перед початком терапії необхідно визначити, чи мав пацієнт будь-які реакції підвищеної чутливості до цефподоксиму, цефалоспоринів, пеніцилінів або інших бета-лактамних антибіотиків в анамнезі.
Цей лікарський засіб протипоказаний пацієнтам з реакцією підвищеної чутливості негайного типу або тяжкого ступеня в анамнезі на пеніцилін або інший тип бета-лактамних препаратів. Алергічні реакції (анафілаксія) на бета-лактамні антибіотики можуть бути серйозними, іноді навіть з летальним наслідком.
Пацієнти з будь-яким іншим типом алергічної реакції (наприклад сінна лихоманка або БА) мають також застосовувати цефподоксим з особливою обережністю, оскільки в цих випадках ризик серйозних реакцій гіперчутливості підвищується.
При виникненні будь-яких проявів гіперчутливості слід припинити лікування.
У разі тяжкої ниркової недостатності може виникнути необхідність у зниженні дози залежно від кліренсу креатиніну.
Цефподоксим не є антибіотиком першого вибору для лікування стафілококової пневмонії і його не слід застосовувати в лікуванні атипової пневмонії, спричиненої такими мікроорганізмами, як Legionella, Mycoplasma та Chlamydia.
Можливі побічні ефекти включають шлунково-кишкові розлади, такі як нудота, блювання і біль у животі. Слід з обережнісю призначати антибіотики пацієнтам із захворюваннями травного тракту (особливо з колітом) в анамнезі.
Антибіотикасоційована діарея, коліт та псевдомембранозний коліт можуть спостерігатися при застосуванні цефподоксиму. Ці діагнози слід враховувати у будь-якого пацієнта, у якого розвивалася діарея під час або невдовзі після початку лікування. Прийом цефподоксиму слід припинити в разі появи тяжкої та/або кривавої діареї під час лікування і розпочати відповідну терапію. Цефподоксим завжди слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із шлунково-кишковими захворюваннями, особливо колітом.
Слід провести дослідження на наявність C. difficile. У разі загрози коліту лікування слід негайно припинити. Необхідно підтвердити діагноз сигмо- і ректоскопією та в разі клінічної необхідності призначити інший антибіотик (ванкоміцин). Слід уникати застосування препаратів, що спричиняють затримку калових мас. При застосуванні препаратів широкого спектру дії, таких як цефалоспорини, існує підвищений ризик розвитку псевдомембранозного коліту.
Як і у випадку з усіма бета-лактамними антибіотиками, можуть розвиватися нейтропенія і рідше — агранулоцитоз, особливо при тривалому лікуванні. Якщо курс лікування триває довше ніж 10 днів, слід контролювати стан крові й припинити лікування у разі виявлення нейтропенії.
Цефалоспорини можуть всмоктуватися на поверхні мембран еритроцитів і вступати в реакцію з антитілами, спрямованими проти препарату. Це може спричинити позитивний тест Кумбса і дуже рідко — гемолітичну анемію. Перехресна реактивність може відбуватися з пеніциліном для цієї реакції.
Проба Кумбса та неферментні методи вимірювання глюкози в сечі можуть показувати хибний позитивний результат при лікуванні за допомогою цефалоспоринів.
Зміни функції нирок відмічали з цефалоспориновими антибіотиками, особливо при введенні одночасно потенційно нефротоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди та/або діуретики (фуросемід). У таких випадках слід контролювати функцію нирок.
Корекція дози не потрібна, якщо кліренс креатиніну перевищує 40 мл/хв. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 40 мл/хв та для хворих, що знаходяться на гемодіалізі, необхідно збільшити інтервал між прийомами доз цефподоксиму.
У разі появи ексудативної багатоформної еритеми, синдрому Стівенса — Джонсона, синдрому Лаєлла прийом лікарського засобу слід припинити.
Як і у випадку з іншими антибіотиками, тривале застосування цефподоксиму може призвести до надмірного росту нечутливих організмів. Пероральні антибіотики можуть змінити нормальну мікробну флору товстої кишки, що призводить до розростання бактерій роду клостридій з подальшим розвитком псевдомембранозного коліту.
Лікарський засіб Цефма, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, містить лактозу. Якщо у пацієнта встановлено непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей препарат.
Застосування у період вагітності та годування грудьми. Клінічні дані щодо впливу цефподоксиму на перебіг вагітності відсутні. В експериментальних дослідженнях на тваринах не виявлено тератогенного або фетотоксичного ефектів цефподоксиму. Однак безпека цефподоксиму під час вагітності не встановлена, тому препарат слід застосовувати з обережністю, лише після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику, особливо в перші місяці вагітності.
Цефподоксим проникає у грудне молоко матері в дуже малій кількості. Тому у немовлят, яких годують грудьми, можуть виявляти зміни кишкової мікрофлори, у тому числі діарею та колонізацію дріжджоподібними грибами, у зв’язку із чим може бути необхідним припинити грудне вигодовування. Також слід врахувати можливість сенсибілізації. Тому цефподоксим можна застосовувати в період годування грудьми лише після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Цефподоксим чинить слабкий або помірний вплив на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами.
Повідомлялося про розвиток запаморочення або зниження АТ під час лікування цефподоксимом, що може впливати на швидкість реакції пацієнтів при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами.