Метфогама^® 1000 (Metfogamma 1000) (270133) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Метфогама^® 1000 — пероральний гіпоглікемічний препарат з групи бігуанідів. Гальмує глюконеогенез у печінці, знижує абсорбцію глюкози із ШКТ, підвищує периферичну утилізацію глюкози, а також підвищує чутливість тканин до інсуліну. При цьому не діє на секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Знижує рівень ТГ і ЛПНЩ у крові. Застосовують при цукровому діабеті, у тому числі при супутніх порушеннях ліпідного обміну та ожирінні. Стабілізує або зменшує масу тіла. Проявляє фібринолітичну дію у результаті пригнічення інгібітора активатора плазміногена тканинного типу.
Фармакокінетика. Після перорального застосування препарат абсорбується зі ШКТ. Його біодоступність становить 50–60%. C_max в плазмі крові досягається через 2 год після прийому. Т_½ становить 1,5–4,5 год. В організмі не метаболізується, практично не зв’язується з білками крові. Накопичується в слинних залозах, печінці та нирках. Виводиться нирками у незміненому стані. Не спричиняє підвищення АТ і розвитку тахікардії.
Розподіл. Зв’язування з білками плазми крові незначне. Метформін проникає в еритроцити. C_max у крові нижча, ніж C_max у плазмі крові, і досягається приблизно через той самий час. Еритроцити, імовірніше за все, представляють другу камеру розподілу. Середній V_d коливається в діапазоні 63–276 л.
Метаболізм. Метформін виводиться в незміненому вигляді з сечею. Метаболітів у людини не виявлено.
Виведення. Нирковий кліренс метформіну становить >400 мл/хв. Це вказує на те, що метформін виводиться за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після перорального застосування Т_½ становить приблизно 6,5 год. При порушеній функції нирок нирковий кліренс знижується пропорційно до кліренсу креатиніну, і тому Т_½ збільшується, що призводить до підвищення рівня метформіну у плазмі крові.

цукровий діабет 2-го типу при неефективності дієтотерапії та режиму фізичних навантажень, особливо у хворих з надлишковою масою тіла:
– як монотерапія або комбінована терапія поєднано з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами, або одночасно з інсуліном для лікування дорослих.
– як монотерапія або комбінована терапія з інсуліном для лікування дітей віком від 10 років та підлітків.
Для зменшення ускладнень цукрового діабету у дорослих пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу і надлишковою масою тіла як препарат першої лінії у разі неефективності дієтотерапії.

дорослі пацієнти з нормальною функцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) ≥90 мл/хв)
Монотерапія або комбінована терапія поєднано з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами. Зазвичай початкова доза становить 500 мг (½ таблетки Метфогама^® 1000) 2–3 рази на добу під час або після прийому їжі. Через 10–15 днів дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози у сироватці крові. Повільне підвищення дози сприяє зниженню побічних ефектів з боку ШКТ. Максимальна рекомендована доза становить 3000 мг/добу, розподілена на 3 прийоми. У разі переходу з іншого протидіабетичного засобу необхідно припинити прийом цього препарату та призначити метформін, як зазначено вище.
Комбінована терапія одночасно з інсуліном. Для досягнення кращого контролю рівня глюкози у крові метформін та інсулін можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Зазвичай початкова доза становить 500 мг (½ таблетки Метфогама^® 1000) або 850 мг метформіну гідрохлориду 2–3 рази на добу, у той час як дозу інсуліну слід підбирати відповідно до результатів вимірювання рівня глюкози в крові.
Діти. Монотерапія або комбінована терапія одночасно з інсуліном. Препарат Метфогама^® 1000 застосовують у дітей віком від 10 років та підлітків. Зазвичай початкова доза становить 500 мг (½ таблетки Метфогама^® 1000) або 850 мг препарату Метфогама^® 1 раз на добу під час або після прийому їжі. Через 10–15 днів дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози в сироватці крові. Повільне підвищення дози сприяє зниженню побічних ефектів з боку ШКТ. Максимальна рекомендована доза становить 2000 мг (2 таблетки Метфогама^® 1000) на добу, розподілена на 2 прийоми.
У пацієнтів літнього віку можливе зниження функції нирок, тому дозу метформіну необхідно підбирати на основі оцінки функції нирок, яку необхідно проводити регулярно (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ниркова недостатність. ШКФ слід оцінювати до початку лікування лікарськими засобами, що містять метформін, та після початку лікування принаймні щорічно. Пацієнтам з підвищеним ризиком подальшого прогресування ниркової недостатності та пацієнтам літнього віку слід проводити ретельний моніторинг функції нирок якомога частіше, наприклад кожні 3–6 міс.

– підвищена чутливість до метформіну або до будь-якого іншого компонента препарату;
– будь-який тип госторого метаболічного ацидозу (наприклад лактоацидоз, діабетичний кетоацидоз);
– ниркова недостатність тяжкого ступеня (ШКФ <30 мл/хв);
– гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушень функції нирок, такі як зневоднення організму, тяжкі інфекційні захворювання, шок;
– захворювання, що можуть призводити до розвитку гіпоксії тканин (особливо гострі захворювання або загострення хронічної хвороби): декомпенсована серцева недостатність, дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок;
– печінкова недостатність, гостре отруєння алкоголем, алкоголізм.

найчастішими небажаними реакціями на початку лікування є нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Ці симптоми у більшості випадків минають самостійно. Для запобігання виникненню зазначених побічних явищ рекомендується повільне підвищення дози та застосовування добової дози препарату в 2–3 прийоми.
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 і <1/10), нечасто (>1/1000 і <1/100), рідко (>1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000).
У кожному системно-органному класі побічні реакції зазначені в порядку зменшення їх клінічного значення.
Порушення обміну речовин: дуже рідко — лактоацидоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). При тривалому застосуванні препарату може знижуватися всмоктування вітаміну В₁₂, що супроводжується зниженням його рівня у сироватці крові. Рекомендується враховувати таку можливу причину гіповітамінозу В₁₂, якщо у пацієнта наявна мегалобластна анемія.
З боку нервової системи: часто — порушення смаку.
З боку травної системи: дуже часто — розлади з боку травної системи, такі як нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Найчастіше ці побічні явища виникають на початку лікування і в більшості випадків спонтанно зникають. Для запобігання виникненню побічних явищ з боку травної системи рекомендується повільне підвищення дози та застосування добової дози препарату у 2–3 прийоми під час або після прийому їжі.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко — порушення показників функції печінки або гепатити, що повністю зникають після відміни метформіну.
З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко — шкірні реакції, що включають еритему, свербіж, кропив’янку.

лактоацидоз є дуже рідкісним, але тяжким метаболічним ускладненням при гострому погіршенні функції нирок, серцево-легеневому захворюванні або сепсисі. При гострому погіршенні функції нирок відбувається кумуляція метформіну, що підвищує ризик лактоацидозу.
У разі зневоднення (сильної діареї або блювання, гарячки або зменшення споживання рідини) рекомендується тимчасово припинити застосування метформіну і звернутися за медичною допомогою.
Пацієнтам, які отримують метформін, слід з обережністю розпочинати лікування засобами, що можуть погіршити функцію нирок (наприклад гіпотензивними препартами, сечогіними засобами та НПЗП).
Інші фактори ризику виникнення лактоацидозу включають надмірне споживання алкоголю, печінкову недостатність, недостатньо контрольований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування і будь-які стани, пов’язані з гіпоксією, а також супутнє застосування лікарських засобів, що можуть призвести до лактоацидозу (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнти та/або особи, що здійснюють за ними догляд, мають бути поінформовані про розвиток лактоацидозу. Характерними ознаками лактоацидозу є ацидотична задишка, біль у животі, мязові судоми, астенія та гіпотермія, у подальшому можливий розвиток коми.
У разі появи будь-якого симптому лактоацидозу пацієнт повинен припинити застосування метформіну і негайно звернутися до лікаря.
Діагностика. Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі та гіпотермією, у подальшому можливий розвиток коми. Діагностичні результати лабораторних досліджень — зниження рівня рН крові (<7,35), підвищення концентрації лактату у плазмі крові (>5 ммоль/л) і підвищення аніонного інтервалу і співвідношення вмісту лактат/піруват.
Функція нирок. ШКФ слід оцінювати до початку лікування і регулярно після його завершення (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Застосування метформіну протипоказане пацієнтам зі ШКФ <30 мл/хв і має бути тимчасово припинене за наявності захворювань, що змінюють функцію нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцева функція. У пацієнтів із серцевою недостатністю відмічають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам зі стабільною хронічною серцевою недостатністю метформін можна застосовувати при регулярному моніторингу серцевої та ниркової функції. Метформін протипоказаний пацієнтам з гострою та нестабільною серцевою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Йодовмісні рентгеноконтрастні засоби. В/в введення йодовмісних контрасних засобів може викликати контраст-індуковану нефропатію, що призводить до кумуляції метформіну і підвищення ризику розвитку лактоацидозу. Пацієнтам застосування метформіну необхідно припинити до або під час проведення дослідження і не поновлювати раніше ніж через 48 год після дослідження, лише після повторної оцінки функції та встановлення стабільного стану функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ і ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Хірургічні втручання. Необхідно припинити застосування метформіну під час хірургічного втручання, яке проводять під загальною, спінальною або епідуральною анестезією, і не поновлювати раніше ніж через 48 год після проведення операції або відновлення перорального харчування, лише після повторної оцінки та встановлення стабільного стану функції нирок.
Діти. До початку лікування метформіном має бути підтверджено діагноз цукрового діабету 2-го типу. За результатами однорічних контрольованих клінічних досліджень не виявлено впливу метформіну на зріст і статеве дозрівання у дітей. Однак немає даних щодо дії метформіну на зріст і статеве дозрівання при більш тривалому застосуванні метформіну, тому рекомендоване уважне спостереження за цими параметрами у дітей, які лікуються метформіном, особливо у період статевого дозрівання.
Діти віком від 10 до 12 років. За результатами контрольованих клінічних досліджень за участю 15 дітей віком 10–12 років ефективність і безпека застосування метформіну у цієї групи пацієнтів не відрізнялися від такої у дітей старшого віку та підлітків. Препарат слід призначати з особливою обережністю дітям віком 10–12 років.
Інші застережні заходи. Пацієнтам необхідно дотримуватися дієти, рівномірного прийому вуглеводів протягом доби. Пацієнтам з надмірною масою тіла слід продовжувати дотримуватися низькокалорійної дієти. Необхідно регулярно контролювати показники вуглеводного обміну пацієнтів.
Монотерапія метформіном не спричиняє гіпоглікемії, однак слід бути обережним при одночасному застосуванні метформіну з інсуліном або іншими пероральними гіпоглікемічними засобами (наприклад похідними сульфонілсечовини або меглітинідами).
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Неконтрольований цукровий діабет у період вагітності (гестаційний або постійний) підвищує ризик розвитку вроджених аномалій і перинатальної летальності. Є обмежені дані щодо застосування метформіну у вагітних, що не вказують на підвищений ризик вроджених аномалій. Доклінічні дослідження не виявили негативного впливу на вагітність, розвиток ембріона або плода, пологи та післяпологовий розвиток. У разі планування вагітності, а також у випадку настання вагітності для лікування цукрового діабету рекомендовано застосовувати не метформін, а інсулін для підтримки рівня глюкози в крові максимально наближеним до нормального, задля зниження ризику розвитку вад плода.
Годування грудьми. Метформін екскретується у грудне молоко, але в новонароджених/немовлят, які знаходилися на грудному вигодовуванні, побічні ефекти не спостерігалися. Однак, оскільки недостатньо даних щодо безпеки застосування препарату, годування грудьми не рекомендується протягом терапії метформіном. Рішення щодо припинення годування грудьми необхідно приймати з урахуванням переваг грудного годування та потенційного ризику побічних ефектів для дитини.
Фертильність. Метформін не впливав на фертильність тварин при застосуванні у дозах 600 мг/кг/добу, що майже у 3 рази перевищували максимальну рекомендовану добову дозу для людини з розрахунку на площу поверхні тіла.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Монотерапія метформіном не впливає на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами, оскільки препарат не спричиняє гіпоглікемії. Однак слід бути обережним під час застосування метформіну в комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, інсулін або меглітиніди) через ризик розвитку гіпоглікемії.
Діти. Препарат Метфогама^® 1000 застосовувати для лікування дітей віком від 10 років.

комбінації, що не рекомендується застосовувати
Алкоголь. Гостра алкогольна інтоксикація асоціюється з підвищеним ризиком лактоацидозу, особливо у разі голодування, недоїдання або при печінковій недостатності.
Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини. В/в застосування йодовмісних рентгеноконтрастних речовин може призвести до ниркової недостатності і, як наслідок, акумуляції метформіну та підвищення ризику розвитку лактоацидозу.
Пацієнтам застосування метформіну слід припинити до або під час проведення дослідження та поновити його не раніше ніж через 48 год, лише після повторної оцінки функції нирок та встановлення стабільного стану функції нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнтам із помірною нирковою недостатністю (ШКФ 45–60 мл/хв/1,73 м²) застосування метформіну слід припинити за 48 год до введення йодовмісних рентгеноконтрастних речовин і поновити не раніше ніж через 48 год після проведення дослідження, лише після повторної оцінки функції нирок та підтвердження відсутності подальшого погіршення стану нирок.
Комбінації, що слід застосовувати з обережністю
Деякі лікарські засоби, наприклад НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ і діуретики, особливо петльові діуретики, можуть негативно вплинути на функції нирок, що може підвищити ризик виникнення лактоацидозу. На початок лікування вищезазначеними лікарськими засобами або у разі їх застосування в комбінації з метформіном необхідним є ретельний контроль функції нирок.
Лікарські засоби, що чинять гіперглікемічну дію (ГКС системної та місцевої дії, симпатоміметики). Необхідно частіше контролювати рівень глюкози в крові, особливо на початку лікування. Під час і після припинення такої поєднаної терапії необхідно коригувати дозу Метфогама^® 1000.
Транспортери органічних катіонів (ОСТ). Метформін є субстратом обох транспортерів ОСТ1 і ОСТ2.
Супутнє застосування метформіну з:
– інгібіторами ОСТ1 (такими як верапаміл) може знизити ефективність метформіну;
– індукторами ОСТ1 (такими як рифампіцин) може підвищувати шлунково-кишкове всмоктування та ефективність метформіну;
– інгібіторами ОСТ2 (такими як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) може знизити ниркове виведення метформіну з наступним підвищенням концентрації метформіну в плазмі крові;
– інгібіторами і ОСТ1, і ОСТ2 (такими як кризотиніб, олапариб) може вплинути на ефективність та ниркове виведення метформіну.
Тому рекомендується виявити особливу оборежність при супутньому застосуванні цих препаратів з метформіном, особливо щодо пацієнтів з порушенням функції нирок, оскільки концентрація метформіну в плазмі крові може підвищитися. За необхідності слід зважити можливість коригування дози метформіну, оскільки інгібітори/індуктори ОСТ можуть вплинути на ефективність метформіну.

при застосуванні препарату в дозі 85 г розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку відмічали розвиток лактоацидозу. Значне перевищення дози метформіну або супутні фактори ризику можуть спричиняти виникнення лактоацидозу. Лактоацидоз є невідкладним станом і його слід лікувати у стаціонарі. Найефективнішим заходом для виведення з організму лактату і метформіну є гемодіаліз.

при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці, у недоступному для дітей місці.