Глітейк (Gliteik) (263145) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Тейкопланін є глікопептидним антибіотиком системної дії, продуктом ферментації Actinoplanes teichomyceticus, який виявляє бактерицидну активність проти аеробних та анаеробних грампозитивних бактерій. Тейкопланін інгібує ріст чутливих мікроорганізмів за рахунок втручання в біосинтез мембран клітин у місцях, відмінних від місць дії β-лактамних антибіотиків.
Антимікробний спектр. Граничними концентраціями, які дозволяють диференціювати чутливі штами (S) від штамів з помірною чутливістю, а штами з помірною чутливістю — від резистентних штамів (R), є наступні: S ≤4мг/л і R >16 мг/л.
Поширеність набутої резистентності до цього препарату у деяких видів збудників може варіювати залежно від географічного регіону та часу. У зв’язку з цим корисно мати інформацію про місцеву поширеність резистентності, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. Ці дані є лише загальними орієнтирами, що вказують на імовірність чутливості певного бактеріального штаму до цього антибіотика.
Тести in vitro підтверджують, що тейкопланін є активним проти наступних чутливих грампозитивних аеробів: Bacillus, Enterococci, Listeria, Rhodococcus, Staphylococcus aureus, Staphylococcus non-aureus, Streptococcus, Streptococcus pneumonia та анаеробів: Clostridium, Eubacterium, Peptostreptococcus, Propionibacterium acnes.
До стійких до тейкопланіну мікроорганізмів належать грампозитивні аероби, такі як Actinomyces, Erysipelothrix, Hetherofermentative, Lactobacillus, Leuconostoc, Nocardia asteroidеs, Pediococcus, а також грамнегативні аероби, такі як коки, бацили та інші мікроорганізми: хламідії, мікобактерії, мікоплазми, рикетсії, трепонеми.
Тейкопланін не виявляє перехресної резистентності з іншими класами антибіотиків.
Бактерицидний синергізм виявлений in vitro з аміноглікозидами проти Enterococci та Staphylococci. Комбінація тейкопланіну і фторхінолонів зазвичай чинить адитивну, іноді — синергічну дію проти Staphylococci.
Фармакокінетика
Абсорбція. Не всмоктується після перорального прийому. Біодоступність після в/м ін’єкції становить 94%.
Розподіл (концентрації в плазмі крові). Характер розподілу концентрації в сироватці крові після в/в введення двофазовий (спочатку — швидка фаза розподілу, потім — фаза повільного розподілу) з напівперіодами близько 0,3 і 3 год відповідно. Після фази розподілу відбувається повільна елімінація, напівперіод якої становить 70–100 год.
Однократна доза. Через 5 хв після в/в ін’єкції дози 3 або 6 мг/кг маси тіла у здорових осіб плазмові концентрації досягають 54,3 і 111,8 мг/л відповідно. Залишкові концентрації в плазмі крові через 24 год після ін’єкції становлять 2,1 і 4,2 мг/л відповідно.
Повторні дози. У випадку введення тейкопланіну шляхом 30-хвилинної інфузії в дозі 400 мг кожні 12 год протягом 5 днів у здорових осіб середні залишкові концентрації в плазмі після першої ін’єкції становлять 5,6±0,7 мг/л, а після другої — 9,4±1,5 мг/л. Після подальших ін’єкцій концентрації в плазмі крові стабільно перевищують 10 мг/л через 12 год.
У разі введення препарату хворим з нейтропенією в 1-й день лікування шляхом в/в ін’єкції в дозі 400 мг кожні 12 год, через 24 год після другої ін’єкції залишкова концентрація становить 10,8±5,7 мг/л.
У здорових осіб після 6 в/м ін’єкцій по 200 мг через кожні 12 год для перших 3 ін’єкцій і кожні 24 год — для останніх 3 ін’єкцій залишкова концентрація через 24 год після останнього введення становить 6,1 мг/л.
Зв’язування з білками плазми крові. Зв’язується з альбуміном на 90–95%.
Тканинний розподіл. Очевидний об’єм розподілу у стадії насичення знаходиться в межах 0,6–1,2 л/кг. Після ін’єкції тейкопланіну, міченого радіоактивним ізотопом, встановлено, що він швидко проникає у тканини (особливо у шкірну та кісткову), потім досягає високих концентрацій у нирках, трахеї, легенях і наднирковій залозі. Тейкопланін поглинається лейкоцитами і підвищує їх антибактеріальну активність.
Тейкопланін не проникає в еритроцити, цереброспінальну рідину та жирову тканину.
Після в/в введення одноразової дози 400 мг у тканинах спостерігалися такі концентрації:
– губчастий шар кістки: 10,8 та 7,1 мкг/г через 0,5 і 24 год після ін’єкції відповідно;
– компактний шар кістки: 6,1 і 4,9 мкг/г через 0,5 і 24 год після ін’єкції відповідно;
– синовіальна рідина при запаленні: отримані концентрації становили 4 і 1,4 мг/л через 6 і 24 год після ін’єкції відповідно;
– легенева тканина: отримані концентрації становили 7,9 і 4,5 мкг/г через 30 і 60 хв після ін’єкції відповідно;
– плевральна рідина: середня C_max — 2,8 мг/л — досягалася через 6 год після введення;
– перитонеальна рідина: концентрація становила 27,9 мг/л через 1 год після введення.
Біотрансформація. Метаболітів тейкопланіну не виявлено. Більше 80% введеного тейкопланіну виводиться із сечею в незміненому вигляді через 16 днів.
Виведення. Особи з нормальною функцією нирок: введений тейкопланін майже повністю виводиться із сечею в незміненому вигляді. Кінцевий Т_½ продукту — 70–100 год.
Пацієнти з нирковою недостатністю: тейкопланін елімінується повільніше, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Існує взаємозв’язок між кінцевим Т_½ і кліренсом креатиніну.
Особи літнього віку: зміни у виведенні тейкопланіну відображають лише вікове погіршення ниркової функції.

інфекції, спричинені грампозитивними бактеріями, у тому числі чутливими або резистентними до метициліну, а також хворим з алергією на β-лактамні антибіотики.
Дорослі
Лікування:
- інфекції шкіри та м’яких тканин;
- інфекції верхніх та нижніх сечових шляхів з ускладненнями та без них;
- інфекції дихальних шляхів;
- інфекції вуха, горла, носа;
- інфекції кісток і суглобів;
- септицемія;
- ендокардит;
- перитоніт, пов’язаний з постійним перитонеальним діалізом в амбулаторних умовах.
Профілактика: профілактика інфекційного ендокардиту в разі алергії на β-лактамні антибіотики:
- у стоматології або при процедурах у верхніх відділах дихальних шляхів, які використовуються під загальною анестезією;
- при хірургічних втручаннях на сечостатевому та ШКТ.
Діти (крім новонароджених)
Лікування:
- інфекції шкіри та м’яких тканин;
- інфекції верхніх та нижніх сечових шляхів з ускладненнями та без них;
- інфекції дихальних шляхів;
- інфекції вуха, горла, носа;
- інфекції кісток і суглобів; септицемія.

при застосуванні антибактеріальних засобів необхідно чітко дотримуватися встановлених рекомендацій.
Профілактика
Дорослі. Профілактика інфекційного ендокардиту: 400 мг в/в під час ввідної анестезії. Пацієнтам із протезуванням серцевих клапанів тейкопланін необхідно комбінувати з аміноглікозидом.
Лікування. Загальна тривалість лікування залежить від типу, тяжкості та індивідуальних особливостей організму пацієнта.
Дорослі та особи літнього віку з нормальною функцією нирок. Інфекції дихальних шляхів, інфекції шкіри та м’яких тканин, сечового тракту, вуха, горла, носа та інші інфекції середнього ступеня тяжкості:
– навантажувальна доза: стандартна доза — 400 мг/добу (що зазвичай становить 6 мг/кг/добу) у вигляді однієї в/в ін’єкції (у 1-й день);
– підтримувальна терапія: стандартна доза — 200 мг/добу (що зазвичай становить 3 мг/кг/добу) у вигляді однієї в/в або в/м ін’єкції на добу.
Септицемія, інфекції кісток і суглобів, ендокардит, хвороби легень тяжкого перебігу та інші тяжкі інфекції:
– навантажувальна доза: стандартна доза — по 400 мг (що зазвичай становить 6 мг/кг) в/в, кожні 12 год, з 1-го по 4-й день;
– підтримувальна терапія: стандартна доза — 400 мг/добу (що зазвичай становить 6 мг/кг/добу) у вигляді однієї в/в чи в/м ін’єкції на добу.
Досягти оптимальної дози допомагає визначення концентрацій антибіотика у плазмі крові. У разі помірної або більш тяжкої інфекції під час введення навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися в досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі не менше 10 мг/л (визначення методом високоефективної рідинної хроматографії, HPLC) чи 15 мг/л (визначення методом імуноензимної флуоресцентної поляризації, FPIA), а також під час підтримувальної терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними.
При підтримувальній терапії під час лікування септицемії та ендокардиту перехід до в/м шляху введення залежить від клінічного перебігу захворювання.
При деяких особливо тяжких клінічних ситуаціях, коли мінімальні інгібуючі концентрації (МІС) тейкопланіну є високими (4–8 мг/л), враховуючи бактеріальне навантаження, або коли фармакокінетику препарату в сироватці крові передбачити важко (значні опіки, інтенсивна терапія тощо), або за умови низького тканинного розподілу (кістки, клапани серця), рекомендована навантажувальна доза — 3–5 ін’єкцій по 12 мг/кг маси тіла кожні 12 год. У разі необхідності можна призначати підтримувальні дози — до 12 мг/кг маси тіла і вище.
Досягти оптимальної дози допомагає визначення концентрацій антибіотика у плазмі крові.
Під час отримання навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися в досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі в межах 20–30 мг/л (HPLC) або 30–40 мг/л (FPIA), а також під час підтримувальної терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними.
Діти (крім новонароджених) з нормальною функцією нирок. Доза та тривалість лікування залежить від типу тяжкості інфекції:
- навантажувальна доза: для перших трьох ін’єкцій — по 10–12 мг/кг маси тіла кожні 12 год;
- підтримувальна терапія: 10 мг/кг/добу.
Для інфекції середнього ступеня тяжкості (без нейтропенії):
– навантажувальна доза: для перших трьох ін’єкцій — по 10 мг/кг маси тіла кожні 12 год;
– підтримувальна терапія: 6 мг/кг/добу.
Досягти оптимальної дози допомагає визначення концентрацій антибіотика у плазмі крові.
У разі помірної чи більш тяжкої інфекції під час отримання навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися в досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі крові не менше 10 мг/л (HPLC) або 15 мг/л (FPIA), а також під час підтримувальної терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними.
При деяких особливо тяжких клінічних ситуаціях, коли МІС тейкопланіну є високими (4–8 мг/л), враховуючи бактеріальне навантаження, або коли фармакокінетику препарату в плазмі крові передбачити важко (значні опіки, інтенсивна терапія тощо), або за умов низького тканинного розподілу (кістки, клапани серця), під час отримання навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися в досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі 20–30 мг/л (HPLC) або 30–40 мг/л (FPIA) та під час підтримувальної терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними.
Дорослі та пацієнти літнього віку з нирковою недостатністю (порушення функції нирок). Протягом перших 3 днів рекомендується дотримуватися стандартного режиму лікування:
– якщо кліренс креатиніну становить 40–60 мл/хв, стандартну дозу слід розділити навпіл (вводити початкову дозу кожні 2 дні або половину дози щоденно);
– якщо кліренс креатиніну становить <40 мл/хв, а також для пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, дозу слід знизити до ¹/₃ (вводити таку саму дозу 1 раз на 3 дні або щоденно вводити ¹/₃ дози). Тейкопланін не виводиться під час гемодіалізу.
Для хворих зі зниженою функцією нирок і вторинним перитонітом, який виник у результаті безперервного амбулаторного перитонеального діалізу, рекомендовано дозовий режим — по 20 мг тейкопланіну на 1 л діалізної рідини та навантажувальну дозу — 200 мг в/в (для пацієнтів з підвищеною температурою тіла).
Досягти оптимальної дози допомагає визначення концентрації антибіотика у плазмі крові. У разі помірної або більш тяжкої інфекції під час отримання навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися в досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі крові не менше 10 мг/л (HPLC) чи 15 мг/л (FPIA), а також під час підтримувальної терапії, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними.
При деяких особливо тяжких клінічних концентраціях, коли МІС тейкопланіну є високими (4–8 мг/л), враховуючи бактеріальне навантаження, або коли фармакокінетику препарату в сироватці крові передбачити важко (значні опіки, інтенсивна терапія тощо), або за умов низького тканинного розподілу (кістки, клапани серця), під час отримання навантажувальних доз необхідно відстежувати залишкові плазмові концентрації, щоб переконатися в досягненні стабільних залишкових концентрацій у плазмі крові 20–30 мг/л (HPLC) або 30–40 мг/л (FPIA) та під час підтримувального лікування, щоб переконатися, що ці концентрації є стабільними.
Спосіб застосування. Вводити в/в або в/м. В/в введення здійснювати протягом 1 хв або шляхом в/в інфузії протягом 30 хв.
Спосіб приготування р-ну: весь розчинник повільно ввести у флакон, після чого обережно покачати між долонями, поки порошок повністю не розчиниться. Уникати утворення бульбашок. При виникненні піни залишити флакон у вертикальному положенні до повного її зникнення. Отриманий таким чином готовий ізотонічний (рН 7,5) р-н може зберігатися не більше 48 год при кімнатній температурі та 7 діб при 4 °С.
Готовий р-н можна вводити ін’єкційно або розводити:
– 0,9% р-ном натрію хлориду;
– р-ном на основі лактату натрію (Рінгера лактату, Гартмана). Після розведення в таких р-нах препарат можна зберігати не більше 24 год при температурі не вище 25 °С або 7 діб при 4 °С;
– 5% р-ном глюкози;
– 0,18% р-ном натрію хлориду та 4% глюкози (приготовлений таким чином р-н може зберігатися протягом 24 год при температурі не вище 25 °С);
– р-ном для перитонеального діалізу — 1,36 або 3,86% глюкози (приготовлений таким чином р-н може зберігатися протягом 28 днів при 4 °С).
Тейкопланін зберігає свою стабільність протягом 48 год при 37 °С у складі р-нів для перитонеального діалізу, які містять інсулін або гепарин.
Діти. Застосування препарату у новонароджених протипоказано.

гіперчутливість до тейкопланіну. Новонароджені. Застосування цього лікарського засобу під час годування грудьми не рекомендується (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).

з боку імунної системи: висип, кропив’янка, еритема, свербіж, підвищення температури тіла, застуда, анафілактичні реакції (ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілактичний шок), ексфоліативний дерматит;
з боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко — тяжкі бульозні шкірні реакції (синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, у виняткових випадках — мультиформна еритема);
з боку гепатобіліарної системи: тимчасове підвищення рівня трансаміназ та/або ЛФ;
з боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія; нейтропенія (рідко — тяжка) або агранулоцитоз (зворотний після припинення лікування), який особливо розвивається при одержанні високих доз і в 1-й міс терапії;
з боку травного тракту: нудота, блювання, діарея;
з боку нирок і сечовивідних шляхів: тимчасове підвищення рівня креатиніну; дуже рідко — ниркова недостатність, що зазвичай виникає у пацієнтів з тяжким перебігом інфекції, наявністю основного захворювання та/або у пацієнтів, які отримують інші лікарські засоби, які здатні спричиняти нефротоксичний вплив;
з боку нервової системи: запаморочення, головний біль, повідомлялося про випадки виникнення судом;
з боку органа слуху: втрата слуху, дзвін у вухах, порушення з боку вестибулярного апарату;
місцеві реакції: біль, флебіт, еритема, абсцес;
інші: суперінфекція (збільшення кількості нечутливих мікроорганізмів).
Також рідко повідомлялося про випадки еритеми і припливів у верхній частині тіла після застосування р-ну, які з’явилися без історії про попереднє застосування тейкопланіну і не повторилися при наступному застосуванні при зниженні швидкості введення або зниженні концентрації. Ці випадки були неспецифічними щодо концентрації або швидкості введення.

необхідно коригувати дозу для хворих з нирковою недостатністю (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Слід проводити регулярний розгорнутий аналіз крові під час тривалого лікування та/або лікування високими дозами (особливо у 1-й місяць терапії) одночасно з регулярним контролем функції печінки і нирок.
При застосуванні тейкопланіну повідомлялося про випадки ототоксичності, токсичної дії на кровотворну систему і про випадки гепатотоксичності та нефротоксичності.
Необхідно проводити повторні дослідження функції нирок і слуху, особливо в таких ситуаціях:
– при тривалому лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю;
– при одночасному та подальшому застосуванні лікарських засобів, здатних чинити нейро- та/або нефротоксичну дію (аміноглікозиди, колістин, амфотерицин, циклоспорин, цисплатин, фуросемід та етакринова кислота).
Цей лікарський засіб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з підвищеною чутливістю до ванкоміцину, оскільки може розвиватися перехресна чутливість. Однак наявність в анамнезі «синдрому червоної людини», пов’язаного із застосуванням ванкоміцину, не є протипоказанням до застосування тейкопланіну.
Цей лікарський засіб містить натрій. Вміст натрію становить менше ніж 1 ммоль на 1 дозу, тобто на практиці цей лікарський засіб вважається таким, що не містить натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Дослідження тейкопланіну на тваринах не виявили тератогенних ефектів, а клінічних даних недостатньо. Однак у зв’язку з високим терапевтичним ефектом препарату Глітейк його застосування можливе, якщо в період вагітності виникає необхідність у його прийомі за життєвими показаннями (незалежно від терміну вагітності). У цьому разі слід перевірити слухову функцію новонародженого (отоакустична емісія), враховуючи можливість ототоксичного впливу тейкопланіну.
Годування грудьми. Відсутні дані щодо проникнення тейкопланіну в грудне молоко, тому годування грудьми під час лікування препаратом Глітейк не рекомендується.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Рекомендується утримуватися від керування транспортними засобами або механізмами через можливий ризик виникнення запаморочення.

спеціальні застереження, пов’язані з невідповідністю міжнародного нормалізованого відношення (МНВ): зареєстровані численні випадки зростання антикоагулянтної активності у хворих, які отримували терапію пероральними антибіотиками. В умовах інфекції або вираженого запального процесу вік і загальний стан пацієнта є сприятливими факторами ризику. За таких умов важко визначити, якою мірою сама інфекція або її лікування відіграють роль у дисбалансі МНВ.
Незважаючи на це деякі класи антибіотиків причетні до цього ефекту більшою мірою, зокрема фторхіноліни, макроліди, цикліни, котримоксазол і деякі цефалоспорини.
У зв’язку з підвищеним потенційним ризиком виникнення побічних реакцій тейкопланін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які одночасно застосовують нефротоксичні або ототоксичні лікарські засоби, такі як аміноглікозиди, амфотерицин В, циклоспорин і фуросемід.

тейкопланін не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Лікування передозування повинно бути симптоматичним.

при температурі не вище 25 °С.