ФЛАММЕГІС® (FLAMMEGIS)

СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ

ліофілізат для розчину для інфузій 100 мг флакон, № 1Ціни в аптеках
Інфліксимаб
100 мг
№ UA/13090/01/01 від 15.08.2016 до 15.08.2021
DB За рецептом

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

Фламмегіс є біоподібним медичним продуктом.

Імунологічні і біологічні властивості. Інфліксимаб являє собою гібридні мишино-людські (IgG1) моноклональні антитіла, що з високою афінністю зв’язують як розчинні, так і трансмембранні форми фактора некрозу пухлини α (TNFα), який відіграє важливу роль у розвитку аутоімунних і запальних захворювань. Інфліксимаб швидко утворює стабільні комплекси з людським TNFα, при цьому відбувається зниження біоактивності TNFα. Інфліксимаб діє специфічно відносно TNFα і не здатний нейтралізувати лімфотоксин α (TNFβ).

Підвищені концентрації TNFα були виявлені у суглобах хворих на ревматоїдний артрит і співвідносяться з підвищеною активністю захворювання. При ревматоїдному артриті лікування інфліксимабом знижувало інфільтрацію уражених запаленням клітин у зоні суглоба, а також експресію молекул, що сприяють клітинній адгезії, хемоатракції та деградації тканин. Результатами лікування були зниження рівнів інтерлейкіну 6 (IL-6) та C-реактивного білка (CRP) у сироватці крові, а також підвищення рівня гемоглобіну у хворих на ревматоїдний артрит. У хворих на псоріаз інфліксимаб зменшував вираженість епідермального запалення та нормалізував кератиноцитну диференціацію у псоріатичних бляшках. При псоріатичному артриті нетривале застосування препарату зменшувало кількість Т-клітин та судин у синовіальній оболонці та псоріатичній шкірі.

Гістологічна оцінка біопсії товстого кишечнику, отримана до та через 4 тиж після прийому інфліксимабу, продемонструвала істотне зниження TNFα. Лікування пацієнтів із хворобою Крона також було пов’язано з істотним зменшенням C-реактивного білка (CRP), нормалізацією кількості лімфоцитів, моноцитів та нейтрофілів. Мононуклеарні клітини периферичної крові (PBMC), отримані у пролікованих інфліксимабом пацієнтів, демонстрували проліферативну сприйнятливість до стимуляторів, що не зменшувалися, порівняно з нелікованими пацієнтами. Аналіз мононуклеарних клітин, отриманих за допомогою біопсії слизової оболонки кишечнику, показав, що лікування інфліксимабом призводило до зменшення кількості клітин, здатних до експресії TNFα та інтерферонів. Лікування інфліксимабом знижує інфільтрацію запальних клітин та наявність маркерів запалення в уражених зонах кишечнику. Ендоскопічні дослідження свідчать про заживлення слизової оболонки кишечнику у лікованих інфліксимабом пацієнтів.

Фармакокінетика. Рандомізоване подвійне сліпе багатоцентрове проспективне дослідження фази I у паралельних групах, що передбачало здійснення однократної в/в (i.v.) інфузії (CT-P13 1.1) хворим із анкілозуючим спондилітом, виявило, що фармакокінетичний профіль препарату Фламмегіс був порівнянним із оригінальним препаратом. Співвідношення (90% довірчий інтервал) геометричних середніх (для препарату Фламмегіс та еталонного засобу) становило 104,10% (93,93–115,36%) для показника AUCτ та 101,47% (94,57–108,86%) для показника Cmax,ss.

Результати базового клінічного дослідження фази ІІІ (CT-P13 3.1), проведеного на пацієнтах із ревматоїдним артритом, підтверджують результати дослідження еквівалентності фармакокінетики (CT-P13 1.1): протягом періоду застосування обох лікарських засобів для препарату Фламмегіс та оригінального препарату спостерігалися аналогічні значення Cmin та Cmax.

Під час початкових досліджень, проведених з оригінальним препаратом інфліксимабу, однократні в/в інфузії 1; 3; 5; 10 або 20 мг/кг маси тіла інфліксимабу призводили до пропорційного дозі підвищення Cmax препарату у плазмі крові та AUC. Об’єм розподілу в рівноважному стані (медіана Vd становила 3,0–4,1 л) не залежав від введеної дози та свідчив про переважний розподіл інфліксимабу у судинному компартменті. Залежність фармакокінетики від часу не спостерігалася. Шляхи виведення інфліксимабу не охарактеризовані. Незмінений інфліксимаб у сечі не виявляли. Значних відмінностей у виведенні або об’ємі розподілу, пов’язаних з віком або масою тіла пацієнтів з ревматоїдним артритом, не виявлено. Фармакокінетика інфліксимабу у пацієнтів похилого віку не досліджувалася. Не проводилися дослідження за участю пацієнтів із захворюваннями печінки або нирок.

При введенні однократних доз 3; 5 або 10 мг/кг маси тіла середні значення Cmax (медіани) становили 77; 118 та 277 мкг/мл відповідно. Медіани кінцевого Т½ для цих доз варіювали від 8 до 9,5 дня. У більшості пацієнтів інфліксимаб виявляли в сироватці протягом принаймні 8 тиж після введення рекомендованої однократної дози 5 мг/кг маси тіла для лікування хвороби Крона та дози 3 мг/кг маси тіла для підтримувального лікування ревматоїдного артриту кожні 8 тиж.

Повторне введення інфліксимабу (5 мг/кг на 0-й, 2-й і 6-й тиждень для лікування хвороби Крона з утворенням фістул, 3 або 10 мг/кг кожні 4 або 8 тиж для лікування ревматоїдного артриту) призводило до незначного накопичення інфліксимабу в сироватці крові після введення другої дози. Іншого клінічно значущого накопичення не відмічено. У більшості пацієнтів із хворобою Крона з утворенням фістул інфліксимаб виявляли в сироватці крові протягом 12 тиж (діапазон: 4–28 тиж) після введення згідно з режимом застосування.

Дитяча популяція. Загалом рівні препарату у пацієнтів дитячого віку з хворобою Крона (53 пацієнти віком 6–17 років; 8 пацієнтів віком 6–10 років) були аналогічними рівням, які спостерігалися у дорослих пацієнтів із хворобою Крона. Медіана кінцевого Т½ для дози 5 мг/кг маси тіла у дітей-пацієнтів із хворобою Крона становила 10,9 дня.

ПОКАЗАННЯ

ревматоїдний артрит. Препарат Фламмегіс у комбінації з метотрексатом призначений для зменшення вираженості ознак та симптомів, а також покращення фізичних функцій у:

дорослих пацієнтів з активним захворюванням, реакція яких на протиревматичні засоби, що модифікують хід захворювання (Disease Modifying Antirheumatic Drugs — DMARDs), у тому числі метотрексат, виявляється неадекватною;

– дорослих пацієнтів із тяжким, активним та прогресуючим захворюванням, які раніше не застосовували метотрексат або інші засоби DMARDs.

У цих популяцій пацієнтів було продемонстровано зменшення швидкості прогресування ураження суглобів, визначене методом рентгенівського дослідження.

Хвороба Крона у дорослих. Препарат Фламмегіс призначений для:

– лікування помірного або тяжкого ступеня хвороби Крона у дорослих пацієнтів, у яких не досягнуто належної реакції на лікування, незважаючи на повний відповідний курс лікування кортикостероїдами та/або імунодепресантами, або пацієнтів, які не переносять або мають медичні протипоказання до лікування зазначеними засобами;

– лікування гострої форми хвороби Крона з утворенням фістул у дорослих пацієнтів, у яких не досягнуто належної відповіді на лікування, незважаючи на повний відповідний традиційний курс лікування (що включає антибіотики, дренаж та застосування імунодепресантів).

Хвороба Крона у дітей. Препарат Фламмегіс призначений для лікування тяжкої форми хвороби Крона у дітей віком 6–17 років, у яких не досягнуто належної реакції на лікування традиційними методами, що включають кортикостероїди, імуномодулятори та первинну харчову терапію, та пацієнтів, які не переносять або мають медичні протипоказання до лікування зазначеними засобами. У проведеному клінічному випробуванні препарат інфліксимаб призначався лише в поєднанні із традиційним лікуванням та імунодепресантами.

Виразковий коліт. Препарат Фламмегіс призначений для лікування помірного або тяжкого ступеня виразкового коліту у дорослих пацієнтів, у яких не досягнуто належної реакції на лікування традиційними методами, що включають ГКС та 6-меркаптопурин (6-MP) або азатіоприн (AZA), чи пацієнтів, які не переносять або мають медичні протипоказання до лікування зазначеними засобами.

Анкілозуючий спондиліт. Препарат Фламмегіс призначений для лікування тяжкого ступеня анкілозуючого спондиліту у дорослих пацієнтів, у яких не досягнуто належної відповіді на лікування традиційними методами.

Псоріатичний артрит. Препарат Фламмегіс призначений для лікування гострого та прогресуючого псоріатичного артриту у дорослих пацієнтів, у яких не досягнуто належної реакції на попереднє лікування засобами DMARDs.

Препарат Фламмегіс слід застосовувати:

– у поєднанні з метотрексатом;

– або окремо для лікування пацієнтів з непереносимістю метотрексату чи осіб, яким метотрексат протипоказаний.

Було показано, що інфліксимаб покращує фізичні функції у пацієнтів із псоріатичним артритом, а також зменшує швидкість прогресування периферійного ураження суглобів, визначеного шляхом рентгенівського дослідження, у пацієнтів із симетричними підтипами хвороби, що уражують декілька суглобів.

Псоріаз. Препарат Фламмегіс призначений для лікування дорослих пацієнтів з помірним або тяжким перебігом бляшкового псоріазу у дорослих пацієнтів, у яких не досягнуто належної відповіді, наявні протипоказання або непереносимість при застосуванні інших системних засобів, у тому числі циклоспорину, метотрексату або псоралену в поєднанні з опроміненням УФ-променями довгохвильового спектра (PUVA).

ЗАСТОСУВАННЯ

лікування препаратом Фламмегіс має розпочинатися та проводитися під наглядом кваліфікованих лікарів, що мають досвід у діагностиці та лікуванні ревматоїдного артриту, запального захворювання кишечнику, анкілозуючого спондиліту, псоріатичного артриту або псоріазу. Препарат Фламмегіс слід вводити в/в.

Інфузії препарату Фламмегіс мають здійснюватися кваліфікованими медичними працівниками сфери охорони здоров’я, що володіють навиками виявлення будь-яких ускладненнь, пов’язаних з інфузією.

Протягом курсу препарату Фламмегіс необхідно оптимізувати дози інших препаратів, які застосовуються одночасно, наприклад кортикостероїдів та імунодепресантів.

Дорослі (віком від 18 років)

Ревматоїдний артрит. 3 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії із застосуванням додаткових доз 3 мг/кг, які вводяться через 2 і 6 тиж після першої інфузії, а також кожні 8 тиж після цього.

Препарат Фламмегіс слід застосовувати в поєднанні з метотрексатом.

Наявні дані свідчать про те, що клінічна реакція у пацієнтів, як правило, досягається протягом 12 тиж лікування. Якщо у пацієнта виявлено неналежну реакцію або після закінчення зазначеного періоду реакція зникає, слід врахувати можливість поступового підвищення дози приблизно на 1,5 мг/кг до максимальної дози 7,5 мг/кг маси тіла кожні 8 тиж. Альтернативним шляхом, який доцільно розглянути, може бути введення 3 мг/кг маси тіла кожні 4 тиж. Якщо досягнуто належну реакцію, слід продовжувати застосування обраної дози чи частоти введення дози.

Доцільність продовження лікування має бути ретельно переглянута для пацієнтів з відсутніми ознаками терапевтичної користі протягом перших 12 тиж лікування або після корекції дози.

Активна форма хвороби Крона середнього — тяжкого ступеня. 5 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії із застосуванням додаткових інфузій у дозі 5 мг/кг через 2 тиж після першої інфузії. Якщо після введення 2 доз реакція у пацієнта відсутня, не слід продовжувати лікування інфліксимабом. Наявні клінічні дані не свідчать про доцільність продовження застосування інфліксимабу пацієнтами з відсутньою терапевтичною відповіддю на лікування протягом 6 тиж з моменту початкової інфузії.

У пацієнтів, що досягли належної реакції на лікування, альтернативними стратегіями продовження лікування є:

– підтримувальна терапія: додаткові інфузії препарату в дозі 5 мг/кг через 6 тиж після початкової інфузії з наступними інфузіями кожні 8 тиж або

– повторне введення: інфузія 5 мг/кг маси тіла в разі рецидиву ознак та симптомів захворювання (див. Повторне застосування).

Незважаючи на відсутність порівняльних даних, обмежені дані для пацієнтів, у яких була досягнута початкова клінічна реакція на дозу 5 мг/кг маси тіла, але потім втрачена клінічна реакція, свідчать про те, що у деяких пацієнтів терапевтичну відповідь може бути відновлено у разі підвищення дози. Доцільність продовження лікування слід зважено переглядати для пацієнтів з відсутніми ознаками терапевтичної користі після корекції дози.

Хвороба Крона в активній формі з утворенням фістул. 5 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії із застосуванням додаткових інфузій у дозі 5 мг/кг через 2 і 6 тиж після першої інфузії. Якщо після 3 доз клінічна реакція у пацієнта відсутня, додаткове лікування інфліксимабом не слід застосовувати.

У пацієнтів, що досягли терапевтичної відповіді на лікування, альтернативними стратегіями продовження лікування є:

– підтримувальна терапія: додаткові інфузії препарату у дозі 5 мг/кг через 8 тиж або

– повторне введення: інфузія 5 мг/кг у разі рецидиву ознак та симптомів захворювання, з наступним введенням 5 мг/кг кожні 8 тиж (див. Повторне застосування).

Незважаючи на відсутність порівняльних даних, обмежені дані для пацієнтів, у яких була досягнута початкова клінічна реакція на дозу 5 мг/кг, але потім втрачена клінічна реакція, свідчать про те, що у деяких пацієнтів терапевтичну відповідь може бути відновлено в разі підвищення дози. Доцільність продовження лікування слід зважено переглядати для пацієнтів з відсутніми ознаками терапевтичної користі після корекції дози.

Досвід повторного застосування препарату у пацієнтів із хворобою Крона в разі рецидиву ознак та симптомів захворювання є обмеженим, а порівняльні дані щодо переваг/ризиків альтернативних стратегій у разі продовження лікування відсутні.

Виразковий коліт. 5 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії із застосуванням додаткових інфузій у дозі 5 мг/кг через 2 і 6 тиж після першої інфузії, а потім кожні 8 тиж.

Наявні дані свідчать про те, що клінічна реакція у пацієнтів, як правило, досягається протягом 14 тиж лікування, тобто після 4 доз. Доцільність продовження лікування має бути ретельно переглянута для пацієнтів з відсутніми ознаками терапевтичної користі протягом цього періоду.

Анкілозуючий спондиліт. 5 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії із застосуванням додаткових інфузій у дозі 5 мг/кг через 2 і 6 тиж після першої інфузії, а потім кожні 6–8 тиж. Якщо через 6 тиж (тобто після 3 доз) реакція на лікування у пацієнта відсутня, не слід продовжувати лікування інфліксимабом.

Псоріатичний артрит. 5 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії із застосуванням додаткових інфузій у дозі 5 мг/кг через 2 і 6 тиж після першої інфузії, а потім кожні 8 тиж.

Псоріаз. 5 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії із застосуванням додаткових інфузій у дозі 5 мг/кг через 2 і 6 тиж після першої інфузії, а потім кожні 8 тиж. Якщо через 14 тиж (тобто після 4 доз) реакція на лікування у пацієнта відсутня, не слід продовжувати лікування інфліксимабом.

Повторне застосування для лікування хвороби Крона та ревматоїдного артриту. У разі рецидиву ознак та симптомів захворювання інфліксимаб може бути введений повторно через 16 тиж після останньої інфузії. У клінічних дослідженнях реакції гіперчутливості уповільненого типу були нечастими і спостерігалися після проміжків у прийомі інфліксимабу протягом менше ніж 1 рік.

Безпека та ефективність повторного введення препарату після проміжку у прийомі інфліксимабу протягом більше ніж 16 тиж не встановлена. Цей факт стосується як пацієнтів із хворобою Крона, так і пацієнтів із ревматоїдним артритом.

Повторне застосування для лікування виразкового коліту. Безпека та ефективність повторного введення препарату в іншому режимі, аніж кожні 8 тиж, не встановлена.

Повторне застосування для лікування анкілозуючого спондиліту. Безпека та ефективність повторного введення препарату в іншому режимі, аніж кожні 6–8 тиж, не встановлена.

Повторне застосування для лікування псоріатичного артриту. Безпека та ефективність повторного введення препарату в іншому режимі, аніж кожні 8 тиж, не встановлена.

Повторне застосування для лікування псоріазу. Обмежений досвід повторного застосування однієї дози інфліксимабу для лікування псоріазу через інтервал у 20 тиж свідчить про знижену ефективність та підвищену частоту слабких або помірних побічних реакцій на інфузію порівняно з вихідним індукційним режимом.

Обмежений досвід повторного застосування препарату після спалаху захворювання в режимі повторної індукції свідчить про підвищену частоту побічних реакцій на інфузію, у тому числі тяжких, порівняно з 8-тижневим підтримувальним лікуванням.

Повторне застосування для різних показань. У разі припинення застосування підтримувального лікування і необхідності в поновленні курсу лікування застосування режиму повторної індукції не рекомендується. У такій ситуації застосування препарату Фламмегіс необхідно розпочати з однократної дози, а потім дотримуватися рекомендацій щодо підтримувальних доз, описаних вище.

Пацієнти похилого віку (≥65 років). Спеціальні дослідження препарату Фламмегіс на пацієнтах похилого віку не проводилися. У клінічних дослідженнях не спостерігалося значних відмінностей, пов’язаних із віком, за такими показниками, як кліренс або об’єм розподілу, тому необхідність у корекції дози відсутня.

Дитяча популяція

Хвороба Крона (пацієнти — діти віком 6–17 років). 5 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії із застосуванням додаткових інфузій у дозі 5 мг/кг через 2 і 6 тиж після першої інфузії, а потім кожні 8 тиж. Деяким пацієнтам для підтримки клінічної користі може знадобитися коротший інтервал між введеннями препарату, а для інших і довшого інтервалу між введеннями може бути достатньо. Наявні дані не свідчать на користь продовження лікування інфліксимабом пацієнтів-дітей, у яких не досягнуто реакції на лікування протягом перших 10 тиж курсу лікування.

Дослідження препарату Фламмегіс у пацієнтів із хворобою Крона віком молодше 6 років не проводилися.

Виразковий коліт, псоріаз, ювенільний ідіопатичний артрит, псоріатичний артрит та анкілозуючий спондиліт. Безпека та ефективність препарату Фламмегіс для дітей та підлітків віком молодше 18 років для лікування за показаннями «виразковий коліт», «псоріаз», «ювенільний ідіопатичний артрит», «псоріатичний артрит» та «анкілозуючий спондиліт» не встановлені. Дані відсутні.

Ювенільний ревматоїдний артрит. Безпека та ефективність препарату Фламмегіс для дітей та підлітків віком молодше 18 років для лікування за показанням «ювенільний ревматоїдний артрит» не встановлені. Дані, наявні на сьогодні, описані в розділі ПОБІЧНА ДІЯ, проте жодних рекомендацій щодо дозування не може бути зроблено.

Ниркова та/або печінкова недостатність. Дослідження препарату Фламмегіс на відповідних популяціях пацієнтів не проводилися. Рекомендації щодо доз препарату не можуть бути надані.

