МАДОПАР® таблетки

Рош

СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ

табл. 200 мг + 50 мг пляшка, № 100

Затверджено МОЗ Украiни від 2015-12-18 р. № 880. Р.п. № UA/11355/01/01

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування препарату

Склад

діюча речовина: леводопа, бенсеразид;

1 таблетка містить 200 мг леводопи та 50 мг бенсеразиду у вигляді 57 мг бенсеразиду гідрохлориду;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), кальцію гідрофосфат безводний, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, кросповідон, етилцелюлоза, заліза оксид червоний (Е 172), кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію докузат, магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки циліндричної, біпланарної форми, з одного боку таблетки хрестоподібна риска, маркування Roche та шестикутник, з іншого боку — хрестоподібна риска блідо-червоного кольору з незначними вкрапленнями.

Фармакотерапевтична група

Протипаркінсонічні препарати. Допамінергічні засоби. Леводопа з інгібітором декарбоксилази.

КОД АТХ N04B A02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Допамін, нестача утворення якого у базальних гангліях спостерігається у хворих на паркінсонізм, є нейромедіатором мозку. Леводопа або L-ДОФА (3,4-дигідрофенілаланін) є проміжною речовиною синтезу допаміну. Замісна терапія леводопою у якості пропрепарату застосовується для підвищення рівня допаміну в організмі завдяки властивості добре проникати через гематоенцефалічний бар'єр, на відміну від допаміну. Після того, як леводопа проникає у центральну нервову систему, вона перетворюється у допамін за допомогою декарбоксилази ароматичних амінокислот.

Допамінергічна система залучена в патогенез синдрому неспокійних ніг. Таким чином, замісна терапія леводопою ефективна також у пацієнтів з синдромом неспокійних ніг.

Після прийому внутрішньо леводопа швидко декарболізується як у церебральних, так і в екстрацеребральних тканинах з утворенням допаміну. З цієї причини більша частина застосованої леводопи не досягає базальних гангліїв, а периферичний допамін часто спричиняє побічні явища. Саме тому блокування екстрацеребрального декарбоксилювання леводопи є дуже бажаним. Це досягається шляхом одночасного застосування леводопи і бенсеразиду — інгібітора периферичної декарбоксилази.

Препарат є комбінацією цих речовин у відношенні 4:1 і тому має, при значно кращій переносимості, таку ж ефективність, як леводопа, що застосовується у більш високих дозах.

Комбіноване застосування леводопи та бенсеразиду, таким чином, надає можливість компенсувати дефіцит допаміну у головному мозку.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Леводопа і бенсеразид всмоктуються здебільшого (66–74%) у верхніх відділах тонкого кишечнику. Абсорбція однорідна і не залежить від місця. Пік концентрації леводопи у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому препарату.

Абсолютна біодоступність леводопи після прийому препарату становить 98% (діапазон 74–112%).

Максимальні концентрації леводопи у плазмі крові і ступінь всмоктування леводопи (AUC) зростають паралельно до дози (у діапазоні доз леводопи від 50 до 200 мг).

Прийом їжі зменшує швидкість і ступінь всмоктування леводопи. При призначенні Мадопару® з їжею максимальна концентрація леводопи у плазмі крові зменшується на 30% і досягається пізніше. Ступінь всмоктування леводопи зменшується на 15%. Сповільнення спорожнення шлунка також зменшує всмоктування.

Розподіл

Леводопа проходить через гематоенцефалічний бар'єр шляхом насичуваної транспортної системи і не зв'язується з білками плазми крові. Об'єм розподілу становить 57 л. Площа під кривою «концентрація-час» (AUC) для леводопи у спинномозковій рідині становить 12% від такої у плазмі крові.

При прийомі у терапевтичних дозах бенсеразид не проникає через гематоенцефалічний бар'єр, на відміну від леводопи. Він накопичується в основному у нирках, легенях, тонкому кишечнику і печінці.

Метаболізм

Леводопа метаболізується двома основними шляхами (декарбоксилювання і 0-метилювання) і двома побічними шляхами (трансамінування і окиснення).

Декарбоксилаза ароматичних амінокислот перетворює леводопу в допамін. Основними кінцевими продуктами цього шляху обміну є гомованілінова і дигідроксифенілоцтова кислоти.

Катехол-о-метилтрансфераза метилює леводопу з утворенням 3-о-метилдопи. Період напіввиведення цього основного метаболіту з плазми крові становить 15–17 годин, і у пацієнтів, які отримують терапевтичні дози Мадопару®, відбувається його накопичення.

Зменшення периферичного декарбоксилювання леводопи при сумісному призначенні з бенсеразидом призводить до більш високих концентрацій леводопи у плазмі крові і 3-о-метилдопи і більш низьких концентрацій катехоламінів (допаміну і норадреналіну) і фенолкарбоксильних кислот (гомованілінової кислоти, дигідрофенілоцтової кислоти).

У слизовій оболонці кишечнику і печінці бенсеразид гідроксилюється з утворенням тригідрокси-бензилгідразину. Цей метаболіт є потужним інгібітором декарбоксилази ароматичних амінокислот.

Виведення

При периферичному інгібуванні декарбоксилази леводопою період напіввиведення леводопи становить 1,5 години. Період напіввиведення дещо довший (приблизно на 25%) у пацієнтів літнього віку (віком 65–78 років) з хворобою Паркінсона. Кліренс леводопи становить приблизно 430 мл/хв.

Бенсеразид майже повністю елімінується шляхом метаболізму. Метаболіти виводяться головним чином з сечею (64%) і меншою мірою — з калом (24%).

Фармакокінетика в особливих групах.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Леводопа і бенсеразид добре метаболізуються і менше 10% леводопи виводиться з сечею у незміненому вигляді. У пацієнтів із нирковою недостатністю легкого чи помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібна.

Немає даних про фармакокінетику леводопи у пацієнтів із нирковою недостатністю.

Пацієнти з печінковою недостатністю

Леводопа в основному метаболізується декарбоксилазою ароматичних амінокислот, яка у великих кількостях присутня у печінці, кишковому тракті, нирках і серці.

Немає даних про фармакокінетику леводопи у пацієнтів із печінковою недостатністю.

Пацієнти літнього віку

У пацієнтів літнього віку (65–78 років) з хворобою Паркінсона період напіввиведення і AUC леводопи збільшуються на 25% порівняно з молодшими пацієнтами (34–64 роки), що не є клінічно значущою зміною і не відображається на режимі дозування при всіх показаннях.

Клінічні характеристики

Показання

Лікування усіх форм паркінсонізму, крім паркінсонізму лікарського походження.

Лікування ідіопатичного та симптоматичного синдрому неспокійних ніг.

Протипоказання

Підвищена чутливість до леводопи, бенсеразиду або до будь-якого з компонентів препарату.

Хворим, які приймають Мадопар®, не можна застосовувати одночасно неселективні інгібітори МАО та поєднання селективних інгібіторів МАО-А та МАО-В, оскільки така комбінація еквівалентна неселективному пригніченню МАО. Можливе одночасне застосування з Мадопаром® селективних інгібіторів МАО-В селегіліну та разагаліну, селективних інгібіторів МАО-А (наприклад, моклобеміду).

Мадопар® не можна призначати при наявності сильно декомпенсованих ендокринних, ниркових (за виключенням пацієнтів із синдромом неспокійних ніг, які знаходяться на діалізі), печінкових або серцевих захворювань, а також психічних захворювань з психотичним компонентом, закритокутовою глаукомою.

Мадопар® не можна призначати хворим віком молодше 25 років (ріст кісток має завершитися).

Мадопар® протипоказаний вагітним жінкам та жінкам репродуктивного віку, які не застосовують надійні методи контрацепції. Якщо під час лікування Мадопаром® настає вагітність, препарат слід негайно відмінити за рекомендацією лікаря (див. розділ «Особливості застосування»).

Існує підозра, що леводопа може спровокувати активність злоякісної меланоми. Саме тому, Мадопар® не слід призначати хворим на злоякісну меланому, або пацієнтам зі злоякісною меланомою в анамнезі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Фармакокінетичні взаємодії

Тригексифеніділ (антихолінергічний препарат) зменшує швидкість, але не ступінь всмоктування леводопи.

Антациди знижують ступінь всмоктування леводопи на 32% при призначенні з Мадопаром®.

Сульфат заліза знижує максимальні концентрації та AUC леводопи на 30–50%, що є клінічно значущою зміною у деяких, але не в усіх пацієнтів.

Метоклопрамід збільшує швидкість всмоктування та максимальну концентрацію леводопи.

Леводопа не вступає у фармакокінетичні взаємодії з бромкриптином або домперидоном. Наявна обмежена інформація про відсутність взаємодії між леводопою та амантадином або селегіліном.

Фармакодинамічні взаємодії

Мадопар® не можна застосовувати одночасно з неселективними необоротними інгібіторами моноаміноксидази (МАО).

Якщо Мадопар® призначають пацієнтам, які отримують необоротні неселективні інгібітори МАО, то від припинення прийому інгібіторів МАО до початку прийому Мадопару® має пройти не менше 2-х тижнів (див. розділ «Протипоказання»). Інакше існує ризик виникнення гіпертонічного кризу. Однак, селективні інгібітори МАО-В (такі як селегілін і разагілін) і селективні інгібітори МАО-А (такі як моклобемід) можна призначити пацієнтам, які отримують Мадопар®. При цьому рекомендується коригувати дозу леводопи залежно від ефективності і переносимості. Поєднання інгібіторів МАО-А і МАО-В еквівалентне прийому неселективного інгібітору МАО, тому подібну комбінацію не слід призначати одночасно з Мадопаром®.

Мадопар® не слід призначати одночасно з симпатоміметиками (адреналін, норадреналін, ізопротеренол, амфетамін, що стимулюють симпатичну нервову систему), оскільки він може потенціювати їх дію. З цієї причини слід регулярно контролювати стан серцево-судинної системи і при необхідності знижувати дозу симпатоміметиків.

Через можливу адитивну дію Мадопару®, при одночасному застосуванні гіпотензивних засобів слід регулярно контролювати артеріальний тиск.

Нейролептики, опіати і антигіпертензивні препарати, що містять резерпін, пригнічують дію Мадопару®.

Вітамін В6 у добовій дозі 50–100 мг може нейтралізувати дію леводопи. Даний антагонізм не має місця при сумісному застосуванні леводопи з інгібіторами декарбоксилази. Тому Мадопар® можна призначати разом із полівітамінними препаратами, які містять низьку дозу вітаміну В6, але не з препаратами, що містять високу дозу вітаміну В6.

Допускається комбіноване застосування препарату з іншими засобами (антихолінергічними засобами, амантадином, агоністами допаміну), однак це може посилити не тільки бажані, а й небажані ефекти. Може виникнути необхідність зниження дози Мадопару® чи іншого препарату. Якщо для лікування додають інгібітор катехол-о-метилтрансферазу (КОМТ), може виникнути потреба зниження дози Мадопару®. Такий досвід є при одночасному застосуванні Мадопару® і толкапону. На початку терапії Мадопаром® антихолінергічні препарати не слід відміняти різко, оскільки леводопа розпочинає діяти не одразу.

У пацієнтів, які отримують Мадопар®, прийом препарату одночасно з багатою білками їжею може порушити ефект препарату.

Загальна анестезія з галотаном: прийом Мадопару® слід відмінити за 12–48 годин перед оперативним втручанням, оскільки у пацієнта, який отримує Мадопар®, під час галотанового наркозу можуть виникнути коливання артеріального тиску і аритмії.

Інформація щодо анестезії з іншими анестетиками викладена у розділі «Особливості застосування».

