нікотинамід
Антикоагулянти, ацетилсаліцилова кислота — посилення ризику розвитку геморагій. У разі одночасного застосування слід дотримуватися обережності.
Антигіпертензивні засоби — посилення гіпотензивної дії. У разі одночасного застосування слід дотримуватися обережності.
Антибіотики — можливе посилення гіперемії, спричиненої нікотинамідом.
Ловастатин, правастатин — одночасне застосування з нікотинамідом не рекомендується через підвищений ризик побічних реакцій. Повідомлялося про випадки рабдоміолізу при одночасному застосуванні нікотинаміду з ловастатином.
Неоміцин, барбітурати, протитуберкульозні засоби, сульфаніламіди — зниження токсичності останніх та запобігання індукованому неоміцином зниженню концентрації ХС і ЛПВЩ.
Пероральні контрацептиви, ізоніазид — можливе підвищення потреби у нікотинаміді (внаслідок уповільнення перетворення триптофану на нікотинову кислоту).
Пробенецид — послаблення дії останнього.
Ципрофібрат — одночасне застосування з нікотинамідом не рекомендується.
Фібринолітичні засоби, спазмолітичні засоби, серцеві глікозиди — посилення дії останніх.
Нікотинамід посилює токсичний вплив алкоголю на печінку.
Кокарбоксилаза
Серцеві глікозиди — посилення кардіотонічної дії серцевих глікозидів.
Ціанокобаламін
Засоби, що підвищують згортання крові, — одночасне застосування з нікотинамідом не рекомендується.
Пероральні контрацептиви — зниження концентрації ціанокобаламіну в плазмі крові.
Тіамін — посилення ризику алергічних реакцій, спричинених тіаміном.
Хлорамфенікол — зниження гемопоетичної відповіді на лікарський засіб.
Антиметаболіти та більшість антибіотиків змінюють результати мікробіологічних досліджень ціанокобаламіну.
Динатрію аденозин трифосфат тригідрат
Блокатори β-адренорецепторів, нітрати — посилення антиангінальної дії.
Дипіридамол — посилення дії останнього, зокрема його судинорозширювального ефекту.
Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, інгібітори АПФ — посилення ризику гіперкаліємії.
Карбамазепін — посилення ефекту аденозину (у тому числі до розвитку блокади).
Ксантинолу нікотинат — послаблення ефекту аденозину.
Похідні пурину (кофеїн і теофілін) — виявляється деякий антагонізм з аденозином.
Препарати магнію — посилення ризику гіпермагніємії.
Серцеві глікозиди — посилення ризику побічних реакцій з боку серцево-судинної системи. Препарат не можна вводити у великих дозах одночасно із серцевими глікозидами.
Лідокаїну гідрохлорид
Амітриптилін, бупівакаїн, дизопірамід, іміпрамін, нортриптилін, петидин, хінідин, хлорпромазин — зниження концентрації лідокаїну у плазмі крові.
Антиаритмічні засоби (у тому числі аміодарон, верапаміл, хінідин, дизопірамід, аймалін) — посилення кардіодепресивного ефекту (внаслідок подовження інтервалу Q–T) та у дуже поодиноких випадках можливий розвиток атріовентрикулярної блокади або фібриляції шлуночків. Одночасне застосування з аміодароном також може призвести до розвитку судом.
Антикоагулянти (у тому числі ардепарин, далтепарин, данапароїд, еноксапарин, гепарин, варфарин) — підвищення ризику кровотеч.
Ацетазоламід, тіазидні та петльові діуретики — зниження ефекту лідокаїну (внаслідок гіпокаліємії).
Барбітурати (фенобарбітал), протисудомні засоби — збільшення метаболізму та зниження концентрації лідокаїну у плазмі крові, а також посилення кардіодепресивного ефекту.
Блокатори β-адренорецепторів — уповільнення метаболізму та посилення ефектів (у тому числі токсичних) лідокаїну, зокрема підвищення ризику брадикардії та артеріальної гіпотензії. При одночасному застосуванні цих засобів слід знизити дозу лідокаїну.
Вазоконстриктори (епінефрин, метоксамін, фенілефрин) — можливе уповільнення абсорбції та пролонгація ефекту лідокаїну.
Глюкагон, ізадрин — підвищення кліренсу лідокаїну.
Гуанадрель, гуанетидин, мекаміламін, триметафан — при спінальній та епідуральній анестезії підвищується ризик вираженої артеріальної гіпотензії та брадикардії.
Засоби для наркозу (гексобарбітал, тіопентал натрію в/в), етанол — посилення пригнічувального впливу на дихання.
Засоби, що зумовлюють блокаду нервово-м’язової передачі, — посилення ефекту таких засобів (внаслідок зниження провідності нервових імпульсів).
Інгібітори МАО (фуразолідон, прокарбазин, селегілін) — підвищення ризику артеріальної гіпотензії. У період лікування інгібіторами МАО не слід застосовувати лідокаїн парентерально.
Курареподібні засоби — поглиблення міорелаксації (аж до паралічу дихальних м’язів).
Мексилетин, норепінефрин — посилення токсичності лідокаїну (внаслідок зниження кліренсу та печінкового кровотоку).
Мідазолам — підвищується концентрація лідокаїну у плазмі крові.
Наркотичні анальгетики (морфін) — посилення анальгезивного ефекту таких засобів, однак посилюється і пригнічення дихання.
Новокаїн, новокаїнамід, прокаїнамід — збудження ЦНС, марення, галюцинації.
Поліміксин В — у разі одночасного застосування слід контролювати функцію дихання.
Преніламін — підвищення ризику шлуночкової аритмії типу пірует.
Пропафенон — збільшення тривалості та підвищення тяжкості побічних ефектів з боку ЦНС.
Рифампіцин — зниження концентрації останнього у плазмі крові.
Седативні та снодійні засоби — посилення пригнічувального ефекту на ЦНС.
Серцеві глікозиди — послаблення кардіотонічного ефекту серцевих глікозидів. На тлі інтоксикації глікозидами наперстянки лідокаїн може посилювати тяжкість АV-блокади.
Циметидин — зниження метаболізму (зниження печінкового кліренсу внаслідок інгібування мікросомального окиснення) та підвищення концентрації лідокаїну у плазмі крові, а також посилення його токсичних ефектів.