0
UA | RU

АДЕНІЗ-Н (ADENIZ-Н)

Виробник:

Склад і форма випуску

Класифікація
Лікарські засоби

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин ІІ, утворений з ангіотензину І за участю АПФ. Ангіотензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні АТ. Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин ІІ чинить пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію і стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан є активним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, що призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які є відповідальними за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищені рівні ангіотензину ІІ внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважує ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не виявляє жодної часткової активності агоніста щодо АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20 000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами.

Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кініназа ІІ, який перетворює ангіотензин І на ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Не виявлено побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно нижчою (p<0,05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6% порівняно з 7,9% відповідно). У пацієнтів, які раніше лікувалися інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було зафіксовано у 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком — у 19% випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель відмічали у 68,5% випадків (p<0,05).

У контрольованих клінічних дослідженнях частота кашлю у пацієнтів, які отримували комбінацію валсартану та гідрохлоротіазиду, становила 2,9%.

Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

Застосування препарату у пацієнтів із АГ призводить до зниження АТ, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після перорального застосування одноразової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається у межах 2 год, а максимальне зниження АТ досягається у межах 4–6 год. Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 год після прийому одноразової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2–4 тиж і утримується на досягнутому рівні у процесі тривалої терапії. Комбінація з гідрохлоротіазидом ефективніше знижує АТ.

Відміна валсартану не призводить до відновлення АГ або інших побічних ефектів.

Валсартан не впливає на рівень загального ХС, ТГ, глюкози в сироватці крові або сечової кислоти у пацієнтів із АГ.

Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається пригнічення транспортування іонів Na і Cl. Механізм дії тіазидів пов’язаний з пригніченням насоса Na+/Cl, що, очевидно, відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Cl. Як результат цього екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно однаковою мірою. Через діуретичну дію зменшується об’єм циркулюючої плазми, внаслідок чого підвищуються активність реніну, секреція альдостерону, виведення із сечею калію і, отже, — зниження концентрації калію в сироватці крові. Взаємозв’язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином ІІ, тому застосування антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ зменшить втрату калію, пов’язану із застосуванням тіазидного діуретика.

Фармакокінетика

Валсартан. Після прийому внутрішньо лікарського засобу всмоктування валсартану і гідрохлоротіазиду відбувається швидко, однак ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності лікарського засобу Аденіз-Н становить 23% (діапазон 23±7). Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (T½α становить <1 год та T½β — майже 9 год).

У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату зміни кінетичних показників не відзначалося. При прийомі препарату 1 р/добу кумуляція незначна. Концентрації препарату в плазмі крові у жінок і чоловіків були однакові. Валсартан значною мірою зв’язується з білками сироватки крові (94–97%), переважно з альбуміном. Об’єм розподілу в період рівноважного стану низький (близько 17 л). Порівняно з печінковим кровотоком (близько 30 л/год), плазмовий кліренс валсартану відносно повільний (близько 2 л/год). Кількість валсартану, що виводиться з калом, становить 70% (від величини прийнятої внутрішньо дози), а майже 30% виводиться із сечею, переважно у незміненому вигляді.

При застосуванні валсартану під час прийому їжі площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зменшується на 48%, хоча приблизно через 8 год після прийому препарату його концентрація в плазмі крові як при прийомі його натще, так і при прийомі з їжею однакова. Зменшення AUC не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.

Гідрохлоротіазид. Всмоктування гідрохлоротіазиду після прийому внутрішньо відбувається швидко (Тmax — близько 2 год). Фармакокінетика препарату у фазах розподілу і виведення описується загалом біекспоненційною низхідною кривою; T½ кінцевої фази становить 6–15 год. У терапевтичному діапазоні доз середня AUC зростає прямо пропорційно до підвищення дози. При повторному застосуванні фармакокінетика гідрохлоротіазиду не змінюється, при застосуванні 1 р/добу кумуляція незначна.

Абсолютна біодоступність гідрохлоротіазиду при прийомі внутрішньо становить 70%. Виведення відбувається із сечею: понад 95% дози виводиться у незміненому вигляді і близько 4% — у вигляді гідролізату — 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.

При застосуванні гідрохлоротіазиду під час прийому їжі відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натще. Діапазон цих змін незначний і не має клінічної значущості.

Валсартан/гідрохлоротіазид. При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлоротіазиду зменшується приблизно на 30%. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Проте ця взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану й гідрохлоротіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях був виявлений чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів окремо, а також ефект плацебо.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів

Пацієнти літнього віку. У деяких пацієнтів літнього віку системний вплив валсартану був дещо більше виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак він не був клінічно значущим. Деякі дані дають змогу припустити, що в осіб літнього віку системний кліренс гідрохлоротіазиду нижчий, ніж у здорових молодих добровольців.

Пацієнти із порушеннями функції нирок. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 30–70 мл/хв корекція дози не потрібна.

Немає даних щодо застосування лікарського засобу Аденіз-Н у пацієнтів із вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) і пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі. Валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми крові і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлоротіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі.

За наявності ниркової дисфункції середні Cmax в плазмі крові та значення AUC гідрохлоротіазиду збільшуються, а рівень екскреції в сечі знижується. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю середній T½ майже подвоюється через суттєве зниження кліренсу нирок.

