фармакодинаміка. Лоратадин (діюча речовина препарату Кларитин) — трициклічний антигістамінний засіб із селективною активністю відносно периферичних Н₁-рецепторів.
При застосуванні в рекомендованій дозі лоратадин не чинить клінічно значущої седативної та антихолінергічної дії. Упродовж тривалого лікування не виявлено клінічно значущих змін у показниках життєво важливих функцій організму, результатах лабораторних досліджень, фізикального обстеження або ЕКГ. Кларитин не чинить значущого впливу на активність Н₂-гістамінових рецепторів. Не блокує захоплення норепінефрину і фактично не впливає на функцію серцево-судинної системи або активність водія ритму серця.
Після разового прийому препарату (10 мг) на підставі проведених шкірних проб на гістамін виявлено, що антигістамінна дія клінічно помітна через 1–3 год, досягає пікового значення в інтервалі 8–12 год з моменту початку дії і триває 24 год. Не відзначалося розвитку стійкості до дії препарату протягом 28 днів його прийому.
Клінічна ефективність і безпека. Понад 10 000 осіб (віком від 12 років) у рамках контрольованого клінічного дослідження отримували лікування лоратадином (таблетки по 10 мг). Лоратадин у дозі 10 мг 1 раз на добу був ефективнішим, ніж плацебо, і мав подібний до клемастину ефект при лікуванні назальних і неназальних симптомів алергічного риніту. У цих дослідженнях сонливість виникала з меншою частотою при застосуванні лоратадину, ніж клемастину, та була подібною у порівнянні з терфенадином та плацебо.
З учасників цих досліджень (віком від 12 років) 1000 пацієнтів із хронічною ідіопатичною кропив’янкою були зареєстровані у плацебо-контрольованих дослідженнях. Лоратадин у дозі 10 мг 1 раз на добу був ефективнішим за плацебо в лікуванні хронічної ідіопатичної кропив’янки, що підтверджується зменшенням вираженості свербежу, еритеми й алергічного висипу. У цих дослідженнях частота сонливості була подібною при застосуванні лоратадину та плацебо.
Діти. Близько 200 дітей (віком 6–12 років) із сезонним алергічним ринітом отримували лоратадин (сироп) у дозах до 10 мг 1 раз на добу в контрольованих клінічних дослідженнях. В іншому дослідженні 60 дітей (віком 2–5 років) отримували лоратадин (сироп) у дозі 5 мг 1 раз на добу. Непередбачені побічні реакції не виявлені.
Ефективність у дітей була подібною ефективності у дорослих.
Фармакокінетика. Всмоктування. Лоратадин швидко і добре всмоктується. Прийом їжі незначно подовжує час всмоктування лоратадину, але не впливає на клінічний ефект. Показники біодоступності лоратадину та його активного метаболіту є пропорційними дозі.
Розподіл. Лоратадин активно зв’язується (97–99%) з білками плазми крові, а його активний метаболіт — з помірною активністю (73–76%).
У здорових добровольців Т_½ лоратадину та його активного метаболіту в плазмі крові становить близько 1 та 2 год відповідно.
Біотрансформація. Після перорального застосування лоратадин швидко і добре абсорбується, а також екстенсивно метаболізується при першому проходженні через печінку, головним чином за допомогою CYP 3A4 і CYP 2D6. Основний метаболіт дезлоратадин є фармакологічно активним і більшою мірою відповідає за клінічний ефект. Лоратадин і його активний метаболіт досягають C_max у плазмі крові через 1–1,5 і 1,5–3,7 год відповідно після застосування препарату.
Виведення. Близько 40% дози виводиться із сечею і 42% з калом упродовж 10 днів, в основному у формі кон’югованих метаболітів. Близько 27% дози виводиться із сечею упродовж перших 24 год. Менше 1% діючої речовини виводиться в незміненій активній формі — як лоратадин або дезлоратадин.
Середній Т_½ лоратадину становив 8,4 год (діапазон 3–20 год) для лоратадину і 28 год (діапазон від 8,8 до 92 год) для його основного активного метаболіту.
Порушення функції нирок. У пацієнтів із хронічним порушенням функції нирок AUC і C_max у плазмі крові лоратадину і його активного метаболіту були вищими порівняно з такими показниками у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Середній Т_½ лоратадину і його активного метаболіту не відрізнявся значною мірою від показників у здорових добровольців. У пацієнтів із хронічним порушенням функції печінки гемодіаліз не впливає на фармакокінетику лоратадину і його активного метаболіту.
Порушення функції печінки. У пацієнтів із хронічним алкогольним ураженням печінки показники AUC і C_max лоратадину були в 2 рази вищими, а відповідні показники активного метаболіту не змінювалися істотно при порівнянні з такими показниками в пацієнтів з нормальною функцією печінки. Т_½ лоратадину і його активного метаболіту становить 24 і 37 год відповідно і збільшується залежно від тяжкості захворювання печінки.
Пацієнти літнього віку. Показники фармакокінетики лоратадину і його активного метаболіту були аналогічними в здорових дорослих добровольців, зокрема літнього віку.