0
UA | RU

Пангастро® (Pangastro®)

Склад і форма випуску

таблетки гастрорезистентні 20 мг блістер № 14
таблетки гастрорезистентні 20 мг блістер № 28
РечовинаКількість
Пантопразол20 мг
№ UA/13512/01/01 від 05.12.2019
За рецептом
таблетки гастрорезистентні 40 мг блістер № 14
таблетки гастрорезистентні 40 мг блістер № 28
РечовинаКількість
Пантопразол40 мг
Допоміжні речовини: натрію карбонат безводний, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон (тип А), гідроксипропілцелюлоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, кальцію стеарат;
оболонка: опадрай жовтий (гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол 400, хіноліновий жовтий (Е104), заліза оксид жовтий (Е172), Понсо 4R (Е124)), метакрилатний сополімер (тип А), полісорбат 80, натрію лаурилсульфат..
№ UA/13512/01/02 від 05.12.2019
За рецептом
порошок для розчину для ін'єкцій 40 мг флакон № 1
порошок для розчину для ін'єкцій 40 мг флакон № 5
РечовинаКількість
Пантопразол40 мг
№ UA/14142/01/01 від 28.11.2019
За рецептом
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Пантопразол є заміщеним бензимідазолом, який пригнічує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічного впливу на протонну помпу парієтальних клітин шлунка.

Пантопразол перетворюється на активну форму в кислих канальцях парієтальних клітин, де він інгібує ферментну Н++-АТФазу, тобто кінцеву стадію утворення соляної кислоти. Це інгібування дозозалежне, впливає як на базальну, так і на стимульовану шлункову секрецію кислоти. У більшості пацієнтів усунення симптомів відбувається протягом 2 тиж. Як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП) та інгібітори рецепторів Н2, пантопразол призводить до зниження кислотності в шлунку, наслідком чого є пропорційне збільшення виділення гастрину. Підвищення рівня гастрину оборотне. Оскільки пантопразол зв’язується з ферментами, віддаленими від клітинних рецепторів, речовина впливає на секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції її виділення іншими речовинами (ацетилхоліном, гістаміном, гастрином). Дія препарату однакова при пероральному прийомі та при в/в введенні.

Рівень гастрину натще на тлі прийому пантопразолу зростає. При короткочасному застосуванні в більшості випадків не перевищує верхню межу норми. При довготривалому лікуванні рівень гастрину в більшості випадків підвищується вдвічі. Однак надмірне зростання спостерігалося лише в окремих випадках. Як результат, у поодиноких випадках при довготривалому лікуванні відзначалося незначне або помірне збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, згідно з даними досліджень, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка при застосуванні препарату в терапії людини не спостерігалося.

Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна виключати вплив довготривалого (більше 1 року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.

Фармакокінетика

ПанГастро, гастрорезистентні таблетки

Всмоктування. Пантопразол швидко і повністю абсорбується, Cmax у плазмі крові досягається навіть при одноразовому прийомі пероральної дози 40 мг. У середньому через 2,5 год після прийому досягається максимальна сироваткова концентрація, яка становить близько 2–3 мкг/мл; концентрація залишається на постійному рівні після багаторазового прийому. Фармакокінетичні характеристики не змінюються при одноразовому або багаторазовому застосуванні. При прийомі в дозі від 10 мг до 80 мг кінетичні характеристики пантопразолу в плазмі крові змінюються лінійно як після перорального прийому, так і після в/в введення. Встановлено, що абсолютна біологічна доступність препарату у формі таблеток становить 77%. Вживання їжі не впливає на показники AUC, максимальної сироваткової концентрації та біодоступності. При прийомі разом з їжею збільшуються лише коливання тривалості латентного періоду.

Розподіл. Зв’язування з білками плазми крові становить 98%. Vd становить близько 0,15 л/кг.

Виведення. Препарат зазнає майже повного метаболічного перетворення в печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP 2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення ферментом CYP 3A4. Тривалість кінцевого Т½ становить близько 1 год, кліренс — приблизно 0,1 л/год/кг. Спостерігали декілька випадків уповільненого виведення речовини з організму. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонними помпами в парієтальних клітинах тривалість Т½ не корелює з тривалістю дії (пригнічення секреції кислоти), яка є набагато більшою. Головним шляхом виведення метаболітів пантопразолу є нирковий (майже 80%), решта виділяється з калом. Головним метаболітом як у сироватці крові, так і в сечі є дисметилпантопразол у формі кон’югату із сульфатом. Тривалість Т½ головного метаболіту (1,5 год) не набагато перевищує тривалість Т½ пантопразолу.

Фармакокінетика

ПанГастро, порошок для приготування р-ну для ін’єкцій.

У діапазоні доз від 10 до 80 мг кінетика пантопразолу в плазмі крові є лінійною як при пероральному, так і при в/в введенні.

Розподіл. Зв’язування пантопразолу з білками плазми крові становить близько 98%. Об’єм розподілу — приблизно 0,15 л/кг.

Біотрансформація

Речовина майже повністю метаболізується в печінці. Основний метаболічний шлях — деметилювання CYP 2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією. Серед інших метаболічних шляхів — окиснення CYP 3A4.

Виведення. Т½ — приблизно 1 год, кліренс — близько 0,1 л/год/кг. Зареєстровано декілька випадків затримання виведення. Через специфічне зв’язування пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин Т½ не корелює з набагато довшою тривалістю терапевтичної дії (інгібуванням секреції соляної кислоти).

Більшість метаболітів пантопразолу (близько 80%) виводиться нирками, решта — з фекаліями. Основним метаболітом як у сироватці крові, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований із сульфатом. Т½ основного метаболіту (приблизно 1,5 год) не набагато більший, ніж у пантопразолу.

Застосування в особливих групах пацієнтів. Близько 3% європейців не мають функціонального ферменту CYP 2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином, каталізується ферментом CYP 3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня AUC була приблизно в 6 разів більшою в повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціональний фермент CYP 2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація зросла приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам з погіршеною функцією нирок (у тому числі пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі) немає. Як і у здорових добровольців, Т½ препарату у таких хворих короткий. Незначна кількість пантопразолу діалізується. Незважаючи на те що Т½ головного метаболіту дещо зростає (2–3 год), він швидко виводиться і завдяки цьому не накопичується.

Хоча у пацієнтів з цирозом печінки (клас А та Б за класифікацією Чайлда — П’ю) Т½ діючої речовини збільшується до 7–9 год і відповідно до цього у 5–7 разів збільшується AUC, Cmax пантопразолу в плазмі крові підвищується у 1,5 раза порівняно зі здоровими добровольцями.

Незначне підвищення показників AUC та Cmax у пацієнтів літнього віку, порівняно з молодшими пацієнтами, не є клінічно значущим.

Діти. Після одноразового прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально AUC та Cmax у дітей віком від 5 до 16 років знаходилися в межах відповідних значень у дорослих. Після одноразового в/в введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям віком від 2 до 16 років не було відзначено значущого зв’язку між кліренсом пантопразолу і віком або масою тіла пацієнта. AUC та Vd відповідали даним, одержаним під час досліджень за участю дорослих.

Показання Пангастро

ПанГастро 20 мг: дорослі та діти віком від 12 років:

– симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби;

– тривале лікування та профілактика рецидивів рефлюкс-езофагіту.

Дорослі:

– профілактика утворення виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, спричиненої прийомом НПЗП у пацієнтів групи ризику, у яких необхідно застосовувати НПЗП протягом тривалого часу.

ПанГастро 40 мг: дорослі та діти віком від 12 років:

– рефлюкс-езофагіт.

Дорослі:

– ерадикація Helicobacter pylori (H. рylori) у пацієнтів з H. рylori-асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки в комбінації з відповідними антибіотиками;

– виразка дванадцятипалої кишки.

– виразка шлунка;

– синдром Золлінгера — Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

ПанГастро, порошок для приготування р-ну для ін’єкцій:

– рефлюкс-езофагіт;

– виразка дванадцятипалої кишки;

– виразка шлунка;

– синдром Золлінгера — Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Застосування Пангастро

ПанГастро, гастрорезистентні таблетки, слід приймати за 1 год до прийому їжі цілими, не розжовувати та не подрібнювати, запивати водою.

ПанГастро, таблетки 20 мг

Дорослі та діти віком від 12 років. Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Рекомендована доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату ПанГастро на добу. Зазвичай симптоми печії минають протягом 2–4 тиж. Якщо цього терміну недостатньо, лікування продовжувати протягом наступних 4 тиж. Після зникнення симптоматики її рецидиви можна контролювати, застосовуючи 20 мг препарату залежно від необхідності. Перехід на тривалу терапію слід розглянути у разі, якщо не забезпечується задовільний контроль симптомів при терапії за потребою.

Тривале лікування та профілактика рецидивів рефлюкс-езофагіту. Для довготривалого лікування підтримувальна доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату ПанГастро на добу, при загостренні захворювання можливе підвищення дози до 40 мг/добу. У такому разі рекомендується прийом таблеток ПанГастро 40 мг. Після усунення рецидиву дозу знову можна знизити до 20 мг препарату на добу.

Дорослі. Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, спричинених прийомом НПЗП у пацієнтів групи ризику, які повинні приймати НПЗП протягом тривалого часу.

Рекомендована доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату ПанГастро на добу.

Порушення функцій печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функцій печінки не слід перевищувати дозу 20 мг (1 таблетка) на добу.

Порушення функцій нирок. Пацієнти з порушеннями функцій нирок не потребують коригування дози.

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

Діти. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки та ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені.

ПанГастро, таблетки 40 мг слід приймати за 1 год до їди цілими, не розжовуючи та не подрібнюючи, запивати водою.

Дорослі та діти віком від 12 років. Лікування рефлюкс-езофагіту. Рекомендована доза становить 1 таблетка ПанГастро 40 мг 1 раз на добу. В окремих випадках доза може бути подвоєна (2 таблетки ПанГастро 40 мг/добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту.

Для лікування рефлюкс-езофагіту зазвичай потрібно 4 тиж. Якщо цього недостатньо, вилікування можна очікувати протягом наступних 4 тиж.

Дорослі. Ерадикація H. рylori у комбінації з двома антибіотиками. У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Залежно від чутливості мікроорганізмів для ерадикації H. pylori у дорослих можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:

а) 1 таблетка ПанГастро 40 мг 2 рази на добу + 1 г амоксициліну 2 рази на добу + 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

б) 1 таблетка ПанГастро 40 мг 2 рази на добу + 250–500 мг кларитроміцину 2 рази на добу + 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу;

в) 1 таблетка ПанГастро 40 мг 2 рази на добу + 1 г амоксициліну 2 рази на добу + 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу.

При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylorі другу таблетку препарату слід приймати ввечері за 1 год до їди. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів (загальна тривалість лікування — не більше 2 тиж).

При призначенні терапії слід враховувати національні рекомендації щодо резистентності бактеріальних мікроорганізмів та належного застосування протибактеріальних препаратів.

Якщо для забезпечення загоєння виразки показане подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразках шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо комбінована терапія не показана, наприклад пацієнтам з негативним результатом на H. pylori, для монотерапії призначають препарат ПанГастро у нижчезазначеному дозуванні.

Лікування виразки шлунка. 1 таблетка ПанГастро 40 мг/добу. В окремих випадках доза може бути подвоєна (2 таблетки ПанГастро 40 мг/добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки шлунка зазвичай потрібно 4 тиж. Якщо цього недостатньо, вилікування можна очікувати протягом наступних 4 тиж.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки. 1 таблетка ПанГастро 40 мг/добу. В окремих випадках доза може бути подвоєна (2 таблетки ПанГастро 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки дванадцятипалої кишки зазвичай потрібно 2 тиж. Якщо цього недостатньо, вилікування можна очікувати протягом наступних 2 тиж.

Лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів. Для тривалого лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки ПанГастро по 40 мг). У разі необхідності після цього дозу можна титрувати, підвищуючи або знижуючи, залежно від показників секреції кислоти в шлунку. При дозі, що перевищує 80 мг/добу, її необхідно розподілити на 2 прийоми. Можливе тимчасове підвищення дози понад 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування має обмежуватися тільки періодом, потрібним для адекватного контролю секреції кислоти.

Тривалість лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.

Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (1 таблетка ПанГастро 20 мг). Пацієнтам з порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня не слід застосовувати препарат для ерадикації H. pylori в комбінованій терапії, оскільки дотепер немає даних про ефективність і безпеку такого застосування. Крім того, у цих пацієнтів необхідно стежити за рівнем печінкових ферментів.

Пацієнтам із порушеннями функції нирок коригування дози не потрібне. Пацієнтам з порушеннями функції нирок не слід застосовувати препарат ПанГастро для ерадикації H. рylori в комбінованій терапії, оскільки дотепер немає даних про ефективність і безпеку такого застосування.

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

Діти. ПанГастро 40 мг показаний дітям віком від 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки і ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені.

ПанГастро, порошок для приготування р-ну для ін’єкцій. Препарат застосовувати у дорослих за призначенням та під безпосереднім наглядом лікаря.

В/в введення препарату рекомендується лише у разі, якщо його застосування перорально є неможливим. Є дані щодо тривалості в/в лікування до 7 днів. Тому у разі клінічної можливості здійснюється перехід від в/в введення препарату ПанГастро до перорального в дозі 40 мг.

Рекомендовані дози

Виразка шлунка, виразка дванадцятипалої кишки та рефлюкс-езофагіт — 1 флакон (40 мг пантопразолу) на добу в/в.

Тривале лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та інших патологічних станів гіперсекреції. Початкова добова доза препарату становить 80 мг. У разі необхідності дозу можна титрувати, підвищуючи або знижуючи, залежно від показників секреції кислоти в шлунку. Якщо дози перевищують 80 мг/добу, їх необхідно розділити на 2 введення. Можливе тимчасове підвищення дози пантопразолу до 160 мг, але тривалість застосування має обмежуватися тільки періодом, який необхідний для адекватного контролю секреції кислоти.

У разі необхідності швидкого зниження кислотності більшості пацієнтів досить початкової дози 2 рази по 80 мг для досягнення бажаного рівня (<10 мЕкв/год) протягом 1 год.

Печінкова недостатність. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати добову дозу 20 мг (½ флакона препарату ПанГастро, порошок 40 мг).

Ниркова недостатність. Пацієнти з порушеннями функцій нирок не потребують коригування дози.

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

Підготовка до застосування. Готовий до застосування р-н отримують шляхом розведення порошку у флаконі 10 мл р-ну для ін’єкцій хлориду натрію 0,9%. Отриманий р-н можна вводити одразу або ж після змішування зі 100 мл р-ну для ін’єкцій хлориду натрію 0,9% або р-ну для ін’єкцій глюкози 5%.

Після приготування р-н потрібно використати протягом 12 год. З мікробіологічної точки зору розведений препарат необхідно використати негайно.

ПанГастро не можна готувати або змішувати з іншими розчинниками, окрім зазначених вище.

Даний препарат призначений для в/в введення протягом 2–15 хв.

Флакон призначений тільки для одноразового використання. Перед застосуванням необхідно візуально перевірити флакони з препаратом (зокрема на зміну кольору, наявність осаду).

Діти. ПанГастро, порошок для розчину для ін’єкцій, не рекомендується застосовувати у дітей (віком до 18 років), оскільки дані щодо безпеки та ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені. Наявна на даний час інформація описана в розділі Фармакокінетика, проте рекомендації щодо дозування не можуть бути надані.

Протипоказання

підвищена чутливість до активної речовини, похідних бензимідазолу, будь-якого компонента препарату або речовин, що входять до складу комбінаційних партнерів.

Побічна дія

виникнення побічних реакцій спостерігалося у близько 5% пацієнтів. Найчастіше повідомляли про розвиток таких побічних реакцій, як тромбофлебіт у місці введення (ПанГастро, порошок для р-ну для ін’єкцій). Діарея та головний біль виникли приблизно в 1% пацієнтів.

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/100), часто (>1/100 і <1/10), нечасто (>1/1000 і <1/100), рідко (>1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (частота не визначена за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи: рідко — агранулоцитоз; дуже рідко — лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та розлади обміну речовин: рідко — гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (ТГ, ХС); зміни маси тіла; частота невідома — гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія у зв’язку з гіпомагніємією, гіпокаліємія.

З боку психіки: нечасто — розлади сну; рідко — депресія (з ускладненнями); дуже рідко: дезорієнтація (з ускладненнями); частота невідома — галюцинації; сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх наявності).

З боку нервової системи: нечасто — головний біль, запаморочення; рідко — розлади смаку; частота невідома — парестезія.

З боку органа зору: рідко — порушення зору/затьмареність.

З боку ШКТ: часто — фундальні залозисті поліпи шлунка; нечасто — діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт; невідомо — мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, гамма-глутамілтранспептидази); рідко — підвищення рівня білірубіну; частота невідома — ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — шкірні висипання, екзантема, свербіж; рідко — кропив’янка, ангіоедема; дуже рідко — синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лаєлла, мультиформна еритема, фоточутливість; частота невідома — підгострий шкірний червоний вовчак.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: нечасто — перелом стегна, зап’ястя або хребта; рідко — артралгія, міалгія; частота невідома — м’язовий спазм як наслідок порушення електролітного балансу.

З боку нирок та сечовидільної системи: частота невідома — інтерстиціальний нефрит (із можливим прогресуванням до ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко — гінекомастія.

Загальні розлади: часто — тромбофлебіт у місці введення (ПанГастро, порошок для р-ну для ін’єкцій); нечасто — астенія, втома, нездужання; рідко — підвищення температури тіла, периферичні набряки.

Особливості застосування

ПанГастро, гастрорезистентні таблетки

порушення функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити.

Сумісне застосування з НПЗП. Застосування препарату ПанГастро, таблетки по 20 мг, для профілактики виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, спричинених прийомом НПЗП протягом тривалого часу, слід обмежити у пацієнтів, які схильні до частих загострень виразки шлунка та дванадцятипалої кишки.

Оцінка рівня ризику проводиться з урахуванням індивідуальних факторів ризику, включаючи вік (>65 років), анамнез розвитку виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, а також шлунково-кишкових кровотеч.

Наявні тривожні симптоми. За наявності тривожних симптомів (наприклад у разі суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання з кров’ю, анемії, мелени), а також у разі підозри або наявності виразки шлунка потрібно виключити злоякісність, оскільки лікування пантопразолом може маскувати симптоми злоякісної виразки і відстрочувати встановлення діагнозу. Якщо симптоми зберігаються при подальшому адекватному лікуванні, необхідно продовжувати дослідження.

Сумісне застосування з атазанавіром. ІПП не рекомендується застосовувати сумісно з атазанавіром (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Якщо комбінація ПанГастро з атазанавіром необхідна, слід проводити ретельний клінічний моніторинг (наприклад вимірювання вірусного навантаження) у поєднанні з підвищенням дози атазанавіру до 400 мг із застосуванням 100 мг ритонавіру. Дозу пантопразолу 20 мг/добу не слід перевищувати.

Абсорбція вітаміну В12. При прийомі пацієнтами з синдромом Золлінгера — Еллісона та іншими порушеннями, які спричиняють патологічну гіперсекрецію та потребують тривалої терапії, пантопразол, як і всі лікарські засоби, що блокують утворення кислот, може спричинити зниження всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламін) внаслідок гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати пацієнтам зі зниженою масою тіла або за наявності факторів ризику під час довготривалої терапії або якщо спостерігаються відповідні клінічні симптоми.

Довготривале лікування. При довготривалому періоді лікування, особливо більше року, пацієнти повинні знаходитися під постійним спостереженням лікаря.

Інфекції ШКТ, спричинені бактеріями. Пантопразол, як і інші ІПП, може збільшувати кількість бактерій, які зазвичай наявні у верхніх відділах ШКТ. Лікування препаратом може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. difficile.

Гіпомагніємія. Cпостерігалися випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше 3 міс, та в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути та непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.

Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП у комбінації з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), потрібно проводити вимірювання рівня магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час терапії.

Переломи кісток. Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами ІПП може незначною мірою підвищити ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у людей літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження вказують на те, що застосування ІПП може підвищити загальний ризик переломів на 10–40%. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до чинних клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.

Комбінована терапія. Під час комбінованої терапії необхідно дотримуватися інструкцій щодо застосування відповідних лікарських засобів.

Підгострий шкірний червоний вовчак. ІПП асоціюються з дуже рідкісними випадками підгострого шкірного червоного вовчака. При ураженнях шкіри, особливо внаслідок перебування під сонцем, та якщо ці ураження супроводжуються артралгією, пацієнту слід негайно звернутися за медичною допомогою, а лікар має розглянути можливість припинення прийому пантопразолу. Підгострий шкірний червоний вовчак після попереднього лікування ІПП може підвищити ризик розвитку патології при застосуванні інших ІПП.

Вплив на лабораторні аналізи. Підвищення рівня хромограніну A може зашкодити при діагностиці для нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути цього впливу, лікування пантопразолом слід припинити, щонайменш за 5 днів до початку вимірювань рівня хромограніну А. Якщо показники хромограніну A і гастрину не повернулися в діапазон еталонних значень після початкових лабораторних тестів, слід повторно провести вимірювання цих показників через 14 днів після припинення лікування ІПП.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Наявні дані щодо застосування препарату ПанГастро у вагітних (приблизно 300‒1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето-/неонатальної токсичності препарату. У ході досліджень на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід, слід уникати застосування препарату ПанГастро у вагітних.

Годування грудьми. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу в грудне молоко. Даних щодо екскреції пантопразолу в грудне молоко людини недостатньо, проте про таку екскрецію повідомлялося, тому не можна виключати ризику для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування грудьми або припинення/утримання від лікування препаратом ПанГастро слід приймати з урахуванням користі від годування грудьми для дитини і користі від лікування препаратом ПанГастро для жінки.

Фертильність. Пантопразол не порушував фертильності в дослідженнях на тваринах.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Негативного впливу не спостерігалося, але слід враховувати ймовірність таких побічних ефектів, як запаморочення, нечіткість зору. У разі виникнення таких реакцій необхідно утримуватися від керування транспортними засобами та інших потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

ПанГастро, порошок для приготування р-ну для ін’єкцій

Злоякісні новоутворення шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка і ускладнювати встановлення діагнозу.

У разі виникнення загрозливих симптомів (наприклад стрімке непередбачуване зменшення маси тіла, часте блювання, дисфагія, блювання з кров’ю, анемія, мелена) та коли є підозрювана або підтверджена виразка шлунка, необхідно виключити можливість злоякісних новоутворень.

Якщо, незважаючи на адекватне лікування, симптоми зберігаються, необхідно виконати додаткові обстеження.

Печінкова недостатність. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю необхідно під час терапії контролювати активність печінкових ферментів. У разі підвищення їх активності лікування слід припинити.

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Якщо ж застосування комбінації атазанавіру з ІПП неможливо уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (зокрема вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг.

Бактеріальні інфекції шлунково-кишкового тракту. Як і інші ІПП, пантопразол може спричинити зростання чисельності бактерій нормальної флори верхнього відділу травного тракту. Лікування препаратом може дещо підвищувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. difficile.

Гіпомагніємія. Гіпомагніємію у тяжкій формі відзначали у пацієнтів, які отримували такі ІПП, як пантопразол протягом мінімум 3 міс, а в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути серйозні прояви гіпомагніємії, наприклад, втома, судоми, делірій, конвульсії, запаморочення та шлуночкова аритмія, однак вони можуть розпочатися непомітно та на них можуть не звернути уваги. У більшості уражених пацієнтів стан покращувався після замісної терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.

Для пацієнтів, у яких очікується тривале лікування, або які приймають ІПП в комбінації з дигоксином чи препаратами, що можуть спричиняти гіпомагніємію (наприклад діуретики), лікарям слід врахувати потребу у вимірюванні рівнів магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Натрій. ПанГастро, порошок для р-ну для ін’єкцій, містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) у флаконі, тобто, по суті, є безнатрієвим препаратом.

Переломи кісток. Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами ІПП може помірно підвищити ризик перелому стегна, запʼястя та хребта, переважно у людей літнього віку або за наявності інших факторів ризику.

Спостережні дослідження вказують на те, що застосування ІПП може підвищити загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до чинних клінічних рекомендацій та вживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування ІПП повʼязують із дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії ІПП може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших ІПП.

Вплив на результати лабораторних досліджень. Підвищений рівень CgA може впливати на проведення досліджень нейроендокринних пухлин. З метою уникнення такого впливу необхідно припинити терапію пантопразолом мінімум за 5 днів до визначення CgA. Якщо рівні CgA і гастрину не повернулися до норми після первинних досліджень, визначення необхідно повторити через 14 днів після припинення терапії ІПП.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. Досвід застосування препарату у вагітних обмежений. Доступні дані щодо вагітних (близько 300–1000 прикладів) не демонструють мальформативної або фето/неонатальної токсичності пантопразолу. У ході досліджень репродуктивної функції на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. ПанГастро не слід застосовувати у період вагітності, окрім випадків нагальної необхідності.

Годування груддю. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу у грудне молоко. Є дані щодо екскреції пантопразолу в грудне молоко людини. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом ПанГастро слід приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування препаратом ПанГастро для жінки.

Фертильність. У ході досліджень на тваринах не спостерігалося випадків негативного впливу пантопразолу на фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами.

При лікуванні цим препаратом можливі такі небажані реакції, як порушення зору та запаморочення. У разі наявності таких реакцій пацієнтам не можна керувати автомобілем або працювати з механічним обладнанням.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

дія пантопразолу на абсорбцію інших лікарських засобів. Пантопразол може зменшувати всмоктування препаратів, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку (наприклад деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб).

Препарати проти ВІЛ (атазанавір). Сумісне застосування ІПП з атазанавіром та іншими препаратами проти ВІЛ, абсорбція яких залежить від рН, може призводити до суттєвого зниження біодоступності останніх та впливати на їх ефективність. Тому сумісне застосування ІПП з атазанавіром не рекомендується.

У разі, якщо сумісного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з ІПП не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність у коригуванні дози інгібіторів протеази ВІЛ.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин). Незважаючи на відсутність взаємодії при одночасному застосуванні з фенпрокумоном і варфарином під час проведення клінічних досліджень, були зареєстровані поодинокі випадки зміни міжнародного нормалізованого відношення в постмаркетинговий період. Таким чином, пацієнтам, які застосовують кумаринові антикоагулянти (наприклад фенпрокумон і варфарин), рекомендується здійснювати моніторинг протромбінового часу/міжнародного нормалізованого відношення після початку, припинення або в разі нерегулярного прийому пантопразолу.

Метотрексат. Одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад 300 мг) та ІПП підвищує рівень метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму — деметилювання за допомогою CYP 2С19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP 3А4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, фенпрокумон, та пероральними контрацептивами, які містять левоноргестрел й етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.

Взаємодія пантопразолу з іншими лікарськими засобами, які метаболізуються за допомогою тієї ж системи ферментів, не виключена.

Результати низки досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (таких як кофеїн, теофілін), CYP 2С9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (таких як метопролол), CYP 2Е1 (таких як етанол), не впливає на р-глікопротеїн, який забезпечує всмоктування дигоксину.

Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.

Були проведені дослідження щодо взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.

Лікарські засоби, які інгібують або індукують CYP 2C19. Інгібітори CYP 2C19, такі як флувоксамін, можуть призвести до збільшення системного впливу пантопразолу. Слід розглянути зниження дози для пацієнтів, яким показане довготривале лікування високими дозами пантопразолу, або з порушеннями функції печінки.

Індуктори ферментів, що впливають на CYP 2C19 і CYP 3A4, такі як рифампіцин та засоби, що містять звіробій (Hypericum perforatum), можуть призвести до зниження концентрації в плазмі крові ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.

ПанГастро, порошок для приготування р-ну для ін’єкцій

Несумісність. Не змішувати з іншими лікарськими засобами окрім тих, що зазначені в розділі ЗАСТОСУВАННЯ.

Передозування

симптоми передозування невідомі. Дози до 240 мг при в/в введенні протягом 2 хв добре переносилися. Пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, повністю не виводиться за допомогою діалізу.

У разі передозування з клінічними ознаками інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримувальну терапію.

Умови зберігання

ПанГастро, таблетки 20 мг і 40 мг, не потребують особливих умов зберігання.

ПанГастро, порошок для р-ну для ін’єкцій, зберігати за температури не вище 25 ºС.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

4-45-АНП-РЕЦ-0721

Інформація для спеціалістів сфери охорони здоров’я.

Інструкція МОЗ
Дата додавання: 19.10.2021 р.
© Компендіум 2021

Діагнози, при яких застосовують Пангастро

Алкогольний гепатит МКХ K70.1
Алкогольний цироз печінки МКХ K70.3
Гастрит МКХ K29.7
Гастроезофагеальний рефлюкс з езофагітом МКХ K21.0
Гостра виразка дванадцятипалої кишки МКХ K26.3
Гостра виразка дванадцятипалої кишки з проривом МКХ K26.1
Гостра виразка шлунка МКХ K25.3
Гостра виразка шлунка з кровотечею МКХ K25.0
Диспепсія (порушення травлення) МКХ K30
ЗНО (злоякісне новоутворення) тіла шлунка МКХ C16.2
Інші форми холециститу МКХ K81.8
Інші хронічні панкреатити МКХ K86.1
Камені жовчної протоки з холангітом МКХ K80.3
Люмбоішіалгія МКХ M54.4
Посттравматичний артроз першого запястно-п'ясткового суглоба двобічний МКХ M18.2
Стискування нервових корінців і сплетінь при інших дорсопатіях (M45-M46 +, M48 .- +, M53-M54 +) МКХ G55.3
Хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки МКХ K29.9
Хронічна виразкова хвороба дванадцятипалої кишки МКХ K26.7
Хронічний гастрит МКХ K29.5
Хронічний холецистит МКХ K81.1
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko