0
UA | RU

Кордарон® таблетки (Cordarone® tablets)

Склад і форма випуску

РечовинаКількість
Аміодарону гідрохлорид200 мг
№ UA/3683/02/01 від 09.08.2017
За рецептом
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Протиаритмічні властивості. Подовження фази 3 потенціалу дії міокарда, головним чином внаслідок інгібування калієвих каналів (клас III за класифікацією Воган-Вільямса).

Уповільнення серцевого ритму завдяки пригніченню автоматизму синусного вузла. Цей ефект не блокується атропіном.

Неконкурентна α- та β-антиадренергічна дія.

Уповільнення синоатріальної, передсердної та вузлової провідності, яке стає більш вираженим при прискоренні серцевого ритму.

Відсутність змін з боку внутрішньошлуночкової провідності.

Збільшення рефрактерного періоду та зниження збудливості міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівнях.

Уповільнення провідності та подовження рефрактерних періодів у додаткових атріовентрикулярних провідних шляхах.

Інші властивості. Зменшення споживання кисню через помірне зниження периферичного опору судин та ЧСС.

Збільшення коронарного кровотоку завдяки прямій дії на гладкі м’язи судин міокарда та підтримання серцевого викиду на тлі зниженого АТ і периферичного опору судин та при відсутності негативних інотропних ефектів.

Проведено метааналіз даних 13 проспективних рандомізованих контрольованих досліджень, у яких взяли участь 6553 пацієнти, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (78%) або хронічну серцеву недостатність (22%).

Середня тривалість спостереження пацієнтів була в діапазоні 0,4–2,5 року. Середня добова підтримувальна доза препарату варіювала від 200 до 400 мг.

Цей метааналіз продемонстрував, що аміодарон статистично значущо знижує загальну кількість летальних випадків на 13% (95% довірчий інтервал (ДІ) 0,78–0,99; p=0,030) та летальних випадків, спричинених порушеннями ритму, на 29% (95% ДІ 0,59–0,85; p=0,0003).

Проте ці результати слід інтерпретувати з обережністю у зв’язку з гетерогенністю різних досліджень (відмінності, пов’язані головним чином із включеними у дослідження популяціями, тривалістю періоду спостереження за станом пацієнтів, використаною методологією та результатами досліджень).

Відсоток пацієнтів, у яких була застосована відміна препарату, у групі прийому аміодарону був вищим (41%), ніж у групі плацебо (27%).

У 7% пацієнтів, які приймали аміодарон, розвинувся гіпотиреоз, порівняно з 1% у групі плацебо. Гіпертиреоз був діагностований у 1,4% пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5% у групі плацебо.

Інтерстиціальна пневмопатія розвинулася у 1,6% пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5% у групі плацебо.

Педіатрична популяція. Серед дітей не проводилося жодних контрольованих клінічних досліджень. За даними літератури, безпека застосування аміодарону досліджувалася у 1118 дітей з різними типами аритмій.

У рамках клінічних досліджень у дітей застосовували наступні дози препарату:

– навантажувальна доза: 10–20 мг/кг/добу впродовж 7–10 днів (тобто 500 мг/м2/добу в перерахуванні на площу поверхні тіла);

– підтримувальна доза: має застосовуватися мінімальна ефективна доза; на підставі індивідуальної відповіді вона може коливатися в межах 5–10 мг/кг/добу (тобто 250 мг/м2/добу в перерахуванні на площу поверхні тіла).

Фармакокінетика. Аміодарон — сполука, для якої властиві повільне транспортування та висока тканинна афінність.

Його біодоступність при пероральному застосуванні залежно від індивідуальних особливостей пацієнта може становити 30–80% (у середньому — 50%). Після одноразового прийому дози препарату Cmax в плазмі крові досягається протягом 3–7 год.

Терапевтична активність проявляється в середньому протягом 1 тиж прийому препарату (від кількох днів до 2 тиж).

Т½ аміодарону тривалий та характеризується значною міжіндивідуальною варіабельністю (20–100 днів). Під час перших днів лікування препарат кумулюється в більшості тканин організму, особливо в жировій тканині. Елімінація розпочинається через кілька днів, і співвідношення надходження/виведення препарату досягає рівноваги протягом одного або кількох місяців, залежно від пацієнта.

Такі характеристики обґрунтовують застосування навантажувальних доз для швидкого досягнення рівня захоплення препарату тканинами, необхідного для прояву його терапевтичної активності.

Частина йоду відділяється від сполуки та виводиться із сечею у вигляді йодиду; при застосуванні аміодарону в добовій дозі 200 мг виведення йоду становить 6 мг/24 год. Решта сполуки і, відповідно, більша частина йоду екскретуються з калом після печінкового транспорту.

Оскільки із сечею елімінується незначна кількість препарату, пацієнтам з нирковою недостатністю можна застосовувати звичайні дози.

Після відміни препарату його елімінація продовжується протягом кількох місяців. Слід зазначити, що залишкова активність препарату може виявлятися протягом періоду від 10 днів до 1 міс.

Аміодарон головним чином метаболізується за участю цитохрому CYP 3A4, а також CYP 2C8. Аміодарон та його метаболіт, дезетиламіодарон, в умовах in vitro є потенційними інгібіторами CYP 1A1, CYP 1A2, CYP 2C9, CYP 2C19, CYP 2D6, CYP 3A4, CYP 2A6, CYP 2B6 та CYP 2C8. Аміодарон та дезетиламіодарон можуть також інгібувати функцію транспортних білків, таких як Р-глікопротеїн та органічний катіонний транспортер 2-го типу (OCT2). Результати одного дослідження свідчать про підвищення концентрації креатиніну на 1,1% (субстрат OCT2).

Дані досліджень in vivo свідчать про взаємодію між аміодароном та субстратами CYP 3A4, CYP 2C9, CYP 2D6 та Р-глікопротеїну.

Педіатрична популяція. Серед дітей не проводилося жодних контрольованих клінічних досліджень. Наявні обмежені дані не свідчать про відмінність у фармакокінетичних параметрах між дорослими та дітьми.

Дані доклінічних досліджень. Результати 2-річного дослідження канцерогенності у тварин показали, що аміодарон призводить до збільшення кількості фолікулярних пухлин щитовидної залози (аденом та/або карцином) у тварин обох статей при клінічно значущих експозиціях.

Оскільки результати дослідження мутагенності були негативними, розвиток цього типу пухлин пояснюється швидше епігенетичним, а не генотоксичним механізмом.

Результати досліджень на тваринах не свідчать про розвиток будь-яких карцином, проте відзначалася дозозалежна фолікулярна гіперплазія щитовидної залози. Дані ефекти на щитовидну залозу у тварин, можливо, були зумовлені впливом аміодарону на синтез та/або вивільнення тиреоїдних гормонів. Ці дані мають низьку значущість для застосування препарату у людей.

Показання Кордарон таблетки

профілактика рецидивів:

– шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару за наявності постійного контролю за станом пацієнта;

– симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;

– суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не виявляють терапевтичного ефекту або протипоказані;

– фібриляції шлуночків.

Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зниження фібриляції або тріпотіння передсердь.

ІХС та/або порушення функції лівого шлуночка (див. Фармакодинаміка).

Застосування Кордарон таблетки

початкове лікування. Звичайна рекомендована доза препарату — по 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом 8–10 днів. У деяких випадках для початкового лікування використовуються більш високі дози (4–5 таблеток на добу), але завжди — протягом короткого періоду та під контролем ЕКГ.

Підтримувальне лікування. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримувальна доза для дорослих може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 дні) до 2 таблеток на добу.

Діти. Безпека та ефективність застосування аміодарону у дітей не оцінювалися, тому застосування препарату у дітей не рекомендується.

Протипоказання

синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця за відсутності кардіостимулятора.

Синдром слабкості синусного вузла за відсутності кардіостимулятора (ризик зупинки синусного вузла).

Порушення АV-провідності високого ступеня за відсутності ендокардіального кардіостимулятора.

Гіпертиреоз через можливе загострення при прийомі аміодарону.

Відома гіперчутливість до йоду, аміодарону або однієї з допоміжних речовин.

ІІ та ІІІ триместри вагітності.

Період годування грудьми.

Комбінація з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsades de pointes (за винятком протипаразитарних засобів, нейролептиків та метадону):

– антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

– антиаритмічні засоби III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);

– інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін в/в, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен, вінкамін в/в (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);

— телапревір;

— кобіцистат.

Побічна дія

побічні ефекти класифіковані за системою органів та частотою виникнення: дуже часто (>10%); часто (>1%, <10%); нечасто (>0,1%, <1%); рідко (>0,01%, <0,1%); дуже рідко (<0,01%).

Розлади з боку органа зору: дуже часто — мікродепозити у рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай у межах ділянки під зіницею, які не потребують відміни аміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані з кольоровими гало в осліплюючому світлі або із затуманенням зору. Мікродепозити в рогівці являють собою складні ліпідні відкладення та завжди є повністю зворотними після відміни препарату. Дуже рідко — нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва), яка може прогресувати до повної сліпоти, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або менш тяжкого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на сьогодні не встановлений. Проте у разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінити аміодарон.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже часто — фотосенсибілізація (рекомендовано уникати впливу сонячного та ультрафіолетового випромінювання в цілому під час лікування препаратом); часто — пігментації шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, які виникають на тлі тривалого прийому високих добових доз препарату та повільно зникають після відміни препарату (протягом 10–24 міс); дуже рідко — еритема на тлі променевої терапії, шкірний висип (зазвичай неспецифічний), ексфоліативний дерматит (хоча причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом препарату на сьогодні чітко не встановлений), алопеція.

Розлади з боку ендокринної системи. Побічні ефекти з боку щитовидної залози: дуже часто — за винятком випадків, коли наявні клінічні ознаки дисфункції щитовидної залози, не пов’язані з прийомом препарату зміни з боку вмісту гормонів щитовидної залози в крові (підвищений рівень T4, нормальний або дещо знижений рівень T3) не потребують відміни препарату; часто — гіпотиреоз обумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Після припинення лікування препаратом нормальна функція щитовидної залози поступово відновлюється впродовж періоду 1–3 міс. Відміна препарату не обов’язкова: у випадку, коли застосування аміодарону необхідне, лікування цим препаратом можна продовжувати в комбінації із замісною гормональною терапією гормонами щитовидної залози із застосуванням левотироксину. Дози L-тироксину можуть бути відкориговані залежно від рівнів ТТГ.

Гіпертиреоз встановити важче: симптоматика менш виражена (незначне зменшення маси тіла, що не має причини, недостатня ефективність антиангінальних та/або антиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку відмічають психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз.

Значне зниження рівня високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку необхідно обов’язково відмінити аміодарон, чого, як правило, достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3–4 тиж. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.

У випадку, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на уразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів обумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом досить тривалого періоду (3 міс). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу тривалістю до кількох місяців після відміни аміодарону.

Інші ендокринні розлади: дуже рідкісні випадки синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону, особливо якщо аміодарон застосовують одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію. Також див. Результати досліджень.

Розлади з боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння: часто — повідомлялося про випадки дифузного інтерстиціального або альвеолярного пневмоніту та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією склеротичного типу, інколи з летальним наслідком. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих із погіршенням загального стану (підвищена втомлюваність, зменшення маси тіла та невелике підвищення температури тіла), потребує рентгенологічного обстеження та, при необхідності, відміни препарату, оскільки ці захворювання легень можуть призводити до легеневого фіброзу. Рання відміна аміодарону, разом із призначенням терапії кортикостероїдами або без неї, призводять до поступового зникнення симптоматики. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3–4 тиж; покращання рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом кількох місяців). Зафіксовано кілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоційованого з інтерстиціальною пневмопатією. Дуже рідко — бронхоспазм у пацієнтів з гострою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з БА. Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках — з летальним наслідком, іноді у ранній період після хірургічного втручання (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними) — повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, які у деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані з пневмопатією, індукованою аміодароном.

Розлади з боку нервової системи: часто — тремор або інша екстрапірамідна симптоматика, порушення сну, у тому числі нічні жахи, периферична сенсорно-моторна або змішана периферична нейропатія; нечасто — міопатія. Периферична сенсорна, моторна або змішана нейропатія та міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, але іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища, як правило, зворотні після припинення лікування. Проте одужання може бути неповним, дуже повільним та спостерігатися лише через кілька місяців після припинення прийому препарату. Дуже рідко — мозочкова атаксія, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні головного болю необхідно виконати обстеження для визначення його можливої причини.

Розлади з боку печінки та жовчовивідних шляхів: повідомлялося про випадки ураження печінки; ці випадки діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про наступні побічні явища: дуже часто — зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5–3 рази вище норми), яке зникало після зниження дози препарату або навіть спонтанно; часто — гостре ураження печінки з підвищенням рівнів трансаміназ у крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальне, яке потребує відміни препарату; дуже рідко — хронічне ураження печінки, яке потребує тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки не чітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у крові у 1,5–5 разів вище норми), показане регулярне моніторування функції печінки. У разі підвищення рівнів трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більш ніж 6 міс, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Зафіксовано кілька зворотних випадків таких змін.

Розлади з боку серця: часто — брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна; нечасто — порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, АV-блокада різного ступеня); дуже рідко — виражена брадикардія та, у виняткових випадках, відмова синусного вузла, про які повідомлялося у кількох випадках (на тлі дисфункції синусного вузла, у пацієнтів літнього віку), виникнення або погіршення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця; частота невідома — пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу torsade de pointes.

Розлади з боку травного тракту: дуже часто — помірні розлади травлення (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препаратом та зникають після зниження його дози; частота невідома — панкреатит/гострий панкреатит.

Розлади з боку молочних залоз та репродуктивної системи: дуже рідко — епідидиміт. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом цього лікарського засобу на сьогодні чітко не встановлений.

Розлади з боку судин: дуже рідко — васкуліт.

Результати досліджень: рідко — рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону; дуже рідко — ураження нирок з помірним підвищенням рівня креатиніну.

Розлади з боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко — тромбоцитопенія.

Розлади з боку імунної системи: частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними) — зафіксовано випадки ангіоневротичного набряку та/або кропив’янки.

Загальні розлади: частота невідома — зафіксовано випадки гранульоми, головним чином гранульоми кісткового мозку.

Особливості застосування

ефекти з боку серця. До початку застосування препарату необхідно зробити ЕКГ та визначити рівень калію в сироватці крові.

У пацієнтів літнього віку на тлі прийому препарату може посилюватися сповільнення ЧСС.

Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці зміни включають подовження інтервалу Q–T внаслідок подовженої реполяризації, з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.

Виникнення на тлі лікування АV-блокади II або III ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади потребує відміни препарату. Розвиток АV-блокади I ступеня потребує посилення нагляду за станом пацієнта.

Повідомлялося про випадки появи нової аритмії або погіршення вже існуючої аритмії, яку лікують (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Такий проаритмогенний ефект може відмічатися особливо за наявності факторів, які зумовлюють подовження інтервалу Q–T, зокрема застосування певних комбінацій лікарських засобів та гіпокаліємія (див. ПОБІЧНА ДІЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Ризик появи індукованої прийомом лікарських засобів тахікардії torsades de pointes при застосуванні аміодарону вважається нижчим порівняно з іншими антиаритмічними препаратами у пацієнтів з однаковим ступенем подовження інтервалу Q–T.

Порушення з боку щитовидної залози. Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (поглинання радіоактивного йоду, рівні білковозв’язаного йоду). Але показники функції щитовидної залози T3, T4, високочутливий аналіз на ТТГ залишаються інтерпретованими.

Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване у всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, а потім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Порушення з боку легень. Поява задишки або непродуктивного кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад розвитку інтерстиціального пневмоніту, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Порушення з боку печінки. Регулярне моніторування функції печінки рекомендоване на початку прийому препарату, далі періодично протягом лікування аміодароном (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Нервово-м’язові порушення. Аміодарон може спричиняти периферичну сенсорно-моторну або змішану нейропатію і міопатію (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Порушення з боку органа зору. При виникненні нечіткості зору або зниження гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, у тому числі офтальмоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, потребує відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень до сліпоти (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Тяжка брадикардія. У пацієнтів, які приймали аміодарон у комбінації із софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії для лікування гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір або ледипасвір, повідомлялося про виникнення тяжкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії та тяжких порушень серцевої провідності. У зв’язку із цим одночасне застосування цих лікарських засобів з аміодароном не рекомендується.

Якщо одночасного застосування цих лікарських засобів з аміодароном не можна уникнути, тоді слід здійснювати ретельний моніторинг пацієнтів на початку лікування софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії. Пацієнти з відомим високим ризиком виникнення брадиаритмії повинні знаходитися під відповідним безперервним моніторингом впродовж щонайменше 48 год після початку лікування софосбувіром.

Через тривалий Т½ аміодарону відповідний моніторинг повинен також здійснюватися у пацієнтів, які припинили приймати аміодарон у межах кількох місяців перед початком лікування софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії.

Пацієнти, які отримують дані лікарські засоби для лікування гепатиту С в комбінації з аміодароном, незалежно від прийому інших препаратів, що знижують ЧСС, повинні бути попереджені про симптоми, які виникають при брадикардії та тяжких порушеннях серцевої провідності, та поінформовані про те, що у разі їх появи необхідно звернутися за невідкладною медичною допомогою.

Порушення, пов’язані із взаємодією з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ) з такими препаратами: блокатори β-адренорецепторів (окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка потребує запобіжних заходів при застосуванні)), верапаміл та дилтіазем, слід розглядати лише для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій.

Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з наступними лікарськими засобами: циклоспорин, дилтіазем (для ін’єкцій) або верапаміл (для ін’єкцій), деякі протипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрин та пентамідин), деякі нейролептики (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолони (за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину), стимулюючі послаблюючі засоби, метадон або фінголімод (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Порушення, пов’язані з допоміжними речовинами. Цей лікарський засіб містить лактозу, тому не рекомендований до застосування у пацієнтів з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози і галактози (рідкісні спадкові захворювання).

Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати будь-яку ситуацію, при якій у пацієнта може виникнути ризик розвитку гіпокаліємії, оскільки гіпокаліємія може провокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.

Небажані ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані з надмірним прийомом лікарського засобу; їх можна уникнути або мінімізувати ретельним дотриманням мінімальної підтримувальної дози.

Під час лікування препаратом пацієнтам рекомендовано уникати сонячного опромінення або вживати захисних заходів проти сонячного опромінення.

Безпека та ефективність аміодарону у дітей не оцінювалися в контрольованих клінічних дослідженнях.

Через можливе підвищення порогу дефібриляції та/або порогу стимуляції у пацієнтів з імплантованими серцевими дефібриляторами або кардіостимуляторами необхідно перевіряти цей поріг до застосування аміодарону та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при корекції дози препарату.

Анестезія. Анестезіолог має бути попереджений перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.

Побічні ефекти хронічного лікування аміодароном можуть посилювати гемодинамічний ризик, пов’язаний із загальною або місцевою анестезією. Ці ефекти включають, зокрема, брадикардію, артеріальну гіпотензію, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності.

Крім того, деякі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому відмічали у ранній післяопераційний період у пацієнтів, які отримували аміодарон. У зв’язку із цим рекомендовано здійснювати за станом таких пацієнтів ретельний нагляд під час штучної вентиляції легень (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. У дослідженнях на тваринах не виявлено тератогенних ефектів, тому не очікується ефектів мальформації у людей. На сьогодні речовини, які спричиняють виникнення вад розвитку у людей, виявилися тератогенними у тварин під час добре проведених досліджень у двох видів.

Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичних ефектів аміодарону при його введенні в лікувальних дозах у І триместр вагітності.

Оскільки щитовидна залоза плода починає зв’язувати йод з 14-го тижня, не очікується впливу на ембріональну щитовидну залозу, якщо препарат застосовувався до цього часу.

Надмірна кількість йоду, що надходить до організму при застосуванні даного лікарського засобу, в період прийому препарату може призвести до виникнення гіпотиреозу у плода або навіть до розвитку клінічної картини гіпотиреозу плода (розвиток зоба).

Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний до застосування під час вагітності, за винятком випадків, коли користь його призначення переважає ризик, пов’язаний з ним.

Період годування грудьми. Аміодарон та його метаболіти, разом із йодом, екскретуються в грудне молоко у більшій кількості, ніж він наявний у плазмі крові матері. Враховуючи ризик розвитку гіпотиреозу в немовляти, годування грудьми протипоказане у період лікування аміодароном.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Слід врахувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органа зору.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

антиаритмічні препарати. Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може бути корисним, але найчастіше лікування такою комбінацією потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторування. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол та інші), протипоказане.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного й того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування підвищує ризик виникнення кардіальних побічних ефектів.

Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які чинять негативну інотропну дію, сприяє брадикардії та/або уповільнює AV-провідність, тому потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторування.

Лікарські засоби, що можуть індукувати розвиток torsades de pointes. Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, належать вони до антиаритмічних препаратів, чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. Препарати, що знижують вміст калію), брадикардія (див. Препарати, що уповільнюють серцевий ритм) або вроджене чи набуте існуюче в анамнезі подовження інтервалу Q–T.

До лікарських засобів, які можуть обумовлювати розвиток torsades de pointes, належать, зокрема, антиаритмічні препарати Ia і III класів та деякі нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну така взаємодія виникає тільки при застосуванні лікарських форм для в/в введення.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких є препаратом, що зумовлює виникнення torsades de pointes, зазвичай протипоказане.

Проте метадон, протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) та нейролептики, застосування яких вважається абсолютно необхідним, не протипоказані, але не рекомендуються до застосування одночасно з іншими засобами, що зумовлюють виникнення torsades de pointes.

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Багато лікарських засобів можуть обумовлювати брадикардію, зокрема антиаритмічні препарати Ia класу, блокатори β-адренорецепторів, деякі антиаритмічні препарати III класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін та антихолінестеразні препарати.

Ефекти аміодарону на інші лікарські засоби. Аміодарон та/або його метаболіт дезетиламіодарон інгібують CYP 1A1, CYP 1A2, CYP 3A4, CYP 2C9, CYP 2D6 та P-глікопротеїн та можуть збільшувати експозицію їхніх субстратів. Враховуючи довгу тривалість ефекту аміодарону, такі взаємодії можуть відмічати впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Ефекти інших лікарських засобів на аміодарон

Інгібітори CYP 3A4 та CYP 2C8 потенційно можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і, таким чином, збільшувати його експозицію.

Інгібітори CYP 3A4 (наприклад грейпфрутовий сік та деякі лікарські засоби), як правило, не слід застосовувати під час лікування аміодароном.

Протипоказані комбінації (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ)

Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону; див. Нерекомендовані комбінації):

– антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

– антиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, соталол);

– інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін в/в, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен.

Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Телапревір. Розлади автоматизму та провідності кардіоміоцитів із ризиком виникнення надмірної брадикардії.

Кобіцистат. Є ризик підвищення частоти аміодарон-індукованих побічних ефектів внаслідок зниження метаболізму.

Нерекомендовані комбінації (див. розділ ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ)

Софосбувір. Тільки у пацієнтів, які отримують подвійну комбіновану терапію даклатасвір/софосбувір або ледипасвір/софосбувір: брадикардія, можливо симптомна або навіть летальна. Якщо застосування такої комбінації не можна уникнути, необхідно здійснювати ретельний клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ, особливо впродовж перших кількох тижнів подвійної терапії.

Субстрати CYP 3A4. Аміодарон є інгібітором CYP 3A4 та підвищує концентрації субстратів CYP 3A4 в плазмі крові, що призводить до потенційного підвищення токсичності цих субстратів.

Циклоспорин. Підвищення сироваткових концентрацій циклоспорину через зниження його метаболізму в печінці, із ризиком прояву нефротоксичних ефектів.

Під час лікування аміодароном слід проводити кількісне визначення концентрації циклоспорину в крові, моніторування ниркової функції та корекцію дози циклоспорину.

Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та AV-блокади. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, слід здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.

Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардією ефектів, можливо, з летальним наслідком. Особливо це актуально для блокаторів β-адренорецепторів, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози препарату повинен здійснюватися клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ упродовж 24 год.

Верапаміл для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та AV-блокади. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.

Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Якщо можливо, слід відмінити один з двох препаратів. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу Q–T та здійснення моніторування ЕКГ.

Нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Метадон. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Фторхінолони, за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Стимулюючі послаблюючі засоби. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes (при цьому провокуючим фактором виступає гіпокаліємія). Перед застосуванням препарату потрібно провести корекцію будь-якої гіпокаліємії та здійснювати моніторинг ЕКГ та клінічний нагляд разом із контролем рівнів електролітів.

Фідаксоміцин. Підвищення концентрації фідаксоміцину в плазмі крові.

Комбінації, які потребують запобіжних заходів при застосуванні

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні із субстратами Р-глікопротеїну буде підвищуватися їх концентрація в крові.

Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірна брадикардія) та порушення AV-провідності.

При застосуванні дигоксину відмічають підвищення рівня дигоксину в крові через зниження кліренсу дигоксину, що потребує моніторування ЕКГ та клінічного стану. Якщо необхідно, слід моніторувати рівень дигоксину в крові та коригувати дозу дигоксину.

Дабігатран. Підвищення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Якщо дабігатран застосовується після проведення хірургічного втручання, слід проводити клінічне моніторування та корекцію дози дабігатрану за необхідності, але не вище ніж 150 мг/добу.

Оскільки аміодарон має тривалий Т½, то виникнення взаємодії може відмічатися впродовж декількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Субстрати CYP 2C9. Аміодарон підвищує концентрацію речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як антагоністи вітаміну К або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.

Антагоністи вітаміну К. Посилення ефектів антагоністів вітаміну К та підвищення ризику кровотечі. Моніторинг міжнародного нормалізованого відношення повинен здійснюватися більш часто. Дозу антагоніста вітаміну К слід коригувати під час лікування аміодароном та впродовж 8 днів після завершення лікування.

Фенітоїн (шляхом екстраполяції — також і фосфенітоїн). Підвищення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну в печінці). Слід проводити клінічний моніторинг, моніторування концентрацій фенітоїну в плазмі крові та, якщо необхідно, коригувати дозу фенітоїну.

Субстрати CYP 2D6. Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові концентрації флекаїніду шляхом інгібування цитохрому CYP 2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаїніду.

Субстрати CYP 3A4: аміодарон є інгібітором CYP 3A4 та підвищує концентрацію в плазмі крові субстратів даного цитохрому, як результат — підвищує токсичну дію цих субстратів.

Статини (симвастатин, аторвастатин, ловастатин). При одночасному застосуванні аміодарону та статинів, які метаболізуються за допомогою CYP 3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик виникнення м’язової токсичності (наприклад рабдоміоліз). При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендовано застосовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP 3A4.

Інші лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP 3A4 (лідокаїн, такролімус, силденафіл, мідазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин, тріазолам). Аміодарон є інгібітором CYP 3A4 та підвищує концентрацію цих молекул в плазмі крові, що призводить до потенційного підвищення їх токсичності.

Лідокаїн. Ризик зростання плазмових концентрацій лідокаїну, який може призвести до неврологічних та кардіальних побічних ефектів внаслідок пригнічення аміодароном печінкового метаболізму. Слід проводити клінічне та ЕКГ-моніторування, а також, за необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі необхідності — корекція дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відміни.

Такролімус. Підвищення концентрації такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Слід проводити кількісне визначення концентрації такролімусу у крові, моніторування функції нирок та корекцію дози такролімусу при одночасному його застосуванні з аміодароном та після відміни останнього.

Блокатори β-адренорецепторів, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка потребує запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.

Блокатори β-адренорецепторів, які застосовуються з приводу серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірної брадикардії. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Рекомендовано регулярне клінічне та ЕКГ-моніторування.

Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.

Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або AV-блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.

Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та AV-блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.

Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування на тлі одночасного застосування цих препаратів.

Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або у комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при в/в введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид.

Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторування ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне моніторування.

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Рекомендовано клінічне та ЕКГ-моніторування.

Орлістат. Ризик зниження плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Рекомендовано клінічне моніторування та, за необхідності, моніторування ЕКГ.

Тамсулозин. Ризик посилення небажаних ефектів, зумовлених тамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Слід проводити клінічний моніторинг та, у разі необхідності, корекцію дози тамсулозину під час лікування інгібітором фермента та після припинення його застосування.

Вориконазол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes, оскільки може відзначатися зниження метаболізму аміодарону. Слід здійснювати клінічний нагляд та моніторинг ЕКГ та, у разі необхідності, провести корекцію дози аміодарону.

Комбінації, які потребують особливої уваги

Пілокарпін. Ризик розвитку надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).

Передозування

випадки гострого передозування аміодарону при застосуванні внутрішньо недостатньо документовані. Зафіксовано кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes, та ураження печінки. Лікування має бути симптоматичним. Враховуючи фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендоване моніторування стану пацієнта, особливо функції серця, протягом досить тривалого періоду.

Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.

Умови зберігання

при температурі не вище 30 °С.

Інструкція МОЗ
Дата додавання: 28.09.2021 р.
© Компендіум 2021

Діагнози, при яких застосовують Кордарон таблетки

Аортальний (клапанний) стеноз МКХ I35.0
Атеросклеротична хвороба серця МКХ I25.1
Атипова фібриляція передсердь МКХ I48.4
Гіпертонічна хвороба (ГБ) з ураженням серця і серцевою недостатністю (СН) МКХ I11.0
Гіпертонічна хвороба (ГХ) з ураженням серця і нирок і серцевою недостатністю (СН) МКХ I13.0
Дилатаційна кардіоміопатія МКХ I42.0
Інші уточнені порушення серцевого ритму МКХ I49.8
Інші форми хронічної ішемічної хвороби серця МКХ I25.8
Ішемічна хвороба серця з гіпертонічною хворобою (ІХС з ГХ) МКХ I25.9
Ішемічна хвороба серця зі стенокардією МКХ I25.0
Кардіоміопатія неуточнена МКХ I42.9
Катаральний риніт МКХ J00
Надшлуночкова тахікардія МКХ I47.1
Наслідки інфаркту мозку МКХ I69.3
Обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія МКХ I42.1
Пароксизмальна фібриляція передсердь МКХ I48.0
Персистуюча фібриляція передсердь МКХ I48.1
Пролапс мітрального клапану МКХ I34.1
Синдром передчасного збудження МКХ I45.6
Хронічна фібриляція передсердь МКХ I48.2
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko