Небутамол належить до препаратів, що діють на респіраторну систему. Діючою речовиною Небутамолу є сальбутамол.
Сальбутамол — селективний агоніст β₂-адренорецепторів, що пояснює його виражену бронхолітичну дію.
Після 1971 р. сальбутамол став широко застосовуватися в терапії ХОЗЛ. Численні дослідження цього захворювання підтвердили бронхолітичну ефективність сальбутамолу, було встановлено, що він принаймні так само ефективний, як і більшість доступних бронходилататорів.
Початок максимального терапевтичного ефекту при застосуванні сальбутамолу залежить від використовуваного шляху введення препарату. У більшості пацієнтів сальбутамол, що вдихається, є терапією першої лінії, оскільки він забезпечує швидку бронходилатацію, зазвичай зменшуючи вираженість бронхоспазму протягом декількох хвилин. Хоча оральний сальбутамол часто був менш ефективним, ніж той, що вдихається, він все ж забезпечує клінічно значиму бронходилатацію й особливо важливий для тих пацієнтів, які не можуть координувати вдих з активацією інгалятора. Парентеральні препарати сальбутамолу, як правило, призначені для лікування тяжких нападів бронхоспазму, і вони можуть бути варіантом терапії в небезпечних для життя ситуаціях.
У результаті досліджень одночасного застосування сальбутамолу та інших лікарських засобів, таких як антихолінергічні препарати, метилксантини і беклометазону дипропіонат, зазвичай у більшості пацієнтів була зафіксована комплементарна відповідь, яка і є результатом різних механізмів дії препаратів цих груп.
Сальбутамол, як правило, добре переноситься, і будь-які побічні ефекти, що виникають, є передбачуваними. Оскільки частота побічних ефектів залежить від дози і, отже, від шляху введення препарату, не дивно, що їх набагато частіше відзначають після в/в і пероральної, а не інгаляційної терапії. Тремор, тахікардія і гіпокаліємія є найбільш частими побічними ефектами.
Сальбутамол добре зарекомендував себе як засіб «першого вибору» при зворотній обструктивній хворобі дихальних шляхів. Клінічна оцінка сальбутамолу в терапії передчасних пологів, гіперкаліємії і серцевої недостатності очікує подальших досліджень, хоча дотепер повідомлялося про деякі обнадійливі результати (Price A.H., Clissold S.P., 1989).

Актуальність проблеми

БА характеризується змінним обмеженням швидкості повітряного потоку видиху і респіраторними симптомами, такими як хрипи, ускладнене дихання, утруднення в грудях та кашель, які змінюються з часом, відрізняється і їх інтенсивність. Це гетерогенне захворювання, при якому фенотипи та патобіологічні механізми, що є їх основою (ендотипи), є багатогранними, що зумовлене численними взаємодіями хазяїна (пацієнта) і навколишнього середовища. Картина може бути ще більш ускладнена наявністю інших супутніх захворювань, а також сенсибілізацією алергенами в молодому віці і курінням.
Протягом багатьох років розуміння гетерогенності БА прогресувало: виявлено фенотипи і транскриптомні профілі запальних клітин мокротиння. Були використані різноманітні методи для класифікації БА на основі симптомів, тривалості періоду БА й індексу маси тіла (ІМТ), а також частоти еозинофільного фенотипу запалення. Були ідентифіковані фенотипи БА, які мали різні відповіді на терапію. Крім факторів, пов’язаних з самим пацієнтом, у літературі також були виявлені інші фенотипи, що ґрунтуються на симптомах захворювання.
В останні роки було виявлено невідповідність між симптомами БА і частотою її загострень. Сучасний підхід до лікування БА, який розглядає симптоми і загострення як синоніми, все частіше ставиться під сумнів як надмірна генералізація в цьому багатофакторному і гетерогенному стані. Таким чином, був запропонований механістичний підхід, заснований на ідентифікації механізмів або ознак, які піддаються лікуванню, а не одному загальному підході для всіх.
У літературі недостатньо досліджень окремих симптомів БА. Було встановлено, що у пацієнтів з неконтрольованою БА, хоча симптоми кашлю і хрипів були у високому ступені корельованими, пацієнти з переважанням кашлю були в основному жінками з надмірною масою тіла, тоді як пацієнти з переважанням хрипів були чоловіками літнього віку. В одному з аналізів літератури у великій групі пацієнтів з неконтрольованою БА були оцінені симптоми задишки й утруднення в грудях, їх порівнювали з кашлем і хрипом. Було вивчено ефект невідкладної терапії порівняно з підтримувальною і такою, що зменшує вираженість симптомів, терапією. Була висунута гіпотеза про те, що фенотип, який ґрунтується на симптомах БА, може бути пов’язаний з частотою загострення БА, і, отже, пропонується оптимальне усунення будь-яких ідентифікованих симптомів, що піддаються лікуванню.
Широко визнано, що кашель та бронхоспазм мають різні нейрофізіологічні механізми. Таким чином, наявність пацієнтів з безсимптомним перебігом хвороби може вказувати на глобальне підвищення чутливості дихальних шляхів, а не на конкретний механізм для кожного симптому.
Хоча між симптомами і частотою загострень існував взаємозв’язок, він був слабким. Дійсно, виявилося, що частота тяжких загострень була значно нижчою у пацієнтів з меншою кількістю симптомів (Morjaria J.B. et al., 2019).

Дослідження в педіатрії

З метою встановлення найбільш ефективного способу введення сальбутамолу було проведено дослідження. 17 дітей з тяжкою формою БА отримували сальбутамол у наступних лікарських формах: 4 мг через небулайзер, або 400 мкг у вигляді інгаляційного порошку, або таблетку 4 мг. Ефект бронходилатації оцінювали шляхом вимірювання максимальної швидкості видиху. Коли пацієнти отримували сальбутамол через небулайзер, то ефект бронходилатації був найбільшим (р<0,05), але тривав найдовше, якщо вони приймали таблетку (р<0,0001); початок терапевтичного ефекту препарату було швидким при застосуванні всіх лікарських форм. У результаті досліджень було встановлено, що сальбутамол, отриманий через небулайзер, краще застосовувати при тяжких видах БА; у той час як в менш серйозних випадках можливо поєднувати інгаляційний порошок і таблетки, що ще є і більш зручним способом введення препарату (Grimwood K. et al., 1981).
В одному з досліджень перевіряли, чи є сальбутамол для інгаляційного застосування шляхом вдихання через рот за допомогою небулайзера безпечним та ефективним способом введення препарату для лікування маленьких дітей з гострим бронхіолітом. У рандомізоване подвійне сліпе клінічне дослідження були включені 83 дитини (середній вік 6 міс, віковий діапазон — 1–21 міс). Пацієнтам розпилювали препарат/плацебо 2 рази з 30-хвилинними інтервалами: сальбутамол з небулайзера (0,10 мг/кг маси тіла в 2 мл 0,9% розчину натрію хлориду) або аналогічний обсяг 0,9% розчину натрію хлориду у вигляді плацебо. Результативними показниками були частота дихання, пульсоксиметрія і клінічна оцінка, що ґрунтувалася на ступені хрипів і кашлю. У пацієнтів, які отримували сальбутамол, відзначали значно більше поліпшення клінічних показників після початку лікування (р=0,04). Не виявлено відмінностей між групами щодо насичення киснем (р=0,74); у пацієнтів, які отримували сальбутамол, відзначали незначне підвищення ЧСС після двох процедур. У результаті був зроблений висновок, що сальбутамол безпечний і ефективний для початкового етапу терапії у маленьких дітей з гострим бронхіолітом (Klassen T.P. et al., 1991).

Це цікаво

Метою одного з досліджень було оцінити значення перорального сальбутамолу для гальмування передчасних пологів. У результаті дійшли висновку, що пероральний сальбутамол є ще одним ефективним методом, який зупиняє передчасні пологи і, отже, продовжує вагітність. Оскільки він не потребує додаткових маніпуляцій з боку медичного персоналу, вагітна не відчуває дискомфорту, як при в/в введенні цього препарату. Сальбутамол, що приймається всередину, може бути альтернативним препаратом для попередження передчасних пологів (Phupong V. et al., 2004).
Гіперкаліємія є потенційно смертельним захворюванням, яке потребує проведення терапії. Ефективність традиційного медичного лікування непередбачувана, обмежена, нетривала або пов’язана з ризиком серйозних небажаних явищ. Призначення сальбутамолу при гіперкаліємії у дітей описано в декількох клінічних дослідженнях і звітах. На підставі цієї інформації зроблено висновок, що сальбутамол, який доставляється в організм дитини за допомогою інгалятора або інфузії, безпечний, ефективний і призводить до передбачуваного і тривалого зниження вмісту калію в сироватці крові. Тому його можна рекомендувати як препарат вибору при гіперкаліємії у дітей без аритмії. Якщо необхідне продовження гемодіалізу, прийом сальбутамолу дає час для приготування необхідних препаратів (Helfrich E. et al., 2001).
Мукоадгезивні системи доставки лікарських засобів являють собою системи, які забезпечують тісний контакт лікарського засобу зі слизовою оболонкою протягом тривалого періоду. В одному з досліджень мукоадгезивні хітозанові мікросфери були отримані емульсійним методом. Склади були охарактеризовані за різними фізико-хімічними характеристиками, формою, морфологією поверхні, розміром, корисним навантаженням лікарського засобу, здатністю до набухання і мукоадгезії. Вивчено вплив концентрації лікарського засобу, лимонної кислоти і підсилювача проникності на хімічні властивості мукоадгезивної системи. Зшиті хітозанові мікросфери показали дуже хорошу мукоадгезію, яка зменшувалася при підвищенні концентрації лікарського засобу і концентрації лимонної кислоти і була трохи вдосконалена після об’єднання з підсилювачем проникності. Було зафіксовано, що in vitro вивільнення препарату, проникність слизової оболонки для препарату і повільне вивільнення/проникнення було відзначено з мікросферами, що містять цитрат хітозану, порівняно з мікросферами хітозану без цитрату хітозану. In vivo була виявлена ефективність мукоадгезивних мікросфер, які продемонстрували пролонговане і контрольоване вивільнення сальбутамолу порівняно з пероральним введенням звичайної лікарської форми (Jain S.K. et al., 2004).

Висновки

Препарат Небутамол, діючою речовиною якого є сальбутамол, призначають для купірування нападів БА, при лікуванні пацієнтів з ХОЗЛ. Небутамол застосовують тільки шляхом інгаляції через рот, тому не слід вводити його шляхом ін’єкції або ковтати. Хворих, які отримують Небутамол у домашніх умовах, слід попередити про наступне: якщо ефективна доза препарату не зумовлює полегшення або зменшується тривалість цього періоду, слід звернутися до лікаря, а не підвищувати дозу або частоту його застосування самостійно.