Блокмакс для дітей (Blokmax^® for kids) (355725) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Ібупрофен є похідною речовиною пропіонової кислоти, НПЗП, який чинить анальгезивну, протизапальну та жарознижувальну дію. Окрім цього, ібупрофен зворотно пригнічує агрегацію тромбоцитів. Вважається, що терапевтичний ефект лікарського засобу є результатом пригнічення ферменту ЦОГ, що призводить до помітного зниження синтезу простагландинів. Ці властивості забезпечують зменшення вираженості симптомів запалення, болю та лихоманки.
Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному призначенні. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену 400 мг у межах 8 год до або в межах 30 хв після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) відмічали зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча існує невпевненість щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити вірогідність, що регулярне тривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.
Фармакокінетика. Ібупрофен швидко абсорбується при пероральному застосуванні. Після прийому препарату натще пікові концентрації у плазмі крові досягаються приблизно через 45 хв.
Прийом такої ж дози препарату після їди показав, що абсорбція відбувається повільніше з піковими концентраціями у плазмі крові через 1,5–3 год. Т_½ з плазми крові становить 2 год. Ібупрофен метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які разом з незміненим ібупрофеном виділяються нирками в незміненому вигляді або у вигляді кон’югатів.
Виведення швидке, плазмові концентрації не показують жодних ознак кумуляції. 44% дози ібупрофену виводиться із сечею у вигляді двох фармакологічно неактивних метаболітів та 20% — у незміненому вигляді.

короткотривале лікування лихоманки та болю у дітей.

тільки для перорального прийому та короткотривалого застосування.
Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого терміну, необхідного для усунення симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Доза ібупрофену залежить від віку та маси тіла пацієнта. Максимальна разова доза для підлітків не повинна перевищувати 400 мг ібупрофену.
Разова доза, яка перевищує 400 мг, не забезпечує кращого знеболювального ефекту. Інтервал між прийомами повинен становити не менше 4 год.
Загальна доза для підлітків не повинна перевищувати 1200 мг ібупрофену протягом 24 год.
Підлітки (віком від 12 років). 200–400 мг (10–20 мл) як одноразова доза або 3–4 рази на добу.
Для дітей добова доза становить 20 мг/кг на добу, яку слід розділити на 3–4 прийоми, як описано в таблиці нижче (дані в таблиці наведено як приклад для дітей з масою тіла 7–30 кг, але не обмежуються ними).
Для правильного розрахунку добової дози препарату вважається, що на 1 кг маси тіла дитини припадає 1 мл суспензії, що еквівалентно 20 мг ібупрофену (наприклад для дитини з масою тіла 9 кг застосовувати 9 мл суспензії на добу, що еквівалентно 180 мг ібупрофену). Для розрахунку разової дози добову дозу слід розділити на 3–4 прийоми.
БлокМАКС для дітей, суспензія 20 мг/мл, не рекомендований для застосування у дітей з масою тіла <7 кг.
Суспензію можна застосовувати, використовуючи мірний шприц, що знаходиться в упаковці разом з препаратом.

Препарат можна застосовувати натще — для швидкого досягнення дії препарату. Пацієнтам із захворюваннями ШКТ препарат слід приймати під час їди.
Немає особливих рекомендацій щодо того, чи потрібно запивати препарат.
Без консультації лікаря препарат можна застосовувати не більше 3 діб.
Діти віком до 6 міс: якщо симптоми посилюються або зберігаються довше 24 год від початку лікування, слід негайно звернутися до лікаря.
Якщо у дітей віком від 6 міс та підлітків симптоми зберігаються більше 3 днів від початку лікування або посилюються, слід звернутися до лікаря.
Інструкція для використання градуйованого орального шприца для дозування
1. Перед кожним використанням добре струсити флакон.
2. Зняти ковпачок із флакона.
3. Зняти ковпачок із шприца.
4. Помістити флакон на тверду плоску поверхню і вставити шприц у флакон.
5. Повільно потягнути поршень шприца до позначки, що дорівнює кількості суспензії (у мілілітрах (мл)), відповідно до необхідної дози.
6. Вийняти шприц із флакона.
7. Переконатися, що дитина знаходиться у вертикальному положенні.
8. Помістити край шприца в рот дитини і повільно натиснути на поршень, плавно випускаючи ліки.
9. Почекати деякий час, щоб дитина проковтнула ліки.
10. Повторювати кроки 4–9 таким же чином, поки не приймуть усю дозу.
11. Після застосування ліків закрити флакон ковпачком. Промити шприц теплою водою і дати йому висохнути.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Пацієнтам з незначним або середньої тяжкості порушенням функції нирок слід застосовувати найнижчу можливу дозу протягом найкоротшого терміну, необхідного для контролю симптомів, та слід контролювати функцію нирок (щодо пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пацієнти з порушенням функції печінки (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). У пацієнтів з незначним або середньої тяжкості порушенням функції печінки слід застосовувати найнижчу можливу дозу протягом найкоротшого терміну, необхідного для контролю симптомів, та слід контролювати функцію печінки. Ібупрофен протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю (щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Діти. Застосовувати у дітей з масою тіла від 7 кг.

відома гіперчутливість до діючої речовини або будь-якого іншого компонента препарату.
Наявність в анамнезі реакцій гіперчутливості (таких як БА, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка) у відповідь на застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП.
Підвищена схильність до кровотечі або активна кровотеча.
Активна чи в анамнезі рецидивна виразкова хвороба або шлунково-кишкова кровотеча (2 або більше епізоди підтвердженого утворення виразки або кровотечі).
Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі, пов’язані з прийомом НПЗП.
Тяжка серцева недостатність (IV функціональний клас за критеріями NYHA).
Тяжка печінкова недостатність.
Тяжка ниркова недостатність (клубочкова фільтрація ˂30 мл/хв).
Тяжке зневоднення (спричинене блюванням, діареєю або недостатнім споживанням рідини).
ІІІ триместр вагітності.
Цереброваскулярні або інші кровотечі.
Порушення кровотворення або згортання крові.
Спадкова непереносимість фруктози.

найбільш поширеними побічними реакціями є порушення функції ШКТ. Існує ризик виникнення пептичних виразок, перфорації або шлунково-кишкової кровотечі, іноді з летальним наслідком, особливо у пацієнтів літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Після прийому препарату повідомляли про появу нудоти, блювання, діареї, метеоризму, запору, диспепсії, абдомінального болю, мелени, гематемезису, виразкового стоматиту, загострення коліту і хвороби Крона (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Рідше повідомляли про розвиток гастриту.
· Гіперчутливість. При лікуванні із застосуванням НПЗП відмічали реакції гіперчутливості. Вони представлені неспецифічними алергічними реакціями та явищами анафілаксії, реактивністю з боку дихальної системи, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм чи диспное, або змішаними ураженнями шкіри, у тому числі висипом різного типу, свербежем, кропив’янкою, пурпурою, ангіоневротичним набряком та у вкрай рідкісних випадках мультиформною еритемою і бульозними дерматозами (включаючи синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз).
· Інфекції та інвазії. Описано випадки загострення запалення шкіри, спричиненого інфекцією (наприклад розвитку некротичного фасциту) під час застосування НПЗП. Якщо під час застосування ібупрофену виникають або загострюються ознаки інфекції, пацієнту слід негайно звернутися до лікаря.
· Ураження шкіри і підшкірної клітковини. У виняткових випадках на тлі вітряної віспи можуть виникати тяжкі шкірні інфекції та ускладнення з боку м’яких тканин (див. Інфекції та інвазії та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
· Порушення з боку серцево-судинної системи. Дані клінічних досліджень свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу), може дещо підвищувати ризик виникнення артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Нижче вказані побічні реакції, що можуть бути пов’язані з ібупрофеном та які класифіковано за частотою та системами органів згідно з MedDRA. Виділяють такі групи за частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), рідко (≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) та частота невідома (частоту цих реакцій неможливо оцінити на підставі наявних даних).
Вказана частота стосується короткострокового застосування препарату в добовій дозі не вище 1200 мг ібупрофену в лікарських формах для перорального застосування.
Інфекції та інвазії: нечасто — риніт; дуже рідко — асептичний менінгіт.
З боку системи крові й лімфатичної системи: дуже рідко — лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, апластична та гемолітична анемія.
Першими ознаками є лихоманка, біль у горлі, поверхневі виразки ротової порожнини, грипоподібні симптоми, тяжке виснаження, кровотеча та синці нез’ясованої етіології.
З боку імунної системи: нечасто — гіперчутливість; дуже рідко — тяжкі реакції гіперчутливості. Симптоми можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, диспное, тахікардію, гіпотензію (анафілаксію, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок).
Психічні порушення: нечасто — безсоння, занепокоєння; рідко — депресія, сплутаність свідомості, галюцинації.
З боку нервової системи: часто — запаморочення; нечасто — головний біль, парестезія, сонливість; рідко — неврит зорового нерва.
З боку органа зору: нечасто — порушення зору; рідко — токсична нейропатія зорового нерва.
З боку органа слуху і вестибулярного апарату: нечасто — порушення слуху; рідко — дзвін у вухах, запаморочення.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто — БА, бронхоспазм, диспное.
З боку ШКТ: часто — диспепсія, діарея, нудота, блювання, абдомінальний біль, метеоризм, запор, мелена, гематемезис, шлунково-кишкова кровотеча; нечасто — гастрит, виразка дванадцятипалої кишки, виразка шлунка, виразковий стоматит, шлунково-кишкова перфорація; дуже рідко — панкреатит; частота невідома — коліт та хвороба Крона.
З боку гепатобіліарної системи: нечасто — гепатит, жовтяниця, аномальні показники функції печінки; рідко — ураження печінки; дуже рідко — печінкова недостатність.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — висип, кропив’янка, свербіж, пурпура, реакція фоточутливості; дуже рідко — бульозний дерматит, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та мультиформна еритема; частота невідома — медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром).
З боку нирок і сечовидільної системи: дуже рідко — тубулоінтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром та ниркова недостатність.
Гостра ниркова недостатність, папілярний некроз (особливо при тривалому застосуванні), який супроводжується підвищенням вмісту сечовини у плазмі крові.
Загальні порушення та реакції у місці введення: часто — втомлюваність; рідко — набряк.
З боку серцево-судинної системи: дуже рідко — серцева недостатність, інфаркт міокарда (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), АГ.

загальні застереження. Побічні ефекти можна мінімізувати, застосовуючи найнижчу ефективну дозу протягом короткого періоду для контролю симптомів (див. ЗАСТОСУВАННЯ та вплив на ШКТ і серцево-судинну систему, описаний нижче).
Як і при застосуванні інших НПЗП, прийом ібупрофену може маскувати симптоми інфекції.
Слід уникати одночасного застосування ібупрофену з НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, через можливість виникнення адитивної дії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Ібупрофен може тимчасово пригнічувати тромбоцитарну функцію (агрегацію тромбоцитів).
При тривалому застосуванні будь-яких знеболювальних препаратів може з’явитися головний біль, який не слід лікувати підвищеними дозами цього лікарського засобу.
У разі одночасного вживання алкоголю під час прийому НПЗП може підвищуватися небезпека виникнення небажаних ефектів, спричинених дією активної речовини, особливо з боку ШКТ або ЦНС.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку частота розвитку побічних реакцій при застосуванні НПЗП вища, особливо шлунково-кишкової кровотечі й перфорації, які можуть бути летальними.
Порушення з боку серцево-судинної системи. Слід дотримуватися обережності (проконсультуватися з лікарем або фармацевтом) до початку лікування пацієнтів з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки повідомляли про затримку рідини та набряки при застосуванні НПЗП.
НПЗП можуть знижувати ефекти діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Дані клінічних досліджень свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу), може дещо підвищувати ризик виникнення артеріальних тромботичних подій (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Загалом, за даними епідеміологічних досліджень, низька доза ібупрофену (наприклад ≤1200 мг/добу) не підвищує ризику виникнення артеріальних тромботичних подій. Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (II–III функціональний клас за критеріями NYHA), встановленою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід призначати ібупрофен особливо обережно, уникаючи застосування високих доз ібупрофену (2400 мг/добу). З великою обережністю необхідно підходити до довгострокового лікування пацієнтів з факторами ризику виникнення серцево-судинних порушень (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо є необхідність у застосуванні високих доз (2400 мг/добу) ібупрофену.
Шлунково-кишкова кровотеча, утворення виразки та перфорація. При застосуванні всіх НПЗП на будь-якому етапі лікування повідомляли про випадки шлунково-кишкових кровотеч, перфорацій або утворення виразок, які можуть бути летальними. Такі явища виникали незалежно від наявності попереджувальних симптомів або серйозних порушень з боку ШКТ в анамнезі.
У пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо в разі її ускладнення кровотечею або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), та у пацієнтів літнього віку підвищення доз НПЗП підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч, утворення виразок або перфорацій. Лікування цих пацієнтів необхідно розпочинати з мінімальної доступної дози.
Для таких пацієнтів, а також для хворих, які потребують одночасної терапії низькими дозами ацетилсаліцилової кислоти або іншими лікарськими засобами, здатними підвищувати ризик виникнення ускладнень з боку ШКТ, слід розглянути доцільність застосування комплексної терапії із застосуванням захисних препаратів (наприклад мізопростолу або інгібіторів протонної помпи) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнтів зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, насамперед осіб літнього віку, слід поінформувати про необхідність повідомляти про будь-які незвичайні абдомінальні симптоми (зокрема про шлунково-кишкові кровотечі), особливо на початкових етапах лікування.
Слід з обережністю призначати ібупрофен пацієнтам, які приймають одночасно препарати, що можуть підвищувати ризик утворення виразок чи кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти, наприклад варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) або антиагрегантні препарати, такі як ацетилсаліцилова кислота (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнтам зі шлунково-кишковою кровотечею або виразкою лікування ібупрофеном слід припинити.
Пацієнтам з пептичними виразками та іншими шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі, наприклад виразковим колітом та хворобою Крона, слід призначати НПЗП з обережністю з огляду на можливе загострення цих захворювань (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушеннями коагуляції.
Прояви з боку нирок. Слід дотримуватися обережності, призначаючи препарат пацієнтам з дегідратацією, особливо дітям, підліткам та пацієнтам літнього віку у зв’язку з ризиком розвитку ниркової недостатності.
Постійний прийом знеболювальних препаратів, особливо при одночасній терапії кількома діючими речовинами, що полегшують біль, може призвести до незворотного ураження нирок з ризиком виникнення ниркової недостатності (анальгетичної нефропатії). Цей ризик може підвищуватися в умовах фізичного навантаження, яке супроводжується втратою солей та дегідратацією. Тому цього слід уникати.
Слід дотримуватися обережності, призначаючи препарат пацієнтам з АГ та/або серцевими розладами, у зв’язку з можливим погіршенням ниркової функції (див. ПОБІЧНА ДІЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Довготривале застосування ібупрофену, як і інших НПЗП, було пов’язане з нирковим папілярним некрозом та іншими патологічними порушеннями функції нирок.
Токсичне ураження нирок виявляли у пацієнтів, у яких ниркові простагландини відіграють компенсаторну роль у підтримці перфузії нирок. Застосування НПЗП у цих пацієнтів може призвести до дозозалежного зниження утворення простагландинів і, як вторинний ефект, до ниркового кровотоку, що може швидко призвести до декомпенсації функції нирок.
Найбільш високий ризик таких реакцій існує у пацієнтів з порушенням функції нирок, серцевою декомпенсацією, дисфункцією печінки, пацієнтів літнього віку та тих, хто приймає діуретики та інгібітори АПФ. Припинення лікування НПЗП зазвичай супроводжується відновленням стану до лікування.
Прояви з боку дихальних шляхів. Слід з обережністю призначати ібупрофен пацієнтам з БА, хронічним ринітом, алергічними захворюваннями, у тому числі в анамнезі, оскільки у таких пацієнтів було зафіксовано випадки бронхоспазму, кропив’янки або набряку Квінке, спричинені застосуванням НПЗП.
Дерматологічні прояви. При застосуванні НПЗП було зафіксовано дуже рідкісні випадки тяжких шкірних реакцій, у тому числі з летальним наслідком, таких як ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Найвищий ризик появи таких реакцій існує на початкових етапах лікування, при цьому в більшості випадків реакції розвиваються протягом першого місяця лікування. При появі перших ознак шкірного висипу, уражень слизових оболонок або інших ознак гіперчутливості лікування ібупрофеном слід припинити.
У виняткових випадках серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин можуть бути спричинені вітряною віспою.
На сучасному етапі не можна виключати впливу НПЗП на загострення цих інфекцій. У зв’язку з цим рекомендовано уникати застосування ібупрофену за наявності у пацієнта вітряної віспи.
СЧВ та змішані захворювання сполучної тканини. Слід проявляти обережність, призначаючи препарат пацієнтам із системним червоним вовчаком (СЧВ) та змішаними захворюваннями сполучної тканини. Існує підвищений ризик розвитку асептичного менінгіту (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Порушення функції серця, нирок та печінки. Особливу обережність слід виявляти при лікуванні пацієнтів з порушенням функції серця, печінки та нирок, оскільки застосування НПЗП може призвести до погіршення функції нирок.
Регулярне одночасне застосування знеболювальних препаратів може підвищити цей ризик. Пацієнтам з порушеною функцією серця, печінки та нирок необхідно отримувати лікування в найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого періоду часу та в них слід періодично контролювати клінічні та лабораторні показники, особливо при тривалому лікуванні (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Гематологічні ефекти. Як і інші НПЗП, ібупрофен може інгібувати агрегацію тромбоцитів і продемонстрував докази подовження кровотечі у здорових добровольців.
Асептичний менінгіт. У рідкісних випадках симптоми асептичного менінгіту відмічали у пацієнтів, які отримували ібупрофен.
Хоча це більш імовірно у пацієнтів із системним червоним вовчаком та пов’язаними захворюваннями сполучної тканини, це також виявлено у пацієнтів без проявів хронічних захворювань (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Інфекції. Ібупрофен може маскувати симптоми інфекції (лихоманка, біль і набряк).
Порушення жіночої фертильності. Застосування ібупрофену, як і будь-якого інгібітора синтезу простагландинів та ЦОГ, протипоказане жінкам, які мають намір завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми). Застосування ібупрофену слід припинити жінкам, які мають проблеми з фертильністю або які проходять тести на фертильність.
Алергічні реакції. Тяжкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад анафілактичний шок) відмічають вкрай рідко. При появі перших ознак реакції гіперчутливості після прийому ібупрофену необхідно припинити терапію і залучити кваліфікований персонал до проведення медичних заходів відповідно до симптомів.
Слід дотримуватися обережності, призначаючи ібупрофен пацієнтам, у яких відмічали реакції гіперчутливості або алергічні реакції до інших речовин, оскільки вони знаходяться у групі підвищеного ризику виникнення реакцій гіперчутливості при застосуванні ібупрофену.
Слід дотримуватися обережності, призначаючи ібупрофен пацієнтам з бронхіальною гіперактивністю (БА), сінною лихоманкою, носовими поліпами або хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів чи попередніми епізодами ангіоневротичного набряку, через підвищений ризик виникнення у таких пацієнтів алергічних реакцій. Останні можуть виявлятися у вигляді нападів БА (так званої анальгетичної астми), набряку Квінке або кропив’янки.
Інформація стосовно допоміжних речовин. БлокМАКС для дітей містить 1,5 г сорбіту у 5 мл. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози не слід приймати цей препарат.
Сорбіт може викликати шлунково-кишковий дискомфорт і легкий послаблювальний ефект.
БлокМАКС для дітей містить 0,19 мг аспартаму у 5 мл. Аспартам гідролізується у ШКТ при пероральному прийомі. Є похідним фенілаланіну, що становить небезпеку для хворих на фенілкетонурію.
БлокМАКС для дітей містить 0,442 ммоль (або 10,17 мг) натрію у 5 мл. Це слід враховувати при лікуванні пацієнтів, які перебувають на дієті з контрольованим вмістом натрію.
БлокМАКС для дітей містить пропіленгліколь. Може спричинити симптоми, схожі з такими, що виникають при вживанні алкоголю.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вплив на здатність завагітніти. Існують дані про те, що препарати, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландинів, порушують жіночу фертильність, впливаючи на овуляцію. Цей процес зворотний при відміні лікування.
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може несприятливо впливати на перебіг вагітності та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику викидня, розвитку вад серця і гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландину на ранніх термінах вагітності. Ризик підвищується з підвищенням дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландину спричиняло збільшення пре- та постімплантаційних втрат та летальності ембріона/плода. Крім того, підвищувалася частота формування різних вад розвитку, у тому числі серцево-судинної системи у тварин, що отримували інгібітор синтезу простагландину під час органогенезу.
Ібупрофен не слід призначати у І і ІІ триместр вагітності без крайньої необхідності. У разі призначення ібупрофену жінкам, які планують вагітність, або у І та ІІ триместр вагітності слід застосовувати якомога нижчу дозу протягом найкоротшого періоду.
Застосування будь-яких інгібіторів простагландину у ІІІ триместр вагітності може впливати на плід, спричиняючи:
• розвиток серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
• дисфункцію нирок, яка може прогресувати до ниркової недостатності з маловоддям.
Наприкінці вагітності інгібітори синтезу простагландинів можуть впливати на стан матері та дитини:
• можливе подовження часу кровотечі;
• пригнічення скорочуваності матки, що може супроводжуватися затримкою та пролонгацією пологів.
Таким чином, застосування ібупрофену в ІІІ триместр вагітності протипоказано.
Пологи. Не рекомендується застосовувати ібупрофен під час пологів. Можливі затримка та пролонгація пологів, а також подовження часу кровотечі у матері та дитини.
Застосування у період годування грудьми. У ході обмеженої кількості досліджень ібупрофен визначався в грудному молоці в дуже низьких концентраціях. Ібупрофен не рекомендується призначати жінкам, які годують грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Прийом ібупрофену може впливати на швидкість реакції пацієнтів, оскільки можуть відмічатися цефалгія, сонливість, запаморочення, втома та порушення зору. Це слід мати на увазі під час діяльності, займаючись діяльністю, що потребує підвищеної концентрації уваги, наприклад при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Більшою мірою це стосується одночасного прийому ібупрофену та алкоголю.

з обережністю слід застосовувати будь-який із зазначених нижче препаратів, оскільки у деяких пацієнтів повідомляли про їхню взаємодію.
Діуретики, інгібітори АПФ, блокатори β-адренорецепторів та антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичності, асоційованої з прийомом НПЗП. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у зневоднених пацієнтів або пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок) одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів β-адренорецепторів або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з інгібіторами ЦОГ може призвести до додаткового погіршення функцій нирок, включаючи можливість гострої ниркової недостатності, яка є, як правило, зворотною. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку.
Пацієнти повинні вживати достатню кількість води, і необхідно контролювати функцію нирок на початку одночасної терапії, а також періодично після неї.
Серцеві глікозиди. НПЗП можуть спричинити загострення серцевої недостатності, зниження швидкості клубочкової фільтрації та підвищення рівня серцевих глікозидів (наприклад дигоксину) у плазмі крові. Рекомендується проводити моніторинг рівня глікозидів у плазмі крові.
Літій. Одночасне застосування ібупрофену та препаратів літію призводить до підвищення рівнів останніх у плазмі крові.
Метотрексат. НПЗП можуть пригнічувати тубулярну секрецію метотрексату і знижувати кліренс метотрексату та підвищувати ризик токсичності.
Моклобемід збільшує вираженість ефекту ібупрофену.
Циклоспорин підвищує ризик ураження нирок НПЗП. Цей ефект не може бути виключений для комбінації циклоспорину та ібупрофену.
Міфепристон. Зниження ефективності лікарського засобу може теоретично відбуватися через антипростагландинові властивості НПЗП, зокрема ацетилсаліцилової кислоти. Обмежені дані дозволяють припустити, що одночасне застосування НПЗП у день застосування простагландину не змінює впливу міфепристону або простагландину на дозрівання шийки матки або скоротність матки і не знижує клінічної ефективності медикаментозного переривання вагітності.
Кортикостероїди. Ібупрофен слід з обережністю призначати в комбінації з кортикостероїдами через можливе підвищення ризику побічних реакцій, особливо з боку ШКТ (шлунково-кишкові виразки або кровотечі, див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Антикоагулянти. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ацетилсаліцилова кислота. Не рекомендується застосовувати ібупрофен одночасно з ацетилсаліциловою кислотою, як і з іншими лікарськими засобами, які містять НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, через підвищення імовірності розвитку побічних реакцій. Експериментальні дані свідчать про те, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні. Проте, незважаючи на нез’ясованість щодо можливості екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключати імовірності того, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. Немає клінічно значущих ефектів при нерегулярному прийомі ібупрофену (див. Фармакодинаміка).
Сульфонілсечовина. НПЗП можуть потенціювати ефекти препаратів сульфонілсечовини. Рідко повідомляли про розвиток гіпоглікемії у пацієнтів, які приймають сульфонілсечовину, при призначенні ібупрофену. У разі одночасного застосування рекомендується моніторинг рівня глюкози в крові.
Зидовудин. Підвищення ризику гематологічної токсичності при одночасному застосуванні НПЗП і зидовудину. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозів і гематом у ВІЛ-позитивних пацієнтів з гемофілією при застосуванні засобу на тлі прийому зидовудину. Гематологічне обстеження рекомендується через 1–2 тиж після початку лікування.
Інші НПЗП, включаючи саліцилати та селективні інгібітори ЦОГ-2. Одночасне застосування кількох НПЗП може підвищувати ризик розвитку шлунково-кишкових виразок та кровотеч через розвиток синергічного ефекту. Тому слід уникати одночасного застосування ібупрофену з іншими НПЗП (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Аміноглікозиди. НПЗП можуть зменшувати виведення аміноглікозидів.
Колестирамін. Одночасне застосування ібупрофену та колестираміну може знизити абсорбцію ібупрофену у ШКТ. Однак клінічна значущість цієї взаємодії невідома.
Такролімус. Підвищення ризику нефротоксичності в разі одночасного застосування двох препаратів.
Антитромбоцитарні препарати і селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну підвищують ризик шлунково-кишкової кровотечі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Екстракти трав. Гінкго білоба може потенціювати ризик кровотеч, пов’язаних з НПЗП.
Хінолонові антибіотики. Дані, отримані в експериментах на тваринах, вказують, що НПЗП можуть підвищувати ризик появи судом, пов’язаних з прийомом хінолонових антибіотиків. Пацієнти, які приймають одночасно НПЗП і хінолони, мають підвищений ризик розвитку судом.
Інгібітори CYP 2C9. Одночасне призначення ібупрофену з інгібіторами CYP 2C9 може збільшувати експозицію ібупрофену (субстрат CYP 2C9). У ході одного дослідження було показано, що вориконазол та флуконазол (інгібітори CYP 2C9) збільшували експозицію S(+) ібупрофену приблизно на 80–100%. Необхідно передбачити зниження дози ібупрофену при одночасному призначенні з інгібіторами CYP 2C9, особливо при призначенні високих доз ібупрофену пацієнтам, які приймають вориконазол або флуконазол.

токсичність. Ознаки токсичності у дітей або дорослих зазвичай не відмічали при дозах нижче 100 мг/кг. Проте в деяких випадках можуть бути необхідні підтримувальні заходи. У дітей ознаки токсичності відмічали після прийому препарату в дозі 400 мг/кг маси тіла і більше. У дорослих дозозалежний ефект є менш вираженим. Т_½ при передозуванні становить 1,5–3 год.
Симптоми. У більшості пацієнтів симптоми передозування ібупрофеном проявляються протягом 4–6 год після прийому препарату.
Найбільш часті симптоми передозування включають нудоту, блювання, біль у животі, летаргію і сонливість.
Прояви з боку ЦНС включають головний біль, дзвін у вухах, запаморочення, судоми і втрату свідомості.
Рідко повідомляли про ністагм, метаболічний ацидоз, гіпотермію, симптоми з боку нирок, шлунково-кишкову кровотечу, кому, апное, пригнічення ЦНС та дихальної системи.
Повідомляли про серцево-судинну токсичність, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, брадикардії й тахікардії. У разі значного передозування можливе ураження нирок та печінки. Значне передозування зазвичай переноситься добре, якщо не застосовувати інші препарати. При серйозних отруєннях може виникнути метаболічний ацидоз.
Лікування. Немає специфічного антидоту при передозуванні ібупрофеном. Якщо прийнята кількість препарату перевищує 400 мг/кг маси тіла, рекомендується протягом 1 год після його прийому провести промивання/випорожнення шлунка з подальшим симптоматичним лікуванням.
Лікування повинно включати забезпечення прохідності дихальних шляхів і моніторинг серцевої функції та основних показників життєдіяльності до нормалізації стану пацієнта. Для отримання найактуальнішої інформації слід звертатися до місцевого токсикологічного центру.

препарат не потребує особливого температурного режиму зберігання. Після відкриття флакона суспензія стабільна протягом 3 міс.