Спосіб введення. Препарат Фламмегіс слід вводити в/в у вигляді інфузій протягом 2-годинного періоду. За станом усіх пацієнтів, яким вводили препарат Фламмегіс, слід спостерігати принаймні 1–2 год після інфузії для виявлення гострих реакцій, пов’язаних з інфузією.

Засоби невідкладної допомоги, такі як епінефрин, антигістамінні препарати та повітровід для забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів, мають бути безпосередньо доступними. Пацієнтам можна попередньо вводити деякі засоби, наприклад антигістамінні препарати, кортикостероїд та/або парацетамол, а також уповільнити швидкість інфузії з метою зниження ризику виникнення побічних реакцій, пов’язаних з інфузією, особливо якщо такі реакції виникали у пацієнта раніше.

Скорочений час інфузій для дорослих осіб із певними показаннями. Для ретельно відібраних дорослих пацієнтів, які добре перенесли принаймні 3 попередні 2-годинні інфузії препарату Фламмегіс (фаза індукції) та одержують підтримувальне лікування, можна розглянути доцільність здійснення наступних інфузій протягом періоду не менше 1 год. Якщо в разі скороченої інфузії виникає реакція на інфузію, доцільно розглянути можливість застосування більш повільної інфузії, якщо лікування необхідно продовжити. Введення доз >6 мг/кг маси тіла в режимі скорочених інфузій не досліджували.

Приготування інфузійного розчину.

1. Необхідно вирахувати необхідні дозу та кількість флаконів з препаратом Фламмегіс. Кожен флакон препарату Фламмегіс містить 100 мг інфліксимабу. Має бути розрахований необхідний загальний об’єм розчиненого препарату Фламмегіс.

2. Кожен флакон препарату Фламмегіс має бути розведений в асептичних умовах 10 мл води для ін’єкцій за допомогою шприца з голкою 21-го калібру (0,8 мм) або меншою. Необхідно зняти відламну частину кришечки флакона і протерти верх флакона тампоном, змоченим у 70% спирті. Необхідно ввести голку шприца у флакон через центр гумової пробки і спрямувати потік води для ін’єкцій на скляну стінку флакона. Не слід використовувати флакон у разі відсутності вакууму. Розчин необхідно обережно перемішати, обертаючи флакон, щоб розчинити ліофілізований порошок.Тривалого або інтенсивного перемішування слід уникати. НЕ МОЖНА СТРУШУВАТИ ФЛАКОН. Піноутворення в розчині під час розчинення не є незвичайним явищем. Одержаний розчин має відстоятися протягом 5 хв. Розчин має бути безбарвним або блідо-жовтим та опалесцентним. У розчині може міститися декілька дрібних напівпрозорих частинок, оскільки інфліксимаб є білком. Не слід використовувати розчин у разі наявності в ньому непрозорих частинок або інших чужорідних частинок, а також зміни кольору розчину.

3. Загальний об’єм розчиненого препарату Фламмегіс має бути розведений до 250 мл інфузійним розчином натрію хлориду концентрацією 9 мг/мл (0,9%). Цей процес можна здійснити шляхом відбору об’єму інфузійного розчину натрію хлориду концентрацією 9 мг/мл (0,9%) зі скляного флакона або інфузійного мішка місткістю 250 мл, що дорівнює об’єму розчиненого препарату Фламмегіс. Загальний об’єм розчиненого препарату Фламмегіс слід повільно перенести у скляний флакон або інфузійний мішок місткістю 250 мл та обережно перемішати.

4. Розчин для інфузій має вводитися протягом періоду не менше рекомендованого часу інфузії (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Необхідно використовувати лише інфузійний набір, обладнаний вбудованим стерильним непірогенним фільтром для зв’язування білків з низькою молекулярною масою (розмір пор 1,2 мікрометрів або менше). Через відсутність консерванту рекомендується розпочинати введення розчину для інфузії якомога швидше, не пізніше ніж через 3 год після розчинення та розведення. У разі проведення розчинення та розведення у гарантовано асептичних умовах інфузійний розчин Фламмегіс може бути використаний упродовж 24 год за умови його зберігання при температурі від 2 до 8 °C. Не слід зберігати будь-які невикористані порції інфузійного розчину для повторного використання.

5. Фізичні та біохімічні дослідження сумісності з метою оцінки одночасного введення препарату Фламмегіс з іншими засобами не проводилися. Не можна одночасно здійснювати інфузію препарату Фламмегіс з іншими засобами із застосуванням однієї й тієї самої лінії для в/в введення.

6. Перед застосуванням препарату Фламмегіс слід візуально перевірити наявність у ньому твердих часток або зміни його кольору. У разі виявлення помітних непрозорих часток, зміни кольору або чужорідних часток препарат Фламмегіс не слід використовувати.

7. Будь-які невикористані залишки лікарського засобу або відходи слід утилізувати згідно з місцевими вимогами.

ПРОТИПОКАЗАННЯ

наявність в анамнезі реакцій підвищеної чутливості до інфліксимабу, інших мишиних білків або будь-яких допоміжних компонентів препарату.

Пацієнти з тяжкими інфекціями (туберкульоз, сепсис, абсцеси та опортуністичні інфекції), із серцевою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості (NYHA III–IV).

ПОБІЧНА ДІЯ

побічні ефекти, що виявляють, залежать від дози препарату. У ході тривалої терапії під час клінічних досліджень препарат Фламмегіс вводили 621 пацієнту з ревматоїдним артритом та 250 пацієнтам з анкілозуючим спондилітом. Профіль безпеки препарату Фламмегіс, який відмічено в цих клінічних дослідженнях, відповідав попередньо зафіксованому для оригінального препарату, що використовувався в цих дослідженнях. У попередніх клінічних дослідженнях із застосуванням оригінального препарату найбільш поширеною небажаною реакцією на лікарський засіб (ADR) була інфекція верхніх дихальних шляхів — вона виникала у 25,3% пацієнтів, які застосовували інфліксимаб, порівняно із 16,5% пацієнтів контрольної групи, що приймали препарат порівняння.

Найбільш серйозні реакції ADR, пов’язані із застосуванням блокаторів TNF, що спостерігалися в разі застосування інфліксимабу, включали реактивацію вірусу гепатиту В (HBV), застійну серцеву недостатність (CHF), тяжкі інфекції (у тому числі сепсис, інфекції, спричинені умовно-патогенними мікроорганізмами, та туберкульоз), сироваткову хворобу (реакції гіперчутливості уповільненого типу), гематологічні реакції, системний еритематозний вовчак/вовчаковий синдром, демієлінізуючі захворювання, гепатобіліарні розлади, лімфоми, Т-клітинну лімфому печінки та селезінки (HSTCL), кишковий або перианальний абсцес (у пацієнтів із хворобою Крона) та інші серйозні реакції на інфузію.

У табл. 1 перелічені небажані реакції, які спостерігалися в ході застосування препарату під час клінічних досліджень, а також небажані реакції, деякі з яких мали летальні наслідки, зареєстровані під час післяреєстраційного застосування оригінального препарату.

У межах системно-органних класів небажані реакції перелічені під визначенням, що характеризують частоту, із застосуванням таких категорій: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100–<1/10); нечасто (≥1/1000–<1/100); рідко (≥1/10 000–<1/1000); дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частоту неможливо визначити, виходячи з наявних даних).

Оскільки звіти про побічні дії, які спостерігаються під час післяреєстраційного періоду, подаються на добровільних засадах популяцією невідомого розміру, частоту відповідних побічних реакцій оцінити неможливо. Тому частота таких побічних реакцій класифікується як «невідома».

Таблиця 1

Прояви побічної дії, які спостерігалися у клінічних дослідженнях та під час післяреєстраційного застосування препарату

Системи Частота побічної реакції Характер проявів побічної дії
Інфекції та інвазії Дуже часто

Часто

Нечасто

Рідко

Вірусна інфекція (грип, герпес).

Бактеріальні інфекції (сепсис, запалення підшкірної клітковини, абсцес).

Туберкульоз, грибкові інфекції (кандидоз).

Менінгіт, інфекції, спричинені умовно-патогенними мікроорганізмами (зокрема інвазивні грибкові інфекції [пневмоцитоз, гістоплазмоз, аспергільоз, кокцидіоїдомікоз, криптококоз, бластомікоз], бактеріальні інфекції [атипові мікобактеріальні інфекції, лістеріоз, сальмонельоз] та вірусні інфекції [цитомегаловірус]), паразитарні інфекції, реактивація гепатиту B

Доброякісні, злоякісні та неспецифічні пухлини Рідко

Частота невідома

Лімфома, неходжкінська лімфома, хвороба Ходжкіна, лейкемія.

Т-клітинна лімфома печінки та селезінки (переважно у підлітків та молодих дорослих осіб із хворобою Крона та виразковим колітом)

Порушення з боку крові та лімфатичної системи Часто

Нечасто

Частота невідома

Нейтропенія, лейкопенія, анемія, лімфаденопатія.

Тромбоцитопенія, лімфопенія, лімфоцитоз.

Агранулоцитоз, тромботична тромбоцитопенічна пурпура, панцитопенія, гемолітична анемія, ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура

Порушення з боку імунної системи Часто

Нечасто

Рідко

Алергічні респіраторі симптоми.

Вовчакоподібний синдром, анафілактична реакція, сироваткова хвороба або сироватково-подібна реакція.

Саркоїдна реакція. Анафілактичний шок, сироваткова хвороба, васкуліт

Психічні розлади Часто

Нечасто

Рідко

Депресія, безсоння.

Амнезія, збудження, сплутаність свідомості, сонливість, нервозність.

Апатія

З боку нервової системи Дуже часто

Часто

Нечасто

Частота невідома

Головний біль.

Вертиго, запаморочення, гіпестезія, парестезія.

Судоми, нейропатія.

Поперечний мієліт, демієлінізуючі розлади ЦНС (хвороба, подібна до розсіяного склерозу, та неврит зорового нерву), периферичні демієлінізуючі захворювання (такі як синдром Гієна — Барре, хронічна запальна демієлінізуюча полінейропатія та багатофокальна рухова нейропатія)

З боку органа зору Часто

Нечасто

Рідко

Частота невідома

Кон’юнктивіт.

