0
UA | RU

СЕНТОР® (SENTOR)

Склад і форма випуску

таблетки, вкриті оболонкою 50 мг № 10
таблетки, вкриті оболонкою 50 мг № 30
РечовинаКількість
Лозартан50 мг
№ UA/7042/01/01 від 05.06.2018
За рецептом
таблетки, вкриті оболонкою 100 мг № 10
таблетки, вкриті оболонкою 100 мг № 30
РечовинаКількість
Лозартан100 мг
Допоміжні речовини:
ядро: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;
оболонка: опадрі ІІ білий (гіпромелоза, титану діоксид (Е171), лактози моногідрат, макрогол, гліцерол триацетат)..
№ UA/7042/01/02 від 05.06.2018
За рецептом
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Лозартан — це синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ1) для перорального застосування. Ангіотензин II — потужний вазоконстриктор — є активним гормоном ренін-ангіотензинової системи і одним з найважливіших факторів патофізіології АГ. Ангіотензин II зв’язується з рецептором АТ1, який міститься у багатьох тканинах (наприклад у гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію та вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію клітин гладких м’язів.

Лозартан селективно зв’язується з рецептором АТ1. В умовах in vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт — карбоксильна кислота (Е-3174) — блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину ІІ, незалежно від джерела або шляху його синтезу.

Лозартан не чинить агоністичної дії та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які є важливими з точки зору регуляції серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не блокує АПФ (кіназу ІІ), який сприяє розпаду брадикініну. Внаслідок цього не відбувається посилення небажаних ефектів, опосередкованих брадикініном (наприклад тенденції до появи набряків).

При застосуванні лозартану відмічають пригнічення негативної зворотної реакції на секрецію реніну, що призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові (АРП).

Підвищення АРП призводить до підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові. Незважаючи на це, підвищення, АРП і зниження концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину ІІ. Протягом 3 днів після припинення лікування лозартаном показники АРП й ангіотензину ІІ повертаються до початкових рівнів.

Як лозартан, так і його основний активний метаболіт мають більшу афінність до АТ1-рецепторів, ніж до АТ2-рецепторів. У перерахуванні на масу, активний метаболіт у 10–40 разів активніший, ніж лозартан.

Застосування лозартану 1 раз на добу у пацієнтів з есенціальною АГ легкого та середнього ступеня викликало статистично достовірне зниження систолічного та діастолічного АТ. Вимірювання АТ через 24 год після прийому дози порівняно з 5–6 год після прийому дози продемонструвало зниження АТ протягом 24 год; природний добовий ритм зберігався. Зниження АТ наприкінці інтервалу прийому дози становило 70–80% ефекту, що відмічався через 5–6 год після прийому дози.

Відміна лозартану у пацієнтів з АГ не призвела до раптового підвищення АТ (рикошетний синдром). Незважаючи на значне зниження АТ, лозартан не зумовлював клінічно значущого впливу на ЧСС.

Лозартан має еквівалентну ефективність у чоловіків та жінок, а також у пацієнтів з АГ молодшого (до 65 років) та старшого віку.

Фармакокінетика

Абсорбція. Після застосування внутрішньо лозартан добре всмоктується і зазнає первинного метаболізму з утворенням одного активного карбоксильного метаболіту та інших метаболітів, які є фармакологічно неактивними. Біологічна доступність лозартану — близько 33%. Cmax лозартану та його активного метаболіту визначається приблизно через 1 год і через 3–4 год після прийому відповідно. Прийом їжі не спричиняє клінічно значущих відхилень фармакокінетичного профілю.

Розподіл. Лозартан і його активний метаболіт на ≥99% зв’язуються з протеїнами плазми крові, передусім з альбумінами. Об’єм розподілу лозартану становить 34 л.

Біотрансформація. Близько 14% лозартану при в/в введенні або пероральному застосуванні перетворюється на активний метаболіт. Після в/в і перорального застосування лозартану калію, міченого 14С, радіоактивність у циркулюючій плазмі крові, як правило, пов’язана з лозартаном та його метаболітом. У невеликої кількості людей (близько 1%) утворюється мінімальна кількість активного метаболіту лозартану.

Окрім фармакологічно активного метаболіту, утворюється низка неактивних метаболітів.

Виведення. Плазмовий кліренс лозартану становить 600 мл/хв, а активного метаболіту — 50 мл/хв. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 74 і 26 мл/хв відповідно. При пероральному застосуванні лозартану близько 4% введеної дози виводиться із сечею у незміненому стані і 6% — у формі активного метаболіту. Фармакокінетика лозартану та його активного метаболіту є лінійною при дозах лозартану калію до 200 мг.

Після перорального застосування концентрація лозартану та його активного метаболіту знижується поліекспоненційно. Термінальний Т½ лозартану — близько 2 год, а активного метаболіту — 6–9 год. При дозі 100 мг/добу ні лозартан, ні активний метаболіт не кумулюються в плазмі крові у значній кількості.

Лозартан та його метаболіти виводяться як із жовчю, так і з сечею. Після перорального застосування/в/в введення 14С-міченого лозартану близько 35 та 43% радіоактивно міченого препарату було виявлено в сечі і 58 та 50% — у калі відповідно.

Окремі групи пацієнтів. Концентрація лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові пацієнтів літнього віку з АГ значущо не відрізняється від даних показників у молодих пацієнтів з АГ.

Концентрація лозартану в плазмі крові у 2 рази вища у жінок з АГ порівняно з чоловіками, тоді як концентрація активного метаболіту в плазмі крові у чоловіків і жінок суттєво не відрізнялася.

При прийомі внутрішньо у пацієнтів з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрація лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові була відповідно у 5 та 1,7 раза вищою, ніж у молодих чоловіків-добровольців.

Концентрація лозартану в плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну >10 мл/хв не відрізнялася від такої в осіб із незміненою функцією нирок. При порівнянні AUC лозартану у пацієнтів із нормальною функцією нирок виявилася приблизно у 2 рази більшою, ніж у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.

Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів із порушенням функції нирок або хворих, які перебувають на гемодіалізі.

Ні лозартан, ні активний метаболіт не можна вивести з організму шляхом гемодіалізу.

Фармакокінетика у дітей. Відомо, що фармакокінетика лозартану вивчалася за участю 50 дітей з АГ віком від 1 міс до 16 років, який перорально застосовували 1 раз на добу в дозах 0,54–0,77 мг/кг маси тіла (середні дози).

Результати показали, що активний метаболіт лозартану утворюється у пацієнтів усіх вікових груп. Результати вказують на приблизно аналогічні показники фармакокінетики лозартану після перорального застосування у новонароджених і дітей дошкільного і шкільного віку. Фармакокінетичні показники метаболіту відрізнялися більше залежно від вікової групи. При порівнянні дітей дошкільного віку і підлітків такі відмінності були статистично значущими. Експозиція у новонароджених/немовлят була порівняно високою.

Показання СЕНТОР

• Лікування есенціальної АГ у дорослих та дітей віком від 6 років.

  • Лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів з АГ і цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу як частина антигіпертензивної терапії.
  • Лікування хронічної серцевої недостатності (у пацієнтів віком 60 років та старше), коли застосування інгібіторів АПФ вважається неможливим через несумісність, особливо при кашлі, або протипоказане. Пацієнтів із серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітора АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. У пацієнта фракція викиду лівого шлуночка має становити ≤40%, стан повинен бути клінічно стабільним, також пацієнтові слід дотримуватися встановленого режиму лікування щодо хронічної серцевої недостатності.
  • Для зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, що підтверджено ЕКГ.

Застосування СЕНТОР

таблетки СЕНТОР слід запивати склянкою води. Застосування препарату не залежить від прийому їжі.

СЕНТОР при всіх показаннях застосовують 1 раз на добу, в один і той самий час.

АГ. Зазвичай початкова і підтримувальна доза для більшості хворих становить 50 мг 1 раз на добу

(1 таблетка СЕНТОР, 50 мг). Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3–6-й тиждень від початку лікування. Для деяких пацієнтів дозу препарату можна підвищити до 100 мг (1 таблетка СЕНТОР, 100 мг) 1 раз на добу (вранці).

Препарат можна застосовувати з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо з діуретиками (наприклад з гідрохлоротіазидом).

Пацієнти з АГ та цукровим діабетом II типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу. Зазвичай початкова доза становить 50 мг (1 таблетка СЕНТОР, 50 мг) 1 раз на добу. Дозу можна підвищити до 100 мг (1 таблетка СЕНТОР, 100 мг) 1 раз на добу залежно від того, якими є показники АТ через 1 міс після початку лікування. Препарат СЕНТОР можна застосовувати з іншими антигіпертензивними засобами (зокрема з діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-рецепторів, препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами, які широко застосовуються (наприклад із сульфонілсечовиною, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).

Серцева недостатність. Зазвичай початкова доза лозартану для лікування пацієнтів із серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу (слід застосовувати препарат з відповідним дозуванням). Як правило, дозу підвищують з тижневими інтервалами (наприклад 12,5; 25; 50; 100 мг/добу і до максимальної дози 150 мг 1 раз на добу), з урахуванням індивідуальної переносимості препарату.

Зниження ризику розвитку інсульту у пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, підтвердженою за допомогою ЕКГ. Зазвичай початкова доза становить 50 мг лозартану (1 таблетка СЕНТОР, 50 мг) 1 раз на добу. Залежно від змін рівня АТ до лікування слід додати гідрохлоротіазид у низькій дозі та/або підвищити дозу лозартану до 100 мг (1 таблетка СЕНТОР, 100 мг) 1 раз на добу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Окремі групи пацієнтів

Застосування у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Пацієнтам зі зниженим ОЦК (наприклад унаслідок лікування високими дозами діуретиків) розпочинати терапію необхідно з дози 25 мг (½ таблетки СЕНТОР, 50 мг) 1 раз на добу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Застосування у пацієнтів із порушенням функції нирок та пацієнтів, яким проводять гемодіаліз. При застосуванні препарату СЕНТОР у пацієнтів із порушенням функції нирок, а також пацієнтів, яким проводять гемодіаліз, початкову корекцію дози проводити не потрібно.

Застосування пацієнтам із порушенням функції печінки. Для пацієнтів із порушенням функції печінки в анамнезі слід розглянути питання щодо призначення препарату у нижчій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан протипоказаний цій групі пацієнтів (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Застосування у дітей. Дані щодо ефективності та безпеки застосування лозартану у дітей від 6 років для лікування АГ обмежені.

Також є мало даних щодо фармакокінетики у дітей з АГ віком від 1 міс. Для дітей, які можуть ковтати таблетки і в яких маса тіла >20 кг та < 50 кг, рекомендована доза лозартану становить 25 мг (½ таблетки СЕНТОР, 50 мг) 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна підвищити до максимальної — 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від впливу на рівень АТ.

Для пацієнтів з масою тіла >50 кг зазвичай доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна підвищити до максимальної — 100 мг 1 раз на добу. Застосування у дітей доз, що перевищують 1,4 мг/кг/добу (або >100 мг/добу), не вивчалося.

Лозартан не рекомендований до застосування у дітей віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату цій групі пацієнтів недостатньо.

Лозартан не рекомендовано застосовувати у дітей, у яких ШКФ <30 мл/хв/1,73 м2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування препарату цій категорії пацієнтів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Лозартан також не рекомендується для застосування у дітей із порушенням функції печінки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Застосування у пацієнтів літнього віку. Як правило, немає потреби у корекції початкової дози для пацієнтів літнього віку, хоча слід враховувати можливість призначення препарату у початковій дозі 25 мг пацієнтам віком від 75 років.

Діти. Лозартан не рекомендується до застосування у дітей віком до 6 років, оскільки дані щодо застосування препарату цій категорії пацієнтів обмежені.

Протипоказання

— гіперчутливість до діючої речовини або будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу лікарського засобу (див. СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ);

— тяжкі порушення функції печінки;

— вагітність або планування вагітності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Застосування у період вагітності або годування грудьми);

— одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Побічна дія

відомо, що лозартан вивчався в рамках таких клінічних досліджень:

— контрольоване клінічне дослідження за участю >3000 дорослих пацієнтів віком від 18 років з есенціальною АГ;

— контрольоване клінічне дослідження за участю 177 дітей віком 6–16 років з АГ;

— контрольоване клінічне дослідження за участю >9000 пацієнтів віком 55–80 років з АГ в поєднанні з гіпертрофією лівого шлуночка;

— контрольоване клінічне дослідження за участю >7700 дорослих пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю;

— контрольоване клінічне дослідження за участю >1500 пацієнтів віком від 31 року з цукровим діабетом II типу в поєднанні з протеїнурією.

Побічною реакцією, про яку найчастіше повідомлялося, було запаморочення. Частота побічних реакцій, вказаних нижче, визначена як дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100–<1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); рідко (≥1/10 000–<1/1000; дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

Таблиця 1. Частота побічних реакцій, виявлених у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях та у постмаркетинговий період

Побічні реакції за класами систем органів Частота побічних реакцій Інше
Пацієнти з АГ Пацієнти з АГ та гіпертрофією лівого шлуночка серця Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю Пацієнти з АГ та цукровим діабетом ІІ типу з нирковою недостатністю Постмаркетин гові спостеження
З боку системи крові і лімфатичної системи
Анемія     Часто   Частота невідома
Тромбоцитопенія         Частота невідома
З боку імунної системи
Реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк* та

васкуліт**

        Рідко
Психічні порушення
Депресія         Частота невідома
З боку нервової системи
М’язові судоми Часто        
Запаморочення Часто Часто Часто Часто  
Сонливість Нечасто        
Головний біль Нечасто   Нечасто    
Розлади сну (безсоння) Нечасто        
Парестезія     Рідко    
Мігрень         Частота невідома
Дисгевзія         Частота невідома
З боку органа слуху та лабіринту
Вертиго Часто Часто      
Дзвін у вухах         Частота невідома
З боку серця
Тахікардія Часто        
Пальпітація Нечасто        
Стенокардія Нечасто        
Синкопе     Рідко    
Фібриляція передсердь     Рідко    
Інсульт     Рідко    
З боку судинної системи
(Ортостатична) артеріальна гіпотензія (в тому числі дозозалежний ортостатичний ефект) Нечасто   Часто Часто  
З боку респіраторного тракту, органів грудної клітки та середостіння
Диспное     Нечасто    
Кашель     Нечасто   Частота невідома
Нежить Часто        
Синусит Часто        
Фарингіт Часто        
Інфекція верхніх дихальних шляхів Часто        
З боку травного тракту
Абдомінальний біль Нечасто        
Запор Нечасто        
Діарея     Нечасто   Частота невідома
Нудота     Нечасто    
Блювання     Нечасто    
Диспепсія Часто        
З боку гепатобіліарної системи
Панкреатит         Частота невідома
Гепатит         Рідко
Порушення функції печінки         Частота невідома
З боку шкіри та підшкірної сполучної тканини
Кропив’янка     Нечасто   Частота невідома
Свербіж     Нечасто   Частота невідома
Висип Нечасто   Нечасто   Частота невідома
Світлочутливість         Частота невідома
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини
Міалгія         Частота невідома
Артралгія         Частота невідома
Рабдоміоліз         Частота невідома
З боку нирок і сечовивідних шляхів
Порушення функції нирок     Часто    
Ниркова недостатність     Часто    
З боку репродуктивної системи і молочних залоз
Еректильна дисфункція          
Імпотенція         Частота невідома
Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату
Астенія Нечасто Часто Нечасто Часто  
Слабкість Нечасто Часто Нечасто Часто  
Набряки Нечасто        
Нездужання         Частота невідома
Дослідження
Гіперкаліємія Часто   Нечасто Часто  
Підвищення рівня АлАТ§ Рідко        
Підвищення рівня сечовини в крові, креатиніну та калію в сироватці крові     Часто    
Гіпонатріємія         Частота невідома
Гіпоглікемія       Часто  

*У тому числі набряк гортані, глотки, обличчя, губ, голосової щілини та/або язика (що призводить до обструкції дихальних шляхів); у деяких пацієнтів в анамнезі був ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), пов’язаний із застосуванням інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ.

**Включаючи пурпуру Шенляйна — Геноха.

Особливо в пацієнтів із внутрішньосудинною дегідратацією (наприклад у разі тяжкої серцевої недостатності або при лікуванні діуретиками у високих дозах).

Часто відмічається у пацієнтів, які приймали 150 мг лозартану замість 50 мг.

У клінічному дослідженні, проведеному за участю хворих на цукровий діабет ІІ типу з нефропатією, гіперкаліємія >5,5 ммоль/л виявлена у 9,9% пацієнтів, які отримували лозартан, таблетки, та у 3,4% пацієнтів, які отримували плацебо.

§Як правило, зворотні при припиненні терапії.

Нижчезазначені додаткові побічні реакції виникали частіше у пацієнтів, які отримували лозартан, ніж плацебо (частота невідома): біль у спині, інфекції сечовивідних шляхів та грипоподібні симптоми.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: як наслідок інгібування РААС, повідомлялося про зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність, у пацієнтів групи ризику; такі зміни ниркової функції можуть бути зворотними при припиненні терапії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Діти: профіль побічних реакцій у дітей подібний до профілю у дорослих пацієнтів. Дані щодо побічних реакцій у дітей обмежені.

Звітність про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції лікарського засобу має важливе значення. Це забезпечує безперервний моніторинг співвідношення користь/ризик лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему звітності.

