0
UA | RU

ВІКС АНТИГРИП КОМПЛЕКС (VICKS ANTIGRIP COMPLEX)

Склад і форма випуску

РечовинаКількість
Парацетамол500 мг
Гвайфенезин200 мг
Фенілефрину гідрохлорид10 мг
Допоміжні речовини: сахароза, кислота лимонна безводна, кислота винна, натрію цикламат, натрію цитрат, аспартам (Е951), калію ацесульфам, ароматизатор лимонний 8476 (містить бутилгідроксіанізол (Е320)), ароматизатор лимонний сік, ароматизатор ментоловий, хіноліновий жовтий (Е104)..
№ UA/11414/01/01 від 21.04.2021
Класифікація
Лікарські засоби

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Парацетамол чинить обезболювальну та жарознижувальну дію, яка, як вважається, реалізується головним чином через інгібування синтезу простагландинів у ЦНС.

Гвайфенезин є відхаркувальним засобом. Діє за рахунок збільшення об’єму та зниження в’язкості секрету в трахеї і бронхах, що полегшує виділення мокротиння при кашлі.

Фенілефрину гідрохлорид — симпатоміметик, який здебільшого стимулює α-адренорецептори. Він є протинабряковим засобом і діє шляхом звуження судин, зменшуючи набряки, зокрема набряки слизової оболонки носа і придаткових пазух.

Діючі речовини не спричиняють седативного ефекту.

Фармакокінетика. Парацетамол швидко і майже повністю всмоктується у ШКТ, проходить через плацентарний бар’єр, незначна частина проникає в грудне молоко. 95% ацетамінофену метаболізується в печінці шляхом сульфо- та глюкуронокон’югації, а також окиснення системою цитохромів Р450. Т½ становить 1–3 год. Тривалість дії — 3–4 год. Виводиться нирками, здебільшого у вигляді метаболітів, 3% речовини виводиться в незміненому стані.

Гвайфенезин швидко всмоктується у ШКТ та метаболізується до ß-(2 метокси-фенокси) молочної кислоти — неактивного метаболіту, який виділяється із сечею. Т½ гвайфенезину короткий — приблизно 1 год.

Фенілефрину гідрохлорид всмоктується у ШКТ нерівномірно і підлягає пресистемному метаболізму за допомогою МАО в кишечнику та печінці. Таким чином, введений перорально фенілефрин має знижену біодоступність.

Виводиться із сечею майже повністю у вигляді сульфатного кон’югату. Т½ з плазми крові становить 2–3 год.

Показання ВІКС АНТИГРИП КОМПЛЕКС

зменшення вираженості симптомів застуди та грипу (продуктивний кашель з утрудненим відходженням мокротиння, головний біль, біль та ломота у тілі, біль у горлі, закладеність носа та підвищена температура тіла).

Застосування ВІКС АНТИГРИП КОМПЛЕКС

для внутрішнього застосування.

Розчинити вміст 1 саше в стандартній чашці (250 мл) гарячої, але не киплячої води. Вживати в теплому вигляді.

Дорослим, людям літнього віку та дітям віком від 12 років — 1 саше.

Повторювати в разі необхідності кожні 4–6 год, але не більше чотирьох доз (4 саше) на добу; інтервал між прийомами становить не менше 4 год. Не перевищувати рекомендовані дози, особливо у пацієнтів з підвищеним згортанням крові.

Тривалість лікування визначає лікар. Не застосовувати препарат довше 3 днів без консультації лікаря. Якщо симптоми захворювання не зникають, необхідно звернутися до лікаря.

Діти. Протипоказано дітям віком до 12 років. Дітям віком від 12 років застосовувати під наглядом лікаря.

Протипоказання

гіперчутливість до парацетамолу, гвайфенезину, фенілефрину гідрохлориду або до будь-якого іншого компонента лікарського засобу. Тяжкі серцево-судинні захворювання, АГ, цукровий діабет, закритокутова глаукома, гіпертиреоз, затримка сечовипускання внаслідок гіперплазії передміхурової залози, феохромоцитома.

Порфірія, порушення функції печінки, гострий гепатит, панкреатит, тяжкі порушення функції нирок. Алкоголізм.

Одночасне застосування з інгібіторами МАО (або застосування протягом 2 тиж після припинення такого лікування), трициклічними антидепресантами, парацетамоловмісними препаратами, блокаторами β-адренорецепторів та іншими вазодилататорами або симпатоміметиками.

Вроджена гіпербілірубінемія (у тому числі синдром Жильбера), дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, рідкісні спадкові проблеми, пов’язані з непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або недостатністю сахарази-ізомальтази, захворювання крові, тяжка гемолітична анемія, лейкопенія.

Фенілкетонурія.

Дитячий вік до 12 років.

Побічна дія

з боку імунної системи: анафілаксія; реакції гіперчутливості, включаючи ангіоневротичний набряк.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини: реакції гіперчутливості, включаючи шкірний висип, свербіж та кропив’янку, мультиформна ексудативна еритема. Дуже рідко повідомлялося про випадки важких шкірних реакцій (включаючи синдром Стівенса — Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла).

З боку кровоносної та лімфатичної систем: анемія, сульфгемоглобінемія і метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, біль у серці), гемолітична анемія. При тривалому застосуванні в дозах, що перевищують терапевтичні, спостерігалася апластична анемія, панцитопенія, тромбоцитопенія, яка може спричинити носові кровотечі та/або кровоточивість ясен, синці чи кровотечі, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз.

З боку нервової системи (зазвичай розвиваються при прийомі у високих дозах): рідко — запаморочення, головний біль, психомоторне збудження, порушення орієнтації, порушення свідомості, безсоння, невгамовність, нервовість, тремор, дратівливість, тривожність.

З боку органа зору: мідріаз, світлобоязнь, гостра закритокутова глаукома.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, брадикардія, біль у серці, задишка, підвищений АТ, відчуття серцебиття, аритмія.

З боку травної системи: відчуття дискомфорту у ШКТ, нудота, блювання, діарея, втрата апетиту, біль в епігастрії, гострий панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів у сироватці крові, як правило, без розвитку жовтяниці, гепатонекроз (дозозалежний ефект).

З боку сечовидільної системи: затримка сечовипускання або утруднення сечовиділення (при збільшенні простати), ниркові коліки, дизурія, асептична піурія. Є рідкісні повідомлення про камені сечового міхура або нирок у пацієнтів, які упродовж тривалого часу приймали гвайфенезин у високих дозах. Повідомлялося про окремі випадки інтерстиціального нефриту в результаті тривалого застосування високих доз парацетамолу.

З боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми.

З боку дихальної системи: задишка, бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти та до інших НПЗП.

Особливості застосування

не рекомендується тривале застосування лікарського засобу.

Якщо головний біль стає постійним, слід звернутися до лікаря.

Пацієнтам, які приймають анальгетики кожного дня при артритах легкої форми, необхідно проконсультуватися з лікарем.

У зв’язку з ризиком передозування не застосовувати препарат одночасно з іншими протизастудними, протинабряковими та парацетамоловмісними препаратами. Перед початком лікування слід пересвідчитися, що препарати, до складу яких входять симпатоміметики, не застосовуються одночасно кількома шляхами, тобто перорально і місцево (для носа, вух та очей).

Препарат рекомендується застосовувати за наявності всіх симптомів (біль та/або підвищена температура тіла, закладеність носа та грудний кашель).

Не приймати разом з алкоголем. Ризик гепатотоксичності підвищується у пацієнтів з алкогольним ураженням печінки та у хворих, які зловживають алкоголем.

Необхідно порадитися з лікарем стосовно можливості застосування лікарського засобу у пацієнтів з персистувальним або хронічним кашлем (який зумовлений тютюнопалінням, БА, хронічним бронхітом або емфіземою).

Препарат слід з обережністю застосовувати у таких випадках: порушення ниркової функції; міастенія гравіс; у комбінації з протикашльовими засобами (у складі міститься гвайфенезин). Оскільки лікарський засіб містить парацетамол, його слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, які приймають гепатотоксичні лікарські засоби, препарати наперстянки, метилдопу або інші антигіпертензивні лікарські засоби; пацієнтам, які хронічно недоїдають (низький рівень глутатіону), пацієнтам з феноменом Рейно, гранулоцитопенією, з важкою гемолітичною анемією, з гострими шлунково-кишковими розладами.

З обережністю застосовувати пацієнтам із гіпертрофією передміхурової залози (через можливість затримки сечі).

Сахароза. Лікарський засіб містить сахарозу. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози або дефіцитом сахарази-ізомальтази не слід приймати цей препарат.

Натрій. Лікарський засіб містить 157 мг натрію на 1 дозу. Це необхідно враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контролем натрію.

Аспартам. Лікарський засіб містить аспартам (Е951) — джерело фенілаланіну. Може бути шкідливим для людей з фенілкетонурією.

Застосування у період вагітності або годування грудьми. Застосування лікарського засобу не рекомендується в період вагітності або годування грудьми через недостатність даних щодо безпеки його застосування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Лікарський засіб незначно впливає на швидкість реакції, що слід враховувати при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

при подовженому регулярному застосуванні парацетамолу може посилюватися антикоагуляційна дія варфарину та інших кумаринів зі зростанням ризику кровотечі; нечасте застосування не спричиняє подібного ефекту.

Перед застосуванням препарату необхідно порадитися з лікарем, якщо пацієнт застосовує варфарин чи подібні препарати, які мають антикоагулянтний ефект.

Гепатотоксичність парацетамолу може посилюватися при надмірному вживанні алкоголю.

Метоклопрамід або домперидон можуть підвищувати швидкість всмоктування парацетамолу, а колестирамін — знижувати. Повідомлялося про фармакологічну взаємодію, що відбувається між парацетамолом та іншими препаратами. Малоймовірно, що ці взаємодії мають клінічну значущість при застосуванні в рекомендованих дозах.

Барбітурати знижують жарознижувальний ефект парацетамолу.

Протисудомні препарати (включаючи фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), які стимулюють активність мікросомальних ферментів печінки, можуть посилювати токсичний вплив парацетамолу на печінку внаслідок підвищення ступеня перетворення парацетамолу на гепатотоксичні метаболіти. При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив препаратів на печінку.

Одночасне застосування високих доз парацетамолу з ізоніазидом підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому.

Парацетамол знижує ефективність діуретиків.

Парацетамол може знижувати біодоступність ламотриджину зі зниженням його ефективності через індукцію метаболізму в печінці.

Саліцитати/ацетилсаліцилова кислота можуть подовжувати елімінацію парацетамолу з організму.

Супутня терапія парацетамолом і НПЗП підвищує ризик ниркової дисфункції.

Пробенецид інгібує зв’язування парацетамолу з глюкуроновою кислотою і таким чином зменшує кліренс парацетамолу майже вдвічі. При одночасному застосуванні пробенециду дозу парацетамолу необхідно знижувати.

Супутнє застосування парацетамолу і зидовудину підвищує ризик виникнення нейтропенії. Таким чином, одночасне застосування парацетамолу і зидовудину необхідно здійснювати під наглядом лікаря.

Існує гіпертензивна взаємодія між симпатоміметичними амінами, такими як фенілефрин, та інгібіторами МАО. Фенілефрин може знижувати ефективність блокаторів β-адренорецепторів та антигіпертензивних препаратів. Фенілефрин підвищує ймовірність виникнення аритмій у пацієнтів, які застосовують препарати наперстянки. Є ймовірність того, що препарати наперстянки можуть сенсибілізувати міокард до дії симпатоміметичних лікарських засобів. Стани, коли застосовуються ці препарати, є протипоказанням для прийому даного лікарського засобу.

Фенілефрин може посилювати вплив інших симпатоміметичних амінів (деконгестантів) на серцево-судинну систему (зокрема судинозвужувальну дію).

Одночасне застосування з галогенізованими анестетиками, такими як хлороформ, циклопропан, галоман, енфлуран або ізофлуран, може спричинити або погіршити шлуночкову аритмію.

Лікарський засіб може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози та сечової кислоти.

Гвайфенезин посилює дію седативних засобів та міорелаксантів.

Фенілефрину гідрохлорид не слід застосовувати з блокаторами α-адренорецепторів, іншими антигіпертензивними засобами, фенотіазиновими похідними (наприклад прометазином), гуанетидином, метилдопою, глюкокортикостероїдами, трициклічними антидепресантами; препаратами, що впливають на апетит, амфетаміноподібними психостимуляторами, алкалоїдами ріжків; іншими препаратами, що стимулюють ЦНС, теофіліном. Не слід застосовувати разом з іншими судинозвужувальними засобами (при будь-якому шляху введення останніх). Одночасний прийом фенілефрину та інших симпатоміметиків може призвести до додаткової стимуляції ЦНС до надзвичайно високого рівня, що супроводжується нервозністю, дратівливістю, безсонням. Також імовірні напади судом.

Фенілефрин може спричиняти розвиток гіпертонічного кризу або аритмії при одночасному застосуванні з іншими адреноміметиками або інгібіторами MAO, спричинити тяжку АГ при поєднанні з індометацином та бромокриптином. Одночасний прийом фенілефрину з блокаторами β-адренорецепторів може призвести до АГ та надмірної брадикардії з можливою серцевою блокадою. Слід з обережністю застосовувати з гормонами щитовидної залози, препаратами, що впливають на серцеву провідність (серцеві глікозиди, антиаритмічні препарати).

При одночасному застосуванні з препаратами, що зумовлюють виведення калію, наприклад з деякими діуретиками типу фуросеміду, можливе посилення гіпокаліємії та зниження артеріальної чутливості до вазопресорних препаратів.

Можливе значне підвищення АТ при одночасному в/в введенні алкалоїдів ріжків. При сумісному застосуванні фенілефрину та алкалоїдів ріжків підвищується ризик розвитку ерготизму. Алкалоїди раувольфії знижують терапевтичний ефект фенілефрину. Атропіну сульфат блокує рефлекторну брадикардію, спричинену фенілефрином, та збільшує вазопресорну відповідь на фенілефрин.

Передозування

парацетамол. У разі передозування лікарського засобу симптоми, спричинені парацетамолом, будуть найбільш вираженими. Ризик передозування вищий у пацієнтів літнього віку, дітей, пацієнтів із захворюваннями печінки, при хронічному алкоголізмі, при хронічному недоїданні.

Якщо пацієнт прийняв препарат у дозі, яка перевищує рекомендовану, слід негайно звернутися до лікаря у зв’язку з наявністю ризику ураження печінки, що може призвести до летальних наслідків.

Ураження печінки можливе у дорослих, які прийняли 10 г і більше парацетамолу, та у дітей, які прийняли більше 150 мг/кг маси тіла. Також до ураження печінки може призвести прийом 5 г та більше парацетамолу, якщо пацієнт: проходить тривале лікування карбамазепіном, фенобарбітоном, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або іншими препаратами, що індукують печінкові ферменти; постійно вживає алкоголь або є підозра на наявність глутатіонового виснаження, наприклад, при порушенні режиму харчування, муковісцидозі, ВІЛ-інфекції, голодуванні, кахексії.

Симптоми. Симптомами передозування при застосуванні парацетамолу протягом перших 24 год є блідість, нудота, блювання, анорексія та абдомінальний біль. Ураження печінки може настати через 12–72 год після прийому. Можуть мати місце порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати до енцефалопатії, крововиливу, гіпоглікемії, набряку головного мозку та летального наслідку. Гостра ниркова недостатність з гострим тубулярним некрозом, на яку вказує біль у попереку, гематурія та протеїнурія, може розвинутися навіть у разі відсутності тяжкого пошкодження печінки. Надходили повідомлення про серцеві аритмії та панкреатит.

При тривалому застосуванні препарату у високих дозах з боку органів кровотворення може розвинутися апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія. При прийомі у високих дозах з боку ЦНС — запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації; з боку сечовидільної системи — нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).

Лікування. При лікуванні станів, що виникли внаслідок передозування парацетамолу, незважаючи на відсутність тяжких ранніх симптомів, пацієнтів необхідно негайно госпіталізувати для надання невідкладної медичної допомоги. Симптоми можуть бути обмежені нудотою або блюванням і можуть не відображати тяжкості передозування або небезпеку ураження органів.

Слід розглянути лікування активованим вугіллям, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята в межах 1 год. Концентрацію парацетамолу в плазмі крові слід вимірювати через 4 год або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Рекомендується введення донаторів SH-групи та попередників синтезу глутатіону (таких як метіонін, N-ацетилцистеїн) в/в, в дозах, що визначаються залежно від концентрації парацетамолу в крові, а також від часу, який пройшов після його прийому. Лікування N-ацетилцистеїном може бути застосовано протягом 48 год після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект настає при його застосуванні протягом 8 год після прийому. Ефективність антидота різко знижується після цього часу. За необхідності пацієнту в/в слід вводити N-ацетилцистеїн, згідно з встановленим переліком доз. У разі відсутності блювання можна застосовувати метіонін перорально як відповідну альтернативу у віддалених районах поза лікарнею.

Фенілефрину гідрохлорид. При передозуванні можливе посилення проявів побічних реакцій, особливо при тривалому застосуванні. Ознаки тяжкого передозування фенілефрину включають: дратівливість, збудження, тремор, порушення сну, занепокоєння, тривогу, нервозність, головний біль, судоми, відчуття серцебиття, парестезію, неадекватну поведінку, психози з галюцинаціями, сплутаність свідомості, слабкість, анорексію, нудоту, блювання, олігурію, затримку сечовипускання, болюче або утруднене сечовипускання, почервоніння обличчя, відчуття холоду в кінцівках, гіперпірексію, біль та дискомфорт у серці, задишку, некардіогенний набряк легень, підвищення АТ та асоційовану рефлекторну брадикардію й аритмію, блідість шкіри, пілоерекцію, підвищену пітливість, гіперглікемію, гіпокаліємію, звуження периферичних судин, зменшення притоку крові до життєво важливих органів, що може призвести до погіршення кровопостачання нирок, метаболічного ацидозу, зростання навантаження на серце внаслідок збільшення загального опору периферичних судин. Симптоми тяжкого передозування включають тяжку периферичну та вісцеральну вазоконстрикцію з кардіоваскулярним колапсом. Тяжкі наслідки звуження судин частіше можуть виникати у пацієнтів із гіповолемією й тяжкою брадикардією.

Терапія включає раннє промивання шлунка, а також симптоматичні та підтримувальні заходи.

Гвайфенезин. Передозування невисокими або помірними дозами може спричинити запаморочення, шлунково-кишкові розлади. Дуже високі дози можуть спричинити такі симптоми, як збудження, сплутаність свідомості та пригнічення дихання.

Умови зберігання

у недоступному для дітей місці за температури не вище 25 °С.

Інструкція МОЗ
Дата додавання: 17.09.2021 р.
© Компендіум 2021
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko