Окситоцин (Oxytocin) (272402) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Клініко-фармакологічні властивості окситоцину аналогічні властивостям ендогенного окситоцину задньої частки гіпофіза. Міометрій матки містить окситоцинові рецептори, які належать до сімейства рецепторів G-білків. Окситоцин викликає скорочення гладенької мускулатури матки за рахунок підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію і таким чином викликає перейми, подібні до таких при фізіологічних спонтанних пологах, а також тимчасово знижує кровотік у матці.
Зі збільшенням амплітуди і тривалості мʼязових скорочень відбувається розширення і згладжування шийки матки. У міру розвитку вагітності кількість рецепторів до окситоцину і чутливість матки до нього підвищуються і до кінця вагітності досягають свого максимуму. При введенні окситоцину у відповідних дозах можливе посилення скорочувальної здатності матки від помірного збільшення сили і частоти спонтанних скорочень (характерних для фізіологічних пологів) до стійких тетанічних скорочень.
Окситоцин викликає скорочення міоепітеліальних клітин, що оточують альвеоли молочних залоз і тим самим сприяє виділенню молока.
Впливаючи на гладеньку мускулатуру судин, окситоцин викликає вазодилатацію, збільшує кровотік у нирках, коронарних судинах і судинах головного мозку. АТ, як правило, не змінюється, однак у разі в/в введення окситоцину у великій кількості у вигляді нерозведеного р-ну може спостерігатися тимчасове зниження АТ з розвитком рефлекторної тахікардії і рефлекторного збільшення серцевого викиду. Слідом за зниженням АТ настає його незначне, але стійке підвищення.
На відміну від вазопресину, окситоцин чинить мінімальну антидіуретичну дію. Проте під час введення окситоцину з великими кількостями безелектролітних рідин та/або під час їх занадто швидкого введення можливий розвиток гіпергідратації.
Фармакокінетика. При в/в введенні дія окситоцину на матку проявляється майже миттєво і зберігається протягом 1 год. Після в/м введення препарату міотонічна дія настає через 3–7 хв і триває протягом 2–3 год.
Подібно до вазопресину окситоцин розподіляється в позаклітинному просторі. У невеликій кількості окситоцин, імовірно, проникає в кровоносну систему плода.
Т_½ окситоцину становить 1–6 хв (менше — на пізніх термінах вагітності і під час лактації). Більша частина лікарського засобу піддається швидкому метаболізму в печінці та нирках. Окситоцин інактивується в процесі ферментативного гідролізу, переважно під дією тканинної окситокінази. Окситокіназа також виявляється в тканинах плаценти і плазмі крові. Лише невелика кількість окситоцину виводиться нирками в незміненому вигляді.
Ниркова недостатність. Дослідження за участю пацієнтів з нирковою недостатністю не проводилися. Однак, враховуючи шлях виведення і погіршення ниркової екскреції окситоцину завдяки антидіуретичній дії, існує ймовірність кумуляції і пролонгованої дії окситоцину.
Печінкова недостатність. Дослідження за участю пацієнтів з печінковою недостатністю не проводилися. Зміна фармакокінетики препарату у пацієнтів з порушенням функції печінки малоймовірна, оскільки фермент, що метаболізує окситоцин (окситокіназа), знаходиться не тільки в печінці, а активність окситокінази в плаценті значно підвищується до моменту пологів. Таким чином, біотрансформація окситоцину в умовах порушеної функції печінки не викличе значної зміни метаболічного кліренсу окситоцину.

Окситоцин застосовується для збудження і посилення скорочувальної діяльності матки.
Застосування в передпологовий період
Індукція пологів. З метою індукції пологів окситоцин застосовують на останніх або близьких до них термінах вагітності за наявності АГ (наприклад прееклампсія, еклампсія, або у разі наявності серцево-судинного та ниркового захворювання), еритробластозу плода, материнського або гестаційного цукрового діабету, допологової кровотечі або необхідності в достроковому розродженні, передчасного розриву плодових оболонок і неможливості спонтанних пологів. Планове стимулювання пологів за допомогою окситоцину може бути показане при переношеній вагітності (більше 42 тиж гестації), а також у разі внутрішньоутробної загибелі плода або внутрішньоутробної затримки розвитку плода.
Посилення скорочувальної діяльності матки. У перший або другий період пологів окситоцин можна вводити в/в у вигляді інфузії для посилення скоротливої діяльності матки при тривалих пологах, при дисфункціональній інертності матки.
Застосування в післяпологовий період. Контроль післяпологової кровотечі та гіпотонії матки.
Інші показання до застосування. Як допоміжна терапія при неповному аборті або у разі загрози аборту.
Діагностичне застосування. Оцінка ембріонально-плацентарного дихального резерву плода під час вагітності з високим ризиком (стрес-тест з окситоцином).

дозування
Доза підбирається індивідуально, відповідно до показань та з урахуванням реакції матері і плода на введення препарату.
Для індукції або стимуляції пологової діяльності. Для індукції або стимуляції пологової діяльності окситоцин застосовують винятково у вигляді в/в краплинної інфузії. Обовʼязковою умовою є суворе дотримання швидкості інфузії. Для проведення безпечної індукції або стимуляції пологової діяльності окситоцин слід вводити за допомогою інфузійної помпи або іншого подібного апарату. Крім того, необхідно регулярно контролювати скоротливу діяльність матки і ЧСС плода. У разі надмірного посилення скоротливої діяльності матки інфузію окситоцину слід негайно припинити, при цьому спостерігається швидке зниження надлишкової мʼязової активності матки.
Інфузію окситоцину не можна призначати протягом перших 6 год після застосування вагінальних простагландинів.
1. Перш ніж вводити препарат, слід почати введення фізіологічного р-ну, який не містить окситоцину.
2. Для приготування стандартного р-ну для інфузії треба змішати в стерильних умовах 1 мл (5 МО) окситоцину і 1000 мл негідрофільного розчинника. Отриманий р-н слід ретельно перемішати обертанням флакона. У результаті 1 мл р-ну містить 5 мМО окситоцину. Для точного дозування окситоцину рекомендується використовувати інфузійну помпу або інший подібний пристрій.
3. Швидкість введення початкової дози не має перевищувати 0,5–4 мМО/хв. Кожні 20–40 хв її можна підвищувати на 1–2 мМО/хв, поки не буде досягнуто бажаного ступеня скорочувальної діяльності матки. Після досягнення бажаної частоти маткових скорочень (відповідної нормальної родової діяльності), за відсутності ознак фетального дистресу і при розкритті зіва матки на 4–6 см можна поступово знизити швидкість інфузії в темпі, подібному до її підвищення. На пізніх термінах вагітності проведення інфузії з високою швидкістю вимагає обережності, лише в рідкісних випадках може знадобитися швидкість, що досягає 8–9 мМО/хв. У разі передчасних пологів може знадобитися більш висока швидкість інфузії, яка в окремих випадках може перевищувати 20 мМО/хв.
4. Слід контролювати ЧСС плода, тонус матки в спокої, а також частоту, тривалість і силу маткових скорочень.
5. При матковій гіперактивності або фетальному дистресі слід негайно припинити введення окситоцину й забезпечити породіллі кисневу терапію. Лікар має постійно контролювати стан породіллі і плода.
Зупинка маткової кровотечі в післяпологовий період
‒ В/в краплинна інфузія (краплинний метод): для зупинки кровотечі в післяпологовий період слід змішати 10–40 МО окситоцину і 1000 мл негідрофільного розчинника, для профілактики маткової атонії зазвичай необхідно 20–40 мМО/хв окситоцину.
‒ В/м введення: після відділення плаценти можна ввести 5 МО окситоцину.
Терапія при неповному аборті або аборті, що не відбувся. 10 МО окситоцину необхідно додати в 500 мл фізіологічного р-ну або суміші 5% декстрози з фізіологічним р-ном; швидкість інфузії має становити 20–40 крапель/хв.
Діагностика матково-плацентарної недостатності (стрес-тест з окситоцином). Початкова швидкість інфузії має становити 0,5 мМО/хв. Кожні 20 хв швидкість інфузії необхідно подвоювати до моменту досягнення ефективної дози (зазвичай 5–6 мМО/хв, максимум — 20 мМО/хв). Після появи 3 помірних маткових скорочень (по 40–60 с кожна) протягом 10-хвилинного періоду слід припинити інфузію і контролювати виникнення пізніх або варіабельних децелерацій серцевих скорочень плода.
Спосіб застосування. В/в краплинні інфузії або в/м інʼєкції.
Окситоцин можна вводити тільки парентерально (або в/в, або в/м).
Окремі категорії пацієнток
Пацієнтки літнього віку. Дослідження за участю пацієнток літнього віку (старше 65 років) не проводилися.
Ниркова та печінкова недостатність. Дослідження за участю пацієнток з нирковою та печінковою недостатністю не проводилися.
Діти. Не застосовують дітям.

застосування окситоцину для інʼєкцій протипоказано в наступних випадках:
– клінічно вузький таз;
– несприятлива позиція або передлежання плода, що перешкоджає пологам природним шляхом без попереднього втручання (поперечне положення плода);
– так звані термінові акушерські надзвичайні ситуації, за яких співвідношення користь/ризик для плода або матері вимагає екстреного хірургічного втручання;
– розвиток фетального дистресу до початку пологової діяльності;
– тривале застосування за відсутності скоротливої діяльності матки або вираженої токсемії;
– гіпертонічний характер маткових скорочень;
– гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату (див. Допоміжні речовини);
– індукція пологів або посилення скорочувальної діяльності матки у випадках, коли пологи через природні родові шляхи протипоказані (передлежання або випадіння петель пуповини, повне передлежання плаценти або передлежання судин пуповини);
– тяжкі захворювання серцево-судинної системи.

побічні реакції у породіль

Побічні реакції у перинатальний період

У рандомізованому подвійному сліпому контрольованому дослідженні було виявлено, що під час кесаревого розтину в умовах спінальної анестезії при в/в болюсному введенні окситоцину в дозі 10 МО спостерігається депресія сегмента ST–Т на ЕКГ. Даних для точної оцінки ступеня ризику недостатньо, а причини підвищеного ризику невідомі.

за винятком особливих випадків, застосування окситоцину не рекомендується в таких ситуаціях:
– передчасні пологи;
– пограничний ступінь клінічно вузького таза (невідповідність розмірів голівки плода і таза породіллі);
– великі хірургічні втручання на шийці або тілі матки в анамнезі, включаючи кесарів розтин;
– надмірне розтягнення матки;
– численні пологи;
– інвазивний рак шийки матки.
Окситоцин не можна вводити до моменту вставляння голівки або сідниць плода в малий таз.
Виявлення особливих випадків, зумовлених поєднаннями різних факторів, є завданням лікаря. Слід ретельно оцінити можливі позитивні ефекти терапії окситоцином та ризик розвитку рідкісних, але серйозних явищ — гіпертонусу або тетанії матки.
З метою індукції пологів і посилення скорочувальної діяльності матки окситоцин застосовують винятково в/в, у стаціонарі і за відповідного лікарського нагляду. Кожна пацієнтка, яка одержує інфузію окситоцину, має перебувати під постійним наглядом лікаря, що має досвід застосування препарату.
Щоб уникнути ускладнень під час введення окситоцину, необхідний постійний контроль наступних показників:
– скорочувальна діяльність матки;
– ЧСС породіллі і плоду;
– АТ породіллі.
У разі виникнення гіперактивності матки введення окситоцину потрібно негайно припинити; маткові скорочення, викликані окситоцином, зазвичай слабшають незабаром після відміни препарату.
При правильному застосуванні окситоцин викликає маткові скорочення, подібні до нормальних пологів. Надмірна стимуляція, що виникає при неправильному застосуванні препарату, небезпечна як для породіллі, так і для плода.
За наявності гіперчутливості до окситоцину розвиток гіпертонічних скорочень матки можливий, незважаючи на правильний вибір дози і відповідний медичний нагляд.
У разі введення лікарського засобу слід враховувати ймовірність посилення крововтрати і розвитку афібриногенемії.
Стимуляції родової діяльності слід уникати в разі загибелі плода в матці та/або за наявності меконію в навколоплідних водах, оскільки це може призвести до емболії навколоплідними водами.
Окситоцин не слід застосовувати протягом тривалого часу при слабкості родової діяльності, стійкої до окситоцину, уразі вираженої преекламптичної токсемії або тяжких захворюваннь серцево-судинної системи.
Протипоказано в/в болюсне введення окситоцину, оскільки це може спричинити гостру короткочасну артеріальну гіпотензію з розвитком гіперемії і рефлекторної тахікардії.
З особливою обережністю окситоцин слід застосовувати у пацієнток із захворюваннями серцево-судинної системи (наприклад гіпертрофічна кардіоміопатія, ураження клапанного апарату та (або) ІХС, у тому числі спазм коронарних артерій) і схильністю до ішемії міокарда, щоб уникнути значних змін АТ і ЧСС.
Окситоцин слід призначати з обережністю пацієнтам із синдромом подовженого інтервалу Q–T або повʼязаними з ним симптомами, а також хворим, які приймають препарати, що подовжують інтервал Q–T.
На тлі парентерального введення препарату з метою індукції пологів або посилення скорочувальної діяльності матки на першій і другій стадії пологів описані летальні випадки породіллі внаслідок розвитку реакцій гіперчутливості, субарахноїдального крововиливу та розриву матки, а також випадки загибелі плода з різних причин.
Дисеміноване внутрішньосудинне згортання (ДВЗ). У рідкісних випадках при фармакологічній індукції пологів із застосуванням утеротонічних препаратів, включаючи окситоцин, спостерігається підвищений ризик розвитку синдрому ДВЗ в післяпологовий період. Цей ризик повʼязаний безпосередньо з фармакологічною індукцією, а не із застосуванням конкретного препарату. Ризик насамперед підвищений у жінок з додатковими факторами ризику ДВЗ: вік старше 35 років, ускладнений перебіг вагітності (наприклад гестаційний діабет, АГ, гіпотиреоз), термін гестації понад 40 тиж. У таких жінок окситоцин і альтернативні лікарські засоби необхідно застосовувати з обережністю, а лікар має враховувати можливість розвитку ДВЗ.
Гіпергідратація. Оскільки окситоцин чинить слабку антидіуретичну дію, тривале в/в введення високих доз препарату спільно з введенням великого обʼєму рідини (наприклад при лікуванні загрозливого або невдалого аборту або кровотечі в післяпологовий період) може викликати гіпергідратацію в поєднанні з гіпонатріємією. Під час введення окситоцину та в/в введення рідин спостерігається комбінована антидіуретична дія, у результаті якої виникає гіперволемія з подальшим розвитком гемодинамічної форми гострого набряку легень без гіпонатріємії. Щоб уникнути цих рідкісних ускладнень, у разі введення високих доз окситоцину протягом тривалого часу слід дотримуватися таких правил безпеки: використовувати розчинник, що містить електроліти (не декстрозу); інфузії рідин слід проводити в невеликих об’ємах (під час індукції або стимуляції пологової діяльності на пізніх термінах вагітності допускається введення окситоцину в концентраціях, що перевищують рекомендовані); пероральне застосування рідин має бути обмеженим; необхідно вести запис балансу рідин; у разі підозри на порушення електролітного балансу показане лабораторне дослідження вмісту електролітів.
Окситоцин протипоказаний пацієнтам, які мають в анамнезі гіперчутливість до препарату.
Не можна використовувати одночасно різні шляхи введення окситоцину.
Окситоцин можна вводити лише одним способом (або в/в, або в/м).
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. У перший триместр вагітності препарат застосовують тільки у разі спонтанного або штучного переривання вагітності; інші відомі показання до застосування відсутні. З огляду на великий досвід застосування, хімічну структуру і фармакологічні властивості препарату, при його призначенні за показаннями не очікується підвищення ризику формування вад розвитку плода.
Період годування грудьми. Окситоцин у невеликих кількостях виявляють у грудному молоці.
У випадках, коли препарат призначають для зупинки маткової кровотечі, не рекомендується починати грудне вигодовування до закінчення курсу лікування окситоцином.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Окситоцин не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.

є повідомлення про тяжку АГ, коли окситоцин призначали через 3–4 год після профілактичного введення вазоконстрикторів спільно з каудальною анестезією.
Анестезія за допомогою циклопропану, енфлурану, галатону, ізофлурану може змінити вплив окситоцину на серцево-судинну систему, призводячи до несподіваних результатів, таких як артеріальна гіпотензія. Також відомо, що одночасне застосування окситоцину і циклопропанової анестезії може викликати синусову брадикардію та AV-ритм.
Окситоцин слід призначати з обережністю пацієнтам, які приймають препарати, що можуть подовжувати інтервал Q–Tс.
Виявилося, що простагландини посилюють дію окситоцину, тому їх одночасне застосування не рекомендоване. У зв’язку з підсиленням скорочувальної діяльності матки слід дотримуватися обережності у разі послідовного застосування простагландинів та окситоцину.
Одночасне застосування окситоцину з іншими індукторами пологів або аборту може призвести до гіпертонії матки (підвищення тонусу) і розриву матки або травми шийки, наприклад застосування простагландинів може збільшити стимуляцію родової діяльності та стимуляцію мускулатури матки.
Тому під час застосування препарату у пацієнтів необхідно строго контролювати:
– кислотно-лужний баланс;
– частоту, тривалість і силу скорочень;
– ЧСС плода;
– АТ і ЧСС матері;
– тонус матки;
– баланс між надходженням і виділенням рідини.
Несумісність. Препарат можна розводити в 0,9% р-ні натрію хлориду для інфузій, 5% р-ні глюкози, р-нах натрію лактату. Готовий р-н є фізично та хімічно стабільним протягом 8 год після приготування. З мікробіологічної точки зору препарат слід використати негайно. Не слід вводити в одній ємності з іншими лікарськими засобами.
Допоміжні речовини з відомими властивостями
1 мл розчину містить 40 мг етанолу.

симптоми передозування залежать головним чином від ступеня чутливості матки до окситоцину і не повʼязані з наявністю гіперчутливості до препарату. У разі гіперстимуляції виникають сильні (гіпертонічні) або тривалі (тетанічні) скорочення, або підвищення тонусу матки в спокої (між двома скороченнями) до 15–20 мм вод. ст. і більше, що призводить до безладної пологової діяльності, розриву тіла або шийки матки, піхви, кровотечі в післяпологовий період, утеро-плацентарної недостатності, брадикардії плода, його гіпоксії, гіперкапнії та загибелі.
Як важка побічна реакція, при водній інтоксикації можуть виникнути судоми, що зумовлено притаманним антидіуретичним ефектом окситоцину, який може виникнути, якщо високі дози (40–50 мл/хв) вводяться протягом тривалого періоду. Лікування гіпергідратації полягає в наступному: відміна окситоцину, обмеження вживання рідини, застосування діуретиків, в/в введення гіпертонічного р-ну хлориду натрію, відновлення електролітного балансу, купірування судом відповідними дозами барбітуратів і забезпечення професійного догляду за пацієнткою в стані коми.

в оригінальній упаковці при температурі 2–8 °C. Препарат зберігати в недоступному для дітей місці!