Все аптеки Украины
Киев (адрес не указан)

Хіпотел (Hypotel®) (264249) - інструкція із застосування ATC-класифікація

  • Інструкція
  • Ціни
  • Карта
  • Аналоги
  • Діагнози
Хіпотел (Hypotel<sup>&reg;</sup>)

Хіпотел інструкція із застосування

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка
Механізм дії. Телмісартан є специфічним та ефективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (тип АТ1). Телмісартан з дуже високою спорідненістю заміщує ангіотензин II у місцях його зв’язування на рецепторах субтипу АТ1, що є відповідальними за активність ангіотензину II. Телмісартан не чинить будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ1-рецептор. Телмісартан селективно зв’язує АТ1-рецептор. Зв’язування довготривале. Телмісартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2- та інші, менш вивчені АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, як невідомий ефект їх можливого «надстимулювання» ангіотензином II, рівень якого підвищується під впливом телмісартану. Телмісартан знижує рівень альдостерону у плазмі крові. Телмісартан не інгібує ренін у плазмі крові людини, не блокує іонні канали. Телмісартан не інгібує ангіотензинперетворювальний ензим (кініназа II), ензим, що також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінсупроводжувальних побічних ефектів.
У людини телмісартан у дозі 80 мг майже повністю інгібує підвищення АТ, який спричинюється ангіотензином II. Блокуючий ефект зберігається протягом 24 год і залишається відчутним до 48 год.
Фармакокінетика
Всмоктування. Всмоктування телмісартану швидке, хоча адсорбована кількість розрізняється. Середня абсолютна біодоступність телмісартану становить близько 50%. Коли телмісартан застосовують під час прийому їжі, зниження AUC для телмісартану варіює приблизно від 6% (40 мг) до 19% (160 мг). Через 3 год після введення концентрація у плазмі крові однакова, незалежно від того, приймається телмісартан натще або з їжею.
Лінійність/нелінійність. Вважається, що невелике зниження AUC не спричиняє зниження терапевтичної ефективності. Немає лінійної залежності між дозою та рівнем у плазмі крові. Cmax у плазмі крові і меншою мірою AUC збільшуються диспропорційно при дозах вище 40 мг.
Розподіл. Телмісартан активно зв’язується з протеїнами плазми крові (>99,5%), головним чином з альбуміном та α1-кислим глікопротеїном. Середнє значення об’єму розподілу (Vss) становить близько 500 л.
Метаболізм. Телмісартан метаболізується шляхом кон’югації до глюкуроніду вихідної сполуки. Фармакологічна активність кон’югату не встановлена.
Виведення. Телмісартан характеризується біекспоненціальною фармакокінетикою з термінальним Т½ >20 год. Cmax і меншою мірою AUC зростають непропорційно до дози. Немає даних про клінічно значущу кумуляцію телмісартану при застосуванні у рекомендованих дозах. Концентрації у плазмі крові були вищі у жінок, ніж у чоловіків, без відповідного впливу на ефективність.
Після перорального застосування телмісартан майже повністю виводиться з калом, в основному як незмінена сполука. Кумулятивна ниркова екскреція становить <1% дози. Загальний кліренс плазми (Сltot) високий (приблизно 1000 мл/хв) порівняно з печінковим кровотоком (близько 1500 мл/хв).
Особливі категорії пацієнтів
Діти. Результати досліджень фармакокінетики у дітей загалом відповідають даним, отриманим для дорослих, та підтверджують нелінійність телмісартану, зокрема для Cmax.
Стать. Концентрації у плазмі крові Сmax та AUC у жінок приблизно у 3 та 2 рази відповідно вищі, ніж у чоловіків.
Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телмісартану не відрізняється у пацієнтів літнього віку (віком старше 65 років) порівняно з молодшими пацієнтами.
Пацієнти із порушеннями функції нирок. У пацієнтів із помірним до середнього та тяжким ступенем ниркової недостатності виявлено підвищення у 2 рази концентрації у плазмі крові. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, які підлягали діалізу, відмічена низька концентрація у плазмі крові. Телмісартан має високу спорідненість з протеїнами плазми крові у суб’єктів із нирковою недостатністю та не може бути виведений за допомогою діалізу. У пацієнтів із нирковою недостатністю Т½ не змінюється.
Пацієнти із порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів із порушеннями печінки виявили зростання абсолютної біодоступності приблизно до 100%. У пацієнтів із печінковою недостатністю Т½ не змінюється.

Показання Хіпотел

АГ.
Лікування есенціальної АГ у дорослих.
Запобігання серцево-судинним захворюванням.
Зниження захворюваності на серцево-судинні хвороби у пацієнтів із:
– маніфестним атеротромботичним серцево-судинним захворюванням (ІХС, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі);
– цукровим діабетом ІІ типу із задокументованим ураженням органів-мішеней.

Застосування Хіпотел

лікування АГ. Звичайна ефективна доза становить 40 мг на добу. Деяким пацієнтам може бути достатня добова доза 20 мг. У разі якщо бажаний АТ не досягається, дозу телмісартану можна підвищити до 80 мг 1 раз на добу. Альтернативно телмісартан можна призначати у комбінації з тіазидними діуретиками, такими як гідрохлоротіазид, який продемонстрував додаткове зниження АТ при застосуванні разом із телмісартаном. При необхідності підвищення дози слід враховувати, що максимальний антигіпертензивний ефект у цілому досягається через 4–8 тиж від початку лікування.
Запобігання серцево-судинним захворюванням. Рекомендована доза становить 80 мг 1 раз на добу. Ефективність телмісартану у дозах <80 мг при запобіганні серцево-судинним захворюванням невідома.
Розпочинаючи лікування телмісартаном з метою запобігання серцево-судинним захворюванням, рекомендується проводити моніторинг АТ і у разі потреби коригувати дозу препаратів, які знижують АТ.
Особливі групи пацієнтів
Порушення функції нирок. Досвід лікування хворих із нирковою недостатністю або хворих, які перебувають на гемодіалізі, обмежений. Таким хворим рекомендується починати лікування з низької дози — 20 мг (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Для хворих з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості немає потреби в корекції дози.
Одночасне застосування телмісартану та аліскірену у пацієнтів із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2) протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Порушення функції печінки. Хіпотел протипоказаний пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.
Для пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції печінки добова доза не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти літнього віку. Немає потреби в корекції дози для пацієнтів літнього віку.
Спосіб застосування. Хіпотел приймати 1 раз на добу перорально з достатньою кількістю рідини, незалежно від прийому їжі.
Таблетки зберігати в запаяному блістері для захисту від вологи. Таблетки необхідно виймати з блістера безпосередньо перед застосуванням.
Діти. Безпека та ефективність застосування препарату Хіпотел у дітей (віком до 18 років) не досліджувалися.

Протипоказання

– підвищена чутливість до складових препарату;
– вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Застосування у період вагітності або годування грудьми);
– обструктивні біліарні порушення;
– тяжкі порушення функції печінки;
– дитячий вік (до 18 років).
Протипоказане одночасне застосування телмісартану та аліскіренвмісних продуктів у пацієнтів із цукровим діабетом або із порушеннями функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2) (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Побічна дія

