Метфогама^® 850 (Metfogamma^® 850) (557231) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Метформін — бігуанід з антигіперглікемічним ефектом. Знижує рівень глюкози у плазмі крові як натще, так і після прийому їжі. Не стимулює секрецію інсуліну і не виявляє гіпоглікемічного ефекту, опосередкованого цим механізмом.
На відміну від сульфонілсечовини, не стимулює секрецію інсуліну і не виявляє гіпоглікемічного ефекту у здорових добровольців. Знижує у плазмі крові як початковий рівень глюкози, так і рівень глюкози після прийому їжі.
Метформін діє трьома шляхами:
– спричиняє зниження вироблення глюкози в печінці за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу;
– поліпшує захоплення та утилізацію периферичної глюкози у м’язах за рахунок підвищення чутливості до інсуліну;
– затримує всмоктування глюкози в кишечнику.
Метформін стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу.
Збільшує транспортну ємність усіх типів мембранних переносників глюкози (GLUT).
Незалежно від своєї дії на глікемію метформін виявляє позитивний ефект на метаболізм ліпідів: знижує вміст загального ХС, ЛПНЩ та ТГ.
Фармакокінетика. Всмоктування. Після перорального застосування метформін майже повністю абсорбується з травного тракту, 20–30% виводиться з калом. Час досягнення C_max становить 2,5 год. Абсолютна біодоступність — близько 50–60%.
При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну зменшується та уповільнюється.
Розподіл. Зв’язування з білками плазми крові незначне. Метформін проникає в еритроцити. C_max у крові нижча, ніж C_max у плазмі крові, і досягається приблизно через той самий період. Еритроцити відображають другу камеру розподілу. Середній об’єм розподілу (V_d) коливається в діапазоні 63–276 л.
Метаболізм. Метформін виводиться в незміненому вигляді із сечею. Метаболітів у людини не виявлено.
Виведення. Нирковий кліренс метформіну становить >400 мл/хв, це вказує на те, що метформін виводиться за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після перорального застосування дози T_½ становить близько 6,5 год. При порушенні функції нирок нирковий кліренс знижується пропорційно до кліренсу креатиніну, тому T_½ підвищується, що призводить до підвищення рівня метформіну у плазмі крові.

цукровий діабет 2-го типу (інсуліннезалежний) при неефективності дієтотерапії, особливо у пацієнтів з надмірною масою тіла:
‒ як монотерапія або комбінована терапія разом з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами, або одночасно з інсуліном для лікування дорослих;
‒ як монотерапія або комбінована терапія з інсуліном для лікування дітей віком від 10 років.
Зменшення ускладнень цукрового діабету у дорослих пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу і надмірною масою тіла, які застосовували метформін як препарат першої лінії після неефективної дієтотерапії.

дорослі пацієнти з нормальною функцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) ≥90 мл/хв).
Зазвичай початкова доза для дорослих становить 500 або 850 мг (Метфогама^® 500 або Метфогама^® 850) 2–3 рази на добу під час або після прийому їжі. Приймають внутрішньо, ковтаючи цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини (склянка води). Через 10–15 днів проведеного лікування дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози у плазмі крові.
Повільне підвищення дози сприяє зменшенню вираженості побічних ефектів з боку травного тракту.
Максимальна добова доза — 3000 мг, розподілена на 3 прийоми.
При лікуванні високими дозами слід застосовувати препарат метформіну по 1000 мг.
У випадку переходу до лікування препаратом Метфогама^® необхідно припинити прийом іншого протидіабетичного засобу.
Комбінована терапія поєднано з інсуліном. Для досягнення кращого контролю рівня глюкози у крові метформін та інсулін можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Зазвичай початкова доза становить 500 мг або 850 мг препарату метформіну 2–3 рази на добу, у той час як дозу інсуліну слід підбирати відповідно до результатів вимірювання рівня глюкози у крові.
У пацієнтів літнього віку можливе погіршення функції нирок, тому дозу метформіну необхідно підбирати на основі оцінки функції нирок, яку необхідно проводити регулярно (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ниркова недостатність. ШКФ слід оцінювати до початку лікування лікарськими засобами, що містять метформін, та після початку лікування принаймні щорічно. Пацієнтам із підвищеним ризиком подальшого прогресування ниркової недостатності та пацієнтам літнього віку слід проводити ретельний моніторинг функції нирок якомога частіше, наприклад кожні 3–6 міс.

Діти віком від 10 років. Монотерапія та комбінація лікування з інсуліном:
– початкова доза: 1 таблетка, яка містить 500 мг або 850 мг метформіну, 1 раз на добу під час або після прийому їжі;
– через 10–15 днів дозу слід визначати залежно від результатів вимірювання рівня глюкози в крові. Повільне підвищення застосовуваної дози може зменшити вираженість побічних ефектів з боку ШКТ. Максимальна рекомендована добова доза — 2 г метформіну гідрохлориду, розподілена на 2–3 прийоми.
Діти. Застосовувати у дітей віком від 10 років.

· гіперчутливість до метформіну або будь-яких інших компонентів препарату;
· будь-який тип гострого метаболічного ацидозу (наприклад лактоацидоз, діабетичний кетоацидоз);
· діабетична прекома;
· ниркова недостатність тяжкого ступеня (ШКФ <30 мл/хв);
· гострі стани, що зумовлюють ризик розвитку порушень функції нирок, такі як зневоднення організму, тяжкі інфекційні захворювання, шок;
· застосування під час радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісної контрастної речовини;
· гострі та хронічні захворювання, що можуть призводити до розвитку гіпоксії: серцева або дихальна недостатність, гострий або нещодавній інфаркт міокарда, шок;
· серйозні хірургічні втручання;
· печінкова недостатність, гостре отруєння алкоголем, алкоголізм.

найчастішими небажаними реакціями на початку лікування є нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Ці симптоми у більшості випадків минають самостійно. Для попередження виникнення зазначених побічних явищ рекомендується повільне підвищення дози та застосування добової дози препарату у 2–3 прийоми.
З боку травного тракту: нудота, відсутність апетиту, металевий присмак у роті, діарея, блювання, біль у животі, метеоризм. Ці реакції зазвичай не потребують припинення лікування і симптоми спонтанно зникають. Для попередження виникнення побічних явищ з боку травного тракту рекомендується повільне підвищення дози та застосування препарату 2–3 рази на добу під час або після прийому їжі.
З боку гепатобіліарної системи: порушення показників функції печінки або гепатит, які повністю зникають після відміни метформіну.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: алергічні реакції, шкірний висип, еритема, свербіж, кропив’янка.
З боку ендокринної системи: гіпоглікемія (переважно при застосуванні у високих дозах).
Порушення обміну речовин: лактоацидоз (потребує припинення лікування). При тривалому застосуванні препарату може знижуватися всмоктування вітаміну В₁₂, що супроводжується зниженням його рівня в сироватці крові. Спостерігається при застосуванні метформіну у пацієнтів із мегалобластною анемією.
З боку системи крові: мегалобластна анемія.
Інші: порушення смаку.

лактоацидоз є рідкісним, але тяжким метаболічним ускладненням, що найчастіше виникає при гострому погіршенні функції нирок, серцево-легеневому захворюванні або сепсисі. При гострому погіршенні функції нирок відбувається кумуляція метформіну, що підвищує ризик розвитку лактоацидозу.
Лактоацидоз характеризується м’язовими судомами, ацидозною задишкою, болем у животі і гіпотермією, у подальшому можливий розвиток коми. При підозрі на лактоацидоз необхідно припинити застосування препарату і негайно госпіталізувати пацієнта.
У разі зневоднення (сильної діареї або блювання, лихоманки або зменшення споживання рідини) рекомендується тимчасово припинити застосування метформіну і звернутися за медичною допомогою.
У пацієнтів, які отримують метформін, слід з обережністю розпочинати лікування засобами, що можуть гостро погіршити функцію нирок (наприклад антигіпертензивними препаратами, сечогінними засобами та НПЗП). Інші фактори ризику виникнення лактоацидозу включають надмірне вживання алкоголю, печінкову недостатність, недостатньо контрольований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування і будь-які стани, пов’язані з гіпоксією, а також одночасне застосування лікарських засобів, що можуть призвести до лактоацидозу (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнти та/або особи, які здійснюють за ними догляд, повинні бути поінформовані про ризик розвитку лактоацидозу. Характерними ознаками лактоацидозу є ацидотична задишка, біль у животі, м’язові судоми, астенія та гіпотермія, у подальшому можливий розвиток коми. У разі появи будь-якого симптому виникнення лактоацидозу пацієнт повинен припинити застосування метформіну і негайно звернутися до лікаря.
Діагностичні результати лабораторних досліджень — зниження рівня pH крові (<7,35), підвищення концентрації лактату у плазмі крові (>5 ммоль/л), підвищення аніонного інтервалу та збільшення співвідношення вмісту лактат/піруват.
Функція нирок. ШКФ слід оцінювати до початку лікування і регулярно після його завершення (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Застосування метформіну протипоказане пацієнтам зі ШКФ <30 мл/хв і повинно бути тимчасово припинене при наявності захворювань, що змінюють функцію нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцева функція. Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. У пацієнтів зі стабільною хронічною серцевою недостатністю метформін можна застосовувати при регулярному моніторингу серцевої та ниркової функцій. Метформін протипоказаний пацієнтам із гострою та нестабільною серцевою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Йодовмісні рентгеноконтрастні засоби. Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин може спричинити контраст-індуковану нефропатію, що призводить до накопичення метформіну і підвищення ризику розвитку лактоацидозу. Пацієнтам застосування метформіну слід припинити до або під час проведення дослідження та не поновлювати раніше ніж через 48 год після дослідження лише після повторної оцінки та встановлення стабільного стану функції нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ЗАСТОСУВАННЯ).
Хірургічні втручання. Необхідно припинити застосування метформіну під час хірургічного втручання, яке проводять під загальною, спінальною або епідуральною анестезією, і не поновлювати раніше ніж через 48 год після проведення операції або відновлення перорального харчування, лише після повторної оцінки та встановлення стабільного стану функції нирок.
Діти. До початку лікування метформіном повинен бути підтверджений діагноз цукрового діабету 2-го типу. За результатами однорічних контрольованих клінічних досліджень не виявлено впливу метформіну на ріст і статеве дозрівання у дітей. Однак немає даних щодо дії метформіну на ріст і статеве дозрівання при більш тривалому застосуванні метформіну, тому рекомендовано уважно спостерігати за цими параметрами у дітей, яких лікують метформіном, особливо у період статевого дозрівання.
Діти віком 10–12 років. За результатами контрольованих клінічних досліджень 15 дітей віком 10–12 років ефективність і безпека застосування метформіну у даної групи пацієнтів не відрізнялися від такої у дітей старшого віку та підлітків. Препарат слід призначати з особливою обережністю дітям віком 10–12 років.
Інші застережні заходи. Пацієнтам необхідно дотримуватися дієти, рівномірного прийому вуглеводів протягом доби. Пацієнтам із надмірною масою тіла слід продовжувати дотримуватися низькокалорійної дієти. Необхідно регулярно контролювати показники вуглеводного обміну пацієнтів.
Монотерапія метформіном не спричиняє гіпоглікемії, однак слід бути обережним при одночасному застосуванні метформіну з інсуліном або іншими пероральними гіпоглікемічними засобами (наприклад похідними сульфонілсечовини або меглітинідами).
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Неконтрольований діабет у період вагітності (гестаційний або постійний) підвищує ризик розвитку вроджених аномалій і перинатальної летальності. Є обмежені дані щодо застосування метформіну у вагітних, які не вказують на підвищений ризик вроджених аномалій. Доклінічні дослідження не виявили негативного впливу на вагітність, розвиток ембріона або плода, пологи та післяпологовий розвиток. У разі планування вагітності, а також у випадку настання вагітності для лікування цукрового діабету рекомендовано застосовувати не метформін, а інсулін для підтримки рівня глюкози в крові максимально наближеним до нормального, задля зниження ризику розвитку вад плода.
Період годування грудьми. Метформін екскретується у грудне молоко, але у новонароджених/немовлят, які знаходилися на грудному вигодовуванні, побічні ефекти не виявлені. Однак оскільки недостатньо даних щодо безпеки застосування препарату, годування грудьми не рекомендується протягом терапії метформіном. Рішення щодо припинення годування грудьми необхідно приймати з урахуванням переваг грудного вигодовування та потенційного ризику розвитку побічних ефектів для дитини.
Фертильність. Метформін не впливав на фертильність тварин при застосуванні в дозах 600 мг/кг/добу, що майже у 3 рази перевищували максимальну рекомендовану добову дозу для людини з розрахунку на площу поверхні тіла.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Монотерапія метформіном не впливає на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами, оскільки препарат не спричиняє гіпоглікемії. Однак слід бути обережним при застосуванні метформіну в комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, інсулін або меглітиніди) через ризик розвитку гіпоглікемії.

комбінації, що не рекомендовано застосовувати
Вживання алкоголю підвищує ризик розвитку лактоацидозу при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у випадках голодування, недоїдання або дотримання низькокалорійної дієти, а також при печінковій недостатності. При лікуванні препаратом слід уникати вживання алкоголю і прийому лікарських засобів, що містять спирт.
Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини. У пацієнтів застосування метформіну слід припинити до або під час проведення дослідження та не поновлювати раніше ніж через 48 год після дослідження лише після повторної оцінки та встановлення стабільного стану функції нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ЗАСТОСУВАННЯ).
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю. Деякі лікарські засоби, наприклад НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II і діуретики, особливо петльові діуретики, можуть негативно вплинути на функцію нирок, що може підвищити ризик виникнення лактоацидозу. На початку лікування вищезазначеними лікарськими засобами або при застосуванні їх у комбінації з метформіном необхідно здійснювати ретельний контроль функції нирок.
Лікарські засоби, що чинять гіперглікемічну дію (ГКС системної та місцевої дії, симпатоміметики). Необхідно частіше контролювати рівень глюкози у крові, особливо на початку лікування. Під час і після припинення такої поєднаної терапії необхідно коригувати дозу препарату.
Транспортери органічних катіонів (OCT). Метформін є субстратом обох транспортерів — OCT1 і OCT2.
Одночасне застосування метформіну з:
– інгібіторами OCT1 (такими як верапаміл) може знизити ефективність метформіну;
– індукторами OCT1 (такими як рифампіцин) може підвищити шлунково-кишкове всмоктування та ефективність метформіну;
– інгібіторами OCT2 (такими як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) може зменшити ниркове виведення метформіну з наступним підвищенням концентрації метформіну у плазмі крові;
– інгібіторами обох OCT1 і OCT2 (такими як кризотиніб, олапариб) може вплинути на ефективність та ниркове виведення метформіну.
Тому рекомендується дотримуватися особливої обережності при одночасному застосуванні цих препаратів з метформіном, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок, оскільки концентрація метформіну у плазмі крові може зрости. У разі необхідності слід зважити можливість корекції дози метформіну, оскільки інгібітори/індуктори OCT можуть вплинути на ефективність метформіну.

при застосуванні метформіну в дозі 85 г розвитку гіпоглікемії не виявлено. При передозуванні препарату можливий розвиток лактоацидозу з летальним наслідком. Причиною розвитку лактоацидозу також може бути кумуляція препарату внаслідок порушення функції нирок. Початковими симптомами лактоацидозу є нудота, блювання, діарея, підвищення температури тіла, біль у животі та м’язах, у подальшому можливі прискорення дихання, запаморочення, затьмарення свідомості і розвиток коми. У разі появи ознак лактоацидозу лікування препаратом слід негайно припинити, хворого терміново госпіталізувати і, визначивши концентрацію лактату, підтвердити діагноз. Найбільш ефективним заходом щодо виведення з організму лактату і метформіну є гемодіаліз. Також слід проводити симптоматичне лікування.

при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.