Все аптеки Украины
Киев (адрес не указан)

Протекон Фаст® (Protechon Fast®) (266232) - інструкція із застосування ATC-класифікація

  • Інструкція
  • Ціни
  • Карта
  • Аналоги
  • Діагнози
Протекон Фаст<sup>&reg;</sup> (Protechon Fast<sup>&reg;</sup>)

Протекон Фаст інструкція із застосування

Фармакологічні властивості

препарат чинить протизапальну, знеболювальну, хондропротекторну і регенеративну дію.
Уповільнює процеси пошкодження хрящової тканини та резорбцію кісткової тканини, відновлює хрящову тканину, прискорює утворення кісткової мозолі при травмах, сприяє відновленню функції суглобів.
Фармакодинаміка.
Глюкозамін є субстратом побудови суглобного хряща та стимулює регенерацію хрящової тканини. Будь-який несприятливий вплив (захворювання, вікові порушення обміну речовин, травматизм) знижує його синтез і концентрацію у сполучній тканині, що призводить до порушення структури, функції суглобів і появи болю. Глюкозаміноглікани і протеоглікани є частинами складної матриці, з якої складається хрящ.
Глюкозамін входить до складу ендогенних глюкозаміногліканів хрящової тканини, стимулює вироблення протеогліканів і збільшує поглинання сульфату суглобним хрящем.
Таким чином, глюкозамін поповнює ендогенний дефіцит глюкозаміну, бере участь у біосинтезі протеогліканів і гіалуронової кислоти, чим протидіє прогресуванню дегенеративних процесів у суглобах, хребті та навколишніх м’яких тканинах; стимулює утворення хондроїтинсірчаної кислоти, нормалізує відкладення кальцію в кістковій тканині, сприяє відновленню суглобних функцій та зникненню больового синдрому.
Хондроїтину сульфат є високомолекулярним мукополісахаридом, впливає на фосфорно-кальцієвий обмін у хрящовій тканині, уповільнює резорбцію кісткової тканини і знижує втрату кальцію, уповільнює процеси дегенерації хрящової тканини. Чинить хондропротекторну дію, стимулює регенерацію хрящової тканини, чинить протизапальну, анальгезивну дію, забезпечує хондропротекцію в нормальних умовах і в умовах деструкції хрящової тканини. Перешкоджає стисненню сполучної тканини, «змащує» суглобові поверхні та нормалізує вироблення суглобної рідини.
Калію диклофенак — НПЗП з анальгезивною, протизапальною і антипіретичною активністю — має швидкий початок дії, що особливо актуально за наявності гострого болю в умовах запалення. В основі механізму дії — інгібіція синтезу простагландинів, які відіграють головну роль у розвитку запалення, болю і гарячки. Протизапальні, анальгезивні й антипіретичні властивості НПЗП пов’язані з їх властивістю інгібувати синтез простагландинів через блокування синтезу ферменту ЦОГ. Зменшує вираженість болю у стані спокою і під час рухів, зменшує прояви ранкової скутості в суглобах, набряк м’яких тканин, покращує функціональний стан опорно-рухового апарату. Диклофенак калію пригнічує переважно фазу ексудації, меншою мірою — проліферації, зменшуючи синтез колагену й пов’язане з цим склерозування тканин.
Фармакокінетика.
Глюкозаміну сульфат. Біодоступність глюкозаміну при пероральному застосуванні — 25–26%. Після розподілу у тканинах найвищі концентрації визначаються в печінці, нирках і хрящовій тканині. Близько 90% глюкозаміну, який надійшов до організму пероральним шляхом, у вигляді солі глюкозаміну всмоктується в тонкій кишці та звідти через портальний кровообіг надходить до печінки. Вагома частка глюкозаміну, що всмоктується, метаболізується в печінці, розпадається до сечовини, води й вуглекислого газу. Близько 30% прийнятої дози тривалий час персистує у сполучній тканині. Виділяється головним чином нирками і в дуже незначній кількості — з калом.
Хондроїтину сульфат. Після одноразового прийому хондроїтину Сmax у плазмі крові досягається через 3–4 год, у синовіальній рідині — через 4–5 год. Концентрація в синовіальній рідині перевищує концентрацію в плазмі крові. Біодоступність хондроїтину сульфату становить 13–15%. Виділяється нирками протягом 24 год.
Калію диклофенак не кумулюється. Сmax у плазмі крові досягається через 2 год після прийому. Зв’язування з білками плазми крові — 99,7%. Проникає в синовіальну рідину. Системний кліренс активної речовини — 263 мл/хв. Т½ з плазми крові — 1–2 год. 60% виділяється нирками у вигляді метаболітів, менше 1% — нирками в незміненому вигляді, решта — у вигляді метаболітів із жовчю.

Показання Протекон Фаст

– лікування при захворюваннях опорно-рухового апарату, що супроводжуються ознаками запалення, болем, дегенеративно-дистрофічними змінами хрящової тканини суглобів і хребта, зменшенням рухливості суглобів.
– Остеоартрит (у тому числі колінного, кульшового суглобів, міжхребцевий остеохондроз, спондилоартроз).

Застосування Протекон Фаст

препарат застосовують у дорослих у дозі 1 таблетка 3 рази на добу. У разі помірної вираженості симптомів болю можна застосовувати по 1 таблетці 2 рази на добу. Таблетки приймають всередину після їди, запиваючи водою. Загальна тривалість лікування в рекомендованій дозі не має перевищувати 10 днів.
Схему лікування підбирають індивідуально. За призначенням лікаря лікування може бути більш тривалим. Після усунення больового синдрому та консультації лікаря лікування можна продовжити препаратами, які містять глюкозаміну сульфат та хондроїтину сульфат, такими як Протекон, таблетки, вкриті оболонкою.
Препарат рекомендовано застосовувати в найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого періоду часу.

Протипоказання

— гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якого іншого компонента препарату;
— гостра виразка шлунка або кишечнику; гастроінтенстинальна кровотеча або перфорація;
— кровотеча або перфорація ШКТ в анамнезі, що пов’язані з попереднім лікуванням НПЗП;
— активна форма виразкової хвороби/кровотечі або рецидивуюча виразкова хвороба/кровотеча в анамнезі (≥2 окремих епізоди встановленої виразки або кровотечі);
— період вагітності та годування грудьми;
— запальні захворювання кишечнику (наприклад хвороба Крона або виразковий коліт);
— печінкова недостатність;
— ниркова недостатність (швіидкість клубочкової фільтрації <15 мл/хв/1,73 м2);
— застійна серцева недостатність (II−IV функціонального класу за класифікацією NYHA);
— неконтрольована АГ;
— лікування періопераційного болю при аортокоронарному шунтуванні (або використання апарату штучного кровообігу);
— ІХС у пацієнтів, зі стенокардією або перенесеним інфарктом міокарда, неконтрольована АГ;
— цереброваскулярні захворювання у пацієнтів, які перенесли інсульт або мають епізоди транзиторних ішемічних атак;
— захворювання периферичних артерій, тромбофлебіти;
— Протекон Фаст®, як і інші НПЗП, протипоказаний пацієнтам, у яких у відповідь на застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП виникають напади БА, ангіоневротичний набряк, кропив’янка або гострий риніт, поліпи носа та інші алергічні симптоми;
— реакції підвищеної чутливості до молюсків;
— порушена толерантність до глюкози, цукровий діабет, фенілкетонурія;
— високий ризик післяопераційних кровотеч, незгортання крові, порушень гемостазу, гемопоетичних порушень чи цереброваскулярних кровотеч;
— дитячий вік до 18 років.

Побічна дія

зазвичай препарат переноситься добре.
Більшість побічних ефектів після застосування лікарського засобу Протекон Фаст® зумовлені вмістом диклофенаку і є дозозалежними.
З боку системи крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія, лейкопенія, анемія, включаючи гемолітичну анемію та апластичну анемію, агранулоцитоз.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи свербіж, висипання (у тому числі еритематозні, бульозні), кропив’янку, екзему, мультиформну еритему (у тому числі синдром Стівенса — Джонсона), токсичний епідермальний некроліз, еритродермію (ексфоліативний дерматит), анафілактичні та анафілактоїдні реакції (зокрема гіпотензію і шок), ангіоневротичний набряк (включаючи набряк обличчя).
Психічні порушення: дезорієнтація, депресія, безсоння, дратівливість, нічні жахи, психотичні порушення.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, втомлюваність, безсоння, порушення чутливості, включаючи парестезії, порушення пам’яті, дезорієнтація, судоми, занепокоєння, тремор, асептичний менінгіт, розлади смаку, порушення мозкового кровообігу, у тому числі інсульт, сплутаність свідомості, галюцинації, загальне нездужання, відчуття тривожності, загальна слабкість, тремор, психотичні розлади, асептичний менінгіт.
З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: БА (включаючи задишку, диспное), бронхоспазм, пневмоніт.
З боку ШКТ: абдомінальний біль, нудота, блювання, діарея, відчуття спазмів, диспепсія, здуття живота, метеоризм, анорексія, стоматит, афтозний стоматит (включаючи виразковий стоматит), глосит, порушення функції стравоходу, гастрит, виразки шлунка і кишечнику, що супроводжуються або не супроводжуються кровотечею, гастроінтестинальним стенозом чи перфорацією (іноді летальні, особливо у пацієнтів літнього віку), які можуть призвести до перитоніту, шлунково-кишкові кровотечі (криваве блювання, мелена, діарея з домішками крові), виникнення діафрагмоподібних стриктур у кишечнику, порушення з боку нижніх відділів кишечнику, такі як коліт, неспецифічний геморагічний коліт, ішемічний коліт, загострення неспецифічного виразкового коліту або хвороби Крона, закреп, панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, підвищення рівня трансаміназ, амінотрансфераз у сироватці крові, гепатит, що супроводжується або не супроводжується жовтяницею, розлади печінки, блискавичний гепатит, некроз печінки, печінкова недостатність.
З боку органа слуху та лабіринту: вертиго, шум у вухах, порушення слуху, дзвін у вухах, розлади слуху.
З боку органа зору: порушення зору (нечіткість зору, затуманення зору, диплопія), неврит зорового нерва.
Такі зорові порушення, як порушення зору, погіршення зору і диплопія, є ефектами класу НПЗП і, як правило, є оборотними після відміни лікарського засобу. Найбільш імовірним механізмом порушень зору є інгібування синтезу простагландинів та інших споріднених сполук, які, порушуючи регуляцію ретинального кровотоку, спричиняють розвиток зорових порушень. Якщо такі симптоми виникають під час лікування диклофенаком, необхідно провести офтальмологічне дослідження для виключення інших можливих причин.
Якщо відмічатимуть тяжкі побічні ефекти, то лікування слід припинити.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: алопеція, фоточутливість, пурпура, включаючи алергічну пурпуру, дерматит, висипання, кропив’янка, висипання у вигляді пухирів, екзема, еритема, мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лаєлла (токсичний епідермальний некроліз), ексфоліативний дерматит, випадіння волосся, свербіж.
З боку нирок та сечовидільної системи: набряки, гостре ушкодження нирок (ГНН), гематурія, протеїнурія, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз, медулярний некроз нирки, тубулоінтерстиційний нефрит, затримка рідини в організмі.
Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція.
З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, біль у грудях, АГ або артеріальна гіпотензія, васкуліт, серцева недостатність, інфаркт міокарда. Дані досліджень свідчать про підвищений ризик тромботичних ускладнень (таких як інфаркт міокарда чи інсульт), пов’язаних із застосуванням диклофенаку, зокрема у високих терапевтичних дозах (150 мг/добу) та при тривалому застосуванні.
Повідомлялося про синдром Коуніса (алергічний гострий коронарний синдром). Частота виникнення цього синдрому невідома.
Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать про підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту), пов’язаних із застосуванням диклофенаку, зокрема у високих терапевтичних дозах (150 мг/добу) та при тривалому застосуванні.
Загальні порушення: набряк.

Особливості застосування

щоб мінімізувати ризики, найнижча ефективна доза має бути використана протягом найкоротшого періоду лікування, необхідного для контролю симптомів.
При застосуванні НПЗП підвищується ризик виникнення виразки, перфорації або кровотечі, особливо у пацієнтів літнього віку.
У зв’язку з прийомом селективних інгібіторів ЦОГ-1/ЦОГ-2, окремих НПЗП підвищується ризик тромботичних серцево-судинних та цереброваскулярних ускладнень.
Оскільки кардіоваскулярні ризики диклофенаку можуть зростати з підвищенням дози та збільшенням тривалості лікування, його необхідно застосовувати протягом якомога коротшого періоду та в найнижчій ефективній дозі.
Як і при застосуванні інших НПЗП, при застосуванні диклофенаку можуть також виникнути алергічні реакції, у тому числі анафілактичні/анафілактоїдні.
Реакції гіперчутливості можуть також прогресувати до синдрому Коуніса, серйозної алергічної реакції, яка може спричинити інфаркт міокарда. Синдром Коуніса може проявлятися болем за грудиною, який виникає в поєднанні з алергічною реакцією на диклофенак.
Ниркові ефекти НПЗП включають затримку рідини з набряком та/або АГ — з цієї причини диклофенак слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушенням функції серця та з наявністю інших факторів, які призводять до затримки рідини.
Обережність також рекомендується, якщо пацієнт приймає діуретики або супутні інгібітори АПФ або має підвищений ризик гіповолемії.
Кардіоваскулярні та цереброваскулярні прояви. Відповідного медичного нагляду та консультації потребують пацієнти з АГ та/або застійною серцевою недостатністю легкого чи помірного ступеня в анамнезі, оскільки під час застосування НПЗП, включаючи диклофенак, спостерігалася затримка рідини та набряки.
Застосування диклофенаку, особливо у високих дозах і протягом тривалого часу, пов’язане з деяким підвищенням ризику розвитку артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).
Не рекомендується застосовувати у хворих з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, стійкою ІХС, оклюзійними захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями.
Пацієнтам з кардіоваскулярними факторами ризику (наприклад, АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) призначати диклофенак лише після ретельної клінічної оцінки і лише в дозі ≤100 мг/добу, якщо лікування триває не більше 4 тиж. Слід періодично переглядати потребу пацієнта в застосуванні диклофенаку для зменшення вираженості симптомів та відповідь на терапію. Пацієнти повинні пильно ставитися до появи ознак та симптомів серйозних артеріотромботичних явищ (наприклад біль у грудях, задишка, слабкість, погіршення вимови), які можуть виникати раптово. Пацієнти повинні бути поінформовані, що у такому разі необхідно одразу ж звернутися до лікаря.
Вплив на нирки. Оскільки під час застосування НПЗП, включаючи диклофенак, спостерігалася затримка рідини та набряки, особливої обережності слід дотримуватися пацієнтам із порушенням функції серця або нирок, АГ в анамнезі, пацієнтам літнього віку, пацієнтам, які отримують супутнє лікування діуретиками або препаратами, що можуть суттєво впливати на функцію нирок, а також пацієнтам із суттєвим зменшенням об’єму позаклітинної рідини з будь-якої причини, наприклад до або після хірургічних втручань. У таких випадках при застосуванні диклофенаку рекомендовано проводити моніторинг функції нирок. Після припинення терапії стан пацієнтів, як правило, повертається до стану, який передував лікуванню.
1 таблетка містить 3,921 ммоль (90,11 мг натрію). Це слід брати до уваги пацієнтам, які дотримуються безсольової дієти.
Вплив на ШКТ. Шлунково-кишкова кровотеча (гематемезис, мелена), виразка або перфорація, що можуть бути летальними, відзначалися при застосуванні НПЗП, включаючи диклофенак. Ці явища можуть виникати в будь-який період часу впродовж лікування незалежно від наявності чи відсутності симптомів-передвісників або серйозних шлунково-кишкових явищ в анамнезі.
У пацієнтів літнього віку такі ускладнення мають зазвичай більш серйозні наслідки. У разі виникнення шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують лікування диклофенаком, цей лікарський засіб слід відмінити. Як і при застосуванні всіх НПЗП, ретельний медичний нагляд і особлива обережність потрібні при призначенні диклофенаку пацієнтам із симптомами, що вказують на порушення з боку ШКТ, з підозрюваною виразкою, кровотечею, перфорацією або такими станами в анамнезі.
Ризик виникнення кровотечі, виразки або перфорації у ШКТ збільшується з підвищенням дози НПЗП, включаючи диклофенак, а також у пацієнтів з виразкою в анамнезі, зокрема ускладненою кровотечею або перфорацією, та у пацієнтів літнього віку.
Щоб знизити ризик токсичного впливу на ШКТ, лікування починають та підтримують найнижчими ефективними дозами.
Слід розглянути питання про комбіновану терапію із застосуванням захисних засобів (наприклад мізопростолу або інгібіторів протонної помпи) для таких пацієнтів, а також для пацієнтів, які потребують супутнього застосування лікарських засобів, що містять низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що підвищують ризик порушень ШКТ.
Пацієнти зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо літнього віку, повинні повідомляти про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (насамперед про кровотечі в травному тракті).
Слід дотримуватися обережності пацієнтам, які отримують супутнє лікування препаратами, що підвищують ризик появи виразки або кровотечі, такими як системні ГКС, антикоагулянти, наприклад варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) або антиагрегантні препарати, наприклад ацетилсаліцилова кислота.
Застосування НПЗП, включаючи диклофенак, пов’язане з підвищеним ризиком виникнення неспроможності анастомозу ШКТ. Рекомендується пильний лікарський нагляд та обережність при застосуванні диклофенаку після шлунково-кишкових операцій.
Пацієнтам з виразковим колітом або хворобою Крона потрібен ретельний медичний нагляд і обережність при застосуванні препарату, оскільки ці стани можуть загострюватися.
Вплив на шкіру. Дуже рідко у зв’язку із застосуванням НПЗП, включаючи диклофенак, повідомлялося про серйозні реакції з боку шкіри, деякі з них були летальними, у тому числі ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик розвитку цих реакцій існує на початку терапії, у більшості випадків — у перший місяць лікування. Слід припинити прийом препарату при перших проявах шкірного висипу, виразках слизової оболонки або будь-яких інших проявах гіперчутливості.
Вплив на печінку. Ретельний медичний нагляд потрібен у випадку, якщо препарат призначають пацієнтам з порушенням функції печінки, оскільки їх стан може погіршитися. Як і при застосуванні всіх НПЗП, включаючи диклофенак, рівень одного чи більше печінкових ферментів може підвищуватися. Підвищення рівня печінкових ферментів може не супроводжуватися появою клінічних симптомів. Це може бути помірне підвищення (від ≥3 до <8 разів вище верхньої межі норми) або виражене підвищення (≥8 разів вище верхньої межі норми). Зростання рівнів ферментів, як правило, є оборотним після припинення застосування препарату. У більшості випадків спостерігалося зростання до граничних рівнів.
Рекомендовано проводити контроль показників функції печінки протягом курсу лікування. Якщо відхилення від нормальних показників функції печінки зберігається або посилюється, з’являються клінічні симптоми захворювання печінки або спостерігаються інші прояви (еозинофілія, висипання), застосування препарату слід припинити. Гепатит може розвинутися під час прийому диклофенаку без продромальних симптомів. Окрім зростання рівнів печінкових ферментів, рідко повідомлялося про тяжкі реакції з боку печінки, включаючи жовтяницю і фульмінантний гепатит, некроз печінки і печінкову недостатність, які іноді були летальними. З обережністю застосовувати диклофенак у пацієнтів з печінковою порфірією, оскільки він може спричинити загострення, можливе провокування нападу.
Застосування за наявності БА. У пацієнтів з БА, сезонним алергічним ринітом, набряком назальної слизової оболонки (наприклад назальні поліпи), ХОЗЛ або хронічними інфекціями респіраторного тракту (особливо за наявності зв’язку із симптомами, подібними до алергічного риніту) реакції на НПЗП, подібні до загострень БА (так звана аспіринова астма з непереносимістю анальгетиків), набряк Квінке та кропив’янка відмічають частіше, ніж у інших пацієнтів. У зв’язку із цим при лікуванні таких хворих рекомендовані спеціальні запобіжні заходи (готовність до надання невідкладної допомоги). Це також стосується пацієнтів з алергічними реакціями, наприклад, висипаннями, свербежем або кропив’янкою, на інші речовини.
Гематологічні прояви. Препарат застосовують коротким курсом для полегшення симптомів у гострий період захворювання. У разі призначення даного препарату на триваліший термін рекомендується (як і при застосуванні інших НПЗП) регулярно контролювати гемограму.
Як і інші НПЗП, диклофенак може тимчасово інгібувати агрегацію тромбоцитів, тому слід ретельно спостерігати за пацієнтами з порушеннями гемостазу, геморагічним діатезом або гематологічними відхиленнями.
Маскування ознак інфекції. Як і інші НПЗП, диклофенак у силу своїх фармакодинамічних властивостей може маскувати симптоми інфекції.
Системний червоний вовчак (СЧВ) та змішані захворювання сполучної тканини. У пацієнтів із СЧВ та змішаними захворюваннями сполучної тканини існує підвищений ризик асептичного менінгіту.
Запобіжні заходи. Слід уникати одночасного застосування препарату та системних НПЗП, таких як селективні інгібітори ЦОГ-2, через відсутність будь-яких доказів синергічного ефекту та у зв’язку з потенційними додатковими побічними ефектами.
У рідкісних випадках при застосуванні диклофенаку, як і інших НПЗП, можуть спостерігатися алергічні реакції, у тому числі анафілактичні/анафілактоїдні реакції, навіть без попереднього впливу диклофенаку.
Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів віком понад 65 років, особливо фізично ослаблених або якщо маса тіла пацієнта нижча за норму.
Важлива інформація про допоміжні речовини. Барвник «Жовтий захід» (E110) може спричинити алергічні реакції.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Препарат не застосовувати в період вагітності.
Годування грудьми. Препарат не застосовувати в період годування грудьми.
Як і інші НПЗП, диклофенак у незначній кількості виділяється у грудне молоко. У зв’язку із цим Протекон Фаст® не слід застосовувати у жінок у період годування грудьми, щоб уникнути небажаного впливу на немовля. Якщо лікування є необхідним, годування грудьми слід припинити.
Фертильність у жінок. Як і інші НПЗП, диклофенак може впливати на жіночу фертильність і тому не рекомендований жінкам, які планують вагітність. Слід розглянути питання про припинення застосування препарату у жінок, які не можуть завагітніти, а також у жінок, яким проводять обстеження стосовно безплідності.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Зазвичай при прийомі препарату в рекомендованій дозі і при короткочасному курсі лікування впливу на швидкість реакцій не спостерігається. Проте пацієнтам, у яких при застосуванні препарату виникають порушення функцій ЦНС, не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

при одночасному застосуванні препарату з іншими лікарськими засобами можливі такі взаємодії:
із СІЗЗС — одночасне призначення системних НПЗП та СІЗЗС підвищує ризик кровотечі у травному тракті;
із серцевими глікозидами — можливе посилення серцевої недостатності, зниження швидкості клубочкової фільтрації та підвищення концентрації серцевих глікозидів у плазмі крові;
з літієм, дигоксином, фенітоїном — можливе підвищення концентрації останніх у плазмі крові; рекомендується моніторинг концентрації цих лікарських засобів у плазмі крові;
з антидіабетичними препаратами — клінічні дослідження показали, що диклофенак можна застосовувати разом з пероральними антидіабетичними засобами без впливу на їх клінічну дію, однак відомі окремі випадки як гіпоглікемічного, так і гіперглікемічного впливу після введення диклофенаку, що потребує коригування дози останніх; у такому разі рекомендується моніторинг рівня глюкози в плазмі крові;
із засобами, що спричиняють гіперкаліємію (такими як калійзберігаючі діуретики, циклоспорин, такролімус, триметоприм) — можливе підвищення рівня калію у плазмі крові; рекомендується моніторинг стану таких пацієнтів;
з антикоагулянтами, антитромботичними засобами — у разі супутнього застосування підвищується ризик кровотечі та пригнічення агрегації тромбоцитів (як і інші НПЗП, диклофенак у високих дозах може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів). Хоча клінічні дослідження не свідчать про вплив диклофенаку на активність антикоагулянтів, існують дані про підвищення ризику кровотечі у пацієнтів, які застосовують одночасно диклофенак та антикоагулянти. Тому рекомендований ретельний нагляд за пацієнтами, які одночасно застосовують диклофенак і антикоагулянти і, в разі необхідності, корекція дозування антикоагулянтів;
з такролімусом, циклоспорином — диклофенак, як і інші НПЗП, може збільшувати нефротоксичність циклоспорину через вплив на простагландини нирок. Такий самий ризик виникає і при лікуванні такролімусом. У зв’язку із цим його слід застосовувати в нижчих дозах, ніж у хворих, які циклоспорин та такролімус не отримують;
із сечогінними, антигіпертензивними засобами — можливе зниження антигіпертензивного ефекту; дану комбінацію застосовувати з обережністю; необхідний контроль АТ (особливо у пацієнтів літнього віку), функцій нирок після початку комбінованої терапії, а надалі — регулярно, особливо при застосуванні діуретиків та інгібіторів АПФ, у зв’язку з підвищеним ризиком нефротоксичності; пацієнти повинні отримувати належну кількість рідини;
з антибіотиками хінолонового ряду — можливий розвиток судом у пацієнтів, які одночасно застосовували похідні хіноліну та НПЗП, незалежно від наявності або відсутності епілепсії чи судом в анамнезі. Отже, слід проявляти обережність, розглядаючи застосування хіноліну у пацієнтів, які вже отримують НПЗП;
з міфепристоном — НПЗП не слід застосовувати протягом 8−12 днів після застосування міфепристону, оскільки НПЗП можуть знизити його ефект;
з метотрексатом — можливе підвищення концентрації та токсичності останнього; слід дотримуватися обережності при призначенні НПЗП, включаючи диклофенак, менше ніж за 24 год до застосування метотрексату;
з іншими НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), ГКС — можливе підвищення частоти виникнення побічних реакцій з боку травного тракту; слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП;
з колестиполом, колестираміном — одночасне застосування диклофенаку та колестиполу або колестираміну знижує всмоктування диклофенаку приблизно на 30 та 60% відповідно, тому можлива затримка або зменшення абсорбції диклофенаку; застосування диклофенаку рекомендується принаймні за 1 год до або через 4–6 год після застосування колестиполу/колестираміну;
з пробенецидом — лікарські засоби, що містять пробенецид, можуть затримувати виведення диклофенаку;
з лікарськими засобами, що є потужними інгібіторами CYP 2C9, — рекомендована обережність при одночасному призначенні диклофенаку з потужними інгібіторами CYP 2C9 (наприклад з вориконазолом), оскільки можливе значне збільшення Cmax у плазмі крові та експозиції диклофенаку внаслідок пригнічення його метаболізму;
з індукторами CYP 2C9 — необхідна обережність у разі сумісного призначення диклофенаку з індукторами CYP 2C9 (наприклад рифампіцином), оскільки можливе значне зниження концентрації у плазмі крові та експозиції диклофенаку.

Передозування

можливе посилення побічних ефектів.
Симптоми: типової клінічної картини при передозуванні диклофенаку немає. У разі передозування можуть виникати такі симптоми: головний біль, нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці, гастроінтестинальна кровотеча, діарея, запаморочення, дезорієнтація, збудження, кома, сонливість, дзвін у вухах, непритомність або судоми. У разі тяжкого отруєння можливий розвиток ГНН та ураження печінки.
Лікування: підтримувальна та симптоматична терапія таких ускладнень, як артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, порушення з боку ШКТ, пригнічення дихання. Проведення спеціальних заходів, таких як форсований діурез, діаліз або гемоперфузія, не сприяє пришвидшеному виведенню препарату з організму внаслідок високого ступеня зв’язування з білками і екстенсивного метаболізму диклофенаку. У разі потенційно токсичного передозування необхідно здійснити евакуацію вмісту шлунка (викликати блювання, промити шлунок) та застосувати активоване вугілля.

Умови зберігання

в оригінальній упаковці, у недоступному для дітей місці, за температури не вище 25 °С.