Зеродол — НПЗП, що містить у якості діючої речовини ацеклофенак. Ацеклофенак, похідна фенілоцтової кислоти (2-[(2,6-дихлорфеніл)аміно] фенілацетоксиоцтової кислоти), є селективним інгібітором ЦОГ-2. Окрім блокади ферменту ЦОГ-2, він має додаткові властивості інгібувати синтез запальних цитокінів, таких як інтерлейкін-1, TNF и простагландин E2 (Patel P.B., Patel T.K., 2017). Вивченню дії ацеклофенаку при больовому синдромі різноманітного походження присвячена величезна кількість досліджень. Даний препарат забезпечує симптоматичне полегшення болю. Ацеклофенак — це ефективна, добре переносима та загальноприйнята терапія як гострих, так і хронічних запальних та дегенеративних захворювань (Patel P.B., Patel T.K., 2017). Ацеклофенак широко застосовується при м’язово-скелетному болю, а також болю травматичного походження. У деяких країнах Азії та Європи це один з препаратів, що найчастіше призначається для полегшення болю у пацієнтів з патологією суглобів (Lemmel E.M. et al., 2002). Також даний препарат є ефективним для лікування гострого болю у спині при суттєво нижчому ризику розвитку побічних ефектів порівняно з іншими препаратами цієї ж групи (Patel P.B., Patel T.K., 2017). Ацеклофенак та диклофенак за хімічною будовою є похідними оцтової кислоти та на відміну від таких НПЗП, як ібупрофен, целекоксиб та рофекоксиб, їх застосування пов’язане з мінімальним ризиком розвитку несприятливих серцево-судинних подій (під цим терміном розуміють будь-який несприятливий наслідок серцево-судинних захворювань, наприклад інсульт, транзиторну ішемічну атаку, нестабільну стенокардію, інфаркт міокарда або випадок смерті внаслідок ІХС). У результаті двох систематичних оглядів обсерваційних досліджень було встановлено, що ризик розвитку шлунково-кишкових ускладнень, пов’язаний із прийомом ацеклофенаку, порівнянний із таким у целекоксибу та нижчий, ніж у традиційних НПЗП (Castellsague J. et al., 2012).
У одному з досліджень була встановлена ефективність ацеклофенаку у дозі 100 мг при лікуванні первинної дисменореї (Letzel H. et al., 2006).
Також було виявлено, що дана діюча речовина ефективно полегшує біль після хірургічної екстракції зубів. При цьому знеболювальний ефект ацеклофенаку вищий, якщо застосовувати його до операції (Presser Lima P.V., Fontanella V., 2006).

