Головним ризиком при передозуванні опіоїдами є пригнічення дихання. Необхідно уважно стежити за станом пацієнтів на предмет появи ознак та симптомів пригнічення дихання та седації. У зв’язку з цим пацієнти та особи, які за ними доглядають, повинні бути проінформовані про ці симптоми (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Як і при застосуванні всіх наркотичних засобів, необхідно знизити дозу для пацієнтів літнього віку, у разі гіпотиреозу, захворювань нирок та хронічних захворювань печінки. Застосовувати з обережністю при порушеннях функції дихання, тяжкій формі бронхіальної астми (див. розділ «Протипоказання»), судомних розладах (див. розділ «Протипоказання»), артеріальній гіпотензії з гіповолемією, тяжкій формі легеневого серця, пацієнтам з опіоїдною залежністю, хворим з наркотичною залежністю в анамнезі, з хворобами жовчовивідних шляхів, панкреатитом, запальними захворюваннями кишечнику, гіпертрофією передміхурової залози, недостатністю надниркових залоз. Препарат не можна застосовувати, якщо існує ймовірність виникнення паралітичної кишкової непрохідності (див. розділ «Протипоказання»). Якщо протягом застосування препарату підозрюється або виникає кишкова непрохідність, то прийом препарату потрібно негайно припинити.

Морфін може знизити судомний поріг у пацієнтів з епілепсією в анамнезі (див. розділ «Протипоказання»).

Концентрації морфіну в крові може знижувати рифампіцин (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Аналгетичну дію морфіну слід контролювати, а дозу морфіну регулювати під час і після лікування рифампіцином.

Не застосовувати протягом 4 годин до проведення пацієнтам додаткових знеболювальних заходів (зокрема хірургічного втручання, нервової блокади). У разі необхідності продовження лікування препаратом дозування потрібно скоригувати з урахуванням постопераційного стану пацієнта. Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю в передопераційний період та протягом перших 24 годин після операції. Пацієнтам після абдомінальних оперативних втручань застосовувати препарат можна тільки після відновлення нормального функціонування кишечнику.

Пероральна антитромбоцитарна терапія інгібіторами P2Y12 (наприклад, прасугрел, клопідогрел, тикагрелор)

Протягом першої доби супутнього лікування інгібіторами P2Y12 та морфіном спостерігалася знижена ефективність лікування інгібіторами P2Y12 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Розлади дихання під час сну

Опіоїди можуть викликати розлади дихання під час сну, зокрема центральне апное сну (ЦАС) та гіпоксемію під час сну. Застосування опіоїдів підвищує ризик виникнення ЦАС та є дозозалежним. Для пацієнтів з ЦАС слід розглянути можливість зменшення загальної дози опіоїдів.

Гострий грудний синдром (ГГС) у пацієнтів з серповидноклітинною анемією

Через можливий зв’язок між ГГС і застосуванням морфіну у хворих на серповидноклітинну анемію, які отримували морфін під час вазооклюзійного кризу, необхідно забезпечити моніторинг симптомів ГГС.

Недостатність надниркових залоз

Опіоїдні аналгетики можуть викликати оборотну наднирковозалозну недостатність, що вимагає моніторингу та замісної терапії глюкокортикоїдами (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Наднирковозалозна недостатність може супроводжуватися такими симптомами, як нудота, блювання, втрата апетиту, втома, слабкість, запаморочення або низький артеріальний тиск.

Зниження рівнів статевих гормонів та підвищення рівня пролактину

Тривале застосування опіоїдних аналгетиків може викликати зниження рівня статевих гормонів і збільшення рівня пролактину. Симптоми включають зниження лібідо, імпотенцію або аменорею.

Тяжкі шкірні побічні реакції

Повідомлялося про гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), який може становити загрозу для життя або призвести до летального наслідку, у зв’язку з застосуванням морфіну. Більшість випадків ГГЕП спостерігалися протягом перших 10 днів лікування. Пацієнтів слід проінформувати про ознаки та симптоми ГГЕП та порадити їм звернутися за медичною допомогою у разі виникнення таких симптомів.

Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці шкірні реакції, морфін слід відмінити та розглянути можливість альтернативного лікування.

Гепатобіліарні розлади

Морфін може спричинити дисфункцію та спазм сфінктера Одді, внаслідок чого підвищується внутрішньочеревний тиск і збільшується ризик виникнення симптомів з боку жовчовивідних шляхів та панкреатиту.

Ризик, пов’язаний із одночасним застосуванням седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінів дією.

Одночасний прийом морфіну гідрохлориду і седативних препаратів, таких як похідні бензодіазепіну або споріднені препарати, може призводити до седації, пригнічення дихання, коми або смерті (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), тому таким пацієнтам необхідний ретельний медичний нагляд. Також потрібно інформувати їхніх опікунів про можливість виникнення цих симптомів. У разі супутнього призначення цих седативних препаратів слід враховувати ризики для пацієнтів, для яких неможливі альтернативні варіанти лікування. Якщо прийнято рішення про супутнє застосування морфіну з седативними препаратами, слід використовувати найнижчу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою.

Розлади, пов’язані з вживанням опіоїдів (РВО) (зловживання, залежність та абстинентний синдром)

Толерантність і фізична та/або психологічна залежність можуть розвинутися після повторного застосування опіоїдів, таких як Морфін-ЗН

Повторне застосування препарату Морфін-ЗН може призвести до РВО. Вища доза та довша тривалість лікування опіоїдами може збільшити ризик розвитку РВО. Зловживання морфіном або навмисне неправильне його застосування може призвести до передозування та/або смерті. Ризик розвитку РВО підвищений у пацієнтів з наявністю в особистому або сімейному анамнезі (батьків або братів і сестер) розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин (включаючи розлади, пов’язані із вживанням алкоголю), у тих, хто зараз вживає тютюнові вироби, або у пацієнтів з наявними іншими психічними розладами (наприклад, важка депресія, тривога та розлади особистості).

Морфін спричиняє такі ж самі ризики щодо зловживання, як і інші сильні опіоїдні агоністи. Морфіном можуть зловживати особи з латентною або явною схильністю до наркоманії. Препарат слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з алкогольною та наркотичною залежністю в анамнезі.

Перед початком та під час лікування морфіном слід обговорити з пацієнтом цілі лікування та схему припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Перед початком і під час лікування пацієнта також слід інформувати про ризики та ознаки РВО. Пацієнтам слід рекомендувати звернутися до лікаря у разі появи таких ознак.

Симптоми можуть бути зведені до мінімуму за допомогою коригування дози або лікарської форми, а також поступової відміни морфіну. Різке припинення лікування може спричинити абстинентний синдром (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо пацієнт більше не потребує терапії морфіном, дозу препарату слід знижувати поступово, щоб запобігти абстинентному синдрому.

Пацієнти повинні перебувати під наглядом для виявлення ознак наркозалежної поведінки (наприклад, занадто ранні запити на отримання додаткової дози). Це включає перевірку супутнього прийому опіоїдів та психоактивних лікарських засобів (наприклад бензодіазепінів). Пацієнтам з ознаками та симптомами РВО слід розглянути можливість консультації з наркологом.

Випадки гіпералгезії, коли підвищення доз не призводить до аналгезуючого ефекту, можуть спостерігатися дуже рідко, зокрема при прийомі високих доз. У такому разі необхідно або зменшити дозу препарату, або замінити його на інший опіоїдний лікарський засіб.

Парентеральне введення лікарських форм, призначених для перорального застосування, може призвести до летального наслідку.

Пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією не слід застосовувати даний препарат через вміст лактози моногідрату.