В справочнику «Компендіум» 2017 року по препарату Еналаприл-Тева (Enalapril-Teva) була представлена наступна інформація

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Еналаприлу малеат — сіль малеїнової кислоти еналаприлу, похідної двох амінокислот — L-аланіну та L-проліну. АПФ являє собою пептидилдипептидазу, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазопресорну речовину ангіотензин II. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ призводить до зниження рівня ангіотензину II у плазмі крові, у результаті чого у плазмі крові підвищується активність реніну (завдяки усуненню негативного зворотного зв’язку вивільнення реніну) та знижується секреція альдостерону.
АПФ є ідентичним кініназі II. Таким чином, еналаприл також може блокувати розщеплення брадикініну, сильного вазодепресорного пептиду. Однак значення цього явища для терапевтичного ефекту еналаприлу залишається нез’ясованим.
Механізм, через який еналаприл знижує АТ, передусім пов’язують з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Еналаприл може проявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів з низькореніновою АГ.
Застосування еналаприлу у пацієнтіцв з АГ приводить до зниження АТ у пацієнтів в горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного підвищення ЧСС.
Симптоматична постуральна гіпотензія є нечастим явищем. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження АТ може потребувати кількох тижнів терапії. Різке припинення прийому еналаприлу не асоціювалося зі швидким підвищенням АТ.
Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай відбувається через 2–4 год після перорального прийому індивідуальної дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної активності зазвичай спостерігається через 1 год, пікове зниження АТ досягається через 4–6 год після застосування. Тривалість ефекту залежить від дози. Однак при прийомі рекомендованих доз було продемонстровано, що антигіпертензивний та гемодинамічний ефекти підтримувалися щонайменше протягом 24 год.
У гемодинамічних дослідженнях еналаприлу у пацієнтів з АГ зниження АТ супроводжувалося зниженням резистентності периферичних артерій зі збільшенням серцевого викиду, з незначним прискоренням серцевого ритму або без такого. Після прийому еналаприлу відбувалося збільшення кровообігу в нирках; швидкість клубочкової фільтрації залишалася незміненою. Ознак затримки натрію або води не виявлено. Однак у пацієнтів з низькими вихідними рівнями гломерулярної фільтрації ці рівні звичайно підвищувалися.
Під час короткострокових клінічних досліджень у пацієнтів з цукровим діабетом або без нього із хворобою нирок після застосування еналаприлу спостерігалося зменшення альбумінурії, екскреції із сечею ІgG і загального протеїну сечі.
При застосуванні разом з діуретичними препаратами, подібними до тіазиду, ефекти еналаприлу щодо зниження АТ щонайменше доповнювали дію діуретиків. Еналаприл може знижувати або запобігати розвитку спричиненої тіазидом гіпокаліємії. У пацієнтів з серцевою недостатністю, які приймали серцеві глікозиди та діуретики, прийом еналаприлу знижував периферичну резистентність та АТ. Серцевий викид збільшувався, а ЧСС (яка зазвичай збільшена у пацієнтів із серцевою недостатністю) зменшувалася. Знижувався тиск у кінцевих легеневих капілярах. Лікування еналаприлом покращувало переносимість фізичного навантаження та зменшувало ступінь тяжкості серцевої недостатності за критеріями NYHA. Ці ефекти продовжували тривати протягом всієї довгострокової терапії еналаприлом. У пацієнтів з легкою та помірною серцевою недостатністю еналаприл сповільнює прогресування дилатації/збільшення міокарда та серцевої недостатності, про що свідчили знижені кінцевий діастолічний та систолічний об’єми лівого шлуночка та покращення фракції викиду.
Є обмежений досвід вивчення ефективності та безпеки застосування у дітей з АГ віком від 6 років. У клінічне дослідження було залучено 110 дітей з АГ віком 6–16 років з масою тіла ≥20 кг та зі швидкістю клубочкової фільтрації >0,5 мл/с/1,73 м². У дітей з масою тіла <50 кг застосовували 0,625 мг або 2,5 мг, або 20 мг еналаприлу 1 раз на добу, а у дітей з масою тіла ≥50 кг приймали 1,25 мг або 5 мг, або 40 мг еналаприлу 1 раз на добу. Зниження АТ залежало від дози; ефект був однаковим у всіх підгрупах дозування (за віком, стадією Теннера, статтю, расою). Результати дослідження вказують на те, що найнижчі дози 0,625 мг та 1,25 мг, які є еквівалентними середній дозі 0,02 мг/кг/добу, не передбачають терапевтичної ефективності. Максимальна доза становила 0,58 мг/кг (40 мг) 1 раз на добу. Профіль побічних явищ у дітей не відрізнявся від профілю у дорослих пацієнтів.
Фармакокінетика. Абсорбція. Еналаприл швидко всмоктується зі ШКТ, пікова концентрація у сироватці крові досягається протягом 1 год. Об’єм абсорбції становить приблизно 60%, вживання їжі не впливає на абсорбцію. Після абсорбції еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату, сильного інгібітора АПФ. С_max еналаприлату в сироватці крові досягається через 4 год після перорального прийому дози еналаприлу. Т_½ еналаприлату після багаторазового прийому еналаприлу становить 11 год.
Розподіл. У межах усього діапазону терапевтичних концентрацій 60% еналаприлату зв’язується з білками сироватки крові.
Метаболізм. Після всмоктування еналаприл швидко гідролізується з утворенням активної речовини еналаприлату, потужного інгібітора АПФ.
Виведення. Еналаприлат виводиться головним чином нирками. Основовними компонентами в сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20%).
Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю збільшується експозиція еналаприлу та еналаприлату. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 40–60 мл/хв) AUC еналаприлату у стабільному стані була приблизно в 2 рази більшою, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок, після введення 5 мг 1 раз на добу. При нирковій недостатності тяжкого ступеня (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) AUC збільшилась приблизно у 8 разів. При цьому рівні ниркової недостатності ефективний Т_½ еналаприлату подовжується, а час до досягнення стабільного стану збільшується (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 62 мл/хв.

ПОКАЗАННЯ:

– лікування АГ.
– Лікування клінічно вираженої серцевої недостатності.
– Профілактика клінічно вираженої серцевої недостатності у пацієнтів із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду <35%).

ЗАСТОСУВАННЯ:

прийом їжі не впливає на всмоктування таблеток Еналаприл-Тева.
Дозування потрібно добирати індивідуально, відповідно до стану кожного пацієнта (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ) та реакції АТ у відповідь на препарат.
Якщо виникає необхідність розділити таблетку, краще зробити це наступним чином.
Помістіть таблетку на тверду рівну поверхню лінією розлому догори (на поверхню стола або тарілку), натисніть вказівними пальцями по обидві сторони від лінії згину і натисніть одночасно різко і сильно.
АГ. Доза препарату становить від початкової 5 мг до максимальної 20 мг залежно від ступеня АГ та стану пацієнта (див. нижче). Еналаприл-Тева приймають 1 раз на добу. При АГ легкого ступеня рекомендована початкова доза становить 5–10 мг/добу.
У пацієнтів із дуже активованою ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (наприклад з реноваскулярною АГ, порушенням сольового та/або рідинного балансу, декомпенсацією серцевої функції або тяжкою АГ) можливе надмірне зниження АТ після прийому початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза від 2,5 до 5 мг і на початок лікування — нагляд лікаря.
Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призвести до дефіциту рідини та розвитку артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Для таких пацієнтів рекомендується початкова доза від 2,5 до 5 мг. За можливості лікування діуретиками слід припинити за 2–3 дні до початку лікування препаратом Еналаприл-Тева. Слід перевіряти функцію нирок та рівень калію в сироватці крові.
Звичайна підтримувальна доза — 20 мг 1 раз на добу. Максимальна підтримувальна доза становить 40 мг 1 раз на добу.
Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка. Для лікування клінічно вираженої серцевої недостатності Еналаприл-Тева застосовують разом з діуретиками та, у разі необхідності, з препаратами наперстянки або блокаторами β-адренорецепторів. Початкова доза препарату Еналаприл-Тева для пацієнтів із клінічно вираженою серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому застосування препарату необхідно проводити під ретельним контролем лікаря для того, щоб встановити первинний вплив препарату на АТ. У разі відсутності ефекту або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникла на початку лікування препаратом Еналаприл-Тева серцевої недостатності, дозу слід поступово підвищувати до звичайної підтримувальної дози 20 мг, яку призначають одноразово або розділяють на 2 прийоми залежно від того, що краще переносить пацієнт. Підбір дози рекомендовано здійснювати впродовж 2–4 тиж. Подібний терапевтичний режим ефективно знижує показники смертності пацієнтів із клінічно вираженою серцевою недостатністю. Максимальна доза становить 40 мг/добу за 2 прийоми.
Таблиця 1. Пропоноване титрування дози препарату Еналаприл-Тева для пацієнтів із серцевою недостатністю/безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка

Тижні	Доза, мг/добу
1-й	з 1-го по 3-й день: 2,5 мг/добу* за 1 прийом з 4-го по 7-й день: 5 мг/добу за 2 прийоми
2-й	10 мг/добу за 1 або 2 прийоми
3-й та 4-й	20 мг/добу за 1 або 2 прийоми

*З обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів з порушенням функції нирок або тих, хто приймає діуретики (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Як до, так і після початку лікування препаратом Еналаприл-Тева хворим із серцевою недостатністю необхідний ретельний контроль АТ і функцій нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), оскільки можливе виникнення артеріальної гіпотензії та (більш рідко) ниркової недостатності. Пацієнтам, які приймають діуретики, за можливості слід знизити дозу до початку лікування препаратом Еналаприл-Тева. Розвиток артеріальної гіпотензії після початкової дози препарату Еналаприл-Тева не означає, що гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні, і не свідчить про необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні препаратом Еналаприл-Тева слід також контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок.
Дозування при нирковій недостатності. Загалом потрібно збільшити інтервал між прийомами еналаприлу і/або знизити дозу препарату.
Таблиця 2. Пропоноване титрування дози препарату Еналаприл-Тева для пацієнтів із нирковою недостатністю

Стан нирок	Кліренс креатиніну, мл/хв	Початкова доза, мг/добу
Незначні порушення	30–80 мл/хв	5–10 мг
Помірні порушення	10–30 мл/хв	2,5 мг
Виражені порушення, зазвичай такі хворі перебувають на гемодіалізі	<10 мл/хв	2,5 мг у дні діалізу*

*Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ. Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. Еналаприл видаляється шляхом гемодіалізу. Корекцію дози у дні, коли гемодіаліз не проводиться, необхідно здійснювати залежно від рівня АТ.
Застосування у пацієнтів літнього віку. Дозу слід коригувати залежно від функції нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Діти з АГ віком від 6 років. Досвід клінічного застосування еналаприлу у дітей з АГ обмежений (див. Фармакодинаміка).
Дітям, які можуть ковтати таблетки, дозу слід призначати індивідуально, відповідно до стану пацієнта, реакції АТ на лікування та маси тіла пацієнта. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг для пацієнтів з масою тіла від 20 до 50 кг та 5 мг для пацієнтів з масою тіла ≥50 кг. Еналаприл-Тева приймають 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від потреб до максимальної 20 мг/добу для пацієнтів з масою тіла від 20 до 50 кг та 40 мг для пацієнтів з масою тіла ≥50 кг.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

