Пірацетам — один з найбільш часто призначуваних препаратів нейропротекторної дії (Мельников В.С., 2009), який застосовується як для амбулаторного лікування, так і в інтенсивній терапії.

Пірацетам: історія, клінічні ефекти

Пірацетам як діюча речовина був синтезований у Бельгії у 1963 р. Він дав назву цілому класу препаратів — ноотропи (Заваденко Н.Н., 2008).
Пірацетам за своєю хімічною структурою є 2-оксо-піролідин-ацетамідом (Фармацевтична енциклопедія), циклічним похідним ГАМК — нейромедіатора ЦНС гальмуючої дії. Препарат чинить багатогранну дію: активує окиснювально-відновлювальні процеси та енергетичний метаболізм, підвищує пластичність мозкової тканини, що пов’язано з підвищенням чутливості до нейротрансмітерів (Усенко Л.В., 2011), модулює швидкість поширення збудження, покращує синаптичну провідність у неокортикальних структурах та в цілому взаємодію між півкулями головного мозку (інструкція МОЗ України). Механізм дії пов’язаний з:

модулюванням нейрональної активності;
стимуляцією холінергічної, норадренергічної, дофамінергічної та серотонінергічної синаптичної передачі;
посиленням окиснення глюкози та зниженням утворення лактату — стимулює пентозо-фосфатний шунт;
підвищенням рівня АТФ у головному мозку;
підвищенням синтезу ліпідів нейрональних мембран — мембраностабілізуючий ефект;
зміною частоти та характеру спонтанної активності нейронів соматосенсорної кори та гіпокампу, підвищенням здатності нервових клітин до тривалішого підтримання посттетанічної потенціації;
активацією синтезу ДНК головного мозку;
підвищенням швидкості обороту макромолекул інформаційного призначення.

Таким чином, препарат впливає на процеси лівопівкульної обробки інформації, оптимізує процеси міжпівкульної взаємодії та підвищує ефективність засвоєння вербального матеріалу (Заваденко Н.Н., 2008).
Окрім того, пірацетам пригнічує вазоспазм, інгібує агрегацію тромбоцитів, знижує адгезію формених елементів крові до ендотеліальної стінки та в цілому підвищує плинність клітинних мембран за рахунок зв’язування з полярною головкою мембранних фосфоліпідів (Воробьева О.В., 2019).

Пірацетам: застосування в неврології

Рекомендовано включати пірацетам у схеми комплексної консервативної терапії транзиторних ішемічних атак — гострих порушень мозкового кровообігу, при яких порушення функцій головного мозку носять короткочасний (до 24 год) та зворотний характер (Колоколов О.В., 2012).
Пірацетам та цинаризин — класична комбінація для лікування дисциркуляторної енцефалопатії. Така терапія сприяє покращенню пам’яті, здатності до навчання та концентрації уваги, регулює швидкість поширення збудження у різних відділах ЦНС та в цілому стимулює інтелектуальну працездатність (Товажнянская Е.Л., 2017). Оскільки препарат впливає на мозкову мікроциркуляцію, він сприяє регресу легких та помірних когнітивних порушень у пацієнтів, у яких АГ чи церебральний атеросклероз призвели до хронічної цереброваскулярної недостатності (Яхно Н.Н., 2012).
Терапія пірацетамом вважається ефективним методом лікування дислексії у дитячому віці. У результаті подвійних сліпих плацебо-контрольованих досліджень встановлено, що препарат сприяє покращенню швидкості та точності читання, якості писання, підвищенню показників слухо-мовної пам’яті. Застосування препарату в дозі 100 мг/кг маси тіла сприяє зниженню показників дислексії у 56% дітей (Заваденко Н.Н., 2008). Після курсу терапії у пацієнтів зростає швидкість та точність читання, зменшується кількість помилок при писанні під диктовку, покращується здобуття навичок автоматизації (швидкий пошук та вилучення слів з довгострокової пам’яті) та фонологічних навичок (Заваденко Н.Н., 2008).
Пірацетам у комбінації з цинаризином доцільно застосовувати для лікування медикаментозного паркінсонізму. Ця форма вторинного паркінсонізму є найбільш поширеною та розвивається на фоні прийому таких препаратів, як деякі антипсихотичні засоби (клозапін, арипіпразол), блокатори D₂-рецепторів (наприклад галоперидол), центральні симпатолітики (метоклопрамід), протиепілептичні препарати, імуносупресант циклоспорин, статини, антидепресанти, протиаритмічні препарати (зокрема аміодарон). У результаті досліджень на тваринах достовірно встановлено, що застосування пірацетаму сприяє підвищенню дофамінергічної активності підкоркових структур, що проявляється зменшенням вираженості рухових порушень при токсично-індукованому паркінсонізмі (Нодель М.Р., 2015).
Для лікування неврастенії рекомендовано поєднане застосування пірацетаму з вітамінами групи В. У результаті пілотного клінічного дослідження встановлено, що включення у схему лікування полівітамінного комплексу сприяє зменшенню вираженості таких побічних ефектів пірацетаму, як тривожність, дратівливість, складність засинання та ін. При цьому відмічається зменшення вираженості таких проявів неврастенічного синдрому, як слабкість, психічна загальмованість та втома (Добрушина О.Р., 2016).
Передбачається, що пірацетам впливає на такі стовбурові структури, як вестибулярні та окорухові ядра — центральні механізми підтримки рівноваги. Таким чином, препарат у високих дозах (2,4–4,8 г/добу) у поєднанні з вестибулярною гімнастикою застосовують для лікування центральних вестибулярних розладів, які проявляються нестійкістю та запамороченням (Косивцова О.В., 2012).
Пірацетам входить у комплекс препаратів, які застосовуються для усунення алкогольної абстиненції. Він сприяє усуненню головного болю, зменшує запаморочення, вираженість цереброваскулярних розладів, а в постабстинентний період знижує сонливість та апатію (Потупчик Т., 2018).

