Кетодекса (Ketodexa) (353982) - інструкція із застосування ATC-класифікація

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

Кетодекса, таблетки та розчин для ін’єкцій

фармакодинаміка. Декскетопрофену трометамол — це сіль пропіонової кислоти, що чинить анальгезивну, протизапальну та жарознижувальну дію і належить до класу НПЗП. Механізм її дії ґрунтується на зниженні синтезу простагландинів за рахунок пригнічення ЦОГ. Зокрема, гальмується перетворення арахідонової кислоти у циклічні ендопероксиди PGG₂ та PGH₂, з яких утворюються простагландини PGE₁, PGE₂, PGF_2a, PGD₂, а також простациклін PGI₂ та тромбоксани ТхА₂ і ТхВ₂. Крім цього, пригнічення синтезу простагландинів може впливати на інші медіатори запалення, такі як кініни, що може також опосередковано впливати на основну дію препарату. Пригнічувальну дію декскетопрофену трометамолу на ЦОГ-1 та ЦОГ-2 було виявлено у тварин та людей. Декскетопрофену трометамол чинить знеболювальну дію, яка розвивається через 30 хв після застосування препарату і триває 4–6 год.
Кетодекса, таблетки

Фармакокінетика. Після перорального застосування декскетопрофену трометамолу C_max у плазмі крові досягається в середньому через 30 хв (15–60 хв). Час розподілу та Т_½ декскетопрофену трометамолу становлять 0,35 та 1,65 год відповідно. За рахунок високого ступеня зв’язування з білками плазми крові (99%) середній об’єм розподілу декскетопрофену трометамолу становить <0,25 л/кг. Виведення декскетопрофену трометамолу відбувається в основному за рахунок глюкуронізації і наступного виділення нирками. Після застосування декскетопрофену трометамолу сечі виявляється тільки S(+)-енантіомер, що доводить відсутність його інверсії в R(+)-енантіомер в організмі людини. Під час дослідження фармакокінетики багаторазових доз було показано, що після останнього застосування декскетопрофену трометамолу значення AUC було не вищим, ніж після його одноразового прийому, що доводить відсутність кумуляції препарату. При застосуванні декскетопрофену трометамолу під час прийому їжі значення AUC не змінюються, однак значення C_max знижується, а також знижується швидкість всмоктування (збільшується t_max).
Кетодекса, розчин для ін’єкцій

Клінічна ефективність та безпека. Клінічні дослідження при різних видах болю продемонстрували, що декскетопрофену трометамол чинить виражену анальгезивну дію. Знеболювальна дія декскетопрофену трометамолу при в/м та в/в введенні пацієнтам із болем середньої та сильної інтенсивності була вивчена при різних видах болю при хірургічних втручаннях (ортопедичні та гінекологічні операції, операції на черевній порожнині), а також при болю в опорно-руховому апараті (гострий біль у попереку) та при ниркових коліках. Під час проведених досліджень анальгезивний ефект препарату швидко розпочинався та досягав максимуму протягом перших 45 хв.
Тривалість знеболювальної дії після застосування 50 мг декскетопрофену трометамолу, як правило, становить 8 год. Клінічні дослідження продемонстрували, що застосування препарату дозволяє значно знизити дозу опіатів при їх одночасному застосуванні з метою купірування післяопераційного болю. Якщо пацієнтам, яким призначали з метою купірування післяопераційного болю морфій за допомогою приладу для знеболювання, що контролюється пацієнтами, призначали і декскетопрофену трометамол, то їм було потрібно значно менше морфію (на 30–45%), ніж пацієнтам, які отримували плацебо.
Фармакокінетика. Всмоктування. Після в/м введення декскетопрофену трометамолу людині C_max досягається приблизно через 20 хв (10–45 хв). Доведено, що при одноразовому в/м або в/в введенні 25–50 мг препарату AUC пропорційна дозі. Фармакокінетичні дослідження багаторазового застосування препарату довели, що AUC та C_max (середнє максимальне значення) після останнього в/м та в/в введення не відрізняються від показників після одноразового застосування, що свідчить про відсутність кумуляції лікарського засобу.
Розподіл. Аналогічно до інших лікарських засобів із високим ступенем зв’язування з білками плазми крові (99%) об’єм розподілу декскетопрофену становить у середньому 0,25 л/кг. Період напіврозподілу становить близько 0,35 год, а T_½ — 1–2,7 год.
Фармакокінетичні дослідження багаторазового застосування лікарського засобу продемонстрували, що C_max і AUC після останнього в/м або в/в введення не відрізняються від показників після однократного застосування, що свідчить про відсутність кумуляції лікарського засобу.
Біотрансформація та виведення. Метаболізм декскетопрофену в основному відбувається шляхом кон’югації з глюкуроновою кислотою та наступним виділенням нирками. Після введення декскетопрофену трометамолу в сечі виявляється тільки оптичний ізомер S–(+), що свідчить про відсутність трансформації препарату в оптичний ізомер R–(–) у людей.
Пацієнти літнього віку. Після введення одноразових та багаторазових доз ступінь впливу препарату на здорових добровольців літнього віку (від 65 років), які брали участь у дослідженні, була значно вищою (до 55%), ніж на молодих добровольців, однак статистично значущої різниці у C_max та часі її досягнення не виявлено. Середній T_½ збільшувався (до 48%), а визначений сумарний кліренс скорочувався.
Доклінічні дані з безпеки. Стандартні доклінічні дослідження — дослідження фармакологічної безпеки, генотоксичності та імунофармакології — не виявили особливої небезпеки для людини. Дослідження хронічної токсичності на тваринах дало змогу виявити максимальну дозу лікарського засобу, що не спричиняє побічних реакцій, яка є в 2 рази вищою від дози, рекомендованої для людини. При введенні більш високих доз лікарського засобу мавпам основними побічними реакціями були кров у випорожненнях, зниження приросту маси тіла, а при найбільш високій дозі — патологія з боку ШКТ у вигляді ерозій. Ці реакції проявлялися при дозах, при яких експозиція лікарського засобу була в 14–18 разів вищою, ніж при максимальній дозі, рекомендованій людині. Досліджень канцерогенного впливу на тваринах не проводили.
Як і всі НПЗП, декскетопрофен здатен призвести до загибелі ембріона або плода у тварин за рахунок безпосереднього впливу на його розвиток, або опосередковано — за рахунок пошкоджувального впливу на ШКТ організму матері.

ПОКАЗАННЯ:

Кетодекса, таблетки. Симптоматична терапія болю від легкого до помірного ступеня, наприклад: кістково-м’язовий біль, болісні менструації (дисменорея), зубний біль.
Кетодекса, розчин для ін’єкцій. Симптоматичне лікування гострого болю середньої та високої інтенсивності у випадках, коли пероральне застосування препарату недоцільне, наприклад при післяопераційному болю, ниркових коліках та болю в попереку.

ЗАСТОСУВАННЯ:

Кетодекса, таблетки. Дорослі. Залежно від виду та інтенсивності болю рекомендована доза становить 12,5 мг (½ таблетки, вкритої плівковою оболонкою) кожні 4–6 год або 25 мг (1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою) кожні 8 год. Добова доза не має перевищувати 75 мг. Небажані явища препарату можна звести до мінімуму шляхом застосування мінімальних ефективних доз протягом якомога коротшого проміжку часу, необхідного для зменшення вираженості симптомів. Кетодекса не призначений для тривалої терапії; лікування триває до зникнення симптомів. Одночасний прийом їжі знижує швидкість всмоктування діючої речовини, тому препарат рекомендується приймати щонайменше за 30 хв до їди.
Пацієнти літнього віку рекомендується розпочинати лікування з низьких доз. Добова доза становить 50 мг. За умови хорошої переносимості препарату дозу можна підвищити до звичайної.
Порушення функції печінки легкого та помірного ступеня. Лікування слід розпочинати з мінімальної рекомендованої дози та під суворим наглядом лікаря. Добова доза становить 50 мг.
Порушення функції нирок легкого ступеня. Для хворих із порушеннями функцій нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну 50–80 мл/хв) початкову загальну добову дозу слід знизити до 50 мг.
Діти. Застосування препарату у дітей не вивчалося, тому пацієнтам цієї вікової групи призначати декскетопрофен не рекомендується.
Кетодекса, розчин для ін’єкцій. Дорослі. Рекомендована доза становить 50 мг з інтервалом 8–12 год. При необхідності повторну дозу вводити через 6 год. Максимальна добова доза не має перевищувати 150 мг. Препарат призначений для короткочасного застосування, тому його слід застосовувати тільки у період гострого болю (не довше 2 діб). Пацієнтів слід переводити на пероральне застосування анальгетиків, якщо це можливо. Побічні реакції можна скоротити за рахунок застосування найнижчої ефективної дози протягом якомога коротшого часу, необхідного для покращення стану. При післяопераційному болю середнього або сильного ступеня тяжкості препарат можна застосовувати за показаннями у тих самих рекомендованих дозах у комбінації з опіоїдними анальгетиками.
Пацієнти літнього віку. Корекції дози зазвичай не потрібно. Однак через фізіологічне зниження функції нирок рекомендується нижча доза препарату, а саме — максимальна добова доза становить 50 мг при легкому порушенні функції нирок.
Порушення з боку печінки. Для пацієнтів із патологією печінки з легким або середнім ступенем тяжкості (5–9 балів за шкалою Чайлда — П’ю) слід знизити максимальну добову дозу до 50 мг та ретельно контролювати функцію печінки. При тяжких захворюваннях печінки препарат протипоказаний (10–15 балів за шкалою Чайлда — П’ю).
Порушення з боку нирок. Для пацієнтів із порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну 60–89 мл/хв) максимальну добову дозу слід знизити до 50 мг. При порушенні функції нирок середнього або тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <59 мл/хв) препарат протипоказаний.
Діти та підлітки. Препарат не слід застосовувати у дітей та підлітків через відсутність даних щодо його ефективності та безпеки.
Спосіб застосування

В/м введення. Вміст 1 ампули (2 мл) слід повільно вводити глибоко у м’язи.
В/в інфузія. Для проведення в/в інфузії вміст ампули 2 мл розвести у 30–100 мл 0,9% р-ну натрію хлориду, р-ні глюкози або р-ні Рінгера-лактату. Р-н для інфузій слід готувати в асептичних умовах, не допускаючи впливу природного денного світла. Приготовлений р-н має бути прозорим. Інфузію необхідно проводити протягом 10–30 хв. Не допускати впливу природного денного світла на приготовлений р-н.
Препарат, розведений у 100 мл 0,9% р-ну натрію хлориду або у р-ні глюкози, можна змішувати з допаміном, гепарином, гідроксизином, лідокаїном, морфіном, петидином та теофіліном.
Розведені р-ни для інфузій не можна змішувати з прометазином та пентазоцином.
В/в ін’єкція (болюсне введення). При необхідності вміст 1 ампули (2 мл р-ну для ін’єкцій) вводити в/в протягом не менше 15 с. Препарат можна змішувати у малих об’ємах (наприклад у шприці) з р-нами для ін’єкцій гепарину, лідокаїну, морфіну та теофіліну.
Препарат не можна змішувати у малих об’ємах (наприклад у шприці) з р-нами допаміну, прометазину, пентазоцину, петидину та гідрокортизону, тому що утворюється білий осад.
Препарат можна змішувати тільки з лікарськими засобами, що вказані вище.
При в/м або в/в болюсному застосуванні препарат слід негайно ввести після того, як він був набраний з ампули. Р-н для в/в інфузії слід застосовувати одразу після його приготування.
При зберіганні розведених р-нів препарату у поліетиленових пакетах або у прилаштованих для введення виробах з етилвінілацетату, пропіонату целюлози, поліетилену низької щільності та полівінілхлориду змін вмісту діючої речовини внаслідок сорбції не виявлено.
Препарат призначений для одноразового застосування, тому залишки готового р-ну слід вилити. Перед введенням препарату необхідно впевнитися, що р-н прозорий та безбарвний. Р-н, що містить тверді частки, застосовувати не можна.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

— підвищена чутливість до декскетопрофену, будь-якого іншого НПЗП або допоміжних речовин препарату.
— Застосування у хворих, у яких речовини з подібним механізмом дії, наприклад ацетилсаліцилова кислота та інші НПЗП, спричиняють напади БА, бронхоспазм, гострий риніт або призводять до розвитку поліпів у носі, кропив’янки або ангіоневротичного набряку.
— Виникнення фотоалергічних або фототоксичних реакцій під час лікування кетопрофеном або фібратами.
— Активна фаза виразки ШКТ/кровотеча в травному тракті або підозра на її наявність, рецидивний перебіг виразкової хвороби/кровотеча в травному тракті в анамнезі (не менше 2 підтверджених фактів виразки або кровотечі), а також хронічна диспепсія.
— Кровотеча або перфорації у травному тракті в анамнезі, пов’язані із застосуванням НПЗП.
— Кровотеча у травному тракті, інші кровотечі в активній фазі або підвищена кровоточивість.
— Хвороба Крона або неспецифічний виразковий коліт.
— БА в анамнезі.
— Тяжка серцева недостатність.
— Помірне або тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну <50 мл/хв).
— Тяжке порушення функції печінки (10–15 балів за шкалою Чайлда — П’ю).
— Геморагічний діатез або інші порушення згортання крові.
— ІІІ триместр вагітності та період годування грудьми.
Кетодекса, розчин для ін’єкцій. Через вміст у лікарському засобі етанолу препарат протипоказаний для нейроаксіального (інтратекального або епідурального) введення.

ПОБІЧНА ДІЯ:

Кетодекса, таблетки

З боку системи крові: нейтропенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: набряк гортані; анафілактичні реакції, у тому числі анафілактичний шок.
З боку метаболізму: відсутність апетиту.
З боку психіки: безсоння, занепокоєність.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, парестезії, синкопе.
З боку органа зору: розмитість зору.
З боку органа слуху: вертиго, шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи: пальпітація, тахікардія, припливи, АГ/артеріальна гіпотензія.
З боку дихальної системи: брадипное, бронхоспазм, диспное.
З боку травного тракту: нудота, блювання, біль у животі, діарея, диспепсія, гастрит, запор, сухість у роті, метеоризм, виразкова хвороба, кровотеча з виразки або її перфорація, панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит, гепатоцелюлярні ушкодження.
З боку шкіри: висип, кропив’янка, акне, підвищене потовиділення, синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лайєлла, свербіж, ангіоневротичний набряк обличчя, фотосенсибілізація.
З боку кістково-м’язової системи: біль у спині.
З боку сечовидільної системи: гостра ниркова недостатність, поліурія, нефрит або нефротичний синдром.
З боку репродуктивної системи: порушення менструального циклу, порушення функції передміхурової залози.
Загальні порушення: втомлюваність, біль, астенія, ригідність м’язів, нездужання, периферичний набряк.
Лабораторні показники: відхилення показників функції печінки.
Кетодекса, розчин для ін’єкцій. Нижченаведені побічні реакції розподілені за органами та системами органів і частотою виникнення: часто (≥1/100 — <1/10), нечасто (≥1/1000 — <1/100), рідко (≥1/10 000 — <1/1000), дуже рідко (<1/10 000).
З боку системи крові: нечасто — анемія; дуже рідко — нейтропенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: рідко — набряк гортані; дуже рідко — анафілактичні реакції, у тому числі анафілактичний шок.
З боку метаболізму: рідко — гіперглікемія, гіпоглікемія, гіпертригліцеридемія, анорексія, відсутність апетиту.
З боку психіки: нечасто — безсоння, занепокоєність.
З боку нервової системи: нечасто — головний біль, запаморочення, сонливість; рідко — парестезії, непритомність.
З боку органа зору: нечасто — нечіткість зору.
З боку органа слуху: нечасто — вертиго; рідко — дзвін у вухах.
З боку серцево-судинної системи: нечасто — пальпітація, артеріальна гіпотензія, припливи; рідко — АГ, тромбофлебіт поверхневих вен, екстрасистолія, тахікардія.
З боку дихальної системи: рідко — брадипное; дуже рідко — бронхоспазм, задишка.
З боку травного тракту: часто — нудота, блювання; нечасто — біль у животі, диспепсія, діарея, запор, блювання з домішками крові, сухість у роті; рідко — виразкова хвороба, кровотеча або перфорація; дуже рідко — панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: рідко — гепатоцелюлярна патологія.
З боку шкіри та підшкірної тканини: іноді — дерматити, свербіж, висип, підвищене потовиділення; рідко — кропив’янка, вугри; дуже рідко — синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, фотосенсибілізація.
З боку кістково-м’язової системи: рідко — ригідність м’язів, скутість у суглобах, м’язові судоми, біль у спині.
З боку сечовидільної системи: рідко — гостра ниркова недостатність, поліурія, нирковий біль, кетонурія, протеїнурія; дуже рідко — нефрит, нефротичний синдром.
З боку репродуктивної системи: рідко — менструальні порушення, порушення функції передміхурової залози.
Загальні та місцеві порушення: часто — біль у місці ін’єкції, реакції у місці ін’єкції, у тому числі запалення, гематома, кровотеча; іноді — лихоманка, підвищена втомлюваність, біль, озноб, астенія, нездужання; рідко — тремтіння, периферичні набряки.
Лабораторні показники: рідко — відхилення у печінкових пробах.
Найчастіше відмічають побічні реакції з боку травного тракту. Зокрема, можливий розвиток виразкової хвороби, перфорації або кровотечі в травному тракті іноді з летальним наслідком, особливо у хворих літнього віку. За наявними даними, на тлі застосування препарату можуть з’являтися нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, блювання з домішками крові, виразковий стоматит, загострення коліту, хвороба Крона. Рідше відмічають гастрит. Також на тлі застосування НПЗП можуть мати місце набряки, АГ, серцева недостатність.
Як і в разі застосування інших НПЗП, можливий розвиток асептичного менінгіту, який головним чином виникає у хворих із системним червоним вовчаком або зі змішаним колагенозом, та реакції з боку системи крові (пурпура, гіпопластична та гемолітична анемія, рідко — агранулоцитоз та гіпоплазія кісткового мозку).
Можливі бульозні реакції, у тому числі синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (дуже рідко).
Відповідно до результатів клінічних досліджень та епідеміологічних даних застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах та протягом тривалого часу, супроводжується деяким підвищенням ризику розвитку патології, спричиненої тромбозом артерій (наприклад інфаркт міокарда або інсульт).

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

з обережністю застосовувати у пацієнтів з алергічними станами в анамнезі. Уникати застосування препарату в комбінації з іншими НПЗП, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2. Побічні реакції можна скоротити за рахунок застосування найнижчої ефективної дози протягом якомога коротшого часу, необхідного для покращення стану.
Безпека стосовно травного тракту. Шлунково-кишкові кровотечі, утворення виразки або її перфорація, у деяких випадках з летальним наслідком, відмічалися для всіх НПЗП на різних етапах лікування незалежно від наявності симптомів-провісників або наявності в анамнезі серйозної патології з боку травного тракту. При розвитку шлунково-кишкової кровотечі застосування препарату слід припинити. Ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, утворення виразки або її перфорації зростає з підвищенням дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також у пацієнтів літнього віку.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку підвищена частота побічних реакцій НПЗП, особливо виникнення шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, іноді з летальним наслідком. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати з найнижчої можливої дози. Як і для всіх НПЗП, пацієнтам, які мають в анамнезі езофагіт, гастрит та/або виразкову хворобу, слід бути впевненим, що ці захворювання знаходяться у фазі ремісії. У пацієнтів із наявними симптомами патології травного тракту та із захворюваннями травного тракту в анамнезі протягом застосування препарату необхідно контролювати стан травного тракту на предмет виникнення можливих порушень, особливо це стосується шлунково-кишкової кровотечі. НПЗП слід з обережністю призначати пацієнтам із захворюваннями травного тракту в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки існує ризик їх загострення. Застосування НПЗП може призводити до рецидивів неспецифічного виразкового коліту, а також хвороби Крона у пацієнтів, які знаходяться у фазі ремісії. Для таких хворих та пацієнтів, які застосовують ацетилсаліцилову кислоту у низьких дозах або інші засоби, що підвищують ризик виникнення побічних реакцій з боку травного тракту, слід розглянути можливість комбінованої терапії з препаратами-протекторами, наприклад з мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.
Пацієнтам, особливо літнього віку, які мають в анамнезі побічні реакції з боку травного тракту, необхідно повідомити лікарю про всі незвичні симптоми, пов’язані з травною системою, зокрема про шлунково-кишкові кровотечі, особливо на початкових етапах лікування.
Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують засоби, що можуть підвищити ризик виникнення виразки або кровотечі, а саме — пероральні кортикостероїдні засоби, антикоагулянтні засоби (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагрегантні засоби, такі як ацетилсаліцилова кислота.
Безпека стосовно нирок. Пацієнтам із порушенням функції нирок лікарський засіб слід призначати з обережністю, оскільки на тлі застосування НПЗП можливі погіршення функції нирок, затримка рідини в організмі і набряки. Через підвищений ризик нефротоксичності лікарський засіб слід призначати з обережністю при лікуванні діуретиками, а також тим пацієнтам, у яких можливий розвиток гіповолемії. Під час лікування організм повинен отримувати достатню кількість рідини, щоб уникнути зневоднення, яке може призвести до посилення токсичної дії на нирки. Так само як і всі НПЗП, лікарський засіб може підвищувати концентрацію азоту сечовини і креатиніну в плазмі крові. Подібно до інших інгібіторів синтезу простагландинів, його застосування може супроводжуватися побічними реакціями з боку нирок, що призводить до гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому і гострої ниркової недостатності. Найбільше порушень функції нирок відмічають у пацієнтів літнього віку.
Безпека стосовно печінки. Пацієнтам із порушенням функції печінки лікарський засіб слід призначати з обережністю. Аналогічно до інших НПЗП, препарат може спричиняти тимчасове і незначне підвищення значень деяких печінкових показників, а також виражене підвищення активності АсАТ і АлАТ. При відповідному підвищенні зазначених показників терапію слід припинити.
Найбільше порушень функції печінки виникає у пацієнтів літнього віку.
Безпека стосовно серцево-судинної системи і мозкового кровообігу. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості необхідні контроль і консультативна допомога. Особливої обережності слід дотримуватися при лікуванні пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі, зокрема з попередніми епізодами серцевої недостатності (на тлі застосування препарату підвищується ризик розвитку серцевої недостатності), оскільки при лікуванні НПЗП відмічалися затримка рідини в тканинах й утворення набряків. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані дають змогу припустити, що на тлі застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах і протягом тривалого часу) може трохи підвищуватися ризик розвитку артеріальних тромбозів (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Даних для виключення такої небезпеки при застосуванні декскетопрофену недостатньо. Отже, у разі неконтрольованої АГ, застійної серцевої недостатності, ІХС, захворювань периферичних артерій та/або судин головного мозку декскетопрофен слід призначати тільки після ретельної оцінки стану пацієнта. Настільки ж ретельну оцінку стану слід проводити перед початком тривалого лікування пацієнтів з факторами ризику розвитку серцево-судинного захворювання (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).
Неселективні НПЗП здатні знижувати агрегацію тромбоцитів та збільшувати час кровотечі за рахунок пригнічення синтезу простагландинів. Одночасне застосування декскетопрофену трометамолу та низькомолекулярного гепарину у профілактичних дозах у післяопераційний період вивчали у клінічних дослідженнях і впливу на показники коагуляції не виявлено. Однак пацієнтам, які застосовують декскетопрофен трометамол одночасно з препаратами, що впливають на гемостаз, наприклад, варфарин, інші кумаринові препарати або гепарини, необхідно перебувати під ретельним наглядом лікаря. Найбільше порушень функції серцево-судинної системи виникає у пацієнтів літнього віку.
Шкірні реакції. Були повідомлення про дуже рідкісні випадки розвитку серйозних шкірних реакцій (деякі — з летальним наслідком) на тлі застосування НПЗП, у тому числі ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Вірогідно, найвищий ризик їх виникнення відмічають у пацієнтів на початку лікування, у більшості пацієнтів вони виникали протягом 1-го місяця терапії. При появі шкірного висипу, ознак ураження слизових оболонок або інших симптомів гіперчутливості препарат слід відмінити.
Інша інформація. Особливої обережності слід дотримуватися у разі призначення лікарського засобу пацієнтам:
— зі спадковим порушенням метаболізму порфірину (наприклад при гострій переміжній порфірії);
— з дегідратацією;
— безпосередньо після великих хірургічних втручань.
Якщо лікар вважає, що необхідне тривале застосування декскетопрофену, слід регулярно контролювати функцію печінки та нирок.
У дуже рідкісних випадках виявляли тяжкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад анафілактичний шок). При перших ознаках розвитку тяжких реакцій гіперчутливості після прийому препарату лікування слід припинити. Залежно від симптомів будь-яке необхідне в таких випадках лікування слід проводити під наглядом лікаря.
Пацієнти з БА у поєднанні з хронічним ринітом, хронічним синуситом та/або поліпами носа схильні до вищого ризику розвитку алергії на ацетилсаліцилову кислоту та/або НПЗП, ніж інші пацієнти. Призначення даного препарату може спричиняти напади астми або бронхоспазм, особливо у пацієнтів з алергією на ацетилсаліцилову кислоту або НПЗП.
Можливий розвиток тяжких інфекційних ускладнень з боку шкіри і м’яких тканин на тлі вітряної віспи. Дотепер даних, що дають змогу виключити роль НПЗП у посиленні цього інфекційного процесу, не отримано. Тому при вітряній віспі не рекомендується застосовувати лікарський засіб.
Препарат слід з обережністю вводити пацієнтам із порушенням кровотворення, системним червоним вовчаком та змішаними захворюваннями сполучної тканини.
Як і інші НПЗП, декскетопрофену трометамол здатний маскувати симптоми інфекційних захворювань під час його застосування. В окремих випадках під час застосування НПЗП були повідомлення про активізацію інфекційних процесів, що локалізуються у м’яких тканинах. Таким чином, якщо під час застосування з’являються або посилюються симптоми бактеріальної інфекції, пацієнтам рекомендується негайно звернутися до лікаря.
1 ампула препарату Кетодекса розчин для ін’єкцій містить 200 мг етанолу, що дорівнює 5 мл пива або 2,08 мл вина на дозу. Препарат може негативно впливати на осіб з алкоголізмом. Вміст етанолу слід враховувати при застосуванні у вагітних та жінок, які годують грудьми, дітей та пацієнтів із групи ризику, наприклад, при захворюваннях печінки, а також пацієнтів з епілепсією.
Кетодекса розчин для ін’єкцій містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на дозу, тому практично не містить вільного натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Застосування препарату протипоказане у ІІІ триместр вагітності та у період годування грудьми.
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на вагітність та/або розвиток плода. Відповідно до результатів епідеміологічних досліджень застосування препаратів, що пригнічують синтез простагландинів, на ранніх термінах вагітності підвищує ризик викидня, виникнення у плода вади серця та незрощення передньої черевної стінки. Так, абсолютний ризик розвитку аномалій серцево-судинної системи підвищувався з <1% до приблизно 1,5%. Вважається, що небезпека виникнення таких явищ зростає з підвищенням дози препарату та збільшенням тривалості терапії. Застосування інгібіторів синтезу простагландинів у тварин спричиняло збільшення пре- та постімплантаційних втрат і підвищення ембріофетальної летальності. Крім того, у тварин, яким застосовували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу, підвищувалася частота виникнення вад розвитку плода, у тому числі аномалій серцево-судинної системи. Проте дослідження декскетопрофену трометамолу на тваринах не виявили токсичності по відношенню до репродуктивних органів. Призначення декскетопрофену трометамолу у І та ІІ триместр вагітності можливе тільки у разі крайньої необхідності. При призначенні декскетопрофену трометамолу жінкам, які планують вагітність, або у І та ІІ триместр вагітності слід застосовувати найнижчу можливу ефективну дозу протягом якомога коротшого терміну.
Під час ІІІ триместру всі інгібітори синтезу простагландинів спричиняють наступне.
Ризики для плода:

— кардіопульмональний токсичний синдром (із закупоркою артеріального протоку та легеневою гіпертензією);
— порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з розвитком маловоддя.
Ризики для матері та дитини наприкінці вагітності:

— подовження часу кровотечі (ефект пригнічення агрегації тромбоцитів), що можливе навіть за умови застосування низьких доз;
— затримка скорочення матки з відповідною затримкою пологів та затяжними пологами.
Годування грудьми. Даних щодо проникнення декскетопрофену в грудне молоко немає. Препарат протипоказаний у період годування грудьми.
Фертильність. Як і решта НПЗП, декскетопрофену трометамол може знижувати жіночу фертильність, тому його не рекомендується застосовувати жінкам, які планують вагітність. Жінкам, які мають проблеми із зачаттям або проходять обстеження на предмет безпліддя, слід розглянути можливість відміни препарату.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. На тлі застосування препарату можливі виникнення запаморочення, порушення зору або сонливість. У таких випадках можливе погіршення здатності до швидкого реагування, орієнтування в дорожній ситуації і керування транспортними засобами або іншими механізмами.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

одночасне застосування таких засобів з НПЗП не рекомендується:

— інші НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), у тому числі саліцилати у високих дозах (≥3 г/добу). При одночасному застосуванні кількох НПЗП підвищується ризик виникнення виразки у травному тракті та шлунково-кишкової кровотечі внаслідок їх взаємопосилювальної дії;
— антикоагулянти: НПЗП посилюють дію антикоагулянтів, наприклад варфарину, внаслідок високого ступеня зв’язування декскетопрофену з білками плазми крові, а також пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо одночасне застосування необхідне, його слід проводити під ретельним контролем лікаря та відповідних лабораторних показників;
— гепарини: підвищується ризик кровотеч (через пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки). Якщо одночасне застосування необхідне, його слід проводити під ретельним контролем лікаря та відповідних лабораторних показників;
— кортикостероїдні засоби: підвищується ризик розвитку виразки у травному тракті або шлунково-кишкової кровотечі;
— препарати літію (були повідомлення для кількох НПЗП): НПЗП підвищують рівень літію в крові, що може призвести до інтоксикації (знижується виділення літію нирками). Тому на початку застосування декскетопрофену, при корекції дози або відміні препарату необхідно проконтролювати рівень літію в крові;
— метотрексат у високих дозах (не менше 15 мг/тиж): за рахунок зниження ниркового кліренсу метотрексату на тлі застосування НПЗП у цілому посилюється його негативний вплив на систему крові;
— похідні гідантоїну та сульфонаміди: можливе посилення токсичності цих речовин.
Одночасне застосування таких засобів з НПЗП потребує обережності:

—  діуретичні засоби, інгібітори АПФ, антибактеріальні аміноглікозиди та антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ. Декскетопрофен знижує ефективність діуретичних та інших антигіпертензивних засобів. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (наприклад при зневодненні або в осіб літнього віку) застосування засобів, що пригнічують ЦОГ, одночасно з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ або антибактеріальними аміноглікозидами може погіршити функцію нирок, що, як правило, є зворотним процесом. При застосуванні декскетопрофену разом із будь-яким діуретичним засобом слід переконатися у відсутності зневоднення у пацієнта, а на початку лікування необхідно контролювати функцію нирок;
— метотрексат у низьких дозах (<15 мг/тиж): за рахунок зниження ниркового кліренсу метотрексату на тлі застосування НПЗП посилюється його негативний вплив на систему крові загалом. У перші тижні одночасного застосування необхідно щотижня проводити аналіз крові. Навіть при незначному порушенні функції нирок, а також у пацієнтів літнього віку лікування слід проводити під суворим наглядом лікаря;
— пентоксифілін: існує ризик кровотечі. Необхідно посилити контроль і частіше перевіряти показник часу кровотечі;
— зидовудин: існує ризик збільшення токсичного впливу на еритроцити за рахунок впливу на ретикулоцити, що після 1-го тижня застосування НПЗП призводить до тяжкої анемії. Протягом 1–2 тиж після початку застосування НПЗП слід зробити аналіз крові та перевірити вміст ретикулоцитів;
— препарати сульфонілсечовини: НПЗП здатні посилити гіпоглікемічну дію цих засобів за рахунок заміщення препаратів сульфонілсечовини у сполуках із білками плазми крові.
Слід врахувати можливі взаємодії при застосуванні таких засобів:

— блокатори β-адренорецепторів: НПЗП здатні послабити їх антигіпертензивну дію за рахунок пригнічення синтезу простагландинів;
— циклоспорин та такролімус: можливе посилення нефротоксичності за рахунок впливу НПЗП на ниркові простагландини. При комбінованій терапії слід контролювати функцію нирок;
— тромболітичні засоби: підвищується ризик кровотечі;
— антиагрегантні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищується ризик шлунково-кишкової кровотечі;
— пробенецид: можливе підвищення концентрації декскетопрофену у плазмі крові, що, вірогідно, зумовлено пригніченням ниркової канальцевої секреції та кон’югації препарату з глюкуроновою кислотою і потребує корекції дози декскетопрофену;
— серцеві глікозиди: НПЗП здатні підвищити концентрацію глікозидів у плазмі крові;
— міфепристон: теоретично існує ризик зміни ефективності міфепристону під впливом інгібіторів простагландинсинтетази. Обмежені дані дають змогу припустити, що одночасне введення НПЗП в один день із простагландином не чинить небажаного впливу на ефективність міфепристону або простагландину щодо дозрівання шийки матки або її скорочуваності, а також не знижує клінічної ефективності засобів для медикаментозного переривання вагітності;
— антибіотики хінолонового ряду: результати досліджень на тваринах показали, що при застосуванні похідних хінолону у високих дозах у комбінації з НПЗП підвищується ризик розвитку судом;
— тенофовір: при поєднаному застосуванні з НПЗП може підвищуватися концентрація азоту сечовини і креатиніну в плазмі крові, тому для оцінки можливого впливу одночасного застосування даних лікарських засобів необхідно проводити контроль функції нирок;
— деферасирокс: при одночасному застосуванні з НПЗП може підвищуватися ризик токсичного впливу на ШКТ. При застосуванні даного лікарського засобу одночасно з деферасироксом необхідний ретельний нагляд за станом пацієнта;
— пеметрексед: при одночасному застосуванні з НПЗП може знижуватися виведення пеметрекседу; тому при застосуванні НПЗП у високих дозах необхідно дотримуватися особливої обережності. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 45–79 мл/хв) слід уникати одночасного застосування пеметрекседу та НПЗП протягом 2 днів до і 2 днів після прийому пеметрекседу.
Кетодекса, р-н для ін’єкцій не можна змішувати у малих об’ємах (наприклад у шприці) з р-нами допаміну, прометазину, пентазоцину, петидину та гідрокортизону, тому що утворюється білий осад.
Розведені р-ни для інфузій, отримані, як зазначено в розділі В/в інфузія, не можна змішувати з прометазином або пентазоцином.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоматика передозування невідома. Аналогічні лікарські засоби спричиняють порушення з боку травного тракту (блювання, анорексія, біль у животі) і нервової системи (сонливість, вертиго, дезорієнтація, головний біль).
Лікування. При випадковому передозуванні треба негайно розпочати симптоматичну терапію відповідно до клінічного стану пацієнта. Якщо дорослий пацієнт або дитина прийняли дозу >5 мг/кг маси тіла, протягом 1 год треба застосувати активоване вугілля. Для виведення декскетопрофену можна використовувати гемодіаліз.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

Кетодекса, таблетки. При температурі не вище 25 °С.
Кетодекса, розчин для ін’єкцій. При температурі не вище 25 °С. Після розведення р-н зберігають протягом 24 год при температурі 2–8 °С у холодильнику.