фармакодинаміка. Протизапальний ефект. Суміш компонентів Вобензиму, а також окремі його ферменти — бромелаїн, папаїн, трипсин, хімотрипсин і панкреатин — зменшують набряки запального походження та набряки, спричинені травмами (спорт, хірургія). Вони допомагають розщеплювати білки плазми крові, які проникають в інтерстицій під час гострого запалення, і сприяють виведенню продуктів розщеплення. Це стосується також медіаторів запалення, таких як, наприклад, брадикінін, які ефективніше деполімеризуються та виводяться.
Протинабряковий ефект. Запальний набряк, який виник унаслідок вимивання білків і відкладення фібрину, швидше зменшується й усувається. Одночасно оновлюється порушена мікроциркуляція, забезпечується усунення продуктів запалення та надходження достатньої кількості кисню та поживних речовин. На протинабряковий ефект також впливає зниження онкотичного тиску через розщеплення макромолекулярних речовин у позаклітинному просторі та поліпшення реологічних властивостей крові.
Фібринолітичний та ліполітичний ефект. Вобензим викликає активацію фібринолізу шляхом активації плазміногену, деполімеризації та зміни якості фібринової мережі, розчиняє мікротромби, відкриває фізіологічні канали дренажу, знижує в’язкість крові, зберігаючи гематокрит (покращує реологію крові та кровопостачання) і знижує рівень ХС та ТГ.
Імуномодулюючий ефект. У ряді імунопатологічних процесів головну роль відіграють так звані патогенні імунні комплекси. Висока концентрація імунних комплексів зумовлює блокування функції фагоцитів. Комбіновані ферментні препарати можуть покращити кліренс імунних комплексів за рахунок підвищення гідролітичної активності сироватки крові та стимулювання ефективності фагоцитозу.
Під час експериментів було продемонстровано, що протеїнази руйнують циркулюючі, згущені та фіксовані тканинами імунні комплекси, а також пригнічують утворення патогенних імунних комплексів.
Подальші експерименти показують здатність протеїназ модулювати функцію деяких імуноцитів (макрофагів, гранулоцитів, NK-клітин, Т-лімфоцитів). Вони підвищують, наприклад, фагоцитарну та цитолітичну активність, індукують вироблення певних цитокінів (TNFα, IL-1β, IL-6) та кисневих радикалів (in vitro, ex vivo).
При нефізіологічно підвищеному рівні деяких цитокінів (зокрема TNFα, TGFβ) ферменти беруть участь у зниженні їх рівня та обмеженні побічних ефектів (прозапальний, кахектичний, фіброзуючий).
Дію протеїназ можна пояснити як прямою протеолітичною активністю, так і дією комплексів, які вони утворюють з антипротеїназами (переважно α₂-макроглобуліном). Ці комплекси здатні зв’язувати нефізіологічно підвищений рівень цитокінів та прискорювати їх пригнічення та виведення з організму.
Протеїнази вибірково впливають на експресію деяких поверхневих адгезійних молекул різних клітин (наприклад CD4, CD44, B7-1) і тим самим можуть втручатися в перебіг багатьох процесів, які відбуваються в організмі.
Вторинний знеболювальний ефект. Оскільки ферменти діють на причинно-наслідкові фактори больової гострої запальної реакції, вони можуть демонструвати знеболювальний ефект. Вони пригнічують больові медіатори, знижують онкотичний тиск і напругу тканин, покращують реологічні властивості крові, сприяючи поліпшенню кровотоку, усуненню токсичних продуктів обміну речовин та покращенню подачі кисню до тканин.
Ефект носія. Наявна інформація про підвищення рівня деяких антибіотиків і хіміотерапевтичних препаратів у сироватці крові при одночасному застосуванні з Вобензимом.
Фармакокінетика. Лікарська форма Вобензиму розроблена таким чином, щоб таблетки витримували дію шлункового соку і розчинялися у тонкій кишці.
Ферменти, що містяться у Вобензимі, як і інші високомолекулярні речовини, всмоктуються в тонкій кишці за допомогою різних клітинних механізмів: всмоктуванням кінцями ворсинок (перицелюлярне транспортування між ентероцитами), ендоцитозом циліндричними ентероцитами, мембранними клітинами над Пеєровими бляшками, вільними лімфоцитами. Експериментально продемонстрована можливість відкриття тісних зв’язків між епітеліальними клітинами кишечнику під дією гідролаз. Після потрапляння у кров ферменти зв’язуються з транспортуючими білками (наприклад α₁-антитрипсин, α₂-макроглобулін). Шляхом утворення таких комплексів покриваються антигенні детермінанти протеаз, однак на активність ферментів це незворотно не впливає. Під час експериментів з використанням хроматографії із початкової кількості радіоактивно мічених ферментів поглиналося у високомолекулярній формі: 45% амілази, 26% трипсину, 14% хімотрипсину, 18% панкреатину і 6% папаїну. Через 6 год після прийому Вобензиму біологічно ефективна частка його всмоктуваних компонентів становить 21%. Кінетика окремих ферментів демонструє, що при багаторазовому прийомі їх концентрація підвищується і досягає максимуму через 24–48 год. При подальшому прийомі досягнуті концентрації підтримуються на однаковому рівні і повертаються до вихідних показників після припинення лікування приблизно через 48 год. Через хронобіологічні відмінності у всмоктуванні кишечником протягом доби рекомендується приймати Вобензим під час піків всмоктування. Тобто одразу після пробудження, перед обідом і перед сном. Препарат необхідно запивати достатньою кількістю рідини (близько 250 мл води) з обов’язковим дотриманням інтервалу у 30 хв до прийому їжі, щоб змішування з їжею не призвело до погіршення всмоктування. Резорбовані ферменти виводяться через клітини мононуклеарно-фагоцитарної системи, виділяються переважно печінкою. Невсмоктані діючі речовини руйнуються при травленні в кишечнику або виводяться з калом.