Кератит, періорбітальний набряк, ячмінь.

Ендофтальміт.

Тимчасова втрата зору, яка виникає під час інфузії або протягом 2 год з моменту інфузії

З боку серцево-судинної системи Часто

Нечасто

Рідко

Частота невідома

Тахікардія, прискорене серцебиття

Серцева недостатність (виникнення або погіршення стану), аритмія, синкопе, брадикардія.

Синюшність, ексудативний перикардит.

Міокардіальна ішемія/інфаркт міокарда, що має місце під час інфузії або протягом 2 год з моменту інфузії

Судинні розлади Часто

Нечасто

Рідко

Гіпотензія, гіпертензія, підшкірний крововилив, «приливи», рум’янець.

Периферична ішемія, тромбофлебіт, гематома.

Недостатність кровообігу, петехія, вазоспазм

З боку дихальної системи Дуже часто

Часто

Нечасто

Дуже рідко

Інфекція верхніх дихальних шляхів, синусит.

Інфекція нижніх дихальних шляхів (наприклад бронхіт, пневмонія), диспное, носова кровотеча.

Набряк легень, бронхоспазм, плеврит, плевральний випіт.

Інтерстиціальне захворювання легень (у тому числі хвороба зі швидким прогресуванням, фіброз легень та пневмоніт)

З боку травного тракту Дуже часто

Часто

Нечасто

Біль у шлунку, нудота.

Кровотеча у ШКТ, діарея, диспепсія, гастроезофагеальний рефлекс, закреп.

Прорив кишечнику, стеноз кишечнику, дивертикуліт, панкреатит, хейліт

З боку гепатобіліарної системи Часто

Нечасто

Дуже рідко

Частота невідома

Аномальна функція печінки, підвищений рівень трансаміназ. Гепатит, гепатоцелюлярні пошкодження, холецистит.

Аутоімунний гепатит, жовтяниця.

Печінкова недостатність

З боку шкіри Часто

Нечасто

Дуже рідко

Поява або загострення псоріазу, у тому числі пустульозного псоріазу (переважно на долонях та підошвах), кропивниця, висип, свербіж, посилене потовиділення, сухість шкіри, грибковий дерматит, екзема, алопеція.

Бульозний висип, оніхомікоз, себорея, червоні вугрі, папілома шкіри, гіперкератоз, аномальна пігментація шкіри.

Токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, поліморфна еритема, фурункульоз

З боку кістково-м’язової системи Часто Міалгія, артралгія, біль у спині
З боку сечовидільної системи Часто

Нечасто

Інфекція сечовивідних шляхів.

Пієлонефрит

З боку репродуктивної системи Нечасто Вагініт
Організм

у цілому

Дуже часто

Часто

Нечасто

Рідка

Реакція, пов’язана з інфузією, біль.

Біль у грудях, підвищена втомлюваність, лихоманка, реакція в місці введення, застуда, набряк.

Порушення загоєння ран.

Гранулематозні ураження

Лабораторні дослідження Нечасто

Дуже рідко

Позитивний результат аналізу аутоантитіл.

Аномальний рівень фактора комплементу

Реакції, пов’язані з інфузією. Реакція, пов’язана з інфузією, у клінічних дослідженнях визначалася як будь-яке небажане явище, що виникало під час інфузії або впродовж 1-ї години після інфузії. У ході клінічних досліджень фази ІІІ реакції, пов’язані з інфузією, спостерігалися у 18% пацієнтів, які застосовували інфліксимаб, порівняно з 5% пацієнтів, які застосовували плацебо. У цілому реакції, пов’язані з інфузією, виникали у більшої частини пацієнтів, які використовували монотерапію інфліксимабом, порівняно із пацієнтами, які застосовували інфліксимаб у комплексі з імуномодуляторами. Близько 3% пацієнтів припиняли лікування у зв’язку з виникненням реакцій на інфузії, і зазначені реакції зникали в усіх пацієнтів із застосуванням спеціального медикаментозного лікування або без нього. Серед пацієнтів, які застосовували інфліксимаб, у яких спостерігалася реакція на інфузію під час періоду індукції до 6-го тижня, у 27% реакція на інфузію виникала повторно протягом періоду підтримувального лікування — з 7-го по 54-й тиждень. Серед пацієнтів, реакції на інфузію у яких були відсутні протягом періоду індукції, у 9% реакція на інфузію виникала протягом періоду підтримувального лікування.

У ході клінічного дослідження пацієнтів з ревматоїдним артритом (ASPIRE) кожну з перших 3 інфузій необхідно було вводити протягом 2 год. Тривалість наступних інфузій можна було скоротити до періоду, що не перевищував 40 хв, для пацієнтів, у яких не виникало серйозних реакцій на інфузію. У цьому випробуванні 60% пацієнтів (686 з 1040) було зроблено принаймні одну скорочену інфузію тривалістю 90 хв або менше, і 44% пацієнтів (454 з 1040) було зроблено принаймні одну скорочену інфузію тривалістю 60 хв або менше. Серед пацієнтів, які застосовували інфліксимаб та одержали принаймні одну скорочену інфузію, реакції на інфузію виникали у 15% пацієнтів, а серйозні реакції на інфузію — у 0,4% пацієнтів.

Під час клінічного дослідження пацієнтів із хворобою Крона (SONIC) реакції, пов’язані з інфузіями, відмічені у 16,6% (27/163) пацієнтів, які одержували монотерапію інфліксимабом, у 5% (9/179) пацієнтів, які одержували інфліксимаб у поєднанні із AZA, і у 5,6% (9/161) пацієнтів, які одержували монотерапію AZA. Одна серйозна реакція на інфузію (<1%) виникла у пацієнта, який застосовував монотерапію інфліксимабом.

У ході післяреєстраційного застосування із введенням інфліксимабу були пов’язані реакції, подібні до анафілактичних, у тому числі набряк гортані/глотки та тяжкий бронхоспазм, а також судоми. До того ж надходили повідомлення про надзвичайно рідкісні реакції тимчасової втрати зору та міокардіальної ішемії/інфаркту, що виникали протягом інфузії інфліксимабу або впродовж 2 год після неї.

Реакції на інфузію після повторного введення інфліксимабу. Клінічне дослідження за участю пацієнтів з помірним або тяжким псоріазом було сплановане таким чином, щоб оцінити ефективність та безпеку довгострокового підтримувального лікування порівняно з повторним індукційним режимом введення інфліксимабу (максимум 4 інфузії через 0; 2; 6 та 14 тиж) після спалаху захворювання. Пацієнти не одержували будь-якого супутнього лікування імунодепресантами. У групі повторного курсу лікування серйозна реакція на інфузію виникла у 4% (8/219) пацієнтів порівняно з <1% (1/222) пацієнтів, які застосовували підтримувальне лікування. Більшість серйозних реакцій на інфузію відмічали під час другої інфузії на 2-й тиждень. Проміжок часу між останньою дозою підтримувального лікування та першою дозою повторного індукційного лікування варіював у діапазоні 35–231 день. Симптоми зазначених реакцій включали, але не обмежувалися диспное, кропивницею, набряком обличчя та гіпотензією. В усіх випадках лікування інфліксимабом припиняли та/або розпочинали лікування іншим засобом, що дозволяло повністю усунути ознаки та симптоми реакції.

Реакції гіперчутливості уповільненого типу. У клінічних дослідженнях реакції гіперчутливості уповільненого типу були нечастими та виникали після проміжків у застосуванні інфліксимабу протягом менше ніж 1 року. Під час досліджень псоріазу реакції гіперчутливості уповільненого типу спостерігалися на початку курсу лікування. Їх ознаки та симптоми включали міалгію та/або артралгію з лихоманкою та/або шкірним висипом, а у деяких пацієнтів виникали свербіж, набряк обличчя, рук або губ, дисфагія, кропивниця, біль у горлі та головний біль.

Існує недостатня кількість даних щодо поширеності реакцій гіперчутливості уповільненого типу після проміжків у застосуванні препарату протягом більше ніж 1 року, проте обмежені дані клінічних досліджень свідчать про підвищений ризик реакцій гіперчутливості уповільненого типу зі збільшенням інтервалу між курсами інфліксимабу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

У ході 1-річного клінічного дослідження з повторними інфузіями препарату пацієнтам із хворобою Крона (дослідження ACCENT I) поширеність реакцій, подібних до сироваткової хвороби, становила 2,4%.

Імуногенність. У клінічних дослідженнях, у яких порівнювали препарат Фламмегіс з оригінальним препаратом, кількість пацієнтів, в організмі яких продукувалися антитіла до інфліксимабу, була аналогічною для обох груп пацієнтів у кожен момент дослідження. У дослідженні пацієнтів із анкілозуючим спондилітом антитіла до інфліксимабу були зафіксовані у 30 пацієнтів (23,4%) групи Фламмегіс порівняно із 25 пацієнтами (20,5%) групи, що застосовувала еталонний препарат, на 30-й тиждень лікування. У дослідженні за участю пацієнтів з ревматоїдним артритом антитіла до інфліксимабу детектувалися у 121 пацієнта (40,2%) групи, що застосовувала препарат Фламмегіс, порівняно із 120 пацієнтами (39,9%) групи еталонного препарату на 30-й тиждень лікування.

Порівняння цих даних щодо імуногенності з історичними даними, описаними для зазначеного нижче еталонного препарату, є обмеженим, враховуючи відмінності у використовуваних методах.

За результатами попередніх досліджень еталонного препарату було повідомлено, що пацієнти, у яких продукувалися антитіла до інфліксимабу, були більш схильними (приблизно у 2–3 рази) до прояву реакцій, пов’язаних з інфузією. Застосування імунодепресантів, як виявилося, знижує частоту реакцій, пов’язаних із інфузією.

У попередніх клінічних дослідженнях, у яких застосовували однократне та багатократне введення еталонного препарату в дозах 1–20 мг/кг маси тіла, антитіла до інфліксимабу виявляли у 14% пацієнтів, які приймали імунодепресанти будь-якого типу, та у 24% пацієнтів, що не застосовували будь-які імунодепресанти. Серед пацієнтів з ревматоїдним артритом, які одержували рекомендовані повторні дози препарату в поєднанні з метотрексатом, у 8% пацієнтів утворювалися антитіла до інфліксимабу. Серед пацієнтів із псоріатичним артритом, що одержували препарат у дозах 5 мг/кг маси тіла в поєднанні з метотрексатом або без нього, антитіла утворювалися в цілому у 15% пацієнтів (на початку дослідження антитіла виникали у 4% пацієнтів, які одержували метотрексат, та у 26% пацієнтів, які не одержували метотрексату). У пацієнтів із хворобою Крона, які застосовували підтримувальне лікування, антитіла до інфліксимабу утворювалися загалом у 3,3% пацієнтів, які одержували імунодепресанти, та у 13,3% пацієнтів, які не приймали їх. Частота утворення антитіл була у 2–3 рази підвищеною для пацієнтів, які лікувалися епізодично. Через обмеженість методик негативний результат відповідного аналізу не виключав можливості наявності антитіл проти інфліксимабу. У деяких пацієнтів, у яких виявили високі титри антитіл до інфліксимабу, були зафіксовані прояви зниженої ефективності препарату. Серед пацієнтів із псоріазом, які застосовували інфліксимаб у режимі підтримувального лікування без одночасного застосування імуномодуляторів, приблизно у 28% продукувалися антитіла до інфліксимабу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Інфекції. У пацієнтів, які застосовували інфліксимаб, виявляли випадки туберкульозу, бактеріальних інфекцій, у тому числі сепсису та пневмонії, інвазивних грибкових, вірусних та інших інфекцій, спричинених умовно-патогенними мікроорганізмами. Деякі з цих інфекцій мали летальні наслідки; найбільш поширеними інфекціями, спричиненими умовно-патогенними мікроорганізмами, з рівнем смертності >5% були пневмоцитоз, кандидоз, лістеріоз та аспергільоз.

У клінічних дослідженнях 36% пацієнтів, які застосовували інфліксимаб, потребували лікування інфекцій, порівняно із 25% пацієнтів, які застосовували плацебо.

У клінічних дослідженнях ревматоїдного артриту частота серйозних інфекцій, у тому числі пневмонії, була підвищеною в групі пацієнтів, що застосовували інфліксимаб плюс метотрексат, на відміну від пацієнтів, які застосовували виключно метотрексат, особливо в разі використання доз 6 мг/кг маси тіла або вище.

Згідно з даними спонтанних звітів, які надходили протягом післяреєстраційного періоду, найбільш поширеною серйозною небажаною реакцією були інфекції. Деякі випадки мали летальні наслідки. Близько 50% випадків смерті, зазначених у звітах, були пов’язані з інфекцією.

Надходили повідомлення про випадки туберкульозу, іноді з летальними наслідками, у тому числі міліарного туберкульозу та туберкульозу із позалегеневою локалізацією.

Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні захворювання. У клінічних дослідженнях інфліксимабу, у яких взяли участь 5780 пацієнтів, що відповідає 5494 пацієнто-рокам, було зафіксовано 5 випадків лімфом та 26 випадків злоякісних новоутворень, що не були лімфомами, порівняно з відсутністю лімфом та 1 випадком злоякісного новоутворення, що не було лімфомою, серед 1600 пацієнтів, які застосовували плацебо, що відповідає 941 пацієнто-року.

У ході довгострокового спостереження пацієнтів — учасників клінічних досліджень інфліксимабу протягом періоду до 5 років, що відповідало 6234 пацієнто-рокам (3210 пацієнтів), було відмічено 5 випадків лімфоми та 38 випадків злоякісних новоутворень, що не були лімфомами.

Випадки злоякісних новоутворень, у тому числі лімфом, також були відмічені протягом післяреєстраційного застосування інфліксимабу.

Під час пошукового клінічного дослідження за участю пацієнтів із помірним або тяжким захворюванням ХОЗЛ зі звичкою до паління в теперішньому або минулому, 157 дорослих пацієнтів застосовували інфліксимаб у дозах, аналогічних застосовуваним для лікування ревматоїдного артриту та хвороби Крона. У 9 з цих пацієнтів виникли злоякісні новоутворення, у тому числі 1 лімфома. Середня тривалість періоду спостереження становила 0,8 року (частота 5,7% [95% довірчий інтервал (CI) 2,65–10,6%]. Серед 77 пацієнтів контрольної групи був зафіксований лише один випадок злоякісного новоутворення (середня тривалість періоду спостереження становила 0,8 року; частота дорівнювала 1,3% [95% CI 0,03–7,0%]). Більшість злоякісних новоутворень виникали в легенях, у ділянці голови та шиї.

До того ж у пацієнтів із хворобою Крона та виразковим колітом, більшість з яких були підлітками або молодими дорослими чоловіками, що застосовували лікування інфліксимабом, протягом післяреєстраційного періоду спостерігалися рідкісні випадки Т-клітинної лімфоми печінки та селезінки.

Серцева недостатність. Під час дослідження фази II, метою якого була оцінка ефективності інфліксимабу у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю (CHF), підвищена частота летальних наслідків через загострення серцевої недостатності відмічена у пацієнтів, які застосовували інфліксимаб, особливо у тих, яким вводили підвищену дозу препарату 10 мг/кг маси тіла (тобто подвоєну максимальну схвалену дозу). У цьому дослідженні 150 пацієнтам із застійною серцевою недостатністю класів III–IV за класифікацією NYHA (фракція викиду лівого шлуночка ≤35%) вводили по 3 інфузії інфліксимабу в дозі 5; 10 мг/кг маси тіла або плацебо протягом 6 тиж. Через 38 тиж 9 зі 101 пацієнта, які застосовували інфліксимаб (2 пацієнти групи з дозою препарату 5 мг/кг і 7 пацієнтів — 10 мг/кг), померли, тоді як у групі плацебо із 49 пацієнтів був зафіксований лише 1 летальний випадок.

Протягом післяреєстраційного періоду надходили звіти про загострення серцевої недостатності (в умовах наявності або відсутності провокуючих факторів) у пацієнтів, які застосовували інфліксимаб. До того ж надходили звіти про рідкісні випадки появи симптомів серцевої недостатності, у тому числі у пацієнтів без попередньо діагностованих серцево-судинних захворювань. Деякі з цих пацієнтів були віком молодше 50 років.

Розлади гепатобіліарної системи. Під час клінічних досліджень у пацієнтів, які застосовували інфліксимаб, виявляли випадки слабкого або помірного підвищення рівня ALT та AST без прогресування до тяжкого ураження печінки. Спостерігалося збільшення рівня ALT ≥5 верхньої межі норми (ULN). Підвищення рівня трансаміназ було зафіксовано (причому частіше ALT, ніж AST) у більшої частини пацієнтів, що одержували інфліксимаб, аніж серед пацієнтів контрольної групи, причому незалежно від того, чи застосовувався інфліксимаб у вигляді монотерапії чи в поєднанні з іншими імунодепресантами. Більшість відхилень рівнів трансаміназ були короткочасними; у невеликої кількості пацієнтів підвищення цих рівнів було більш тривалим. У цілому у пацієнтів з підвищеними рівнями ALT та AST не виявлено будь-яких додаткових симптомів, і зазначені відхилення зменшувалися або нормалізувалися за умов як продовження, так і припинення застосування інфліксимабу або модифікації супутнього лікування. Під час післяреєстраційного спостереження у пацієнтів, які застосовували інфліксимаб, були зафіксовані дуже рідкісні випадки жовтяниці та гепатиту, деякі з яких мали риси аутоімунного гепатиту.

Антинуклеарні антитіла (ANA)/антитіла проти дволанцюгової ДНК (длДНК). Приблизно половина пацієнтів, які застосовували інфліксимаб у клінічних дослідженнях, що мали негативний результат аналізу на ANA на початку дослідження, виявили позитивний результат аналізу на ANA протягом дослідження, порівняно з приблизно 1/5 пацієнтів групи плацебо. Антитіла проти длДНК були вперше діагностовані у приблизно 17% пацієнтів групи інфліксимабу порівняно з 0% пацієнтів групи плацебо. Під час останньої перевірки 57% пацієнтів групи інфліксимабу зберігали позитивний результат аналізу на антитіла проти длДНК. Повідомлення про вовчак та вовчаковий синдром, однак, залишалися нечастими.

Додаткова інформація щодо особливих популяцій

Пацієнти похилого віку (≥65 років). У клінічних дослідженнях ревматоїдного артриту частота серйозних інфекцій була підвищеною у пацієнтів, які застосовували інфліксимаб плюс метотрексат, віком 65 років і старше (11,3%), ніж у пацієнтів віком молодше 65 років (4,6%). У пацієнтів, які застосовували лише метотрексат, частота серйозних інфекцій становила 5,2% серед пацієнтів віком 65 років і старше порівняно з 2,7% серед пацієнтів молодше 65 років.

Діти

Побічні реакції у дітей із ювенільним ревматоїдним артритом (ЮРА). Інфліксимаб вивчали у клінічному дослідженні за участю 120 пацієнтів (віковий діапазон: 4–17 років) з ювенільним ревматоїдним артритом, який залишався активним, незважаючи на застосування метотрексату. Пацієнти одержували 3 або 6 мг/кг маси тіла інфліксимабу під час 3-дозового режиму індукції (тижні 0-й, 2-й, 6-й або тижні 14-й, 16-й, 20-й відповідно) з наступним підтримувальним лікуванням кожні 8 тиж у поєднанні з метотрексатом.

Реакції на інфузію. Реакції на інфузію виникали у 35% пацієнтів з ювенільним ревматоїдним артритом, які одержували 3 мг/кг маси тіла препарату, порівняно із 17,5% пацієнтів, яким вводили дозу 6 мг/кг. У групі застосування інфліксимабу в дозі 3 мг/кг у 4 із 60 пацієнтів спостерігалася серйозна реакція на інфузію, а 3 пацієнти повідомили про можливу анафілактичну реакцію (2 з яких були серйозними реакціями на інфузію). У групі застосування інфліксимабу в дозі 6 мг/кг у 2 з 57 пацієнтів спостерігалася серйозна реакція на інфузію, причому в одному випадку, імовірно, мала місце анафілактична реакція (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Імуногенність. Антитіла до інфліксимабу утворювалися у 38% пацієнтів, що одержували дозу інфліксимабу 3 мг/кг, порівняно з 12% пацієнтів, які одержували дозу 6 мг/кг. Титри антитіл були помітно вищими для групи 3 мг/кг порівняно з групою 6 мг/кг.

Інфекції. Інфекції спостерігалися у 68% (41/60) дітей, які одержували дозу інфліксимабу 3 мг/кг протягом 52 тиж, у 65% (37/57) дітей, які одержували дозу інфліксимабу 6 мг/кг протягом 38 тиж, та у 47% (28/60) дітей, які одержували плацебо протягом 14 тиж (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Пацієнти дітячого віку з хворобою Крона. Нижчеперелічені небажані явища частіше спостерігалися у пацієнтів-дітей із хворобою Крона в дослідженні REACH (див. Імунологічні і біологічні властивості), аніж у дорослих із хворобою Крона: анемія (10,7%), наявність крові у випорожненнях (9,7%), лейкопенія (8,7%), почервоніння обличчя (8,7%), вірусна інфекція (7,8%), нейтропенія (6,8%), переломи кісток (6,8%), бактеріальна інфекція (5,8%) та алергічна реакція дихальних шляхів (5,8%).

Реакції, пов’язані з інфузією. Під час дослідження REACH у 17,5% рандомізованих пацієнтів спостерігалася 1 або більше реакцій на інфузію. Серйозних реакцій на інфузію не виявлено, а у 2 учасників дослідження REACH відмічені несерйозні анафілактичні реакції.

Імуногенність. Антитіла до інфліксимабу були зареєстровані у 3 (2,9%) пацієнтів-дітей.

Інфекції. У дослідженні REACH інфекції були виявлені у 56,3% рандомізованих учасників дослідження, які застосовували інфліксимаб. Інфекції частіше розвивалися у учасників дослідження, які одержували інфузії кожні 8 тиж, а не кожні 12 тиж (73,6 та 38,0% відповідно), причому серйозні інфекції були відмічені у 3 пацієнтів, які одержували інфузії кожні 8 тиж, і у 4 пацієнтів, які одержували інфузії кожні 12 тиж (група підтримувального лікування).

Найчастіше зазначалися у звітах інфекції верхніх дихальних шляхів та фарингіт, а найбільш поширеною серйозною інфекцією був абсцес. Надійшли повідомлення про 3 випадки пневмонії (1 серйозний) і 2 випадки оперізувального лишаю (обидва з яких були несерйозними).

Серйозні небажані реакції, зазначені у спонтанних звітах, одержаних протягом післяреєстраційного періоду застосування інфліксимабу в дитячій популяції, включали появу злоякісних новоутворень, у тому числі Т-клітинних лімфом печінки та селезінки, тимчасове відхилення від норми рівнів печінкових ферментів, вовчаковий синдром та позитивний результат аналізу на аутоантитіла.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ

побічні реакції на інфузію та гіперчутливість. Під час застосування інфліксимабу спостерігалися гострі побічні реакції, пов’язані з інфузією, у тому числі анафілактичний шок, а також реакції гіперчутливості уповільненого типу (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Гострі побічні реакції на інфузію, у тому числі анафілактичні реакції, можуть розвинутися під час інфузії (протягом декількох секунд) або через декілька годин після інфузії. У разі виникнення гострої реакції на інфузію останню слід негайно припинити.

Засоби невідкладної допомоги, такі як епінефрин, антигістамінні препарати, кортикостероїди та повітровід, мають бути безпосередньо доступними. Пацієнтам можна попередньо вводити деякі засоби, наприклад антигістаміни, кортикостероїди та/або жарознижувальні засоби, для запобігання появі слабких та короткочасних побічних ефектів.

В організмі пацієнтів можуть продукуватися антитіла до інфліксимабу, поява яких пов’язана з підвищеною частотою реакцій на інфузію. Невеликою частиною реакцій на інфузію були серйозні алергічні реакції. До того ж спостерігався зв’язок між виробленням антитіл до інфліксимабу та зменшеною тривалістю реакції. У разі одночасного введення імуномодуляторів була зафіксована знижена частота появи антитіл проти інфліксимабу, а також частота реакцій на інфузію. Вплив одночасного лікування імуномодуляторами був більш вираженим для пацієнтів, які застосовували епізодичне лікування, аніж для пацієнтів, які застосовували підтримувальне лікування. Ризик продукування зазначених антитіл є підвищеним для пацієнтів, які припиняють застосування імунодепресантів до або під час лікування інфліксимабом. Антитіла до інфліксимабу не завжди можна виявити у зразках сироватки крові. У разі виникнення серйозних реакцій слід застосовувати симптоматичне лікування і припинити інфузії препарату Фламмегіс (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

У клінічних дослідженнях спостерігалися реакції гіперчутливості уповільненого типу. Наявні дані свідчать про підвищення ризику розвитку реакції гіперчутливості уповільненого типу в разі подовження проміжку між інфузіями препарату Фламмегіс. Пацієнтам слід рекомендувати негайно звертатися до лікаря за консультацією в разі виникнення у них будь-якої відстроченої небажаної реакції (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У разі відновлення курсу лікування після тривалого проміжку слід ретельно контролювати стан пацієнтів, звертаючи увагу на ознаки та симптоми гіперчутливості уповільненого типу.

Інфекції. Необхідно ретельно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення інфекцій, у тому числі туберкульозу, до, протягом і після лікування інфліксимабом. Оскільки виведення інфліксимабу може тривати до 6 міс, контроль слід продовжувати протягом цього періоду. Лікування препаратом Фламмегіс не слід продовжувати в разі розвитку у пацієнта серйозної реакції або сепсису.

Слід з обережністю зважувати доцільність застосування препарату Фламмегіс, у тому числі одночасний прийом імунодепресантів, для лікування пацієнтів із хронічними інфекціями або рецидивами інфекцій в історії хвороби. Пацієнтам слід порекомендувати уникати впливу потенційних факторів ризику розвитку інфекцій, наскільки це можливо.

TNFα опосередковує запалення та модулює клітинні імунні реакції. Експериментальні дані свідчать про те, що TNFα має велике значення для виведення внутрішньоклітинних інфекцій з організму. Клінічний досвід вказує на те, що захист організму хазяїна від інфекції виявляється порушеним у деяких пацієнтів, які застосовували інфліксимаб.

Слід відзначити, що пригнічення TNFα здатне маскувати симптоми інфекції, такі як лихоманка. Розпізнавання атипових клінічних проявів серйозних інфекцій та типових клінічних проявів рідкісних та незвичайних інфекцій на ранніх етапах має критичне значення для мінімізації затримок у діагностиці та лікуванні. Пацієнти, які застосовують блокатори TNF, є більш чутливими до серйозних інфекцій.

У пацієнтів, які приймали інфліксимаб, спостерігалися туберкульоз, бактеріальні інфекції, у тому числі сепсис та пневмонія, інвазивні грибкові, вірусні інфекції, а також інші інфекції, спричинені умовно-патогенними мікроорганізмами. Деякі з цих інфекцій мали летальні наслідки; найбільш часто зареєстрованими інфекціями, спричиненими умовно-патогенними мікроорганізмами, з частотою летальних наслідків >5% були пневмоцитоз, кандидоз, лістеріоз та аспергільоз.

Слід ретельно контролювати стан пацієнтів, у яких виникає нове інфекційне захворювання під час лікування препаратом Фламмегіс, та проводити їх повне діагностичне обстеження. Застосування препарату Фламмегіс слід припинити в разі розвитку у пацієнта нової серйозної реакції або сепсису, а також розпочати належний курс лікування антимікробними або антигрибковими засобами до досягнення контролю над інфекцією.

Туберкульоз. Надходили повідомлення про випадки активного туберкульозу у пацієнтів, які застосовували інфліксимаб. Слід відзначити, що в більшості цих випадків туберкульоз був позалегеневим і мав ознаки локалізованого або розсіяного ураження.

До початку лікування препаратом Фламмегіс необхідно перевіряти усіх пацієнтів на наявність активного та неактивного (латентного) туберкульозу. Ця перевірка передбачає детальний аналіз історії хвороби пацієнтів із визначенням наявності захворювання на туберкульоз або можливих попередніх контактів із хворими на туберкульоз, а також застосування імунодепресантів у минулому або в теперішньому. Усім пацієнтам необхідно проводити відповідні відбірні аналізи, зокрема шкірну туберкулінову пробу та рентгенівське дослідження грудної клітки (можуть застосовуватися місцеві рекомендації). Бажано реєструвати проведення цих аналізів у картці пацієнта. Нагадуємо лікарям про ризик хибнонегативних результатів шкірної туберкулінової проби, особливо у тяжкохворих пацієнтів або пацієнтів з ослабленим імунітетом.

У разі діагностики активного туберкульозу лікування препаратом Фламмегіс не слід розпочинати (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Якщо існує підозра на наявність латентного туберкульозу, слід проконсультуватися із спеціалістом, який має досвід у лікуванні туберкульозу. В описаних нижче ситуаціях баланс переваг/ризиків лікування препаратом Фламмегіс слід дуже ретельно зважувати.

У разі діагностики неактивного (латентного) туберкульозу необхідно розпочати лікування латентного туберкульозу протитуберкульозними засобами до початку лікування препаратом Фламмегіс згідно з місцевими рекомендаціями.

У пацієнтів з численними або значними факторами ризику розвитку туберкульозу та негативним результатом тесту на латентний туберкульоз слід зважити доцільність застосування протитуберкульозної терапії до початку введення інфліксимабу. Застосування протитуберкульозної терапії також слід розглянути до початку введення препарату Фламмегіс пацієнтам з наявністю латентного або активного туберкульозу в минулому, для яких неможливо підтвердити проведення адекватного курсу лікування.

Усіх пацієнтів слід поінформувати про необхідність звертатися за консультацією лікаря в разі появи ознак/симптомів, що вказують на туберкульоз (наприклад персистуючий кашель, виснаження/втрата маси тіла, субфебрильна температура тіла), які виявляються під час або після лікування препаратом Фламмегіс.

Інвазивні грибкові інфекції. У пацієнтів, які застосовують препарат Фламмегіс, з ознаками тяжкого системного захворювання слід підозрювати наявність інвазивного грибкового захворювання, такого як аспергільоз, кандидоз, пневмоцитоз, гістоплазмоз, кокцидіоїдомікоз або бластомікоз, і на ранніх стадіях аналізу стану цих пацієнтів необхідно консультуватися з лікарем, що має досвід у діагностиці та лікуванні інвазивних грибкових інфекцій. Інвазивні грибкові інфекції можуть мати форму швидше розсіяної, аніж локалізованої хвороби, причому результати аналізів антигенів та антитіл можуть бути негативними у деяких пацієнтів з активною інфекцією. Слід розглянути доцільність застосування відповідної емпіричної протигрибкової терапії під час проведення точної діагностики; при цьому необхідно брати до уваги як ризик тяжкої грибкової інфекції, так і ризики протигрибкового лікування.

Для пацієнтів, які проживають або подорожують у регіони, де інвазивні грибкові інфекції, такі як гістоплазмоз, кокцидіоїдомікоз або бластомікоз, є ендемічними, слід ретельно зважити переваги та ризики лікування препаратом Фламмегіс до початку курсу лікування інфліксимабом.

Хвороба Крона з утворенням фістул. Пацієнти із хворобою Крона з активними гнійними фістулами не повинні розпочинати лікування препаратом Фламмегіс до усунення джерела можливої інфекції, особливо абсцесу.

Реактивація гепатиту B (HBV). Реактивація гепатиту B спостерігалася у пацієнтів, що є хронічними носіями цього вірусу, які одержували лікування TNF-антагоністом, у тому числі інфліксимабом. Деякі з цих випадків мали летальні наслідки.

До початку лікування препаратом Фламмегіс пацієнти мають пройти аналіз на наявність інфекції HBV. Пацієнтам, результат аналізу яких виявиться позитивним на інфекцію HBV, рекомендована консультація із лікарем, що має досвід лікування гепатиту В.

Носіям HBV, які потребують лікування інфліксимабом, необхідний ретельний контроль ознак та симптомів активної інфекції HBV протягом курсу лікування та декількох місяців після його завершення. Надійні дані лікування пацієнтів, що є носіями HBV, противірусними засобами у поєднанні з TNF-антагоністами з метою профілактики реактивації HBV відсутні. Якщо у пацієнта спостерігається реактивація HBV, застосування препарату Фламмегіс слід припинити і розпочати відповідне підтримувальне лікування.

Розлади гепатобіліарної системи. Під час післяреєстраційного застосування інфліксимабу спостерігалися дуже рідкісні випадки жовтяниці та неінфекційного гепатиту, деякі з яких мали риси аутоімунного гепатиту. Були зафіксовані окремі випадки печінкової недостатності, що потребували трансплантації печінки або мали летальні наслідки. Стан пацієнтів із симптомами або ознаками дисфункції печінки необхідно оцінювати з метою визначення ознак ушкодження печінки. У разі появи жовтяниці та/або підвищення рівнів ALT (аналінамінотрансферази) у ≥5 разів порівняно з нормою слід припинити лікування препаратом Фламмегіс та провести ретельне дослідження цієї аномалії.

Одночасне застосування інгібіторів TNFα та анакінри. У клінічних дослідженнях з одночасним застосуванням анакінри та іншого блокатора TNFα — етанерцепту — спостерігалися серйозні прояви інфекційних захворювань та нейтропенія, а будь-які додаткові клінічні переваги порівняно із застосуванням лише етанерцепту були відсутні. Враховуючи природу небажаних явищ, які відмічені при застосуванні комбінації етанерцепту та анакінри, подібна токсичність може бути спричинена також застосуванням поєднання анакінри та інших блокаторів TNFα. Таким чином, поєднання інфліксимабу та анакінри не рекомендується.

Одночасне застосування інгібіторів TNFα та абатацепту. У клінічних дослідженнях одночасне застосування антагоністів TNF та абатацепту було пов’язане із підвищеним ризиком розвитку інфекцій, у тому числі серйозних, порівняно із застосуванням виключно антагоністів TNF, без збільшення клінічних переваг. Поєднання інфліксимабу та абатацепту не рекомендується.

Перехід з одного біологічного засобу DMARD на інший. При переході з одного біологічного засобу на інший необхідно продовжувати контроль стану пацієнтів з метою виявлення ознак інфекції.

Вакцинація. Відсутні дані щодо реакції пацієнтів на вакцинацію живими вакцинами або вторинне поширення інфекції через живі вакцини у пацієнтів, які одержують лікування засобами анти-TNF. Не рекомендується застосовувати живі вакцини під час курсу лікування препаратом.

Аутоімунні процеси. Відносний дефіцит TNFα, спричинений лікуванням анти-TNF, може призвести до розвитку аутоімунного процесу. У разі появи у пацієнта симптомів, які можуть вказувати на вовчаковий синдром, після лікування інфліксимабом, а також наявності позитивних результатів аналізу на антитіла проти дволанцюгової ДНК, подальше лікування препаратом Фламмегіс не слід застосовувати.

Неврологічні захворювання. Застосування блокаторів TNF, у тому числі інфліксимабу, було пов’язане з випадками появи або загострення клінічних симптомів та/або радіологічних ознак демієлінізуючих захворювань ЦНС, у тому числі розсіяного склерозу, та периферичних демієлінізуючих захворювань, у тому числі синдрому Гієна — Барре. Для пацієнтів, у яких попередньо існували або нещодавно з’явилися демієлінізуючі захворювання, слід ретельно зважити переваги і ризики застосування антагоністів TNF до початку лікування препаратом Фламмегіс. У разі розвитку цих захворювань розглядають можливість припинення курсу лікування препаратом Фламмегіс.

Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні захворювання. У контрольованих клінічних дослідженнях блокаторів TNF спостерігалася підвищена кількість злоякісних новоутворень, у тому числі лімфом, серед пацієнтів, які застосовували блокатори TNF, порівняно з контрольною групою пацієнтів. Під час клінічних досліджень інфліксимабу за усіма схваленими показаннями частота розвитку лімфом серед пацієнтів, які використовували інфліксимаб, була підвищеною порівняно з очікуваною частотою для популяції в цілому, проте власне поширеність лімфом була низькою. У ході післяреєстраційного застосування надходили повідомлення про випадки лейкемії у пацієнтів, які застосовували антагоністи TNF. Для пацієнтів із ревматоїдним артритом та довгостроковим високоактивним запальним захворюванням існує підвищений фоновий ризик розвитку лімфом та лейкемій, що ускладнює оцінку ризиків.

Під час пошукового клінічного дослідження, у якому оцінювали застосування інфліксимабу для лікування пацієнтів з помірним або тяжким ХОЗЛ, серед пацієнтів, які застосовували інфліксимаб, відмічено більше випадків злоякісних новоутворень, ніж у контрольній групі. Усі пацієнти в минулому були запеклими курцями. Слід ретельно зважувати доцільність лікування для пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку злоякісних новоутворень через схильність до активного куріння.

Виходячи з наявної на сьогодні інформації, ризик розвитку лімфом або інших злоякісних новоутворень у пацієнтів, які застосовують блокатори TNF, не може бути виключений. Слід з обережністю призначати лікування блокаторами TNF пацієнтам з наявністю злоякісних новоутворень у минулому та розглядати доцільність продовження лікування пацієнтів, у яких з’явилося зазначене новоутворення.

Слід також з обережністю призначати препарат пацієнтам із псоріазом, а також пацієнтам, які в минулому застосовували лікування високими дозами імунодепресантів або тривале лікування псораленом у поєднанні з опроміненням УФ-променями довгохвильового спектра (PUVA).

Випадки появи злоякісних новоутворень, деякі з яких мали летальні наслідки, були зафіксовані серед дітей, підлітків та молодих дорослих осіб (віком до 22 років), які застосовували блокатори TNF (які розпочинали лікування у віці ≤18 років), у тому числі інфліксимаб, у післяреєстраційних умовах. Приблизно у половині випадків зазначені утворення були лімфомами. Інші випадки були представлені різними новоутвореннями та включали рідкісні злоякісні новоутворення, як правило, пов’язані із застосуванням імунодепресантів. Не можна виключити ризик розвитку злоякісних новоутворень у дітей та підлітків, які застосовують блокатори TNF.

У ході післяреєстраційного застосування препарату були зафіксовані рідкісні випадки Т-клітинної лімфоми печінки та селезінки у пацієнтів, які використовували блокатори TNF, у тому числі інфліксимаб. Цей рідкісний тип Т-клітинної лімфоми характеризується дуже агресивним перебігом захворювання та, як правило, має летальні наслідки. Усі відповідні випадки, пов’язані із застосуванням інфліксимабу, виявляли у пацієнтів із хворобою Крона або виразковим колітом, причому більшість із них виникали у підлітків або молодих дорослих осіб чоловічої статі. Усі ці пацієнти застосовували лікування AZA або 6-меркаптопурином одночасно з інфліксимабом або безпосередньо перед курсом інфліксимабу. Слід ретельно зважити потенційний ризик застосування поєднання AZA або 6-меркаптопурину з інфліксимабом. Не можна виключити ризик розвитку Т-клітинної лімфоми печінки та селезінки у пацієнтів, які застосовують препарат Фламмегіс.

Усі пацієнти з виразковим колітом, що мають підвищений ризик розвитку дисплазії або раку товстої кишки (наприклад пацієнти із застарілим виразковим колітом або первинним склерозуючим холангітом), а також пацієнти з наявністю дисплазії або раку товстої кишки в історії хвороби, повинні проходити аналіз на дисплазію через регулярні проміжки часу до початку лікування та протягом захворювання. Цей аналіз включає колоноскопію та ряд біопсій згідно з місцевими рекомендаціями. Виходячи з наявних на сьогодні даних, невідомо, чи впливає лікування інфліксимабом на ризик розвитку дисплазії чи раку товстої кишки.

Оскільки можливість підвищення ризику розвитку раку у пацієнтів з нещодавно діагностованою дисплазією, які застосовують лікування інфліксимабом, не встановлена, ризики та переваги для окремих пацієнтів мають бути ретельно зважені, і необхідно розглядати можливість припинення лікування.

Серцева недостатність. Препарат Фламмегіс слід з обережністю застосовувати для лікування пацієнтів із слабкою серцевою недостатністю (клас I–II за класифікацією NYHA). Необхідний ретельний контроль стану пацієнтів; лікування препаратом Фламмегіс не слід продовжувати в разі появи у пацієнтів нових або загострення попередніх симптомів серцевої недостатності.

Гематологічні реакції. Серед пацієнтів, які використовують блокатори TNF, у тому числі інфліксимаб, відмічали випадки панцитопенії, лейкопенії, нейтропенії та тромбоцитопенії. Усім пацієнтам слід рекомендувати негайно звертатися за медичною допомогою в разі появи ознак та симптомів, які свідчать про дискразію крові, тобто стійкі патологічні зміни клітинного складу крові (наприклад персистуюча лихоманка, поява синців, кровотечі, блідість). Для пацієнтів з підтвердженими значними гематологічними аномаліями слід зважити доцільність припинення лікування препаратом Фламмегіс.

Інші захворювання. Існує обмежений досвід безпеки застосування препарату інфліксимаб для лікування пацієнтів, яким проведено певні хірургічні процедури, у тому числі артропластику. У разі планування хірургічної процедури необхідно брати до уваги тривалий Т½ інфліксимабу. Слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів, які застосовують препарат Фламмегіс та потребують операції, реєструючи наявність інфекції, та вживати відповідних заходів.

Відсутність реакції на лікування у пацієнтів із хворобою Крона може свідчити про наявність стійкої фіброзної стриктури, що може потребувати хірургічного лікування. Наявні дані свідчать про те, що інфліксимаб не погіршує стану пацієнтів з такими відхиленнями та не спричиняє стриктур.

Особливі популяції

Пацієнти похилого віку (≥65 років). Поширеність серйозних інфекцій серед пацієнтів, які застосовували інфліксимаб, віком 65 років та старше була вищою, ніж для пацієнтів молодше 65 років. Деякі з цих випадків мали летальні наслідки. У разі лікування пацієнтів похилого віку слід звертати особливу увагу на підвищений ризик інфекцій.

Дитяча популяція

Інфекції. У клінічних дослідженнях інфекції виявляли у більшої частини популяції пацієнтів-дітей порівняно з дорослими пацієнтами.

Вакцинація. Рекомендується здійснення пацієнтам із хворобою Крона дитячого віку, якщо це можливо, усіх необхідних вакцинацій згідно з місцевою діючою нормативно-правовою базою щодо вакцинацій до початку лікування препаратом Фламмегіс.

Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні захворювання. Випадки появи злоякісних новоутворень, деякі з яких мали летальні наслідки, були зафіксовані серед дітей, підлітків та молодих дорослих осіб (віком до 22 років), які застосовували блокатори TNF (які розпочинали лікування у віці ≤18 років), у тому числі інфліксимаб, у післяреєстраційних умовах. Приблизно у половині випадків зазначені утворення були лімфомами. Інші випадки були представлені різними новоутвореннями і включали рідкісні злоякісні новоутворення, як правило, пов’язані із застосуванням імунодепресантів. Не можна виключити ризик розвитку злоякісних новоутворень у дітей та підлітків, які застосовують блокатори TNF.

У ході післяреєстраційного застосування препарату були зафіксовані рідкісні випадки Т-клітинної лімфоми печінки та селезінки у пацієнтів, які застосовували блокатори TNF, у тому числі інфліксимаб. Цей рідкісний тип Т-клітинної лімфоми характеризується дуже агресивним перебігом захворювання та, як правило, має летальні наслідки. Усі відповідні випадки, пов’язані із застосуванням інфліксимабу, відмічали у пацієнтів із хворобою Крона або виразковим колітом, причому більшість з них виникали у підлітків або молодих дорослих осіб чоловічої статі. Усі ці пацієнти застосовували лікування AZA або 6-меркаптопурином одночасно з інфліксимабом або безпосередньо перед курсом його прийому. Слід ретельно зважити потенційний ризик застосування поєднання AZA або 6-меркаптопурину з інфліксимабом. Не можна виключити ризик розвитку Т-клітинної лімфоми печінки та селезінки у пацієнтів, які застосовують препарат Фламмегіс.

Застосування у жінок дітородного віку, у період вагітності або годування груддю

Жінки дітородного віку. Жінки, здатні до народження дітей, повинні застосовувати належні заходи контрацепції для запобігання вагітності й продовжувати використовувати зазначені засоби протягом принаймні 6 міс після останньої інфузії препарату Фламмегіс.

Вагітність. Інформація щодо помірної кількості (близько 450) вагітностей, під час яких пацієнтки застосовували інфліксимаб, із проспективно зібраними даними та відомими наслідками, у тому числі обмежена кількість (близько 230) вагітностей із застосуванням інфліксимабу під час І триместру, не свідчить про неочікувані ефекти на результат вагітності. Завдяки пригніченню TNFα інфліксимаб, введений у період вагітності, здатен впливати на нормальні імунні реакції у новонароджених. У ході дослідження ембріофетотоксичності, проведеного на мишах, із застосуванням аналогічного антитіла, здатного селективно пригнічувати функціональну активність мишачого TNFα, не зафіксовано ознак токсичності для матері, ембріотоксичності або тератогенності.

Наявний клінічний досвід є надто обмеженим, щоб виключити ризики, тому застосування інфліксимабу в період вагітності не рекомендується.

Інфліксимаб проходить крізь плаценту та виявляється протягом періоду до 6 міс у сироватці немовлят, народжених від матерів, які застосовували інфліксимаб у період вагітності. Відповідно, ризик розвитку інфекцій може бути підвищеним для цих немовлят. Введення живих вакцин немовлятам, які піддавалися впливу інфліксимабу в материнській утробі, не рекомендується протягом 6 міс з моменту останньої інфузії інфліксимабу матері під час вагітності.

Невідомо, чи може Фламмегіс завдати шкоди плоду, але оскільки препарат інгібує TNFα, він може вплинути на розвиток нормальної імунної реакції у плода, тому не рекомендується призначати Фламмегіс вагітним. Слід уникати вагітності, використовуючи при цьому відповідні засоби контрацепції, протягом лікування та не менше ніж 6 міс після останньої інфузії препарату.

Подібно до інших антитіл IgG, які проникають через плаценту, препарат виявляється до 6 міс у плазмі крові немовляти. Зважуючи на високий ризик виникнення інфекційних захворювань, застосовувати щеплення живими вакцинами у таких немовлят слід дуже обережно.

Невідомо, чи екскретується інфліксимаб у молоко людини. Тому рекомендовано припинити годування груддю під час та після лікування препаратом Фламмегіс. Годування груддю дозволяється не раніше ніж через 6 міс після закінчення лікування (враховуючи важливість терапії для матері).

Фертильність. Отримано недостатню кількість доклінічних даних, щоб робити висновки щодо впливу інфліксимабу на фертильність та загальну репродуктивну функцію.

Діти. Препарат застосовують у дітей віком старше 6 років при хворобі Крона. Даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату дітям з іншою патологією недостатньо, тому в інших випадках застосування Флеммегісу дітям не рекомендовано.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Досліджень щодо впливу на здатність керувати транспортними засобами і складною технікою не проводилося. Пацієнтам необхідно утримуватися від керування транспортними засобами та іншими механізмами, якщо під час лікування Фламмегісом відчувають втому.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ

дослідження взаємодії з іншими лікарськими засобами не проводилися.

У хворих на ревматоїдний артрит, псоріатичний артрит та хворобу Крона одночасне застосування метотрексату та інших імуномодуляторів знижує утворення антитіл до інфліксимабу. Однак результати є непереконливими, оскільки кортикостероїди не чинять значущого клінічного впливу на фармакокінетику інфліксимабу.

Кортикостироїди не спричиняють клінічно значущого впливу на фармакокінетику інфліксимабу.

Комбінація Фламмегісу та анакінри або абатацепту не рекомендована. Також не рекомендується супутнє застосування Фламмегіс та проведення вакцинацій живими вакцинами.

Несумісність. Комбіноване застосування Фламмегіс та анакінри або абатацепту не рекомендується. При проведенні інфузій змішувати розчин Фламмегіс з іншими препаратами не дозволяється.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ

однократні дози до 20 мг/кг маси тіла безпосередньо не виявляли токсичного ефекту.

Лікування: у разі передозування рекомендується спостереження за пацієнтом з метою виявлення симптомів побічних реакцій, при яких необхідно негайно призначати відповідну симптоматичну терапію.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ

при температурі від 2 до 8 °С. Не заморожувати!

Була продемонстрована хімічна та фізична стабільність розчиненого препарату в ході використання протягом 48 год при температурі 2–8 °C та 30±2 °C та відносній вологості 65±5%. З мікробіологічної точки зору, продукт має бути використаний якомога швидше, але не пізніше 3 год після розчинення та розведення. Якщо він не буде використаний негайно, відповідальність за час та умови зберігання несе споживач; у такому разі термін зберігання не повинен перевищувати 24 год при температурі 2–8 °C.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ

Дата додавання: 20.05.2020 р.

© Компендиум 2019

На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko