ЕМЕНД® порошок для р-ну для інфузій

MSD

СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ

пор. д/р-ну д/інф. 150 мг фл., № 1

№ UA/14258/01/01 від 06.03.2015 до 06.03.2020За рецептомA

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування лікарського засобу 

Склад

діюча речовина: fosaprepitant;

1 флакон містить фосапрепітанту димеглюміну 245,3 мг, що еквівалентно 150 мг фосапрепітанту;

допоміжні речовини: динатрію едетат, полісорбат-80, лактоза безводна, натрію гідроксид, кислота хлористоводнева концентрована, газ азот.

Лікарська форма

Порошок для розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група

Протиблювотні засоби та препарати, що усувають нудоту.

Код АТХ А04А D12.

Клінічні характеристики

Показання

У складі комбінованої терапії:

  • профілактика гострої та відстроченої нудоти та блювання, пов’язаних з проведенням протиракової хіміотерапії на основі цисплатину з високим еметогенним ризиком;
  • профілактика нудоти та блювання, пов’язаних із застосуванням протиракової хіміотерапії з помірним еметогенним ризиком.

Протипоказання

Гіперчутливість до будь-якого компонента препарату.

Одночасне застосування з пімозидом, терфенадином, астемізолом або цизапридом (див. “Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій”).

Спосіб застосування та дози

Еменд вводиться внутрішньовенно і не повинен вводитися внутрішньом’язово або підшкірно. Еменд 150 мг вводиться шляхом інфузії протягом 20–30 хвилин тільки у перший день, починаючи приблизно за 30 хвилин до хіміотерапії. Не потрібно вводити Еменд ударною дозою або у вигляді нерозведеного розчину.

Еменд застосовують як частину схеми, що включає кортикостероїд і антагоніст 5-НТ3.

Для запобігання нудоті та блюванню, пов’язаним з еметогенною протипухлинною хіміотерапією, рекомендується наступний режим дозування:

Курс для хіміотерапії з високим еметогенним ризиком

День 1 День 2 День 3 День 4
Еменд 150 мг внутрішньовенно Немає Немає Немає
Дексаметазон 12 мг

перорально

8 мг

перорально

8 мг

перорально

двічі на день

8 мг

перорально

двічі на день

Ондансетрон Див. інструкцію до препарату Немає Немає Немає

Дексаметазон призначається за 30 хвилин до проведення хіміотерапії у перший день та вранці на 2-й, 3-й та 4-й день. Дексаметазон повинен також вводитися увечері на 3-й та 4-й день. Доза дексаметазону визначається з урахуванням взаємодії активних речовин.

Ондансетрон призначається внутрішньовенно за 30 хвилин до проведення хіміотерапії у перший день.

Курс для хіміотерапії з помірним еметогенним ризиком

1-й день
Еменд 150 мг внутрішньовенно
Дексаметазон 12 мг перорально
Ондансетрон Див. інструкцію до препарату

Дексаметазон призначається за 30 хвилин до хіміотерапії в 1-й день. Доза дексаметазону була обрана, враховуючи взаємодію препаратів.

Перед введенням порошок для приготування розчину для інфузій Еменд необхідно відновити і розвести.

Спосіб приготування розчину для внутрішньовенного введення

1. Введіть 5 мл фізіологічного розчину 9 мг/мл (0,9%) для ін’єкцій у флакон. Доливайте фізіологічний розчин 9 мг/мл (0,9%) для ін’єкцій у флакон вздовж його стінки, щоб не було спінювання. Обережно обертайте флакон навколо своєї осі. Уникайте струшування та вприскування фізіологічного розчину 9 мг/мл (0,9%) для ін’єкцій у флакон.

2. Підготуйте інфузійний мішок/флакон, заповнений 145 мл фізіологічного розчину 9 мг/мл (0,9%) для ін’єкцій (наприклад, видаліть 105 мл фізіологічного розчину 9 мг/мл (0,9%) для ін’єкцій з інфузійного мішка/флакона з фізіологічним розчином 9 мг/мл (0,9%) для ін’єкцій об’ємом 250 мл).

3. Вилучіть весь об’єм з флакона та введіть в інфузійний мішок, що містить 145 мл фізіологічного розчину 9 мг/мл (0,9%) для ін’єкцій, щоб отримати загальний об’єм 150 мл. Обережно переверніть мішок/флакон 2–3 рази.

Після відновлення та розведення 1 мл розчину містить 1 мг фосапрепітанту (1 мг/мл).

Відновлений розчин має такий же вигляд, як і розчин для розведення.

Відновлений та розбавлений препарат перед введенням необхідно візуально перевірити на наявність твердих часток та зміни кольору.

Дані про ефективність щодо комбінації з іншими кортикостероїдами та антагоністами 5-НТ3 обмежені (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Еменд можна приймати незалежно від прийому їжі. Підбір дози не залежить від статі і раси.

Пацієнти із порушенням функції нирок

Для хворих з тяжкою нирковою недостатністю або для пацієнтів з термінальною фазою захворювання нирок, які перебувають на гемодіалізі, корекція дози не потрібна.

Пацієнти із порушенням функції печінки

Для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого ступеня корекція дози не потрібна. Кількість інформації відносно застосування у пацієнтів з помірним порушенням функції печінки обмежена, та інформація стосовно застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня відсутня. У таких пацієнтів Еменд потрібно застосовувати з обережністю (див. «Особливості застосування»).

Застосування для лікування пацієнтів різної статі

Підбір дози не залежить від статі.

Пацієнти літнього віку.

Для осіб літнього віку коригування дози не потрібно.

Побічні реакції

Оскільки фосапрепітант перетворюється на апрепітант, побічні реакції, пов’язані з апрепітантом, можуть виникнути і з фосапрепітантом.

Побічні реакції під час хіміотерапії з високим ризиком виникнення блювання (високоеметогенна хіміотерапія) спостерігалися приблизно у 17% пацієнтів, що лікувалися апрепітантом, у порівнянні з 13% при стандартній терапії.

У пацієнтів, які отримували хіміотерапію, пов’язану з високим ризиком виникнення блювання (високоеметогенна хіміотерапія), при лікуванні апрепітантом частіше, ніж при стандартній терапії, спостерігалися такі найбільш розповсюджені побічні реакції: гикавка (4,6% порівняно з 2,9%), астенія/втома (2,9% порівняно з 1,6%), підвищення рівня аланінамінотрансферази (2,8% порівняно з 1,5%), запор (2,2% порівняно з 2,0%), головний біль (2,2% порівняно з 1,8%) та анорексія (2,0% порівняно з 0,5%).

Найбільш розповсюдженою побічною реакцією у пацієнтів, які лікувалися апрепітантом, порівняно з пацієнтами, що отримували курс стандартної хіміотерапії з помірним еметогенним ризиком, є стомлюваність (1,4% порівняно з 0,9%).

Наступні побічні реакції, зумовлені прийомом препарату, спостерігались у пацієнтів, які лікувалися апрепітантом та отримували хіміотерапію, пов’язану з високим або помірним ризиком виникнення блювання, та під час постмаркетингових досліджень.

Частота визначалась наступним чином: дуже часті (≥1/10); часті (від ≥1/100 до <1/10); нечасті (від ≥1/1 000 до <1/100); поодинокі (від ≥1/10 000 до <1/1 000); рідкісні (<1/10 000); невідомо (частоту неможливо визначити, виходячи з наявних даних).

Система органів Побічна реакція Частота
Дані лабораторних досліджень Підвищення аланінамінотрансферази (АЛТ), підвищення аспартатамінотрансферази (АСТ) Часті
Підвищення лужної фосфатази, гіперглікемія, мікроскопічна гематурія, гіпонатріємія, зниження маси тіла, зниження кількості нейтрофілів Нечасті
З боку серцево-судинної системи Брадикардія, відчуття серцебиття, кардіоваскулярні розлади, почервоніння обличчя/ припливи Нечасті
З боку імунної системи Реакції підвищеної чутливості, включаючи анафілактичні реакції Невідомо
З боку системи крові та лімфатичної системи Фебрильна нейтропенія, анемія Нечасті
З боку нервової системи Головний біль, запаморочення Часті
Патологічні сновидіння, когнітивні порушення, летаргія, сонливість Нечасті
З боку органів зору Кон’юнктивіт Нечасті
З боку органів слуху та вестибулярного апарату Шум у вухах Нечасті
З боку дихальної системи Гикавка Часті
Фарингіт, чихання, кашель, подразнення горла Нечасті
З боку травної системи Запор, діарея, диспепсія, відрижка Часті
Перфорівна дуоденальна виразка, нудота*, блювання*, кислотний рефлюкс, порушення смаку, дискомфорт в епігастральній ділянці, кишкова непрохідність, шлунково-стравохідний рефлюкс, біль у животі, сухість у роті, ентероколіт, метеоризм, стоматит, здуття живота, твердий кал, нейтропенічний коліт Нечасті
З боку сечовидільної системи Поліурія, дизурія, часте сечовипускання Нечасті
З боку шкіри та підшкірної клітковини Висип, акне, світлочутливість, гіпергідроз, жирна шкіра, свербіж, пошкодження шкіри, сверблячі висипання Нечасті
Кропив’янка Невідомо
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини М’язові судоми, міалгія, м’язова слабкість Нечасті
Порушення обміну речовин, метаболізму Анорексія Часті
Підвищення маси тіла, полідипсія Нечасті
Інфекції та інвазії Кандидоз, стафілококова інфекція Нечасті
Загальні розлади Слабкість/втомлюваність Часті
Набряк, дискомфорт у грудях, нездужання, спрага, озноб, порушення ходи Нечасті
Психічні розлади Дезорієнтація, ейфорія, занепокоєння Нечасті

*Нудота та блювання були параметрами ефективності протягом перших 5 днів пост-хіміотерапевтичного лікування та враховувались як побічні реакції тільки після цього періоду.

Характер несприятливих явищ, які виникали при багаторазових циклах (до 6 циклів) хіміотерапії, були подібними до тих, що спостерігалися в 1-му циклі.

Крім того, повідомлялося про два випадки серйозних побічних реакцій в клінічних дослідженнях післяопераційної нудоти та блювання (PONV) у пацієнтів, що отримували високу дозу апрепітанту: один випадок констипації та один випадок кишкової непрохідності.

Повідомлялося про синдром Стівенса — Джонсона у пацієнта, який отримував апрепітант і протиракову хіміотерапію. Повідомлялось також про ангіоневротичний набряк і кропив’янку у пацієнта, який отримував апрепітант у дослідженні, де симптоми нудоти і блювання не були спричинені хіміотерапією (non-CINV).

Нижче наведені клінічно значущі побічні реакції, про які повідомлялося, у пацієнтів, що отримували фосапрепітант, в клінічних дослідженнях або постмаркетингових спостереженнях, про які не повідомлялося стосовно апрепітанту, як зазначено вище.

Частота визначалась наступним чином: дуже часті (≥1/10); часті (від ≥1/100 до <1/10); нечасті (від ≥1/1 000 до <1/100); поодинокі (від ≥1/10 000 до <1/1 000); рідкісні (<1/10 000); невідомо (частоту неможливо визначити, виходячи з наявних даних).

Система органів Побічна реакція Частота
З боку серцево-судинної системи Припливи, тромбофлебіт (переважно в місці інфузії) Нечасто
З боку шкіри та підшкірної клітковини Еритема Нечасто
Загальні порушення

та локальні реакції у місці введення препарату

Еритема в місці інфузії, біль у місці інфузії, свербіж у місці інфузії, затвердіння в місці інфузії Нечасто
Негайні реакції підвищеної чутливості, включаючи припливи, еритему, диспное Невідомо
Об’єктивні дослідження Підвищення тиску Нечасто

Передозування

Інформація щодо передозування Еменду відсутня. У разі передозування слід припинити прийом Еменду і призначити загальну підтримувальну терапію, а також здійснювати моніторинг. Через протиблювотну активність апрепітанту препарати, що викликають блювання, будуть неефективними. Апрепітант не може бути видалений шляхом гемодіалізу.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Адекватні і добре контрольовані дослідження з участю вагітних не проводилися.

Еменд може застосовуватися під час вагітності лише тоді, коли потенційна користь від застосування препарату перевищує можливий ризик для матері і плода.

Застосування в період годування груддю: фосапрепітант виділяється в молоко лактуючих тварин. Для людей потенційний ризик невідомий. У разі необхідності лікування слід припинити годування груддю.

Діти.

Безпека і ефективність застосування Еменду для лікування дітей не встановлені, тому препарат не рекомендовано застосовувати дітям.

Особливості застосування

Інформація щодо застосування препарату пацієнтам з помірним порушенням функції печінки обмежена, інформація стосовно застосування пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня відсутня . Тому цим пацієнтам Еменд слід застосовувати з обережністю.

Еменд слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які одночасно приймають лікарські засоби, що перш за все метаболізуються системою CYP3A4 та мають вузький терапевтичний діапазон, такі як циклоспорин, такролімус, сиролімус, еверолімус, алфентаніл, діерготамін, ерготамін, фентаніл та хінідин (див. “Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій”).

Реакції підвищеної чутливості

Під час інфузії фосапрепітанту мали місце окремі випадки негайної реакції підвищеної чутливості, включаючи припливи, еритему та задишку. Такі реакції підвищеної чутливості зазвичай з’являлися при припиненні інфузії та застосуванні відповідної терапії. Не рекомендується повторно розпочинати інфузію пацієнтам, у яких з’являються реакції підвищеної чутливості.

Місцеві реакції на введення та інфузію

Еменд не повинен вводитися ударною дозою, його обов’язково необхідно розводити та застосовувати шляхом повільної внутрішньовенної інфузії (див «Спосіб застосування та дози»). Еменд не повинен вводитися внутрішньом’язово або підшкірно. При високих дозах спостерігався незначний тромбоз в місці введення. У разі появи симптомів місцевого подразнення ін’єкцію або інфузію необхідно припинити і почати знову в іншій вені.

Гормональні контрацептиви

Під час застосування та протягом 28 днів після закінчення застосування Еменду ефективність гормональних контрацептивів може знижуватись. Під час лікування Емендом та впродовж 2 місяців після останньої дози Еменду слід застосовувати альтернативні або додаткові методи контрацепції.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Досліджень впливу Еменду на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими автоматизованими системами не проводилось. Однак під час керування транспортним засобом або при роботі з іншими автоматизованими системами слід мати на увазі, що після прийому Еменду спостерігалися запаморочення та втома.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При внутрішньовенному введенні фосапрепітант швидко перетворюється на апрепітант.

При внутрішньовенному введенні фосапрепітанту може виникнути взаємодія з препаратами, що містять активні речовини, які взаємодіють з пероральним апрепітантом. Наступну інформацію отримано з досліджень, проведених з пероральним застосуванням апрепітанту, та досліджень, проведених з внутрішньовенним застосуванням фосапрепітанту, який вводився з дексаметазоном, мідазоламом або дилтиаземом.

Фосапрепітант 150 мг, введений у одноразовій дозі, є слабким інгібітором CYP3A4. Вважається, що фосапрепітант або апрепітант не взаємодіє з таким транспортером, як Р-глікопротеїн, що було продемонстровано відсутністю взаємодії перорального апрепітанту з дигоксином. Очікується, що фосапрепітант викличе меншу або не більшу індукцію CYP2C9 і CYP3A4 та глюкуронідацію, ніж викликає апрепітант перорального введення. Дані про вплив на ізоферменти CYP2C8 та CYP2C19 відсутні.

Ефекти, які виявляє фосапрепітант на фармакокінетику інших активних речовин.

Пригнічення активності CYP3A4:

Як помірний інгібітор CYP3A4 фосапрепітант (150 мг) у одноразовій дозі при супутньому застосуванні може підвищувати плазмові концентрації активних речовин, які метаболізуються через CYP3A4. Загальна експозиція субстратів CYP3A4, що приймаються перорально, може підвищуватися приблизно вдвічі у 1-й та 2-й дні після одночасного введення з Емендом. Фосапрепітант не слід приймати одночасно з пімозидом, терфенадином, астемізолом або цизапридом. Пригнічення активності CYP3A4 фосапрепітантом може призводити до підвищення плазмових концентрацій цих активних речовин, потенційно спричиняючи розвиток побічних реакцій, що загрожують життю. Рекомендовано з обережністю приймати фосапрепітант одночасно з пероральними препаратами, які метаболізуються більшою мірою через CYP3A4 та мають вузький терапевтичний діапазон: циклоспорин, такролімус, сиролімус, еверолімус, алфентаніл, діерготамін, ерготамін, фентаніл та хінідин.

Кортикостероїди:

Дексаметазон. При сумісному застосуванні з Емендом у 1-й та 2-й день пероральну дозу дексаметазону слід знизити приблизно на 50% для досягнення експозиції дексаметазону, подібної до експозиції, отриманої при введенні без фосапрепітанту.

Еменд 150 мг, введений одноразово внутрішньовенно у 1-й день, підвищував площу під кривою «концентрація — час» (AUC) дексаметазону, субстрату CYP3A4, на 100% у 1-й день, на 86% на 2-й день та на 18% на 3-й день при одночасному введенні дексаметазону в одноразовій дозі 8 мг перорально у 1-й, 2-й та 3-й день.

Хіміотерапевтичні препарати:

Дослідження взаємодії фосапрепітанту та хіміотерапевтичних препаратів не проводилися, однак на підставі досліджень апрепітанту для перорального застосування, доцетакселу та вінорелбіну, не очікується, що Еменд 150 мг буде мати клінічно значущу взаємодію з вищеназваними препаратами, які вводились внутрішньовенно. Взаємодію Еменду з хіміотерапевтичними препаратами, які вводяться пероральним шляхом та метаболізуються в основному або частково CYP3A4 (наприклад, етопозид, вінорелбін), не можна виключати. Пацієнтам, які приймають перорально такі препарати, рекомендовано бути обережними та проводити додатковий моніторинг.

Імуносупресанти:

Після одноразової дози фосапрепітанту 150 мг очікується тимчасове (на два дні) підвищення, за яким настає легке зниження експозиції імуносупресантів, які метаболізуються CYP3A4 (наприклад, циклоспорин, такролімус, еверолімус та сиролімус). Враховуючи коротку тривалість курсу та обмежені зміни експозиції, що залежать від часу, під час сумісного прийому з Емендом знижувати дозу імуносупресантів не рекомендується.

Мідазолам:

Фосапрепітант 150 мг, що вводився одноразово у 1-й день, підвищив AUC мідазоламу на 77% у 1-й день і не мав впливу на цей показник на 4-й день, коли мідазолам одночасно вводився перорально у дозі 2 мг у 1-й та 4-й день. Фосапрепітант 150 мг є слабким інгібітором CYP3A4, оскільки одноразова доза, введена в 1-й день, не показала інгібування або індукції CYP3A4 на 4-й день.

Слід враховувати потенційні ефекти підвищених плазмових концентрацій мідазоламу або інших бензодіазепінів, які метаболізуються CYP3A4 (алпразолам, тріазолам), при сумісному прийомі цих препаратів з Емендом.

Дилтіазем:

У пацієнтів з помірною та середньої тяжкості гіпертензією застосування фосапрепітанту у дозі 100мг протягом 15 хвилин сумісно з дилтіаземом у дозі 120 мг 3 рази на добу підвищує AUC дилтіазему в 1,4 разу та призводить до невеликого, але клінічно значущого зменшення кров’яного тиску, однак не викликає клінічно значущої зміни частоти серцевих скорочень або інтервалу P-R.

Індукція:

Згідно з результатами дослідження взаємодії з мідазоламом, фосапрепітант 150 мг, що вводиться одноразово, не викликає індукції CYP3A4 у 1-й та 4-й день.

Очікується, що фосапрепітант викличе меншу або не більшу індукцію CYP2C9 і CYP3A4 та глюкуронізацію, ніж викликає 3-денне застосування апрепітанту перорально, при якому спостерігається короткочасна індукція з максимальним ефектом на 6–8-й день після першої дози апрепітанту. 3-денний режим перорального застосування апрепітанту показує зменшення AUC субстратів CYP2C9 приблизно на 30–35% і знижує залишкові концентрації етинілестрадіолу до 64%. Інформації відносно впливу на CYP2С8 та CYP2С19 немає. Рекомендовано з обережністю застосовувати в даний період часу варфарин, аценокумарол, толбутамід, фенітоїн або інші активні речовини, про які відомо, що вони метаболізуються CYP2С9.

Варфарин:

У пацієнтів, які отримують тривалу терапію варфарином, під час лікування Емендом та впродовж 2 тижнів після застосування фосапрепітанту, який застосовується для профілактики нудоти та блювання, спричинених хіміотерапією, слід проводити пильний моніторинг протромбінового часу (МНВ).

Антагоністи 5-НТ3:

Дослідження взаємодії фосапрепітанту та антагоністів 5-HT3 не проводилися. Однак у клінічних дослідженнях апрепітант не виявляв клінічно значущого впливу на фармакокінетику ондансетрону, гранісетрону або гідродоласетрону (активний метаболіт доласетрону).

Вплив інших препаратів на фармакокінетику апрепітанту.

Слід з обережністю застосовувати Еменд паралельно з активними речовинами, які пригнічують активність CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол, вориконазол, позаконазол, кларитроміцин, телітроміцин, нефазодон та інгібітори протеаз), оскільки очікується, що така комбінація призводить до підвищення плазмових концентрацій апрепітанту.

Слід уникати супутнього застосування Еменду з активними речовинами, які інтенсивно індукують активність CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал), оскільки така комбінація призводить до зниження плазмових концентрацій апрепітанту, що може спричиняти зниження ефективності Еменду. Супутнє застосування Еменду з рослинними препаратами, що містять звіробій (Hypericum perforatum) не рекомендоване.

Кетоконазол:

Кетоконазол підвищує кінцевий період напіввиведення перорального апрепітанту приблизно у 3 рази.

Рифампіцин:

Рифампіцин знижує середній кінцевий період напіввиведення апрепітанту на 68%.

Одночасне застосування фосапрепітанту з похідними алкалоїдів ріжків, що є субстратами СYP3A4, може призвести до підвищення рівнів цих активних субстанцій у плазмі. Тому рекомендується бути обережними через потенційний ризик розвитку ерготизму.

Крім того, слід дотримуватися особливої обережності при супутньому застосуванні з іринотеканом, оскільки така комбінація може призвести до підвищення токсичності.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Фоcапрепітант — це проліки апрепітанту, які при внутрішньовенному введенні швидко перетворюються на апрепітант. Апрепітант є селективним антагоністом рецепторів нейрокініну 1 (NK1) з високим ступенем спорідненості з речовиною Р людини. Фармакологічна дія фоcапрепітанту визначається апрепітантом.

У рандомізованих, паралельних, подвійних сліпих, активно-контрольованих дослідженнях було доведено, що результати прийому Еменду 150 мг відповідають 3-денного режиму застосування апрепітанту.

Фармакокінетика.

Плазмові концентрації фосапрепітанту знаходяться нижче рівнів, що піддаються кількісному визначенню, протягом 30 хвилин після завершення інфузії.

Апрепітант після введення фосапрепітанту

Після одноразового інфузійного введення фосапрепітанту 150 мг протягом 20 хвилин здоровим добровольцям середня AUC апрепітанту становила 35,0 мкг•год/мл, а середня максимальна концентрація апрепітанту — 4,01 мкг/мл.

Розподіл

Апрепітант зв’язується з білками плазми в середньому на 97%. Середній об’єм розподілу апрепітанту у рівноважному стані (Vdss) оцінювався за одноразовою дозою 150 мг фосапрепітанту і приблизно становив 82 л у людини.

Біотрансформація

Фосапрепітант швидко перетворюється на апрепітант при інкубації in vitro з препаратами печінки людини. Більше того, фосапрепітант піддається швидкому та майже повному перетворенню на апрепітант у препараті S9 з інших тканин людини, включаючи нирки, легені та клубову кишку. Таким чином, перетворення фосапрепітанту на апрепітант може відбуватися в різних тканинах. У людини фосапрепітант, введений внутрішньовенно, швидко перетворювався на апрепітант протягом 30 хвилин після закінчення інфузії. Апрепітант піддається екстенсивному метаболізму. Після одноразової дози 100 мг міченого [14C]-фосапрепітанту, введеної внутрішньовенно, у здорової молодої людини апрепітант становить приблизно 19% радіоактивності в плазмі протягом 72 годин, демонструючи значну присутність метаболітів у плазмі. В плазмі людини було виявлено дванадцять метаболітів апрепітанту. Метаболізм апрепітанту відбувається значною мірою шляхом окиснення в морфоліновому кільці та його бокових ланцюгах, утворені метаболіти мають слабку активність. Дослідження in vitro з використанням мікросом печінки людини показали, що апрепітант первинно метаболізується за допомогою CYP3A4 та потенційно за невеликою участю CYP1A2 і CYP2C19. Усі метаболіти, які виявляли в сечі, калі та плазмі після внутрішньовенної дози 100 мг [14C]-фосапрепітанту, виявлялися і після пероральної дози [14C]-апрепітанту. При перетворенні 245,3 мг фосапрепітанту димеглуміну (еквівалентних 150 мг фосапрепітанту) на апрепітант вивільнюється 23,9 мг ортофосфорної кислоти та 95,3 мг меглуміну.

Елімінація

Апрепітант не виводиться незмінним із сечею. Метаболіти виводяться з сечею та шляхом екскреції жовчі з калом. Після внутрішньовенного введення одноразової дози 100 мг [14C]-фосапрепітанту здоровим особам 57% радіоактивності виводилося з сечею і 45% з калом.

Фармакокінетика апрепітанту у діапазоні клінічних доз нелінійна. Період напіввиведення апрепітанту після внутрішньовенної дози фосапрепітанту 150 мг — приблизно 11 годин. Середній геометричний плазмовий кліренс апрепітанту після внутрішньовенної дози фосапрепітанту 150 мг становить близько 73 мл/хв.

Порушення функції печінки:

Фосапрепітант метаболізується в різних позапечінкових тканинах, тому печінкова недостатність не змінює перетворення фосапрепітанту на апрепітант. Порушення функції печінки легкого ступеня (клас А за шкалою Чайлда-П’ю) не виявляє клінічно значущого впливу на фармакокінетику апрепітанту. У пацієнтів з незначним порушенням печінкової функції коригувати дозу не потрібно. Немає достовірних даних щодо впливу порушення функції печінки середнього ступеня (клас В за шкалою Чайлда-П’ю) на фармакокінетику апрепітанту. Немає клінічних або фармакокінетичних даних відносно пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (клас С за шкалою Чайлда-П’ю).

Ниркова недостатність

Разова доза Еменду 240 мг призначалася пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв) і пацієнтам з нирковим захворюванням останньої стадії (ESRD), які потребують гемодіалізу.

У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю AUС0-¥ загальної кількості апрепітанту (не зв’язаного і зв’язаного з білками) зменшувалася на 21%, а Сmax зменшувалася на 32%, порівняно з показниками здорових добровольців. У пацієнтів з нирковим захворюванням останньої стадії (ESRD), які перебувають на гемодіалізі, AUС0-¥ загальної кількості апрепітанту зменшувалася на 42%, а Сmax — на 32%. Через незначне зв’язування апрепітанту з білками плазми у пацієнтів із захворюванням нирок AUС фармакологічно активного незв’язаного препарату не зазнавала значного впливу у пацієнтів з нирковою недостатністю порівняно з такою у здорових добровольців. Гемодіаліз, який проводився через 4 або 48 годин після прийому дози, значною мірою не впливав на фармакокінетику апрепітанту; менше 0,2% дози було виявлено в діалізаті.

Змінювати режим дозування Еменду для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю та пацієнтів з нирковим захворюванням останньої стадії (ESRD), які перебувають на гемодіалізі, немає необхідності.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості:

Біла або майже біла тверда речовина.

Несумісність.Препарат не повинен відновлюватися або змішуватися з розчинами, хімічна та фізична сумісність яких не була встановлена. Фосапрепітант несумісний з будь-якими розчинами, що містять двовалентні катіони (наприклад, Ca2+, Mg2+), включаючи розчини Хартмана та Рінгера. Препарат не повинен змішуватися з іншими препаратами, за винятком зазначених вище.

Термін придатності

Невідкритий флакон — 2 роки.

Приготований розчин – не більше 24 годин, включаючи час інфузії.

Умови зберігання

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Зберігати в холодильнику при температурі 2–8 °С.

Приготований розчин слід використати негайно.

Якщо розчин не використаний негайно, його слід зберігати в холодильнику при температурі 2–8 °С не більше 24 годин.

Упаковка

Порошок для розчину для інфузій у скляному флаконі ємкістю 10 мл. По 1 флакону у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Мерк Шарп і Доум Б.В., Нідерланди/ Merck Sharp & Dohme B.V., the Netherlands

Місцезнаходження

Ваардервег 39, 2031 БН Хаарлем, Нідерланди/ Waarderweg 39, 2031 BN Haarlem, the Netherlands

Дата додавання: 10.12.2018 р.

Коментарі

Немає коментарів до цього матеріалу. Прокоментуйте першим

Додати свій