Лоратадин є антагоністом Н₁-рецепторів гістаміну II покоління, за своєю хімічною будовою належить до піперединового класу речовин. Тривалість його дії дозволяє приймати препарат 1 р/добу перорально. Лоратадин застосовується як симптоматичний лікарський засіб у терапії алергічного риніту (АР), як сезонного, так і цілорічного, хронічної кропив’янки та різноманітних шкірних захворювань алергічного ґенезу (інструкція МОЗ України).
Також існує інформація, що застосування лоратадину може бути клінічно ефективним у якості допоміжного методу в терапії БА фізичного навантаження (Baki A., Orhan F., 2001).

Лоратадин: фізіологічні основи клінічної ефективності

Гістамін відіграє важливу роль у здоров’ї людини, спричиняючи різнобічний вплив на 4 типи рецепторів. Через H₁-рецептори гістамін бере участь у проліферації та диференціюванні клітин, кровотворенні, ембріональному розвитку, регенерації та загоєнні ран, а також є ключовою ланкою алергічних реакцій. Він є нейротрансміттером, виявляє протисудомну активність та сприяє регуляції циклу сну-бадьорості, енергетичного та ендокринного гомеостазу, процесів пізнання та пам’яті (Simon E.R., Simons K.J., 2008). Вивільнення гістаміну викликає свербіж, біль, розширення судин та гіпотензію, підвищену проникність судинної стінки та набряк, головний біль, тахікардію, бронхоспазм, стимуляцію кашльових рецепторів та блукаючого нерва. Окрім того, під впливом гістаміну відбувається збільшення вивільнення додаткової кількості гістаміну (виникає замкнене коло) та інших медіаторів запалення, підвищується експресія молекул клітинної адгезії та хемотаксис еозинофілів і нейтрофілів, активність антигенпрезентуючих клітин, стимулюються клітинна ланка імунітету та аутоімунні реакції.
Блокатори Н₁-гістамінових рецепторів пригнічують алергічне запалення через рецептор Н₁ прямо або опосередковано через ядерний фактор κB, пригнічують презентацію антигену, експресію прозапальних цитокінів і молекул клітинної адгезії та хемотаксис (Simon E.R., Simons K.J., 2008).
На сьогодні найбільш часто використовується функціональна система класифікації антигістамінних засобів, у якій виділяється два покоління антигістамінних препаратів. Представники I покоління легко проникають через ГЕБ, відповідно, виявляють пов’язані із цим побічні ефекти (сонливість, седація, порушення когнітивних та психомоторних функцій). Представники ж II покоління проникають через ГЕБ у мінімальній кількості та практично не спричиняють пригнічувального ефекту на ЦНС. При цьому порівняно із цетиризином або акривастином, лоратадин виявляє менш виражений седативний ефект.

Лоратадин у лікуванні АР

АР ― це запальне захворювання верхніх дихальних шляхів, яке характеризується IgE-опосередкованим запаленням слизової оболонки носа. Це захворювання має широку розповсюдженість та уражає близько 10–30% населення світу: за підрахунками, АР відмічають у 1,4 млрд людей у всьому світі (Schwindt C.D., Settipane R., 2012).
АР є найбільш розповсюдженим видом хронічного риніту та статистичні дані свідчать про те, що розповсюдженість цього захворювання підвищується. Тяжкі форми АР пов’язані із значними порушеннями якості життя, сну та ефективності праці (Small P. et al., 2018).
Класичними симптомами АР є закладеність носа, свербіж у носі, ринорея та чхання. Ретельний збір анамнезу, фізикальне обстеження та шкірне тестування на алергени дозволяють встановити діагноз АР. При зборі анамнезу важливо визначити також частоту застудних захворювань у пацієнта, оскільки багато пацієнтів не відносять назальні симптоми до алергічних і вважають себе тими, хто часто хворіє на ГРВІ. Пероральні антигістамінні препарати II покоління та інтраназальні кортикостероїди є основою лікування.
При алергічному риніті багаточисельні запальні клітини, у тому числі опасисті клітини, CD4 Т-клітини (переважно Th-2), В-клітини, макрофаги й еозинофіли, проникають у слизову оболонку носа при впливі стимулюючого алергену (наприклад часток пилового кліща, тараканів, лупи тварин, пліснявки або пилку рослин), інфільтрують слизову оболонку носа. При цьому Th-2 виділяють цитокіни (наприклад інтерлейкіни IL-3, IL-4, IL-5 і IL-13), які стимулюють утворення IgE плазматичними клітинами.
Опасисті клітини, у свою чергу, викликають вивільнення медіаторів, таких як гістамін та лейкотрієни, які відповідають за розширення артеріол, підвищення проникності судин, свербіж, ринорею, секрецію слизу та скорочення гладких м’язів бронхів. Медіатори та цитокіни, що вивільняються під час ранньої фази імунної відповіді на алерген, запускають подальшу клітинну запальну відповідь протягом наступних 4–8 год (пізня фаза запальної відповіді), що призводить до рецидивуючих симптомів (зазвичай закладеність носа), які часто зберігаються тривалий час (Small P. et al., 2018).
Раніше АР вважався локальним розладом, який уражає носові ходи. Сучасні дані вказують на те, що він може бути однією зі складових системного захворювання дихальних шляхів, яке охоплює весь дихальний тракт. Існує ряд фізіологічних, функціональних та імунологічних взаємозв’язків між верхніми (ніс, носова порожнина, приносові пазухи, євстахієва труба, глотка та гортань) та нижніми (трахея, бронхи, бронхіоли та легені) дихальними шляхами. Наприклад, і верхні, і нижні дихальні шляхи встелені миготливим епітелієм, який складається із війчастих та келихоподібних клітин. Потрапляння алергену до верхніх дихальних шляхів не лише призводить до місцевої запальної відповіді, але й може зумовити розвиток запальних процесів у нижніх дихальних шляхах, і це підтверджується тим фактом, що АР і БА часто співіснують. Відповідно, АР і БА у багатьох випадках, вірогідно, являють собою комбіноване запальне захворювання дихальних шляхів, і це необхідно враховувати для забезпечення оптимальної оцінки та ведення пацієнтів з АР (Small P. et al., 2018).
Загострення сезонного АР можуть бути пов’язані з одним або декількома видами пилкових алергенів (таких як амброзія, різноманітні трави або пилок дерев, найчастіше берези). Пацієнти скаржаться на чихання, закладеність носа, свербіж у носі та носоглотці. Також у період загострення нерідко виникають очні симптоми: почервоніння очей та повік, свербіж та сльозотеча. Лоратадин, за існуючими даними, ефективно полегшує як назальні, так і очні симптоми АР вже після першого прийому та може бути рекомендований для терапії як сезонного, так і цілорічного АР (Tenn M.W., 2018).

Чи є місце лоратадину в пульмонологічній практиці?

БА фізичного навантаження характеризується зменшенням ОФВ1 (об’єм форсованого видоху за 1 с) більш ніж на 15% після тренування або фізичного навантаження. Ознаки БА фізичного навантаження відмічають у 70–80% дітей з БА. Відомо, що лоратадин виявляє деякий бронходилататорний ефект при алерген-індукованій бронхоконстрикції. У дослідженні оцінювався вплив лоратадину на вираженість симптомів БА фізичного навантаження у дітей (n=11). Діти приймали досліджуваний препарат 3 доби по 10 мг 1 р/добу. Після проведеної терапії у них вимірювали ОФВ1, потім діти розпочинали тренування на біговій доріжці, а ОФВ1 повторно вимірювали через 2; 5; 10 і 30 хв після тренування. Лоратадин значно гальмував зниження ОФВ1 після навантаження, при цьому він не попереджав індуковану фізичним навантаженням бронхоконстрикцію, але суттєво зменшував її вираженість (Baki A., Orhan F., 2001).
Антигістамінні препарати чинять протикашльовий вплив у пацієнтів із БА, постназальним затіканням та АР. Підвищені рівні гістаміну можуть сприяти персистенції кашлю у таких хворих. У одному з досліджень (n=28, із них 10 пацієнтів із ринітом, 7 — з хронічним ідіопатичним кашлем та 11 здорових добровольців) вивчався вплив лоратадину на кашель, викликаний подразненням кашльових рецепторів. Для провокації кашлю за допомогою ультразвукового інгалятора розпилювалася дистильована вода. Лоратадин значно знижував інтенсивність кашлю у пацієнтів із постназальним затіканням та із хронічним кашлем нез’ясованого ґенезу, але не у здорових добровольців. При цьому, за даними спірографій, він не спричиняв впливу на функцію легень (Tanaka S. еt al., 1996).

Лоратадин у дерматології

Алергічні реакції на укуси комах можуть проявлятися свербежем, набряком та почервонінням місця укусу та є розповсюдженою проблемою. Лоратадин ― один із препаратів, які ефективно та безпечно полегшують ці симптоми як у дорослих, так і у дітей (Foëx B.A., Lee C).
Найбільш часто від свербежу та набряку в місці укусу кровосисних комах страждають діти. Ефект лоратадину (0,3 мг/кг маси тіла) був досліджений у 28 дітей віком 2–11 років з алергією на укуси комарів. Встановлено, що лоратадин зменшував розмір пухирів, що виникали на місці укусу лабораторних комарів Aedes aegypti, на 45%. Інтенсивність супутнього свербежу (визначалася за візуальною аналоговою шкалою, ВАШ, 0–10 балів) знизилася на 78% вже через 15 хв після прийому лоратадину. При цьому препарат переносився добре, побічні реакції не відмічені. Отримані результати дозволяють рекомендувати лоратадин для полегшення симптомів дітям з алергією на укуси комарів (Karppinen A. et al., 2000).
Іншим дерматологічним захворюванням, у симптоматичній терапії якого успішно застосовується лоратадин, є кропив’янка.
Кропив’янка ― гетерогенне захворювання шкіри, яке може бути гострим або хронічним, інтермітуючим або персистуючим. Окрім того, вона може виникати відокремлено або в поєднанні з іншими захворюваннями, такими як ангіоневротичний набряк. Кропив’янка зазвичай визначається як раптова поява на шкірі папул, які сверблять, із центральною припухлістю та еритемою навколо, які потім розсмоктуються без утворення рубців. Висип при цьому може з’являтися на будь-якій частині тіла і часто буває поліморфним. Ізольована кропив’янка без ангіоневротичного набряку відмічається приблизно в 40% випадків, тоді як ангіоневротичний набряк виникає одночасно з кропив’янкою у до 40% випадків і по суті являє собою розповсюдження запального процесу в більш глибокі шари шкіри. Лоратадин може бути рекомендований як для симптоматичної терапії гострої кропив’янки, так і для тривалого прийому при хронічній кропив’янці (Fine L.M., Bernstein J.A., 2016).

Потенційні сфери застосування лоратадину

Гіперпігментація шкіри є серйозною дерматологічною проблемою.
Вважається, що різні типи імунних клітин, включаючи опасисті клітини, відіграють важливу роль у меланогенезі. Різні запальні дерматози можуть викликати постзапальну гіперпігментацію, впливаючи на функціональну активність меланоцитів. Окрім того, важлива роль відводиться медіаторам запалення, таким як гістамін, простагландини та оксид азоту. Було проведено дослідження ефективності антагоністів H₁-рецепторів, щоб визначити, чи інгібують вони меланогенез. Виявлено, що лоратадин, не спричиняючи цитотоксичної дії, був особливо ефективним стосовно цього. Лоратадин пригнічує тирозиназу в меланоцитах та знижує вміст меланіну у меланоцитах, регулює меланогенез шляхом інгібування меланогенних білків. Антимеланогенні ефекти лоратадину потенційно можуть застосовуватися в дерматологічній практиці (Moon H.R. еt al., 2019).
Іншою сферою потенційного застосування лоратадину є онкологія. Ефект рентгенотерапії варіює залежно від фази клітинного циклу. Зокрема, клітини у фазі G2/M особливо чутливі до впливу радіації. Встановлено, що in vitro лоратадин інгібує ріст пухлинних клітин, збільшуючи частку клітин у фазі G2/M клітинного циклу шляхом зміни активності регуляторних білків. Попередня обробка лоратадином клітин ракової пухлини товстого кишечнику підвищувала індуковану радіацією цитотоксичність, тим самим підвищуючи ефективність рентгенотерапії. Окрім того, ДНК-аналіз виявив картину попередження ДНК в клітинах, оброблених лоратадином, на додаток до такого радіотерапії. Таким чином, протипухлинний ефект лоратадину є багатофакторним, і даний препарат потенційно може застосовуватися в якості додаткового лікарського засобу, який підвищує чутливість пухлинних клітин до опромінення (Soule B.P., 2010).

Висновки

Лоратадин ефективно купірує симптоми АР і є одним із препаратів першої лінії у симптоматичній терапії даного захворювання. Було виявлено, що пероральні антивітаміні препарати II покоління, у тому числі лоратадин, ефективно зменшують чхання, свербіж та ринорею при регулярному прийомі в період загострення захворювання або одноразово перед впливом алергену (Small P. et al., 2018). АР патогенетично тісно пов’язаний із БА, та застосування лоратадину доцільно як при поєднанні даних захворювань, так і у пацієнтів із БА фізичного навантаження. Окрім того, він ефективно полегшує неназальні (очні) симптоми у пацієнтів з АР. Лоратадин широко застосовується у дерматологічній практиці, перш за все в симптоматичному лікуванні кропив’янки.