Виведення гідрохлоротіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації та активної секреції у просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлоротіазиду, оскільки цей препарат виділяється лише нирками.

За наявності ниркової недостатності середні Cmax в плазмі крові та значення AUC гідрохлоротіазиду підвищуються, а рівень екскреції в сечі знижується. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю виявлено 3-кратне збільшення AUC гідрохлоротіазиду. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю зафіксовано 8-кратне збільшення AUC. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю.

Порушення функції печінки. Системний вплив валсартану у пацієнтів зі слабко (n=6) і помірно вираженими (n=5) порушеннями функції печінки був у 2 рази більший, ніж у здорових добровольців. Даних щодо застосування валсартану у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки немає.

Захворювання печінки істотно не впливають на фармакокінетику гідрохлоротіазиду, тому зниження його дози не потрібне.

Немеланомний рак шкіри (НМРШ). Наявні дані епідеміологічних досліджень свідчать про кумулятивний дозозалежний зв’язок між експозицією гідрохлоротіазиду та розвитком НМРШ. Одне дослідження включало 71 533 випадки базальноклітинної карциноми (з них 1 430 833 особи з контрольної групи) і 8629 випадків плоскоклітинної карциноми (з них 172 462 особи з контрольної групи). Високе дозування гідрохлоротіазиду (≥50 000 мг кумулятивно) було пов’язане зі скоригованим співвідношенням ризиків (OR) 1,29 (95% Cl: 1,23–1,35) для базальноклітинної карциноми та 3,98 (95% Cl: 3,68–4,31) для плоскоклітинної карциноми. Кумулятивна залежність доза-відповідь виявлена як при базальноклітинній, так і при плоскоклітинній карциномі. Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губ і застосуванням гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губ були зіставлені з 63,067 контрольними групами населення з використанням стратегії вибору ризику. Кумулятивна залежність доза-відповідь була продемонстрована зі скоригованим OR 2,1 (95% Cl: 1,27–2,6), збільшуючись до OR 3,9 (3,0–4,9) при застосуванні високої дози (~25 000 мг) і OR 7,7 (5,7–10,5) при застосуванні найвищої дози (~100 000 мг). Наприклад, сукупна доза 100 000 мг відповідає щоденному застосуванню визначеної дози 25 мг протягом періоду більше 10 років.

Показання АДЕНІЗ-Н

лікування есенціальної АГ у дорослих.

Комбінація з фіксованою дозою лікарського засобу Аденіз-Н призначена для пацієнтів, АТ у яких відповідно не регулюється монотерапією валсартаном або гідрохлоротіазидом.

Застосування АДЕНІЗ-Н

рекомендована доза лікарського засобу Аденіз-Н — 1 таблетка 80 мг/12,5 мг на добу.

При недостатньому зниженні АТ через 3–4 тиж лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дози 1 таблетка 160 мг/12,5 мг на добу. Таблетки 160 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження АТ при застосуванні таблеток 160 мг/12,5 мг. Якщо і далі при застосуванні таблеток 160 мг/25 мг АТ знижується недостатньо, рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 320 мг/12,5 мг. Таблетки 320 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження АТ при застосуванні таблеток 320 мг/12,5 мг.

Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг.

У разі відсутності ефекту після застосування препарату Аденіз-Н протягом 8 тиж необхідно розглянути застосування додаткового або альтернативного лікарського засобу.

Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 2–4 тиж. Для деяких пацієнтів може бути необхідно 4–8 тиж лікування.

Лікарський засіб Аденіз-Н можна приймати незалежно від прийому їжі. Таблетки слід запивати невеликою кількістю води.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з порушеннями функції нирок. Для пацієнтів з легкими та середніми порушеннями функції нирок корекція дози не потрібна (ШКФ ≥30 мл/хв).

Через наявність гідрохлоротіазиду лікарський засіб Аденіз-Н протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ <30 мл/хв) та анурією.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Для пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Корекція дози гідрохлоротіазиду не потрібна для пацієнтів із легкою та помірною печінковою недостатністю. Через наявність валсартану лікарський засіб Аденіз-Н протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю або пацієнтам із біліарним цирозом та холестазом.

Пацієнти літнього віку. Підбір дози лікарського засобу Аденіз-Н не потрібний для пацієнтів літнього віку.

Діти. Лікарський засіб Аденіз-Н не рекомендується для застосування у дітей віком до 18 років у зв’язку з відсутністю даних щодо безпеки та ефективності.

Протипоказання

— підвищена чутливість до будь-якого з компонентів лікарського засобу Аденіз-Н або інших похідних сульфонамідів;

— тяжкі порушення функції печінки, біліарний цироз печінки та холестаз;

— тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв);

— анурія;

— рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія;

— одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА II), включаючи валсартан, або АПФ з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом (І та ІІ типу) або порушеннями функції нирок (ШКФ <60 л/хв/1,73 м2);

— вагітність, планування вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування груддю);

— спадковий ангіоневротичний набряк або ангіоневротичний набряк під час попереднього застосування інгібіторів АПФ чи АРА II.

Побічна дія

небажані реакції, про які найчастіше повідомлялося у процесі клінічних досліджень застосування валсартану з гідрохлоротіазидом порівняно з плацебо та в постмаркетинговий період, наведено нижче за системами органів.

Частоту небажаних побічних реакцій визначено таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити на основі доступних даних). У межах кожної групи за частотою небажані реакції наведені у порядку зменшення тяжкості.

Небажані реакції валсартану/гідрохлоротіазиду

Інфекції та інвазії: нечасто — вірусні інфекції, лихоманка.

З боку метаболізму та обміну речовин: нечасто — дегідратація; частота невідома — гіпокаліємія, гіпонатріємія.

З боку нервової системи: часто — головний біль, втома, запаморочення; нечасто — астенія, запаморочення, безсоння, тривога, парестезія; рідко — депресія; частота невідома — синкопе.

З боку органа зору: нечасто — нечіткість зору; рідко — кон’юнктивіт.

З боку органа слуху та лабіринту: нечасто — середній отит, дзвін у вухах.

З боку серця: нечасто — відчуття серцебиття, тахікардія.

З боку судин: нечасто — набряки, артеріальна гіпотензія, гіпергідроз.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто — кашель, риніт, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів; нечасто — бронхіт, задишка, синусит, фаринголарингеальний біль, сухість у роті; дуже рідко — епістаксис; частота невідома — некардіогенний набряк легень.

З боку ШКТ: часто — діарея; нечасто — біль у животі, порушення травлення, нудота, гастроентерит.

З боку скелетно-мʼязової системи та сполучної тканини: часто — біль у спині, артралгія; нечасто — біль у кінцівках, біль у грудях, біль у шиї, артрит, розтягнення і деформації, судоми м’язів, міалгія.

З боку нирок і сечовидільної системи: нечасто — часте сечовипускання, інфекції сечовивідних шляхів; дуже рідко — порушення функції нирок.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: часто — еректильна дисфункція.

Загальні порушення: нечасто — підвищена втомлюваність.

Дослідження: частота невідома — підвищення рівня сечової кислоти в плазмі крові, підвищення рівня білірубіну та креатиніну в плазмі крові, гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня азоту сечовини в крові, нейтропенія.

Зниження рівня калію в сироватці крові більше ніж на 20% відмічали у 3,7% пацієнтів, які отримували комбінацію валсартан/гідрохлоротіазид, та у 3,1% пацієнтів, які отримували плацебо. Підвищення вмісту креатиніну та азоту сечовини в крові виявлено відповідно у 1,9 та 14,7% пацієнтів, які приймали комбінацію валсартан/гідрохлоротіазид, і у 0,4 та 6,3% відповідно пацієнтів, які отримували плацебо в контрольованих клінічних дослідженнях.

Під час клінічних досліджень у пацієнтів з АГ виявлені нижченаведені явища незалежно від причинно-наслідкового зв’язку із досліджуваним лікарським засобом: гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, розтягнення м’язів, закладеність носа, назофарингіт, біль у шиї, периферичний набряк, закладеність пазух.

Нижчеописані реакції були пов’язані з монотерапією валсартаном, але не відмічені при застосуванні комбінації валсартан/гідрохлоротіазид.

У рідкісних випадках терапія валсартаном може бути пов’язана зі зниженням рівня гемоглобіну та гематокриту. У контрольованих клінічних дослідженнях про значне (>20%) зниження гематокриту та рівня гемоглобіну спостерігалося відповідно у 0,8 та 0,4% пацієнтів. У 0,1% пацієнтів, які отримували плацебо, відмічали зниження гематокриту або рівня гемоглобіну.

Нейтропенія виявлена у 1,9% пацієнтів, які отримували валсартан, та у 1,6% пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ.

У контрольованих клінічних дослідженнях значне підвищення рівня креатиніну, калію та загального білірубіну в сироватці крові відмічено відповідно у 0,8; 4,4 та 6% пацієнтів, які отримували валсартан, та у 1,6; 6,4 та 12,9% пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ.

У пацієнтів, які отримували валсартан, нечасто відмічали підвищення показників функції печінки.

Немає необхідності проводити спеціальний моніторинг лабораторних показників у пацієнтів з есенціальною АГ, які отримують терапію валсартаном.

Нижченаведені реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у хворих на гіпертонічну хворобу: абдомінальний біль у верхній частині живота, занепокоєння, артрит, біль у спині, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, носові кровотечі, імпотенція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, судоми м’язів, розтягнення м’язів, нудота, закладеність носа, застійні явища у навколоносових пазухах, біль у шиї, набряк, периферичний набряк, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, фаринголарингеальний біль, полакіурія, підвищення температури тіла, назофарингіт, синусит, сонливість, тахікардія, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи мали ці ефекти причинний зв’язок із терапією.

У постмаркетинговий період були повідомлення про синкопе і про дуже рідкісні випадки ангіоневротичного набряку, висипу, втрату свідомості та про інші реакції гіперчутливості, такі як сироваткова недостатність та васкуліт, а також про випадки дисфункції нирок. Повідомлялося про бульозний дерматит, частота виникнення якого невідома.

Додаткова інформація щодо окремих компонентів. Небажані реакції, що виникали при застосуванні валсартану та гідрохлоротіазиду окремо, можуть бути потенційними небажаними ефектами також і при застосуванні комбінації валсартан/гідрохлоротіазид, навіть якщо вони не виявлені у клінічних випробуваннях або протягом постмаркетингового періоду.

Небажані реакції при застосуванні валсартану

З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома — зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: частота невідома — інші реакції гіперчутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу.

З боку метаболізму та обміну речовин: частота невідома — підвищення рівня калію в плазмі, гіпонатріємія.

З боку органа слуху та лабіринту: нечасто — вестибулярне запаморочення (вертиго).

З боку судин: частота невідома — васкуліт.

З боку ШКТ: нечасто — біль у животі, гастроентерит.

З боку гепатобіліарної системи: частота невідома — підвищення показників функції печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — набряк, ангіоневротичний набряк, висип, свербіж, бульозний дерматит.

З боку нирок і сечовидільної системи: частота невідома — ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність.

З боку скелетно-мʼязової системи та сполучної тканини: часто — артралгія.

З боку нервової системи: нечасто — астенія, безсоння, запаморочення; рідко — невралгія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — зниження лібідо.

З боку серця: дуже рідко — серцева аритмія.

Є повідомлення про один випадок ангіоневротичного набряку.

Реакції, що спостерігалися під час клінічних випробувань у пацієнтів з гіпертонічною хворобою незалежно від їх причинного зв’язку із досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряк, фарингіт, риніт, синусит, запалення верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції.

Небажані реакції при застосуванні гідрохлоротіазиду. Гідрохлоротіазид широко застосовують протягом багатьох років, часто у вищих дозах, порівняно з тими, які містяться у лікарському засобі Аденіз-Н. Нижчезазначені небажані реакції були зареєстровані у пацієнтів, які отримували тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, як монотерапію.

З боку метаболізму та обміну речовин: дуже часто — при застосуванні високих доз — підвищення рівня ліпідів у крові, гіпокаліємія; часто — гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія; рідко — гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення метаболізму у хворих на цукровий діабет; дуже рідко — гіпохлоремічний алкалоз.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко — тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко — агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку; частота невідома — апластична анемія.

З боку імунної системи: дуже рідко — реакції гіперчутливості.

З боку психіки: рідко — депресія, порушення сну.

З боку нервової системи: рідко — головний біль, запаморочення, парестезія.

З боку органа зору: рідко — нечіткість зору у перші кілька тижнів після початку лікування; частота невідома — хоріоїдальний випіт, гостра міопія та гостра закритокутова глаукома.

З боку серця: рідко — аритмія.

З боку судин: часто — постуральна гіпотензія, яка може посилюватися при вживанні алкоголю, прийомі анестетиків, седативних препаратів.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко — дихальна недостатність, включаючи пневмонію та набряк легень.

З боку ШКТ: часто — втрата апетиту, легка нудота і блювання; рідко — запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея; дуже рідко — панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: рідко — внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто — кропив’янка та інші види висипу; рідко — фотосенсибілізація; дуже рідко — некротичний васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні до червоного вовчака, реактивація червоного вовчака шкіри; частота невідома — мультиформна еритема.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: часто — імпотенція.

З боку нирок і сечовидільної системи: частота невідома — гостра ниркова недостатність, ниркові розлади.

Загальні порушення: частота невідома — підвищення температури тіла, втома.

З боку скелетно-мʼязової системи та сполучної тканини: частота невідома — м’язові спазми.

Новоутворення: частота невідома — НМРШ (базальноклітинний рак та плоскоклітинний рак).

Особливості застосування

зміни електролітів

Калій. Тіазидні діуретики можуть викликати гіпокаліємію або ускладнювати вже наявну гіпокаліємію.

Рекомендується корекція гіпокаліємії перед початком терапії тіазидами. Одночасна гіпомагніємія може викликати гіпокаліємію, більш складну для корекції.

Оскільки Аденіз-Н містить АРА ІІ, слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні препарату Аденіз-Н із солями калію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, які можуть підвищувати рівень калію (наприклад гепарин). Повідомлялося про випадки гіпокаліємії під час лікування тіазидними діуретиками. Рекомендується регулярно перевіряти вміст калію та магнію в сироватці крові у пацієнтів зі станами, що включають посилену втрату калію. У всіх пацієнтів, які застосовують тіазидні діуретики, необхідно перевіряти баланс електролітів.

Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію та/або обʼєму циркулюючої крові (ОЦК). Лікування тіазидними діуретиками часто пов’язане з виникненням гіпонатріємії або із загостренням вже наявної гіпонатріємії і гіпохлоремічного алкалозу. Це може супроводжуватися неврологічними симптомами (блювання, сплутаність свідомості, апатія). Тіазидні діуретики слід застосовувати лише після корекції гіпонатріємії. Також необхідно регулярно контролювати концентрацію натрію в сироватці крові.

Тіазиди посилюють виведення магнію із сечею, що в результаті може призвести до гіпомагніємії.

У пацієнтів з тяжким ступенем дефіциту натрію та/або ОЦК в організмі, наприклад у тих, хто отримує високі дози діуретиків, в окремих випадках після початку застосування лікарського засобу Аденіз-Н може відмічатися симптоматична гіпотензія. Тому перед початком терапії цим лікарським засобом слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або ОЦК.

У разі гіпотензії пацієнта слід перевести у положення лежачи і, якщо необхідно, провести в/в інфузію сольового р-ну. Лікування можна продовжувати одразу ж після стабілізації АТ.

Кальцій. Тіазидні діуретики зменшують екскрецію кальцію в сечі та можуть спричинити підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Тіазидні діуретики потрібно застосовувати лише після корекції гіперкальціємії або лікування станів, що її спричиняють. Регулярно слід контролювати концентрацію кальцію в сироватці крові.

Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або іншими станами з підвищеною активністю РААС. У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ пов’язане з олігурією та/або прогресуючою азотемією і рідко — з гострою нирковою недостатністю. Застосування лікарського засобу Аденіз-Н у хворих із тяжкою хронічною серцевою недостатністю не обґрунтовано.

Оскільки не може бути виключено, що через пригнічення РААС застосування лікарського засобу Аденіз-Н також може бути пов’язано із порушеннями функції нирок, препарат не слід застосовувати у таких пацієнтів.

Стеноз ниркової артерії. Лікарський засіб Аденіз-Н слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, оскільки у таких пацієнтів може підвищуватися рівень сечовини крові та креатиніну в плазмі крові.

Первинний гіперальдостеронізм. Не слід застосовувати лікарський засіб Аденіз-Н у пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їх ренін-ангіотензинова система не активована.

Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМ). Як і при застосуванні інших вазодилататорів, пацієнти зі стенозом аортального та мітрального клапана або ГОКМ потребують особливої обережності.

Порушення функції нирок. Для пацієнтів із легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну ≥30 мл/хв) корекції дози не потрібно.

Лікарський засіб Аденіз-Н протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ˂ <30 мл/хв). Тіазидні діуретики можуть провокувати азотемію у пацієнтів із хронічними порушеннями функції нирок. Вони неефективні як монотерапія при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ˂<30 мл/хв), але їх можна застосовувати з належною обережністю у комбінації з петльовими діуретиками навіть у пацієнтів із кліренсом креатиніну <30 мл/хв.

Пацієнтам із порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну ˂<60 мл/хв) одночасне застосування препаратів АРА II, у тому числі лікарського засобу Аденіз-Н або інгібіторів АПФ, з аліскіреном протипоказане.

Немає досвіду застосування валсартану у хворих із кінцевою стадією ниркової недостатності (кліренс креатиніну ˂<10 мл/хв) чи пацієнтів, які проходять діаліз.

Трансплантація нирок. На сьогодні немає даних щодо безпеки застосування лікарського засобу у пацієнтів, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки.

Порушення функції печінки. Необхідна обережність при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції печінки. Для пацієнтів із незначними і помірними порушеннями функції печінки без холестазу корекція дози не потрібна. Однак лікарський засіб Аденіз-Н слід застосовувати з обережністю. Захворювання печінки істотно не змінюють фармакокінетичні параметри гідрохлоротіазиду.

Тіазиди можуть викликати дисбаланс електролітів, печінкову енцефалопатію та гепаторенальний синдром. Таким чином, лікарський засіб Аденіз-Н слід призначати таким пацієнтам лише після вивчення співвідношення ризику і користі та моніторингу клінічних і лабораторних показників. Лікарський засіб Аденіз-Н протипоказаний пацієнтам із біліарним цирозом або холестазом.

Ангіоневротичний набряк. Виникнення набряку Квінке (у тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводив до обструкції дихальних шляхів та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика) відмічали у пацієнтів, які отримували валсартан, деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому числі й при застосуванні інших АРА II, інгібіторів АПФ. У разі розвитку набряку Квінке лікування АРА II слід негайно припинити. Протипоказане повторне застосування лікарського засобу Аденіз-Н.

Системний червоний вовчак. Повідомлялося, що тіазидні діуретики посилюють або активують прояви системного червоного вовчака.

Інші метаболічні порушення. Тіазидні діуретики можуть змінювати толерантність до глюкози і підвищувати рівень ХС, ТГ і сечової кислоти в сироватці крові, що може загострити гіперурикемію та призвести до подагри. Тому лікарський засіб Аденіз-Н не рекомендується застосовувати у пацієнтів із гіперурикемією та/або подагрою. Для пацієнтів із цукровим діабетом може потребуватися корекція дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів. Тіазидні препарати можуть знижувати екскрецію кальцію із сечею та спричинити непостійне та незначне підвищення рівня сироваткового кальцію при відсутності порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може свідчити про наявність у пацієнта фонового гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидних препаратів перед проведенням тестів, щодо оцінки функції паращитовидних залоз.

Фоточутливість. Повідомлялося про випадки виникнення реакції фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникає під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне застосування діуретичного препарату вважається необхідним, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від сонячних променів або штучного ультрафіолетового випромінювання.

Вагітність. У період вагітності не слід розпочинати застосування АРА II, якщо тільки продовження терапії АРА II не вважається необхідним. Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні види антигіпертензивного лікування, що мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. При виявленні вагітності лікування АРА II слід негайно припинити і у разі необхідності розпочати альтернативну терапію.

Загальні рекомендації. Слід дотримуватися обережності при застосуванні лікарського засобу у пацієнтів із підвищеною чутливістю до інших АРА II в анамнезі. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду більш імовірні у пацієнтів з алергією та БА.

Гостра закритокутова глаукома. Застосування гідрохлоротіазиду та сульфонаміду було пов’язане з виникненням ідіосинкратичної реакції, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопатією та гострою закритокутовою глаукомою. Відзначаються гостре зниження гостроти зору або біль в очах. Ця симптоматика зазвичай спостерігається протягом кількох годин на тиждень при прийомі препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до незворотної втрати зору.

Слід негайно припинити застосування препарату. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, потребуватиметься медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми є алергічна реакція на застосування сульфонаміду або пеніциліну.

Пацієнти із серцевою недостатністю, попереднім інфарктом міокарда. У пацієнтів, у яких функція нирок залежить від активності РААС (наприклад пацієнти із серйозною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ або АРА II може бути пов’язано з олігурією та/або прогресуючою азотемією, а в окремих випадках — з гострою нирковою недостатністю та летальним наслідком. Оцінка стану хворих із серцевою недостатністю або після інфаркту міокарда повинна завжди включати оцінку функції нирок.

Немеланомний рак шкіри (НМРШ). Підвищений ризик НМРШ (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома) з підвищенням кумулятивної дози гідрохлоротіазиду відмічали у двох епідеміологічних дослідженнях, що базуються на данському національному реєстрі раку. Фотосенсибілізувальна дія гідрохлоротіазиду може бути потенційним механізмом розвитку НМРШ.

Пацієнти, які приймають гідрохлоротіазид, повинні бути поінформовані про ризик НМРШ. Рекомендовано регулярно перевіряти шкіру таких пацієнтів на наявність нових уражень і негайно повідомляти лікаря про будь-які підозрілі зміни шкіри.

Можливі профілактичні заходи з метою мінімізації ризику розвитку раку шкіри, такі як обмеження впливу сонячних та ультрафіолетових променів, при впливі сонячного світла рекомендовано використання адекватного захисту. Підозрілі ураження слід негайно вивчити, включаючи проведення гістологічних досліджень, біопсій. Застосування гідрохлоротіазиду також має бути переглянуте у пацієнтів, які перенесли НМРШ.

Подвійна блокада РААС. Є дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі появи гострої ниркової недостатності). Для подвійної блокади РААС не рекомендується одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену.

Коли комбінація цих лікарських засобів (подвійна блокада) вважається абсолютно необхідною, лікування має відбуватися тільки під наглядом лікаря і за умови частого ретельного контролю функції нирок, водно-електролітного балансу та АТ. Інгібітори АПФ і АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів із діабетичною нефропатією.

Фертильність. Немає інформації про вплив валсартану на фертильність людини. Дослідження на щурах не показали будь-якого впливу валсартану на фертильність.

Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.

Гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду в плазмі крові.

Гідрохлоротіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність

Валсартан. Лікарський засіб не слід застосовувати у вагітних або жінок, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування у вагітних.

Відомо, що застосування АРА II протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності викликає у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо АРА II застосовували з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю нирок та черепа.

Немовлята, матері яких приймали АРА II, потребують ретельного спостереження щодо гіпотензії.

Гідрохлоротіазид. Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності обмежений, особливо протягом І триместру. Дослідження на тваринах є недостатніми. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. На підставі фармакологічних механізмів дії гідрохлоротіазиду передбачається, що його застосування протягом II та III триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу і викликати у плода та новонародженого такі ефекти, як жовтяниця, порушення електролітного балансу і тромбоцитопенія.

Лікар, який призначає препарат, що діє на РААС, повинен інформувати жінку про потенційні ризики під час вагітності.

З огляду на механізм дії АРА II, ІІ ризик ембріональних захворювань та захворювань плода не може бути виключений. Згідно з ретроспективними даними застосування інгібіторів АПФ у І триместр пов’язане з потенційним ризиком вроджених вад. Крім того, були зареєстровані ураження у плода та смерть у зв’язку зі застосуванням протягом ІІ та ІІІ триместру препаратів, які безпосередньо впливають на РААС. У людей фетальна ниркова перфузія, яка залежить від розвитку РААС, починається протягом ІІ триместру. Таким чином, ризик, пов’язаний із лікуванням валсартаном, вищий у II та III триместр вагітності. Були повідомлення про спонтанні аборти, олігогідрамніон та дисфункцію нирок у новонароджених, коли вагітні випадково приймали валсартан.

Новонароджених, які піддавалися впливу препарату внутрішньоутробно, слід ретельно обстежувати щодо наявності достатньої кількості сечі, гіперкаліємії та показників АТ. Якщо необхідно, вжити відповідних медичних заходів (наприклад провести регідратацію), щоб вивести препарат з кровообігу.

Внутрішньоматкова дія тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може спричинити жовтяницю або тромбоцитопенію у плода та новонародженого або інші побічні реакції, які виявлені у дорослих.

Період годування грудьми. Якщо застосування препарату вкрай необхідне, годування грудьми слід припинити. Немає жодної інформації щодо застосування валсартану протягом періоду годування груддьми. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту та у грудне молоко людини в невеликій кількості. Тіазиди у високих дозах викликають діурез, що може пригнічувати продукування молока. Протягом періоду годування грудьми бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленим профілем безпеки, особливо у період годування новонародженої або недоношеної дитини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. На початку застосування лікарського засобу (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку, з огляду на те, що іноді можуть виникнути запаморочення або втома. Пізніше ступінь заборони визначається лікарем.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

взаємодії, пов’язані як з валсартаном, так і з гідрохлоротіазидом

Одночасне застосування не рекомендується

Літій. Зворотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та прояви токсичності були зареєстровані при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазиду. У зв’язку з відсутністю досвіду одночасного застосування валсартану та літію така комбінація не рекомендується. Якщо застосування такої комбінації необхідне, рекомендується проводити ретельний моніторинг рівня літію в плазмі крові.

Одночасне застосування вимагає обережності

Інші антигіпертензивні препарати. Лікарський засіб Аденіз-Н може посилювати дію інших препаратів з антигіпертензивними властивостями (наприклад гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, інгібітори АПФ, АРА II, блокатори β-адренорецепторів, блокатори кальцієвих каналів, прямі інгібітори реніну та інгібітори зворотного захоплення дофаміну).

Пресорні аміни (наприклад норадреналін, адреналін). Можлива знижена реакція на пресорні аміни, такі як норадреналін, яка не є достатньою, щоб виключити їх застосування.

НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту >3 г/добу та неселективні НПЗП. НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект як АРА II, так і гідрохлоротіазиду при одночасному застосуванні. Крім того, одночасний прийом лікарського засобу Аденіз-Н та НПЗП може призвести до порушення функції нирок та підвищення рівня калію в плазмі крові. Таким чином, рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також адекватна гідратація пацієнта.

У хворих літнього віку, пацієнтів зі зниженням ОЦК (у тому числі в тих, хто отримує сечогінну терапію) або з дисфункцією нирок одночасне застосування НПЗП (або інгібіторів ЦОГ-2) з АРА ІІ підвищує ризик порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Одночасне застосування цих препаратів потребує обережності та моніторингу функції нирок.

Взаємодії, пов’язані з валсартаном

Подвійна блокада РААС АРА II, інгібіторами АПФ або аліскіреном. У разі одночасного застосування АРА II, включаючи валсартан, з іншими лікарськими засобами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, необхідна обережність.

Це пов’язано з підвищеною частотою гіпотензії, втратою свідомості, гіперкаліємією та дисфункцією нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією. Таким чином, не рекомендується подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену. Якщо подвійна блокада РААС вважається абсолютно необхідною, лікування повинно проходити лише під наглядом спеціалістів і супроводжуватися моніторингом функції нирок, рівня електролітів та АТ.

Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном у пацієнтів із цукровим діабетом (І та ІІ типу), діабетичною нефропатією або порушеннями функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2) протипоказане.

Одночасне застосування не рекомендується.

Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки, сольові препарати для замісної терапії, що містять калій, та інші речовини, які можуть підвищити рівень калію. Якщо застосування лікарського засобу, який впливає на рівень калію, вважається необхідним у поєднанні з валсартаном, рекомендується моніторинг рівня калію в плазмі крові.

При одночасному застосуванні АРА II з іншими лікарськими засобами, здатними підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад калійзберігаючі діуретики, лікарські засоби на основі калію, гепарин), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. У таких випадках лікарський засіб Аденіз-Н, який містить валсартан, слід застосовувати з обережністю та проводити моніторинг рівня калію.

Транспортери. За результатами досліджень in vitro валсартан є субстратом печінкового транспортера захоплення OATP1B1/OATP1B3 та печінкового транспортера введення MRP2. Клінічне значення цих даних остаточно невідоме. Одночасне застосування інгібіторів транспортера захоплення (наприклад рифампіцину, циклоспорину) або транспортера виведення (наприклад ритонавіру) може збільшити системну експозицію валсартану. Слід дотримуватися належних заходів безпеки на початку або в кінці одночасного застосування цих лікарських засобів.

Відсутність взаємодії. У дослідженнях лікарської взаємодії валсартану не відзначено клінічно значущих взаємодій валсартану та таких препаратів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін, глібенкламід. Дигоксин та індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлоротіазидним компонентом лікарського засобу Аденіз-Н (див. Взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом).

Взаємодії, повʼязані з гідрохлоротіазидом

Одночасне застосування, що вимагає обережності. Лікарські засоби, застосування яких пов’язано із втратою калію та гіпокаліємією. Лікарські засоби, застосування яких пов’язано із втратою калію та гіпокаліємією (наприклад калійуретичні діуретики, кортикостероїди, проносні, АКТГ, амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G, саліцилова кислота та її похідні, антиаритмічні засоби).

Якщо є необхідність у призначенні вищенаведених лікарських засобів з комбінацією гідрохлоротіазиду та валсартану, рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові. Ці лікарські засоби можуть підсилювати ефект гідрохлоротіазиду та рівень калію в плазмі крові.

Препарати, що можуть спричиняти розвиток індукованої шлуночкової тахікардії типу пірует. У зв’язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з препаратами, що можуть спричинити розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes), зокрема з антиаритмічними засобами класу Ia і класу III та деякими нейролептиками.

