Дораміцин (Doramycinum) (265794) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Спіраміцин — антибіотик групи макролідів, який чинить бактерицидну дію.
Спектр антимікробної активності. Критичні концентрації, які дають змогу диференціювати чутливі види мікроорганізмів від видів із проміжною чутливістю і останніх від резистентних видів, є такими: чутливі <1 мг/л; резистентні >4 мг/л.
Поширеність набутої резистентності у певних видів мікроорганізмів може відрізнятися залежно від географічного положення та певного періоду. Тому корисно мати місцеву інформацію щодо поширеності резистентності, особливо при тяжких інфекціях.
Надані дані дають змогу лише оцінити вірогідність чутливості бактеріального штаму до цього антибіотика. Поширеність резистентності видів бактерій до спіраміцину у Франції наведена у таблиці.

Активність спіраміцину проти Toxoplasma gondii показана in vitro та in vivo.
*Поширеність резистентності до метициліну становить 30–50% серед усіх стафілококів, вона характерна для стаціонарних відділень лікарень.
Фармакокінетика
Абсорбція. Після перорального застосування абсорбція спіраміцину є швидкою, проте неповною і не залежить від прийому їжі. Після прийому 6 000 000 МО спіраміцину C_max у плазмі крові становить 3,3 мкг/мл.
Розподіл. Ступінь зв’язування спіраміцину з білками плазми крові становить 10%. Спіраміцин не проникає крізь ГЕБ. Однак він потрапляє у грудне молоко. Розподіл у тканинах та слині є дуже високим (легені — 20–60 мкг/г, мигдалини — 20–80 мкг/г, інфіковані синуси — 75–110 мкг/г, кістки скелета — 5–100 мкг/г). Через 10 днів після припинення лікування концентрація діючої речовини у селезінці, печінці та нирках становить від 5 до 7 мкг/г. Макроліди проникають та кумулюються у фагоцитах (нейтрофілах, моноцитах, перитонеальних та альвеолярних макрофагах). У людини концентрація у фагоцитах висока. Ці властивості забезпечують ефективність спіраміцину у лікуванні інфекцій, спричинених внутрішньоклітинними бактеріями.
Метаболізм спіраміцину відбувається у печінці, в результаті чого утворюються активні метаболіти, хімічна структура яких є неідентифікованою.
Виведення. Видимий Т_½ спіраміцину становить близько 8 год. 10% отриманої перорально дози виводиться з сечею; велика кількість препарату виділяється з жовчю: концентрація спіраміцину в жовчі у 15–40 разів вища, ніж у плазмі крові; у значній кількості спіраміцин виводиться з калом.

лікування інфекцій, спричинених мікроорганізмами, чутливими до спіраміцину:

• підтверджений тонзилофарингіт, спричинений β-гемолітичними стрептококами групи А (як альтернатива лікуванню β-лактамними антибіотиками, особливо якщо вони не можуть бути застосовані);
• гострий синусит (зважаючи на мікробіологічні характеристики інфекції, застосування макролідів показане, коли лікування β-лактамними антибіотиками неможливе);
• суперінфекція при гострому бронхіті;
• загострення хронічного бронхіту;
• негоспітальна пневмонія у пацієнтів, які не мають факторів ризику, тяжких клінічних симптомів, клінічних факторів, що свідчать про пневмококову етіологію захворювання. У разі підозри на атипову пневмонію застосування макролідів доцільне незалежно від тяжкості захворювання та анамнезу;

• інфекції шкіри з доброякісним перебігом: імпетиго, імпетигінізація, ектима, інфекційний дермогіподерміт (особливо бешиха), еритразма;
• інфекції ротової порожнини;
• негонококові генітальні інфекції;
• хіміопрофілактика рецидивів гострої ревматичної гарячки у пацієнтів з алергією на β-лактамні антибіотики;
• токсоплазмоз у вагітних;
• профілактика менінгококового менінгіту в осіб, яким протипоказане застосування рифампіцину: з метою ерадикації мікроорганізму (Neisseria meningitidis) у носоглотці; як профілактика: пацієнтам після лікування та перед поверненням до суспільного життя; пацієнтам, які контактували з особою з виділенням мокротиння протягом 10 днів, що передують його/її госпіталізації.

Спіраміцин не призначений для лікування менінгококового менінгіту.
Слід дотримуватися офіційних рекомендацій стосовно належного застосування антибактеріальних засобів.

лікарський засіб призначений для перорального застосування. Таблетки необхідно ковтати цілими, запиваючи склянкою води.
Дорослі. Лікарський засіб застосовувати у дозі по 6 000 000–9 000 000 МО (2–3 таблетки на добу за 2–3 прийоми). Тривалість лікування визначає лікар залежно від клінічної ситуації (в середньому — до 10 днів). Тривалість терапії при тонзилофарингіті становить 10 днів.
Профілактика менінгококових менінгітів. Дорослим призначають 3 000 000 МО кожні 12 год протягом 5 днів.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Немає необхідності коригувати дозування.
Діти. Лікарський засіб не застосовувати дітям.

підвищена чутливість до діючої речовини та/або до допоміжних речовин лікарського засобу.
Застосування пацієнтам, які належать до групи ризику подовження Q–T-інтервалу, а саме:

• пацієнти, які мають в особистому або сімейному анамнезі вроджене подовження інтервалу Q–T (окрім випадків, коли цей діагноз був виключений за допомогою ЕКГ);

˗

• пацієнти з подовженням інтервалу Q–T, спричинене лікарськими засобами або має метаболічне чи серцево-судинне походження.

Одночасне застосування з лікарськими засобами, які викликають шлуночкову тахікардію за типом torsades de pointes (пірует), такими як:
˗

• антиаритмічні препарати класу Ia (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• сультоприд (нейролептик групи бензамідів);
• інші: препарати арсену, дифеманіл, доласетрон в/в, мізоластин, левофлоксацин, моксифлоксацин, прукалоприд, тореміфен, вінкамін в/в, еритроміцин в/в, дронедарон, мехітазин, циталопрам, дизопірамід, дофетилід, домперидон, есциталопрам, гідрохінідин, вандетаніб (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)

.

побічні реакції представлені за частотою їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, < 1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частоту не може оцінити за доступними даними).
Розлади з боку імунної системи: невідомо — васкуліт, у тому числі пурпура Шенлейна — Геноха або ревматична пурпура, анафілактичний шок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку системи крові та лімфатичної системи: невідомо — лейкопенія, нейтропенія, гемолітична анемія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку серцево-судинної системи: невідомо — подовження інтервалу Q–T, шлуночкова аритмія, шлуночкова тахікардія, двонаправлена (поліморфна) шлуночкова тахікардія (torsades de pointes), які можуть призвести до зупинки серця (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку травного тракту: часто — диспепсія, зокрема біль у шлунку, нудота, блювання, діарея; дуже рідко — псевдомембранозний коліт.
З боку шкіри та підшкірних тканин: часто — висипання; невідомо — ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок, гострий генералізований екзантематозний пустульоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), кропив’янка, свербіж, синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лайєлла.
З боку нервової системи: дуже часто — транзиторна парестезія ; часто — транзиторна дисгевзія.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — відхилення від норми показників функціональних проб печінки; частота невідома — змішаний або рідше — цитолітичний холестатичний гепатит.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, дуже важливі. Це дає змогу постійно спостерігати за співвідношенням користі/ризику при застосуванні лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

ризик тяжких шкірних реакцій. При застосуванні спіраміцину повідомляли про випадки розвитку тяжких шкірних реакцій, у тому числі синдрому Стівенса — Джонсона, токсичного епідермального некролізу і гострого генералізованого екзантематозного пустульозу. Необхідно інформувати пацієнтів про ознаки і симптоми цих станів та ретельно контролювати стан шкіри.
При виникненні будь-яких ознак або симптомів синдрому Стівенса — Джонсона, токсичнго епідермального некролізу (наприклад, прогресуюче висипання на шкірі, часто з пухирями або ураженнями слизових оболонок) або гострого генералізованого екзантематозного пустульозу (див. ПОБІЧНА ДІЯ) слід припинити застосування лікарського засобу. У подальшому будь-яке застосування спіраміцину як монотерапії, так і в комбінації з іншими препаратами протипоказано.
Пацієнти з недостатністю глюкозо-6- фосфатдегідрогенази. Під час застосування спіраміцину спостерігалися дуже рідкісні випадки гемолітичної анемії у таких пацієнтів. Таким пацієнтам лікарський засіб застосовувати не рекомендується.
Ризик подовження інтервалу Q–T. Повідомлялося про випадки подовження інтервалу Q–T у пацієнтів, які отримували макроліди, в тому числі спіраміцин.
Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю пацієнтам з відомими факторами ризику подовження інтервалу Q–T, такими як, наприклад:
• некориговане порушення електролітної рівноваги (наприклад гіпокаліємія, гіпомагніємія),
• вроджений синдром подовженого інтервалу Q–T,
• захворювання серця (наприклад серцева недостатність, інфаркт міокарда, брадикардія),
• одночасне застосування лікарських засобів з відомою здатністю подовжувати інтервал Q–T (таких як протиаритмічні лікарські засоби класу IA і III, трициклічні антидепресанти, деякі антибіотики і деякі антипсихотики),
Особи літнього віку, новонароджені і жінки можуть бути більш схильними до подовження інтервалу Q–T (див. ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ, ПОБІЧНА ДІЯ та ПЕРЕДОЗУВАННЯ).
Пацієнти з порушенням функції нирок. Оскільки спіраміцин не виводиться нирками, немає необхідності в корекції дозування для пацієнтів із нирковою недостатністю.
Застереження щодо допоміжних речовин. Лікарський засіб містить менше 1 ммоль/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми
Вагітність. У разі необхідності спіраміцин можна застосовувати у період вагітності. Досі не виявлено ніяких тератогенних чи фетотоксичних ефектів при широкому застосуванні препарату вагітними.
Годування грудьми. У грудне молоко екскретується значна кількість спіраміцину. Описані випадки розладів травлення у новонароджених. У разі необхідності застосування лікарського засобу слід відмовитися від грудного вигодовування.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Не спостерігалося впливу спіраміцину на здатність керувати транспортними засобами чи працювати з іншими механізмами.

шлуночкова тахікардія за типом torsades de pointes. Це серйозне порушення серцевого ритму можуть спричиняти певні антиаритмічні препарати чи інші лікарські засоби. Спіраміцин для в/в введення належить до лікарських засобів, що спричиняють шлуночкову тахікардію за типом torsades de pointes. Її розвиток зумовлюють гіпокаліємія (при застосуванні діуретиків, які викликають гіпокаліємію, стимулюючих проносних засобів, амфотерицину В (в/в), глюкокортикоїдів, тетракозактиду), а також брадикардія та наявне подовження інтервалу Q–T, вроджене чи набуте.
Засоби, які впливають на подовження інтервалу Q–T. Спіраміцин, як і інші макроліди, слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які приймають лікарські засоби, що впливають на подовження інтервалу Q–T (наприклад клас IA і III антиаритмічних лікарських засобів, трициклічні антидепресанти, деякі антибактеріальні засоби, нейролептики) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Протипоказані комбінації. Див. ПРОТИПОКАЗАННЯ.
Небажані комбінації
Протипаразитарні засоби, здатні викликати шлуночкову тахікардію за типом torsades de pointes (галофантрин, лумефантрин, пентамідин). При одночасному застосуванні спіраміцину з такими засобами підвищується ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії за типом torsades de pointes. Якщо це можливо, слід відмінити один із препаратів. Якщо комбінованого лікування уникнути неможливо, необхідно попередньо перевірити інтервал Q–T та проводити ЕКГ-моніторинг
˗Нейролептики, здатні викликати шлуночкову тахікардію за типом torsades de pointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сульпірид, тіаприд, зуклопентиксол). При одночасному застосуванні спіраміцину з такими засобами підвищується ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії за типом пірует.
Метадон. При одночасному застосуванні зі спіраміцином підвищується ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії за типом torsades de pointes.
Комбінації, які вимагають особливих запобіжних заходів при застосуванні
Блокатори β-адренорецепторів при серцевій недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол), засоби, що викликають брадикардію (зокрема антиаритмічні препарати Ia класу, блокатори β-адренорецепторів, деякі антиаритмічні препарати III класу, деякі антагоністи кальцію, серцеві глікозиди, пілокарпін, антихолінестеразні засоби (амбемоніум, донепезил, галантамін, мемантин, неостигмін, піридостигмін, ривастигмін)). При одночасному застосуванні спіраміцину з такими засобами підвищується ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії за типом torsades de pointes. У разі комбінованого лікування слід проводити контроль клінічного стану та ЕКГ-моніторинг.
˗Препарати, які викликають гіпокаліємію (діуретики, які викликають гіпокаліємію, окремо або разом з іншими препаратами, стимулюючі проносні засоби, глюкокортикоїди, тетракозактид, амфотерицин В в/в). При одночасному застосуванні спіраміцину з такими засобами підвищується ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії за типом torsades de pointes. У разі комбінованого лікування слід провести корекцію низького рівня калію перед введенням препарату та проводити контроль клінічного стану, рівнів електролітів та показників ЕКГ під час застосування.
˗Азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин. При одночасному застосуванні спіраміцину з такими засобами підвищується ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії за типом torsades de pointes. Під час комбінованого застосування потрібно проводити контроль клінічного стану та ЕКГ-моніторинг.
Леводопа. При одночасному застосуванні зі спіраміцином знижується абсорбція карбідопи та знижується концентрація леводопи у плазмі крові. У разі комбінованого лікування слід здійснювати клінічний моніторинг і за необхідності — корекцію дози леводопи.
Гідроксизин. При одночасному застосуванні зі спіраміцином підвищується ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії за типом torsades de pointes.˗
Специфічні застереження стосовно дисбалансу міжнародного нормалізованого співвідношення. Повідомлялося про численні випадки підвищеної активності пероральних антикоагулянтів у пацієнтів, які отримували антибіотикотерапію. Наявність тяжкого ступеня інфекції або чітко вираженого запального процесу, вік пацієнта та його загальний стан є провокуючими факторами ризику. За цих обставин нелегко визначити, якою мірою сама інфекція чи її лікування спричиняють дисбаланс міжнародного нормалізованого співвідношення. Проте певні класи антибіотиків здебільшого спричиняють виникнення цього дисбалансу, а саме: фторхінолони, макроліди, цикліни, ко-тримоксазол та окремі цефалоспорини.

симптоми. Токсична доза спіраміцину невідома.
Після застосування препарату у високих дозах можуть виникнути ознаки розладу ШКТ, зокрема нудота, блювання та діарея.
Відзначали випадки пролонгації інтервалу Q–T, яка зникала після відміни спіраміцину, у новонароджених, яких лікували спіраміцином у високих дозах, а також після в/в введення спіраміцину у пацієнтів, які належать до групи ризику пролонгації інтервалу Q–T.
Лікування. У разі передозування спіраміцину слід проводити симптоматичне лікування. Рекомендується перевірити тривалість інтервалу Q–T методом ЕКГ, особливо за наявності інших факторів ризику (гіпокаліємія, вроджена пролонгація інтервалу Q–Tc, супутнє застосування лікарських засобів, що призводять до пролонгації інтервалу Q–T та/чи двоспрямованої (поліморфної) шлуночкової тахікардії (torsades de pointes)).
Специфічний антидот відсутній.

при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.