Гліптар (Gliptar) (328607) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Вілдагліптин належить до класу речовин, що посилюють роботу β-клітин острівкового апарату підшлункової залози, він є потужним та селективним інгібітором дипептидилпептидази-4 (DPP-4).
Застосування вілдагліптину призводить до швидкого та повного припинення активності DPP-4. Інгібування вілдагліптином DPP-4 спричиняє підвищення ендогенного рівня гормонів інкретину глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного пептиду (ГІП) під час голодування та після прийому їжі.
Внаслідок підвищення ендогенних рівнів цих гормонів інкретину вілдагліптин покращує чутливість β-клітин до глюкози, що призводить до посилення секреції глюкозозалежного інсуліну. Лікування пацієнтів з цукровим діабетом II типу препаратом у дозах 50–100 мг/добу суттєво покращувало дію маркерів функції β-клітин, включаючи HOMA-β (гомеостатичну модель оцінки функції β-клітин), відношення проінсуліну до інсуліну та показники чутливості β-клітин при багаторазовому проведенні тесту толерантності до їжі. У пацієнтів без цукрового діабету (з нормальним рівнем глюкози у крові) вілдагліптин не спричиняє стимуляції секреції інсуліну або зниження рівнів глюкози.
Внаслідок підвищення ендогенних рівнів ГПП-1 вілдагліптин також посилює чутливість α-клітин до глюкози, що призводить до підвищення глюкозозалежної секреції глюкагону. Значне зростання співвідношення інсулін/глюкагон під час гіперглікемії, спричиненої підвищеними рівнями гормону інкретину, призводить до зниження продукування глюкози під час голодування та після прийому їжі, що викликає зменшення вираженості глікемії.
Відомий вплив підвищеного рівня ГПП-1, що полягає у подовженні евакуації вмісту шлунка, не виявлений під час лікування вілдагліптином.
Фармакокінетика
Абсорбція. Після перорального прийому натще вілдагліптин швидко абсорбується, причому C_max досягається через 1,7 год. Одночасний прийом з їжею незначно затримує час досягнення C_max у плазмі крові — до 2,5 год, але не впливає на загальну експозицію (AUC). Застосування вілдагліптину з їжею призводить до зниження C_max (на 19%). Незважаючи на це, величина змін не є клінічно значущою, тому Гліптар можна приймати незалежно від прийому їжі. Абсолютна біодоступність становить 85%.
Розподіл. Коефіцієнт зв’язування вілдагліптину з протеїнами плазми крові низький (9,3%); вілдагліптин розподіляється рівномірно між плазмою крові та еритроцитами. Середній об’єм розподілу вілдагліптину на стадії плато після в/в введення (Vss) становить 71 л, що свідчить про екстрасудинний розподіл.
Метаболізм. Метаболізм є основним шляхом виведення вілдагліптину у людини, що становить 69% прийнятої дози. Основний метаболіт, LAY151, є фармакологічно неактивним і являє собою продукт гідролізу складової ціану, що становить 57% дози та супроводжується глюкуронідним (BQS867) та амідним гідролізом (4% дози). Дані, отримані в процесі дослідження в умовах in vitro у мікросомах нирок людини, вказують на те, що нирки можуть бути одним із основних органів, який сприяє гідролізу вілдагліптину до його основного неактивного метаболіту LAY151. DPP-4 частково бере участь у гідролізі вілдагліптину, що було підтверджено дослідженням in vivo у щурів із дефіцитом DPP-4.
Вілдагліптин не метаболізується ензимами цитохрому Р450 в такому об’ємі, який би можна було визначити. Таким чином, не очікується, що одночасний прийом лікарських засобів, таких як інгібітори та/або індуктори CYР, впливатиме на метаболічний кліренс вілдагліптину. Дослідження in vitro продемонстрували, що вілдагліптин не інгібує і не індукує ензими цитохрому Р450. Таким чином, вілдагліптин, найімовірніше, не впливає на метаболічний кліренс одночасно застосовуваних лікарських засобів, що метаболізуються CYP 1A2, CYP 2C8, CYP 2C9, CYP 2C19, CYP 2D6, CYP 2E1 або CYP 3A4/5.
Виведення. Після перорального прийому ¹⁴С-вілдагліптину близько 85% дози виводиться із сечею і 15% дози — з калом. Ниркове виведення незміненого вілдагліптину становить 23% перорально прийнятої дози. Після в/в введення здоровим добровольцям загальний плазмовий та нирковий кліренс вілдагліптину становить 41 та 13 л/год відповідно. Середній Т_½ після в/в введення становить близько 2 год. Т_½ після перорального прийому становить близько 3 год.
Лінійність/нелінійність. C_max вілдагліптину та AUC збільшуються майже пропорційно дозі у всьому діапазоні терапевтичних дозувань.
Окремі групи пацієнтів
Стать. Не виявлено відмінностей у фармакокінетиці препарату у здорових добровольців чоловічої та жіночої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ). Інгібіція DPP-4 вілдагліптином не залежить від статі пацієнта.
Захворювання печінки. Вплив порушення функції печінки на фармакокінетику вілдагліптину досліджувався у пацієнтів із незначними, помірними та серйозними порушеннями функції печінки за класифікацією Чайлда — П’ю (від 6 для незначного до 12 для серйозного порушення) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Експозиція вілдагліптину після прийому разової дози у пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції печінки була зниженою (на 20 та 8% відповідно), тоді як експозиція вілдагліптину у пацієнтів із серйозними порушеннями збільшувалася на 22%. Максимальна зміна (збільшення або зменшення) експозиції вілдагліптину становила близько 30%, що не вважається клінічно суттєвим. Не виявлено залежності між тяжкістю порушення функції печінки та змінами експозиції вілдагліптину.
Захворювання нирок. Відкрите дослідження з багаторазовим застосуванням препарату було проведено з метою оцінки фармакокінетики найнижчих терапевтичних доз вілдагліптину (50 мг 1 раз на добу) у пацієнтів з різним ступенем хронічного порушення функції нирок, що визначався за кліренсом креатиніну (легке порушення функції нирок — 50–<80 мл/хв, помірне порушення функції нирок — 30–<50 мл/хв та тяжке порушення функції нирок — <30 мл/хв), порівняно з контрольною групою учасників дослідження з нормальною функцією нирок.
У пацієнтів із незначними, помірними та серйозними порушеннями функції нирок AUC вілдагліптину збільшувалася порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Показники AUC метаболітів LAY151 та BQS867 збільшувалися в середньому приблизно в 1,5; 3 та 7 разів у пацієнтів з легким, помірним і тяжким порушенням функції нирок відповідно. Деякі дані щодо пацієнтів з нирковою недостатністю в термінальній стадії показують, що експозиція вілдагліптину подібна до експозиції препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок. Концентрації LAY151 були приблизно в 2–3 рази вищими, ніж у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок.
Вілдагліптин виводився з організму за допомогою гемодіалізу в обмеженій кількості (3% протягом 3–4-годинного гемодіалізу, який починали проводити через 4 год після застосування препарату).
Пацієнти літнього віку. У здорових пацієнтів (віком від 70 років) загальна експозиція вілдагліптину (100 мг 1 раз на добу) збільшувалася на 32%, а C_max у плазмі крові — на 18% порівняно з молодшими здоровими добровольцями (віком 18–40 років).
Ці зміни, однак, не вважаються клінічно значущими. Інгібіція DPP-4 вілдагліптином не залежить від віку пацієнтів у досліджуваних вікових групах.
Раса. Обмежені дані свідчать про те, що расова приналежність не спричиняє значущого впливу на фармакокінетику вілдагліптину.

лікування дорослих пацієнтів з цукровим діабетом II типу.
Як монотерапія:
– для пацієнтів, у яких застосування тільки дієти та фізичних вправ не забезпечує достатнього контролю, а також для пацієнтів, у яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості.
У складі подвійної пероральної терапії в комбінації з:
– метформіном для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, незважаючи на застосування максимально переносимої дози при проведенні монотерапії метформіном;
– сульфонілсечовиною для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, незважаючи на застосування максимальної переносимої дози сульфонілсечовини, та для пацієнтів, для яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості;
– тіазолідиндіоном для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, для яких застосування тіазолідиндіону вважається прийнятним.
У складі потрійної пероральної терапії в комбінації з:
– сульфонілсечовиною та метформіном, коли дієта і фізичні вправи разом з подвійною терапією цими лікарськими засобами не забезпечують адекватного глікемічного контролю.
В комбінації з інсуліном (з метформіном або без), коли дієта та фізичні вправи разом зі стабільною дозою інсуліну не забезпечують адекватного глікемічного контролю.

при застосуванні як монотерапії, в комбінації з метформіном, в комбінації з тіазолідиндіоном, в комбінації з метформіном та сульфонілсечовиною або в комбінації з інсуліном (з метформіном або без) рекомендована добова доза препарату Гліптар становить 100 мг, яку розділяють на два прийоми: 50 мг вранці та 50 мг ввечері.
При застосуванні у складі подвійної комбінації з сульфонілсечовиною рекомендована доза препарату Гліптар становить 50 мг 1 раз на добу, вранці. У цій популяції пацієнтів Гліптар у дозі 100 мг/добу був не більш ефективним, ніж Гліптар у дозі 50 мг 1 раз на добу.
При застосуванні в комбінації з сульфонілсечовиною з метою зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування низьких доз сульфонілсечовини.
Перевищувати дозу препарату 100 мг не рекомендовано.
У разі пропуску прийому дози препарату Гліптар її слід прийняти відразу, як тільки пацієнт згадає про це. Подвійну дозу препарату не слід приймати в той самий день.
Безпека та ефективність вілдагліптину у складі потрійної пероральної терапії в комбінації з метформіном та тіазолідиндіоном не встановлені.
Дозування для пацієнтів з порушеннями функції печінки або нирок. Гліптар не рекомендується застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки, в тому числі пацієнтів, у яких до лікування рівень АлАТ або АсАТ у 3 рази вищий за верхню межу норми.
Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну ≥50 мл/хв) немає потреби у корекції дозування препарату Гліптар. Для пацієнтів з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок або з нирковою недостатністю в термінальній стадії рекомендована доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу.
Дозування для пацієнтів літнього віку. Для пацієнтів віком старше 65 років немає потреби в корекції дозу.
Спосіб застосування. Для перорального застосування.
Гліптар можна застосовувати незалежно від прийому їжі.
Діти. Дітям та підліткам віком до 18 років застосування препарату Гліптар не рекомендується через відсутність даних про безпеку та ефективність.

відома гіперчутливість до вілдагліптину або будь-якої допоміжної речовини.

у ході проведення контрольованих досліджень тривалістю не менше 12 тиж за участю загалом 3784 пацієнтів, які приймали вілдагліптин у добовій дозі 50 мг (1 раз на добу) або 100 мг (по 50 мг 2 рази на добу або 100 мг 1 раз на добу), були отримані дані з безпеки застосування препарату. З них 2264 пацієнти отримували вілдагліптин як монотерапію і 1520 — вілдагліптин у поєднанні з іншим лікарським засобом. 2682 пацієнти отримували лікування вілдагліптином у дозі 100 мг/добу (або по 50 мг 2 рази на добу, або 100 мг 1 раз на добу), а 1102 пацієнти отримували лікування вілдагліптином у дозі 50 мг 1 раз на добу.
Більшість побічних реакцій, що виникали при прийомі вілдагліптину, були легкими за характером та тимчасовими і не потребували припинення лікування. Не виявлено зв’язку між розвитком побічних реакцій та віком чи расою пацієнта, тривалістю прийому препарату або добовою дозою.
Повідомлялося про окремі випадки розвитку печінкової дисфункції (у тому числі гепатиту). Ці випадки були зазвичай безсимптомними, без клінічних наслідків, а результати тестів функції печінки після припинення лікування поверталися до нормальних. За даними контрольованих досліджень монотерапії та додаткової терапії тривалістю до 24 тиж, частота підвищення рівнів АлАТ або АсАТ у ≥3 рази від верхньої межі норми (було виявлено в ході двох послідовних вимірювань або під час заключного візиту) становила 0,2; 0,3 та 0,2% у разі застосування вілдагліптину в дозі 50 мг 1 раз на добу, 2 рази на добу та застосування всіх препаратів порівняння відповідно. Підвищення рівнів трансаміназ були переважно безсимптомними, не прогресувало та не було пов’язано з холестазом або жовтяницею.
Поодинокі випадки ангіоневротичного набряку, про які повідомлено у зв’язку із застосуванням вілдагліптину, відмічали з такою ж частотою, як і в контрольній групі. Більш висока частка таких випадків виявлена у групі, в якій вілдагліптин застосовувався у комбінації з інгібітором АПФ. Більшість явищ були легкими за тяжкістю та минали на фоні застосування вілдагліптину.
Побічні реакції, що виявлені протягом подвійних сліпих досліджень у пацієнтів, які приймали препарат вілдагліптину як монотерапію та у складі комбінованої терапії, вказані нижче для кожного показання за класом системи органів та абсолютною частотою. Частота визначається таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (>10 000, ≤1/1000), дуже рідко (≤1/10 000), невідома частота (неможливо оцінити на основі наявних даних). У кожній об’єднаній за частотою групі небажані реакції представлені у порядку зниження серйозності.
Монотерапія препаратом вілдагліптину. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин в дозі 100 мг/добу як монотерапію, у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N=1855).
Інфекції та інвазії: діже рідко — інфекція верхніх дихальних шляхів, назофарингіт.
З боку обміну речовин: нечасто — гіпоглікемія.
З боку нервової системи: часто — запаморочення; нечасто — головний біль.
З боку серцево-судинної системи: нечасто — периферичні набряки.
З боку ШКТ: нечасто — запор.
З боку кістково-м’язової та сполучної системи: нечасто — артралгія.
З боку шкіри: можливі реакції гіперчутливості.
Опис окремих побічних реакцій. У контрольованих дослідженнях монотерапії вілдагліптином загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не була вищою у пацієнтів, які отримували лікування вілдагліптином у дозі 100 мг/добу (0,3%), ніж у пацієнтів, які отримували плацебо (0,6%) або препарати порівняння (0,5%).
У порівняльних контрольованих дослідженнях монотерапії випадки гіпоглікемії, що були нечастими, відмічали у 0,4% (7 з 1855) пацієнтів, які отримували лікування вілдагліптином в дозі 100 мг/добу, порівняно з 0,2% (2 з 1082) пацієнтів у групі лікування активним препаратом порівняння або плацебо, без серйозних або тяжких явищ.
У клінічних дослідженнях, коли вілдагліптин в дозі 100 мг/добу призначався як монотерапія, маса тіла пацієнтів не змінювалася порівняно з вихідним рівнем (–0,3 та –1,3 кг при застосуванні вілдагліптину та плацебо відповідно).
Клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили додаткових ознак небезпеки або непередбачених ризиків у разі монотерапії вілдагліптином.
Комбінація препарату з метформіном. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 100 мг/добу в комбінації з метформіном, у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N=208).
З боку обміну речовин: часто — гіпоглікемія.
З боку нервової системи: часто — тремор, запаморочення, головний біль; нечасто — втомлювання.
З боку ШКТ: часто — нудота.
Опис окремих побічних реакцій. У процесі проведення контрольованих клінічних досліджень комбінації вілдагліптину в дозі 100 мг/добу з метформіном не повідомлялося про відміну лікування через появу небажаних реакцій ні в групі лікування вілдагліптином в дозі 100 мг/добу + метформін, ні в групі прийому плацебо + метформін.
У процесі проведення клінічних досліджень випадки гіпоглікемії виявляли часто у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 100 мг/добу в комбінації з метформіном (1%), та нечасто у пацієнтів, які отримували плацебо + метформін (0,4%). У групах прийому вілдагліптину не зареєстрованого жодного випадку тяжкої гіпоглікемії.
У процесі клінічних досліджень при додаванні до метформіну вілдагліптину в дозі 100 мг/добу маса тіла пацієнтів не змінювалася порівняно з вихідним рівнем (+0,2 та –1,0 кг у групі прийому вілдагліптину та плацебо відповідно).
У процесі проведення клінічних досліджень тривалістю до 2 років і більше не виявлено додаткових ознак небезпеки або непередбачених ризиків у разі додавання вілдагліптину до метформіну.
Комбінація препарату із сульфонілсечовиною. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 50 мг в комбінації з сульфонілсечовиною, у ході проведення подвійних сліпих досліджень (N=170).
Інфекції та інвазії: діже рідко — назофарингіт.
З боку обміну речовин: часто — гіпоглікемія.
З боку нервової системи: часто — тремор, запаморочення, головний біль, астенія.
З боку ШКТ: нечасто — запор.
Опис окремих побічних реакцій. У контрольованих клінічних дослідженнях комбінації вілдагліптину в дозі 50 мг та сульфонілсечовини загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій становила 0,6% у разі застосування комбінації вілдагліптину в дозі 50 мг із сульфонілсечовиною проти 0% в групі лікування плацебо + сульфонілсечовина.
У клінічних дослідженнях частота випадків гіпоглікемії при прийомі вілдагліптину в дозі 50 мг 1 раз на добу з додаванням глімепіриду становила 1,2% проти 0,6% у групі прийому плацебо + глімепірид. У групах лікування вілдагліптином тяжких випадків гіпоглікемії не зареєстровано.
У процесі клінічних досліджень при додаванні до глімепіриду вілдагліптину в дозі 50 мг/добу маса тіла пацієнтів не змінювалася порівняно з вихідним рівнем (–0,1 та –0,4 кг у групі прийому вілдагліптину та плацебо відповідно).
Комбінація препарату з тіазолідиндіоном. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин в дозі 100 мг/добу в комбінації з тіазолідиндіоном, у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N=158).
З боку обміну речовин: часто — збільшення маси тіла; нечасто — гіпоглікемія.
З боку нервової системи: нечасто — головний біль, астенія.
З боку серцево-судинної системи: часто — периферичні набряки.
Опис окремих побічних реакцій. У процесі контрольованих клінічних досліджень комбінації вілдагліптину в дозі 100 мг/добу та тіазолідиндіону про дострокове припинення лікування через появу небажаних реакцій не повідомлялося ні в групі лікування вілдагліптином в дозі 100 мг/добу та тіазолідиндіоном, ні в групі лікування плацебо + тіазолідиндіон.
У клінічних дослідженнях випадки гіпоглікемії відмічали нечасто у пацієнтів, які отримували вілдагліптин + піоглітазон (0,6%), але часто у пацієнтів, які отримували плацебо + піоглітазон (1,9%). У групах лікування вілдагліптином тяжких випадків гіпоглікемії не зареєстровано.
У дослідженні додаткової терапії з піоглітазоном абсолютний показник зростання маси тіла при застосуванні плацебо та вілдагліптину в дозі 100 мг/добу становив 1,4 та 2,7 кг відповідно.
Частка периферичних набряків при прийомі вілдагліптину у дозі 100 мг/добу з максимальною дозою піоглітазону, який застосовували як фоновий препарат (45 мг 1 раз на добу), становила 7,0% порівняно з 2,5% при застосуванні тільки піоглітазону як фонового препарату.
Комбінація препарату з метформіном та сульфонілсечовиною. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин в дозі 50 мг 2 рази на добу в комбінації з метформіном та сульфонілсечовиною (N=157).
З боку обміну речовин: часто — гіпоглікемія.
З боку нервової системи: часто — запаморочення, тремор.
З боку шкіри та підшкірних тканин: часто — гіпергідроз.
Загальні розлади: часто — астенія.
Опис окремих побічних реакцій. Про випадки дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не повідомлялося у групі лікування вілдагліптином + метформін + глімепірид порівняно з 0,6% у групі лікування плацебо + метформін + глімепірид.
Випадки розвитку гіпоглікемії були поширені в обох групах лікування (5,1% у групі застосування вілдагліптину + метформін + глімепірид порівняно з 1,9% у групі застосування плацебо + метформін + глімепірид). Про одне тяжке явище гіпоглікемії повідомлялося в групі застосування вілдагліптину.
Наприкінці дослідження вплив на середні показники маси тіла був нейтральний (+0,6 кг у групі застосування вілдагліптину та –0,1 кг у групі плацебо).
Комбінація препарату з інсуліном. Небажані реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин в дозі 100 мг/добу в комбінації з інсуліном (з метформіном або без), у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 371).
З боку обміну речовин: часто — знижений рівень глюкози в крові.
З боку нервової системи: часто — головний біль, озноб.
З боку ШКТ: часто — нудота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба; нечасто — діарея, метеоризм.
Опис окремих побічних реакцій. У процесі проведення контрольованих клінічних досліджень із застосуванням вілдагліптину в дозі 50 мг 2 рази на добу в комбінації з інсуліном, із одночасним застосуванням метформіну або без, загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій становила 0,3% у групі лікування вілдагліптином, тоді як у групі плацебо випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не виявлено.
Частота випадків гіпоглікемії була однаковою в обох групах лікування (14,0% у групі лікування вілдагліптином порівняно з 16,4% у групі плацебо). Поява тяжкого явища гіпоглікемії зафіксована у 2 пацієнтів з групи лікування вілдагліптином та у 6 пацієнтів з групи плацебо.
Наприкінці дослідження вплив на середні показники маси тіла був нейтральним (маса тіла змінилася на +0,6 кг порівняно з вихідним рівнем у групі лікування вілдагліптином та залишилася без змін у групі плацебо).
Постмаркетинговий досвід
З боку ШКТ: частота невідома — панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: частота невідома — гепатит (зворотний після припинення прийому лікарського засобу), відхилення від норми функціональних печінкових проб (зворотні після припинення прийому лікарського засобу).
З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — кропив’янка, бульозне та ексфоліативне ураження шкіри, включаючи бульозний пемфігоїд.

Гліптар не є замінником інсуліну для інсулінозалежних пацієнтів. Препарат не слід застосовувати для лікування пацієнтів з цукровим діабетом типу I або діабетичним кетоацидозом.
Порушення функції нирок. Досвід застосування препарату для лікування пацієнтів з помірним або тяжким порушенням функції нирок, а також пацієнтів з нирковою недостатністю в термінальній стадії на гемодіалізі обмежений. Тому застосування препарату Гліптар не рекомендовано цим групам пацієнтів.
Порушення функції печінки. Гліптар не рекомендований для застосування у пацієнтів з порушеннями функції печінки, у тому числі пацієнтів, у яких до лікування рівень АлАТТ або АсАТ більше ніж у 3 рази перевищував верхню межу норми.
Контроль рівнів ферментів печінки. Рідко повідомлялося про порушення функції печінки (включаючи гепатит). У таких випадках у пацієнтів перебіг ускладнення був переважно безсимптомним, без клінічних наслідків, а показники тестів функції печінки після припинення лікування поверталися до нормальних рівнів. Перед початком лікування препаратом Гліптар слід проводити тести функції печінки з метою визначення у пацієнта вихідних показників. Слід проводити моніторинг результатів тестів функції печінки під час лікування препаратом протягом першого року лікування з інтервалом 1 раз на 3–4 міс, а також періодично пізніше.
У пацієнтів, у яких відмічено підвищені рівні трансаміназ, слід проводити повторний моніторинг функції печінки для підтвердження результатів, а також подальший моніторинг з частим проведенням тестів функції печінки, доки порушені рівні не повернуться до нормальних показників. Якщо підвищення рівня АлАТ або АсАТ у 3 або більше разів вище за верхню межу норми, то рекомендується припинити лікування препаратом Гліптар. Пацієнти, у яких виникли жовтяниця або інші ознаки порушення функції печінки, повинні припинити застосування препарату Гліптар. Після припинення лікування препаратом та нормалізації результатів тестів функції печінки лікування вілдагліптином не слід розпочинати знову.
Серцева недостатність. Клінічне дослідження застосування вілдагліптину у пацієнтів із серцевою недостатністю І–ІІІ функціональних класів за класифікацією NYHA показало, що лікування вілдагліптином не пов’язане зі зміною функції лівого шлуночка або погіршенням наявної застійної серцевої недостатності. Клінічний досвід застосування у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІІ функціонального класу за класифікацією NYHA все ще обмежений, а результати непереконливі.
Досвід застосування вілдагліптину під час клінічних досліджень у пацієнтів із серцевою недостатністю ІV функціонального класу за класифікацією NYHA відсутній, тому застосовувати препарат у цих пацієнтів не рекомендується.
Розлади з боку шкіри. У доклінічних токсикологічних дослідженнях повідомлялося про випадки ураження шкіри, включаючи утворення пухирів та виразок на кінцівках у мавп. Хоча в ході клінічних досліджень не відзначено підвищення частоти ураження шкіри, досвід щодо ускладнень з боку шкіри у пацієнтів з цукровим діабетом обмежений.
Крім того, у постмаркетинговий період застосування препарату повідомлялося про випадки бульозного та ексфоліативного ураження шкіри.
Таким чином, відповідно до стандартного догляду за пацієнтами з цукровим діабетом рекомендується спостереження для виявлення порушень з боку шкіри, таких як утворення пухирів або виразок.
Панкреатит. Застосування препарату Гліптар пов’язано з ризиком розвитку гострого панкреатиту. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту.
Якщо підозрюється розвиток панкреатиту, застосування препарату Гліптар не слід продовжувати. У разі підтвердження діагнозу гострий панкреатит застосування лікарського засобу Гліптар не слід поновлювати.
Гіпоглікемія. Застосування сульфонілсечовини, як відомо, призводить до розвитку гіпоглікемії. Пацієнти, які отримують Гліптар у комбінації з сульфонілсечовиною, можуть бути схильні до розвитку гіпоглікемії. Таким чином, для зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування більш низьких доз сульфонілсечовини.
Інші. До складу препарату Гліптар, таблетки, входить лактоза. Пацієнтам із рідкісними спадковими станами непереносимості лактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози та галактози препарат Гліптар протипоказаний.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Дотепер немає відповідних досліджень застосування вілдагліптину у вагітних.
Дослідження на тваринах виявили репродуктивну токсичність при застосуванні високих доз препарату. Потенційний ризик для людини невідомий. Через відсутність даних вілдагліптин не слід застосовувати під час вагітності.
Період годування грудьми. Невідомо, чи проникає вілдагліптин у грудне молоко. Дослідження на тваринах виявили наявність вілдагліптину в молоці тварин. Гліптар не слід призначати жінкам, які годують грудьми.
Фертильність. Досліджень щодо впливу препарату Гліптар на фертильність людини не проводилося.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами не проводилися. Пацієнти, які відчувають запаморочення, не повинні керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

вілдагліптин має низький потенціал для взаємодії з іншими препаратами. Оскільки вілдагліптин не є субстратом ензиму цитохрому Р450 (CYP) і не є інгібітором або каталізатором ензимів CYP 450, то його взаємодія з іншими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або каталізаторами цих ензимів, малоймовірна.
Комбінація з піоглітазоном, метформіном та глібуридом. Результати досліджень, проведених з цими пероральними протидіабетичними засобами, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.
Дигоксин (субстрат Pgp), варфарин (субстрат CYP 2C9). Клінічні дослідження, проведені за участю здорових добровольців, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії. Проте це не було встановлено в цільовій популяції.
Комбінація з амлодипіном, раміприлом, валсартаном або симвастатином. Дослідження лікарської взаємодії за участю здорових добровольців були проведені з амлодипіном, раміприлом, валсартаном і симвастатином. У процесі цих досліджень після одночасного застосуваннях вказаних препаратів з вілдагліптином клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій не виявлено.
Як і у разі з іншими пероральними протидіабетичними лікарськими засобами, певні активні речовини, включаючи тіазиди, кортикостероїди, препарати гормонів щитовидної залози та симпатоміметики, можуть знижувати гіпоглікемічний ефект вілдагліптину.

інформація щодо передозування лікарського засобу Гліптар є обмеженою.
Симптоми. Інформація про можливі симптоми передозування була отримана в процесі дослідження переносимості підвищення дози за участю здорових добровольців, які отримували вілдагліптин протягом 10 днів. При дозуванні 400 мг виявлено 3 випадки виникнення м’язового болю, а також кілька випадків легкої та короткочасної парестезії, лихоманки, розвитку набряків та тимчасового підвищення рівнів ліпази. При дозуванні 600 мг у одного із добровольців виник набряк ніг та рук, значне підвищення рівня КФК, що супроводжувалося підвищенням рівня АсАТ, С-реактивного білка та міоглобіну. У 3 добровольців цієї групи відмічали набряк обох ніг, що у 2 випадках супроводжувалося парестезією. Усі симптоми та порушення лабораторних показників зникали після припинення застосування досліджуваного препарату.
Лікування. У разі передозування рекомендовано проводити підтримувальну терапію. Вілдагліптин не виводиться при гемодіалізі, однак більшість метаболітів гідролізу (LAY 151) можна вивести за допомогою гемодіалізу.

при температурі не вище 25 °C.