Ацеклофенак у лікуванні остеоартрозу

Артроз є одним з найбільш розповсюджених хронічних прогресуючих захворювань опорно-рухового апарату. Найчастіше остеоартроз розвивається в осіб віком старше 50 років (Litwic A. et al., 2013). Після 65 років розповсюдженість остеоартрозу збільшується з віком і з різним ступенем вираженості відмічається у 60% чоловіків та 70% жінок (Pareek A. et al., 2009).
Особливо часто виявляють остеоартроз колінних та кульшових суглобів у осіб похилого віку (Pareek A et al., 2009). Найбільш поширені фактори ризику — надмірна маса тіла, травми суглобів в анамнезі та професійні захворювання. Основними симптомами даного захворювання є біль у суглобах, скутість, обмеження рухливості та погіршення якості життя. Прогресування захворювання може призвести до обмеження функції суглоба, стійкого больового синдрому та інвалідності (Litwic A. et al., 2013). Артроз — це дегенеративне захворювання суглобів, яке уражує головним чином хрящ та оточуючі тканини. Остеоартроз викликає пошкодження та дегенерацію суглобового хряща, також розвивається потовщення субхондральної пластинки, що в кінцевому результаті призводить до ремоделювання субартикулярної кістки, утворення остеофітів, ослаблення зв’язок, ослаблення периартикулярних м’язів, синовіального системного запалення та утворення кіст у субхондральній кістці (Mukherjee P. et al., 2001; Litwic A. et al., 2013). Клітини синовіальної тканини та субхондральні остеобласти продукують цитокіни. IL-1β та фактор некрозу пухлин TNF-α є ключовими цитокінами у катаболічному процесі деградації хряща (Mukherjee P. et al., 2001). Запальні цитокіни забезпечують важливі біохімічні сигнали, які стимулюють хондроцити до вивільнення ферментів, що руйнують хрящ (Brizuela N.Y. et al., 2007). Таким чином, здатність Зеродолу блокувати синтез прозапальних цитокінів, таких як IL-1β, TNF-α та простагландин E2, пояснює його клінічні переваги порівняно з іншими НПЗП при остеоартрозі.
Сучасні погляди на терапію остеоартрозу передбачають комплексний підхід, що включає фармакологічну та нефармакологічну терапію. НПЗП та різноманітні анальгетики є наріжним каменем лікування остеоартрозу. Більшість клінічних настанов рекомендують НПЗП у якості першої лінії лікування болю при остеоартрозі від легкого до помірного ступеня (Moon Y.W. еt al., 2014). Однак НПЗП не змінюють природний перебіг захворювання (Brizuela N.Y. et al., 2007), оскільки вони забезпечують лише ефективне зменшення вираженості таких симптомів, як біль і запалення. Крім того, їх тривале застосування пов’язане з ураженням верхніх відділів ШКТ, включаючи ерозію слизової оболонки, виразку, перфорацію та кровотечу (Al-Saeed A., 2011).
У одному з оглядів були проаналізовані ефективність та безпека ацеклофенаку порівняно з іншими НПЗП та анальгетиками у хворих на остеоартроз. Огляд включив 9 клінічних досліджень. У цьому огляді не виявлено значної різниці у зменшенні вираженості болю при застосуванні ацеклофенаку та інших НПЗП. При прийомі ацеклофенаку було відмічено значне покращення рухової функції порівняно з іншими НПЗП. У дослідженні при призначенні ацеклофенаку була зафіксована менша кількість побічних ефектів з боку ШКТ, ніж при застосуванні інших НПЗП. Таким чином, у результаті даного огляду було встановлено, що для покращення функції суглобів ацеклофенак є більш ефективним препаратом порівняно з іншими НПЗП. Ризик несприятливих побічних ефектів є менш вираженим, ніж при прийомі інших НПЗП (Patel P.B., Patel T.K., 2017).
У Італії було проведено дослідження, присвячене порівнянню ефективності ацеклофенаку та парацетамолу в терапії остеоартрозу колінного суглоба (Batlle-Gualda E. et al., 2007). У дослідженні взяли участь 168 пацієнтів, які були випадково рандомізовані на дві групи; 1-ша група приймала ацеклофенак по 100 мг 2 р/добу (n=82), 2-га група — парацетамол по 1000 мг 3 р/добу (n=86) протягом 6 тиж. У якості основних показників ефективності терапії пацієнтом та лікарем оцінювалися вираженість болю за допомогою візуальної аналогової шкали (ВАШ) та загальна оцінка вираженості захворювання. Оцінювалися вираженість болю у коліні у стані спокою та при ходьбі, ригідність, набряк коліна та пальпаторна болісність, а також проводилися оцінка якості життя, пов’язаної із захворюванням (Індекс остеоартрозу університетів Західного Онтаріо та МакМастера — WOMAC), при цьому при застосуванні ацеклофенаку анальгезивний ефект був більш вираженим як за ВАШ, так і за суб’єктивною оцінкою пацієнта та лікаря. Також у групі ацеклофенаку у пацієнтів відмічено більш виражене покращення функції суглобів. Більша кількість пацієнтів, що отримували лікування парацетамолом, відмовилися від дослідження через недостатню ефективність препарату (n=8), у групі ацеклофенаку їх виявилося менше (n=1). При цьому не виявлено відмінностей між групами у переносимості терапії.

Ацеклофенак у терапії болю в нижній частині спини

НПЗП є основою лікування болю в попереку. Хронічний біль у попереку (ХБП) — значно поширена проблема, вона уражує пацієнтів будь-якого віку та пов’язана із значною захворюваністю та високими витратами на медичне обслуговування (Yang J.H. et al., 2017). Підхід до лікування ХБП повинен бути різнобічним, включаючи медикаментозне лікування, фізіотерапію, масаж, фізичні вправи і навіть хірургічне втручання. НПЗП при даній патології є засобами, що призначаються найчастіше. Дана група лікарських засобів призначається частіше, ніж міорелаксанти, антидепресанти, протиепілептичні препарати чи наркотичні анальгетики. При призначенні ацеклофенаку пацієнтам із ХБП було зафіксовано значне зменшення вираженості симптоматичного болю, покращення якості життя та функціональних показників (Schattenkirchner M., Milachowski K.A., 2003). Ефективність ацеклофенаку була також зафіксована в одному проспективному клінічному дослідженні, проведеному у Кореї (Yang J.H. et al., 2017).

Ацеклофенак або диклофенак?

Вибір найбільш відповідного у конкретному випадку НПЗП — складне завдання, враховуючи різноманітність на фармацевтичному ринку препаратів цієї групи. Оптимальний вибір повинен включати не лише клінічну ефективність, але й відсутність несприятливих ефектів, оптимальний спосіб та режим застосування, доступність препарату.
Диклофенак та ацеклофенак — одні з найбільш популярних та таких, що найчастіше призначаються, НПЗП, їх ефективність порівняли в одному з досліджень у пацієнтів із гострим болем у попереку з дегенеративними захворюваннями попереку. У дослідженні взяли участь 227 пацієнтів, закінчили дослідження 205 пацієнтів (22 хворих вибули з дослідження з різних причин: раннє вилікування, недостатня ефективність терапії, особисті причини). 100 хворих приймали ацеклофенак у дозі 100 мг 2 р/добу та 105 пацієнтів приймали диклофенак у дозі 75 мг 2 р/добу протягом 10 днів. Больовий синдром у пацієнтів оцінювали за допомогою шкали ВАШ (0–100 мм). Оцінку проводили до початку курсу терапії та під час фінального візиту на 10-й день. Також оцінювали більш раннє зменшення вираженості больового синдрому (при терапії менше 10 діб) та переносимість лікування. Середні зміни оцінки болю порівняно з вихідним рівнем та рівнем на 3-му візиті становили 61,6 мм для групи ацеклофенаку та 57,3 мм для групи диклофенаку. 6 хворих, що отримували ацеклофенак, припинили прийом препарату у зв’язку з повним купіруванням болю до закінчення курсу лікування, у групі диклофенаку — лише 1 хворий. У 17 (17%) пацієнтів 1-ї групи та у 18 (17,4%) пацієнтів, що отримували диклофенак, зареєстрована щонайменше одна несприятлива реакція. Проте загальна кількість зареєстрованих побічних ефектів була меншою у хворих, які отримували ацеклофенак (22 проти 31 у групі диклофенаку). Таким чином, у пацієнтів з локалізованим неускладненим гострим попереково-крижовим болем була продемонстрована виражена анальгезивна ефективність цього препарату. Базуючись на наявних даних, можна зробити висновок, що ацеклофенак за своєю ефективністю перевищує диклофенак. Також було встановлено більш високий профіль безпеки ацеклофенаку (Schattenkirchner M., Milachowski K.A., 2003).
Ще в одному дослідженні, присвяченому порівнянню ефективності застосування ацеклофенаку та диклофенаку у індійської популяції, взяли участь 247 хворих на остеоартроз (82 чоловіки та 165 жінок віком 40–82 роки). Пацієнти були рандомізовані на 2 групи: у 1-й групі хворі отримували ацеклофенак (100 мг/добу), у 2-й групі — диклофенак (75 мг 2 р/добу). Клінічна оцінка ефективності препаратів проводилася через 2; 4 та 8 тиж терапії. При цьому функціональний стан суглобів пацієнтів оцінювався шляхом розрахунку балів за шкалою WOMAC, часу, необхідного для проходження 100 футів; для оцінки болю використовували шкали ВАШ та Лайкерта.
Встановлено, що ацеклофенак статистично достовірно перевершує диклофенак за оцінкою відповідно до опитувальника WOMAC. Оцінка переносимості ґрунтувалася на реєстрації кількості побічних ефектів будь-якого роду, що виникли. Виявлено, що ацеклофенак статистично достовірно переважає диклофенак за оцінкою відповідно опитувальника WOMAC, оцінки дослідника (оцінювалася відповідь на лікування та загальна вираженість захворювання у балах 0–4 за шкалою Лайкерта та біль при пальпації суглоба 0–3) та суб’єктивній оцінці суглобового болю пацієнтом. Дослідники підкреслюють кращу переносимість терапії ацеклофенаком (Pareek A. et al., 2006).
В одному метааналізі (13 досліджень, тривалість яких становила 2–6 міс) була зафіксована мінімальна кількість побічних ефектів при прийомі ацеклофенаку. Ефективність ацеклофенаку порівнювали з диклофенаком та іншими НПЗП: напроксеном, піроксикамом, індометацином, теноксикамом або кетопрофеном (загальна кількість пацієнтів у цих дослідженнях становила 3574). Дані ж дослідження in vitro свідчать про позитивний вплив ацеклофенаку на стан суглобового хряща.
Виходячи з вищевикладеного, ацеклофенак є ефективним лікарським засобом у ревматологічній практиці, добре переноситься пацієнтами та має високий профіль безпеки відносно ускладнень з боку ШКТ порівняно з іншими НПЗП (Dooley M. et al., 2001).

Висновки

Зеродол — НПЗП, що застосовується перорально, та чинить дію не лише на ЦОГ-2, але й на різноманітні медіатори запалення. Завдяки своїм анальгезивним та протизапальним властивостям Зеродол забезпечує симптоматичне полегшення при різних захворюваннях, що проявляються больовим синдромом. Зеродол також сприяє зменшенню вираженості запальних процесів у суглобах. Застосування даного препарату дозволяє зменшити вираженість болю та тривалість ранкової скутості у пацієнтів з ревматоїдним артритом та анкілозуючим спондилітом, а також покращити рухову функцію. Ацеклофенак також є ефективним при інших станах та захворюваннях (наприклад при болю після стоматологічних маніпуляцій, при періодичному болю у жінок). На відміну від деяких інших НПЗП, ацеклофенак спричиняє позитивний вплив на стан хряща у хворих із артрозом (Dooley M. et al., 2001). Ацеклофенак не лише зменшує вираженість болю, але й покращує рухову функцію у пацієнтів з артрозом (Patel P.B., Patel T.K., 2017). Ацеклофенак за ефективністю подібний до інших НПЗП, викликає меншу кількість побічних ефектів; добре переноситься, при цьому більшість побічних ефектів є незначними, зворотними та переважним чином пов’язаними із ШКТ. У дослідженнях була зафіксована хороша переносимість ацеклофенаку. Проте ризик гастроінтестинальних побічних ефектів підвищується із збільшенням тривалості курсу лікування (Tramèr M.R. et al., 2000).