Засновником вірусології вважається російський вчений Д.І. Івановський, який започаткував дослідження вірусів у 1892 р., коли опублікував статтю з описом патогена рослин тютюну. У подальшому ці дослідження продовжив М. Бейєринк, який у 1898 р. відкрив вірус тютюнової мозаїки. До кінця ХХ ст. дослідники виявили та вивчили близько 1500 вірусів, третина з яких викликають різні захворювання у людини. Таким чином, вірусні захворювання являють собою одну з найважливіших проблем медичного та соціального значення у ХХІ ст.

Основними шляхами потрапляння вірусу в людський організм є:

повітряно-крапельний. Причому респіраторні віруси розділяються на 2 великі групи: 1) віруси, які розмножуються в епітеліальних клітинах слизової оболонки дихальних шляхів; 2) віруси, які викликають генералізовану інфекцію, у той час як дихальні шляхи є для них лише вхідними воротами (вітряна віспа, кір, свинка);
харчовий — вхідними воротами є слизова оболонка ШКТ;
трансмісивний — віруси передаються при укусах кровоссальних комах;
контактний, через непошкоджену шкіру (характерний для папіломавірусу та вірусу коров’ячої віспи);
статевий;
парентеральний — віруси передаються через кров при гемотрансфузіях, хірургічних втручаннях та травмуванні шкіри нестерильними інструментами;
вертикальний — передача дитині внутрішньоутробно від матері (Тельнова Е.А., 2020).

Найпоширенішою групою є віруси, що викликають гострі респіраторні захворювання: за даними ВООЗ, у світі щорічно реєструється до 500 млн нових випадків грипу та інших ГРВІ, причому близько 2 млн випадків захворювань призводять до летального наслідку. Також, за даними статистики, більше 90% дорослого населення інфіковано вірусом Herpes simplex 1-го типу та більше 70% — цитомегаловірусом (Тельнова Е.А., 2020). ГРВІ являють собою поліетіологічну групу вірусів, тропних до епітелію респіраторного тракту. У їх числі віруси грипу типів А, В, С, парагрипу, аденовіруси, коронавіруси та РС-вірус. Складність диференційної діагностики зумовлена тим, що захворювання, викликані різними вірусами, можуть мати однотипну клінічну картину. З іншого боку, залежно від індивідуальної реактивності організму та супутніх станів вірус (наприклад грипу) може викликати такі зміни, як дегенерація, некроз та метаплазія епітелію, зміна проникності кровоносних та лімфатичних судин, порушення фагоцитозу та хемотаксису, зниження мукоціліарного кліренсу та підвищення бактеріальної адгезії, що призводить до розвитку бактеріальних ускладнень (Ершов Ф.И., 2006). Окрім того, узагальнений підхід до лікування ГРВІ рекомендований ще й тому, що у міру покращення методів діагностики розширюються уявлення про те, що захворювання можуть бути викликані не моно-, а мікст-інфекцією, тобто поряд із вірусним ураженням може спостерігатися розвиток внутрішньоклітинних та інших збудників (Савенкова М.С., 2012).
У цілому процес розвитку вірусу складається із таких стадій:

фіксація (адсорбція) вірусу на мембрани клітини-хазяїна;
пенетрація (проникнення) вірусу в клітину;
депротеїнізація — вивільнення геному вірусу з білкової оболонки;
розмноження (реплікація);
збірка віріонів всередині клітини;
вихід віріонів за межі ураженої клітини (Тельнова Е.А., 2020).

Враховуючи дані про етапи життя вірусу, розробка противірусних препаратів спрямована на блокування адсорбції вірусів на клітині, перешкоджання проникненню вірусів у клітину та інгібування етапів внутрішньоклітинної модифікації вірусу (декапсидація, інгібування протеазної активності, блокування чи зниження інтенсивності процесів реплікації та транскрипції, механізму кепування мРНК), перешкоджання виходу вірусу з клітини (Камышенцев М.В., 2002).

Механизм дії оксоліну

Антивірусною активністю характеризується велика кількість препаратів, які за своєю хімічною структурою є четвертинними амонієвими сполуками, карбонільними похідними, альдегідами, кетонами та поліоксосполуками. До їх числа належить оксолін (Камышенцев М.В., 2002), який за своєю хімічною структурою є представником групи тетрагідронафталінів — тетраоксотетрагідранафталіну дигідрат (MeSH, 2021).
Оксолін є віруліцидним препаратом (Айзятулов Р.Ф., 2006), тобто пригнічує позаклітинні віріони (Ершов Ф.И., 2006): блокує місця зв’язування вірусу грипу (в основному типу А2) із поверхнею мембрани епітеліоцита і в результаті перешкоджає проникненню та вивільненню вірусу з капсули всередині клітини-хазяїна (Тельнова Е.А., 2020). Окрім вірусу грипу, до оксоліну також чутливі віруси сімейства герпесу (простий герпес, оперізувальний герпес), аденовіруси, вірус контагіозного молюска та інфекційних бородавок (інструкція МОЗ України). У дослідженнях in vitro встановлено, що препарат повністю знешкоджує вірус грипу протягом 1 год, а також інгібує розмноження різноманітних вірусів (у тому числі вірусів грипу та герпесу) у клітинних культурах. Однак слід розуміти, що системна хіміотерапевтична дія в оксоліну відсутня. Окрім того, оксолін не чинить бактеріостатичної дії, але у високих концентраціях гальмує ріст мікобактерій та грибів. Препарат добре переноситься при місцевому нанесенні на слизові оболонки, шкіру та рогівку ока (Першин Г.Н., 1973).

Клінічний досвід застосування оксоліну

Оксолінова мазь може застосовуватися одноразово в якості заходу екстреного захисту перед відвідуванням місць масового скопичення людей чи поїздками у суспільному транспорті, а також перед передбачуваним контактом із хворим на ГРВІ. Мазь наносять на слизову оболонку носа за 10–15 хв до контакту. Максимальний профілактичний ефект досягається при поєднанні місцевих заходів зі здоровим способом життя, загартовуванням, вакцинацією проти грипу (Григорьев К.И., 2018). У цілому для профілактики ГРВІ оксолінову мазь застосовують протягом 3–4 днів (2–3 р/добу), однак під час епідемії період безперервного профілактичного застосування препарату може бути продовжений до 25 днів (інструкція МОЗ України). Особливо гостро стоїть питання профілактики ГРВІ у часто та тривало хворіючих дітей, оскільки для них властивий розвиток отоларингологічних ускладнень (синусит, отит, аденоїдит). Окрім того, наслідками частих респіраторних захворювань можуть стати підвищення сенсибілізації організму та розвиток хронічних захворювань (обструктивний бронхіт, БА тощо), що суттєво впливають на якість подальшого життя (Савенкова М.С., 2012). Для дітей, які часто та тривало хворіють, важливий індивідуальний підхід у виборі схем лікування, однак неспецифічні методи також можуть чинити позитивний вплив, особливо якщо з будь-яких причин протипоказані такі профілактичні заходи, як вакцинація.
У РФ (м. Красноярськ) було проведено дослідження, що демонструє рівень лояльності працездатного населення до препаратів, які застосовуються для профілактики ГРВІ. За даними дослідження, противірусні засоби для профілактики ГРВІ застосовують до 68% осіб із медичною освітою та до 56% осіб без медичної освіти, у тому числі оксолін 26 до 17,4% відповідно. При виборі засобу для профілактики мають значення ціна лікарського засобу (для 84% респондентів), а також простота та зручність його застосування (74–84% респондентів залежно від групи) (Потупчик Т., 2016). У той же час при виборі засобів для лікування грипу та інших ГРВІ оксолінову мазь обирають лише у 13% випадків, надаючи перевагу препаратам для застосування всередину (арбідол, ремантадин) (Абросимова Н.В., 2010).
На сьогодні не існує рандомізованих порівняльних досліджень, які дозволили б оцінити клінічну ефективність оксоліну (Страчунский Л.С., 1998). Саме цим зумовлена відсутність чітких рекомендацій з раціонального підбору терапевтичної схеми (Ершов Ф.И., 2006). Однак неспецифічна дія, відсутність токсичності та системного накопичення зумовлюють широке застосування оксолінової мазі (інструкція МОЗ України).
Описаний також досвід лікування кератокон’юнктивіту аденовірусної етіології, однак для цього застосовувався водний р-н оксоліну (Першин Г.Н., 1973), так що цей досвід не можна повноцінно екстраполювати на препарат у формі мазі.
За даними дослідників, оксолін визнаний лікарським засобом, придатним для лазерофорезу. Лазерофорез — спосіб черезшкірного введення препаратів за допомогою освічування місця нанесення препарату низькоінтенсивним лазерним випромінюванням. Цей метод перевищує електрофорез за ефективністю у 1,5 раза (Москвин С.В., 2016). Ці дані дозволяють розширити можливості застосування оксоліну в дерматологічній практиці.
Важливо пам’ятати, що застосування оксоліну протипоказане при порфірії. Під терміном «порфірія» розуміють групу гетерогенних захворювань, переважно спадкового характеру, патогенез яких ґрунтується на порушенні біосинтезу гему, а також накопиченні порфіринів та/або їх попередників в організмі (Левин О.С., 2017).

Герпесасоційовані захворювання. Місце оксоліну в профілактиці та терапії даних захворювань

Герпесасоційовані захворювання належать до найбільш поширених та погано контрольованих інфекцій людини. Причиною цього є здатність вірусів герпесу безсимптомно циркулювати в організмі людини із нормальним імунітетом протягом тривалого часу, а у випадку імуносупресії будь-якого генезу розвиватися у тяжке захворювання навіть до станів, що загрожують життю. Хоча засобів, що забезпечували б повноцінну ерадикацію збудника, не існує, запропонована велика кількість препаратів для лікування та профілактики рецидивів герпетичної інфекції, включаючи оксолін (Григорьев К.И., 2016).
Оксолінова мазь може виступати в якості засобу для лікування гострого герпетичного стоматиту, хоча за ефективністю вона поступається місцевим препаратам з ацикловіром (Баранаева Е.А., 2013). Рекомендовано поєднувати місцеву терапію лише у комбінації з використанням системних противірусних препаратів. Обґрунтуванням цього є особливості патогенезу герпетичного стоматиту. Інкубаційний період із первинною вірусемією може бути як коротким, так і досить тривалим (2–17 днів), у цей час незалежно від механізму проникнення в організм вірус проникає у кровотік з первинного вогнища проникнення, осідає у печінці, селезінці та інших органах та швидко розмножується. Продромальний період та період клінічних явищ супроводжуються вторинною вірусемією, коли вірус спрямовується з органних вогнищ розмноження до шкіри та слизових оболонок. Навіть при досягненні повного клінічного видужання вірус герпесу персистує у нервових гангліях протягом усього життя пацієнта, так що його реактивація може спостерігатися при імуносупресивних станах будь-якого походження (Казанцева И.А., 2007).

Оксолін та екзема Капоші

Оксолін можна застосовувати в якості допоміжного засобу для топічної терапії екземи Капоші. Екзема Капоші — це гостре захворювання, яке викликається вірусом Herpes simplex та проявляється ерозивно-виразковими ураженнями шкіри на фоні хронічного дерматозу. Розвиток екземи Капоші зумовлений взаємодією багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів, у числі яких порушення нормального функціонування рогового шару епідермісу (зумовлене мутацією гена, що кодує філагрин), порушення місцевої шкірної імунної відповіді та підвищена сприйнятливість у пацієнтів із сімейним анамнезом атопічного дерматиту (Стадникова А.С., 2017).

Оксолін: висновок

Таким чином, розробка ефективних засобів та планування стратегій боротьби з вірусними інфекціями належать до пріоритетних задач клінічної медицини, а також фармакології та вірусології. Оксолін є лікарським засобом для місцевого застосування, що забезпечує неспецифічний захист від ГРВІ, зокрема грипу. Окрім того, він активний відносно інших вірусів, так що може бути включений у комплексні схеми лікування поряд із вакцинацією, етіотропними препаратами та загальнозміцнювальними засобами.