– підвищена чутливість до еналаприлу, до будь-якої допоміжної речовини препарату або до інших інгібіторів АПФ.
– Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ.
– Вагітність або планування вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).
– Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
– Одночасне застосування еналаприлу з препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м²).
– Одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном; лікування препаратом Еналаприл-Тева можна починати лише через 36 год після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)

ПОБІЧНА ДІЯ:

з боку системи крові та лімфатичної системи: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну), нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.
З боку ендокринної системи: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.
З боку метаболізму та травлення: гіпоглікемія у хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або інсулін.
З боку нервової системи та психічні порушення: головний біль, депресія, сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезія, вертиго, аномальні сновидіння, порушення сну.
З боку органа зору: затуманення зору.
З боку серцево-судинної системи: запаморочення, артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль за грудниною, порушення ритму, стенокардія, тахікардія, ортостатична гіпотензія, прискорене серцебиття, інфаркт міокарда чи інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів з високим ризиком (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), феномен Рейно.
З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: кашель, задишка, ринорея, запалення горла, дисфонія, бронхоспазм/БА, інфільтрат легень, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
З боку травної системи: нудота, діарея, абдомінальний біль, зміна смаку, непрохідність кишечнику, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки, стоматит/афтозні виразки, глосит, ангіоневротичний набряк ШКТ.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: печінкова недостатність, гепатит — гепатоцелюлярний або холестатичний, гепатонекроз, холестаз, включаючи жовтяницю.
З боку шкіри та її похідних: висип, підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція, поліморфна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсикодермальний некроліз, пемфігус, еритродермія.
Повідомлялося про комплекс симптомів, а саме: гарячку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний результат на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілію та лейкоцитоз. Можуть виникати висип, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія, олігурія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення: астенія, підвищена втомлюваність, спазми у м’язах, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту, лихоманка.
Лабораторні показники: гіперкаліємія, підвищення креатиніну в сироватці крові, підвищення сечовини у крові, гіпонатріємія, підвищення ферментів печінки, підвищення білірубіну в сироватці крові.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

симптоматична артеріальна гіпотензія. Симптоматична гіпотензія дуже рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою АГ. Її поява більш імовірна у пацієнтів з АГ, у яких був зменшений об’єм крові, наприклад унаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання харчової солі, діалізу, діареї чи блювання. Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникнути у пацієнтів із серцевою недостатністю, з супутньою нирковою недостатністю або без неї. Її поява більш імовірна у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності внаслідок прийому високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або порушення функції нирок. Таким пацієнтам лікування слід починати під наглядом лікаря, навіть якщо буде відкоригована доза еналаприлу та/або діуретика. Це стосується також пацієнтів з ІХС або цереброваскулярною хворобою, у яких надмірне зниження АТ може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Якщо розвивається артеріальна гіпотензія, пацієнта потрібно покласти на спину і у разі необхідності збільшити об’єм плазми крові шляхом вливання 0,9% р-ну натрію хлориду. Тимчасова артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для лікування еналаприлом. Після нормалізації АТ та об’єму плазми крові зазвичай пацієнти добре переносять наступні дози.
У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або низьким АТ при застосуванні еналаприлу можливо додаткове зниження АТ. Такий ефект є передбаченим та зазвичай не є причиною для припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотензія стає резистентною, необхідно знизити дози або припинити прийом діуретичних препаратів та/або еналаприлу.
Стеноз аортального або мітрального клапана серця/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і всі судинорозширювальні препарати, інгібітори АПФ слід застосовувати дуже обережно у пацієнтів з обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка та уникати застосування у разі кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.
Порушення функції нирок. Пацієнти з порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) потребують коригування дозування відповідно до кліренсу креатиніну, а потім — відповідно до реакції на лікування. Регулярно слід перевіряти рівні креатиніну та калію в сироватці крові.
У пацієнтів з тяжкою формою серцевої недостатності або хворобою нирок, включаючи стеноз ниркових артерій, під час лікування еналаприлом може розвинутися ниркова недостатність. При своєчасному виявленні та відповідному лікуванні вона зазвичай має оборотний характер. Подібний характер змін найбільш імовірний у пацієнтів з нирковою недостатністю.
У деяких пацієнтів, у яких не було виявлено захворювання нирок до початку лікування, еналаприл одночасно з діуретиками викликав незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини у крові та креатиніну в сироватці крові. У цих випадках необхідно знизити дозу та/або відмінити діуретик і/або еналаприл. Такий стан пацієнта може вказувати на можливість існування стенозу ниркових артерій.
Реноваскулярна АГ. У пацієнтів із двобічним стенозом ниркової артерії або зі стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають інгібітори АПФ, може спостерігатися тимчасова артеріальна гіпотензія або ниркова недостатність. Можлива втрата функцій нирки з незначними змінами рівня креатиніну в сироватці крові. Таким пацієнтам лікування слід розпочинати під контролем лікаря з низьких доз; протягом лікування необхідним є обережне титрування дози та моніторинг функції нирок.
Трансплантація нирки. Відсутній досвід щодо прийому еналаприлу пацієнтами з нещодавно проведеною трансплантацією нирки, тому таким хворим не рекомендується приймати еналаприл.
Печінкова недостатність. Під час лікування інгібіторами АПФ рідко може виникнути синдром, що розпочинається з холестатичної жовтяниці та прогресує до блискавичного некрозу печінки, а іноді призводить до летального наслідку. Механізм цього синдрому не вивчений. Якщо під час лікування інгібіторами АПФ виникає жовтяниця або помітне підвищення рівня ферментів печінки, лікування слід негайно припинити, встановити за пацієнтом ретельне спостереження та за необхідності призначити лікування.
Нейтропенія/агранулоцитоз. Були повідомлення про виникнення нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших ускладнень нейтропенія виникає рідко. Еналаприл слід застосовувати дуже обережно у пацієнтів з колагенозом судин (наприклад системний червоний вовчак, склеродермія), які одержують супутню терапію імуносупресантами, алопуринолом чи прокаїнамідом або при комбінації цих факторів, особливо при порушенні функції нирок. У деяких із цих пацієнтів може розвинутися серйозна інфекція, яка іноді не реагує на інтенсивну терапію антибіотиками. Якщо у таких пацієнтів застосовують еналаприл, рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні негайно повідомляти про будь-які ознаки інфекції.
Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк. Рідко під час лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, виникає ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Це може трапитися в будь-який момент протягом лікування. У таких випадках слід повністю припинити лікування та проводити відповідний моніторинг, щоб упевнитися, що всі симптоми повністю зникли.
Навіть якщо відзначається лише набряк язика без порушень функціонування дихальних шляхів, пацієнтам може бути потрібне тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами і кортикостероїдами може бути недостатнім. Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки ангіоневротичного набряку гортані і язика.
При ангіоневротичному набряку язика, голосової щілини або гортані, який може викликати обструкцію дихальних шляхів, особливо у пацієнтів з хірургічними втручаннями в анамнезі, слід негайно ввести адреналін (0,3–0,5 мл р-ну адреналіну для п/ш ін’єкції у співвідношенні 1:1000) і/або вжити заходів для забезпечення прохідності дихальних шляхів.
Пацієнти, у яких в анамнезі були випадки ангіоневротичного набряку, не пов’язаного з терапією інгібіторами АПФ, мають підвищений ризик появи ангіоневротичного набряку під час прийому інгібіторів АПФ.
Супутнє застосування інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном можна починати лише через 36 год після прийому останньої дози препарату Еналаприл-Тева. Лікування препаратом Еналаприл-Тева можна починати лише через 36 год після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Супутнє застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад набряку дихальних шляхів або язика з порушенням дихання або без нього) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Необхідно виявляти обережність на початку застосування рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) і вілдагліптину у пацієнтів, які вже приймають інгібітор АПФ.
Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих. Зрідка у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивалися анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку десенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.
Анафілактоїдні реакції протягом аферезу ЛПНЩ. Рідко у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ протягом аферезу ЛПНЩ з декстрану сульфатом, виникали анафілактоїдні реакції, що становили загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.
Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебувають на діалізі із використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад AN69) і застосовують одночасно інгібітор АПФ, іноді розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується розглянути питання про застосування діалізних мембран іншого типу або гіпотензивного засобу іншої групи.
Гіпоглікемія. Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні препарати чи інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендувати ретельно перевіряти рівні глюкози в крові, особливо протягом перших декількох місяців супутнього застосування (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Звичайно кашель носить непродуктивний стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель унаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.
Проведення хірургічних операцій/анестезія. Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням препаратів, які спричинюють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цим механізмом взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об’єму рідини.
Рівень калію у сироваці крові. Протягом лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівня калію в сироватці крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком >70 років, із цукровим діабетом, гіпоальдостеронізмом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом.
Інгібітори АПФ можуть спричинити гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Проте у пацієнтів з порушенням функції нирок та/або у хворих, які приймають харчові добавки, що містять калій (у тому числі замінники солі), калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), інші препарати, що підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад гепарин, триметоприм або ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол) і особливо антагоністи альдостерону або антагоністи рецепторів ангіотензину, може виникнути гіперкаліємія. Необхідно виявляти обережність при застосуванні калійзберігаючих діуретиків і антагоністів рецепторів ангіотензину пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ. У таких пацієнтів слід контролювати рівень калію в сироватці крові та функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні, аритмії. Якщо супутній прийом еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Літій. Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину. Комбінування інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II слід обмежити індивідуально визначеними випадками, які супроводжуються ретельним моніторингом функції нирок, рівнів калію та АТ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Етнічні особливості. Як і всі інгібітори АПФ, еналаприл є менш ефективним при зниженні АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо через більшу поширеність станів з низьким рівнем реніну серед пацієнтів негроїдної раси з АГ.
Лактоза. Еналаприл-Тева містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями, а саме непереносимість галактози, лактазним дефіцитом Лаппа або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції, не можна застосовувати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Інгібітори АПФ протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують вагітність (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування під час вагітності. Якщо вагітність встановлена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.
Епідеміологічні висновки відносно ризику тератогенності внаслідок застосування інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними; однак не можна виключати невеликого підвищення ризику. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ під час ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію).
Якщо інгібітори АПФ застосовували в ІІ триместр вагітності, рекомендується провести УЗД функції нирок ембріона та черепа ембріона.
Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід ретельно перевіряти щодо артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.
Годування грудьми. Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації препарату в грудному молоці (див. Фармакокінетика). Хоча такі концентрації і вважаються клінічно не значимими, застосування препарату Еналаприл-Тева не рекомендується під час годування грудьми недоношених та немовлят перших тижнів життя, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід такого застосування. Щодо старших немовлят застосування препарату Еналаприл-Тева у жінок, які годують грудьми, можна розглядати, якщо лікування необхідне для матері, а за дитиною будуть спостерігати щодо появи будь-яких побічних ефектів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. При керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами слід взяти до уваги можливий розвиток запаморочення або втоми.
Діти. Застосовують дітям віком від 6 років.
Еналаприл не рекомендований новонародженим і дітям з рівнем гломерулярної фільтрації <30 мл/хв/1,73 м² через відсутність даних.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

лікарські засоби, які підвищують ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом (антидіарейний препарат), інгібіторами мішені рапаміцину у ссавців (mTOR) (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки або замінники солі з вмістом калію. Хоча зазвичай рівень калію у сироватці крові залишається в межах норми, у деяких пацієнтів, які застосовують цей лікарський засіб, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон, тріамтерен або амілорид), харчові добавки, які містять калій, або замінники солі, які містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Необхідно також виявляти обережність при одночасному застосуванні препарату Еналаприл-Тева з іншими лікарськими засобами, які підвищують рівень калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол) оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, так само, як амілорид. Тому не рекомендується поєднання препарату Еналаприл-Тева з вищезазначеними лікарськими засобами. Якщо показане одночасне застосування таких препаратів, лікування необхідно проводити з обережністю та часто контролювати рівень калію в сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль вмісту калію в сироватці крові.
Гепарин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль вмісту калію в сироватці крові.
Гіпотензивна терапія. Супутній прийом цих препаратів може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутній прийом з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знизити АТ.
Діуретики (тіазидні або петльові діуретики). Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призвести до зниження ОЦК та надмірної артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Гіпотензивний ефект можна знизити, припинивши застосування діуретика, збільшивши споживання солі та рідини або розпочавши терапію з низької дози еналаприлу.
Літій. Поєднане застосування інгібіторів АПФ і літію може спричинити тимчасове підвищення рівня літію в сироватці крові та інтоксикацію літієм. Супутній прийом інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково підвищити рівні літію в сироватці крові та ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом еналаприлу з літієм. Якщо така комбінація є необхідною для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівнів літію в сироватці крові.
Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/наркотики. Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження АТ.
НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Одночасний прийом НПЗП, включаючи ЦОГ-2-інгібітори, та антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення калію в сироватці крові та може призвести до порушення функції нирок. Звичайно ці явища оборотні.
Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів літнього віку або зі зниженим ОЦК, включаючи тих, хто приймає діуретики). Тому таку комбінацію слід вводити з обережністю пацієнтам з порушеннями функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та знаходитись під ретельним контролем функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого лікування.
Препарати золота. Рідко повідомлялося про реакції, подібні на реакції на нітрити (симптоми включають почервоніння обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію), у пацієнтів, яким призначали ін’єкції золота (натрію ауротіомалату) та супутньо інгібітори АПФ, включаючи еналаприл.
Симпатоміметики можуть знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.
Антидіабетичні препарати. Епідеміологічні дослідження вказують на те, що супутній прийом інгібіторів АПФ та антидіабетичних препаратів (інсуліну або антидіабетичних пероральних препаратів) може викликати гіпоглікемію. Поява цього симптому більш імовірна протягом перших тижнів комбінованого лікування та у разі порушення функції нирок.
Етанол підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та блокатори β-адренорецепторів. Еналаприл можна безпечно застосовувати паралельно з ацетилсаліциловою кислотою (у дозах за кардіологічними показаннями), тромболітиками та блокаторами β-адренорецепторів.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Продемонстровано, що у пацієнтів з підтвердженою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або цукровим діабетом подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену характеризується вищою частотою розвитку таких побічних реакцій, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, порушення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність) порівняно із застосуванням монотерапії. У разі необхідності прийому комбінації препаратів необхідно проводити ретельний моніторинг функції нирок, рівнів калію та АТ.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

існують обмежені дані щодо передозування препарату. Основними ознаками передозування, згідно з наявними даними, є виражена артеріальна гіпотензія, яка починається приблизно через 6 год після прийому препарату і збігається з блокадою системи ренін-ангіотензин, і ступор. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривогу та кашель. Рівні еналаприлату в плазмі крові, які у 100 і 200 разів перевищують максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 і 440 мг еналаприлу.
Для лікування передозування рекомендуються в/в інфузії ізотонічного р-ну. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти в горизонтальне положення. Можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину ІІ та/або в/в введення катехоламінів. Якщо препарат був прийнятий недавно, рекомендуються заходи з елімінації еналаприлу малеату (такі як індукція блювання, промивання шлунка, прийом абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат можна видалити із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі). При брадикардії, що резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

при температурі не вище 25 ºС в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати в недоступному для дітей місці.