Особливості застосування

Загальні.

У пацієнтів із підвищеною чутливістю можливий розвиток реакцій гіперчутливості.

Допамінергічні лікарські засоби.

Випадки неконтрольованої імпульсивності (неспроможність протистояти раптовим імпульсам), такі як патологічна схильність до азартних ігор, підвищення лібідо, гіперсексуальність, аддиктивні порушення поведінки та обсесивно-компульсивна поведінка, повідомлені у пацієнтів із хворобою Паркінсона, які отримували лікування допамінергічними засобами, у тому числі Мадопаром®. Вказані симптоми в основному спостерігалися при застосуванні високих доз і в цілому відповідали на зниження дози або відміну лікування.

Причинний зв'язок між прийомом Мадопару® та вказаними симптомами не встановлений, оскільки препарат не є агоністом допаміну. Однак рекомендується виявляти обережність, оскільки Мадопар® є допамінергічним лікарським засобом.

Хворим із відкритокутовою глаукомою рекомендується регулярно проводити контроль внутрішньоочного тиску, оскільки теоретично леводопа може підвищити внутрішньоочний тиск.

Депресія може бути як клінічним проявом основного захворювання (паркінсонізм), так і може виникати на фоні лікування Мадопаром®. Мадопар® не можна застосовувати пацієнтам зі злоякісною меланомою (при припущенні на вказаний діагноз, при недіагностованих пошкодженнях та злоякісній меланомі в анамнезі).

При необхідності проведення хірургічного втручання із загальною анестезією терапію Мадопаром® необхідно продовжувати до операції, за винятком загальної анестезії з галотаном. Оскільки у пацієнтів, які отримують Мадопар®, під час галотанового наркозу можуть виникати коливання артеріального тиску і/чи аритмії, прийом Мадопару® слід відмінити за 12–48 годин перед оперативним втручанням. Після операції лікування відновлюють, поступово підвищуючи дозу до попереднього рівня.

Слід уникати анестезії циклопропаном та галотаном у хворих, у яких неможлива відміна Мадопару® (наприклад, при екстрених хірургічних втручаннях).

Під час фази титрування слід перевіряти формулу крові і функції печінки. Пацієнтам із цукровим діабетом необхідно часто визначати рівень глюкози в крові і коригувати дозування гіпоглікемічних засобів залежно від рівня глюкози в крові. У хворих, які мають в анамнезі інфаркт міокарда, коронарну недостатність або аритмію, слід регулярно контролювати параметри серцево-судинної системи (включаючи ЕКГ). Слід бути обережними при лікуванні хворих, які мають в анамнезі виразку шлунка або остеомаляцію.

Мадопар® не можна відміняти різко. Різка відміна препарату може призвести до «злоякісного нейролептичного синдрому» (підвищення температури, ригідність м'язів, а також можливі психічні зміни та підвищення рівня креатинфосфокінази у сироватці крові), який може прийняти форму, що загрожує життю. При виникненні таких симптомів пацієнт має знаходитися під спостереженням лікаря (при необхідності має бути госпіталізований) та отримувати відповідну симптоматичну терапію. Вона може включати повторне призначення Мадопару® після відповідної оцінки стану пацієнта.

Леводопа може спричиняти виникнення сонливості та раптових епізодів засинання. Епізоди раптового засинання можуть виникати без попереджувальних ознак або попередньої сонливості та без усвідомлення пацієнтом випадків виникнення таких епізодів.

Пацієнтів необхідно проінформувати про такий ризик та заборонити керувати транспортними засобами та працювати з механізмами, якщо вони відчувають сонливість або вже мали епізоди раптового засинання. При появі цих симптомів необхідно розглянути можливість зниження дози чи відміни лікування.

Можливість лікарської залежності та зловживання.

У деяких пацієнтів із хворобою Паркінсона спостерігалася поява поведінкових і когнітивних розладів у результаті неконтрольованого прийому зростаючих доз препарату, незважаючи на рекомендації лікаря, і значного перевищення терапевтичних доз препарату, необхідних для лікування рухових порушень.

Лабораторні тести.

Під час фази титрування дози необхідно часто контролювати функцію печінки і нирок, формулу крові (надалі щонайменше один раз на рік). У пацієнтів з інфарктом міокарда в анамнезі, серцевою аритмією або ішемічною хворобою серця слід регулярно контролювати параметри серцево-судинної системи та ЕКГ.

Пацієнти з гастроінтестинальною виразкою в анамнезі та пацієнти з остеомаляцію потребують особливо ретельного медичного спостереження. Пацієнтам із відкритокутовою глаукомою слід регулярно проводити контроль внутрішньоочного тиску.

Хворим цукровим діабетом необхідно часто контролювати рівень глюкози у крові і коригувати дозу гіпоглікемічних препаратів.

Леводопа може спотворювати результати лабораторних тестів при визначенні катехоламінів, креатиніну, сечової кислоти, глюкози. Результати проби Кумбса можуть бути хибнопозитивними.

Злоякісна меланома.

Епідеміологічні дослідження показали, що пацієнти з хворобою Паркінсона мають вищий ризик розвитку меланоми, ніж населення в цілому (приблизно, у 2–6 разів вище). Незрозуміло, чи цей підвищений ризик спостерігався у зв'язку із хворобою Паркінсона, чи завдяки іншим факторам, таким як використання леводопи у лікуванні хвороби Паркінсона. З цієї причини, пацієнтам та медичним працівникам рекомендовано на регулярній основі контролювати меланому при призначенні Мадопару® для будь-якого показання. В ідеалі, необхідні періодичні обстеження шкіри кваліфікованими спеціалістіами (наприклад, дерматолог).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Експерименти на тваринах продемонстрували несприятливий вплив на плід, дані контрольованих клінічних досліджень відсутні. Мадопар® протипоказаний у період вагітності та жінкам репродуктивного віку, які не використовують надійні методи контрацепції. Якщо у період лікування настає вагітність, препарат необхідно відмінити відповідно до рекомендації лікаря.

Леводопа може пригнічувати лактацію. У разі необхідності прийому препарату слід припинити годування груддю, тому що не можна виключити небезпеку неправильного розвитку скелету у новонароджених.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При виникненні сонливості і/чи раптових епізодів засинання слід відмовитися від керування автомобілем чи іншої діяльності (наприклад, працювати з механізмами), що може наразити пацієнтів або інших на небезпеку. Пацієнтів слід проінформувати про це та про необхідність утримуватися від такої діяльності до набуття досвіду застосування Мадопару®, достатнього для вирішення, чи має він негативний вплив на виконання діяльності (див. «Особливості застосування»).

Спосіб застосування та дози

Таблетки можна подрібнювати для полегшення ковтання. Дозування і інтервал між дозами потрібно ретельно титрувати у кожного пацієнта, це відноситься і до пацієнтів літнього віку.

Хвороба Паркінсона

Препарат слід приймати внутрішньо, не менш ніж за 30 хвилин до їди або через 1 годину після їди.

Небажані явища з боку шлунково-кишкового тракту, які в основному виникають на ранніх стадіях лікування, можливо контролювати шляхом прийому Мадопару® під час їди або з достатньою кількістю їжі чи рідини, або шляхом поступового підвищення дози.

Звичайне дозування

Лікування Мадопаром®, як і всіма препаратами леводопи, слід розпочинати поступово; дози підбирають на кожній стадії хвороби індивідуально і розпочинають з нижчих терапевтичних доз. Тому нижченаведені вказівки щодо дозування слід сприймати як загальні рекомендації.

Початкове лікування

Хворим на ранній стадії хвороби Паркінсона рекомендується розпочинати лікування з прийому 50 мг леводопи + 12,5 мг бенсеразиду 3–4 рази на добу. Після підтвердження переносимості схеми початкового дозування добову дозу поступово збільшують залежно від відповіді пацієнта (наприклад, чотириразові дози на добу замість триразових тощо). Якщо хворий знаходиться під безпосереднім наглядом лікаря, корекція дози може здійснюватися кожні 2–3 дні. Оптимальний ефект досягається у загальному випадку при добовій дозі 300–800 мг леводопи + 75–200 мг бенсеразиду, прийнятій у 3 або більше прийомів.

На підбір оптимальної дози може знадобитися 4–6 тижнів.

Якщо виникає необхідність подальшого збільшення добової дози, це слід робити з перервою в 1 місяць.

Підтримуюче лікування

Середня підтримуюча доза: по 1/2 таблетки (125 мг) 3–6 разів на добу. Число прийомів (не менше 3) і їхній розподіл протягом дня визначають відповідно до індивідуальних потреб хворого.

Дозування в особливих випадках

Дозування потребує ретельного титрування у всіх пацієнтів. Поки не буде досягнуто повного ефекту препарату, хворий може, як і раніше, приймати протипаркінсонічні засоби, які не містять леводопу; при появі ефекту, однак, часто з’являється можливість поступово знижувати їхню дозу. Якщо у хворого протягом дня спостерігаються сильні коливання дії препарату (феномен «включення — вимикання»), рекомендується частіший прийом відповідно менших разових доз.

Пацієнти з паркінсонізмом повинні бути проінформовані, що їх стан може тимчасово погіршитися. Пацієнти, які відчувають значні коливання відповіді протягом дня (феномен «включення — вимикання»), повинні отримувати менші, більш часті дози, або бути переведені на застосування Мадопару® з модифікованим вивільненням (див. інструкцію для застосування препарату Мадопар®, капсули з модифікованим вивільненням).

Пацієнтів необхідно ретельно спостерігати на предмет виникнення можливих небажаних психіатричних симптомів.

Синдром неспокійних ніг (RLS)

Мадопар® приймають за одну годину перед сном. Щоб запобігти шлунково-кишковим розладам, краще прийняти препарат з невеликою кількістю рідини і печива. Об'ємної, багатої на білок їжі перед введенням слід уникати. Як правило, Мадопар® приймають протягом тривалого періоду. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 500 мг Мадопару®.

Звичайне дозування

Дозування Мадопару® засновано на тяжкості синдрому неспокійних ніг, оптимальний ефект визначається поступовим, індивідуальним титруванням дози.

RLS з порушенням засинання

Якщо немає інших вказівок, лікування симптомів, зокрема, труднощів із засинанням, починають з дози 125 мг Мадопару® ввечері перед сном. Якщо симптоми зберігаються, дозування може бути збільшено до двох доз по 125 мг.

RLS з порушенням засинання та підтримання сну вночі і додатковими симптомами протягом дня

Для симптомів протягом дня можна застосовувати 1/2–1 таблетку по мірі необхідності, враховуючи, що загальна доза протягом 24 годин не повинна перевищувати 500 мг.

Можливе неефективне лікування іноді пов'язане із взаємодією з їжею.

RLS внаслідок залежної від діалізу ниркової недостатності

Пацієнтам на діалізі з уремічними симптомами неспокійних ніг слід приймати 1/2–1 таблетку по мірі необхідності за 30 хвилин до діалізу.

Дозування в особливих випадках

Щоб запобігти погіршенню (тобто розвитку симптомів RLS на початку дня, загостренню симптомів і залученню інших частин тіла), не слід перевищувати максимальну рекомендовану добову дозу Мадопару®.

Якщо збільшується частота RLS, важливо не перевищувати максимальну добову дозу Мадопару®.

У разі погіршення або ефекту рикошету слід розглянути можливість застосування додаткового лікування та зменшення дози леводопи; може знадобитися поступово припинити застосування леводопи і замінити її на інший препарат.

Пацієнти з ураженням печінки/нирок

У пацієнтів із помірною печінковою недостатністю або нирковою недостатністю легкого чи помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна.

Мадопар® добре переноситься пацієнтами, які отримують сеанси гемодіалізу.

Діти.

Препарат не застосовують дітям.

Передозування

Симптоми передозування наведені у розділі «Побічні реакції» при застосуванні Мадопару® у терапевтичних дозах, однак можуть бути вираженішими.

З боку центральної нервової системи: невгамовність, ажитація, сплутаність свідомості, безсоння, рухова гіперактивність, іноді — сонливість.

Шлунково-кишкові розлади: нудота, блювання (іноді профузне), діарея.

Кардіальні порушення та судинні розлади: синусна тахікардія і коливання рівня артеріального тиску (артеріальна гіпер- і гіпотензія). Рідко, але найчастіше в осіб літнього віку, повідомлялося про аритмії, відносно яких супутні серцево-судинні захворювання розглядалися як причинні фактори. Патологічні мимовільні рухи.

Лікування: необхідно контролювати життєво важливі функції пацієнта та вжити допоміжних заходів залежно від клінічного стану пацієнта.

При передозуванні високими дозами та при прогнозованих небажаних наслідках у перші години показане застосування активованого вугілля у дозі 1 г/кг. При передозуванні дуже високими дозами, що загрожують життю, у перші години після прийому Мадопару® рекомендується негайно зробити промивання шлунка. Після промивання шлунка необхідно призначити активоване вугілля у дозі 1 г/кг.

При виникненні ажитації показане симптоматичне лікування, наприклад, бензодіазепінами. У відповідних випадках: симптоматичне лікування артеріальної гіпертензії (антигіпертензивні засоби) і артеріальної гіпотензії (збільшення об'єму циркулюючої крові, катехоламіни). Залежно від результатів моніторингу і гемодинамічного стану може бути призначене протиаритмічне лікування пацієнтам із серцево-судинними хворобами і/чи хворим літнього віку.

Побічні реакції

Небажані ефекти, що спостерігалися в клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з синдромом неспокійних ніг, були нечастими і більш легкими, ніж ті, що виникали при дозуванні, що зазвичай застосовують при лікуванні хвороби Паркінсона.

Клінічні дослідження.

Синдром неспокійних ніг.

Об'єднані дані двох плацебо-контрольованих перехресних клінічних досліджень за участю загалом 85 пацієнтів наведені в таблиці нижче.

Перелічені всі небажані ефекти, повідомлені більше одного разу у групі активного лікування.

Таблиця 1. Небажані ефекти у дослідженнях M43052 та M43060 з активним лікуванням і плацебо

Небажані ефекти L-Допа/бенсеразид

(n)

% Плацебо

(n)

%
Інфекції
Фебрильна інфекція 4 4,7 2 2,3
Нежить 3 3,5 1 1,2
Бронхіт 2 2,3 0 0
Нервова система
Головний біль 5 5,8 3 3,5
Загострення RLS 2 2,3 5 5,8
Запаморочення 3 3,5 1 1,2
Порушення з боку травної системи
Сухість у роті 3 3,5 1 1,2
Діарея 2 2,3 1 1,2
Нудота 2 2,3 2 2,3
Серцево-судинні порушення
Зміни ЕКГ* 2 2,3 1 1,2
Підвищення артеріального тиску 2 2,3 2 2,3

* серцеві аритмії

Післяреєстраційний досвід.

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: рідко — гемолітична анемія, помірна і транзиторна лейкопенія, тромбоцитопенія; зменшення тривалості протромбінового часу. При застосуванні Мадопару® спостерігалося підвищення азоту сечовини крові. У пацієнтів, які тривало отримують леводопу, рекомендується періодично контролювати формулу крові, функцію печінки і нирок.

Порушення обміну речовин, метаболізму: непоширені — анорексія. Транзиторне і незначне підвищення рівнів амінотрансфераз і лужної фосфатази. Повідомлялося про підвищення рівня гама-глутамілтрансферази.

Психічні порушення: пацієнти з хворобою Паркінсона можуть страждати від депресії. Ажитація, тривога, безсоння, галюцинації, манія, зміни поведінки, агресивність можуть спостерігатися нечасто; кошмарні сновидіння і часова дезорієнтація (особливо у пацієнтів літнього віку і у пацієнтів, в яких спостерігалися вказані симптоми в анамнезі) виникають рідко. Депресія/депресія з суїцидальними думками можуть спостерігатися на фоні лікування Мадопаром®, однак вказані симптоми можуть бути проявом основного захворювання. Неконтрольована імпульсивність і адиктивна чи обсесивно-компульсивна поведінка можуть виникати під час лікування Мадопаром®. Зокрема, повідомлялося про випадки патологічної схильності до азартних ігор, підвищення лібідо, включаючи гіперсексуальність (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення з боку нервової системи: у пацієнта, який приймає Мадопар®, може розвинутися синдром неспокійних ніг.

Непоширені: головний біль.

Застосування Мадопару® асоціюється з сонливістю, в окремих випадках — із вираженою сонливістю вдень та раптовим засинанням (див. розділ «Особливості застосування»). На пізніших стадіях лікування або при застосуванні високих доз — мимовільні рухи (наприклад, на зразок хореї або атетозу), які загалом можна усунути або досягти переносимості шляхом зниження дози препарату. При довготривалому застосуванні можуть спостерігатися коливання терапевтичної відповіді (епізоди завмирання, ослаблення ефекту (акінезія) до кінця періоду дії дози, феномен включення-виключення), які загалом можна усунути або досягти переносимості шляхом зниження дози або призначення менших доз зі збільшенням проміжку між прийомами препарату, після чого необхідно спробувати підвищити дозу до початкового рівня з метою посилення терапевтичного ефекту. Одиничні випадки втрати чи зміни смаку.

У пацієнтів з синдромом неспокійних ніг

Погіршення (у вигляді зміни часу появи симптомів з вечірнього та нічного часу на початок дня та вечір) перед наступною вечірньою дозою є найпоширенішим небажаним ефектом довгострокової допамінергічної терапії.

Кардіальні порушення та судинні розлади: нечасто можуть спостерігатися серцево-судинні порушення (аритмії, ортостатична гіпотензія). Розлади кровообігу внаслідок ортостатичної гіпотензії загалом можна усунути шляхом зниження дози препарату.

Порушення з боку травного тракту: непоширені — зниження апетиту, нудота, блювання, діарея, сухість у роті. Ці побічні явища, які можуть бути на початковій стадії лікування, можна значною мірою зменшити, якщо приймати Мадопар® під час їди або з достатньою кількістю їжі чи рідини, а також, якщо підвищувати дозу повільно. Зареєстровані випадки шкунково-кишкових кровотеч при застосуванні леводопи.

Рідини та тканини організму можуть змінити свій колір внаслідок прийому препарату Мадопар®, у тому числі можуть набути іншого забарвлення слина, зуби та слизова оболонка ротової порожнини.

Порушення з боку шкіри і підшкірної клітковини: рідко виникали алергічні реакції з боку шкіри, такі як свербіж і висипання.

Порушення з боку нирок та сечовидільної системи: зміна кольору сечі до червоного, який темнішає при відстоюванні.

Лабораторні обстеження: транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ і лужної фосфатази. Також повідомлялося про підвищення рівня гама-глутамілтрансферази, підвищення рівня азоту сечовини крові.

Інші розлади: припливи і підвищене потовиділення при застосуванні леводопи.

Термін придатності

4 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 о С у сухому місці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

100 таблеток по 250 мг у скляному флаконі у картонній пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Ф.Хоффманн-Ля Рош Лтд, Швейцарія

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності виробника

Грензахерштрассе 124, СН-4070 Базель, Швейцарія

Дата додавання: 17.07.2018 р.

Коментарі

Немає коментарів до цього матеріалу. Прокоментуйте першим

Додати свій