Препарати, що впливають на рівень натрію в плазмі крові. Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватися у разі одночасного прийому таких лікарських засобів, як антидепресанти, антипсихотичні препарати, протиепілептичні препарати та інші. Слід з обережністю призначати лікарський засіб Аденіз-Н при тривалому застосуванні таких лікарських засобів.

Лікарські засоби, які можуть викликати двоспрямовану тахікардію (torsades de pointes)

— Антиаритмічні препарати Іа класу (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).

— Антиаритмічні препарати ІІІ класу (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід).

— Деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левопромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол).

— Інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин в/в, гелофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін в/в).

У зв’язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть спричинити двоспрямовану тахікардію (torsades de pointes).

Глікозиди наперстянки. Індукована тіазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія може виникнути як небажаний ефект, що спричиняє розвиток серцевої аритмії, індукованої препаратами наперстянки.

Солі кальцію та вітамін D. Застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, одночасно з вітаміном D або солями кальцію може спричинити підвищення рівня кальцію в плазмі крові. Одночасне застосування тіазидних діуретиків із солями кальцію може спричинити гіперкальціємію у пацієнтів, схильних до гіперкальціємії (наприклад у пацієнтів із гіперпаратиреозом, злоякісними новоутвореннями або опосередкованими вітаміном D станами), за рахунок посилення канальцевої реабсорбції кальцію.

Антидіабетичні препарати (пероральні антидіабетичні препарати та інсулін). Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Корекція дози антидіабетичного препарату може бути необхідною. Слід з обережністю застосовувати метформін через ризик лактоацидозу, індукованого можливою функціональною нирковою недостатністю, пов’язаною з гідрохлоротіазидом.

Блокатори β-адренорецепторів та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, з блокаторами β-адренорецепторів підвищує ризик виникнення гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилити гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Лікарські засоби, які застосовують при лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути необхідність в корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в плазмі крові. Може виникнути необхідність у підвищенні дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може підвищити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден). Біодоступність тіазидних діуретиків може бути підвищена антихолінергічними засобами (наприклад атропін, біпериден), імовірно, через зниження моторики ШКТ та швидкості випорожнення шлунка. З іншого боку, очікується, що прокінетики, такі як цизаприд, можуть знижувати біодоступність тіазидних діуретиків.

Амантадин. Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, підвищують ризик небажаних ефектів, спричинених амантадином.

Іонообмінні смоли. Абсорбція тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, знижується під впливом холестираміну або колестиполу. Це може зумовити субтерапевтичні ефекти тіазидних діуретиків. Однак зменшення у часі прийому гідрохлоротіазиду та смоли таким чином, щоб гідрохлоротіазид приймався не менше ніж за 4 год до або через 4–6 год після прийому смоли, зводить до мінімуму ризик взаємодії.

Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних засобів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти.

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м’язів (наприклад тубокурарин). Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, посилюють дію похідних кураре.

Циклоспорин. Одночасне застосування з циклоспорином може підвищувати ризик гіперурикемії та ускладнень, подібних до подагри.

Алкоголь, анестетики та седативні препарати. У разі одночасного застосування тіазидних діуретиків із препаратами, що також можуть знижувати АТ (наприклад за рахунок зниження симпатичної діяльності ЦНС або прямої вазодилатації), може потенціювати ортостатичну гіпотензію.

Метилдопа. Отримані окремі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів, яким призначали одночасне лікування метилдопою та гідрохлоротіазидом.

Карбамазепін. У пацієнтів, які отримують гідрохлоротіазид одночасно з карбамазепіном, може розвинутися гіпонатріємія. Таких пацієнтів слід повідомити про можливість гіпонатріємічної реакції і спостерігати належним чином за їх станом.

Контрастні речовини, що містять йод. У разі спричиненої діуретиком дегідратації існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах препарату, що містить йод. Слід провести адекватне поповнення втрати рідини у пацієнта перед застосуванням.

Передозування

симптоми. Передозування валсартану може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії, що, у свою чергу, може зумовити пригнічення свідомості, циркуляторний колапс (судинну недостатність) та/або шок (кому). Крім того, через передозування гідрохлоротіазиду можуть виникати такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія та електролітні порушення, пов’язані із серцевими аритміями та м’язовими спазмами.

Найхарактернішими ознаками передозування також є тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Лікування. У всіх випадках передозування потрібно вжити загальних підтримувальних заходів, зокрема проводити моніторинг стану пацієнта та заходи для стабілізації серцево-судинної функції. Терапевтичні заходи залежать від того, як давно була прийнята висока доза препарату, а також від тяжкості симптомів, при цьому першочерговим завданням є нормалізація гемоциркуляції.

Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання. Якщо після застосування препарату минув тривалий час, необхідно дати пацієнту достатню кількість активованого вугілля.

При артеріальній гіпотензії слід надати пацієнту горизонтальне положення та невідкладно забезпечити відновлення водно-сольового балансу шляхом в/в введення ізотонічного сольового р-ну.

Валсартан не можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу внаслідок його зв’язування з білками плазми крові, але для виведення з організму гідрохлоротіазиду гемодіаліз є ефективним.

Умови зберігання

при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Дата додавання: 30.08.2021 р.
© Компендіум 2020

Інструкція МОЗ

Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko