Труксал (Truxal^®) (266990) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Труксал — це класичний європейський антипсихотичний препарат, який застосовується при широкому спектрі захворювань. Історія його клінічного застосування налічує вже більше 60 років (Moller Nielsen I., 1959). Він застосовується як у психіатричній практиці (від стаціонарного лікування до амбулаторної підтримувальної терапії) (Flegel H., 1961), так і в соматичній медицині — гінекології, неврології, геріатрії тощо. Препарат відпускається виключно за рецептом, що виключає можливість самолікування. Однак він чудово підходить як основний чи допоміжний препарат у професійно підібраній терапевтичній схемі.

Механізм дії та показання до застосування

Діюча речовина Труксалу — хлорпротиксен, який є представником групи тіоксантену (Geller W., 1960). Антипсихотичний ефект препарату забезпечується за рахунок блокади більшою мірою мезолімбічних та мезокортикальних дофамінових D₂-рецепторів, меншою мірою — 5-гідрокситриптамінових (5-НТ) рецепторів. За своєю афінністю до 5-НТ-рецепторів та α₁-адренорецепторів цей препарат аналогічний високодозовим фенотіазинам (Remvig J., 1961), а його афінність до дофамінових рецепторів перевищує таку у клозапіну майже в 10 разів. Окрім того, йому властива адреноблокувальна, холіноблокувальна та антисеротонінова активність. Блокада адренорецепторів стовбурової ретикулярної формації забезпечує седацію D₂-рецепторів центру блювання — антиеметичний ефект; дофамінових рецепторів гіпоталамусу — гіпотермічний ефект.
За рахунок такої дії хлорпротиксен дозволяє знизити або ж повністю усунути тривожність, неспокій, нервозність, нав’язливі стани. Полегшує такі психотичні симптоми, як психомоторне збудження, манії та галюцинації.
Для низьких доз препарату характерний антидепресивний ефект, що робить його важливим для лікування психічних та психосоматичних розладів, при яких переважає синдром неспокою, тривоги, депресії.
Позитивною властивістю хлорпротиксену є відсутність толерантності, звикання та залежності. Це дозволяє варіювати тривалість курсу лікування залежно від поточної клінічної ситуації без зміни дози.
Хлорпротиксен також виявляє протисвербіжний, протиблювотний та знеболювальний ефект, а також має властивість потенціювати дію інших анальгетиків.
Такі властивості хлорпротиксену і визначають широкий спектр показань до застосування Труксалу:
• у першу чергу, до показань належать психомоторне збудження, манії (Ravn J., 1963), тривожність та неспокій при психозах та шизофренії (за умови відсутності пригнічення свідомості) (Capellen T., 1961);
• у геріатрії — для лікування дисциркуляторної енцефалопатії, яка супроводжується віковою гіперактивністю, сплутаністю свідомості, дратівливістю, тривожністю, порушеннями сну та поведінки;
• для корекції алкогольного (Alsen M., 1960) або наркотичного делірію (Alsen M., 1959), абстиненції (Ravn J., 1960);
• завдяки своїй седативній дії Труксал добре підходить для лікування неврозів (Korskjaer G., 1961) та психосоматичних розладів, які проявляються напруженістю, тривогою, порушеннями сну;
• для лікування депресій — реактивних, невротичних або ендогенних (Ravn J., 1961);
• для усунення збудження, лабільності настрою, еретизму та інших поведінкових розладів, які супроводжують епілепсію чи олігофренію (Каубиш В.К., 1961);
• у загальній та неврологічній практиці Труксал може застосовуватися поєднано з анальгетиками для терапії хронічного нейропатичного болю;
• для терапії наслідків черепно-мозкової травми чи інфекційних пошкоджень головного мозку (Kohlmann T., 1964);
• окрім того, препарат може застосовуватися в хірургічній практиці — для усунення неспокою в опікових хворих, а також у деяких випадках для премедикації чи в післяопераційний період;
• у дерматологічній практиці препарат може застосовуватися в комплексній терапії для лікування нейродерміту чи інших дерматозів, які супроводжуються стійким шкірним свербежем;
• препарат також може призначатися гінекологами для корекції депресивних станів у клімактеричний період;
• у терапії та загальній практиці (Schmalzl N., 1962) — при нейрогенному блюванні, спастичному кашлі чи соматичних захворюваннях, які викликають розлади сну;
• у педіатричній практиці — для корекції розладів сну та поведінки.

Спосіб застосування та біодоступність препарату

Для спрощення прийому препарат випускається у двох дозуваннях — 25 та 50 мг діючої речовини в одній таблетці. Таблетки приймають всередину та запивають достатньою кількістю води. Режим прийому визначається клінічними завданнями: в одних ситуаціях достатньо одного разу на добу, в інших — добова доза розподіляється на два або три прийоми таким чином, щоб більша частина препарату надходила в організм у вечірній час. Така схема пов’язана з вираженою седативною дією Труксалу.
Діюча речовина легко всмоктується з просвіту травного тракту — дію її можна спостерігати вже через 20 хв після прийому. Однак препарат піддається пресистемному метаболізму в ентероцитах та гепатоцитах. Метаболізм хлорпротиксену відбувається двома шляхами — сульфокиснення та N-деметилювання. Біодоступність Труксалу невелика — через те, що 99% діючої речовини зв’язується з білками плазми крові, — і коливається в діапазоні 5–32% (у середньому 12%). Максимальна концентрація діючої речовини після прийому всередину визначається в інтервалі 30 хв – 6 год (у середньому 2 год).
Виводиться хлорпротиксен із сечею та калом, а його Т_½ залежно від індивідуальних особливостей коливається в інтервалі 4–33 год (у середньому 16 год).
Важлива інформація: хлорпротиксен проникає через плацентарний бар’єр, а також екскретується в молоко в концентрації, приблизно в 2 рази нижчій, ніж така у плазмі крові.
Доза препарату підбирається з урахуванням клінічної ситуації. Загалом принцип підбору дози полягає в тому, що починають з мінімальної, а потім поступово підвищують до досягнення стійкого терапевтичного ефекту.
Мінімальна доза Труксалу застосовується для лікування порушень сну — вона становить 25 мг та приймається за 1 год до сну.
Приблизно з такої ж дози починають лікування в геріатричній практиці — коливається в інтервалі 25–75 мг/добу.
При хронічному больовому синдромі терапію починають з дози 75–100 мг, а при необхідності поступово підвищують до 300 мг. При цьому обов’язково поєднувати Труксал з анальгетиками, лікувальною фізкультурою та іншими засобами патогенетичної терапії.
У педіатричній практиці добова доза підбирається індивідуально з розрахунку 0,5–2 мг/кг маси тіла.
У психіатричній практиці загальна добова доза зазвичай розподіляється на 3 прийоми — 25% вранці, 25% вдень і 50% на ніч.
Лікування шизофренії, манії та інших суто психіатричних захворювань починають із дози 50–100 мг/добу та поступово підвищують до досягнення терапевтичного ефекту. Максимально допустима добова доза при цьому становить 1200 мг, але бажано прагнути до оптимальної дози — 300 мг/добу. Після того, як мине гострий період, хворому призначається підтримувальна терапія 100–200 мг/добу.
Лікування абстинентного синдрому починають з «ударної» добової дози в 500 мг. Таку дозу пацієнт повинен приймати протягом 7 днів, після чого його переводять на підтримувальну дозу 100 мг/добу. У подальшому дозу можна поступово знижувати, орієнтуючись на досягнутий ефект.
При епілепсії чи олігофренії лікування проводиться в безперервному режимі або тривалими курсами, при яких добова доза зазвичай становить 100–125 мг. Існує інформація про можливість лікування судомних нападів високими дозами препарату (Remvig J., 1960).
При депресіях, неврозах та психосоматичних розладах доза варіює в значному діапазоні — 25–150 мг/добу залежно від тяжкості розладу, його першопричин та тенденції до одужання.

Особливості застосування

Існують опубліковані дані про ефективне застосування Труксалу у дітей віком старше 3 років (Mallmann-Muhlberger E., 1963), однак рекомендовано більш ретельно оцінювати клінічний ефект від обраної дози. Це пов’язано з підвищеним ризиком передозування, яке призводить до отруєння (Petersen K.E., 1963).
Що стосується застосування його у період вагітності та годування грудьми, то при вирішенні питання про терапію Труксалом необхідно ретельно зважувати очікувану користь та можливі ризики. Під час курсу лікування необхідно припинити годування грудьми. Як відомо, у новонароджених спостерігаються екстрапірамідні розлади (тремор, збудження, сонливість, респіраторний дистрес-синдром), якщо мати в останній триместр вагітності отримувала антипсихотичні препарати.
Труксал як препарат із седативним ефектом знижує швидкість психомоторних реакцій, а також посилює седативний ефект алкоголю, барбітуратів та інших інгібіторів ЦНС. Седативний ефект також обумовлює неможливість застосування препарату у хворих із тяжкою міастенією.
Передозування препарату може проявлятися пригніченням діяльності ЦСН аж до коми або навіть призводити до летального наслідку (Hoie P., 1970). Окрім психоневрологічної симптоматики, отруєння Труксалом може викликати пошкодження ниркової паренхіми з розвитком гострої ниркової недостатності (Nordli K., 1972). Вважається, що летальна доза для дорослих коливається в інтервалі 2,5–4 г, а для дітей — близько 4 мг/кг маси тіла (Ravn J., 1961). Також не слід забувати про можливість розвитку злоякісного нейролептичного синдрому (гіпертермія, вегетативні розлади, ригідність скелетних м’язів), ризик якого підвищується, якщо пацієнт під час курсу лікування систематично або епізодично вживає алкоголь чи наркотики.
До побічних ефектів належить медикаментозний поліневрит (Hartviksen K., 1962), причому нейротоксичність зростає при поєднанні з препаратами літію. Нейропатичні побічні ефекти зумовлюють обмежене застосування Труксалу у пацієнтів із хворобою Паркінсона.
Описані випадки розвитку вовчакоподібної еритеми (Hald A., 1964) на фоні довготривалого прийому Труксалу.
У хлорпротиксену також є специфічна властивість погіршувати серцеву провідність та подовжувати інтервал Q–T. Тому при його прийомі зростає ризик розвитку брадикардії та злоякісних аритмій. Особливо це виражено, якщо паралельно приймають антигістамінні препарати (астемізол, терфенадин); препарати, що змінюють електролітний баланс (наприклад тіазидні діуретики); антиаритмічні препарати Іа та ІІІ класів (наприклад аміодарон, хінідину сульфат, дофетилід); деякі антибактеріальні препарати (еритроміцин, гатифлоксацин, моксифлоксацин); інші антипсихотичні препарати (тіоридазин).
Труксал, як і інші нейролептики, має властивість стимулювати пролактинзалежні процеси в організмі, тому слід з обережністю застосовувати його при пухлинах молочної залози, феохромоцитомі, аденомі гіпофіза, аденомі передміхурової залози, тиреотоксикозі. Окрім того, спостерігаються такі прояви гіперпролактинемії, як галакторея, розлади менструального циклу, еректильна дисфункція.
До того ж хлорпротиксен знижує чутливість до інсуліну. Це означає, що у пацієнтів із цукровим діабетом на фоні прийому Труксалу обов’язково потрібна корекція глікемії.
Необхідно враховувати, що у старечому віці чутливість до препарату підвищується, тому особам похилого віку потрібні відносно нижчі, ніж пацієнтам молодого та середнього віку, дози для досягнення того ж клінічного ефекту.
Якщо пацієнту проводилася високодозова терапія, то раптова відміна препарату супроводжується такими симптомами, як збудження, безсоння, тривожність, міаглія та підвищене потовиділення. Зазвичай не потрібно жодної додаткової терапії — симптоми зникають самостійно в межах 1–2 тиж.