Анузол (Anusolum) (272414) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Анузол ― супозиторії з комбінованим складом, що призначаються у якості спазмолітичного, в’яжучого та знеболювального лікарського засобу при геморої та тріщинах заднього проходу. При терапії супозиторіями Анузол відбуваються більш швидке загоєння пошкодженої слизової оболонки прямої кишки, зменшення вираженості симптомів болю, свербежу та дискомфорту в анальній ділянці. До складу препарату входять наступні діючі речовини: екстракт красавки, ксероформ, сульфат цинку. Терапевтичний ефект супозиторіїв Анузол зумовлюється взаємодоповнювальною дією вищевказаних речовин.

Актуальність проблеми

Геморой є дуже розповсюдженим проктологічним захворюванням. Він визначається як збільшення та дистальне зміщення слизової оболонки анального каналу. Проявами геморою виступають дискомфорт, біль та свербіж у ділянці анусу, анальні кровотечі при дефекації. Мільйони людей у всьому світі страждають від симптомів геморою, і це захворювання є важливою соціоекономічною проблемою. При цьому істинна розповсюдженість геморою залишається не до кінця відомою, оскільки більшість пацієнтів не звертаються до лікаря та займаються самолікуванням. Тріщина прямої кишки ― інша розповсюджена проктологічна проблема, що виявляється схожими симптомами: болем в ділянці ануса, печінням, дискомфортом та появою крові в калі. Геморой розподіляється на внутрішній та зовнішній. Підходи до лікування включають призначення місцевих засобів (мазі, супозиторії) з протизапальною, протинабряковою, протисвербіжною та знеболювальною дією, застосування венотоніків, пацієнтам можуть рекомендуватися склеротерапія, лікування гемороїдальних вузлів та навіть оперативне втручання (Lohsiriwat V., 2015). Останнє показане у разі неефективності консервативної тактики та у разі виникнення ускладнень. Лікування геморою обов’язково має включати модифікацію способу життя та зниження впливу факторів ризику. Вважається, що більшість симптомів геморою можна купірувати консервативно (Hall J.F., 2013).

Сучасне розуміння патофізіології геморою

Точна патофізіологія геморою погано вивчена. Відмічаються деструктивні зміни в сполучній тканині прямої кишки та порушення кровообігу в гемороїдальному сплетенні. Вивчення морфології та гемодинаміки артеріального забезпечення анального каналу виявило гіперперфузійний стан гемороїдального сплетення у пацієнтів з гемороєм (Aigner F. еt al., 2009), також передбачається порушення регуляції тонусу судин у гемороїдальній тканині (Lohsiriwat V., 2012).
Більше того, очевидно, що гемороїдальна тканина містить деякі запальні клітини (Morgado P.J. еt al., 1988) та новоутворені мікросудини (Chung Y.C. еt al., 2004). Вірогідно, патофізіологія геморою є багатофакторною (Lohsiriwat V., 2012), включаючи порушення будови стінки прямої кишки, гіперперфузію гемороїдального сплетення, аномалію судин, запалення тканин та ін. Різні теорії розвитку геморою можуть призвести до різних підходів у його лікуванні (Lohsiriwat V., 2012).

Фактори ризику розвитку геморою

Фактори ризику розвитку геморою включають похилий та старечий вік, ожиріння (перш за все абдомінальне), депресію та вагітність (Lohsiriwat V., 2012). Між тим, вважається, що деякі стани, пов’язані з підвищенням внутрішньочеревного тиску, такі як закреп та тривале фізичне напруження, викликають геморой у результаті порушення венозного відтоку гемороїдального сплетення (Loder P.B. еt al., 1994). Відповідно до даних деяких досліджень спосіб життя також може бути фактором ризику розвитку геморою. У даному разі мова йде про прихильність до дієти з низьким вмістом клітковини, гострої їжі та вживання алкоголю, які пов’язані як з розвитком геморою, так і з загостренням його симптомів (Pigot F. еt al., 2005).

Компоненти препарату

Екстракти лікарських рослин застосовуються прямо чи опосередковано для лікування багатьох захворювань. Особливо розповсюдженим є використання лікарських рослин у народній медицині. У всьому світі вчені досліджують переваги лікарських рослин. Рослини використовуються в більше ніж 30% світових фармацевтичних препаратів (Munir N. et al., 2014).
Беладона (Atropa Belladonna)
Беладона ― отруйна трав’яниста родини пасльонових. Беладона належить до числа найотруйніших рослин у Європі та інших частинах світу. У медицині з давніх-давен використовуються її коріння та листя, вони містять цілий ряд біологічно активних речовин, у тому числі атропін, скополамін та гіосціамін (Мацку Я., Крейча И., 1981), які використовуються у якості антихолінергічних речовин у схвалених FDA лікарських засобах та гомеопатичних препаратах. У високих дозах ці алкалоїди можуть бути дуже токсичними (Shader R.I., Greenblatt D.J., 1971). Основним алкалоїдом беладони, що визначає її клінічні ефекти, є атропін. Він належить переважно до м-холінолітичних засобів. Під його дією порушується передача імпульсів у ділянці постгангліонарних нервових закінчень. Беладона чинить розслаблювальний вплив на тонус гладких м’язів порожнистих органів. Мідріаз розвивається внаслідок блокади м-холінорецепторів кругового м’язу райдужної оболонки ока (Kwakye G.F. et al., 2018). У стародавні часи цей ефект використовувався жінками для надання виразності погляду, з чим і пов’язана назва «беладона» (перекладається як гарна жінка). Також під його дією знижується секреторна активність слинних та потових залоз, утворення шлункового соку та соку підшлункової залози, секреція келихоподібних клітин бронхів. Завдяки такій багатогранності дії дана рослина знайшла широке застосування як у народній, так і в традиційній медицині, а також у гомеопатії. Дія атропіну на ЦНС досить складна. Неврологічні симптоми пов’язані з тим, що атропін та скополамін проникають через ГЕБ (Kwakye G.F. et al., 2018). У високих дозах він може провокувати стан збудження, неспокою, які імітують психічний розлад, нерозуміння мови, судоми. У терапевтичних дозах атропін чинить стимулювальну дію на дихання, при передозуванні може викликати його пригнічення (Соколов С.Я., Замотаев И.П., 1993). Слід пам’ятати, що основні алкалоїди, що містяться в беладоні, проникають через плацентарний бар’єр та потрапляють у грудне молоко. Цікавим є вплив скополаміну на вищу нервову діяльність — він має здатність порушувати мнестичні функції. У дослідженні на щурах продемонстровано розвиток нездатності до навчання у разі введенні тваринам екстракту беладони (Kwakye G.F. et al., 2018). У іншому дослідженні на мишах було встановлено, що негативний вплив беладони на пам’ять та поведінку є більш вираженим у дорослих тварин, ніж у молодих особин (Kwakye G.F. et al., 2018). Беладона використовується у лікуванні захворювань прямої кишки вже багато років (Teller H., 1972). Алкалоїди беладони швидко всмоктуються зі слизових оболонок та їх резорбтивна дія триває до 5–7 год.
Застосування беладони у якості спазмолітичного та знеболювального лікарського засобу показане при багатьох захворюваннях. Препарати, що містять екстракт даної рослини, можуть призначатися у терапії пептичної виразки шлунка, дискінезії жовчовивідних шляхів, сечокам’яної хвороби, кишкової коліки.
У дослідженні in vitro доведено інгібуючий вплив етанольного екстракту беладони на E. coli та S. aureus при концентрації 12 мкг/мл (Munir N. et al., 2014). Ці ефекти потребують подальшого вивчення, проте їх можна трактувати як один з механізмів, що пояснюють загоювальну дію супозиторіїв Анузол при анальній тріщині
Ксероформ
Ксероформ, або 2,4,6-трибромфенолят вісмуту, являє собою жовтуватий порошок зі специфічним запахом, який спричиняє в’яжучу, підсушувальну та антисептичну дію. Застосовується зовнішньо на шкірі та слизових оболонках у формі порошку, присипки, у складі супозиторіїв та мазей для лікування виразок, запалення слизових оболонок, попрілостей та інших інфекційно-запальних процесів. Ксероформ є малотоксичним, не має подразнювальних властивостей при нанесенні на рани та слизову оболонку. Альбумінати, що утворюються при контакті ксероформу з рановою поверхнею, утворюють захисний шар, що попереджає колонізацію рани патогенними організмами. Ксероформ дозволений до застосування у немовлят та дітей раннього віку, у тому числі при пелюшковому дерматиті та запаленнях пупкової рани. Пов’язки із ксероформом прискорюють загоєння ран та опіків (Barillo D.J. еt al., 2017). Цю речовину пропонувалося застосовувати навіть у лікуванні туберкульозу (Kuz’mina V.S., 1959). Описаний успішний досвід застосування ксероформу при закритті бронхоплевральної фістули (Fujiwara M. еt al., 2012). Ксероформ може застосовуватися при гнійно-запальних ураженнях шкіри (фурункули, карбункули), пролежнях, дегенеративно-гнійних процесах на слизових оболонках, обмороженнях та опіках, запаленнях внаслідок укусів кровосисних комах (Wereide K. еt al., 1983).
Цинку сульфат
Цинку сульфат ― цинкова сіль сірчаної кислоти, має протимікробні властивості, зумовлені коагуляцією білків оболонки мікробної клітини. Також цинку сульфат спричиняє в’яжучу, підсушувальну та імуномодулювальну дію. Дана речовина застосовується при лікуванні різноманітних захворювань запального характеру, наприклад, гнійно-запальних ураженнях шкіри, уретриті, вагініті, кон’юнктивіті, ларингіті. Сульфат цинку з успіхом застосовується у якості місцевого лікування вугрового висипу (Bagherani N., 2016). Сульфат цинку продемонстрував свою протизапальну дію в декількох дослідженнях (Servantes J. et al., 2017). У складі супозиторіїв Анузол сульфат цинку сприяє загоєнню тріщин слизової оболонки прямої кишки, зменшенню вираженості запальних реакцій, зменшенню кровоточивості.
Застереження та особливості застосування
У зв’язку з тим що до складу препарату входить екстракт беладони, Анузол протипоказаний при глаукомі та аденомі передміхурової залози. Також препарат категорично протипоказаний при алергічних реакціях на будь-який з компонентів препарату. Не слід застосовувати його і при тиреотоксикозі, декомпенсованих захворюваннях серцево-судинної системи, непрохідності кишечнику, у період вагітності та грудного вигодовування. Слід пам’ятати про нейротоксичність красавки (Kwakye G.F. et al., 2018). Препарат слід з обережністю застосовувати при неврологічних захворюваннях, особливо дитячому церебральному паралічі, вегетативній нейропатії. У якості побічних ефектів можуть спостерігатися сухість у роті, спрага, мідріаз, затримка сечовипускання, тахікардія і навіть судоми, що зумовлено антихолінергічною дією препарату. Анузол може викликати пригнічення перистальтики кишечнику аж до закрепу. При застосуванні Анузолу можливе виникнення неврологічних розладів, а також порушень серцево-судинної діяльності. Анузол слід з обережністю призначати пацієнтам із хронічними бронхолегеневими захворюваннями, перебіг яких супроводжується продукцією густого, в’язкого мокротиння та порушенням його евакуації.

Висновки

Геморой та тріщини прямої кишки — дуже розповсюджені в популяції захворювання. Також це стани, при яких хворі особливо часто займаються самолікуванням. У той же час під маскою геморою та анальної тріщини можуть приховуватися інші захворювання, у тому числі рак, тому відвідування лікаря є обов’язковим (Lohsiriwat V., 2012). Більшість пацієнтів з гемороєм можуть лікуватися консервативно (Lohsiriwat V., 2015). Анузол — це супозиторії, що часто застосовуються при геморої завдяки їх хорошому клінічному ефекту та доступності. Призначаючи препарати, що містять екстракт беладони, слід дотримуватися обережності у зв’язку з можливою підвищеною індивідуальною чутливістю пацієнта, а також їх потенційною токсичністю. Алкалоїди беладони добре всмоктуються, тому, застосовуючи ректальні свічки Анузол, слід пам’ятати про симптоми передозування. Категорично не можна перевищувати рекомендовану лікарем дозу та тривалість прийому. Відсутність ефекту протягом декількох днів лікування є приводом для повторного звертання до спеціаліста з метою корекції терапії. Відчуття сухості у роті, порушення зору, мідріаз, утруднення сечовипускання, почастішання пульсу, атонічний закреп є симптомами, що мають насторожувати: вони свідчать про передозування. При більш яскраво вираженому отруєнні можливе виникнення галюцинацій, марення, помутніння свідомості, гіпертермії, мідріазу та непереносимості яскравого світла (Соколов С.Я., Замотаев И.П., 1993). При дотриманні рекомендацій лікаря Анузол ― ефективні супозиторії для зменшення вираженості симптомів геморою як у монотерапії, так і в комбінації з іншими лікарськими засобами та методами лікування.