БУПІНЕКАЇН р-н для ін’єкцій

Борщагівський ХФЗ

СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ

р-н д/ін. амп. 5 мл, № 5, № 10

Затверджено МОЗ Украiни від 2013-07-12 р. № 593. Р.п. № UA/8379/01/01,від 2018-05-11 р. № 907. Р.п. № UA/8379/01/01

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування лікарського засобу

Склад:

діючі речовини: бупівакаїн, адреналін (епінефрин);

1 мл препарату містить бупівакаїну гідрохлориду у вигляді моногідрату (у перерахуванні на 100% суху речовину) — 5 мг, адреналіну (епінефрину) (у перерахуванні на 100% суху речовину) — 0,005 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, натрію метабісульфіт, 0,1 М розчин кислоти хлористоводневої, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Фармакотерапевтична група.

Препарати для місцевої анестезії. Аміди. Бупівакаїн, комбінації. Код АТХ N01В В51.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Бупінекаїн — комбінований препарат, фармакологічні властивості якого обумовлені активними речовинами, що входять до його складу, бупівакаїном та епінефрином.

Бупівакаїн – місцевий анестетик амідного типу. Механізм дії обумовлений стабілізацією мембран нейронів та запобіганням виникненню та проведенню нервового імпульсу, підвищенням порога збудливості нервового волокна й зменшенням величини потенціалу дії. Оборотно блокує проведення імпульсу по нервовому волокну за рахунок впливу на натрієві канали. Вираженість анестезії залежить від діаметра, мієлінізації та швидкості проведення імпульсу конкретного нервового волокна.

Потрапляючи в системний кровоток, бупівакаїн впливає на серцево-судинну систему та центральну нервову систему (ЦНС). Вплив на ЦНС проявляється пригніченням центрів довгастого мозку, у тому числі дихального центру (можливе пригнічення дихання та кома) або стимулюючим впливом на кору головного мозку з розвитком психомоторного збудження та тремору, які змінюються генералізованими судомами.

Епінефрин — адреноміметик, який чинить пряму стимулюючу дію на альфа- та бета-адренорецептори. Застосовується для пролонгації дії бупівакаїну та зниження ризику розвитку системних побічних реакцій (це пов’язано зі зменшенням ризику потрапляння бупівакаїну до системного кровотоку), тому додавання вазоконстриктора призводить до зниження швидкості абсорбції анестетика та, як наслідок, — до підсилення та подовження дії препарату.

Тривалість післяопераційної анестезії при міжреберній блокаді становить 7–14 годин, при епідуральній блокаді — 3–4 години.

Фармакокінетика.

Системна абсорбція препарату залежить від методу введення та васкуляризації в ділянці введення. Фармакокінетичні параметри препарату залежать від наявності захворювань нирок та/або печінки, рН сечі, ниркового кровотоку, кількості введеного препарату, віку пацієнта. Після ін’єкції препарату пік концентрації бупівакаїну у плазмі спостерігається через 30–45 хвилин після введення та поступово знижується протягом наступних 3–6 годин. Період напіввиведення бупівакаїну становить 2,7 години, зв’язок з білками плазми — 96%. Бупівакаїн у незначній кількості проникає в грудне молоко, може проникати в значних кількостях до тканин, які добре кровопостачаються: головний мозок, міокард, печінка, нирки, легені. Проникає у спинномозкову рідину та через плацентарний бар’єр. Біотрансформується в печінці шляхом кон’югації з глюкуроновою кислотою. Екскретується в основному нирками у вигляді метаболітів, 5% виводиться у незміненому вигляді. У хворих літнього віку період напіввиведення подовжується.

Епінефрин при парентеральному застосуванні швидко руйнується моноаміноксидазою (МАО) та катехол-О-метилтрансферазою клітин печінки, нирок, шлунково-кишкового тракту. Час досягнення максимальної концентрації при підшкірному та внутрішньом’язовому введенні — 3–10 хвилин. Проникає через плаценту, але не проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Метаболізується в крові та у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Період напіввиведення — 1–2 хвилини. Екскретується нирками у вигляді метаболітів.

Клінічні характеристики.

 

Показання.

 

Різноманітні види місцевої анестезії (знеболювання при травмах, хірургічних втручаннях, проведення болісних діагностичних та терапевтичних процедур):

  • люмбальна епідуральна анестезія;
  • каудальна епідуральна анестезія;
  • блокада периферичних нервів.

Протипоказання.

 

  • Підвищена чутливість до бупівакаїну, адреналіну (епінефрину) або до інших компонентів препарату (зокрема до натрію метабісульфіту);
  • підвищена чутливість до будь-якого місцевого анестетика амідного типу;
  • внутрішньовенна регіонарна анестезія за Біром;
  • парацервікальна блок-анестезія при пологах;
  • піогенні інфекції шкіри у місці або поряд з місцем пункції, cептицемія.
Протипоказання для епідуральної анестезії, крім того, включають:
  • захворювання ЦНС в активній стадії, такі як менінгіт, поліомієліт, внутрішньочерепна кровотеча, демієлінізуючі захворювання, підвищення внутрішньочерепного тиску;
  • об’ємні церебральні ураження, пухлина, кіста, абсцес, що можуть при різкій зміні внутрішньочерепного тиску спричинити порушення кровообігу або циркуляції спинномозкової рідини;
  • спінальний стеноз та захворювання хребта в активній стадії (наприклад, артрит, спондиліт, пухлини/метастатичні ураження, туберкульоз), нещодавня травма хребта та інші захворювання, що виключають можливість спинномозкової пункції;
  • підгостра комбінована дегенерація спинного мозку при перніціозній анемії;
  • виражена артеріальна гіпотензія, наприклад, у випадку кардіогенного або гіповолемічного шоку;
  • коагуляційні порушення або терапія антикоагулянтами.

Додаткові протипоказання для застосування розчинів з адреналіном:

  • декомпенсований тиреотоксикоз та тяжкі захворювання серцево-судинної системи, особливо такі, що супроводжуються тахікардією, тахіаритмія, фібриляція шлуночків, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, тяжкий аортальний стеноз, виражений церебральний атеросклероз;
  • феохромоцитома, закритокутова глаукома, шок (крім анафілактичного);
  • загальна анестезія галогенізованими вуглеводними анестетиками (в т.ч. хлороформом, галотаном, циклопропаном, трихлоретиленом);
  • застосування препарату на ділянках, що кровопостачаються артеріями кінцевого типу (палець, ніс, вушна раковина, пеніс) або на яких кровопостачання порушено з будь-якої причини.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Слід дотримуватися обережності при застосуванні бупівакаїну разом з іншими місцевими анестетиками (наприклад, токаїнідом), з лікарськими засобами, що структурно подібні до місцевих анестетиків амідного типу, наприклад антиаритмічними засобами, такими як лідокаїн, мексилетин, оскільки їхні системні токсичні ефекти є адитивними.

Специфічні дослідження взаємодії між місцевими анестетиками та антиаритмічними препаратами класу ІІІ (наприклад, аміодароном) не проводилися, але рекомендується дотримуватися обережності при такій комбінації.

Антикоагулянти (ардепарин, дальтепарин, еноксапарин, гепарин, варфарин) підвищують ризик розвитку кровотеч.

При застосуванні бупівакаїну з наркотичними аналгетиками при проведенні епідуральної анестезії розвивається адитивний ефект, однак посилюється пригнічення дихання.

Барбітурати посилюють дію анестетиків.

Симпатоміметики: розчини з адреналіном не слід застосовувати одночасно з іншими симпатоміметиками через можливість адитивного ефекту і підвищення токсичності.

Альфа-адреноблокатори (фентоламін): протидія вазоконстрикторному та гіпертензивному ефектам адреналіну. Це може бути корисним при передозуванні адреналіну.

Бета-адреноблокатори (у т.ч. для застосування в офтальмології): можлива виражена артеріальна гіпертензія та рефлекторна брадикардія при застосуванні з неселективними бета-блокаторами, такими як пропранолол, через альфа-опосередковану вазоконстрикцію. Бета-блокатори, особливо неселективні, також можуть протидіяти серцевому та бронхолітичному ефектам адреналіну.

Блокатори кальцієвих каналів: можливе підвищення кардіотоксичного ефекту бупівакаїну.

Анестетики загальної дії (галотан, енфлуран): введення пацієнтам розчинів з адреналіном при проведенні загальної анестезії галогенізованими вуглеводними анестетиками, які підвищують серцеву збудливість і, можливо, чутливість міокарда до адреналіну, може призвести до аритмій, включаючи шлуночкову екстрасистолію, тахікардію або фібриляцію.

Антигіпертензивні препарати: адреналін специфічно змінює антигіпертензивні ефекти клонідину, симпатолітиків, таких як гуанетидин, з ризиком розвитку тяжкої артеріальної гіпертензії. Адреналін підвищує артеріальний тиск і може протидіяти ефектам інших антигіпертензивних препаратів.

Трициклічні антидепресанти, мапротилін, інгібітори МАО: ризик розвитку вираженої тривалої артеріальної гіпертензії та серцевої аритмії. Якщо неможливо уникнути одночасної терапії, необхідний ретельний моніторинг життєвих функцій організму.