Особливості застосування

ангіоневротичний набряк. Слід часто контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряки обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Артеріальна гіпотензія і водно-сольовий дисбаланс. Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози препарату або після підвищення дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням сильних діуретиків, дієтичним обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування препаратом СЕНТОР або зниження початкової дози препарату (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Такі ж самі рекомендації стосуються застосування у дітей віком від 6 років.

Електролітний дисбаланс. Електролітний дисбаланс часто відмічають у пацієнтів із порушенням функції нирок (з цукровим діабетом або без нього), що слід враховувати. Відомо, що у хворих на цукровий діабет II типу та з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була вищою при лікуванні лозартаном порівняно з такою у групі плацебо (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Тому слід часто перевіряти концентрацію калію в плазмі крові і показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30–50 мл/хв.

Не рекомендоване одночасне застосування лозартану і калійзберігаючих діуретиків, добавок, що містять калій, і замінників солі, що містять калій (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Порушення функції печінки. Ґрунтуючись на фармакокінетичних даних, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів із наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду застосування препарату у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан не можна приймати таким пацієнтам (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Лозартан не рекомендований для застосування у дітей із порушеннями функції печінки (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Порушення функції нирок. Повідомлялося про порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов’язували з пригніченням РААС (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від РААС, тобто у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або з уже існуючими порушеннями функції нирок).

Препарати, що впливають на РААС, можуть спричиняти підвищення рівня сечовини крові та креатиніну в сироватці крові у хворих із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути зворотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати лозартан у пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.

Застосування у дітей із порушеннями функції нирок. Лозартан не рекомендований для застосування у дітей, у яких ШКФ <30 мл/хв/1,73 м2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Протягом періоду застосування лозартану слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршання. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан застосовують за наявності інших патологічних станів (лихоманка, дегідратація), які можуть впливати на ниркову функцію.

Одночасне застосування лозартану та інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Трансплантація нирки. Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату у пацієнтів, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки.

Первинний гіперальдостеронізм. У пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не відмічають ефекту при застосуванні антигіпертензивних препаратів, що діють шляхом пригнічення РААС. Тому СЕНТОР не рекомендований для цієї групи пацієнтів.

Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження АТ у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Серцева недостатність. Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю з або без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану у пацієнтів із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, із тяжкою серцевою недостатністю (клас ІV за класифікацією NYHA), а також із серцевою недостатністю і симптоматичною, небезпечною для життя серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю у такій групі пацієнтів. Слід з обережністю одночасно застосовувати комбінацію лозартану з блокаторами β-адренорецепторів.

Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Вагітність. Застосування лозартану не слід розпочинати у період вагітності. За винятком випадків, коли продовження терапії вважається необхідним, пацієнткам, які планують вагітність, слід призначити альтернативну антигіпертензивну терапію зі встановленим профілем безпеки щодо застосування у період вагітності. Якщо діагностовано вагітність, лікування лозартаном слід негайно припинити і, якщо необхідно, розпочати альтернативне лікування (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та Застосування у період вагітності або годування груддю).

Інші попередження і застереження. Як встановлено стосовно інгібіторів АПФ, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні для зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у таких пацієнтів з АГ.

Подвійна блокада РААС. Відомо, що при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). У зв’язку з подвійною блокадою РААС одночасне застосування аліскірену та антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або інгібіторів АПФ не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, її слід проводити лише під наглядом спеціаліста із частим ретельним моніторингом функції нирок, електролітів та АТ.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Непереносимість лактози. Необхідно врахувати, що таблетка препарату СЕНТОР 50 мг містить 1,05 мг лактози, таблетка препарату СЕНТОР 100 мг — 2,1 мг лактози. Пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід застосовувати цей препарат.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенного впливу внаслідок застосування інгібіторів АПФ протягом I триместру вагітності непереконливі, однак незначне зростання ризику не виключене. Оскільки немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (АРАІІ), подібні ризики можуть існувати і для цього класу препаратів. За винятком випадків, коли продовження терапії АРАІІ вважається необхідним, пацієнткам, які планують вагітність, слід призначити альтернативну антигіпертензивну терапію зі встановленим профілем безпеки щодо застосування у період вагітності. Якщо діагностовано вагітність, лікування АРАІІ слід негайно припинити і, у разі необхідності, розпочати альтернативне лікування. Відомо, що застосування АРАІІ протягом II та III триместрів вагітності спричиняє появу фетотоксичних явищ (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) і проявів неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо протягом ІІ триместру вагітності застосовувалися АРАІІ, рекомендовано провести ультразвукове обстеження для перевірки функції нирок і стану кісток черепа.

Стан новонароджених, матері яких застосовували АРАІІ, слід часто перевіряти щодо розвитку артеріальної гіпотензії.

Період годування грудьми. Через відсутність будь-якої інформації щодо застосування лозартану у період годування грудьми прийом лозартану не рекомендується. Бажано застосовувати альтернативні препарати з кращими встановленими профілями безпеки у період годування грудьми, особливо при годуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Не проводилися дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами. Однак слід пам’ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення та сонливість, особливо на початку лікування та при підвищенні дози препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

інші гіпотензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. Одночасне застосування з іншими препаратами, що можуть індукувати таку побічну реакцію, як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен та аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Лозартан метаболізується переважно за участю системи цитохрому Р450 (CYP) 2С9 з утворенням активного карбоксикислого метаболіту. Відомо, що флуконазол (інгібітор CYP 2С9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50%. Встановлено, що одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40% концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітора CYP 2С9).

Так само, як і при застосуванні інших препаратів, які блокують ангіотензин II або його ефекти, одночасне застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад калійзберігаючих діуретиків: спіронолактону, тріамтерену, амілориду) або можуть підвищувати рівень калію (наприклад гепарину), добавок, що містять калій, або замінників солей, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване.

Про зворотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та виникнення токсичних проявів повідомлялося при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Також дуже рідко повідомлялося про такі прояви при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ.

Одночасне застосування літію і лозартану потребує обережності. Якщо застосування такої комбінації вважається необхідним, рекомендовано перевіряти рівень літію в сироватці крові протягом комбінованого лікування.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ і НПЗП, наприклад селективних інгібіторів ЦОГ-2, ацетилсаліцилової кислоти у дозах, що чинять протизапальну дію, неселективних НПЗП, може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків із НПЗП може призводити до підвищення ризику зниження функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну гідратацію; також слід розглянути питання щодо моніторингу функції нирок після початку супутньої терапії, надалі — періодично.

Подвійна блокада (наприклад при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися індивідуально визначеними випадками з ретельним моніторингом функції нирок. Відомо, що у пацієнтів із діагностованим атеросклеротичним ураженням, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом на стадії термінального ураження органів подвійна блокада РААС пов’язується з високою частотою артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії та змін функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією препаратом, що впливає на РААС.

Відомо, що подвійна блокада РААС при комбінованому застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену пов’язується з більш високою частотою побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією препаратом, що впливає на РААС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Передозування

Симптоми інтоксикації. Дані щодо передозування у людей обмежені. Найбільш ймовірними симптомами можуть бути артеріальна гіпотензія і тахікардія. Брадикардія може виникати при парасимпатичній (вагальній) стимуляції.

Лікування інтоксикації. При виникненні симптоматичної артеріальної гіпотензії слід проводити підтримувальну терапію. Лікувальні заходи залежать від тривалості часу, що минув після прийому препарату, характеру і тяжкості симптомів.

Пріоритетним заходом має бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після перорального прийому у разі передозування показане застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Слід часто контролювати основні показники життєдіяльності організму та коригувати при необхідності. Лозартан та активні метаболіти не виводяться при проведенні гемодіалізу.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці для захисту від впливу вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Інструкція МОЗ
Дата додавання: 12.06.2021 р.
© Компендіум 2020

Діагнози, при яких застосовують СЕНТОР

Безсимптомна ішемія міокарда МКХ I25.6
Гіпертензивна [гіпертонічна] хвороба з переважним ураженням серця без (застійної) серцевої недостатності МКХ I11.9
Гіпертонічна хвороба (ГБ) з ураженням серця і серцевою недостатністю (СН) МКХ I11.0
Гіпертонічна хвороба (ГХ) з ураженням серця і нирок і серцевою недостатністю (СН) МКХ I13.0
Інші форми стенокардії МКХ I20.8
Ішемічна хвороба серця (ІХС) постінфарктна (перенесений в минулому інфаркт міокарда) МКХ I25.2
Ішемічна хвороба серця з гіпертонічною хворобою (ІХС з ГХ) МКХ I25.9
Нестабільна стенокардія МКХ I20.0
Стенокардія з документально підтвердженим спазмом МКХ I20.1
Церебральний атеросклероз з гіпертензією МКХ I67.2
Цукровий діабет 2-го типу (ІНЦД) без ускладнень МКХ E11.9
Ювенільна артеріальна гіпертензія МКХ I10
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko