Перед призначенням лікарського засобу Лансопрол^® слід виключити можливість злоякісних новоутворень у шлунку та стравоході, оскільки препарат може замаскувати симптоми і таким чином відтермінувати правильну діагностику, тому перед початком та після закінчення курсу лікування лансопразолом слід провести ендоскопічний контроль з біопсією.

Лансопразол, як і інші інгібітори протонної помпи, може спричинити зростання кількості мікроорганізмів, що знаходяться у шлунково-кишковому тракті. Це збільшує ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, спричинених умовно-патогенними мікроорганізмами, такими як Salmonella, Campylobacter та Clostridium difficile, особливо у госпіталізованих пацієнтів.

Одночасне застосування лансопразолу та інгібіторів ВІЛ-протеази не рекомендується. Оскільки концентрація атазанавіру та нелфанавіру залежить від шлункової кислотності, їхня біодоступність може значно знижуватися (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо одночасне застосування лансопразолу з інгібіторами ВІЛ-протеази необхідне, рекомендується ретельний моніторинг стану пацієнта.

Тяжка гіпомагніємія спостерігалася у пацієнтів, які застосовували інгібітори протонної помпи, такі як лансопразол, протягом мінімум трьох місяців (у більшості випадків — протягом року). Можуть виникати тяжкі прояви гіпомагніємії, такі як підвищена втомлюваність, судоми, марення, конвульсії, запаморочення та шлуночкова аритмія, але вони можуть починатися дуже різко. У більшості пацієнтів симптоми гіпомагніємії нівелювалися після замісної терапії магнієм, а також після припинення застосування інгібітору протонної помпи.

Якщо пацієнт одержує пролонговану терапію або застосовує інгібітори протонної помпи одночасно з дигоксином чи лікарськими засобами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретиками), потрібно розглянути можливість вимірювання концентрації магнію перед початком лікування інгібіторами протонної помпи і періодично протягом курсу терапії.

Зростання рівня хромограніну A (CgA) у сироватці крові може впливати на результати досліджень нейроендокринних пухлин. Для уникнення цього впливу терапію лансопразолом необхідно припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA. Необхідне тимчасове припинення терапії інгібіторами протонної помпи принаймні за 14 днів до визначення рівнів CgA при проведенні повторного тесту, якщо при першому дослідженні рівні CgA та гастрину є високими.

Щоденний прийом будь-яких лікарських засобів, які пригнічують секрецію кислоти шлункового соку, протягом тривалого періоду (наприклад, протягом декількох років) може призводити до мальабсорбції ціанокобаламіну (вітаміну В₁₂), гіпо- та ахлоргідрії. Це слід враховувати при лікуванні пацієнтів із синдромом Золлінгера — Еллісона та іншими гіперсекреторними патологічними станами, що потребують довгострокової терапії, пацієнтів зі зниженою масою тіла або з факторами ризику зниження абсорбції вітаміну В₁₂ (наприклад пацієнти літнього віку) у разі довготривалої терапії або якщо спостерігаються клінічні симптоми, пов’язані з дефіцитом ціанокобаламіну.

Під впливом лансопразолу знижується кислотність шлункового соку, що збільшує ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, спричинених умовно-патогенними мікроорганізмами, такими як Salmonella і Campylobacter.

При лікуванні пацієнтів із виразками шлунка та дванадцятипалої кишки слід враховувати, як етіологічний фактор, можливість інфікування H. pylori. Якщо лансопразол застосовувати в комбінації з антибіотиками для ерадикаційної терапії H. pylori, слід дотримуватися інструкцій для медичного застосування цих антибіотиків.

Через обмеженість даних щодо безпеки застосування лансопразолу як підтримувальної терапії тривалістю більше 1 року необхідно регулярно проводити оцінку співвідношення ризику/користі для даної групи пацієнтів.

У поодиноких випадках при застосуванні лансопразолу можливе виникнення коліту. Тому терапію слід негайно припинити при наявності у пацієнтів гострої або стійкої діареї.

За винятком випадків ерадикації інфекції Helicobacter pylori, при тяжкій стійкій діареї терапію лансопразолом необхідно негайно припинити, оскільки є ризик виникнення мікроскопічного коліту з потовщенням шару колагену або інфільтрацією клітин запалення підслизової основи товстого кишечнику.

Лікування та профілактику пептичної виразки слід обмежити у пацієнтів, які потребують тривалого лікування нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ) або входять до групи ризику, наприклад пацієнти зі шлунково-кишковими кровотечами, перфораціями або виразками в анамнезі, пацієнти літнього віку, при одночасному застосуванні лікарських засобів, які підвищують імовірність розвитку захворювань верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (кортикостероїди або антикоагулянти), при наявності тяжких супутніх захворювань або при тривалому застосуванні максимальних рекомендованих доз НПЗЗ.

Інгібітори протонної помпи, особливо ті, що застосовуються у високих дозах та протягом тривалого часу (більше 1 року), дещо підвищують ризик перелому стегна, зап’ястка або хребців, особливо у пацієнтів літнього віку або за наявності інших визначених факторів ризику. Результати експериментальних досліджень свідчать про те, що інгібітори протонної помпи підвищують загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі з цих випадків можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти групи ризику остеопорозу мають знаходитися під наглядом лікаря відповідно до поточних клінічних рекомендацій. Вони мають споживати кальцій і вітамін D у достатній кількості.

Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування інгібіторів протонної помпи пов’язують із дуже рідкими випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування лансопразолу. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіторами протонної помпи підвищує ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.

При проведенні комбінованої терапії з кларитроміцином та амоксициліном потрібно зважати на застереження, наведені в інструкціях для медичного застосування кларитроміцину та амоксициліну, а також перед початком застосування амоксициліну та кларитроміцину слід врахувати наявність в анамнезі реакцій гіперчутливості до пеніцилінів, цефалоспоринів та інших алергенів.

У пацієнтів із нирковою недостатністю зв’язування з білками крові знижується на 1–1,5%.

Слід з обережністю призначати лансопразол пацієнтам із помірною та тяжкою печінковою недостатністю.

У пацієнтів з хронічною печінковою недостатністю період напіввиведення з плазми крові збільшується від 1,5 години до 3,2–7,2 години залежно від ступеня порушення функції печінки. Пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю слід зменшувати дозу препарату. Лікування розпочинати з половини зазначеної дози, поступово збільшуючи до рекомендованих доз, але не більше 30 мг на добу.

Порушення функції нирок

Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит спостерігався у пацієнтів, які приймали лансопразол, і може виникнути в будь-який момент під час терапії лансопразолом (див. розділ «Побічні реакції»). Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит може прогресувати до ниркової недостатності.

Лансопразол слід припинити у разі підозри на гострий тубулоінтерстиціальний нефрит і негайно розпочати відповідне лікування.

Пацієнти літнього віку.

Лікування виразки у пацієнтів літнього віку практично не відрізняється від лікування у пацієнтів молодшого віку. Побічні реакції та лабораторні зміни у пацієнтів літнього віку такі ж самі, як і у пацієнтів молодшого віку.

Лікарський засіб містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції чи недостатністю сахарази-ізомальтази не слід застосовувати цей препарат.