Фенотіазини та бутирофенони: послаблюють або повністю пригнічують пресорний ефект адреналіну, що може призвести до гіпотензивних реакцій і тахікардії.

Серцеві глікозиди: підвищується ризик розвитку аритмій.

Антигістамінні препарати (наприклад, димедрол, астемізол, терфенадин), гормони щитовидної залози: можливе посилення ефектів адреналіну, особливо на ритм і частоту серцевих скорочень, подовження QТ-інтервалу на ЕКГ.

Блокатори Н2-рецепторів гістаміну (циметидин, ранітидин): дослідження впливу H2-антагоністів на фармакокінетику бупівакаїну дали різні результати. Можливе зниження кліренсу бупівакаїну та підвищення його рівня в плазмі крові.

Допамінергічні препарати, такі як ентакапон, леводопа, дихальні стимулятори (доксапрам), похідні ерготаміну, окситоцин: розчини, що містять адреналін, сприяють стійкому підвищенню артеріального тиску з можливими ускладненнями з боку серцево-судинної системи та виникненням цереброваскулярних порушень.

Кортикостероїди, діуретики, амінофілін, теофілін: посилення гіпокаліємічного ефекту адреналіну, ризик аритмій.

Адреналініндукована гіперглікемія може призвести до втрати контролю над рівнем цукру в крові у хворих на цукровий діабет, які отримують інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби.

Нітрати: ослаблення їх терапевтичної дії.

Феноксибензамін: посилення гіпотензивного ефекту і тахікардія.

Фенітоїн: раптове зниження артеріального тиску і брадикардія, що залежать від дози і швидкості введення адреналіну.

Цизаприд: подовження інтервалу QТ на ЕКГ.

Діатризоати, йоталамова або йоксаглова кислоти: посилення неврологічних ефектів.

При обробці місця ін’єкції Бупінекаїну дезінфікуючими розчинами, що містять важкі метали, підвищується ризик розвитку місцевої реакції у вигляді болісності та набряку.

Особливості застосування.

Регіонарну та місцеву анестезію повинні проводити досвідчені фахівці, які володіють технікою виконання анестезії, обізнані з діагностикою та лікуванням побічних ефектів препарату, гострої системної токсичності та інших ускладнень, у відповідним чином обладнаному приміщенні, при доступності готових до негайного використання обладнання та медикаментів, необхідних для проведення кардіомоніторингу і реанімаційних заходів. Доступ для внутрішньовенного введення ліків слід забезпечити до початку проведення анестезії.

Шкірні тести з місцевими анестетиками згідно доказів мають проводитися у осіб, що мали підтверджені реакції на ці препарати. Особливу увагу необхідно приділяти при тестуванні місцевих анестетиків, що містять в своєму складі адреналін, внаслідок підвищення частоти хибнонегативних реакцій. Рекомендується проводити провокаційні проби в разі отримання негативних результатів шкірних проб. Тестування пацієнтів із доведеною алергічною реакцією на місцеві анестетики мають проводити тільки алергологи з досвідом діагностики та лікування медикаментозної алергії.

Слід вжити необхідних застережних заходів, щоб запобігти надмірному підвищенню концентрації препарату в плазмі крові, уникнути передозування, інтраваскулярного або інтратекального введення, в т.ч. ретельно проводити пробні аспірації, тест-дози, завжди застосовувати фракційні (зростаючі) дози.

При введенні великих об’ємів розчинів, що містять адреналін, існує ризик розвитку системних ефектів адреналіну.

Пацієнти, у яких запланована велика блокада периферичних нервів або заплановані високі дози анестетика, повинні бути в оптимальному стані, перед проведенням блокади обов’язково слід встановити внутрішньовенний катетер. Лікар повинен бути достатньо підготовлений, мати досвід в діагностиці та лікуванні побічних ефектів, системної токсичності та інших ускладнень (див. розділ «Передозування»).

Проведення великих блокад периферичних нервів може бути пов’язано з введенням великих об’ємів місцевого анестетика, часто при високій васкуляризації місця введення та поблизу великих судин, що підвищує ризик випадкового внутрішньосудинного введення анестетика та/або системної абсорбції великої дози препарату, що може призвести до його високої концентрації у плазмі крові.

Подібно до інших місцевих анестетиків, бупівакаїн може спричиняти гострі токсичні реакції з боку центральної нервової та серцево-судинної систем при високій концентрації препарату в крові (див. розділи «Побічні реакції», «Передозування»).

Повідомлялося про шлуночкову аритмію, фібриляцію шлуночків, раптовий серцево-судинний колапс, зупинку серця і летальний наслідок при застосуванні бупівакаїну для епідуральної анестезії або блокади периферичних нервів. Найчастіше це виникало при випадковому внутрішньосудинному введенні препарату або при високій васкуляризації місця введення. У разі зупинки серця для досягнення успішного результату може знадобитися проведення тривалих реанімаційних заходів. Іноді реанімація була ускладненою або неможливою, незважаючи на належну підготовку та адекватну терапію.

Помилкове інтратекальне введення місцевих анестетиків може призвести до високої спінальної анестезії з розвитком тяжкої артеріальної гіпотензії, втратою свідомості, апное.

Незважаючи на те, що регіонарна анестезія часто є оптимальним методом анестезії, деякі групи пацієнтів потребують особливої уваги для зменшення ризику небезпечних побічних ефектів:

  • пацієнти, які отримують антиаритмічні препарати класу III (наприклад, аміодарон), інші місцеві анестетики або засоби, структурно подібні до амідних анестетиків, повинні знаходитися під пильним наглядом і ЕКГ-моніторингом, оскільки збільшується ймовірність адитивних негативних побічних серцевих ефектів;
  • пацієнти літнього віку, ослаблені пацієнти повинні отримувати більш низькі дози відповідно до їх фізичного стану;
  • пацієнти з порушеннями провідності, частковою або повною блокадою серця, оскільки місцеві анестетики можуть пригнічувати провідність міокарда;
  • пацієнти з епілепсією;
  • пацієнти з захворюваннями печінки або зниженням кровотоку печінки (терапія бета-блокаторами, шок, серцева недостатність), оскільки бупівакаїн метаболізується в печінці;
  • пацієнти з порушенням функції нирок;
  • пацієнти на піздніх стадіях вагітності.

Гіпоксія та гіперкаліємія підвищують ризик кардіотоксичності бупівакаїну, що може вимагати корекції дози. Ацидоз збільшує вільні фракції бупівакаїну і тому, відповідно, може збільшитися його неврологічна та серцева токсичність. Таким самим чином пацієнти з тяжкою нирковою недостатністю схильні до ризику підвищення токсичності бупівакаїну внаслідок ацидозу, до якого вона може призвести.

Деякі види місцевої анестезії можуть бути пов’язані з серйозними побічними реакціями незалежно від застосованого місцевого анестетика.

  • Епідуральна анестезія, особливо на фоні гіповолемії, може призвести до зниження артеріального тиску та брадикардії, до кардіоваскулярної депресії. Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату пацієнтам з порушеннями серцево-судинної системи. Цей ризик можна зменшити шляхом внутрішньовенного введення кристалоїдного або колоїдного розчину. Зниження артеріального тиску слід коригувати негайно, наприклад, шляхом внутрішньовенного введення ефедрину 5–10 мг, яке за потреби повторюють.
  • Епідуральна анестезія може спричинити виникнення паралічу міжреберних м’язів та погіршення дихання у пацієнтів з плевральним випотом.
  • У пацієнтів із септицемією збільшується ризик розвитку інтраспінальних абсцесів, особливо в післяопераційному періоді. Септицемія є протипоказанням для епідуральної анестезії.
  • При ретробульбарних ін’єкціях препарат може випадково потрапити в краніальний субарахноїдальний простір, спричиняючи тимчасову сліпоту, апное, судоми, кардіоваскулярний колапс та інші побічні ефекти. Ці ускладнення необхідно своєчасно діагностувати і пролікувати.
  • При ретробульбарному та перибульбарному введенні місцевих анестетиків існує невеликий ризик виникнення стійкої дисфункції очних м’язів. Основними причинами можуть бути травматичне ушкодження та/або місцева токсична дія на м’язи та/або нервові волокна. Тяжкість подібних реакцій залежить від ступеня травми, концентрації місцевого анестетика та тривалості його впливу на тканини. Вазоконстриктори можуть посилювати негативні реакції з боку тканин і повинні застосовуватися тільки при наявності показань.
  • При проведенні блокади в області шиї або голови випадкове інтраваскулярне введення, навіть у низьких дозах, може спричинити негайні серйозні церебральні симптоми.
  • У постреєстраційному періоді повідомлялося про випадки хондролізу у пацієнтів, які отримували тривалі внутрішньосуглобові інфузії місцевих анестетиків після хірургічних втручань. Більшість зареєстрованих випадків хондролізу були пов’язані з плечовим суглобом. З огляду на чисельні етіологічні чинники та суперечливість інформації у науковій літературі щодо механізму дії, причинно-наслідковий зв’язок не був встановлений. Тривалі внутрішньосуглобові інфузії не є схваленим показанням для препарату.

Слід застосовувати найнижчу дозу, що забезпечує ефективну анестезію. Тривале введення або введення повторних доз бупівакаїну гідрохлориду може призвести до значного збільшення його концентрації в крові через поступове накопичення препарату, до кумулятивної токсичності та тахіфілаксії. Толерантність до підвищеного рівня анестетика в плазмі крові залежить від фізичного стану пацієнта.

Більшість місцевих анестетиків є потенційними тригерами для розвитку злоякісної гіпертермії. Невідомо, чи спричинюють розвиток злоякісної гіпертермії локальні анестезуючі засоби групи амідів.

Якщо пацієнт лікується інгібіторами МАО, рекомендується відмінити їх прийом за 10 днів до застосування Бупінекаїну.

Пацієнти з алергією до складноефірних місцевих анестетиків не показали перехресної чутливості до амідних місцевих анестетиків, таких як бупівакаїн.

Розчини, що містять адреналін, слід застосовувати з обережністю пацієнтам з артеріальною гіпертензією, ішемічною хворобою серця, цереброваскулярною недостатністю, аритміями, тиреотоксикозом, цукровим діабетом (можливе збільшення глікемії, у зв’язку з чим необхідні більш високі дози інсуліну або похідних сульфонілсечовини) або будь-якими іншими патологічними станами, які можуть посилитись ефектами адреналіну.

Можливі серйозні порушення ритму серця при застосуванні препаратів з адреналіном у пацієнтів під час загальної анестезії галогенізованими вуглеводними анестетиками (в т.ч. хлороформом, галотаном, циклопропаном, трихлоретиленом), тому їх одночасне застосування протипоказане.

Тривале застосування адреналіну може призвести до серйозного метаболічного ацидозу через підвищену концентрацію в крові молочної кислоти та до звуження периферичних судин, що може призвести до розвитку некрозу або гангрени.

Рекомендується моніторинг концентрації K+ у сироватці крові, артеріального тиску, діурезу, ЕКГ, центрального венозного тиску, тиску в легеневій артерії.

Препарат Бупінекаїн містить метабісульфіт натрію, який може спричиняти алергічні реакції типу анафілаксії та астматичні епізоди аж до небезпечних для життя у деяких чутливих пацієнтів. Загальна поширеність сульфітної чутливості у загальній популяції невідома і, ймовірно, є низькою. Сульфітна чутливість частіше виникає у хворих на бронхіальну астму.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Під час вагітності Бупінекаїн застосовують тільки у виняткових випадках, коли користь від застосування препарату для матері переважає потенційний ризик для плода.

Застосування Бупінекаїну під час пологів (кесарів розтин, знеболювання пологів) можливе тільки шляхом епідуральної анестезії. Застосування при парацервікальній блок-анестезії протипоказано.

За необхідності застосування препарату жінкам, які годують груддю, грудне вигодовування слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Залежно від дози та способу застосування Бупінекаїн може тимчасово погіршувати координацію рухів, тому не слід керувати автотранспортом або іншими механізмами до повного відновлення функцій нервової системи.

Спосіб застосування та дози.

Шкірні тести з місцевими анестетиками згідно доказів мають проводитися у осіб, що мали підтверджені реакції на ці препарати. Особливу увагу необхідно приділяти при тестуванні місцевих анестетиків, що містять в своєму складі адреналін, внаслідок підвищення частоти хибнонегативних реакцій. Рекомендується проводити провокаційні проби в разі отримання негативних результатів шкірних проб. Тестування пацієнтів із доведеною алергічною реакцією на місцеві анестетики мають проводити тільки алергологи з досвідом діагностики та лікування медикаментозної алергії.

До початку анестезії слід забезпечити доступ для внутрішньовенного введення препаратів. Слід вести постійний ЕКГ-моніторинг.

Для зменшення ризику потенційно серйозних побічних реакцій слід вжити необхідних заходів зі стабілізації стану пацієнта до виконання процедури.

Важливо дотримуватися особливої обережності, включаючи регулярні ретельні пробні аспірації до та під час введення препарату, для запобігання його випадковому внутрішньосудинному або інтратекальному введенню.

При епідуральній анестезії до введення основної дози та після пробної аспірації слід ввести тестову дозу − 3–5 мл Бупінекаїну (шлях введення такий самий, як і основної дози) — для швидкого розпізнавання внутрішньосудинного або інтратекального введення. При потраплянні адреналіну у судинне русло протягом 45 секунд спостерігається підвищення частоти серцевих скорочень та/або систолічного тиску, ціаноз шкіри навколо рота. Випадкове інтратекальне потрапляння препарату можна розпізнати за ознаками субарахноїдальної блокади (парестезія ніг, зменшення чутливості сідниць або, у випадку седації пацієнта, відсутність колінного рефлексу).

