дані вказують на те, що нирковий кліренс є основним шляхом виведення GS-331007. Медіанний термінальний період напіввиведення софосбувіру та GS-331007 після прийому софосбувіру та велпатасвіру в таблетованій формі становив 0,5 та 25 годин відповідно.

Після одноразової пероральної дози 100 мг [¹⁴C]-велпатасвіру середнє загальне виведення [¹⁴C]-радіоактивних сполук становило 95%: приблизно 94% та 0,4% виведення з калом та сечею відповідно. Незмінений велпатасвір був основною сполукою, наявною у калі, і становив у середньому 77% прийнятої дози; моногідроксильований велпатасвір становив 5,9% та деметильований велпатасвір становив 3,0%. Ці дані вказують на те, що екскреція початкового препарату з жовчю була головним шляхом виведення велпатасвіру. Медіанний термінальний період напіввиведення велпатасвіру після прийому софосбувіру та велпатасвіру у таблетованій формі становив приблизно 15 годин.

Лінійність/нелінійність

Значення AUC велпатасвіру зростає майже пропорційно до дози в діапазоні доз 25–150 мг. Значення AUC софосбувіру та GS-331007 майже пропорційні дозам у діапазоні доз 200–1200 мг.

Потенційна взаємодія in vitro між лікарськими засобами софосбувіру/велпатасвіру

Софосбувір і велпатасвір є субстратами транспортерів лікарських засобів P-глікопротеїну (P-gp) та протеїну резистентності раку молочної залози (BCRP), а GS-331007 не є таким субстратом. Велпатасвір також є субстратом транспортного поліпептиду органічних аніонів (OATP) 1B. В умовах in vitro спостерігався повільний метаболічний цикл велпатасвіру під впливом ізоферментів CYP2B6, CYP2C8 та CYP3A4.

Велпатасвір є інгібітором транспортерів лікарських засобів P-глікопротеїну, BCRP, OATP1B1 та OATP1B3. Тому його участь у лікарській взаємодії з цими транспортерами обмежується переважно процесом всмоктування. При клінічно значущих концентраціях у плазмі крові велпатасвір не є інгібітором таких печінкових транспортерів як помпа, що експортує жовчні кислоти (BSEP), білок-котранспортер натрію таурохолату (NTCP), OATP2B1, OATP1A2 або транспортер органічних катіонів (OCT) 1, і таких ниркових транспортерів, як OCT2, OAT1, OAT3, білок, що асоціюється з множинною лікарською резистентністю, 2 (MRP2) або протеїну множинної резистентності та виведення токсинів (MATE) 1, а також ізоферментів CYP або ферментів уридинглюкуронозилтрансфераза (UGT) 1A1.

Софосбувір та GS-331007 не є інгібіторами транспортерів лікарських засобів P-глікопротеїну, BCRP, MRP2, BSEP, OATP1B1, OATP1B3 та OCT1. GS-331007 не є інгібітором OAT1, OCT2 та MATE1.

Фармакокінетика в окремих популяціях

Раса та стать

Жодних клінічно значущих фармакокінетичних відмінностей, пов’язаних із расою або статтю, не було виявлено для софосбувіру, GS-331007 або велпатасвіру.

Пацієнти літнього віку

Аналіз фармакокінетики у популяції пацієнтів, інфікованих ВГС, показав, що у межах проаналізованого вікового діапазону (18–82 роки) вік не чинив клінічно значущого впливу на експозицію софосбувіру, GS-331007 або велпатасвіру.

Порушення функції нирок

Короткий опис впливу різних ступенів порушення функції нирок на експозицію компонентів софосбувіру/велпатасвіру 400 мг/100 мг у формі таблеток, вкритих плівковою оболонкою, порівняно з особами з нормальною функцією нирок описано нижче та представлено у таблиці 6.

Вплив різних ступенів порушення функції нирок на експозицію (AUC) софосбувіру, GS-331007 та велпатасвіру порівняно з особами з нормальною функцією нирок

Таблиця 6.

Фармакокінетику софосбувіру досліджували у дорослих пацієнтів, не інфікованих ВГС, із порушенням функції нирок легкого (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (рШКФ) ≥ 50 та < 80 мл/хв/1,73 м²), помірного (рШКФ ≥ 30 та < 50 мл/хв/1,73 м²) та тяжкого ступеня (рШКФ < 30 мл/хв/1,73 м²), а також у пацієнтів із термінальною хронічною нирковою недостатністю (ТХНН), які потребували гемодіалізу, після прийому одноразової дози софосбувіру 400 мг порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок (рШКФ > 80 мл/хв/1,73 м²). GS-331007 ефективно виводився під час гемодіалізу із коефіцієнтом видалення приблизно 53%. Під час 4-годинного сеансу гемодіалізу після одноразового прийому софосбувіру у дозі 400 мг було виведено 18% прийнятої дози.

У пацієнтів, інфікованих ВГС, із тяжким порушенням функції нирок при застосуванні софосбувіру 200 мг із рибавірином (n=10) або софосбувіру 400 мг із рибавірином (n=10) протягом 24 тижнів, або ледіпасвіру/софосбувіру 90/400 мг (n=18) протягом 12 тижнів фармакокінетика софосбувіру та GS-331007 була подібною до тієї, що спостерігалася у ВГС-негативних пацієнтів із порушенням функції нирок тяжкого ступеня.

Фармакокінетику велпатасвіру вивчали у пацієнтів, не інфікованих ВГС, із порушенням функції нирок тяжкого ступеня (рШКФ < 30 мл/хв за формулою Кокрофта–Голта) після застосування одноразової дози 100 мг велпатасвіру. Фармакокінетику софосбувіру, GS-331007 та велпатасвіру вивчали у пацієнтів, інфікованих ВГС із ТХНН, що потребує діалізу, яких лікували софосбувіром/велпатасвіром 400 мг/100 мг у формі таблеток, вкритих плівковою оболонкою, протягом 12 тижнів (n = 59) порівняно з пацієнтами без порушення функції нирок, які приймали софосбувір/велпатасвір у дослідженнях 2/3 фази.

Порушення функції печінки

Фармакокінетику софосбувіру вивчали після семиденного застосування софосбувіру у дозі 400 мг дорослим пацієнтам, інфікованим ВГС, із помірним та тяжким порушенням функції печінки (клас B та C за класифікацією Чайлда–П’ю–Туркота). Порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки, значення AUC_0–24 софосбувіру було більшим на 126% та 143% при помірному та тяжкому порушенні функції печінки, тоді як значення AUC_0–24 GS-331007 було більшим на 18% та 9% відповідно. Популяційний фармакокінетичний аналіз у пацієнтів, інфікованих ВГС дорослих пацієнтів вказував на те, що цироз (включаючи декомпенсований цироз) не чинив клінічно значущого впливу на експозицію софосбувіру та GS-331007.

Фармакокінетику велпатасвіру вивчали після застосування одноразової дози 100 мг велпатасвіру дорослим пацієнтам, не інфікованим ВГС, із помірним або тяжким порушенням функції печінки (клас B та C за класифікацією Чайлда–П’ю–Туркота). Порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки, загальна експозиція велпатасвіру в плазмі крові (AUC_inf) була однаковою у пацієнтів із помірним або тяжким порушенням функції печінки. Популяційний фармакокінетичний аналіз у пацієнтів, інфікованих ВГС, показав, що цироз (включаючи декомпенсований цироз) не чинив клінічно значущого впливу на експозицію велпатасвіру (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Маса тіла

За даними популяційного фармакокінетичного аналізу, у дорослих маса тіла не чинила клінічно значущого впливу на експозицію софосбувіру або велпатасвіру.