інфекції та інвазії: інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт і синусит; інфекції сечових шляхів, включаючи цистит; сепсис, у тому числі з летальним наслідком.
З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія.
З боку імунної системи: підвищена чутливість, анафілактична реакція.
З боку обміну речовин: гіперкаліємія, гіпоглікемія (у хворих на цукровий діабет).
Психічні розлади: депресія, безсоння, занепокоєність.
З боку нервової системи: синкопе, сонливість.
З боку органа зору: порушення зору.
З боку органа слуху, вестибулярного апарату: вертиго.
З боку серця: брадикардія, тахікардія.
З боку судин: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: диспное, кашель, інтерстиціальна хвороба легень.
З боку травного тракту: абдомінальний біль, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання, дискомфорт у ділянці шлунка, сухість у роті, дисгевзія.
З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки/печінкові розлади.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: посилене потовиділення, свербіж, висип, еритема, ангіоневротичний набряк (у тому числі з летальним наслідком), медикаментозний дерматит, токсичний дерматит, екзема, кропив’янка.
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: міалгія, біль у спині (наприклад ішіас), судоми м’язів, артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллі (симптоми, подібні до тендиніту).
З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність.
Загальні порушення: біль у грудях, астенія (слабкість), симптоми, подібні до грипу.
Лабораторні дані: підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення сечової кислоти у крові, підвищення печінкових ензимів, підвищення рівня КФК у крові, зниження гемоглобіну.

Особливості застосування

вагітність. У період вагітності не можна починати лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ. Якщо продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ не вважається вкрай необхідним для пацієнтки, яка планує вагітність, вона повинна перейти на альтернативну антигіпертензивну терапію, що має встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. При встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ необхідно терміново припинити та у разі необхідності почати альтернативне лікування (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Печінкова недостатність. Хіпотел не можна призначати хворим із холестазом, обструктивними захворюваннями жовчних протоків та печінковою недостатністю тяжкого ступеня (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), оскільки телмісартан виводиться головним чином з жовчю. У таких хворих можна очікувати зниження печінкового кліренсу телмісартану.
Препарат слід з обережністю призначати хворим із печінковою недостатністю від помірного до середнього ступеня.
Реноваскулярна гіпертензія. Існує підвищений ризик серйозної артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, якщо пацієнтів із білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії єдиної нирки лікують препаратами, які впливають на РААС.
Ниркова недостатність та трансплантація нирки. Коли Хіпотел призначають пацієнтам із порушеною нирковою функцією, рекомендується періодичний моніторинг рівня калію та креатиніну в сироватці крові. Не існує досвіду застосування телмісартану у пацієнтів із нещодавною трансплантацією нирки.
Зниження внутрішньосудинного об’єму рідини. Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози Хіпотелу, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом та/або рівнем натрію, що виникає внаслідок терапії діуретиками, обмеження солі, що надходить з їжею, діареї або блювання. Перед прийомом препарату необхідно коригувати такі стани, особливо зниження внутрішньосудинного об’єму та/або рівня натрію.
Подвійна блокада РААС. Існують докази, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і знижує ниркову функцію (у тому числі гостру ниркову недостатність).
Тому подвійна блокада шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. Фармакодинаміка та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, вона повинна відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови постійного ретельного моніторингу функції нирок, електролітів та АТ.
Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід використовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
Інші стани, що потребують стимуляції РААС. У пацієнтів, у яких судинний тонус і функція нирок залежать головним чином від активності РААС (наприклад пацієнти з тяжкою застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), прийом телмісартану з іншими лікарськими препаратами, що впливають на РААС, був пов’язаний із гострою артеріальною гіпотензією, гіперазотемією, олігурією, зрідка — із гострою нирковою недостатністю (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти із первинним гіперальдостеронізмом у цілому не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом блокади РААС. Тому призначення телмісартану їм не рекомендується.
Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші вазодилататори, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам, у яких діагностовано стеноз аорти, мітрального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.
Пацієнти з цукровим діабетом, які лікуються інсуліном або антидіабетичними лікарськими засобами. Під час лікування телмісартаном у таких пацієнтів може розвинутися гіпоглікемія. Слід розглянути необхідність відповідного контролю рівня глюкози в крові у таких пацієнтів. За показаннями може бути потрібна корекція дози інсуліну або антидіабетичних лікарських засобів.
У хворих на цукровий діабет з кардіоваскулярним ризиком (із супутніми захворюваннями коронарних артерій) ризик розвитку інфаркту міокарда з летальним наслідком і раптового кардіоваскулярного летального наслідку може бути вищим при лікуванні антигіпертензивними препаратами, такими як антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ та інгібітори АПФ. У хворих на цукровий діабет перебіг супутніх захворювань коронарних артерій може бути безсимптомним, тому вони можуть бути недіагностованими. Пацієнтів з цукровим діабетом слід ретельно обстежити, наприклад провести стресове тестування, щоб виявити та лікувати супутні захворювання коронарних артерій до того, як призначити препарат.
Гіперкаліємія. Протягом усього прийому лікарських засобів, що впливають на РААС, може виникнути гіперкаліємія.
В осіб літнього віку, у пацієнтів з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, у хворих, які паралельно застосовують інші лікарські засоби, що можуть спричинити підвищення рівня калію, та/або із супутніми захворюваннями гіперкаліємія може призвести до летального наслідку.
Перед розглядом питання про одночасне застосування лікарських засобів, які пригнічують РААС, необхідно зважити співвідношення користі та ризику.
Основні фактори ризику розвитку гіперкаліємії, на які необхідно звернути увагу:
- цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (старше 70 років);
- комбінована терапія з одним чи кількома іншими препаратами, що впливають на РААС, та/або калієвими добавками. До препаратів або терапевтичних груп лікарських засобів, які можуть спровокувати гіперкаліємію, належать замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм;
- супутні захворювання, особливо дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз, погіршення функції нирок, раптове погіршення стану нирок (наприклад інфекційні захворювання), клітинний лізис (наприклад гостра ішемія кінцівок, гострий некроз скелетних м’язів, обширна травма).
Хворим групи ризику необхідно проходити ретельний контроль плазмової концентрації калію (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Етнічні відмінності. Як і всі інші антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, телмісартан менш ефективний для зниження АТ у хворих негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Можливо, це пояснюється більшим поширенням низьких ренінових станів у пацієнтів негроїдної раси з АГ.
Інші. Як і при застосуванні будь-яких інших антигіпертензивних засобів, значне зниження АТ у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічною серцево-судинною хворобою може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Лікарський засіб протипоказано застосовувати у вагітних або жінок, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Немає відповідних даних про застосування телмісартану у вагітних.
Епідеміологічне обґрунтування ризику тератогенності внаслідок застосування інгібіторів АПФ упродовж I триместру вагітності не було переконливим, проте не можна виключати незначного підвищення ризику. Хоча немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику тератогенності при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, подібні ризики можуть існувати для цього класу лікарських засобів. При плануванні вагітності слід завчасно замінити препарат на інший антигіпертензивний засіб, який має встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. При встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ необхідно терміново припинити та за необхідності почати альтернативне лікування.
Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протягом ІІ та ІІІ триместру вагітності спричиняє фетотоксичність у людей (порушення функції нирок, олігогідрамніон, затримка формування кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ почали з ІІ триместру вагітності, рекомедується провести ультразвукове обстеження функції нирок і кісток черепа плода. Стан немовлят, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, необхідно ретельно контролювати на наявність артеріальної гіпотензії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Період годування грудьми. Через відсутність інформації щодо застосування телмісартану у період годування грудьми Хіпотел не рекомендований до застосування. Перевага надається альтернативному лікуванню з краще вивченим профілем безпеки, особливо при годуванні грудьми новонародженої або недоношеної дитини.
Фертильність. У ході доклінічних досліджень не виявлено впливу телмісартану на фертильність чоловіків та жінок.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. При керуванні автомобілем та механічними пристроями необхідно враховувати можливість виникнення запаморочення або гіперсомнії при антигіпертензивній терапії, у тому числі препаратом Хіпотел.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

дигоксин. При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину відзначалося середнє зростання пікових концентрацій дигоксину у плазмі крові (на 49%) та мінімальної концентрації (на 20%). На початку прийому у разі корекції дози та припинення прийому телмісартану слід вести моніторинг рівнів дигоксину для їх підтримання у межах терапевтичного діапазону.
Як і з іншими препаратами, які пригнічують РААС, телмісартан може спровокувати гіперкаліємію (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Ризик може підвищитися у разі лікування в комбінації з іншими засобами, які також можуть спровокувати гіперкаліємію (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм).
Випадки гіперкаліємії залежать від пов’язаних з нею факторів ризику. Ризик зростає у разі наведених вище терапевтичних комбінацій. Особливо високим є ризик при комбінації з калійзберігаючими діуретиками та в поєднанні із замінниками солі, що містять калій. Комбінація з інгібіторами АПФ або НПЗП, наприклад, є менш ризикованою за умови чіткого дотримання запобіжних заходів при застосуванні.
Одночасне застосування не рекомендується
Калійзберігаючі діуретики або калієві добавки. Такі антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, як телмісартан, пом’якшують спричинену діуретиками втрату калію. Калійзберігаючі діуретики, наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, можуть спричинити значне зростання концентрації калію в сироватці крові. Якщо одночасне застосування показане через документально підтверджену гіпокаліємію, їх необхідно приймати з обережністю, часто контролюючи рівень калію в плазмі крові.
Літій. Відомі випадки зворотного зростання концентрації літію в сироватці та підвищення токсичності під час одночасного прийому літію з інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ, включно з телмісартаном. Якщо призначення цієї комбінації вважається за необхідне, під час одночасного застосування слід уважно контролювати рівень літію в сироватці.
Одночасне застосування потребує обережності
НПЗП (тобто ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗП) можуть знижувати антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ.
У деяких пацієнтів із погіршенням функції нирок (наприклад хворі із зневодненням організму або пацієнти літнього віку з погіршенням функції нирок) комбінований прийом антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та засобів, що гальмують ЦОГ, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є зворотною. Тому цю комбінацію слід призначати з обережністю, особливо особам літнього віку. Пацієнтам слід забезпечити належну гідратацію. Крім того, після початку комбінованої терапії, а також періодично в подальшому необхідно перевіряти функцію нирок.
Є дані про те, що комбінований прийом телмісартану та раміприлу призводить до збільшення у 2,5 раза AUC0-24 і Cmax раміприлу та раміприлату. Клінічна значущість цього спостереження невідома.
Діуретики (тіазидні або петльові діуретики). Попереднє лікування високими дозами таких діуретиків, як фуросемід (петльовий діуретик) і гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до втрати об’єму та ризику розвитку артеріальної гіпотензії, якщо почати лікування телмісартаном.
Слід узяти до уваги при одночасному застосуванні
Інші антигіпертензивні засоби. Здатність телмісартану знижувати АТ може бути підвищена при одночасному застосуванні інших антигіпертензивних засобів.
Клінічні дані показали, що подвійна блокада РААС за допомогою комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язана з більш високою частотою таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження ниркової функції (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно із застосуванням одного РААС-діючого агента (див. Фармакодинаміка, ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна очікувати, що ці лікарські засоби можуть підсилити гіпотензивну дію всіх антигіпертензивних засобів, включно з телмісартаном. Крім того, ортостатична гіпотензія може бути погіршена алкоголем, барбітуратами, наркотиками та антидепресантами.
Кортикостероїди (системне застосування). Зниження антигіпертензивної дії.

Передозування

обмежена інформація щодо передозування у людини.
Симптоми. Найзначнішими проявами при передозуванні телмісартану були артеріальна гіпотензія і тахікардія; також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові та гостру ниркову недостатність.
Терапія. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Хворі повинні перебувати під пильним контролем і отримувати симптоматичну та підтримувальну терапію. Терапія залежить від часу прийому препарату та тяжкості симптомів. Рекомендовані заходи включають викликання блювання та/або промивання шлунка. При терапії передозування можна застосовувати активоване вугілля. Необхідно часто перевіряти рівень електролітів та креатиніну в сироватці крові. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та надати допомогу, спрямовану на швидке поповнення об’єму рідини та солі в організмі.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C.