Після проведення тест-дози протягом 5 хвилин слід обов’язково підтримувати вербальний контакт з пацієнтом, визначати частоту серцевих скорочень, бажаний ЕКГ-моніторинг.

У пацієнтів, які постійно приймають препарати групи бета-блокаторів, суттєвого підвищення частоти серцевих скорочень може не спостерігатися, тому слід звертати увагу на зміни систолічного тиску.

Тест-дозу слід вводити кожний раз перед введенням нової дози, оскільки можлива міграція катетера в епідуральному просторі та пошкодження судинної стінки або твердої оболонки спинного мозку. Слід пам’ятати, що негативна пробна аспірація та тест-доза не виключають можливості випадкового потрапляння препарату внутрішньосудинно або субарахноїдально під час введення основної дози. При проведенні тест-дози також можуть виникати системні токсичні ефекти, високі спінальні ефекти.

Основна доза вводиться повільно, зі швидкістю 25–50 мг/хв, фракційно, по 3–5 мл з достатніми проміжками часу між ними для вчасного діагностування випадкового внутрішньосудинного або інтратекального введення препарату, при постійному вербальному контакті з пацієнтом та під ретельним контролем основних життєвих функцій пацієнта. При виникненні симптомів інтоксикації введення препарату слід негайно припинити.

Доза будь-якого місцевого анестезуючого засобу залежить від способу введення анестетика, частини тіла, яка потребує анестезії, васкуляризації тканин, кількості нейронних сегментів, які потрібно блокувати, інтенсивності блокади, необхідного ступеня релаксації м’язів, необхідної тривалості анестезії, індивідуальної переносимості і фізичного стану пацієнта.

Зазвичай доза місцевого анестетика, що містить епінефрин, відповідає дозі анестетика без епінефрину.

Слід застосовувати найменші рекомендовані дози препарату, необхідні для забезпечення ефективної анестезії.

Нижче наводяться дози для середнього дорослого (з урахуванням тест-дози):

  • для люмбальної епідуральної анестезії слід вводити 10–20 мл 0,5% розчину;
  • для каудальної епідуральної анестезії — 15–30 мл 0,5% розчину;
  • для блокади периферичних нервів — від 5 мл 0,5% розчину до необхідного максимуму, але не перевищуючи максимальних рекомендованих доз.

Вказані дози є початковими, їх введення за потреби можна повторювати кожні 2–3 години. Доза початкової ін’єкції не повинна перевищувати 150 мг, але пацієнти літнього віку, ослаблені пацієнти, пацієнти з супутньою серцево-судинною патологією, гіповолемією можуть потребувати значно менших доз анестетика, особливо за необхідності повторних ін’єкцій.

Для більшості показань тривалість анестезії бупівакаїном така, що однієї дози зазвичай достатньо для успішної блокади.

Максимальні рекомендовані дози

Максимальну дозу визначають після оцінки фізичного статусу, віку та стану пацієнта з урахуванням звичайної швидкості системної абсорбції з конкретного місця ін’єкції.

Максимальна рекомендована разова доза не повинна перевищувати 2 мг/кг маси тіла у перерахуванні на бупівакаїн.

Максимальна рекомендована добова доза становить 400 мг.

При одночасному застосуванні кількох методик анестезії загальна доза бупівакаїну не повинна перевищувати 150 мг.

У випадку застосування комбінації з опіоїдними засобами дозу бупівакаїну слід знизити.

Розчин необхідно застосувати негайно після розкриття ампули, зберігати відкриті ампули не рекомендується. Розчин призначений тільки для одноразового застосування.

Діти.

Немає досвіду застосування препарату Бупінекаїн дітям.

Передозування.

 

Системні токсичні реакції головним чином пов’язані з дією на ЦНС, серцево-судинну систему та спричинені високою концентрацією в крові місцевих анестетиків у результаті випадкового внутрішньосудинного введення, передозування або винятково швидкої абсорбції з високоваскуляризованих ділянок. Реакції ЦНС однакові для всіх амідних місцевих анестетиків, тоді як кардіальні ефекти більше залежать від препарату і кількісно, і якісно.

Випадкове внутрішньосудинне введення місцевого анестетика може спричинити негайні (від кількох секунд до кількох хвилин) системні токсичні реакції. У разі передозування ознаки інтоксикації виникають пізніше (через 15–60 хвилин після ін’єкції) у зв’язку з повільним збільшенням в крові концентрації місцевого анестетика.

Симптоми.

Прояви інтоксикації з боку ЦНС розвиваються поступово зі збільшенням тяжкості симптомів. Першими симптомами, зазвичай, є легке запаморочення, парестезія періоральної ділянки, оніміння язика, гіперакузія, шум у вухах, порушення зору. Дизартрія, м’язові судоми/тремор є більш серйозними ознаками та передують розвитку генералізованих судом. Ці симптоми не слід помилково розцінювати як невротичну поведінку. Слідом за ними можливі втрата свідомості і розвиток великих судомних нападів, що можуть тривати від кількох секунд до кількох хвилин. Під час судом швидко розвивається гіпоксія та гіперкапнія як наслідок підвищеної активності м’язів та порушення дихання. У тяжких випадках розвивається апное. Ацидоз, гіперкаліємія, гіпокальціємія і гіпоксія збільшують і подовжують токсичну дію місцевих анестетиків.

Відновлення стану відбувається внаслідок перерозподілу препарату за межі ЦНС, подальшого його метаболізму та екскреції. Купірування токсичних реакцій може бути швидким, крім випадків введення дуже високих доз препарату.

Прояви інтоксикації з боку серцево-судинної системи виникають в тяжких випадках передозування. Токсичним серцево-судинним проявам зазвичай передують ознаки токсичного ураження ЦНС. У пацієнтів при глибокій седації бензодіазепінами або барбітуратами, або під загальним наркозом, або в результаті високої системної концентрації місцевого анестетика продромальні симптоми з боку ЦНС можуть бути відсутніми.

Висока системна концентрація препарату спричинює серцево-судинні токсичні ефекти, пов’язані з пригніченням системи провідності серця, що призводить до зменшення серцевого викиду, артеріальної гіпотензії, AV-блокади, брадикардії та іноді — до шлуночкових аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію, фібриляцію шлуночків та зупинку серця. Зрідка зупинка серця може виникати без продромальних токсичних ефектів з боку ЦНС. Пригнічення міокарда може розвинутися навіть як перший симптом інтоксикації.

Лікування.

Обладнання та медикаменти, необхідні для спостереження та невідкладної реанімації, повинні бути доступні для негайного застосування.

При появі ознак гострої системної токсичності введення місцевого анестетика слід негайно припинити. Терапія повинна бути спрямована на підтримання прохідності дихальних шляхів, забезпечення адекватного зовнішнього дихання із застосуванням допоміжної або примусової апаратної вентиляції легень, оптимізацію оксигенації, купірування судом і підтримку гемодинаміки одночасно з корекцією ацидозу. Якщо судоми не припиняються самостійно протягом 15–20 секунд, слід внутрішньовенно ввести протисудомні препарати: 1–4 мг/кг тіопенталу швидко купірує судоми, замість нього можна ввести 0,1 мг/кг діазепаму, хоча він діє повільніше, або 0,05 мг/кг мідазоламу. У разі повторних нападів слід ввести суксаметоній, який швидко купірує м’язові судоми, однак при його застосуванні потрібна інтубація трахеї і штучна вентиляція легень.

При кардіоваскулярній депресії (артеріальна гіпотензія, брадикардія) слід вводити внутрішньовенно розчини, вазопресорні засоби (наприклад, 5–10 мг ефедрину або 5–10 мкг/кг епінефрину, через 2–3 хвилини введення можна повторити), інотропні препарати. При брадикардії слід вводити внутрішньовенно атропін.

При шлуночковій аритмії слід застосовувати дефібриляцію. При зупинці кровообігу негайно розпочати кардіопульмональні реанімаційні заходи. Зупинка серця, спровокована бупівакаїном, може бути стійкою до електричної дефібриляції, можуть бути потрібні тривалі реанімаційні заходи.

Побічні реакції.

 

Профіль побічних реакцій препарату такий самий, як і інших місцевих анестетиків тривалої дії. Фактори, що впливають на зв’язування з білками плазми крові, а саме ацидоз, захворювання, пов’язані зі зниженням кількості білка, вплив інших лікарських засобів, можуть підвищити чутливість організму до Бупінекаїну.

Найпоширенішими побічними ефектами, що потребують вжиття відповідних заходів, є дозозалежні ефекти, пов’язані з центральною нервовою та серцево-судинною системами.

Побічні реакції, спричинені самим препаратом, може бути складно відрізнити від фізіологічних ефектів блокади нервів (такі як артеріальна гіпотензія, брадикардія, тимчасова затримка сечі), від подій, спричинених безпосередньо процедурою (наприклад, ушкодження нервів) або опосередкованих пункцією (наприклад, епідуральний абсцес, гематома).

Неврологічні ушкодження є рідким, але загальновизнаним наслідком регіонарної та, особливо, епідуральної анестезії, що може бути пов’язано з рядом причин, наприклад з прямою травмою спинного мозку або спинномозкових нервів, синдромом передньої спинномозкової артерії (епідуральна гематома), введенням подразнюючих речовин (хімічні ушкодження консервантами (метабісульфіт), детергентами) або порушенням стерильності при проведенні процедури. Це може призвести до розвитку локалізованої парестезії або анестезії, моторної слабкості, втрати контролю над сфінктерами, параплегії. Іноді ці порушення залишаються постійними.

Нервова система: парестезії, занепокоєння, тривога, нервозність, порушення сну (в т.ч. сонливість), запаморочення, головний біль, симптоми токсичності (озноб, судоми (ризик їх розвитку підвищується при гіперкапнії та ацидозі), навколоротова парестезія, оніміння язика, гіперакузія, порушення зору, втрата свідомості, тремор, запаморочення, шум/дзвін у вухах, дизартрія, посмикування м᾽язів), нейропатія, ушкодження периферичних нервів, арахноїдит, парези, параплегія, синдром «кінського хвоста», м’язові посмикування, у пацієнтів з хворобою Паркінсона можливе підвищення ригідності та тремору. Після епідуральної ін’єкції можлива висока симпатична блокада.

Психічні розлади: психоневротичні розлади, психомоторне збудження, дезорієнтація, порушення пам’яті, агресивна чи панічна поведінка, розлади, подібні до шизофренії, параноя.

Серцево-судинна система: депресія міокарда, зниження серцевого викиду, брадикардія, зупинка серця, аритмії (наприклад, AV-блокада, шлуночкові аритмії, в т.ч. шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків, асистолія), артеріальна гіпотензія/гіпертензія, колапс, периферична вазодилатація, біль у грудній клітці, стенокардія, зміни ЕКГ (включаючи зниження амплітуди зубця Т).

Органи зору: диплопія, косоокість, ністагм, звуження зіниць.

Імунна система: алергічні реакції, в т.ч. шкірні висипи, кропив᾽янка, свербіж, гіперемія шкіри, ангіоневротичні набряки (в т.ч. набряк гортані), тахікардія, чхання, нудота, блювання, запаморочення, синкопе, підвищена пітливість, підвищення температури тіла, мультиформна еритема, анафілактичні реакції/шок.

Дихальна система: респіраторна депресія, бронхоспазм.

Травний тракт: нудота, блювання, анорексія.

Сечовидільна система: утруднене і болісне сечовипускання (при гіперплазії передміхурової залози), затримка сечі, мимовільне сечовиділення.

Гепатобіліарна система: оборотне підвищення АСТ, АЛТ, лужної фосфатази, білірубіну спостерігалося після повторних ін’єкцій або тривалих інфузій бупівакаїну. При появі ознак порушення функції печінки препарат слід відмінити.

Інші: пролонгація анестезії більше встановленого терміну, зниження чутливості шкіри та слизових оболонок у ділянці промежини, мимовільна дефекація, біль у спині, гіпокаліємія,

гіперглікемія, порушення терморегуляції (відчуття холоду або жару), похолодніння кінцівок, при повторних ін’єкціях адреналіну може відзначатися некроз унаслідок судинозвужувальної дії адреналіну (включаючи некроз печінки або нирок).

Випадкова субарахноїдальна ін’єкція препарату може призвести до дуже високої спінальної анестезії, можливо з апное та тяжкою артеріальною гіпотензією.

Серйозні системні побічні реакції зустрічаються рідко, але можуть виникнути у зв’язку з передозуванням або ненавмисним внутрішньосудинним введенням.

Термін придатності.

3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання.

В оригінальній упаковці при температурі від 8 °С до 15 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Бупінекаїн несумісний із лужними розчинами, оскільки бупівакаїн малорозчинний при рН вище 6,5, то відбувається утворення преципітату та розпад епінефрину.

Не слід змішувати з іншими препаратами в одному шприці.

Оскільки епінефрин нестабільний, не слід стерилізувати розчини, які його містять.

Слід уникати контакту розчину місцевого анестетика, який містить адреналін (низьке значення рН), з металевими поверхнями через можливість прискорення розпаду адреналіну та розвитку алергічних реакцій в місці введення.

Упаковка.

По 5 мл в ампулах, по 5 ампул в касеті, по 1 або 2 касети в пачці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.

 

Дата додавання: 17.07.2018 р.

Коментарі

Немає коментарів до цього матеріалу. Прокоментуйте першим

Додати свій