Куленто (Culento) (380420) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Цистеїніллейкотрієни (LTC4, LTD4, LTE4) є потужними ейкозаноїдами запалення, що виділяються різними клітинами, у тому числі гладкими клітинами та еозинофілами. Ці важливі проастматичні медіатори зв’язуються з цистеїніллейкотрієновими рецепторами (CysLT), наявними в дихальних шляхах людини, і викликають таку реакцію, як бронхоспазм, секреція слизу, посилення проникності судин і збільшення кількості еозинофілів.
Монтелукаст при пероральному застосуванні є активною сполукою, яка з високою вибірковістю і спорідненістю зв’язується з CysLT1-рецепторами. Згідно з клінічними дослідженнями монтелукаст пригнічує бронхоспазм після інгаляції LTD4 у дозі 5 мг. Бронходилатація відмічається упродовж 2 год після перорального застосування, цей ефект був адитивним до бронходилатації, спричиненої агоністами β-адренорецепторів. Лікування монтелукастом пригнічувало як ранню, так і пізню фази бронхоконстрикції, спричиненої антигенною стимуляцією. Монтелукаст порівняно з плацебо зменшує число еозинофілів периферичної крові у дорослих пацієнтів та дітей. У процесі окремого дослідження прийом монтелукасту значно зменшував число еозинофілів у дихальних шляхах (за вимірюванням мокротиння). У дорослих пацієнтів і дітей віком 2–14 років монтелукаст порівняно з плацебо зменшує число еозинофілів периферичної крові та покращує клінічний контроль БА.
Під час досліджень за участю дорослих монтелукаст у дозі 10 мг 1 раз на добу порівняно з плацебо продемонстрував значне поліпшення показника ранкового об’єму форсованого видиху за 1 секунду (ОФВ₁) (зміна від початкового на 10,4 і 2,7% відповідно), ранкової пікової швидкості видиху (зміна від початкового на 24,5 і 3,3 л/хв відповідно) і достовірне зменшення загального застосування агоністів β-адренорецепторів (зміна від початкового на −26,1 і −4,6% відповідно). Поліпшення повідомлених пацієнтом показників денних і нічних симптомів БА було достовірно кращим, ніж при застосуванні плацебо.
Дослідження за участю дорослих продемонстрували здатність монтелукасту доповнювати клінічний ефект інгаляційних кортикостероїдів (зміна (у процентах) початкового показника для інгаляційного беклометазону з монтелукастом порівняно з беклометазоном відповідно для ОФВ₁: 5,43 та 1,04%; застосування агоністів β-адренорецепторів: −8,70 та 2,64%). Порівняно з інгаляційним беклометазоном (200 мкг 2 рази на добу, спейсерний пристрій) монтелукаст продемонстрував більш швидку початкову відповідь, хоча упродовж 12-тижневого дослідження беклометазон спричинив більш виражений середній терапевтичний ефект (зміна початкового показника для монтелукасту порівняно з беклометазоном відповідно для ОФВ₁: 7,49 та 13,3%; застосування агоніста β-адренорецепторів: −28,28 та −43,89%). Проте порівняно з беклометазоном у більшої кількості пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом, досягнута подібна клінічна відповідь (тобто у 50% пацієнтів, які отримували лікування беклометазоном, досягнуто поліпшення ОФВ₁ приблизно на 11% і більше порівняно з початковим, тоді як у 42% пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом, досягнуто такої ж відповіді).
У процесі 8-тижневого дослідження за участю дітей віком 6–14 років монтелукаст у дозі 5 мг 1 раз на добу порівняно з плацебо достовірно покращував респіраторну функцію (зміна від початкового показника ОФВ₁: 8,71% порівняно з 4,16%, зміна показника ранкової пікової швидкості видиху: 27,9 л/хв порівняно з 17,8 л/хв) і знижував частоту застосування агоністів β-адренорецепторів за потреби (зміна від початкового показника на −11,7% порівняно з +8,2%).
У процесі 12-місячного дослідження порівняння ефективності монтелукасту та інгаляційного флутиказону для контролю БА у дітей віком 6–14 років із персистуючою БА легкого ступеня монтелукаст виявляв не меншу ефективність, ніж флутиказон, щодо збільшення (у відсотковому вираженні) кількості днів без застосування швидкодіючих лікарських засобів для невідкладної допомоги (первинна кінцева точка). У середньому за 12-місячний період лікування показник кількості днів без застосування невідкладної терапії збільшився з 61,6 до 84,0% у групі монтелукасту і з 60,9 до 86,7% у групі флутиказону. У групах відмінність у відсотковому вираженні середньоквадратичного (LS) збільшення кількості днів без застосування швидкодіючих лікарських засобів для невідкладної допомоги була статистично значущою (−2,8 з 95% ДІ −4,7; −0,9), але в межах заздалегідь встановленої клінічної не меншої ефективності.
Монтелукаст і флутиказон також покращували контроль БА відносно вторинних змінних, що оцінювалися упродовж 12-місячного періоду лікування.
ОФВ₁ збільшився з 1,83 до 2,09 л у групі монтелукасту і з 1,85 до 2,14 л у групі флутиказону. Міжгрупова відмінність показника LS відносно збільшення ОФВ₁ становила −0,02 л із 95% ДІ −0,06; 0,02. Середнє відсоткове збільшення від початкових показників належного ОФВ₁ становило 0,6% у групі лікування монтелукастом і 2,7% у групі лікування флутиказоном. Відмінність показника LS від початкових показників належного ОФВ₁ була достовірною: −2,2% з 95% ДІ −3,6; −0,7.
Показник кількості днів із застосуванням β-агоніста знизився з 38,0 до 15,4% у групі монтелукасту і з 38,5 до 12,8% у групі флутиказону. Міжгрупова відмінність показника LS відносно відсотка днів із застосуванням β-агоніста була достовірною: 2,7 із 95% ДІ 0,9; 4,5.
Показник кількості пацієнтів із нападом БА (напад БА визначено як період погіршення перебігу БА, що потребує лікування пероральними стероїдами, незапланованого відвідування лікаря, невідкладної допомоги або госпіталізації) становив 32,2% у групі монтелукасту і 25,6% у групі флутиказону; коефіцієнт розбіжності (95% ДІ) достовірний: дорівнює 1,38 (1,04; 1,84).
Показник кількості пацієнтів, які застосовували системні (в основному пероральні) кортикостероїди в період дослідження, становив 17,8% у групі монтелукасту і 10,5% у групі флутиказону. Міжгрупова відмінність показника LS була достовірною: 7,3% з 95% ДІ 2,9; 11,7.
У процесі 12-тижневого плацебо-контрольованого дослідження за участю дітей віком 2–5 років монтелукаст у дозі 4 мг 1 раз на добу покращував показники контролю БА порівняно з плацебо, незалежно від супутньої контролюючої терапії (кортикостероїди для інгаляцій/у небулайзерах, натрію кромоглікат для інгаляцій/у небулайзерах). 60% пацієнтів не отримували іншої контролюючої терапії. Монтелукаст покращував денні симптоми (включаючи кашель, хрипи, утруднення дихання і обмеження активності) і нічні симптоми порівняно з плацебо. Монтелукаст також знижував частоту застосування β-агоністів за потребою і невідкладного застосування кортикостероїдів при погіршенні перебігу БА порівняно з плацебо. Пацієнти, які застосовували монтелукаст, мали більшу кількість днів без проявів БА, ніж пацієнти, які отримували плацебо. Терапевтичний ефект досягався після прийому першої дози.
У процесі 12-місячного плацебо-контрольованого дослідження за участю дітей віком 2–5 років з БА легкого ступеня та епізодичними загостреннями монтелукаст у дозі 4 мг 1 раз на добу достовірно (p≤0,001) знижував річну частоту епізодів загострення (ЕЗ) БА порівняно з плацебо (1,60 та 2,34 ЕЗ відповідно) (ЕЗ визначені як ≥3 послідовних днів із денними симптомами, що потребують застосування агоністів β-адренорецепторів або кортикостероїдів (пероральних або інгаляційних), або госпіталізації для лікування БА). Частка зниження річного показника ЕЗ становила 31,9 з 95% ДІ 16,9; 44,1.
Під час плацебо-контрольованого дослідження за участю дітей віком від 6 міс до 5 років з інтермітуючою (але не персистуючою) БА лікування монтелукастом тривало впродовж 12 міс за схемою 4 мг 1 раз на добу або 12-денними курсами з початком кожного курсу при виникненні епізоду інтермітуючих симптомів. Не виявлено вираженої відмінності у пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом у дозі 4 мг, та тими, хто отримував плацебо, відносно кількості епізодів БА, що переходять у напад БА (визначений як епізод БА, що потребує позапланового відвідування лікаря, пункту невідкладної допомоги або лікарні; чи лікування із застосуванням пероральних, в/в або в/м кортикостероїдів).
Ефективність монтелукасту у пацієнтів віком від 6 міс до 2 років підтверджується шляхом екстраполяції даних щодо ефективності у пацієнтів з БА віком від 2 років та ґрунтується на подібних фармакокінетичних даних, а також на припущенні, що перебіг захворювання, патофізіологія та ефект монтелукасту подібні в цих вікових групах.
Достовірне зменшення вираженості бронхоспазму, пов’язаного з фізичним навантаженням, продемонстровано під час 12-тижневого дослідження у дорослих (максимальне зниження ОФВ₁ 22,33% для монтелукасту порівняно з 32,40% для плацебо; час до відновлення в межах 5% від початкового ОФВ₁ 44,22 хв порівняно з 60,64 хв). Цей ефект відмічали упродовж 12-тижневого періоду дослідження. Зменшення вираженості бронхоспазму, пов’язаного з фізичним навантаженням, також продемонстровано під час короткого дослідження за участю дітей віком 6–14 років (максимальне зниження ОФВ₁ 18,27% порівняно з 26,11%; час до відновлення в межах 5% від початкового ОФВ₁ 17,76 хв порівняно з 27,98 хв). Ефект в обох дослідженнях продемонстрований у кінці інтервалу при прийомі 1 раз на добу.
У пацієнтів з чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти, які отримували поточну терапію інгаляційними та/або пероральними кортикостероїдами, лікування монтелукастом порівняно з плацебо призводило до значного поліпшення контролю БА (зміна початкового показника ОФВ₁ становить 8,55% проти −1,74% і зміна від початкового в зниженні загального застосування агоніста β-адренорецептора −27,78% проти 2,09%).
Фармакокінетика. Абсорбція. Після перорального застосування монтелукаст швидко абсорбується. Після прийому дорослими натще таблеток, вкритих плівковою оболонкою, по 10 мг середня C_max у плазмі крові досягалася через 3 год. Середня біодоступність при пероральному застосуванні становила 64%. Прийом звичайної їжі не впливав на біодоступність і C_max при пероральному застосуванні. Безпека і ефективність підтверджені під час клінічних досліджень при застосуванні таблеток, вкритих плівковою оболонкою, по 10 мг, незалежно від часу прийому їжі.
Для таблеток жувальних по 5 мг показник C_max у дорослих досягався через 2 год після прийому натще. Середня біодоступність при пероральному застосуванні становить 73% і знижується до 63% при прийомі зі стандартною їжею.
Після прийому натще таблеток жувальних, по 4 мг, у дітей віком 2–5 років показник C_max досягається через 2 год після прийому монтелукасту. Середнє значення C_max на 66% вище, а середнє C_min нижче, ніж у дорослих, після прийому таблеток по 10 мг.
При застосуванні монтелукасту натще у дорослих встановлено, що лікарські форми гранули для прийому внутрішньо (4 мг) і жувальні таблетки (4 мг) є біоеквівалентними. Після перорального застосування монтелукасту в дозі 4 мг у формі гранул у пацієнтів віком від 6 міс до 2 років C_max досягається через 2 год; при цьому значення C_max приблизно у 2 рази вище, ніж у дорослих при прийомі монтелукасту в дозі 10 мг у формі таблеток, вкритих плівковою оболонкою. При пероральному застосуванні монтелукасту у формі гранул одночасно з яблучним пюре або їжею з високим вмістом жирів його фармакокінетика клінічно значуще не змінюється при оцінці AUC (1225,7 і 1223,1 нг∙год/мл при прийомі з та без яблучного пюре відповідно, 1191,8 і 1148,5 нг∙год/мл при прийомі з та без їжі з високим вмістом жирів відповідно).
Розподіл. Понад 99% монтелукасту зв’язується з білками плазми крові. Об’єм розподілу монтелукасту в стаціонарній фазі в середньому становить 8–11 л. У процесі досліджень на щурах із застосуванням радіоактивно міченого монтелукасту проходження через ГЕБ було мінімальним. Крім того, у всіх інших тканинах концентрація позначеного радіоізотопом матеріалу через 24 год після прийому дози також виявилася мінімальною.
Метаболізм. Монтелукаст активно метаболізується. Під час досліджень із застосуванням терапевтичних доз концентрації метаболітів монтелукасту у стаціонарному стані плазми крові в дорослих і пацієнтів дитячого віку не визначаються.
Цитохром Р450 2С8 є основним ферментом у метаболізмі монтелукасту. Крім того, цитохроми CYP 3A4 і 2С9 відіграють незначну роль у метаболізмі монтелукасту, хоча ітраконазол (інгібітор CYP 3А4) не змінював фармакокінетичні показники монтелукасту у здорових добровольців, які отримували 10 мг монтелукасту на добу. Згідно з результатами досліджень in vitro з використанням мікросом печінки людини, терапевтичні плазмові концентрації монтелукасту не пригнічують цитохроми Р450 3А4, 2С9, 1А2, 2А6, 2С19 і 2D6. Участь метаболітів у терапевтичній дії монтелукасту є мінімальною.
Виведення. Кліренс монтелукасту в плазмі крові у здорових дорослих добровольців у середньому становить 45 мл/хв. Після перорального застосування монтелукасту, міченого ізотопом, 86% виводиться з калом протягом 5 днів і менше 0,2% — із сечею. У сукупності з біодоступністю монтелукасту при пероральному застосуванні цей факт вказує, що монтелукаст і його метаболіти майже повністю виводяться з жовчю.
Фармакокінетика в різних групах пацієнтів. Для пацієнтів із порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Дослідження за участю пацієнтів із порушеннями функції нирок не проводилися. Оскільки монтелукаст і його метаболіти виводяться з жовчю, корекція дози для пацієнтів із порушеннями функції нирок не вважається необхідною. Даних про характер фармакокінетики монтелукасту у пацієнтів із порушеннями функції печінки тяжкого ступеня (понад 9 балів за шкалою Чайлда — П’ю) немає.
При прийомі високих доз монтелукасту (що в 20 та 60 разів перевищували дозу, рекомендовану для дорослих) відмічали зниження концентрації теофіліну в плазмі крові. Цей ефект не виявлений при прийомі рекомендованої дози 10 мг 1 раз на добу.

– додаткове лікування при БА у пацієнтів віком від 6 міс до 5 років із персистуючою БА від легкого до середнього ступеня, яка недостатньо контролюється інгаляційними кортикостероїдами, а також при недостатньому клінічному контролі БА за допомогою агоністів β-адренорецепторів короткої дії, які застосовують за потреби.
– Альтернативне лікування замість низьких доз інгаляційних кортикостероїдів для пацієнтів віком 2–5 років із персистуючою БА легкого ступеня, у яких не відмічали протягом останнього часу серйозних нападів БА, що потребують застосування пероральних кортикостероїдів, а також які не можуть застосовувати інгаляційні кортикостероїди (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
– Профілактика БА, домінуючим компонентом якої є бронхоспазм, індукований фізичним навантаженням, у пацієнтів віком від 2 років.

лікарський засіб призначений для перорального застосування.
Лікарський засіб необхідно застосовувати у дітей під наглядом дорослих.
Дозування. У дітей віком від 6 міс до 5 років лікарський засіб застосовувати у дозі 1 саше (4 мг) 1 раз на добу, ввечері. Корекція дози для пацієнтів цієї групи не потрібна.
Клінічні дані щодо ефективності застосування монтелукасту у пацієнтів із БА віком від 6 міс до 2 років обмежені.
У разі відсутності відповіді на лікування застосування лікарського засобу слід припинити.
Спосіб застосування. Гранули слід приймати внутрішньо, безпосередньо ковтаючи або змішуючи в ложці з м’якою їжею холодної або кімнатної температури (наприклад яблучне пюре, морозиво, морква і рис).
Саше слід розкривати безпосередньо перед застосуванням, після відкриття всю дозу слід прийняти негайно (протягом 15 хв).
При змішуванні з їжею лікарський засіб не можна зберігати для подальшого застосування.
Вміст саше не слід розводити в рідині, проте після прийому внутрішньо його можна запити.
Лікарський засіб можна застосовувати незалежно від прийому їжі.
Загальні рекомендації. Терапевтичний вплив монтелукасту на показники контролю БА настає упродовж 1 дня. Пацієнтам слід рекомендувати продовжувати приймати лікарський засіб, навіть якщо досягнуто контролю БА, а також в періоди загострення БА.
Немає необхідності в корекції дози для пацієнтів із порушеннями функції нирок або з порушеннями функції печінки від легкого до середнього ступеня тяжкості. Немає даних щодо пацієнтів із порушеннями функції печінки тяжкого ступеня. Дозування для хлопчиків і дівчаток однакове.
Як альтернативний метод лікування замість низькодозових інгаляційних кортикостероїдів при персистуючій БА легкого ступеня. Монтелукаст не рекомендований як монотерапія для пацієнтів із персистуючою БА середнього ступеня. Застосування монтелукасту як альтернативи низькодозовим інгаляційним кортикостероїдам дітям віком 2–5 років із персистуючою БА легкого ступеня слід розглядати тільки для пацієнтів, у яких за останній час не відмічено серйозних нападів БА, що потребували застосування пероральних кортикостероїдів, і які не можуть застосовувати інгаляційні кортикостероїди (див. ПОКАЗАННЯ). Персистуюча БА легкого ступеня визначена як виникнення симптомів БА частіше 1 разу на тиждень, але рідше 1 разу на день, виникнення нічних симптомів частіше 2 разів на місяць, але рідше 1 разу на тиждень, нормальна функція легень у періодах між епізодами. Якщо достатнього контролю БА не досягнуто, у подальшому (зазвичай упродовж 1 міс) слід визначити необхідність додаткової або іншої протизапальної терапії, ґрунтуючись на послідовній системі лікування БА. Слід періодично оцінювати стан пацієнтів щодо контролю БА.
Профілактика БА у пацієнтів віком 2–5 років, у яких основним компонентом БА є бронхоспазм, індукований фізичним навантаженням. Монтелукаст рекомендований пацієнтам віком 2–5 років для профілактики бронхоспазму, індукованого фізичним навантаженням, який може бути основним проявом персистуючої БА, при якій необхідне застосування інгаляційних кортикостероїдів. Стан пацієнтів слід оцінити після 2–4 тиж лікування монтелукастом. Якщо достатньої відповіді не досягнуто, слід розглянути питання про додаткову або іншу терапію.
Застосування лікарського засобу залежно від іншого лікування БА. Коли монтелукаст застосовується як додаткова терапія до інгаляційних кортикостероїдів, ним не слід різко замінювати інгаляційні кортикостероїди (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Діти. Лікарський засіб не рекомендується застосовувати у дітей віком до 6 міс, оскільки безпека та ефективність монтелукасту в цій віковій групі не встановлені.

підвищена чутливість до діючої речовини та/або допоміжних речовин лікарського засобу.

у процесі клінічних досліджень монтелукасту у дітей віком від 6 міс до 5 років часто (від ≥1/100 до <1/10) відмічали нижчезазначені побічні реакції.
З боку нервової системи: гіперкінезія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: БА.
З боку травного тракту: абдомінальний біль, діарея.
З боку шкіри і підшкірних тканин: екзематозний дерматит, висип.
З боку організму в цілому: спрага.
Побічні реакції, про які повідомлялося в постмаркетинговий період, вказано згідно з класами систем органів з наступною частотою: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000).
Інфекції та інвазії: дуже часто — інфекції верхніх дихальних шляхів*.
З боку системи крові та лімфатичної системи: рідко — тенденція до посилення кровоточивості; дуже рідко — тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: нечасто — реакції гіперчутливості, в тому числі анафілаксія; дуже рідко — еозинофільна інфільтрація печінки.
З боку психіки: нечасто — порушення сну, у тому числі нічні жахи, безсоння, сомнамбулізм, тривожність, ажитація, включаючи агресивну поведінку або ворожість, депресія, психомоторна гіперактивність (включаючи дратівливість, неспокій, тремор^§); рідко — порушення уваги, погіршення пам’яті, тик; дуже рідко — галюцинації, дезорієнтація, суїцидальні думки та поведінка (суїцидальність), обсесивно-компульсивні розлади, дисфемія.
З боку нервової системи: нечасто — запаморочення, сонливість, парестезія/гіпестезія, судоми.
З боку серця: рідко — пальпітація.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: нечасто — носова кровотеча; дуже рідко — синдром Чарга — Стросса (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), легенева еозинофілія.
З боку травного тракту: часто — діарея**, нудота**, блювання**; нечасто — сухість у роті, диспепсія.
З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення рівня трансаміназ у плазмі крові (АлАТ, АсАТ); дуже рідко — гепатит (включаючи холестатичне, гепатоцелюлярне та змішане ураження печінки).
З боку шкіри і підшкірних тканин: часто — висип**; нечасто — гематома, кропив’янка, свербіж; рідко — ангіоневротичний набряк; дуже рідко — вузликова еритема, мультиформна еритема.
З боку кістково-м’язової системи і сполучної тканини: нечасто — артралгія, міалгія, включаючи м’язові судоми.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — енурез у дітей.
З боку організму в цілому: часто — пірексія**; нечасто — астенія/втома, нездужання, набряк.
*Ця побічна реакція відмічалася з частотою «дуже часто» у пацієнтів, які застосовували монтелукаст, а також у пацієнтів, які отримували плацебо, під час клінічних досліджень.
**Ця побічна реакція виявлена з частотою «часто» у пацієнтів, які застосовували монтелукаст, а також у пацієнтів, які отримували плацебо, під час клінічних досліджень.
^§Рідко.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, дуже важливі. Це дає змогу постійно спостерігати за співвідношенням користі/ризику при застосуванні лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

діагноз персистуючої БА у дітей віком від 6 міс до 2 років повинен бути встановлений педіатром або пульмонологом.
Пацієнтів необхідно попередити, що монтелукаст ніколи не застосовують для лікування гострих нападів БА, а також про те, що вони повинні завжди мати при собі відповідний лікарський засіб екстреної допомоги. При гострому нападі слід застосовувати інгаляційні агоністи β-адренорецепторів короткої дії. Пацієнти повинні якнайшвидше проконсультуватися з лікарем, якщо вони потребують більшої кількості агоніста β-адренорецепторів короткої дії, ніж зазвичай.
Не слід проводити різкої заміни інгаляційних або пероральних кортикостероїдних препаратів на цей лікарський засіб.
Немає даних, які підтверджують, що дозу пероральних кортикостероїдів можна знизити при одночасному застосуванні монтелукасту.
Повідомлялося про виникнення психоневрологічних реакцій у дорослих, підлітків та дітей, які застосовують монелукаст (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Пацієнти та лікарі повинні бути уважними щодо психоневрологічних реакцій. Пацієнтам та/або доглядачам слід дати вказівки про те, щоб вони повідомляли свого лікаря у разі виникнення таких реакцій. Лікарі повинні ретельно оцінювати ризики та переваги продовження застосування лікарського засобу, якщо такі реакції виникають.
У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують протиастматичні засоби, в тому числі монтелукаст, може виникати системна еозинофілія, інколи разом з клінічними проявами васкуліту, так званий синдром Чарга — Стросса, лікування якого проводиться за допомогою системної кортикостероїдної терапії. Такі випадки зазвичай (але не завжди) були пов’язані зі зниженням дози або відміною кортикостероїдного засобу. Імовірність того, що антагоністи лейкотрієнових рецепторів можуть бути пов’язані з появою синдрому Чарга — Стросса, не можна спростувати або підтвердити. Лікарі повинні пам’ятати про можливість виникнення у пацієнтів еозинофілії, васкулітного висипу, погіршення легеневої симптоматики, ускладнення з боку серця та/або нейропатії. Пацієнтів, у яких виникли такі симптоми, слід повторно обстежити і переглянути їхню схему лікування.
Лікування монтелукастом не дає змоги пацієнтам з аспіринзалежною БА застосовувати ацетилсаліцилову кислоту чи інші НПЗП.
Лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію на саше, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Дану лікарську форму застосовують у дітей віком від 6 міс до 5 років.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дану лікарську форму застосовують у дітей віком від 6 міс до 5 років.

лікарський засіб можна застосовувати разом з іншими лікарськими засобами, що зазвичай застосовуються для профілактики або тривалого лікування БА. При дослідженні взаємодії між лікарськими засобами рекомендована клінічна доза монтелукасту не чинила важливого клінічного впливу на фармакокінетику таких лікарських засобів: теофілін, преднізон, преднізолон, пероральні контрацептиви (етинілестрадіол/норетиндрон 35/1), терфенадин, дигоксин та варфарин.
У пацієнтів, які одночасно приймали фенобарбітал, AUC для монтелукасту знижувалася приблизно на 40%. Оскільки монтелукаст метаболізуєтся за допомогою СYР 3А4, 2C8 і 2C9, слід дотримуватися обережності, особливо щодо дітей, при його одночасному застосуванні з індукторами СYР 3А4, 2C8 і 2C9, наприклад із фенітоїном, фенобарбіталом і рифампіцином.
Дослідження in vitro показали, що монтелукаст є потужним інгібітором CYP 2C8. Проте дані клінічного дослідження взаємодії лікарських засобів, що включають монтелукаст і розиглітазон (маркерний субстрат; лікарський засіб, що метаболізується за допомогою CYP 2C8), показали, що монтелукаст не є інгібітором CYP 2C8 in vivo. Таким чином, монтелукаст не впливає значною мірою на метаболізм лікарських засобів, що метаболізуються за допомогою цього ферменту (наприклад паклітакселу, розиглітазону та репаглініду).
Під час досліджень in vitro встановлено, що монтелукаст є субстратом CYP 2C8 і меншою мірою 2C9 та 3A4. У процесі клінічного дослідження взаємодії лікарських засобів із застосуванням монтелукасту і гемфіброзилу (інгібітора CYP 2C8 і 2С9) гемфіброзил підвищував системну експозицію монтелукасту в 4,4 раза. При одночасному застосуванні з гемфіброзилом або іншими потужними інгібіторами CYP 2C8 корекція дози монтелукасту не потрібна, але лікар повинен враховувати підвищений ризик виникнення побічних реакцій.
За результатами досліджень in vitro, не очікується виникнення клінічно важливих взаємодій із менш потужними інгібіторами CYP 2C8 (наприклад із триметопримом). Одночасне застосування монтелукасту з ітраконазолом, сильним інгібітором CYP 3A4, не призводило до істотного підвищення системної експозиції монтелукасту.

жодної спеціальної інформації щодо лікування передозування монтелукасту немає. У процесі досліджень хронічної БА монтелукаст застосовували в дозах до 200 мг/добу у дорослих пацієнтів протягом 22 тиж, а у короткочасних дослідженнях — до 900 мг/добу протягом приблизно 1 тиж, при цьому клінічно важливі побічні реакції не виникали.
При постмаркетинговому застосуванні та під час клінічних досліджень надходили повідомлення про гостре передозування монтелукасту. Вони включали прийом лікарського засобу дорослими і дітьми в дозах, що перевищують 1000 мг (близько 61 мг/кг маси тіла у дитини віком 42 міс). Отримані клінічні і лабораторні дані відповідали профілю безпеки у дорослих пацієнтів і дітей. У більшості випадків передозування про побічні реакції не повідомлялося. Найчастіше відмічали побічні реакції, що відповідали профілю безпеки монтелукасту та включали біль у животі, сонливість, спрагу, головний біль, блювання та психомоторну гіперактивність.
Невідомо, чи виводиться монтелукаст за допомогою перитонеального діалізу або гемодіалізу.

при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці та недоступному для дітей місці.