Пірацетам: застосування в офтальмології

Пірацетам у формі р-ну для ін’єкцій (рекомендована концентрація 10%) вводиться у ретробульбарний простір для лікування атрофії зорового нерва. Окрім того, пірацетам застосовується системно в/в крапельно. Однак такий підхід ефективний тільки на початкових стадіях, поки не розвинулися значні атрофічні зміни у зоровому нерві (Березников А.И., 2012).

Пірацетам: особливості застосування в анестезіології та інтенсивній терапії

При проведенні оперативних втручань із загальним наркозом слід враховувати, що пірацетам, як і низка інших препаратів, підвищує ризик післяопераційного делірію. Якщо пацієнт регулярно приймає пірацетам, наприклад при синдромі старечої астенії, перед оперативним втручанням слід повністю відмінити його прийом чи знизити дозу (Кудрявцев О.И., 2020).
У той же час існує рекомендація застосовувати пірацетам поєднано з тіотриазоліном в/в у післяопераційний період (починаючи з перших хвилин після закінчення операції) для зниження когнітивної дисфункції, викликаної застосуванням неінгаляційних анестетиків (Усенко Л.В., 2011), або пірацетам поєднано з цераксоном за 15 хв до закінчення анестезії (терапія продовжується до 10 днів) (Сафарова Е.Р., 2013).
Пірацетам у поєднанні з метформіном застосовується для корекції когнітивних порушень, що виникають при хронічній гіперглікемії. В експерименті на щурах підтверджено, що ці препарати взаємно потенціюють ноотропну активність один одного, обмежують прояви ультраструктурних деструктивних змін у нейронах, покращують стан мікроциркуляторного русла (Левых А.Э., 2020).
Пірацетам у поєднанні з тіотриазоліном може застосовуватися у гострий період черепно-мозкової травми. Така комбінація має мембраностимулюючі, нейропротекторні та антиапоптозні властивості, не сприяє розвитку лактат-ацидозу в зоні ураження. Взаємне потенціювання ефектів дозволяє знизити дозу лікарських засобів та уникнути таких побічних ефектів, як порушення сну, збудливість та нервозність (Халимова А.А., 2012).
Пірацетам входить у схему лікування постреанімаційного синдрому — комплексу розладів, який розвивається у процесі клінічної смерті. При цьому синдромі розвивається енцефалопатія змішаного генезу, яка пов’язана з порушеннями перфузії, метаболізму та ауторегуляції ЦНС (Зубарев К., 2011).

Пірацетам: застосування в акушерстві, гінекології та неонатології

У літературі можна знайти інформацію, що пірацетам може застосовуватися в акушерській практиці для лікування фето-плацентарної недостатності. Препарат проникає через гематоплацентарний бар’єр та чинить антигіпоксичну дію на плід — покращує кровообіг та обмінні процеси в головному мозку. У результаті підвищується стійкість ЦНС до впливу гіпоксії та різних токсичних факторів. Також під впливом пірацетаму гальмується агрегація тромбоцитів, знижується адгезія еритроцитів та відновлюється еластичність мембран (Щостак В.А., 2016). У статтях окремих авторів є інформація, що препарат чинить виражений терапевтичний антигіпоксичний ефект, так що при внутрішньоутробній гіпоксії препарат вводять як у період вагітності (у дозі 50–100 мг/кг маси тіла), так і в процесі пологів (у дозі 100 або 200 мг/кг маси тіла) (Колесникова Т.А., 2006). Також можна знайти інформацію, що пірацетам входить до складу комплексної терапії новонароджених, у яких відмічається перинатальне пошкодження ЦНС ішемічно-гіпоксичної етіології (Панамарева А.И., 2007). Однак таке застосування пірацетаму носить характер індивідуальних напрацювань, оскільки в інструкції МОЗ України не рекомендовано застосовувати пірацетам у період вагітності, а також у дітей.

Пірацетам: висновки

Пірацетам — перший препарат з групи ноотропів (Clarke Z., 2007), що популярний і сьогодні. Він широко застосовується для лікування когнітивних порушень різного генезу, а також для захисту ЦНС від гіпоксичного та токсичного ураження в різних клінічних ситуаціях.